Наукова бібліотека України


Loading
Соціально-економічні зміни, Хвилі еміграції, Ганнусівка поетична
Краєзнавство - Ганусівка - Івано-Франківська область

Протягом 1991-1999 років сільська рада задовольнила потребу жителів села земельними ділянками для ведення підсобного господарства.

Незважаючи на малу кількість коней та дорожнечу техніки й пального, ганнусівчани намагаються старанно обробляти свої земельні наділи, бо в нинішні нелегкі часи вони стали для багатьох одним з найважливіших засобів існування.

В селі продовжується житлове будівництво.

Важливою подією у 2003 році було відкриття пекарні і столярного цеху.

У відкритті цих об'єктів багато зусиль приклав Чуйко Іван Остапович. У 2005 році Іван Чуйко відійшов у вічність і завідуючою пекарнею! стала Баб'як Оксана!

Василівна. Спочатку в пекарні була одна, тепер є вже три печі. Щоденно працюють дві печі, а при потребі, перед великими святами, запускаються до роботи всі три. У пекарні працюють 20 робітників.

І Пекарня випускає біля 10 І тонн хлібної продукції в місяць. Вона випікає не тільки хліб,а й різні ; булочки, калачі - всього І десять видів хлібо-! продуктів. Свою продукцію пекарня відправляє в Галицький, Тисмениць-'кий, Богородчанський райони і в місто Івано-

Франківськ.

Оксана Василівна сприяє розвитку благоустрою села, нею оплачено проект освітлення сільських вулиць, надається допомога у відзначенні великих свят.

В 2005 році поруч з будинком культури збудовано і відкрито продуктовий магазин-кафе. Тут є кімната, де можна з'їсти морозиво, випити чашку кави, кухоль пива, подивитись цікаву телепередачу. Магазин побудував приватний підприємець Стефанюк Михайло Васильович.

Крім цього магазину, він має ще такі магазини в Яструбцях, Побережжі, Єзуполі. Михайло Стефанюк - добра і щира людина, котра виділяє частину коштів для покращення благоустрою села, благодійні внески на подарунки дітям до великих свят.

Ганнусівською лікарською амбулаторією завідує Антон Євстахович Мойсишин. Разом із ним 23 роки працює на ниві медицини Наталія Григорівна Вовчук. Ще з 1979 року амбулаторія почала надавати кваліфіковану лікарську допомогу хворим, тепер обслуговує жителів сіл Побережжя і Ганнусівки. Лікарська амбулаторія обладнана необхідною апаратурою. Лише в 2006 році вона доукомплектована на суму понад 50 тисяч

гривень.

В цей час була придбана сумка-укладка в повному складі дія надання першої невідкладної допомоги, система контролю рівня глюкози в крові для хворих на цукровий діабет, а полоски іидикатори для вимірювання глюкози придбані на благодійні внески депутатів сільської ради, новий сучасний трьохканальний електрокардіограф "Юкард-100" - для зняття електрокардіограми серця, очний токометр для вимірювання очного тиску осіб, старших 40 років, пеленальний стіл для новонароджених. У фізкабінеті функціонує новий апарат для УВЧ-терапії, а гінекологічний кабінет оснащений новим сучасним гінекологічним кріслом.

2004 році сільським головою Богданом Корпаном було проведено (капітальний) внутрішній ремонт будинку культури. В гой час рідко котрий будинок культури мав такий гарний вигляд, а зумів тодішній сільський голова зробити цей ремонт господарським способом, що є немаловажним.

В останні роки спортивне життя в Ганнусівці було припинене. З приходом до влади нового голови Марії Паркулаб спорт відновлюється. За короткий час зроблено реконструкцію стадіону, організовуються спортивні змагання, відновлюється спортивна слава села. Велику допомогу в [цьому надають Михайло Стефанюк та ї Михайло Гресько. Молодь села не І лишилась осторонь цієї роботи, значну І допомогу надав Володимир Ігорович І Козакевич, він трактором зробив дисковку, І культивацію ріллі, а потім потрамбував І поле. Богдан Шевчук виорав стадіон, який І не бачив плуга більше 50 років. Не можна І не відзначити роботу братів Андрія І Вовчука і Богдана Вовчука, Володимира 'Прокоп’юка, Михайла Мацьківа, Володимира Рибіцького, Романа Остафійчука, Володимира Вовка, Ігоря Гелемея, Дмитра Коробка, Назарія Регея. На початку червня 2007 року в

Колодіївці відбувся футбольний турнір, в якому взяли участь шість команд. Ганнусівська команда в складі Вовчука Андрія, Вовчука Богдана, Греська Володимира, Прокоп'юка Володимира, Вовка Володимира, Козакевича Володимира, Рибіцького Володимира, Вовка Ігоря, Третяка Дмитра, Остафійчука Романа, Білана Віктора, Гелемея Ігоря завоювала третє призове місце і одержала кубок за третє місце. Турнір проводився в знак закінчення робіт по підведенню газопроводу в селі.

Ганнусівські футболісти грають добре не тільки у своїй команді, але й успішно виступають в інших. Так, Вовчук Богдан і Гресько Андрій - відомі у футбольній команді "Дністер-Рітас" села Побережжя, а Похилий Микола, Гелемей Ігор - у команді "Інтербур" селища Єзупіль. Є надія, що в наступні роки ці хлопці будуть грати на першість району у рідній команді і досягатимуть добрих результатів. Цікава ідея прийшла сільському голові Марії Паркулаб започаткувати “Козацькі забави”.

Задовго до їх початку на стадіоні було гамірно. Особливо тішились діти, бо мали можливість поїздити на конях, бричкою навколо стадіону. Посприяв цьому Степан Вовк. Володимир Прокоп’юк і Василь Регей провели караоке. Біля козацької вечері (кулеша і юшка) вдало помудрували брати-депутати сільської ради Богдан Рибіцький і Володимир Рибіцький. Дійство “Козацькі забави” зняв на відеокамеру оператор, голова молодіжної ради Ігор Рибіцький.

ХВИЛІ ЕМІГРАЦІЇ

З початку минулого 20 століття багато ганнусівчан, шукаючи кращої долі, виїжджали на заробітки в інші країни. Нестатки, непросвітна матеріальна скрута, в якій жили цілі сім'ї, - все це було причиною пошуку кращого життя.

Роки, прожиті на чужині, вчили виживати. Це важкі роки нелегала-заробітчанина: чужа країна, чужа мова, незнані закони. Скільки треба було мати сили, волі, щоб донести цю трагічну ношу до кінця, щоб знову, заробивши трохи грошей, повернутися на рідну українську землю.

Перша хвиля еміграції почалася в 20-30 роках 20 століття. Тоді з Ганнусівки "добровільно" шукати кращої долі виїхали в Аргентину брати Вовк Роман Іванович, Вовк Луць Романович, Паркулаб Іван Васильович; в Канаду - Вовк Микола Данилович, Дутко Василь Дмитрович, Парипа Василь Михайлович, Черепаха Григорій Томович, Соколюк Михайло Васильович. Після закінчення війни з Німеччини в Канаду поїхали Корпан Яків і Корпан Михайло.

В США - Запухляк Микола, Вовк Григорій, Вовк Василь, Парипа Микола, Рибіцька Ганна, Дутко Орест Васильович, Дутко Василь Михайлович.

Друга хвиля еміграції була в 40-50 роках вже примусовою. 13 лютого 1943 року почали вивозити людей в Німеччину на примусові роботи. Забирали переважно молодь, періодично влаштовували облави, тому що добровільно ніхто не хотів їхати. З Ганнусівки до гітлерівської Німеччини були вивезені Соколюк Ганна, Войтович Андрій, Регей Пилип, Плугатор Григорій, Федоришин Роман, Паркулаб Остап, Соколюк Іван, Козогін Іван, Шевчук Микола, Голик Марія, Федоришин Федір, Парипа Іван, Ходак Василь, Ходак Марія, Третяк Петро, Вовк Михайло, Скусяк Семен, Скусяк Марія, Вовк Марія, Вовк Михайло, Вовчук Михайло, Шевчук Михайло, Савин Микола, Тхорик Варвара, Парипа Марія, Вовчук Ганна, Парипа Василь, Калин Григорій, Вовк Михайло, Козогін Ксенія, Козакевич Остап, Гресько Парасковія, Паркулаб Іван, Шиндак Григорій, Черепаха Анастасія, Парипа Михайло, Більська Ганна, Вовчук Марія, Вовк

Юрій, Вовк Марія, Олійник Олександра, Плугатор Анастасія, Білан Марія, Шевчук Анастасія, Паркулаб Михайло, Більський Іван, Паркулаб Петро, котрий з Німеччини переїхав в Англію.

А людей, яких не забрали в Німеччину і в Червону армію, відправили на роботу в шахти у Челябінську область: Шевчука Олексія, Більського Миколу, Козогона Григорія, Лобура Романа, Паркулаба Степана, Козакевича Юрія, Вовка Григорія, Паркулаба Михайла, Паркулаба Василя, Черепаху Гната, Парипу Івана, Козакевича Василя, Королика Дмитра, Паркулаба Семена, Паркулаба Михайла, Ластовецького Петра.

В 1950 році велику групу ганнусівчан було депортовано в холодні степи Казахстану, крижані простори Сибіру і Далекий Схід. Серед них були Корпан Семен Дмитрович, Регей Микола Кирилович, Регей Василь Кирилович, Регей Василь Іванович, Паркулаб Микола Васильович, Шиндак Петро Михайлович з сім'ями, Шиндак Ольга Михайлівна, Дутко Ольга Григорівна, Гарасим'юк Ганна Людвиківна.

Після закінчення школи механізації її випускників відправили на роботу в Казахстан - Козакевича Григорія Дмитровича, Козакевича Григорія Івановича, Паркулаба Михайла Дмитровича, Шевчука Григорія Олександровича, Козакевича Василя Юрковича, Куша Остапа Григоровича.

Третя хвиля еміграції розпочалась у кінці XX на початку XXI століття, коли Україна стала незалежною державою. В цей час закриваються заводи, фабрики, ліквідуються колгоспи. Людей звільняють з роботи. На щастя, в цей скрутний час стає легше виїхати за кордон туристами чи нелегалами. У пошуках роботи багато ганнусівчан виїхали з села і лише деякі з них повернулися.

В Сполучені Штати Америки - Зіняк Юрко з дружиною Наталкою, Шевчук Богдан Михайлович з дружиною Лідою, Шевчук Василь Михайлович, Дутчак Євстахій з дружиною Людмилою, його син Олексій з сім'єю, дочка Леся з сім'єю, Стрілець Руслан Юрійович, Більський Василь Михайлович, Ходак Василь Євстахович, Паркулаб Богдан Миколайович, Паркулаб Віталій Яремович, Сенюк Наталія Юріївна.

В Аргентину - Цюцьмаць Любомир.

У Францію - Паркулаб Богдан Григорович з дружиною Ганною, Козакевич Михайло Яремович, Бойчук Іван.

В Португалію - Вовк Григорій Дмитрович, Мокляк Іван Іванович, брати Григорій Регей, Ігор Регей, Богдан Регей, Михайло Регей, Василь Регей, Микола Регей.

В Чехію - Паркулаб Богдан Григорович, Лялик Василь Михайлович, Вовк Богдан Данилович, Королик Василь Ярославович, Королик Наталія Василівна, Шевчук Василь Григорович, Рутковський Михайло Михайлович, Вовчук Олег Євстахійович.

В Іспанію - Школьний Віктор Михайлович з сім’єю, Костюк Олександр Михайлович, Гулик Михайло Дмитрович, Костюк Іван Михайлович, Гелемей Марія Іванівна, Озарко Олег.

В Польщу - Білан Майя Михайлівна, Явдошин Оксана Михайлівна, Мацьків Ганна Василівна, Мацьків Ігор Михайлович.

В Англію - Романишин Василь Володимирович, Гудима Наталія Володимирівна, Паркулаб Галина Василівна, Гайдей Олег Юрійович, Регей Володимир Михайлович.

В Росію - Паркулаб Богдан Васильович, Парипа Михайло Іванович, Шевчук Тарас Григорович, Корпан Семен Васильович, Корпан Михайло Васильович, Бойченюк Олександр Дмитрович, Калин Василь Григорович, Козакевич Ігор Михайлович з дружиною Марією, Гудима Михайло Іванович, Лукашевич Володимир Васильович, Паркулаб Михайло Васильович, Калин Володимир Васильович з дружиною Іванною, Дехтяр Михайло Іванович, Козак Роман Михайлович, Козак Світлана Григорівна, Бойко Ярослав з дружиною Галиною, Сава Зеновій Михайлович, Худяк Михайло, Регей Василь Васильович, Корпан Володимир Михайлович, Ходак Євстахій Олексійович, Вовк Григорій Дмитрович з дружиною Зенею, Ковальський Ігор Іванович, Королик Володимир Васильович, Парипа Володимир Дмитрович, Соколюк Григорій Григорович, Третяк Іван Михайлович, Ходак Михайло Васильович, Бойко Михайло Іванович, Чубатий Микола, Більський Іван.

В Італію - Шевчук Євгенія, Качан Анастасія, Устинська Ганна, Гарисим'юк Галина, Корпан Галина, Авдєєва Галина, Парипа Марія, Вовчук Галина, Вовчук Ганна, Теличкан Ярослава, Довганич Валентина, Паркулаб Оксана, Лукашевич Наталія, Мацьків Ганна, Войтенко Марія, Регей Марія, Яцюк Ярослава, Парипа Галина, Вовк Галина, Тихонюк Світлана, Осадців Галина, Завальський Володимир, Вовчук Григорій, Перегінець Анастасія.

ГАННУСІВКА ПОЕТИЧНА

Молода ганнусівчанка Діана Парипа почала писати вірші в шкільні роки. Тепер вона навчається у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника. На ваш суд пропонується кілька її віршів, майже всі вони наповнені релігійним духом.

Моє село

Моє село... Прекрасне, мальовниче.

Найкраще місце на усій землі.

Воно завжди мене до себе кличе,

Любов'ю серце сповнює мені.

Моє село. Чарівна Ганнусівка,

Що грає барвами й мене манить.

Тут рідне все, отут моя домівка,

Тут щастям світить кожна мить.

Розкинулось під пишною горою,

Внизу дзвенить і грає потічок,

І пахне м'ята, ліс шумить листвою,

І ніжним цвітом зацвіта садок.

Шумлять дуби, ялини і смереки.

Пшениця колоситься на полях.

Кружляють над селом моїм лелеки,

І я лечу у мріях, наче птах.

Куточок кожен дорогий для мене,

Своє село безмежно я люблю.

Його я не забуду, в цьому певна,

Його історію, його красу.

Україна моя

Україна моя. Золотиться пшениця,

І співають й сміються в гаях солов'ї.

І яскраве сонце у небі іскриться,

Свої грона калина схиляє в саді.

Чорнобривці цвітуть, і волошки, і мальви,

І лунають пісні над широким Дніпром.

Україно моя, ти прийняла страждання,

Тож молитви хай линуть до Бога кругом.

Я молюся, о Боже, за свою державу,

Пробуди її, Отче, з гріховного сну,

Щоб Тобі, лиш Тобі принесла вона славу,

Щоб відчула любов і Твою доброту.

О мій Боже, Ти дай їй щасливую долю,

Щоби все засіяло в надії й добрі,

Щоб народ український звернувся до Бога -Україна розквітне й всміхнеться тоді.

О мій Боже, Тобі наперед все відомо,

Наша доля - у Твоїх руках.

Ми нічого не варті самі, а з

Тобою Подолаєм незгоду, і болі, і страх.

Бабусі

Бабусю наша, Вас вітаєм

З прекрасним святом золотим,

Всього найкращого бажаєм,

Христа благословінь рясних.

Бажаєм жити у любові,

Бажаєм довгих літ життя,

Щоб Ви сіяли добротою,

Робили все, як для Христа.

За ласку вдячні, за терпіння,

Що все прощаєте нам Ви.

Хай Бог дає благословіння

І допоможе в вірі йти.

Хай усмішка завжди в Вас сяє,

Не знати б горя Вам, біди,

Хай Божа ласка зігріває

В сумні хвилини Вас завжди.

Була весна

Була весна. Буяла вся природа.

Дзвенів, лунав усюди пташок спів.

Все ожило, ліси і буйні води

Збудились із зимових снів.

Була весна. День світлий Воскресіння.

Велике свято християн усіх.

І я одержала в той день спасіння,

І кров Христа обмила весь мій гріх.

Весна цвіла, раділо все навколо,

І щастя моє теж без меж було,

Так все велично, радісно, святково,

Нове життя із Богом почалось.

Весна була розкішна, загадкова,

І небо таке чисте й чарівне.

Геть зник мій страх, а з ним - і вся тривога,

Христа впустила в серце я своє.

І відтоді із Богом я постійно,

Чи в радості, чи в горі, чи в журбі.

Йому подяка й щирі похваління,

Що Він тепер живе в душі моїй.

Уздоровлення сліпого

Ходив Ісус по грішній цій землі,

Він проповідував, оздоровляв, зціляв.

Всім, хто до Нього йшов в журбі,

Допомагав і радість дарував.

І наближавсь Христос до Єрихону.

Один сліпий просив там при дорозі.

Як же почув, що йде народ повз Нього,

Спитав: "А що це бути може?"

І відповіли, що проходить тут Ісус.

З'явилась раптом віра у сліпого:

"Ісусе, Давидів Сину, я молю,

Щоб змилувавсь Ти наді мною".

А ті, що попереду товпою йшли,

Сварились, щоб сліпий цей замовчав.

Та він все ж досягнути хтів мети:

"Давидів Сину!" - іще більш кричав.

І зупинився раптом Божий Син,

Звелів до Себе привести сліпого.

І коли той до Нього наблизивсь,

То запитав Ісус Христос у нього:

"Що ти бажаєш в мене, що ти хочеш?"

І відповів Йому сліпий:

"Господи, прошу, щоб бачив я на очі".

Його й зцілив Спаситель, Божий Син.

"Ти стань видющим,- так сказав Ісус,

-Спасла тебе велика твоя віра".

І той прозрів, пішов услід за Ним,

Від серця прославляючи Месію.

І люди всі, що бачили оце,

Віддали честь, хвалу і славу Богу.

Бо слово те Спасителя святе

Зробило так багато для сліпого.

Бо він мав віру. А як зараз ми?

Чом, як незрячі, в світі ще блукаєм?

Христос дарує спокій, щастя й мир,

Він допоможе, це я твердо знаю.

ПОПРАВКИ ДО ПЕРШОЇ КНИЖКИ

У розділі "Мистецько-культурне життя" настор. 45 в п'ятому абзаці слід читати: під керівництвом Козакевича Василя Юрійовича.

У розділі "Церковне життя" на стор. 60 в останньому абзаці пропущено прізвища Паркулаб Степан Васильович, Парипа Василь Іванович, а на стор. 64 в шостому абзаці пропущено Казновський Антон (1944-45), Соколан Антон (1961-70), Боєчко Іван (1970-73).

На стор. 52 пропущено абзац "до церкви, що була в урочищі Мурованиці, ходили жителі не тільки Ганнусівки, ай присілків Попіці і Бортники".

У розділі "Ганнусівські умільці" настор. 84 у другому абзаці пропущені прізвища: Регей Василь Іванович, Третяк Антон Васильович, Третяк Григорій Васильович, Гудима Василь Іванович, Шевчук Григорій Михайлович, а у восьмому абзаці пропущені прізвища Шиндак Михайло Григорович, Регей Іван Михайлович, Соколюк Любомир Михайлович.

На стор. 86 у другому абзаці пропущено прізвища: Корпан Богдан Васильович, Кульбаба Остап Дмитрович, Парипа Михайло Михайлович, Козакевич Михайло Михайлович. У даний час завів велику пасіку і зайнявся вівчарством, яке колись було добре розвинене в Ганнусівці, Матвійчук Василь Іванович.

У розділі "Медицина" на стор. 90 у четвертому абзаці слід читати: лаборантами працювали Більська Любов Іванівна, Парипа Надія Михайлівна. Вовчук Наталія Михайлівна працює акушеркою.

У розділі "У вирі воєн" в третьому абзаці пропущено прізвища: Вовк Микола Петрович, Паркулаб Семен Григорович. На стор. 95 в останньому абзаці пропущено прізвища: Третяк Григорій, Ластовецький Михайло, Третяк Григорій (Оленин).

У розділі "Тривожний і непевний час" на стор. 102 у шостому абзаці пропущено речення: Кілька місяців членами УПА, які воювали у сотні Сулими, були Третяк Григорій Васильович, Паркулаб Василь Семенович, Паркулаб Семен Васильович.

У розділі "Ганнусівка колгоспна" на стор. 126 у десятому абзаці пропущено "Головним економістом колгоспу працювала Паркулаб Ганна Михайлівна, а зоотехніками - Паркулаб Іван Михайлович та Парипа Ольга Василівна".

На стор. 127 у восьмому абзаці пропущено: початок газифікації в Ганнусівці ліг на плечі молодого спеціаліста Михайла Шиндака, котрий після закінчення інституту був направлений на роботу до колгоспу імені Ілліча. Тут він став відповідальним інженером по газифікації. Основну роботу з газифікації проводило будівельне управління 531, що на вулиці Матросової в м. Івано-Франківську. Працювали в цьому управлінні ганнусівські газозварники Шевчук Григорій Олексійович і Парипа Остап Васильович. Хлопці трудились добре, старалися, щоб швидше зайнялось голубе паливо у будинках рідного села. За короткий час була побудована перша основна шкафна позаду будинку культури і газифіковані вулиці Заводська і Миру. М. Шиндак показав себе розумною людиною. У його діях побачили перспективного і вмілого керівника. На нього звернули увагу і запросили на роботу в райком комсомолу, а через деякий час був переведений в обком комсомолу. Тепер Михайло Шиндак працює на хутровій фірмі "Тисмениця" і є директором спільного польсько-українського підприємства "Тислепром", яке випускає м'яку частину для меблів. Багато зусиль для газифікації села приклав Ярослав Михайлович Томин

У розділі "Населення" на стор. 26 у п’ятому абзаці після прізвища Гулик Іван Михайлович пропущено прізвище Томин Ярослав Михайлович.

У цьому ж розділі на стор. 28 пропущено абзац "В кінці XX століття в селі з'явилися нові прізвища: Варта, Гай, Пасько, Чіпак, Коробко, Коробій, Коробейко, Бендус, Осадців, Лехан, Дейдей, Петрів, Баб'як, Назарук, Стрілець, Похилий, Володько, Овчар, Любінець, Криїло, Бережанський, Прядко, Матвійчук, Пилип'як, Цап, Мороз, Канюк, Олексишин, Сізіков.

У розділі "Просвіта" на стор. 37 у шостому абзаці пропущено: Третяк Антон Васильович працював у пожежній команді. До своїх обов’язків ставився чесно і добросовісно. Коли його за добру роботу нагородили похвальною грамотою, він зробив гарну рамку (був ще добрим столяром) і поставив грамоту на видному місці.

У розділі "Ганнусівка політична" на стор. 108 після шостого абзацу пропущено: Паркулаб Лук'ян Михайлович був найстаршим у сім'ї. їх було троє братів, котрі в тяжкі роки польської дефензиви кликали своїх односельчан-однодумців до боротьби за краще життя, вони не мирилися з неправдою, яка оточувалаїх.

Після пам'ятного вересня 1939 року Лук’ян Михайлович працював головою сільської ради. Добровольцем пішов на фронт. Був контужений і поранений. У Свердловську одужував. І знову пішов на фронт. Дійшов до самого Берліна.

У сорок шостому демобілізувався. Був відповідальним працівником Жовтневого райвиконкому. В тому ж році лиха доля спіткала комуніста. По дорозі в рідне село, куди їхав з партійним дорученням, його вбили.

Середущого Григорія Михайловича Паркулаба в Ганнусівці і в навколишніх селах знали як активного діяча комуністичного підпілля. В перші дні окупації його запродали. Гестапо вирішило долю. Він більше не вернувся в рідне село.

Василя Михайловича Паркулаба на Прикарпатті знали як голову райвиконкому, начальника обласного управління культури, секретаря міськкому партії. Усі шанували його як людину щедру і добру душею.

Їх однофамілець Семен Онуфрійович Паркулаб був також активним борцем за краще життя односельчан. Ось що говорив про себе Семен Онуфрійович: "Не жартувало з нами життя. По-різному склалися людські долі. В липні сорок першого наша комсомольська організація евакуювалася на Полтавщину. Звідти повели ми свою МТС під Сталінград.

У сорок другому я став солдатом. Перемогу зустрів у Відні. На тих шляхах-дорогах пізнав фронтовичку росіянку Ксенію, а вже по війні й одружився. Виростили хороших дітей - Людмилу і Марію, які здобули вищу освіту й працюють інженерами".

Наші земляки добре пам'ятають запального секретаря Жовтневого райкому комсомолу, а згодом секретаря Більшівцівського та Ланчинського райкомів компартії України.

Добре слово про Семена Онуфрійовича можна було чути в Рогатині, де він жив і працював директором комбінату хлібопродуктів.

В Ганнусівці найбільш поширене прізвище Паркулаб. Паркулаби, уродженці села, живуть у навколишніх селах, в Івано-Франківську, Чернівцях, Києві, Харкові, Миргороді Полтавської області, а також за межами України. Багато Паркулабів були і є добрими інженерами, вчителями, юристами, медиками, працівниками сільського господарства.

ПІСЛЯМОВА

Шановні читачі-односельчани, краяни!

Ви прочитали нарис про історію Ганнусівки, частинки нашої славної України.

З нових матеріалів ви довідались, як любили, люблять і навіть віддавали своє життя за село, за Україну справжні патріоти. Тому намагаймось наслідувати таких людей, брати їхнє життя за приклад.

Кожен із нас, як частинка нашого села, повинен дбати про нього, берегти те, що дісталось нам від наших предків. Пам'ятаймо про майбутнє, а воно можливе тільки тоді, коли будемо знати про минуле.

Поставмося до берегів річок, околиць села, як до свого двору, свого будинку. Не забувайте, що тут житимуть ваші діти, онуки, правнуки. Задумайтесь над тим, що ми залишимо для них. А кожна людина повинна залишити після себе добрий слід на землі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.    На межі життя і смерті.

2.    На зорі національного відродження.

3.    Реабілітовані історією.

4.    Вперед, №8, 1977 р.

ЛІТОПИСЕЦЬ ГАННУСІВКИ

Остапович Василь Іванович, 1940 року народження, вчитель, закінчив Коломийське педагогічне училище, а потім - Івано-Франківський педагогічний інститут. Один рік працював у селі Красне Ланчинського району, а з 1959 року і по цей час - у Поберезькій середній школі. Тривалий час викладав у початкових класах, а пізніше -трудове навчання й основи християнської етики в старших класах. Його педагогічний стаж - 53 роки.

Василь Іванович постійно цікавився громадським життям села і школи, особливо близькими його серцю були події новітнього часу, які характеризували прагнення односельчан мати самостійну державу, відомості про борців за незалежність України. Вони й спонукали заглибитись у минуле рідного краю.

В середині 70-х років почали з’являтись у пресі його кореспонденції. Перша називалась “Ганнусівські донори”, (газета “Вперед”). Потім друкувався в “Прикарпатській правді”, “Г аличині”, “Новій Зорі”.

В. Остапович немало уваги приділяє релігійному вихованню юних громадян. Він уже підготував дев’ять статей на релігійну тему: “Ісус Христос - істинний Бог”, “Святий Дух -Божа Особа”, “Бог у трьох Особах”, “Душа безсмертна”, “Молитися треба і за померлих”, “Хрест - сила Божа”, “Образи та ікони - не ідоли”, “Хрещення - одна із святих тайн”, “Марія -Божа Мати”, які опублікував у “Новій Зорі”. Тепер готує грунтовну працю “Виховання дітей на основі Святого Письма”.

Зібрані краєзнавчі матеріали стали основою його першої книги про Ганнусівку “Мальовниче село під горою” (2000 р.) і другої з такою ж назвою (2007 p.), присвяченої 570-річчю села. Скромна патріотична праця вчителя утверджує тисячолітнє буття ганнусівчан на рідній землі.

Йосип Карпів, краєзнавець