Н.П. Кузьмінець

Розвиток незалежної української держави став поштовхом до переосмислення наших поглядів на події минулого. За умов структуризації економічних відносин між соціальними верствами та державою, виникає необхідність наукового вивчення досвіду позитивного і негативного господарської діяльності органів влади, які існували в 1920-х роках в УСРР. Це буде сприяти виявленню комплексу чинників, які впливають на розвиток економіки, ролі окремих соціальних верств в соціально-економічному житті України на сучасному етапі.

Висвітлення проблеми економічних змін на Поділлі почалося ще у 20-х роках. У радянській історіографії висвітлення цієї теми було необ’єктивне, оскільки дослідники відображали лише успіхи господарського будівництва на Поділлі. Із загальних праць радянської доби слід відзначити книги “Вінницька область” та “Хмельницька область”, які є частинами 26- томної праці “Історія міст і сіл Української РСР”.¹ Праці радянських дослідників розглядали традиційні проблеми, характерні для радянської історичної науки. Автори змушені були дотримуватися офіційної концепції історичного дослідження.

У 90-х роках з нових позицій, стосовно даної проблеми, виступили у своїх розробках ряд українських дослідників. Теоретичні аспекти проблематики 20-х років на Україні розглядав у своїх працях С.Кульчицький.² Змістовними є праці В.П. Воловика,³ А.М. Каньоса,⁴ І.М. Романюка.⁵ Усі опубліковані роботи аналізують різні аспекти щодо економічних відносин на Поділлі в 1921-1925 рр.

Джерельною базою дослідження є публікації документів. Значну кількість інформації економічного характеру подано в збірниках документів і матеріалів з історії Поділля.⁶ Вони містять чимало конкретних даних про соціально-економічну діяльність влади місцевих органів влади регіону на початку 20-х рр. Безперечно велике значення мають стенограми та стенографічні звіти з’їздів, конференцій, пленумів на державному, республіканському і місцевому рівнях.⁷ У зв’язку з тим, що дане дослідження носить регіональний характер, то чимало фактичного матеріалу почерпнуто з архівних джерел (фонд 1,2,7,26, 257,401,925,965 Державного архіву Вінницької області). Ці матеріали дають змогу аналізувати та оцінювати діяльність місцевих органів влади різних рівнів.

Проблеми розвитку промисловості і сільського господарства, економічна політика місцевих органів влади Поділля в нових умовах розглядалися на губернських і повітових з’їздах рад, пленумах і сесіях виконкомів, засіданнях їх президій. У 1921-1923 роках ця робота була зосереджена в економнарадах. Проте усі їх важливі постанови приймалися лише після схвалення партійними комітетами. Виконання цих постанов покладалося на губернську і повітові ради народного господарства (пізніше - відділи місцевого господарства), відділи праці, продовольчі комітети.

Губернський та повітові раднаргоспи у 1920-1921 роках обстежували промислові підприємства, брали на облік їх матеріальні ресурси, сировину, готову продукцію, а також здійснювали їх націоналізацію. Оскільки націоналізації підлягали всі підприємства з кількістю робітників більше 5 при наявності механічного двигуна і більше 10 без нього, тому до кінця 1921 року на Поділлі були усуспільнені не тільки майже всі підприємства великої промисловості, а й більша частина дрібної. У приватних осіб вилучалися технічні матеріали, обладнання й передавалися у розпорядження державних установ.

Цілком зрозуміло, що така масова і форсована націоналізація не тільки не сприяла подальшому розвитку місцевої промисловості, а навпаки, стала однією з причин економічного колапсу на початку 20-х років. Підприємства були позбавлені належного керівництва і постачання, а у держави не було можливості налагодити їх нормальну роботу. Тому в кінці 1921 року націоналізацію було припинено, а згодом почалася денаціоналізація дрібної та середньої промисловості.⁸

Промисловим переписом 1923 року на Поділлі було зафіксовано 1918 підприємств, з яких 818 було розташовано в містах і 1100 в поселеннях міського типу. За групами виробництв перше місце займала харчова промисловість (647 підприємств). Наступне за чисельністю установ займало виробництво одежі та взуття (457), металообробні підприємства - 332, шкіряне виробництво - 157 підприємств. Млинів, круподерок і просодерок було зареєстровано 318, маслобоєнь - 116.⁹ Серед різних груп підприємств Поділля найбільш потужно були представлені цукрові заводи. При загальному числі цукрових заводів України - 180, в губернії їх налічувалось 53, не враховуючи 3-х зруйнованих (Лозни-Літинського, Муровано-Куриловецького і Кальницького), тобто майже 1/3 заводів республіки. Поділля поступалося в цьому відношенні лише Київській губернії і залишало за собою позаду інші губернії УСРР. Цукрова промисловість займала більше 50% всіх цензових промислових підприємств. Найбільше число цукрових заводів було розташовано у східній частині губернії ( теперішня Вінницька область): 13-у Вінницькій окрузі, 11 - в Могилів-Подільській, 9 - у Гайсинській і 9 - у Тульчинській. В західній частині (сучасна Хмельницька область): в Кам’янецькій окрузі - 4 і в Проскурівській - 7.¹⁰ Інші галузі промисловості були у своїй більшості у зруйнованому і занедбаному стані, оскільки вся діяльність центральних і місцевих органів влади була спрямована, перш за все, на відбудову і розвиток "ударних" підприємств, переважний розвиток потрібних їм галузей місцевої промисловості.⁸

Питання про відбудову і ремонт цукрових заводів обговорювалися на засіданнях райвиконкомів, економнарад, міських рад. Гострота даного питання обумовлювалась тим, що у 1920-1921 рр. відбувались постійні напади злочинних елементів на заводи, а також деструктивізм робітників, який проявлявся у приховуванні інвентаря та розтраті цукру і хлібофуражу. Боротьбу з цим явищем узяв під своє керівництво Поділляцукор.¹¹

Важливим завданням для місцевих органів влади було виділення земель культрадгоспам, цукровим і винокурним заводам та іншим промисловим підприємствам. До 1920 року у тимчасовому користуванні підприємств і державних установ перебувало 90 тис. десятин землі. В 1921 році розподілом земель підприємствам у постійне користування займались райкомісії з націоналізації земель. Для цукрових заводів виділили 500 тис. десятин орної землі, для винокурних заводів - 17 280 десятин, культрадгоспів - 12 тис. десятин.¹² Оскільки для потреб селян залишалось всього 204 тис. десятин (на 2 млн. 300 тис. селян), то нерідким явищем ставали конфлікти між цілими селами і цукровими заводами.¹³

Місцеві Ради губернії брали участь також у відновленні роботи транспорту. Губекономнарада протягом 1921-1922 рр. вирішувала питання ремонту вагонів і паровозів, забезпечення залізниці будівельними матеріалами, організації своєчасного розвантаження і навантаження вагонів, ремонту шосейних доріг. Місцевим транспортом опікувався Губтранс. На 1921 рік у його розпорядженні було 37 автомобілів, 9 мотоциклів, 164 підводи.¹⁴ Подільський Губдорвідділ займався ремонтом доріг та мостів краю. Оскільки льодохід 1922 року зруйнував 11 великих мостів у Новоконстянтинові, Гайсині, Межирові, Тиврові, Печорі, Стрижавці і П’ятничанах, губвиконком встановив контроль над їх відновленням у найкоротший термін.¹⁵

Іншою важливою проблемою було відновлення залізничного руху. Найбільшими залізничними вузлами на 1924 рік залишались Жмеринка, Гречани, Гайворон, на яких працювало близько 7 тис. робітників.¹⁶ Найбільш розгалуженою залізниця була у Гайсинському (212 верст залізничних колій) і Вінницькому повітах (159 верст залізничних колій). Ці повіти мали і найбільшу кількість станцій - по 15. Найгірше залізниця була розвинена в Ушицькому (27 верст, 2 станції), Літинському (29 верст, 3 станції), Летичівському (55 верст, 3 станції), Ямпільському (70 верст, 3 станції) повітах.¹⁷

Одним з напрямків діяльності місцевих органів влади Подільської губернії щодо відновлення промисловості було забезпечення робітників промислових підприємств продовольством. До 1 вересня 1921 року робітників цукрових заводів продовольством забезпечували продоргани, але загальне забезпечення було поганим. Так, повністю пайок (борошно і крупи) отримали лише 6 заводів, 60 % пайка - 3 заводи, 50 % пайка - 5 заводів, зовсім не отримали пайок - 36 заводів.

Місцеві Ради намагалися вирішити продовольчі проблеми промислових підприємств губернії також через надання їм земельних угідь під сади та городи, оренду млинів. На 1921 рік 38 цукрових і суперфосфатний заводи орендували 42 млини.¹⁹

На відновлення роботи великих промислових підприємств і транспорту була спрямована і діяльність місцевих органів влади по розв’язуванню паливної кризи. Губекономнарада організовувала забезпечення паливом залізничні станції і заводи, заготівлю дров на зимовий сезон, а також забезпечення паливом промислових підприємств, державних установ і населення. Для цього восени 1920 р. були створені повітові опертрійки.²⁰

Важливе значення в цей час мала діяльність місцевих рад щодо забезпечення промислових підприємств робочою силою. В 1920 р. відділи праці місцевих виконкомів здійснювали облік працездатного населення губернії, проводили реєстрації за спеціальностями робітників і фахівців. Одним із заходів нової економічної політики була зміна примусових методів поповнення і розподілу робочої сили добровільним наймом.

Однією з форм залучення населення до відбудови господарства були суботники, організовані комсомольцями. Наймасовішим з них став Всеукраїнський залізничний суботник, проведений з ініціативи ЦК КП(б)У і ЦК КСМУ 2 липня 1921 року на честь ІІ конгресу Комуністичного Інтернаціоналу Молоді. В цей день молодь Жмеринки, Козятина, Калинівки та інших міст ремонтували залізничні колії, паровози та вагони.²¹

З 1921 р. місцевими органами влади губернії вживалися заходи щодо реформування управління місцевою промисловістю, а саме денаціоналізація і концентрація дрібних та середніх підприємств.

З частини, яка залишалася у розпорядженні раднаргоспів, відбиралися найбільш потужні і найменш зруйновані підприємства. Вони експлуатувалися раднаргоспом. Решта підприємств здавалися в оренду. Підприємства зовсім непридатні для роботи консервувалися.²²

Проблемами оренди підприємств займалася Губекономнарада. За її дорученням Губраднаргосп (ГРНГ) мав позбутися збиткових підприємств шляхом здачі їх в оренду приватникам. Дрібні підприємства віддавались переважно кооперативам і артілям. Так, з 8 шкіряних підприємств 5 ГРНГ здав в оренду кооперативам і лише 3 - приватникам.

Щодо оренди млинів, то спочатку Губекономнарада передала їх райфіліям Губспілки, але невдовзі доручила спецтрійці провести здачу млинів в оренду з торгів.

За наказом Губекономнаради ГРНГ організував комбінати та трести, які були переведені на самоокупність і господарський розрахунок. У 1921 р було створено 3 таких комбінати: 2 - у Вінниці , 1- у Проскурові (Хмельницький).²³ На 1923 рік на Поділлі існувало 4 великі трести: "Цукортрест", "Держспирт", "Укрборошно" і "Поділляліс".²⁴ Юридично всі підприємства цих трестів були переведені на госпрозрахунок, отримали більше повноважень в управлінні виробництвом, реалізації продукції, розпорядженні власними коштами. Однак на практиці все це запроваджено не було: відбилася відсутність досвіду роботи в умовах ринку, відсутність кваліфікованих працівників, слабкість управлінського апарату.

Створення трестів і госпрозрахунок, разом з діяльністю економнарад спричинили повну реорганізацію управління місцевою промисловістю губернії. В 1921 р. були ліквідовані повітові раднаргоспи, в 1922 р. - відділи губраднаргоспу, які не мали прибуткових підприємств або перетворювалися на трести. В 1923 р. усі трести та окремі значимі підприємства перейшли у відання УРНГ.

Таким чином, участь місцевих органів влади Поділля у відбудові промисловості відбувалася за такими напрямками: допомога у відновленні роботи великих промислових підприємств і організація та керівництво роботою місцевої промисловості. В їх діяльності проявилися характерні риси більшовицької господарської політики в цілому по Україні: здійснення суцільної націоналізації промислових і транспортних підприємств, відбудов в першу чергу “ударних” підприємств, нехтування інтересами дрібної і харчової промисловості. Зрозуміло, що така робота місцевих органів влади здійснювалася в першу чергу не на користь регіону і його населення, а на користь центру.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Історія міст і сіл Української РСР. Вінницька область.- К., 1972; Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. - К., 1972; 2. Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (19191928). - К., 1996; Кульчицький С.В.УРСР в добу “воєнного комунізму” (1917-1920). - К., 1995; Кульчицький С.В. Між двома війнами (1921-1941 рр.) //УІЖ. - 1991. - №8; 3. Воловик В.П. Соціально-економічне становище Поділля наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття // Наукові записки ВДПУ. Серія: Історія. Випуск 2. - Вінниця. - 2000; 4. Каньоса А.М. До питання про відбудову народного господарства Поділля (1921-1923 рр.) // Матеріали ІХ Подільської історико-краєзнавчої конференції. - Кам’янець-Подільський, 1995; 5.Романюк І.М. Стан будівництва сільських електростанцій на Поділлі у 20-ті - початок 50-х років // Поділля в контексті української історії. - Вінниця: ВДПУ, 2001; 6.Поділля в період відбудови народного господарства (1921-1925). Збірник документів і матеріалів. - Вінниця, 1957; Поділля в роки громадянської війни (лютий 1918 - грудень 1920). Документи і матеріали. - Вінниця, 1959; 7. Отчет Подольского губернского исполнительного комитета за 1923 г. к 4-му Губернскому съезду Советов рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов. Январь 1924 г. - Винница, 1924; Отчет губэкономсовещания Украинскому экономическому совету за август-декабрь 1921 г. - Винница, 1922; 8. Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1918- 1928). - К., 1996. - С. 116-142; 9. Поділля в період відбудови народного господарства (1921-1925 рр.) Зб. Док. і мат. - Вінниця, 1957. - С. 283-286; 10. ДАВО. - Ф.147. - Оп. 1.- Спр.33. - Арк. 88-90; 11.Отчет Губисполкома Подоли за 1920-1921 гг. - Винница, 1922. - С. 285; 12. Там само. - С. 121-122. 13. ДАВО. - Ф.1. - Оп.1. - Спр.7. - Арк. 17; 14. Отчет Губэкономсовещания Украинскому экономическому совету. Октябрь 1921 г. - март 1922 г. - Винница, 1922. - С.12; 15. Отчет Подольского Губернского Исполнительного комитета за 1923 г. к 4-у Губернскому съезду Советов рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов. Январь1924 г. - Винница, 1924. - С.49; 16. ДАВО. - Ф.1. - Оп. - Спр. 6. - Арк. 168; 17. Отчет Губэкономсовещания Украинскому экономическому совету. Октябрь 1921 г. - март 1922 г. - Винница, 1922. - С.11; 18. Отчет Губэкономсовещания Украинскому экономическому совету. За август-декабрь 1921 г. - Винница, 1922. - С.29; 19.Отчет Губэкономсовещания Украинскому экономическому совету. За август-декабрь 1921 г. - Винница, 1922. - С. 30; 20. Там само. - С. 185; 21. Рибалко В. Участь комсомолу України у відбудові промисловості і транспорту в 1921-25 рр. // УІЖ. - 1978. - №10. - С.75; 22.Отчет Губэкономсовещания экономическому совету. За август-декабрь 1921 г. - Винница, 1922. - С. 30; 23. Там само. - С. 179; 24. Отчет Подольского Губернского Исполнительного комитета за 1923 г. к 4-у Губернскому съезду Советов рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов. Январь 1924 г. - Винница, 1924. - С. 41-42.