Наукова бібліотека України

Останні надходження

Loading
ПРОФЕСІЙНА МОБІЛЬНІСТЬ ЯК СУЧАСНА ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
статті - Наукові публікації

Сушенцева Л.Л.
Інститут ПТО НАПН України, м. Київ

В статье автор рассматривает педагогические аспекты проблемы профессиональной мобильности; дает определение профессиональной мобильности и выделяет основные педагогические подходы к решению этой проблемы.

In article the author considers pedagogical aspects of a problem ofprofessional mobility; makes definition of professional mobility and allocates the basic pedagogical approaches to the decision of this problem.

Ключові слова: мобільність, професійна мобільність, особистість, кваліфікований робітник, готовність до професійної мобільності.

Ключевые слова: мобильность, профессиональная мобильность, личность, квалифицированный рабочий, готовность к профессиональной мобильности.

Keywords: mobility, professional mobility, the person, the qualified worker, readiness for professional mobility.

Актуальність дослідження. Система професійно-технічної освіти в Україні переживає дуже важливий і відповідальний етап у своєму розвитку. Водночас це є етап розвитку педагогічної науки, що характеризується появою нового понятійного апарату, уточненням, переосмисленням та збагаченням новим змістом існуючих основних педагогічних категорій. Це зумовлено, з одного боку, узагальненням матеріалу сучасної науки, а з іншого - змінами в логіці наукового мислення, викликаними змінами в соціокультурних орієнтаціях суспільства.

Сьогодні знання перетворюються в найбільш важливий фактор економічного розвитку. Незаперечною є думка про те, що здатність суспільства створювати, адаптувати, перетворювати в джерело прибутку й використовувати знання має вирішальне значення для стійкого економічного росту й підвищення життєвого рівня населення. Характерною рисою процесу становлення економіки України на початковому етапі було економічне зростання, яке вимірюється не тільки накопиченим капіталом, але й збільшенням обсягу знань,що використовуються на практиці. Провідна роль у побудові економіки, заснованої на знаннях, приділяється системі професійної освіти як соціальному інституту, що створює людський капітал.

У Комюніке з реалізації перетворення Європи в простір безперервної освіти, прийнятому 21 листопада 2001 року Європейською Комісією, підкреслюється, що Lifelong Learning повинна включати також дошкільний і пенсійний вік: Lifelong Learning не обмежується лише економічним підходом, або лише освітою для дорослих. Вона також охоплює весь спектр формальної, неформальної та інформальної освіти, від дошкільного до пенсійного віку. Було також схвалено програму на 10 років, спрямовану на досягнення трьох основних цілей: поліпшити якість і ефективність систем освіти й професійної підготовки в країнах Євросоюзу; зробити їх доступними для всіх громадян; зробити їх відкритими у світовому масштабі. Для досягнення цих цілей визначені 13 завдань, що стосуються різних типів і рівнів освіти - формальної, неформальної й інформальної - таких, як підготовка вчителів, формування базових умінь, інтегрування інформаційних технологій в освітній процес, ефективність інвестицій, вивчення мов, мобільність, надання педагогічної підтримки протягом всього життя й ряд інших.

У червні 2002 р. робочою групою представлений звіт за якісними показниками в області Lifelong Learning (запропоновано 15 показників), а також прийнята Резолюція Ради Європи про «Lifelong Learning»; листопад

- опубліковано Комюніке Єврокоміссії щодо оцінки прогресу в реалізації Лісабонської стратегії; лютий

- представлений спільний звіт Ради по освіті й Єврокомісії по реалізації Лісабонських рішень: «Education and Training 2010»; травень 2004 р. - на спільному засіданні Ради Європи й представників урядів країн - членів ЄС ухвалені рішення з приводу оцінки неформальної й інформальної освіти» («Validation of non-formal and informal learning»); липень 2005 р. - опублікований робочий документ ЄС по створенню Європейської Системи Кваліфікацій (European Qualifications Framework — EQF), що визначила як пріоритет уніфікацію кваліфікацій і сертифікації; грудень 2006 р. - прийняті рекомендації Європейського парламенту і Ради Європи по ключових компетенціях у галузі освіти впродовж всього життя («Key Competences for Lifelong Learning»); листопад 2006 р. - ухвалено рішення №1720/2006/ЄС Європарламенту і Ради Європи про початок нової інтегрованої програми в галузі освіти протягом всього життя «Lifelong Learning Programme», що вступила в дію з 1 січня 2007 р. і буде працювати до 2013 р.

Уперше в єдину програму об’єднані освітні можливості для людей всіх вікових категорій. Програма увібрала в себе раніше існуючі програми: Erasmus, Leonardo da Vinci, Comenius і Grundtvig. Їх поєднує «наскрізна» рамкова програма, що координує загальну політику співробітництва й інновацій, вивчення іноземних мов, розвиток інформаційно-технологічної й педагогічної структури та ін. Крім того, інтегровану програму доповнює нова програма Жана Моне «Lifelong Learning Programme», що підтримує інститути й види діяльності, спрямовані на європейську інтеграцію.

В останні десятиліття відбувається розширення семантичного поля самого терміна «Lifelong Learning»: воно визначається як вся пізнавальна діяльність, здійснювана протягом життя [індивіда], з метою розширення знань, удосконалювання вмінь і компетенції - в особистісній, цивільній, соціальній перспективі, і/або у зв’язку із професійною зайнятістю [7].

Дане визначення може бути наочним прикладом переплетення в єдине ціле двох названих раніше підходів безперервної освіти - ліберальної й інструменталістської. У більше докладному тлумаченні Lifelong Learning припускає придбання й постійне відновлення всіх типів індивідуальних здатностей, інтересів, знань і кваліфікацій, починаючи з дошкільного віку й включаючи пенсійний період. Набуті знання, уміння та навички повинні дозволити кожному громадянинові адаптуватися до життя в суспільстві, заснованому на знанні, для того, щоб активно брати участь у всіх сферах соціального й економічного життя, зберігати контроль над власним майбутнім. Передбачається, що для кожного індивіда всі форми освіти повинні являти цінність: формальна, неформальна (наприклад, досвід, придбаний у процесі трудової діяльності) і «інформальна» освіта, що здобувається у ситуаціях повсякденного спілкування [Там само].

Як видно з наведеного огляду основних етапів європейської освітньої політики й інструментів інституалізації освіти протягом життя, у них у тому або іншому ступені проглядається мета економічного об’єднання Європи. Саме переважно їй підпорядкована і соціальна політика Євросоюзу в цілому, і освітня політика зокрема. Проте не можна не відзначити напруження, що чітко проявляється у ряді офіційних документів і рішень між двома тенденціями в інтерпретації Longlife Learning — «інструменталістської» і «ліберальної». Це цілком зрозуміло, оскільки політика ніколи не представляє якусь монолітну в ідеологічному плані соціальну групу, а виявляється складним сплавом політичних позицій, економічних міркувань, ідеологічних установок і філософських підходів. Це наочно проявляється й у різноманітті інтерпретацій тісно пов’язаних з «освітою протягом життя» концепту - «суспільства, що навчається» (learning society).

Постановка проблеми. Динамічність сучасного світу, розвиток технічного прогресу та поява нових сфер діяльності людини майже повністю змінюють уявлення про умови праці в традиційних галузях виробництва та сфери послуг. У другій половині ХХ століття науковці стали приділяти значну увагу такому поняттю як «мобільність». На той час професійну мобільність визначали переважно як готовність і здатність робітника до швидкої зміни виконуваних виробничих завдань, робочих місць і навіть спеціальностей в рамках однієї професії чи галузі, здатність швидко освоювати нові спеціальності або зміни в них, що виникли під впливом технічних перетворень. Проте таке трактування цього поняття, на нашу думку, не є повним, оскільки воно на відображає особливостей взаємодії у системі «людина-людина», «людина - природа», які є обов’язковою складовою у будь-якій сфері діяльності. До речі, при такому підході до трактування поняття «професійна мобільність» не враховуються глобальні зміни, що відбуваються в природі, соціальні та культурно-історичні зміни в суспільстві, оточуючому середовищі тощо.

Водночас, варто зауважити, що людина не народжується мобільною і навіть не стає нею сама по собі. І якщо в суспільстві мобільність не є пануючою якістю для більшості, тоді держава (влада), що відповідальна за вирішення загальних проблем, повинна мотивувати населення до мобільності, заохочувати її прояв, активізувати рушійні до неї сили.

Метою статті є висвітлення проблеми професійної мобільності у педагогічній теорії та практиці.

Основна частина. Сьогодні однією з нових педагогічних категорій, що досить швидко розвивається, є категорія «професійна мобільність». Це поняття є достатньо ємним і неоднозначним, воно має складну структуру. Ми звернулися до його тлумачення у педагогічних словниках та енциклопедіях. На жаль, в «Українському педагогічному словнику» (С. Гончаренко) поняття «мобільність», «професійна мобільність» ми не знайшли. У великій сучасній педагогічній енциклопедії Є. Рапацевич визначає професійну мобільність як «можливість і здатність успішно переключатися на іншу діяльність або змінювати вид праці. Професійна мобільність передбачає володіння системою узагальнених професійних способів і умінь ефективно їх використовувати для виконання яких-небудь завдань у суміжних областях виробництва і порівняно легко переходити від однієї діяльності до іншої. Професійна мобільність передбачає також високий рівень узагальнених професійних знань, готовність до оперативного відбору і реалізації оптимальних способів виконання різних завдань в області своєї професії. В умовах швидких змін техніки і технології виробництва професійна мобільність виступає важливим компонентом кваліфікаційної структури спеціаліста. »[5, с.482].

У словнику «Професійна освіта» мобільність професійна визначається як «здатність швидко змінювати вид праці, переключатися на іншу діяльність у зв’язку із змінами техніки і технології виробництва. М.п. виявляється у володінні системою узагальнених прийомів професійної праці та застосуванні їх для успішного виконання будь-якого завдання на суміжних за технологією ділянках виробництва. Передбачає високий ступінь розвитку узагальнених професійних знань, а також готовність до оперативного відбору і реалізації оптимальних способів виконання виробничо-технічних завдань»[6, с.194].

Науковці по-різному підходять до трактування цього поняття. Одні визначають професійну мобільність як готовність і здатність робітника до зміни виконуваних виробничих завдань, освоєнню нових спеціальностей або змін у них, що виникають під впливом технічних і технологічних перетворень, тобто ефективну адаптацію особистості до професії (Е. Зеєр). Інші стверджують, що професійна мобільність є не що інше, як уміння знаходити адекватні способи розв’язання проблеми і виконання нестандартних задач, тобто, вважають, що професійна мобільність є критерієм професійної компетентності (І. Шпакіна) Є також думка, що професійна мобільність характерна для людей, які відчувають нестачу необхідних професійних навичок і тому відчувають себе невпевнено. Тому вони приймають рішення щодо подальшого навчання чи активного пошуку роботи, або ж освоєння нової професії (А. Дьомін).

Цікавою є думка, що професійна мобільність є інтегрованою якістю особистості, яка виявляється у здатності успішно переключатися на іншу діяльність або змінювати види діяльності у сфері економіки та фінансів із залученням правової сфери; вмінні ефективно використовувати систему узагальнених професійних прийомів для виконання будь-яких завдань у згаданих сферах та порівняно легко переходити від одного виду діяльності до іншого, згідно аналізу економічної та соціальної ситуації в державі; володінні високим рівнем узагальнених професійних знань, досвідом їх удосконалення та самостійного здобування; готовності до оперативного відбору та реалізації оптимальних способів виконання завдань у галузі економіки та фінансів, спираючись на передові світові тенденції; орієнтації в кон’юнктурі ринку праці (Є. Іванченко, М. Лошкарьов).

Н.Кожемякіна розглядає професійну мобільність менеджерів-аграріїв як «здібність і готовність особистості працювати в умовах швидких динамічних (горизонтальних і вертикальних) змін у рамках своєї професії, а також в умовах певних соціальних перетворень (статусу, ролі, професії і т. ін.)»[4, с.28].

А.Ващенко професійну мобільність визначає наступним чином: професійна мобільність офіцера Збройних сил України - інтегрована сукупність соціальних, індивідуальних та військово-професійних якостей особистості офіцера, які забезпечують продуктивне виконання покладених на нього службово-професійних обов’язків у встановлений термін з мінімальними витратами людських ресурсів і матеріальних засобів, на будь- якій посаді, як у мирний так і у воєнний час, а також надають змоги планувати свою кар’єру та професійний ріст”[1, с.43]. Як бачимо, Є. Іванченко та М. Лошкарьов розглядають професійну мобільність як інтегровану якість особистості, А. Ващенко як інтегровану сукупність якостей особистості. На нашу думку, обидва підходи дають можливість характеризувати професійну мобільність як поєднання певних якостей особистості, проте вони враховують тільки професійну підготовку, тоді як надзвичайно важливі «ключові компетенції» залишилися поза увагою вище названих авторів.

Заслуговує на увагу тлумачення терміну «професійна мобільність», яке наводить Л. Горюнова. Науковець визначає професійну мобільність як деякий триплекс, що включає: якість особистості (забезпечує внутрішній механізм розвитку людини через сформованість ключових та загальнопрофесійних компетентностей); діяльність людини (детермінована подіями, що змінюють середовище і результатом якої виступає самореалізація людини в житті та професії); процес перетворення людиною самої себе і оточуючого її професійного та життєвого середовища). Тож, узагальнюючи вище сказане, можемо стверджувати, що професійну мобільність варто розглядати як механізм, що обумовлює рівень адаптованості і конкурентоздатності особистості на ринку праці.

До початку 90-х років ХХ століття в Україні характерним було обмеження професійної мобільності людини. Закінчивши школу, молода людина усвідомлено чи не усвідомлено обирала професію, якій присвячувала все своє життя. Ці люди з гордістю говорили, що мають тільки один запис у трудовій книжці. Ті, хто часто міняв місця роботи й навіть професії, називалися «літунами». Саме тому говорити про широку професійну мобільність у той період не доводиться. Ми погоджуємося з тим, що у тих умовах це було закономірно й правильно. Але в останні десятиліття наша країна живе в іншому вимірі. Лібералізація соціально-економічних відносин спричинила виникнення конкуренції й зробила конкурентний фактор вирішальним у боротьбі за життєве благо. «Умови гри» змінюються практично щодня. У результаті, навіть протягом життя одного покоління, можуть відбуватися конструктивні перебудови економіки. Тому треба бути готовим до того, що отриманої первинної освіти буде не досить і прийдеться протягом життя постійно доучуватися й переучуватися відповідно до розвитку виробництва та цільового компоненту професійної підготовки, реалізованому в навчальній діяльності.

У зв’язку з цим, є підстави говорити про кризу знаннєво-освітньої парадигми, пов’язаної зі зміною самого феномену знання та його співвідношення із суспільною практикою: добування інформації стає пріоритетною сферою професійної діяльності людини й умовою існування сучасного виробництва. Значний потік інформації, що застаріває швидше, ніж учень закінчить професійно-технічних навчальний заклад, уже неможливо «втиснути» у зміст навчальної програми. За таких умов знаннєве научіння стало втрачати сенс. В умовах ринкового суспільства, зокрема, суспільства, що переживає трансформацію, суспільства, більша частина населення якого обтяжена матеріальними проблемами, мобільність стає умовою виживання й досягнення успіху. Якщо говорити про освітню мобільність, то вона припускає здатність індивіда вчитися взагалі й учитися новому, зокрема. Перемагає той, хто вчиться швидше і відповідно має можливість в найкоротші терміни відповісти на будь- який «виклик». Наступає час професіоналів. Ми погоджуємося з думкою Є. Іванченко про те, що «в умовах нових соціально - економічних відносин, що все більше стверджують себе на Україні, педагогічна наука не може не порушувати питання професійної мобільності спеціалістів, бо ринок праці диктує підвищені вимоги до якості підготовки молодих фахівців, спроможних до конкурентної боротьби за робочі місця» [2, с.25]. Для того, щоб повною мірою використати весь потенціал робочої сили, необхідно ще в стінах професійно- технічного навчального закладу сформувати професійно мобільного кваліфікованого робітника. Адже сьогодні потрібні не тільки добре професійно підготовлені робітники, а й робітники, що можуть і бажають вчитися й пристосовуватися до нових умов. Тому одним із найважливіших завдань сучасної професійно-технічної освіти є завдання так реформувати навчально-виробничий процес, збагативши його рекомендованими наукою педагогічними технологіями, щоб він всебічно сприяв високій ефективності навчання учнів.

Отже, смислом професійно-технічної освіти стала підготовка професійно мобільного кваліфікованого робітника, готового повноцінно жити й працювати навіть в стані невизначеності й непередбачуваності, готового до саморозвитку й самовдосконалення.

Поява педагогічних категорій «мобільність» та «професійна мобільність» обумовлена декількома причинами. Науковці виділяють зовнішні та внутрішні причини. Зовнішні причини визначаються змінами в середовищі життєдіяльності людини (глобальні та індивідуальні). Глобальні зміни викликані реструктуризацією української економіки, а індивідуальні можуть бути викликані зміною професії, робочого місця, статусу в організації в результаті різних причин (стан здоров’я, зміна місця мешкання тощо).

Внутрішні причини обумовлені індивідуальною спрямованістю особистості. З одного боку вони визначаються мотивацією успіху, яка викликає в особистості учня прагнення до вдосконалення професійних умінь та навичок, саморозвитку, кар’єрного зростання, а з іншого боку - пізнім професійним самовизначенням, що передбачає перехід до професії, яка значно відрізняється за профілем від одержаної раніше професійної освіти. Сучасна ситуація в суспільстві вимагає від людини здатності до самозмінювання як способу прийняття виклику швидко змінюваній реальності з орієнтацією на автономність, незалежність, опору на власні сили.

Окремі науковці (С. Капліна, С. Кугель, Р. Ривкіна) вважають, що мобільність притаманна будь-якому пізнавальному процесу, у тому числі й тій його формі, яка реалізується у навчальному закладі, зокрема професійно-технічному. Оскільки “мобільність” означає рухливість, рух людини в її життєдіяльності, суть її розвитку, то, на думку науковців, її прояви важливо розкривати стосовно всіх компонентів, що забезпечують процеси життєдіяльності та навчання. Мобільність вони справедливо розглядають як принцип, що забезпечує усунення чи пом’якшення диспропорцій між поставленою проблемою і наявною структурою кадрів.

Ми поділяємо думку С. Капліної, що принцип мобільності, як категорія дидактики, повинен відповідати таким критеріям: інструментальності, універсальності та самостійності [3, с.88-89]. Критерій інструментальності полягає не тільки в неперервному здійсненні процесу формування професійної мобільності, але й в докорінній перебудові самого характеру навчання. Із сприйняття та запам’ятовування навчального матеріалу процес навчання повинен перетворитися в добування знань з метою глибокого розуміння сутності тих процесів, що відбуваються. Варто зауважити, що можливості всіх дисциплін стають усвідомлено необхідними, оскільки без них неможливо оволодіти професійними питаннями та здійснити сам процес формування професійної мобільності майбутнього кваліфікованого робітника. Критерій універсальності полягає в гнучкості етапів формування професійної мобільності, в поєднанні та регулюванні взаємовідносин із соціальними партнерами, з метою забезпечення швидкої адаптації майбутніх кваліфікованих робітників до нових умов праці за рахунок резервів, закладених як в навчальних дисциплінах теоретичного циклу, так і в практичній підготовці та досвіді роботи. Критерій самостійності знаходить своє відображення в організації процесу формування професійної мобільності і виконує методологічну та регулятивну функції.

Методологічна функція проявляється в системоорганізуючій (здатність принципу бути основним «логічним вузлом» в розвитку теорії процесу формування професійної мобільності), в дидактичній (властивість принципу відображати закономірності динаміки педагогічного процесу по формуванню професійної мобільності), в інтегративній функції (сприяє забезпеченню цілісності навчально-виробничого та виховного процесу по формуванню професійної мобільності майбутніх кваліфікованих робітників і його результатів).

Регулятивна функція включає структурно-змістовну функцію (відображає спрямованість змін процесу формування професійної мобільності з метою забезпечення умов досягнення цілісності результатів її розвитку), субординативна функція (розглядає взаємодію компонентів професійної мобільності, характер взаємозв’язку між ними), координуюча функція (проявляється в узгодженості різних дисциплін, етапів, ступенів навчання і посиленні людської гнучкості при адаптації до нових виробничих умов [Там само, с.88-90]. Тож, принцип мобільності має дійсно універсальне значення для реалізації закономірностей освітнього процесу, його логічності та розв’язання суперечностей.

Зміна професійної діяльності практично завжди пов’язана з необхідністю опанувати новими знаннями, технологіями, підлаштовуватися під нову професію, через зміну поглядів, інтересів, цінностей, а також з кількісними і якісними змінами структури особистості. Проте, як вважають науковці (М. Боритко та М.Сергеєв), глобальні комунікації, механізація виробництва та стандартизація загрожують втраті людиною її ідентичності, тобто можливості бути їй самою собою. Інноваційність життя, що притаманна сучасному суспільству, вимагає врахування його тенденцій і у професійно-технічній освіті. Винятково важливе значення мають такі тенденції, як: прискорення соціального розвитку в результаті взаємодії економічного, наукового та культурного потенціалу всієї планети; зняття негативних явищ, які гальмують соціальний прогрес; науковий підхід до явищ і процесів, що відбуваються в суспільстві і житті людей; творчість як універсальний мотив для всіх видів діяльності людини. Водночас передбачається, що налаштування поведінки людини на швидкозмінні життєві ситуації залежить від загальної її здатності мобілізувати в певній ситуації набуті знання й досвід .

У матеріалах Другого Міжнародного конгресу з технічної та професійної освіти, який відбувся у квітні 1999 року у Сеулі, зазначається, що ХХІ століття - це століття знання, інформатизації та комунікацій, а глобалізація і революція в інформаційних і комунікаційних технологіях потребують обґрунтування нової парадигми розвитку, центром якої є людина. Важливими на цьому Конгресі є пропозиції щодо розробки життєво перспективних моделей з урахуванням того, що система технічної і професійної освіти і підготовки (ТПОП) має не тільки готувати людей до трудової діяльності в інформаційному суспільстві, а й виховувати відповідальних громадян, які свідомо ставляться до проблеми цілісності навколишнього середовища та піднесення добробуту своїх співвітчизників. Надзвичайно важливим є висновок про доцільність розробки програм технічної професійної освіти і підготовки, які спрямовувалися б не тільки на запити ринку праці, а й на потреби розвитку в соціальному, економічному, особистісному та природному аспектах. Тож, усе це зумовлює розглядати «мобільність» як дієвий системоутворюючий фактор, що сприяє цілісності процесу навчання і визначаєти його як категорію дидактики, що відображає закономірності зміни структури навчального матеріалу і поєднання методів навчання з метою навчання, виховання та розвитку особистості для забезпечення балансу між об’єктивною виробничою діяльністю і суб’єктивною позицією особистості.

У сучасних умовах виникає якісно нова вимога до робочої сили, про яку говорив ще С. Батишев - це є вимога професійної мобільності, тобто здатності швидко освоювати технічні нововведення й нові спеціальності. А ця здатність у значній мірі залежить від рівня загальної й політехнічної освіти, від широти й обґрунтованості спеціальної підготовки. Сьогодні професійна мобільність відіграє надзвичайно велику роль у сучасному суспільстві, адже вона напряму пов’ язана з рівнем професійної освіти людини і є найбільш надійним каналом висхідної професійної мобільності. З огляду на те, що сучасний ринок праці поєднує «престижні» роботи, характеризуються стабільністю зайнятості положення робітника, високим рівнем оплати праці, можливостями професійного зростання, використанням професійних технологій, є доречною думка О. Грішнової та П. Смоловик про те, що конкурентоздатність робітникові на українському первинному ринку праці буде забезпечувати фундаментальна базова освіта, здатність до навчання та поповнення знань, наявність додаткових знань та навичок, професійна мобільність, система цінностей, орієнтована на особистий розвиток. До того ж, сучасний кваліфікований робітник повинен уміти працювати зі «старим досвідом», тобто проблематизувати його, в разі необхідності відмовитись від нього, усвідомивши в чомусь свою обмеженість і недостатність. На думку науковців (М. Гусаковського, С. Костюкевич, Л. Ященко та ін.) практика проблематизації повинна бути включена до числа актуальних завдань сучасної освіти. Тому при побудові процесу професійної підготовки майбутнього кваліфікованого робітника, здатного до професійної мобільності, варто звертатися до його життєвого досвіду і навчити його з ним працювати. В навчально-виробничому процесі це дозволить учневі самостійно структурувати навчально-виробничі ситуації, а згодом реагувати на життєві та професійні ситуації в умовах їх невизначеності, що й є проявом професійної соціальної мобільності. Ситуації невизначеності є сьогодні новим фактором, що впливає на життєдіяльність людини. Завданням викладача, майстра виробничого навчання є створення таких ситуацій відкритості, свободи, можливостей і перспектив. Саме на ситуацію повинні впливати педагоги, змінювати її і тим самим створювати все нові й нові можливості для професійного становлення та саморозвитку учня. Працюючи в режимі ситуації невизначеності, учень набуває досвід самостійного руху, самовизначення, вироблення самостійних рішень, досвід існування в непередбачуваному майбутньому і вироблення в ньому власних стратегій розвитку.

На думку ряду дослідників (Л. Горюнової, Е. Зеєра, Б. Ігошева) можливість здійснення людиною переміщень, змін у своїй професійній діяльності обумовлюється наявністю компетенцій і компетентностей. Іншим настільки ж значимим фактором забезпечення професійної мобільності є наявність у людини певних особистісних якостей і здатностей і виділяє наступні: соціальна активність, що виражається в готовності брати участь у різних суспільних заходах, проектах різної змістовної спрямованості; висока адаптивність до різних суспільних ситуацій, функціонально різних видів діяльності; креативність, творче перетворення будь-якої ситуації.

Наголошуючи на складності реалізації своїх можливостей для вузького фахівця, окремі науковці (Л. Абдулліна) розглядають поняття «професійна мобільність» у контексті сучасного ринку праці. Водночас, професійна мобільність пов’язана зі змістом поняття професії, як сукупність набутих шкільних і позашкільних навичок, що поєднується звичайно в одній особі, й об’єднаних загальною назвою. Ми поділяємо думку науковців в тім, що підґрунттям професійної мобільності є широкопрофільна загальна професійна підготовка та володіння набором ключових компетенцій, що формують загальнокультурне ядро справжнього професіонала. Професійна мобільність розкривається в контексті особистісно - діяльнісного, системно - синергетичного, подійного й компетентнісного підходів (Л. Горюнова).

До змісту поняття «професійна мобільність» відноситься: вибір професії, підвищення кваліфікації, визначення умовної зміни місця роботи або професії, плинність кадрів тощо.

Є. Іванченко у змісті професійної мобільності виділяє три компоненти: соціологічний, психологічний та економічний [2, с.23]. Характер і зміст професійної мобільності, формування професійно мобільного кваліфікованого робітника обумовлюються зміною вимог до існуючих професій і нових, більш престижних професій, що забезпечують його високий соціально-професійний статус. Тож, сутність професійної мобільності визначається: як якість особистості, що забезпечує внутрішній механізм розвитку людини; як діяльність людини, детерміновану подіями; як середовище, результатом якого виступає самореалізація людини в професії й житті; як процес перетворення людиною самої себе й оточуючого її професійного й життєвого середовища.

Науковці критеріями оцінки мобільності виділяють: властивості й якості особистості (відкритість світу, довіра до людей і до себе, гнучкість, оперативність, локалізація контролю, толерантність); уміння (рефлексії, саморегуляції, самовизначення, ціле покладання); здатності (бачити і розуміти сутність змін соціумі; бачити варіативність і альтернативність розвитку ситуації; конструктивно, продуктивно мислити; проектувати необхідні зміни в мікросоціумі; вирішувати проблеми; адаптуватися до змін).

Виходячи з цього, виникає необхідність вивчення професійної мобільності на рівні особистісних якостей (адаптивність, комунікативність, самостійність, пристосовність, цілеспрямованість, ціннісні орієнтації й установки, соціальна пам’ять, критичне мислення, здатність до самопізнання, саморозвитку, самоосвіти, соціальна рухливість); на рівні характеристик діяльності (рефлексивність, креативність, проективність, прогнозування, цілепокладання, гнучкість, пластичність); на рівні процесів перетворення власної особистості, діяльності, навколишнього середовища.

У своєму дослідженні ми будемо притримуватися думки Л. Горюнової, що компетентнісний підхід дозволяє представити професійну мобільність як сукупність певних компетенцій, які формуються, актуалізуються й активізуються в діяльності в міру виникнення важливих проблем. Даний підхід забезпечує взаємозв’язок освіти й ринку праці та орієнтує на включення в освіту практико-орієнтованих життєвих проблем і ситуацій.

Методологічне значення мають види мобільності (соціальна, культурна, соціокультурна, академічна мобільність), а також її форми (вертикальна, горизонтальна, глобальна мобільність).

Думка Л. Горюнової про те, що сьогодні все більш значимим є професійне самовизначення людини, співзвучна нашій. Ми погоджуємося з тим, що професійне самовизначення слід розглядати як процес формування ставлення особистості до себе як до суб’єкта професійної діяльності, який володіє комплексом компетенцій, що забезпечують йому адаптацію в соціально-економічних умовах, що постійно змінюються. Варто зазначити, що освіта є тим інструментом, що забезпечує соціальну і професійну мобільність особистості, просування її у суспільстві. Тут доречною буде думка про те, що освіта є певним «соціальним ліфтом», що дозволяє «людям, навіть в чомусь ущемленим, різко підвищити свій статус». Такий підхід змушує нас сприймати процес професійного орієнтування як можливість переосмислення й керування власним життям і професійною кар’єрою. А, оскільки ми живемо у постійно змінюваному світі, то система професійно-технічної освіти повинна весь час адаптуватись до нього і перед нею стоїть, на нашу думку, два важливих завдання: соціальне (формування готовності до професійної мобільності у випускників професійно-технічних навчальних закладів) і загальноекономічне (формування професійно мобільного кваліфікованого робітника - професіоналізм і мобільність потрібні для кращої роботи економіки держави). Необхідно планувати таке відтворення трудових ресурсів, яке дасть віддачу не тільки порівнювану з експлуатацією багатих природних ресурсів, але й у перспективі значно перевищуючу ці очікування. Тому професійно-технічна освіта повинна відповідати економічно заданому стандарту і задовольняти зростаючі потреби у кваліфікованих робітниках, забезпечуючи їх професійну мобільність. Професійна мобільність потрібна у нашій країні, яка переживає складний період, пов’язаний з реформаційними процесами в економіці, диверсифікацією промисловості, переломом суспільної свідомості та конкуренцією на ринку праці.

Сьогодні зростає потреба у кваліфікованих робітниках здатних переключатися з одного виду діяльності на інший, з широкими комунікативними уміннями і навичками. Є необхідність на завершальному етапі професійної підготовки більш точної адаптації системи професійної освіти до актуальних і перспективних потреб ринку праці, орієнтації на конкретні «меню професійних кар’єр».

У проекті Концепції розвитку професійно-технічної (професійної) освіти України на період до 2020 року одним із пріоритетних напрямів розвитку професійно-технічної освіти є розвиток особистості, здатної до ефективної роботи за спеціальністю на рівні світових стандартів, адаптуватися до змін техніки, технологій, організації праці, готової до постійного професійного зростання та мобільності. Особливості прояву професійної мобільності молодих кваліфікованих робітників на ринку праці, що постійно змінюється, виражаються системою вимог, що висуваються до випускників професійно-технічних навчальних закладів з метою підвищення рівня й швидкості професійної мобільності та вимог ринку праці до якості підготовки кваліфікованих робітничих кадрів.

Успішність процесу формування професійної мобільності майбутнього кваліфікованого робітника залежить від розвитку його творчих здібностей, адже індивідуальні властивості, або «внутрішні» особисті властивості містять у собі все самобутнє й оригінальне, творче. Творча функція особистості міститься в її рухливості, що творить і створює себе й світ навколо себе, в основі якої закладені особливі властивості особистості. Ми поділяємо думку науковців (Є. Іванченко, Ю. Калиновського та ін.) про те, що мобільність убирає в себе всі індивідуальні, особливі властивості особистості: і здатність до самовдосконалення, і здатність до самобутності, і творчі акти, що зливаються у творчий процес. Тож, сучасна цивілізація ставить вимоги до особистості (швидкість, темп, ефективність, інтенсивність, оперативність) і до стилю мислення і діяльності людей, соціальних і етнічних груп (швидке реагування).

Педагоги визначають дві домінанти професійної мобільності: з одного боку - професійно-освітні можливості майбутнього кваліфікованого робітника, а з іншого - вимоги, що висуваються до професійно- технічного навчального закладу з боку суспільства й ринку праці у швидкості, рівні формування професійної мобільності і якості підготовки професійно мобільного кваліфікованого робітника. Професійна мобільність формується за трьома напрямами: 1) освоєння нової сукупності професійних знань у різних сферах професійної праці (в основі даного виду професійної мобільності лежить кон’юнктура на ринку праці); 2) поява інтегрованих професій (наприклад, соціальний педагог, що включає в себе знання таких видів діяльності, як соціальний працівник, соціолог, психолог, медичний працівник, дефектолог та ін., що дозволяє йому на базі однієї професії освоювати надалі перераховані види професійних знань як нові професії); 3) освоєння професій, що мають загально професійний, надспеціальний характер (наприклад, економіст, менеджер, маркетолог, юрист та ін.). У зв’язку із цим змінюється й характер вимог професії до людини. Замість пріоритету спеціальних знань в освоєнні професії формується пріоритет загально професійних, міжпрофесійних знань.

Освітній аспект, на нашу думку, полягає у виділенні в діяльності професійно-технічного навчального закладу функції формування професійної мобільності майбутніх кваліфікованих робітників, стратегічно реалізованої поряд з освітньою функцією. З урахуванням цього, формування професійної мобільності учнів професійно-технічних навчальних закладів полягає в наступному: виділення формування професійної мобільності як напрямку освітнього процесу, орієнтованого на підготовку професійно підготовленого, мобільного працівника, готового до самостійної професійної діяльності в умовах динамічного соціального, економічної й професійного середовища; визначення в змісті професійної підготовки інтегрованого ядра, що забезпечує формування професійної мобільності; визначення інтегративної цілісності освітніх засобів (змісту форм, методів), необхідних для досягнення високого рівня сформованості професійної мобільності; наявність необхідної сукупності суб’єктів процесу формування професійної мобільності; ресурсне забезпечення процесу формування професійної мобільності (нормативно-правове, науково-методичне, кадрове, організаційне, інформаційне, матеріально-фінансове й мотиваційне).

Висновки. Таким чином, сучасне суспільство в умовах інтенсивного інформаційного розвитку висуває високі вимоги до рівня професійної підготовки майбутніх кваліфікованих робітників, здатних до ефективного виконання соціальної й професійної ролей. Визначальними характеристиками сучасного кваліфікованого робітника стають самостійність, нестандартність мислення й дій, ефективність вирішення професійних і життєвих завдань різного рівня, здатність бути суб’єктом професійного розвитку, професійна мобільність.

Узагальнюючи результати теоретичних досліджень, ми дійшли висновку, що професійна мобільність кваліфікованого робітника - це інтегративна якість, що поєднує в собі: сформовану внутрішню потребу у професійній мобільності особистості, що є необхідною для успішності особистості в сучасному суспільстві, яка проявляється в діяльності і забезпечує самовизначення, самореалізацію в житті та професії; здібності та знаннєву основу професійної мобільності; самоусвідомлення особистістю власної професійної мобільності, сформоване на основі рефлексії готовності до професійної мобільності; прагнення особистості змінити не тільки себе, а й професійне поле та життєве середовище.

Розвиток кожної з цих складових та їх підструктур і буде сприяти формуванню професійної мобільності. Системоутворюючим фактором підготовки сучасного кваліфікованого робітника стає його підготовка до професійного розвитку. Формування професійної мобільності в процесі навчання припускає безперервність навчального пізнання як необхідної умови виникнення нового знання. Так, в основі формування потреби у професійній мобільності лежить розвиток мотивації досягнення, розвиток мотивації самоосвіти, формування установки на самоактуалізацію, установки на оптимістичне сприйняття дійсності, зміни професії.

Здібності до професійної мобільності передбачають розвинуті креативність, критичність мислення та когнітивні здібності. Знаннєва основа професійної мобільності складається із загальноосвітніх знань,

загальнопрофесійних знань, професійних знань, ключових кваліфікацій і компетенцій, здібності до швидкого переносу знань.

Професійна мобільність передбачає готовність кваліфікованого робітника до зміни виконуваних професійних завдань, робочого місця, здатність швидко освоювати нові спеціальності.

Професійна мобільність у навчальному пізнанні реалізується в процесі здійснення міжпредметних і міжциклових зв’язків на основі особистісного, діяльнісного та компетентнісного підходів. При цьому справжнє засвоєння теоретичних знань учнями відбувається не миттєво, а поетапно. Значна частина часу при цьому витрачається на поетапне збільшення знань, на одержання надлишкової інформації, на встановлення міцних внутрішніх зв’язків між різними галузями професійної діяльності.

Література:

Ващенко А.М. Формування професійної мобільності майбутніх офіцерів у процесі навчання у вищих військових навчальних закладах : дис. ... кандидата пед. наук: 13.00.04 / Ващенко Андрій Миколайович.- Одеса, -183 с.

Іванченко Є.А. Формування професійної мобільності майбутніх економістів у процесі навчання у

вищих навчальних закладах: дис    кандидата пед. наук:13.00.04 / Іванченко Євгенія Анатоліївна.- Одеса, 2005.-181 с.

Каплина С.Е. Концептуальные и технологические основы формирования профессиональной мобильности будущих инженеров в процессе изучения гуманитарных дисциплин: автореф. дис. на соискание ученой степени доктора пед. наук: спец. 13.00.08 “Теория и методика профессионального образования” / С.Е. Каплина.- Чебоксары, 2008.- 46, [1] с.

Кожемякіна Н.І. Соціально-педагогічні умови формування професійної мобільності майбутніх менеджерів-аграріїв : дис. ... кандидата пед. наук: 13.00.04 / Кожемякіна Наталія Іванівна.- Ізмаїл, 2006.- 167 с.

Педагогика.   Большая современная энциклопедия / Сост. Е.С. Рапацевич.-Мн.: Современное слово, 2005.- 720 с.

Професійна освіта: Словник: Навч. посіб / Уклад. С.У. Гончаренко та ін.; за ред. Н.Г. Ничкало.- К.: Вища школа, 2000.-380 с.

http://ec.europa.eu/education/policies/lll/life/what_islll_en.html




Пошук по ключовим словам схожих робіт: