Наукова бібліотека України


Loading
Дерев’яна сакральна архітектура Опілля
Краєзнавство - Опілля - Івано-Франківська область

Перші згадки у письмових джерелах про дерев'яне церковне будівництво на Україні належать до княжої доби і дійшли до нас з X ст. З того часу маємо відомості і про найстарші дерев'яні святині в Європі. Найбільше їх число -понад 800 - відоме в Скандинавії, одиниці - в Англії, Німеччині та Франції. Ряд пам'яток того часу вивчено археологічно на теренах Польщі1. У Галичині до Першої світової війни налічувалося 2345 дерев'яних храмів. Із них: гуцульських - 192, бойківських - 498, лемківських - 268, подільських - 230, покутських - 138, галицько-волинських - 366, західногалицьких - 239, середньогалицьких - 415. Стосовно дати побудови: з XVI ст. походило 14 храмів, з XVII ст. - 102, з XIX ст. - 898. На поч. XX ст. побудовано 79 церков2. У кількісному співвідношенні церкви галицького типу виявились домінуючими. Згідно з опублікованим у 1996 р. каталогом дерев'яних церков України, в Галичині збереглося 1367 споруд (400 - на Івано-Франківщині)3. До нашого часу (початок XXI ст.) тільки на території Галицького і Рогатинського районів дійшло 63 дерев'яних храми з XVI - поч. XX ст., збудованих у гармонійних формах місцевих народних традицій. (Перелік дерев'яних храмів подається в додатку 1).

Серед них зустрічається найменш поширена група дахового, або хатнього типу, яка є досить рідкісною на досліджуваній території, та поширена група тридільних тризрубних церков і п'ятизрубних хрещатих. Типи церков за планувальними особливостями та їх кількість подаємо в табл. 1.

До дахового типу належить церква Св. Гіараскеви 1863 р. у с. Набережна (колишнє Библо) Галицького району. Вона являє собою однозрубну дводільну споруду, проте дводільність її видно тільки всередині, бо зовні - це один зруб, накритий чотирисхилим дахом, гребінь якого над навою увінчує широкий ажурний ліхтар. По кутах - тільки хрести на підхрестових яблуках. Церква є цікавою тим, що виділяється нетрадиційним, як для зрубу, конструктивним вирішенням: стіни складені з протесів, запущених у пази стовпів так, що створюється враження однієї суцільної стіни. Така поверхня стін досягнута за рахунок затісування виступів кінців деревини на рогах будівлі. Розмір вівтарної частини дорівнює половині повного розміру зрубу нави. Споруду оперізує широке піддашшя, випуст якого 1,1м. Влаштовано тільки один вхід із заходу, акцентований двосхилим дашком, підтримуваним двома дерев'яними колонами.

До двозрубних дводільних належить церква Покрови Пресвятої Богородиці 1873 р. у с. Куничах Галицького району, в якої зруб нави більший за розмірами від меншого по ширині трапецієподібного зрубу вівтаря. Західна камера (нава) має розміри прямокутника (7 х 5,6 м). На початку XX ст. до храму добудовано невеликий бабинець прямокутної форми зі стовпів товщиною 0,8 м.

Дводільні церкви збереглися тільки в поодиноких випадках, їх поступово витіснили більш місткі тридільні, які в об'ємно-просторовому вирішенні теж зустрічаються дахового типу (церква Собору Св. Івана Хрестителя, 1836 p.,

складається з трьох зрубів (нави - ширшої), розташованих по осі схід-захід. До бабинця з заходу прилягає пізніше прибудований присінок. Церкву оперізує піддашшя, оперте на випусти вінців зрубів, які, як і всі стіни, повністю зашальовані вертикально дошками і лиштвами. Характерною її особливістю є різновисокий дах: над навою - вищий двосхилий, причілковий з великим острішком над бабинцем, і трисхилий над вівтарем. Появі такого тридільного даху сприяла та обставина, що в давнину народні будівничі клали довгі крокви на всю ширину простору. Значить, на ширшій наві були довші крокви, ніж на бабинці та вівтарі. Саме цей останній різновид і став вихідною формою для подальших перемін даху. Форма вищого даху на наві і нижчого на бабинці і вівтарі стала основою, підґрунтям для розвитку бойківської будівельної школи народного будівництва4. У першій половині XVIII ст. храми хатнього типу називали пережитками, бо їх примітивні форми не задовільняли візитаторів, які зневажливо називали їх "шопою", "стодолою", навіть "хлівом". Церкви у вигляді "шопи, ліплені, покриті соломою" були в селах Бишеві, Острові, Сапогові, Ланах, Єзуполі, Насташиному. В декретах генеральних візитацій

вказувалось, що храми хатнього типу є занадто низькими, а тому рішуче наполягалось на їх перебудові з вищими об'ємами. Саме ця обставина і спричинила появу піддашшя, яке стало невід'ємною складовою частиною храму й одним з основних конструктивно-будівельних елементів церков іншої типології-5. Власне, церкви дахового типу Опільського регіону тим і відрізняються, що мають піддашшя і є високими. Храми аналогічного типу, які означені в науковій літературі як буковинський тип, цих особливостей не мають6.

Найбільш поширені церкви - тридільні. Не випадково на території регіону часто зустрічаються тризрубні споруди, зрубна конструкція яких складається з трьох прямокутних, квадратних або наближених до квадрата частин: вівтаря, нави та бабинця.

За планувальними особливостями тризрубні церкви можна згрупувати в одну групу - ширша нава з вужчими рівноширокими вівтарем і бабинцем.

Інші групи не виявлені. В залежності від розмірів та конфігурації нави, бабинця, вівтаря група ділиться на варіанти:

1    - всі зруби прямокутні (церква Різдва Христового, 1860 p., с.Теми-рівці; церква Зіслання Св. Духа, 1885-1886 р., с. Бовшів; церква Св. Михайла, 1862 р., с. Придністров'я; церква Св. Параскеви, 1872 р., с. Курипів; церква Св. Миколи, 1883р., с. Викторів Галицького району; церква Св. Миколи, 1775 р., с. Уїзд Рогатинського району);

2    - бабинець і вівтар прямокутні, нава квадратна (церква Св. Івана Богослова, 1856 р., с. Слобода; церква Вознесіння Господнього, 1806 p., с. Комарів; церква Св. Пророка Іллі, 1878-1880 pp., с. Жалибори; церква Св. Юрія, 1750 р., с. Бишів; церква Воздвижения Чесного Хреста, XVIII ст., с. Перлівці Галицького району);

3    - бабинець, нава і вівтар квадратні (церква Св. Апостолів Петра і Павла, 1933 р., с. Височанка; церква Св. Духа, 1810 р., с. Німшин; церква Пресвятої Богородиці, 1884 р., с. Демешківці; церква Св. Миколи, 1860-1866 pp., с. Сапогів Галицького району);

4    - бабинець і вівтар квадратні, нава прямокутна (церква Собору Св. Івана Хрестителя, 1836 р., с. Колоколин Рогатинського району);

5    - бабинець і нава прямокутні, вівтар гранчастий (церква Св. Духа, 1598 р., м. Рогатин; церква Богоявлення Господнього, 1896 р., с. Руда Рогатинського району);

6    - бабинець і вівтар гранчасті, нава квадратна (церква Св. Миколи, 1729 р., с. Бабинці Горішні Рогатинського району).

Поділ тризрубних церков на групи і варіанти зведено в таблиці 2.

Проведений нами аналіз допомагає визначити, що найбільш поширеними в народних майстрів були церкви, в яких всі зруби прямокутні, а також ті, в яких нава квадратна, бабинець і вівтар прямокутні (проте статистика ще попереду, оскільки дослідженням охоплені не ВСІ ІСНУЮЧІ

храми). Церкви з ширшою навою є характерними як для регіону, так і для українського дерев'яного будівництва7. Вагомою ознакою храмів XIX - поч.

XX ст. є наявність ризниці та дияконника (паламарні), що мають окремі входи. У переважній більшості церков вони заховані під піддашшям і прибудовані по довжині вівтарного зрубу або на всю його ширину (церква Св. Івана Богослова, 1856 р., с. Слобода; церква Св. Миколи, 1883 р., с. Викторів; церква Св. Миколи, 1860-1866 pp., с. Сапогів Галицького району). Ризниця під двосхилим дахом, гребінь якого сягає верхнього краю вівтарної стіни, зустрічається тільки в церкві Св. Юрія 1750 р. у с. Бишеві Галицького району. Вівтарні прибудови своїми розмірами не виходять за габарити центрального зрубу. Виняток становить тільки церква Св. Апостолів Петра і Павла 1933 р. у с. Височанка Галицького району, в якій вони виступають по ширині нави на 0,4 м у кожної зі сторін. Цілком очевидно, що вівтарні прибудови з'явилися в результаті пізніших перебудов. Дослідження церкви Вознесіння Господнього 1806 р. у с. Комарові

Галицького району показало, що первісно це була тридільна споруда з прирубаними до квадратної нави вужчими зрубами бабинця та вівтаря. На поч. XX ст. бабинець поширено до розміру нави і подовжено у два рази, а ризниця та дияконник, добудовані до також подовженого вівтаря, видозмінили план церкви.

Ремонтні роботи змінили зовнішній вигляд відомого храму Св. Духа 1598 р. у м. Рогатині, архітектура якого має багато спільних рис з архаїчними типами галицьких дерев'яних церков XV-XVI ст. Сучасний гостроверхий силует церкви і дзвіниці, об'єднаних спільним ґонтовим дахом, з'явився у XIX ст., коли до бабинця прибудували триярусну, квадратну в плані стовпову дзвіницю, об'єднавши піддашшям в одне ціле з церквою. Після 1912 р. четверик маківки нави замінили на гранчастий барабан, а над ажурним ліхтарем з'явився по-готичному гострий шпиль8.

Єдиною спорудою, яка на даний час не має піддашшя, є церква Преображення Господнього 1793 р. у с. Псарах Рогатинського району. Очевидно, його розібрали, щоб подовжити віконні прорізи у стінах бабинця, нави та вівтаря, залишивши піддашшя тільки над західним входом у бабинець, прикріпивши два кронштейни до стіни. Різнокольорова гофрована пластмасова дахівка, якою оббиті причілки та восьмерик, створює дисгармонію у сприйнятті зовнішнього ефекту. Та не тільки заміна ґонтового покриття дахів покрівельною сталлю спотворює сучасний вигляд храмів. Деякі з них вражають своєю непропорційністю та роз'єднаністю окремих частин, як, наприклад, понижений верх (восьмерик) над центральним зрубом церкви Св. Миколи 1709 р. у с. Кліщівні Рогатинського району. Пізніші добудови і перебудови деколи суттєво порушували конструктивно-будівельні особливості зовнішнього вигляду, та істотно не змінювали первісних архітектурних форм, за винятком хіба що єдиної церкви Чуда Св. Арх. Михайла 1804 р. у с. Вишневі Рогатинського району, в якій змінено планувально-просторове вирішення. У 1878 р. до тридільного тризрубного храму, що складався з трьох об'ємів (нави - ширшої), добудували два бічні рамена, що перетворили його на п'ятизрубну хрещату будівлю9.

Вищезгадані храми мають не тільки різні планувальні вирішення, але і деякі відмінності, що проявляються у зовнішньому вигляді. Найпростішими є церкви хатнього типу, в яких дах увінчаний малими закритими ліхтарями, або в яких над навою здіймається ліхтар, а на кінцях гребеня даху - хрести на невеликих підхрестових яблуках (церква Св. Параскеви, 1863 р., с. Набережна Галицького району). Більш розвинені храми, в яких центральний зруб вкритий пірамідальним верхом із заломами, а над бабинцем і вівтарем - хрести (церква Св. Миколи, 1775 р., с. Уїзд Рогатинського району, церква Св. Духа, 1598 р., м. Рогатин). Церква Св. Духа характерна тим, що на другу чотиригранну основу намету не поставлено третю, а добудовано низький восьмигранний барабан. У церкві Воздвижения Чесного Хреста 1732 p., що в с. Виспа Рогатинського району, не тільки нава вкрита пірамідальним верхом, що завершений світловим ліхтарем, але і вівтар, верх якого має один залом. Із числа збережених пам'яток на Рогатинському Опіллі зустрічаємо тризрубний храм Св. Василя XVIII ст. з трьома чотирибічними верхами із заломами (триверхий) у старовинному с. Черче. Церкви з пірамідальним наметовим верхом існували у Рогатинському районі і до Першої світової війни: одноверхі (с. Підвисоке, с. Юнашків), двоверхі (с. Данильче), про що засвідчують збережені фотографії. У Галицьому районі такі типи церков не

зафіксовані. Нава церкви Богоявления Господнього 1854 р. у с. Юнашкові завершувалася пірамідальним верхом з двома заломами та увінчувалася широким ліхтарем з маківкою. Гребені дахів бабинця та вівтаря, що сягали краю другого залому нави, увінчувались хрестами. У с. Підвисокому церква мала високий трисхилий дах та низькі стіни. Дах переходив у піддашшя, утворюючи одне ціле. Пірамідальний верх над навою увінчувався лише хрестом. Ймовірно, такий вигляд мали одні з перших дерев'яних церков пірамідального (вежевого) типу ГалицькоїУкраїни10.

Важливим є той факт, що пірамідальне накриття в плані частіше творить прямокутник, ніж квадрат, або прямокутник, наближений до квадрата, як у церкві Св. Миколи 1775 р. у с. Уїзді Рогатинського району. Причина, яка змушувала майстра-будівничого класти зруби у формі витягнутих прямокутників (у напрямку північ-південь), а не правильних квадратів, полягала в його бажанні надати будівлі більшої пропорційності та краси. Три квадрати, перекриті правильними пірамідами, занадто розтягли б поздовжній фасад (з півночі і півдня), відповідно боковий причілок оптично звужувався б і витягався. Щоб знайти це пропорційне відношення частин, будівничий навмисне видовжував поперечний розмір будівлі за рахунок зменшення поздовжнього розміру. План бабинця часто являв собою навіть не витягнутий прямокутник, а здебільшого трапецію, приставлену своєю ширшою стороною до середнього зрубу. Різниця у розмірі сторін коливалась від 0,1 до 0,3 м11.

Тридільна церква XVII ст. у с. Данильче Рогатинського району складалася з трьох прямокутних зрубів. Наву увінчував чотирибічний верх з двома заломами, а вівтар - такий же верх з одним заломом.

Найбільш поширену групу складають одноверхі будівлі, у яких над навою здіймається баня, восьмигранний барабан якої посаджений на видиму ззовні чотиригранну основу (церква Св. Івана Богослова, 1856 р., с. Слобода; церква Зіслання Св. Духа, 1885 р., с. Бовшів; церква Різдва Христового, 1860 p., с. Темирівці; церква Вознесіння Господнього, 1806 р., с. Комарів; церква Св. Миколи, 1883 р., с. Викторів; церква Св. Миколи, 1860-1866 pp., с. Сапогів Галицького району; церква Різдва Пресвятої Богородиці, 1807 р., с. Княгиничі Рогатинського району). Зустрічаються храми, верхи центральних об'ємів яких влаштовано по типу "восьмерик без четверика" (церква Св. Пророка Іллі, 1878-1880 р., с. Жалибори; церква Св. Юрія, 1750 р., с. Бишів; церква Св. Петра і Павла, 1933 р., с. Височанка Галицького району; церква Преображення Господнього, 1793 р., с. Псари; церква Св. Івана Богослова, 1863 p., с. Воскресінці Рогатинського району). Центральний зруб може зразу переходити у восьмигранний барабан, створюючи з ним суцільну плоску стіну, як у церкві Св. Миколи 1709 р. у с. Кліщівні Рогатинського району. Храм 1720 р. у с. Конюшках (розібраний 1915 р.) також являв собою одноверху споруду. Широкий зруб нави, що був над піддашшям удвічі вищим від зрубів бабинця і вівтаря, увінчував восьмигранний намет з ажурним ліхтарем і маківкою, посаджений на дуже низький, не освітлений восьмерик. Низькими, але вже освітленими восьмериками, над якими здіймалися великі шоломові бані з ажурними ліхтарями і маківками, завершувалися центральні зруби церков:

Успенської 1775 р., с. Дубівці Галицького району, та церкви 1720 р. у с. Під-городдя Рогатинського району, зруйнованих до 1915 р.

Бабинець і вівтар тризрубних храмів вкриті переважно двосхилими причілковими дахами з острішками, рідше -трисхилими, гребені яких сягають верхнього краю четверика, середини восьмерика, верхнього краю восьмерика й увінчані на кінцях невеликими глухими ліхтарями з маківками. Конструктивно-будівельні особливості зовнішнього вигляду полягають у співвідношенні висоти ярусів, що найбільше спостерігається у храмах третього варіанту: зруб нави однієї висоти зі зрубами бабинця та вівтаря (церква Св. Духа, 1810 p., с. Німшин; церква Св. Миколи, 1860-1866 pp., с. Сапогів; церква Св. Івана Богослова, 1856 р., с. Слобода; церква Св. Петра і Павла,

1933 p., с. Височанка Галицького району; церква Преображення Господнього, 1793 р., с. Псари Рогатинського району); висота зрубу нави надопасання дорівнює висоті четверика (церква Св. Духа, 1810 р., с. Німшин Галицького району); восьмерик і четверик однакові за висотою (церква Св. Миколи, 1860-1866 pp., с. Сапогів Галицького району); нижній ярус підопасання є вищим і відповідно домінуючим над низькими стінами другого ярусу (церква Пресвятої Богородиці, 1884 р., с. Демешківці Галицького району; церква Св. Миколи, 1709 р., с. Кліщівна Рогатинського району). Останні у подібному вирішенні зустрічаються як винятки серед церков регіону.

 Якщо у будівництві тризрубних храмів Галицького району переважають тільки і одноверхі, то у Рогатинському районі зустрічаються триверхі (церква Св. Миколи, 1729 p., І с. Бабинці Горішні; церква І Св. Миколи, 1898 р., с. Потік; І церква Богоявлення Господнього, 1896 р., с. Руда Рогатинського району). Всі три об'єми згаданих церков завершені світловими восьмериками, вкритими шоломовими банями з ліхтарями і маківками. В "Енциклопедії до краєзнавства Галичини" А. Шнайдера подається, що церква в Бабинцях Горішніх збудована в давньому стилі -візантійському з трьома банями.

Триверхим був і давній храм 1694 р. у с. Світанок (Свистільники) Рогатинського району. Вищу наву завершував світловий восьмерик, вкритий шоломовою банею. На трисхи-лий дах бабинця та п'ятисхилий [ вівтаря були посаджені (без підбанників) цибулясті бані з високими ліхтарями і маківками. Всі існуючі тридільні храми об'єднує одна композиційна тема - вертикально виділений центральний об'єм.

Окрему і доволі велику групу становлять хрещаті церкви, які вирізняються своєю довершеною об'ємно-просторовою організацією, оскільки мають чітке ділення зрубів як у плані, так і в об'ємі. їх вивчення дало можливість визначити основні типи за архітектурно-планувальними особливостями (в залежності від принципу пропорційності побудови плану). Для всіх типів план розроблявся на основі розмірів центрального зрубу. Побудова плану здійснювалася за допомогою кола з центром на перетині діагоналей нави12. На основі такої збереженої пропорційності нами виділено шість типів хрещатих церков (див. табл. 3):

І. Хрещаті церкви з короткими боковими раменами.

У цьому типі, в залежності, від принципу творення хрестового плану, простежуються два різновиди.

А. Плани створені перетином двох прямокутників.

1.    З прямокутними гранями рамен: церква Св. Параскеви, 1892 p., с. Межигірці; церква Воскресіння Христового, 1882 р., с. Кінашів Галицького району; церква Св. Архангела Михайла, 1804 р., с. Вишнів; церква Св. Якима і Анни, 1860 р., с. Нижня Липиця; церква Св. Параскеви, 1897 р., с. Козари Рогатинського району.

Розміри зрубів вівтаря та бабинця церков цього типу визначаються дугою, окресленою радіусом, рівним внутрішній діагоналі центрального зрубу для церкви Св. Якима і Анни 1860 р. (Дн = 9,25 м); для церкви Св. Параскеви 1892 р. (Дн = 11,4 м); довжині нава плюс (+) крило для церкви Св. Параскеви 1897 р. (Дн = 10,3 м); для церкви Воскресіння Христового 1882 (Дн = 11,2 м). Довжина нава + крило також дорівнює величині діаметра нави при рівноши-роких раменах або величині хорди внутрішньої нави при рівношироких раменах.

Розміри бокових рамен визначаються дугою, окресленою радіусом, що дорівнює: діагоналі вівтарного зрубу для церкви Св. Якима і Анни 1860 р. (R6 = 7,0 м); діагоналі вівтарного зрубу та бокового крила для церкви Св. Архангела Михайла 1804 p. (R6 = 6,0); діагоналі бокового крила для церкви Св. Параскеви 1897 p. (R6 = 8,0). Для храму Воскресіння Христового 1882 р. розмір бокових крил окреслюється дугою, радіус якої дорівнює відстані від внутрішнього кута зрубу вівтаря до його наріжної грані (R6 = 8,2 м). Наріжні грані зрізані під кутом 45 град, на другому ярусі.

2.    З гранчастим одним раменом (вівтарем): церква Успіння Пресвятої Богородиці, 1899 р., с. Журавенко; церква Покрови Богородиці, 1890 p., с. Чагрів Рогатинського району; церква Св. Василя, 1936 р., с. Семеківці; церква Св. Михайла, 1821 р., с. Ст. Мартинів Галицького району.

Розміри зрубів вівтаря та бабинця визначаються дугою, окресленою радіусом, рівним внутрішній діагоналі центрального зрубу, а також довжині нава+крило для церкви Св. Василя 1936 р. (Дн = 10,2 м); для церкви Покрови Богородиці 1890 р. (Дн = 10,5 м).

Розмір вівтарного зрубу до нижнього кута наріжних граней визначається дугою, окресленою радіусом, рівним внутрішній діагоналі центрального зрубу

для церкви Успіння Пресвятої Богородиці 1899 р. (Дн = 8,5 м); а також рівним довжині нава + крило для церкви Св. Михайла 1821 р. (Дн = 9,6 м). Наріжні грані вівтаря зрізані під кутом 45 град.

Розмір бокових крил окреслюється дугою, радіус якої дорівнює діагоналі вівтаря до верхнього кута зрізаної грані та діагоналі бокового крила для церкви Успіння Пресвятої Богородиці 1899 p. (R6 = 7,2 м); діагоналі бокового крила для церкви Св. Михайла 1821 p. (R6 = 7,1 м); для церкви Покрови Богородиці 1890 р. (R6 = 7,5 м). Розмір присінка з галереєю по периметру трьох стін бабинця для церкви Св. Василя, 1936 p., визначається дугою, радіус якої рівний діагоналі, яка проходить через зруби нави і бокового крила, а також через зруби нави і вівтаря до нижнього кута зрізаної грані (Rr = 13,4 м).

Б. Плани створені перетином двох прямокутників із розширеним центральним зрубом.

1. З прямокутними гранями рамен: церква Св. Параскеви, 1888 p., с. Куропатники Галицького району.

Принцип побудови плану аналогічний для церков цього типу, створених перетином двох прямокутників, і базується на розмірі діагоналі повного центрального зрубу або на внутрішній лінії центрального зрубу між кутом, створеним перетином продовжених підвалин рамен та внутрішнім кутом бокового крила, однак довжина нава + крило завжди дорівнює діагоналі центрального зрубу13.

Розміри зрубів бабинця і вівтаря визначаються колом, радіус якого дорівнює відстані від внутрішнього кута зрубу рамена до протилежного кута центрального зрубу, а також довжині нава + крило (Дн = 9,0 м).

Розмір бокових рамен визначається внутрішньою лінією центрального зрубу між кутом, створеним перетином продовжених підвалин рамен та внутрішнім кутом бокового крила (R6 = 7,0 м).

II.    Хрещаті церкви з короткими боковими раменами та видовженим бабинцем.

А. Плани створені перетином двох прямокутників.

1.    З прямокутними гра-нями рамен: церква Св. Михайла, 1932 р., с. Насташино Гали- г цького району.

Розмір зрубу вівтаря І окреслюється дугою, радіус ‘ якої дорівнює довжині нава + * крило (Дн = 8,8 м).

Розмір зрубу бабинця окреслюється дугою, радіус якої рівний діагоналі, що проходить через зруби нави та бокового крила (R6 = 10,0 м).

Розмір бокових крил визначається дугою, радіус якої рівний діагоналі бокового рамена (Rk = 6,4 м).

III.    Хрещаті церкви у плані з незначним скороченням бокових рамен та видовженим 1 бабинцем.

А. Плани створені перетином двох прямокутників.

2.    З гранчастим одним раменом (вівтарем): церква Успіння Пресвятої Богородиці, 1933 р., с. Підшумлянці Галицького району.

Розмір вівтарного зрубу окреслюється дугою, радіус якої дорівнює діагоналі центрального зрубу (Дн = 9,0 м).

Розмір бабинця визначається дугою, радіус якої рівний довжині нава + крило (R6 = 10,6 м). Розмір бокових крил окреслюється дугою,

радіус якої дорівнює відстані від внутрішнього кута зрубу вівтаря до його наріжної грані (Rk = 8,10 м).

IV. Хрещаті церкви у плані близькі до рівнораменних з незначним скороченням бокових рамен.

А. Плани створені перетином двох прямокутників.

2. З гранчастим одним раменом (вівтарем): церква Пречистої Діви Марії, 1921 р., с. Нараївка Галицького району.

Розміри вівтарного зрубу та бабинця окреслюються дугою, радіус якої рівний діагоналі центрального зрубу (Дн = 10,5 м). Розмір бокових крил визначається дугою, радіус якої дорівнює відстані від внутрішнього кута зрубу вівтаря до його наріжної грані (Rk = 9,0 м).

Б. Плани створені перетином двох прямокутників із розширеним центральним зрубом.

2.3 трьома гранчастими раменами: церква Преображення Господнього, 1937-1938 pp., с. Сарники Рогатинського району.

Принцип побудови плану цього різновиду базується на тих же засадах, що і для церков з прямокутними гранями. Наріжні грані зрубів зрізані під кутом 60 град.

Наріжні грані бокових рамен окреслюються дугою, радіус якої рівний відстані від внутрішнього кута зрубу вівтаря до його наріжної грані (Rr = 8,5 м). Розміри зрубів бабинця і вівтаря визначаються внутрішньою

лінією центрального зрубу між зовнішнім кутом нави та внутрішнім кутом крила (R6 = Rb = 11,5 м).

Розмір бокових крил базується на внутрішній лінії центрального зрубу між кутом, створеним перетином продовжених підвалин рамен, та внутрішнім кутом бокового крила (Rk = 10,0 м).

V. Хрещаті церкви у плані рівнораменного хреста з видовженим бабинцем:

А. Плани створені перетином двох прямокутників.

2. З гранчастими трьома раменами: церква Св. Михайла, 1933-1935 pp., с. Нові Скоморохи Галицького району; церква Св. Архангела Михайла, 1894 р., с. Діброва Рогатинського району. Наріжні грані зрубів зрізаються під кутом 45 град.

Наріжні грані бокових рамен визначаються дугою, радіус якої дорівнює відстані від внутрішнього кута зрубу вівтаря до його наріжної грані для церкви Св. Михайла 1933-1935 pp. (Rr = 7,0 м).

Розмір зрубу бабинця окреслюється дугою, радіус якої рівний внутрішній лінії зрубів нави і крила до його зрізаної грані для церкви Св. Михайла 1933-1935 p. (R6 =

11,8м); для церкви Св. Архангела Михайла 1894 р. у с. Діброві (R6 = 12,5 м).

Розмір вівтаря і бокових рамен визначається дугою, радіус якої дорівнює діагоналі центрального зрубу для церкви Св. Михайла 1935 р. (Дн = 8,8м); для церкви Св. Архангела Михайла 1894 р. у с. Діброві (Дн = 9,5 м).

VI. Хрещаті церкви у плані рівнораменного хреста (умовно).

А. Плани створені перетином двох прямокутників.

1. З прямокутними гранями рамен: церква Воздвижения Чесного Хреста, 1846 р., с. Хохонів Галицького району.

У цьому випадку діагональ центрального зрубу дорівнює діагоналям вівтаря, бабинця та бокових рамен (Дн = 5,8 м).

Найбільш поширеним типом на всій досліджуваній території є тип І -церкви з короткими боковими раменами, план яких має вигляд попарнораменного хреста, в той час, коли виявлена тільки одна церква у плані грецького рівнораменного хреста. Для Рогатинського району виведено новий тип V - план рівнораменного хреста з видовженим бабинцем, який не зустрічається у Галицькому районі. Різновиди планів збільшуються з появою гранчастих трьох рамен або одного, завжди вівтаря

(на правобережжі Дністра відсутні). Є і такі, в яких прямокутні зруби підопасання вже на рівні піддашшя переходять у гранчасті (церква Воскресіння Христового, 1882 р., с. Кінашів Галицького району).

Більшість хрещатих церков одноверхі, проте, хоч і рідше, зустрічаються п'ятиверхі (церква Св. Василя, 1936 р., с. Семеківці, церква Св. Михайла, 1933-1935 р., с. Нові Скоморохи Галицького району; церква Перенесення Мощів Св. Миколи, 1933 p., с. Фрага (Ягодівка) Рогатинського району. Храм Св. Михайла у с. Нових Скоморохах зберігає свій домінуючий центральний верх, підкреслений широким восьмериком, проте значно менші бані на вузьких восьмигранниках уже надають будівлі п'ятиверхості. Своєрідний декоративний вистрій церкви Перенесення Мощів Св. Миколи 1933 р. у с. Фразі є спробою введення модерних елементів у дерев'яне будівництво відомим архітектором

Романом Грицаєм. Бічні рамена храму вінчають подвійні світлові восьмерики, вкриті складними двоярусними банями зі сліпими ліхтарями, а наву - великий світловий восьмерик, завершений банею зі сліпим ліхтарем. Своїм зовнішнім виглядом віддалено нагадує барокові східноукраїнські церкви14.

Майже всі одноверхі будівлі мають світловий восьмигранний барабан, посаджений на видиму чотиригранну основу, яка відповідає розмірам зрубу нави, або через залом трохи зменшену, щоб полегшити вагу верху, як у церкві Св. Якима і Анни 1860 р. у с. Нижня Липиця Рогатинського району (восьмерик є розширеним до верху). Винятком є церква Св. Архангела Михайла 1804 р. у с. Вишневі Рогатинського району, чотиригранна основа якої ззовні видимо ширша від розмірів центрального зрубу.

Зустрічаються храми, в яких перехід від основи нави на восьмерик закінчується дещо вище карнизів, і барабан величаво виростає між дахами рамен (церква Покрови Богородиці, 1890 p., с. Чагрів; церква Успіння Богородиці, 1899 р., с. Журавенко; церква Св. Михайла, 1894 р., с. Діброва Рогатинського району; церква Різдва Пресвятої Богородиці, 1921 (1925) p., с. Нараївка Галицького району).

У деяких церквах використано восьмерик з заломом, власне це два восьмерики, розділені карнизом, що відрізняються висотою (верхній вищий від нижнього у церкві Різдва Пресвятої Богородиці 1921(1925) р. у с. Нараївка Галицького району) або шириною (нижній ширший, а тому покритий односхилим дашком, яку церкві Преображення Господнього 1937 р. у с. Сар-никах (Серники Горішні) Рогатинського району). Остання має виразні модерні риси, що проявляються в елементах декоративного оформлення. Збудував її

інженер-будівельник Омелян Ро-менський за проектом архітектора Романа Грицая.

Бічні рамена більшості храмів вкриті двосхилими причілковими дахами з острішками (церкви типу І, різновид А-1; церкви типу II, різновид А-2); п'ятисхилими дахами вкриті церкви, які мають гранчасті рамена - одне (тип І, різновид А-2; тип III, різновид А-2; тип IV, різновид А-2); або три (тип IV, різновид Б, тип V, різновид А-2). В рідкісних випадках спостерігається поєднання двосхилого даху з трисхилим, яким вкриті: вівтар (церква Св. Параскеви, 1888 р., с. Куропатники Галицького району; церква Св. Архангела Михайла, 1804 р., с. Вишнів Рогатинського району); бабинець (церква Преображення Господнього 1937-1938 р., с. Сарники Рогатинського району). Гребені дахів сягають: верхнього краю четверика (церкви у с. Кінашеві, с. Куропатниках, с. Нових Скоморохах, с. Межигірцях Галицького району, с. Козарах, с. Нижній Липиці Рогатинського району); третини восьмерика (церкви у с. Хохоневі Галицького району, с. Журавенці, с. Чагрові Рогатинського району); середини восьмерика (церква у с. Діброві Рогатинського району); верхнього краю восьмерика (церква у с. Вишневі Рогатинського району). Четверик може бути як вищим від восьмерика (церкви у с. Межигірцях, с. Куропатниках, с. Кінашеві Галицького району, с. Нижній Липиці, с. Козарах Рогатинського району), так і нижчим, ледь помітним (церкви у с. Насташиному, с. Підшумлянцях, с. Нових Скоморохах Галицького району; с. Вишневі Рогатинського району). Восьмерики центральних зрубів завершуються переважно наметовими банями. їх ще можна назвати стіжками, бо тільки невеликими перехватами при основі вони нагадують бані (згадувані церкви у с. Межигірцях, с. Куропатниках, с. Кінашеві, с. Нараївці Галицького району; с. Козарах, с. Журавенці, с. Чагрові,

с. Нижній Липиці Рогатинського району).

Шоломові бані здіймаються над храмами у с. Семе-ківцях, с. Нових Скоморохах, с. Хохоневі Галицького району; с. Діброві, с. Сарниках, с. Вишневі Рогатинського району. Церква Воздвиження Чесного Хреста 1846-1848 р. у с. Хохоневі зберігає більш давню, традиційну форму шолома з легко вигненим профілем без перехвату, увінчаним тільки хрестом, а не маківкою на ліхтарі.

Бані та гребені дахів бічних рамен увінчані сліпими, рідше ажурними ліхтарями з маківками, крім церкви Св. Параскеви 1892 р. у с. Межигірцях Галицького району, в якої високі сліпі ліхтарі з маківками вивершуються ще й по кутах четверика.

Одноверхі хрещаті храми Рогатинського району в об'ємно-просторовому вирішенні відрізняються від храмів Галицького району більш розвинутими у висоту ярусними зрубами та на кілька метрів (2-3) за шириною і довжиною є більшими. Виняток становить тільки давня хрещата (первісно тризрубна) церква Св. Архангела Михайла 1804 р. у с. Вишневі Рогатинського району, яка виглядає маленькою і приземкуватою за рахунок злиття дахів бабинця, вівтаря і бічних рамен з верхньою частиною барабана, внаслідок чого створюється ефект осідання бані. Проте, цілком очевидно, що дахи підвищено після ремонтів, оскільки у восьмерику проглядається частина закритих ними вікон.

Всі церкви оперізують піддашшя, оперті переважно на східчасті випусти вінців зрубів, які можуть бути перервані в місцях прилягання ризниць або

присінків при західних входах у бабинець. Кронштейни типу "качур" виявлені у храмах: Св. Архангела Михайла, 1894 р., с. Діброва Рогатинського району, Різдва Пресвятої Богородиці 1921 (1925) р., с. Нараївка, Св. Михайла, 1835 р., с. Нові Скоморохи Галицького району.

У деяких храмах влаштовано галерею з перилами довкола трьох стін бабинця (церква Преображення Господнього 1937-1938 р. у с. Сарниках Рогатинського району), або тільки з його поздовжніх сторін (церква Св. Василя 1936 р. у с. Семеківцях Галицького району). Дані підсіння-опасання переходять у піддашшя навколо інших частин церкви. Храм Воскресіння Христового 1882 р. у с. Кінашеві Галицького району має опасання, оперте на дерев'яні стовпчики кругом будівлі (на сьогодні збереглися стовпчики із заходу та півдня, інші - втрачені). На відміну від піддашшя, опасання являють собою самостійну, не пов'язану з храмовим будинком, конструктивну систему.

Основними характерними рисами, спільними для всіх типів церков, є:

-    зрубна конструкція будівель;

-    орієнтованість будівель по осі схід-захід (вівтар здебільшого повернений на схід);

-    наявність піддашшя, яке оперізує всю церкву;

-    зруб до піддашшя відкритий (у переважній більшості);

-    вертикальне шалювання поверхні стін надопасання дошками і лиштвами;

-    влаштування входу в західній стіні бабинця та, доволі часто, в південній стіні нави, рідше - бабинця (при відсутності західного входу у тризрубних храмах);

-    акцентування головних входів двосхилими дашками або прибудованими до бабинця присінками;

-    вікна розташовані тільки в стінах другого ярусу зрубів (за винятком вівтарних прибудов);

-    покриття бабинця та вівтаря для тризрубних будівель, бічних рамен для п'ятизрубних причілковими двосхилими дахами (при прямокутних раменах) або п'ятисхилими (при гранчастих раменах);

-    відповідність між інтер'єром і екстер'єром.

Більшість храмів досліджуваної території зберігає ознаки гуцульського типу - причілкові дахи з острішками. Чотиригранні пірамідальні покриття, що є особливістю бойківського типу, зустрічаються в поодиноких випадках (тільки у Рогатинському районі). Зафіксовані вони і на старих світлинах церков XVII-XVI1I ст., зруйнованих до 1915 р. на околиці Рогатина (с. Підвисоке, с. Юнашків, с. Данильче)15. Проте ці ознаки не є вирішальними, бо інколи новітні будівлі вказують на більш давні традиції народної архітектури, як і навпаки16. Світлини втрачених церков засвідчують існування одноверхихта триверхих храмів, центральні об'єми яких були вкриті наметовими, шоломо-вими банями (с. Підгороддя, с. Конюшки, с. Світанок, м. Галич, с. Дубівці)17.

Вважається, що гуцульські будівлі можуть бути зразками одного з найдавніших типів українських сакральних споруд18. Проте походження гуцульської церкви на сьогодні ще не повністю з'ясоване. Якщо для гуцульської архітектурної школи традиційними є храми, план яких має вигляд грецького рівнораменного хреста, то на території Опілля частіше зустрічаються церкви у плані попарнораменного хреста, що є аналогією з мурованою церквою Різдва Христового XIV ст. у Галичі19.

У кожній добі між дерев'яним і мурованим храмобудівництвом існувала певна аналогія, певний взаємозв'язок. Коли є вплив мурованих форм на дерев'яні, то, логічно, що мусить бути вплив дерев'яних форм на муровані. Те, що дерев'яна архітектура переймала форми монументальності, переробляла їх та перекомпоновувала, але завжди в традиціях, доводив і професор

В. Залозецький. А от з тим, що дерев'яній архітектурі бракувало первісної творчості і тому вона не створювала нових форм, а тим більше, що основне її завдання обмежувалося компіляцією та варіантами перейнятих форм з пристосуванням до техніки дерев'яного будівництва20, можна не погодитись. Адже сам процес перенесення форм мурованого будівництва на дерев'яне спонукає народного митця до творчої думки, а недовговічність дерев'яного будівництва, сприяючи живішому і швидшому будівельному рухові, дає змогу доводити традиційні форми до щораз більшої досконалості симетрії, пропорції та комбінації різних форм і типів. А для цього потрібне вже розвинене архітектурне відчуття, професійність і справжня творчість21. Дерев'яне будівництво давало можливість зводити храми з завуженими зрубами. Такий конструктивний прийом народних майстрів робив будівлі не тільки стійкішими, але і легшими з естетичного погляду, оскільки завдяки оптичному обману церкви виглядали вищими. Ця риса характерна не тільки для бойківських, вона притаманна і найстаршим українським храмам. Своєю пропорційною цілісністю вражає церква Різдва Христового 1860 р. у с. Темирівцях Галицького району, яка зберігає нахил усіх повнених площ стін до центральної вертикальної осі. В той час старша за віком церква Св. Юрія 1750 р. у с. Вишеві Галицького району сприймається дещо неврівноваженою через велику баню, посаджену не перпендикулярно до поздовжньої направляючої осі, незважаючи на великий нахил стін нави та вівтаря до середини.

Переважна більшість дерев'яних церков постала по селах, де весь будівельний рух був запроваджений самим народним творцем - носієм будівельно-архітектурної традиції. Отже, доробок народної будівельної практики продовжив своє існування в дерев'яному будівництві, незважаючи на впливи мурованого будівництва. Та ці впливи не наслідувались сліпо. Більше того, українські муровані церкви не раз залежали і від оформлення дерев'яної церкви, проте у класично чистій формі якого-небудь історичного стилю зустрічаються рідко. І це логічно, бо для формування архітектурного стилю необхідні століття. Та й до сьогодні ми маємо досить мало тридільних та хрещатих банних мурованих церков з часів ренесансу, які не могли забезпечити масове їх розповсюдження по всій території України22.

Сакральне дерев'яне будівництво почалося паралельно з мурованим23 і співіснувало з ним у тісному взаємозв'язку. Плани більшості археологічно відкритих дерев'яних церков мають прямі аналоги в мурованому церковному будівництві Х-ХІИ ст., а частина з них - тотожні розміри побудови. На даний час збереглися муровані церкви - прототипи давніх дерев'яних, наприклад Миколаївська церква XIII ст. у Львові, яка є повтором у камені Іванівської дерев'яної хрещатої церкви XII ст. у Галичі. Як мурований прототип для Воскресенської ротонди ХПІ ст. у Галичі можна вказати Миколаївську ротонду X ст. в Горянах (м. Ужгород)24.

Всі відомі сьогодні за археологічними відкриттями дерев'яні церкви виявились живучими в народному будівництві. На Опіллі (Галицький, Рогатинський райони)

збереглися дводільні, тридільні церкви хатнього типу, тризрубні та п'ятизрубні хрещаті. Ймовірно, дводільні церкви мають зв'язок з відомими малими дводільними одноверхими мурованими церковками з княжих часів25.

Церкви, що походять від ротонд, теж продовжували будуватись весь час. Храми типу "восьмерик на четверику" нави, хоч і не мають ротондальної основи, однак їх восьмибічні маси є пануючими настільки, що їх зорово можна сприйняти за ротонди. Таку подібність зберігає існуюча тридільна одноверха церква Св. Юрія, 1750 p., у с. Бишеві Галицького району, широке піддашшя якої ховає низький нижній зруб. Первісно, очевидно, була дводільною. Як зазначалось вище, більшість існуючих хрещатих церков на Опіллі планово вирішені у вигляді попарнораменного хреста (церква Св. Якима і Анни, 1860 р., с. Нижня Липиця Рогатинського району; церква Св. Параскеви, 1888 р., с. Куропатники; церква Св. Параскеви, 1892 р., с. Межигірці; церква Воскресіння Христового, 1882 р., с. Кінашів Галицького району тощо). Такий попарнораменний хрест у плані сакральних споруд був характерний, насамперед (за дослідженням И. Пеленського) для вірменських храмів. Архітектор І. Могитич свого часу також прийшов до висновку, що план мурованої церкви Різдва Христового у Гал ичі має пропорційну спорідненість з планом Вірменського собору XIV ст. у Львові. Не лише плани вірменських церков, але і їх зовнішній вигляд впливав на українське будівництво. Хрещаті вірменські церкви - одноверхі, низький восьмигранний барабан завжди завершується стіжковим верхом, який увінчується лише хрестом. А такий верх зустрічається і в старших українських дерев'яних хрещатих, навіть тризрубних церквах. Подібним верхом була накрита церква 1720 р. у Конюшках. Стіжковим наметом на низькому сліпому восьмерику вкритий центральний зруб тризрубноїодноверхої церкви Св. Миколи 1709 р. у с. Кліщівні Рогатинського району.

Дослідник дерев'яної архітектури М. Драган також вбачав у багатьох збережених церквах поч. XX ст. форми, які виразно засвідчували вірмено-грузинські впливи. Давні дерев'яні церкви у верхніх ярусах практично зовсім не мали вікон, а якщо й мали, то дуже малі, переважно квадратної або круглої форми. Тільки новіші одержали у барабанах дещо більші прямокутні чи заокруглені вікна. Виходить, якщо ідея вікон у верхній частині й запозичена з мурованого будівництва, але їх кількість, форма та закладення в дерев'яних храмах використані дещо по-іншому, ніж у візантійських, і є скоріше ближчими до застосування у вірменських церквах26.

І. Могитич, опираючись на висновки О. Халпахчяна та інших дослідників, висунув версію про зведення галицьких білокам'яних храмів на поч. XII ст. вірменськими майстрами. За В. Петриком, висновки І. Могитича базувалися на твердженнях про подібність техніки мурування галицьких та вірменських храмів Галичини. Однак для пропорційного аналізу бралися пізні пам'ятки (кінця XII - середини XIV ст.), але техніка кладки кам'яних будівель Галичини і Вірменії не є ідентична27. Звістки про перші вірменські колонії на Подністров'ї в Передкарпатті відомі з XI—XII ст., що збігається з періодом пожвавлення монументального будівництва на Галицьких землях. Очевидно, у Галичині, де існувала глибока вже на той час місцева традиція мурування з каменю, "кавказька" техніка виявилася більш доступною для освоєння28. Вірменська колонія існувала і в Галичі. Ймовірно, що відомих своєю майстерністю вірменських майстрів запросив до Галича король Данило Романович29. Те, що осередки християнського руху Вірменії і Грузії паралельно з візантійськими розвивалися швидше від українського в сфері будівництва, доводив і М. Драган. Отже, вони безперечно могли вплинути на форми українських храмів, тим більше, що культура Півдня і Сходу здавна впливала на Північ через торговельні зв'язки30. Звідси випливає, що концепція основних типів церков залежала від будівництва, як вірменського, так і візантійського, але обов'язково при взаємодії традицій народної дерев'яної архітектури31.

Дерев'яні баневі церкви подібні до мурованих, тому не випадково деякі дослідники шукали аналогії між українськими дерев'яними церквами і давніми пам'ятками мурованої архітектури Грузії, Вірменії і Балканського півострова32. Проблема покриття квадратних приміщень у мурованій архітектурі пов'язана не тільки з використанням круглого та багатогранного барабанів, але й з винайденням таких конструкцій, як вітрило (ввігнутий сферичний або плоский

трикутник). Починаючи з другої половини XVI ст., в українській дерев'яній архітектурі, переважно на Галичині та Волині, стають відомими подібні архітектурні елементи. Замість сферичного перекриття барабана влаштовувався восьмикутний намет, що нагадував зімкнуте склепіння, а порожнє місце між квадратом і восьмикутником ("пазуха") закладалось поземним накриттям або скісним трикутним пандативом. Саме ця особливість є наглядним наслідуванням мурованих пандативів.

Давньоруські традиції сакрального будівництва із взаємовпливом дерев'яного та мурованого проходять через століття і простежуються у збережених пам'ятках кінця XVI - початку XX ст. на Опіллі. Яскравим взірцем є існуюча мурована з каменю церква Св. Архангела Михайла у с. Чесниках Рогатинського району, яка не має точної дати побудови. Дослідники відносять її як до XVI ст., так і до XIV ст.33 Побудована за типом тридільних тризрубних дерев'яних церков, а тому є наглядним прикладом перенесення форм дерев'яних храмів на муровані. Ширша нава невеликої за розмірами споруди вкрита високим пірамідальним гонтовим верхом з двома заломами, подібниим до втраченої церкви у с. Підвисокому.

Як відомо, у давньоруському кам'яному будівництві зовнішні форми завжди відповідали внутрішнім, склепінчасте перекриття приміщень і дах над ними складали єдину сполучну конструкцію, так як і в дерев'яному. Тобто ця спорідненість конструктивних прийомів збереглася до сьогодні.

На даний час ми маємо унікальні пам'ятки сакральної дерев'яної архітектури: церкву Св. Духа XVI ст. у м. Рогатині, церкву Св. Миколи 1775 р. у с. Уїзді, церкву Воздвиження Чесного Хреста 1732 р. у с. Виспі, центральні зруби яких перекриті квадратовими і наближеними до квадрата пірамідальними верхами, що несуть в собі давні будівельні традиції. Квадратний зруб з наметовим перекриттям ліг в основу утворення монументальних дерев'яних храмів, які в XVI ст. виступають як типи цілком встановлені в українській архітектурі. Такі типи застосовуються не тільки на крайньому заході України, але і в Києві, на Волині34.

Муровані візантійські і вірменські церкви ніколи не мали чотирибічних верхів, хоч дуже часто їх восьмигранні барабани опирались на видиму ззовні чотиригранну підбудову. Рідкісність чотирисхилих дахів чи їх відсутність у хрещатих церквах свідчить про те, що запозичені форми дерев'яної церкви не відходили далеко від аналогічних мурованих форм. З цього виходить, що чотирисхилі дахи інших типів дерев'яних церков мусять мати зв'язок з тим будівництвом, де ці форми були традиційними, а саме з народним будівництвом35. Чотирисхилі намети з заломами, якими покриті вищезгадані церкви, є наслідком конструктивних можливостей виключно дерев'яного будівництва. У мурованих храмах вони є неможливі. А те, що в ніякому іншому будівництві їх немає, то дана конструктивна особливість є надбанням українського будівництва і його характерною особливістю. Заломи в російських багатоярусних церквах виникли під впливом українського будівництва, що визнають навіть російські дослідники36.

Вважається, що ті церкви, які мають в собі більше квадратних форм (квадратні об'єми диктували квадратне їх завершення), є ближчими до народного будівництва, восьмибічні ж форми запозичені з історичних стилів. Безумовно, що на форми української дерев'яної церковної архітектури вплинули не тільки давня традиція дерев'яного будівництва, але і архітектурні стилі мурованого. Проте мистецький зміст у дерев'яній архітектурі залишається власним, оригінальним, він створений творчою волею самого народу. У народному мистецтві ідея тридільності (тридільність плану є характерною особливістю української церкви на всій етнічній території-) має свою традицію. Тридільність знаходимо в багатьох видах народного мистецтва: в орнаментиці килимів, вишивок, писанок37.

Починаючи з XIV і до кінця XVI ст., українське будівельне мистецтво, увібравши в себе старі, перевірені досвідом давньоруські традиції і новітні впливи західноєвропейської художньої думки, витворило основні типи сакральної архітектури: хрестовобанних і тридільних у плані (з наметовим банним і безбанним перекриттям) церков38. У кінці XVI ст. тридільний та хрещатий тип церков означений як український храмовий стиль39.

Отже, враховуючи результати досліджень всіх збережених вищезгаданих церков, можна зробити висновок, що їх різнотипність сягає коренями у княжі часи. У ХІІ-ХІІІ ст. в Галичі сформувалася архітектурна школа, яка виробила свій тип білокам'яного храму. Поряд із будівничими, які зводили церковні будівлі з кам'яних блоків-квадрів, без сумніву, працювали народні майстри, дерев'яні храми яких могли, ймовірно, стати зразками найдавніших типів сакральних споруд і вплинути на пізніше сакральне будівництво в Галичині, зокрема на Опіллі. Церкви, які дійшли до нашого часу, зберігають свої первісні форми і, не зважаючи на окремі порушені пропорції, належать до категорї пам'яток як такі, що успадковують архаїчний тип українських храмів.

Додаток 1

Перелік дерев’яних церков40

Обміри: В. Гембарська, С. Лосюк, Д. Гембарська.

Світлини: В. Гембарська.

Примітки

1.    Сулик Р. Дерев'яне церковне будівництво на Україні // Вісник. - Львів, 1996. -№4. -С. ЗО.

2.    Драган М. Наші дерев'яні церкви // Правда. - Львів, 1936. - Ч. 24. - С. 9.

3.    Царик 3., Царик М. 100 втрачених дерев'яних церков Західної України. - Львів, 2004. - С. 9.

4.    Драган М. Українські дерев'яні церкви. - Частина 1. - Львів, 1937.— С. 72-74.

5.    Там само. - С. 44-45.

6.    Слободян В. Буковинський тип дерев'яних церков // Вісник. - Львів, 1999.-Ч. 10-С. 62.

7.    Там само. - С. 68.

8.    Мельник В. Церква Св. Духа в Рогатині. - Київ, 1991. - С. 18; Лог-вин Г. Украина и Молдавия. Справочник-путеводитель. - Москва; Лейпциг, 1982.-С.411.

9.    Шематизм духовенства Львівської архієпархії. - Львів, 1935; ЦДІА у Львові. - Ф. 201. - Оп. 1 а. - Спр. 2526.

10.    Гребеняк В. Деревляні церкви в Рогатинщині // Неділя. - Львів, 1912.-Ч. 22.-С. 5.

11.    Січинський В. Бойківський тип дерев'яних церков на Карпатах. Записки Наукового Товариства ім. Т. Шевченка. - Львів, 1926. -Т. 144/145. -С.162.

12.    Гошко Ю., Кіщук Т., Могитич І., Федака 77. Народна архітектура Українських Карпат XV-XX ст. - К., 1987. - С. 208.

13.    Там само. - С. 210.

14.    Слободян В. Сакральні споруди архітектора Романа Грицая // Вісник. -Львів, 2003. -№ 13. -С. 85.

15.    Dawne dnewniane cerkwie okolic Rohatuna. - 1932.

16.    Січинський В. Бойківський тип дерев'яних церков... - С. 157.

17.    Dawne dnewniane...; Гребеняк В. Деревляні церкви в Рогатинщині... -С. 4.

18.    Слободян В. Церкви долини Верхнього Пруту // Народознавчі зошити. - Львів, 2000. - № 2. - С. 305.

19.    PelenskiJ. Haliczwdziejach sztuki sredniowiecznej.-Krakow, 1914.— c. 98.

20.    Залозецъкий В. Готичні і барокові дерев'яні церкви в Карпатських краях // Вісник. - Львів, 2003. -№ 13. -С. 180.

21.    Цраган М. Українські дерев'яні церкви. - С. 15, 16.

22.    Шмить Ф. Искусство древней Руси-Украины. - Харков, 1919. - С. 19.

23.    Тарас Я. Українська дерев'яна сакральна архітектура в наукових дослідженнях професора В. Р. Сас-Залозецького // Народознавчі зошити. -Львів, 1999. - № 4. - С. 490.

24.    Могитич І. Археологічно відкриті дерев'яні церкви Галичини і Волині X-XIV ст. // Вісник. - Львів, 1999. - № 10. - С. 8-10.

25.    Цраган М. Українські дерев'яні церкви. - С. 101.

26.    Там само. - С. 102-103.

27.    Петрик В. До проблеми формування галицької архітектурної школи. Галицько-Волинська держава: передумови виникнення, історія, культура, традиція. — Львів, 1993. — С. 67.

28.    Могитич І. Попереднє зауваження до "Історії української архітектури" // Вісник. - Львів, 2003. -№ 13. -С. 170.

29.    Липка Р. Ансамбль вулиці Вірменської. - Львів, 1983. - С. 7.

30.    Цраган М. Українські дерев'яні церкви. - С. 109.

31.    Там само. - С. 112.

32.    Юрченко І. Дерев'яна архітектура України. - Київ, 1970. - С. 16.

33.    Логвин Г. Украина и Молдавия... - С. 425; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Т. 2. - Киев, 1985. - С. 249.

34.    Юрченко І. Дерев'яна архітектура України. - С. 8.

35.    Цраган М. Українські дерев'яні церкви. - С. 28, 29.

36.    Там само. - С. 26.

37.    Там само. - С. 45.

38.    Беньковська С. До генези форм надбанних хрестів українських церков XVI - пер. пол. XVII століть. Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. - Т. ССЧЧЧ. - Львів, 1995. - С. 130.

39.    Тарас Я. Українська дерев'яна сакральна архітектура... - С. 490.

40.    Процак Р. Церкви Малої Галичини. - Івано-Франківськ, 1999. -С. 4-23; Процак Р. Церкви Рогатинської землі. - Івано-Франківськ, 1999. -С. 3-20; Слободян В. Каталог існуючих дерев'яних церков України і українських етнічних земель // Вісник. - Львів, 1999. - № 4. - С. 90, 96; Чолій М. Сторінки історії Рогатина. - Тернопіль, 1999. -С. 24,25.