Наукова бібліотека України


Loading
Опільська вишивка
Краєзнавство - Опілля - Івано-Франківська область

Опільська вишивка —один із найбільш поширених видів матеріальної культури, що має давні і багаті традиції. Своїми численними орнаментальними мотивами вона в цілому близька до загальноукраїнського народного мистецтва.

Вишивка належить до найдавніших видів декоративно-ужиткового мистецтва, що сягає своїм корінням у сиву давнину. Перші згадки про вишивання зустрічаємо у стародавніх істориків. Про нього свідчать і археологічні розкопки в княжому Галичі, що виявляють численні залишки гаптованих тканин. їх вивчення, зіставлення із зображеннями на фресках, мініатюрах свідчить про широке застосування гаптування золотом і сріблом жителями цього краю. Основними мотивами на галицьких вишивках Х-ХІ ст. були кола, ромби, розетки, хрести, дерево життя, есовидні мотиви тощо. Такі елементи орнаменту присутні на гаптованому золотою ниткою чільці з Крилоса, в якому есовидні мотиви горизонтального розміщення так щільно прилягають один до одного, що їх завитки позмінно заокруглені то зверху, то знизу. Основні колекції опільської вишивки зберігаються у Національному заповіднику "Давній Галич", Івано-Франківському краєзнавчому музеї, Львівському музеї українського мистецтва, Музеї народної архітектури і побуту м. Львова, музеї "Берегиня" м. Бурштина.

Вишивкою займалися всюди. У своїх вишиваних роботах безіменні творці передавали одвічний потяг людини до краси, до рідного краю. Кожний район, навіть кожне село відзначалось своєрідністю мотивів. Вишивка на Опіллі була одним із найбільш улюблених занять. Вишивальниці користувалися такою технікою вишивання: хрестик, низинка, гладь, гаптування (гафтування), поверхниця (верховинка), стебнівка, мереження (цирування). Кожна дівчина змалечку переймала від своєї матері, бабусі досвід вишивання. Вишивкою прикрашали одяг, інтер'єрно-побутові речі. Найпоширенішими на Опіллі є вишиті жіночі і чоловічі сорочки, жіночі кожухи, байбараки, ґорсики, корсетки, жупани, запаски, наволочки, обруси, простирадла, килими, ікони, серветки, рушники. Матеріалом для вишивки були: домоткані полотна, фабричні тканини, на які нашивали канву, шкіри для виготовлення одягу.

Застосування тканини залежить від техніки вишивання. Для лічильної вишивки (хрестик, низинка, поверхниця) потрібна тканина з полотняним переплетенням ниток, на якій можна лічити нитки. На фабричні тканини (шовк, крепдешин, батист, поплін) нашивали канву і вишивали хрестиком. Технікою гаптування вишивали на домотканому полотні, фабричній тканині та шкірі. Вишивали рукопрядними лляними нитками, заполоччю, шовком, муліне, бісером, лелітками, ДМС. Лляні, конопляні, вовняні нитки домашнього виготовлення природного кольору, вибілені або пофарбовані, - основний, масово доступний матеріал для вишивання. З середини XIX ст. поширеним стало, як у.містах, так і в селах, використання привозних бавовняних, вовняних, шовкових, металевих ниток, бісеру, металевих леліток тощо.

За змістом та формою орнаментальних мотивів вишивку Опілля, як і українську народну вишивку взагалі, можна поділити на чотири групи: геометрична, рослинна, зооморфна, а також антропоморфна.

На всій території Опілля найбільш поширені вишивки з геометричним орнаментом. Геометричні мотиви, такі як ромб, розетки, хрестоподібні фігури, ламані лінії, стали основою узору. Цією вишивкою оздоблювали жіночі та чоловічі сорочки, жіночі запаски, рушники, серветки, наволочки, килими. Техніка вишивання - хрестик, низинка, поверхниця, гладь. У народі створена своя система назв вишивок геометричного орнаменту. Це "кривульки", "ланцюжок", "таблички", "дзвінки", "звізди", "кучері", "драбинка", "колосок", "кутаси". Значне місце в геометричному орнаменті вишивок Опілля займає ромб ("дзвінка"), в середині якого часто є ще малі фігури: квадратики, трикутники, ламані лінії. Вони різноманітні за формою та окресленням. Зустрічаються ромби видовжені та з виступаючими зубцями. Часто вони розміщені в один ряд і з'єднані один з одним. Цей мотив вишивки характерний для оздоблення жіночих сорочок та запасок, рушників, наволочок. Так для вишивок сіл Тумир, Кінчаки, Лани, Дубівці Галицького району характерний геометричний мотив - ромб, у середині якого малі фігури - ромбики, трикутники - утворюють хрестоподібну композицію. Техніка вишивання -"хрестик". Кольорова гама цих вишивок стримана, тільки чотири кольори: чорний, вишневий, зелений, жовтий. Деякі вишивальниці жовтий колір замінюють оранжевим. Провідним мотивом вишивок цього регіону є квадрат ("таблиця"). Зустрічається дуже багато варіантів його обрамлення. Трапляються сітчасті композиції та густо зашиті.

У селах Рогатинського району, зокрема Вербилівцях, Конюшках, Чагрові, Черневі, Журові, зустрічаються зіркоподібні вишивки "на звізди". Цим орнаментом оздоблювали жіночі сорочки, наволочки, серветки. Зіркоподібний мотив вишивали одним або двома кольорами.

У селах Поплавники, Ганнівці, Демешківці Галицького району зустрічаються вишивки, орнаментовані різноманітними хрестами, трикутниками, ламаними лініями "кривульками". Провідну роль вони відігравали в орнаменті жіночих та чоловічих сорочок, рушників. У названих селах можна побачити рушники, наволочки та обруси, вишиті ламаною лінією кольорами веселки. По всій території Опілля характерний мотив, коли низ вишивки орнаментований "кутасами". Вишивка була одного кольору або багатоколірна. Таким візерунком вишивали обруси, верети, рушники, вишивки на престолах у церквах.

Особливим багатством вишивальних технік, логічністю розміщення виділяється вишивка основного компонента народного вбрання Опілля -сорочок. У жіночих сорочках вишивкою оздоблювали обшивки (комір), пазухи, дуди (манжети), уставки або цілі рукави, в чоловічих - обшивки, дуди, пазухи. Розміщення вишивок на рукавах жіночих сорочок залежить від крою. Саме на Опіллі широко побутувала тунікоподібна жіноча сорочка, яка в кожній місцевості мала свою композиційну побудову. У святкових жіночих сорочках на Опіллі цілий рукав був оздоблений вишивкою. Буденні жіночі сорочки, тобто сорочки на кожний день, вишивкою майже не оздоблювали або ж прикрашали дуже простою вишивкою на дудах, на обшивці.

Святкові жіночі та дівочі сорочки є справжніми творами декоративного мистецтва. Вони густо прикрашались вишивкою. В ній ми знаходимо найкращі

перлини народної творчості. Кожна сорочка є справжнім мистецьким твором, вона наділена рисами величного монументального звучання. Характерною особливістю вишивки сорочок на Опіллі є її геометричний орнамент, який включає в себе прості мотиви і складні фігурні елементи. В основі найскладніших геометричних фігур зображені ромби, півромби, гачкуваті ромби, трикутники, кружечки, зубці, квадрати. Вишивка на рукавах жіночих сорочок, вуставках, дудах, всій площині має безліч варіантів.

Кожна вишивальниця вносила індивідуальність в орнаментально-композиційне рішення, свою манеру у вироблення традиційних прийомів вишивання окремих частин як рукавів, так і обшивок, дуд, пазух. Опільські сорочки початку XX ст. щедро прикрашені орнаментальними узорами. Особливо вуставки, які переважно суцільно густо зашиті в означених межах, але не дуже широкі, приблизно 8-10 см. За манерою вишивання, способом розміщення орнаментів опільські сорочки XX ст. і можна поділити на декілька груп. Це І довгі сорочки з домотканого полотна прямого покрою. Рукав із вустав- і кою. Розріз пазухи глибокий. Тут дуди та обшивка (комірець) вишиті однаковим геометризованим рос- і линним орнаментом. Вуставки при- ' крашені геометричним орнаментом.

Центральна частина орнаменту -ламані лінії, по кутах яких - маленькі ромбики. Вишивку вуставок з двох боків викінчували "крайчиками" - дрібненькими зубцями або трикутниками. Колір вишивки - чорний, зелений, жовтий з невеликим вкрапленням червоного кольору тільки на вуставках. Техніка вишивання - хрестик. Вишивка на пазухах цих сорочок відсутня, тому що їх одягали до безрукавок: камізельок, байбараків. Такі сорочки зафіксовані в селах Крилос, Комарів Галицького району.

Часто вишивка вуставок складалась із двох однакових орнаментальних смуг. Переважно це були восьмипелюсткові розетки, вишиті всередині ромбового розводу і розділені багаторядними "кривульками". Між кожними двомалініями "кривульок" залишали білий фон. Вишивали сорочки хрестиком та стебнівкою. Такі вишивки були поширені в селах Бишів, Озерці, Тумир Галицького району. Улюбленими кольорами були не надто яскраві - чорний, жовтий, вишневий, зелений, синій.

У селах Калинівці, Кліщівні Рогатинського району зустрічаються сорочки, в яких цілий рукав оздоблювали вишивкою. Часто це був окремо вишитий вуставок і "навскісь" або рівні нескладні, у вигляді ламаних ліній та маленьких трикутників узори. Кольорова гама цих сорочок насичена - це чорний, вишневий, червоний, жовтий, оранжевий, зелений, синій кольори. В 30-х роках у селах Тязів, Ямниця, Стриганці Тисменицького району, Крилос -Галицького побутували весільні, дівочі сорочки, які шились із білого лляного полотна, а рукави - з орнаментованого домотканого полотна. Сорочки ці довгі, тунікоподібні, біля шиї призбирані, рукави широкі, з вуставками під пахою ("ластка"). Внизу рукави призбирані та закінчуються дудами шириною 7 см. Рукави сорочок пошиті з тканої орнаментованої червоними і чорними смугами тканини. Ці смуги різні за розмірами: вужчі та ширші. Червоні широкі горизонтальні смуги оздоблювали вишивками геометричного орнаменту. Мотив цієї вишивки - ромби, гачки, ламані лінії та геометризовані розетки, техніка вишивання орнаменту - поверхниця ("верховинка"). Колір вишивки -чорний та білий. Візерунок вуставок повторюється на рукавах. Під низом вуставки - стилізований рослинний орнамент, який розділяється вишивкою у вигляді ламаних ліній. Ці ламані лінії стягують тканину і утворюють "зубчики". Техніка вишивання - хрестик. Обшивка та дуди оздоблювались вишивками рослинного орнаменту.

У селах Рогатинського району Черчі, Колоколині, Черневі, Журові на початку XX ст. серед жінок були поширені жупани чорного кольору, оздоблені вишивкою або без неї. До цього виду одягу жінки шили сорочки. Жіночі сорочки до жупанів мали великі коміри, викладені на плечі, гаптовані білими нитками. Рукави сорочок були повністю оздоблені вишивкою або тільки вуставки. Вишивали геометричним або квітковим орнаментом, техніка

вишивання — хрестик. На гаптованих комірах сорочок переважав рослинний орнамент. Часто це були дрібні восьмипелюсткові квіти з маленькими листочками. Пізніше, в 40-50 pp. XX ст., почала змінюватись кольорова гама. І коміри сорочок прикрашали різнокольоровою вишивкою. Передню частину коміра оздоблювали пишними квітами, плечову - маленькими букетами (часто було два або три букети). Таку сорочку одагали у свята.

Суцільнокрійні рукави в сорочках 40-50-их pp. XX ст. були повністю оздоблені вишивкою. Такі сорочки ми зустрічали в с. Крилос Галицького, Ямниця Тисменицького, Калинівка, Букачівці Рогатинського району. Дуже гарно прикрашені сорочки на груцях. Вишивка розміщувалась однією широкою смугою. Часто на Опіллі зустрічаються сорочки з круглим вирізом для голови і розрізом пазухи. Розріз защіпається "затрасками". Вздовж розрізу тягнуться дві широкі смуги вишивки. Для жіночих сорочок сіл Лани, Тумир Галицького, Вербилівці, Чагрів Рогатинського району характерні широкі і пишні рукави. Тут часто рукав оздоблювали вишивкою у вигляді широкої горизонтальної смуги. Виріз горловини у цих сорочках оздоблювали мережкою або вузенькою смугою вишивки. Це були переважно дівочі сорочки. Крій цих сорочок різний. По-різному оздоблювали також виріз горловини. Сорочки з суцільнокрійними рукавами збирались біля шиї на "корунку", вив'язану в кілька рядів гачком нитками одного, двох, іноді трьох кольорів. Виріз горловини був квадратний або круглий. Часто такою "корункою" і збирався рукав. В "корунку" всилювали нитку, до якої чіпали "кутаси", стягуючи сорочку біля шиї і внизу рукавів.

Чоловічі сорочки на Опіллі, як і жіночі, шили з домотканого полотна. До першої половини XX ст. вони були довгі до колін. Такі сорочки носили на випуск. На початку 50-х років XX ст. почали шити короткі чоловічі сорочки з фабричної тканини. Горловину викінчували обшивкою, коміром-стійкою. Обшивку з'єднували різнокольоровим шнуром, з "кутасами" на кінці. Рукави внизу закінчувались дудами. У порівнянні з жіночими, чоловічі сорочки були скромніше оздоблені вишивкою. Візерунками прикрашали тільки святкові сорочки. Вишивали хрестиком, низинкою, стебнівкою - різнокольоровими нитками. Вишивку пазухи розміщували двома вертикальними смугами і строго симетрично згідно з орнаментальною сіткою. Довжина пазухи - 30-40 см (від обшивки до пояса), ширина - не більше 8 см, орнамент на дудах і обшивці був однаковий. По всій території Опілля чоловічі сорочки оздоблювали тільки геометричним візерунком. Основу орнаментації сорочки складали дуже дрібні геометричні мотиви із застосуванням ромбоподібних, квадратних, хрестоподібних елементів. Так у вишивках чоловічих сорочок сіл Крилос, Комарів Галицького району основа узору - маленькі квадратики-"таблички", в середині яких - по два різнокольорових трикутники.

Такі сорочки не були надто яскраві. Вишивались переважно чорними, вишневими, жовтими, зеленими, синіми кольорами. Часто в композиції чоловічих сорочок застосовується ромб. Вишивальниці сіл Руда, Підкамінь, Чагрів Рогатинського району розробили багато різних варіантів. В орнаментах зустрічається ромб, по кутах якого є трикутноподібні відростки та маленькі ромбики. Ширина пазух - до 10 см. Техніка вишивання - хрестик, низинка, стебнівка. Крім чорного, в цих селах домінував синій, темно-вишневий колір. У селах Лани, Деліїв, Дубівці Галицького району збереглося дуже багато вишитих чоловічих сорочок, де застосовані хрестоподібні елементи. Мотив хрестоподібної фігури тут поданий у вигляді маленьких видовжених п'яти ромбів-"дзвінок". Техніка вишивання - хрестик, ланцюжок, стебнівка. Кольорова гама стримана, побудована на поєднанні чорного, вишневого, жовтого та зеленого кольорів. Іноді вони доповнюються синіми і світло-зеленими барвами.

Особливе місце в опільських вишивках займає рослинний орнамент. Його мотиви поширені по всій території Опілля. Такою вишивкою оздоблювали жіночий одяг - байбараки, жупани, запаски, сорочки, кожухи та інтер'єрно-побутові речі: обруси, простирадла, рушники. Зображення квітів, листя, пуп'янків, хвилястих гілок, винограду - основний мотив рослинної вишивки. Особливої популярності набули такі візерунки: "виноград", "барвінок", "конвалія", "блавати", "маки", "лілія", "дубове листя". Техніка вишивання -хрестик, стебнівка, гаптування, мереження ("цирування"). Найбільша таємниця краси цих вишивок - у їх барвах. Рослинна вишивка Опілля багатобарвна. Крім традиційно чорного, вишневого кольорів, широко вживається червоний, жовтий, зелений, синій, білий, фіолетовий, оранжевий, рожевий.

На Опіллі широко побутували простирадла, які шили з двох частин, з’єднуючи їх між собою мережкою та оздоблюючи вишивкою рослинного орнаменту, переважно низ та боки. Візерунки мали вигляд квіткових гірлянд. Розміщувались вони широкою смугою на нижній частині виробу. Квітка -основа цього орнаменту. Вишивальниці подавали її розгорнутою тау вигляді пуп'янків. Пелюстки квітів - суцільно заповнені. Особливо часто у цих вишивках зустрічаються такі квіти: лілія, маки, тюльпани, дзвіночки, конвалія.

Досить різноманітними, виконаними на високому художньому рівні є візерунки опільських байбараків, ґорсиків, корсеток, жупанів та запасок. їх вишивали на фабричній тканині - оксамиті. Техніка вишивання - гаптування ("гафтування"). На Опіллі ця техніка особливого розвитку набула на початку XX ст. Орнамент вишивок - рослинний, у вигляді прямих, хвилястих гілок із букетами квітів, листочків, пуп'янків та у вигляді розгалуженої гілки із симетрично розміщеними галузками винограду. У селах Галицького району та в селах Козино, Пітрич, Стриганці Тисменицького району оздоблювали байбараки, запаски різнокольоровою вишивкою. У візерунках переважали ясні кольори: червоний, рожевий, жовтий, голубий, бузково-фіолетовий, зелений, білий. Часто в одній квітці поєднано по три-чотири різні відтінки. Тут найсвітліші - рожеві, бузкові, голубі тони легко переходять у більш насичені звучання - вишневі, фіолетові, сині.

У селах Рогатинського району вишиті жупани, запаски мають стриману кольорову гаму. Тут орнамент вишивки складається з чотирьох кольорів, часто це був чорний, коричневий, жовтий, зелений. Корсетки сіл Букачівці, Журів, Чернів захоплюють нас виразністю і гармонійністю кольорів. Основним мотивом орнаменту є восьмипелюсткова квітка з дрібними листочками та пуп'янками. Візерунки виконувалась заполоччю, дрібним бісером та лелітками. На корсетках, байбараках, жупанах вишивка розміщувалась широкою вертикальною смугою на полах. Квіткові композиції також прикрашали внизу спинку. Краї байбараків обшивали прямими стібками у вигляді зубців.

На початку XX ст. на Опіллі масового поширення набули жіночі червоні кожушки. Вони були короткі, приталені. Візерунки розміщувались у кутах полів та на спинці. Матеріалом для вишивки були кольорові вовняні нитки та фабричні - гарус, волічка. Техніка вишивання - гаптування. На всій території Опілля кожухи оздоблювали тільки рослинним орнаментом. У кожухах на червоному фоні виділяється вазонково-галузковий орнамент із плавно окресленими квітами, листками, пуп'янками. Колорит цих вишивок насичений, утворений із сполученням чорної, червоної, вишневої, синьої, зеленої, білої, рожевої, жовтої, фіолетової барв.

Антропоморфна вишивка Опілля найбільш поширена у культових виробах. У всіх селах, у церквах, збереглися ікони та корогви, на яких вишиті образи святих: "Богородиця з дитиною", "Ісус Христос", "Тайна вечеря", "Ангели хоронителі", "Миколай", "Княгиня Ольга", "Володимир Великий". Ці вишивки вирізняються суцільним килимовим заповненням. Тут дрібні хрестики розміщені щільно, образно виділяють обличчя та деталі одягу. Збереглися вишивки початку XX ст., виконані на грубому домотканому полотні. Техніка вишивання - хрестик. У жителів сіл Комарова, Крилоса Галицького району, Тязева Тисменицького можна побачити вишиті образи "Богородиця з дитиною" та "Ісус Христос". У цих іконах використано геометричний та рослинний орнамент. Тут чітко передано вираз обличчя за допомогою прямих, ламаних ліній та окремих хрестиків. Образ вишитий чорними, вишневими, синіми, голубими, жовтими (кукурудзяними), зеленими та блідо-рожевими кольорами у восьмикутнику чорного кольору. По боках від святих - букви "МР" та "IX". Від чотирьох сторін тягнуться ламані лінії, які ніби "випромінюють світло від святих". Внизу під фігурами вишитий різнокольоровий рослинний орнамент -пряма гілка з квітами, листками та пуп'янками. Навколо ікони - геометричний орнамент у вигляді зірок та восьмипелюсткових квіток, які з'єднані між собою, утворюючи вінок. У жителів міст Галича, Рогатина та сіл Вербилівців, Коню-шок, Букачівців Рогатинського району можна побачити вишиті портрети Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки. У вишивках використано до п'яти кольорів: чорний, коричневий, блідо-рожевий, сірий, білий.

На Опіллі значно менше поширені зооморфні мотиви вишивок. Збереглися вироби від 50-х років XX ст. - вишиті килими та дитячі подушки. Так у селах Крилосі, Комарові Галицького, Козині, Пітричі Тисменицького району на початку 50-х p. XX ст. була поширена вишивка килимів "на льви". Композиція їх проста. На центральному полі стоять два леви, піднявши передні лапи. Цю вишивку доповнював рослинний, а також геометричний орнамент. У візерунках переважає чорний колір із вкрапленням жовтого, зеленого, синього, червоного, вишневого, коричневого. У вишивці поєднані різні техніки: хрестик, стебнівка, ланцюжок.

У селах Рогатинського району Черчі, Колоколині, Калинівці можна побачити зооморфні вишивки на дитячих подушках; техніка вишивання — хрестик. Це суцільно заповнена площина, на якій різнокольоровими нитками зображені тварини та птахи: "котики", "лебеді", "соловейко".

Особливе місце у вишивці Опілля займав текст, окремі літери, цифри, монограми. Найчастіше вони зустрічаються на маленьких рушниках, обрусах, простирадлах, килимах, іконах. Тексти на вишивках дуже різноманітні: "Боже, благослови наш дім", "Христос Воскрес. Воістину Воскрес", "Святий Мико-лай", "Ісус Христос", "Матір Божа", "Отче наш".

Часто це був перший рядок гімну України чи народної пісні: "Ще не вмерла Україна", "Ой там на горі, ой там на крутій", "Закуй, зозуленько, співай, соловейку", "Гей, зашуміли білії берези".

На багатьох вишивках можна побачити літери та цифри, які вказують на ім'я, прізвище того, для кого вишивався цей виріб, та дату. В селах Рогатинського району Черчі, Черневі, Колоколині, Чагрові вишивальниці використовували монограф. Вишивки 30-50-х років - як спогад про близьких людей. У них можна побачити нашу історію, ту трагедію, яку пережили ополяни. І кожен текст має своє тлумачення. Вишивальниці використовували такі техніки: хрестик, ланцюжок. Часто літери вишивались одноколірними нитками. Такі монограми оздоблювались здебільшого вишивкою рослинного орнаменту: квітами, листочками, маленькими букетами, гілочками із гронами та листочками калини. Кольорова гама цієї вишивки стримана.

Сьогодні вишивка розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції - естетичну, пізнавальну. Це показовий вид мистецтва, який зберіг, доніс до нас і стверджує подальший розвиток орнаментальної, графічної, живописної культури народу. В усі часи були і є особливо обдаровані люди, які своїми руками примножують, оновлюють народні традиції. Це провідні вишивальниці Опілля Дарія Городецька, Ірина Залеська, Віра Івасин, Любов Хом'як, Ніна Ведула, Ольга Рижко, Наталія Лесів. Вони у своїх вишивках передають прекрасний світ природи: квіти, вранішні роси, запах дитинства. А пані Ірина Залеська не тільки майстерно вишиває, а й пише щирі вірші, які вона дарує своїм краянам:

Я не скрипаль, а в серці маю скрипку.

І назва їй - це вишивка моя.

І людям хочу принести хоч дрібку Любові, щастя, радості й тепла.

Література

1.    Аронець М. М. Народна вишивка Прикарпаття кінця XIX - початку XX ст. // Українське мистецтвознавство. Вип. 6. - К., 1974. - С. 100.

2.    ГургулаІ. Народне мистецтво західних областей України. - К., 1966.- С. 27.

3.Захарчук-ЧугайР. В. Вишивка//Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. - К., 1987. - С. 379.

4.    Захарчук-Чугай Р. В. Українська народна вишивка: західні області УРСР. - К., 1988. - С. 26, 54, 55, 82.

5.    Клюба Я., Михальчук Л., Олексюк О. Звіт етнографічного загону комплексної наукової-дослідної експедиції про етнографічні дослідження Рогатинського і Бурштинського Опілля протягом 2000-2003 років. - Галич, 2004. - С. 47.

6.    Кучер Б. Ірина Залеська. - Івано-Франківськ, 2002. - С. 2-5.

7.    Пастернак Я. Галицька кафедра у Крилосі (тимчасове звідомлення з розкопів у 1936 і 1937 pp.). - Львів, 1937.

8.    Свйонтек І. Веселкова краса вишиванки.

9.    Тимків Б. Художні ремесла Давнього Галича // Матеріали Міжнародної ювілейної конференції "Галич і Галицька земля у державотворчих процесах України". - Київ; Галич, 1998. -С. 154.