Наукова бібліотека України


Loading
Село в післявоєнні роки
Краєзнавство - Старий Лсець - Івано-Франківська область

Однією з найдраматичніших сторінок історії села стала примусова колективізація. Насильно встановивши свою владу у краї, червоні окупанти почали організовувати колгоспи. Уже в березні 1941 р. в Старому Лисці у примусовому порядку створено перший колгосп імені Ворошилова. До його складу увійшов 41 селянський двір. Колгосп було організовано на базі господарства Волосянка Миколи Івановича (пізніше засудженого за нездачу зерна). До цієї справи приклались: Турчин Іван Васильович, Волосянко Олексій Григорович, Білий Михайло Іванович (перший голова). Із вступом в Україну німецьких військ колгосп розпався.

Після війни створили два колгоспи. 28 жовтня 1949 р. на засіданні Лисецького РВК був зареєстрований статут сільськогосподарської артілі ім. 10-річчя возз'єднання України [1, 229]. Головою колгоспу обраний Полатайко Василь Ількович. А 31 грудня 1949 р. у с. Старий Лисець зареєстрували сільськогосподарську артіль "Радянська Україна". До неї увійшло 135 бідняцьких і середняцьких господарств. На організаційних зборах виступив секретар обкому КП(б)У Петрик, який розповів про найближчі завдання щодо підготовки молодого колгоспу до весняної сівби [2, 1].

Головою колгоспу було обрано Бабінчука Андрія Дмитровича. Людей примусово заставляли записуватись до колгоспу. Найбільших господарів розкуркулили, багатьох виселили до Сибіру.

Умови праці виявились дуже важкими. За день колгоспник одержував ЗО дек (300 г) стоколосих (відходів зерна). Того, хто збирав у полі колоски для себе, судили. За роботу не платили. І так потроху люди навчилися красти. Селянам не видавали паспортів, влаштуватися на роботу в місті стало неможливим. По суті, вони перетворились у кріпаків радянської влади. Село на кілька десятиліть зав'язло в темряві безправ'я, голоду, знущань з боку НКВС, ястребків та різних перевертнів-зрадників. Голова колгоспу був першою особою на селі, голова сільської ради реальної влади не мав.

Люди протестували проти створення колгоспу, але за ними залишалось безправ'я. Так, у селі на полі селяни спалили трактор. За це багатьох виселили до Сибіру.

1951    року села Старий Лисець, Стебник, Лисець об'єднали в один колгосп ім. Сталіна. Головою обраний Василь Том'юк (родом із Косівщини).

1952    року знову роз'єднали всі підрозділи. Колгосп у долішньому кінці отримав назву ім. Кірова. Головою обрано Лущака Василя Дмитровича. У горішньому кінці створено колгосп "Радянська Україна" під головуванням Федора Мартиніва, пізніше — Миколи Говзана.

1955 року обидва господарства об'єднані в одне. Ново-створений колгосп отримав назву ім. Кірова. Головою правління став Лущак Василь Дмитрович, який перебував на цій посаді до червня 1957 року. Після нього — Лесик Василь Степанович, котрий раніше працював головним лікарем Лисецької ветлікарні.

1958 року до нашого приєднали колгосп ім. Дзер-жинського (с. Стебник). Об'єднане господарство отримало назву ім. Кірова. Центральна садиба колгоспу розміщувалась у с. Старий Лисець.

У Драгомирчанах і Крихівцях також було організовано колгоспи. До 1958 р. у с. Драгомирчани існував колгосп "Молода гвардія", а Крихівцях — ім. Будьоного. Обидва господарства 1958 р. об'єднані в одне під гучною назвою "Комуніст".

Напередодні XXI з'їзду КПРС (26 січня 1959 р.) колгоспи ім. Кірова (с. Старий Лисець і Стебник) і "Комуніст" (Драгомирчани і Крихівці) ввійшли до одного господарства — ім. XXI з'їзду КПРС. Це було перше на весь СРСР господарство з такою назвою. Головою колгоспу обрали Ткачука Миколу Івановича (родом із с. Стецеви Сня-тинського району). Центральна садиба господарства знаходилась у Старому Лисці.

При об'єднанні дрібних колгоспів в один їхня територія складала:

Наведена площа взята з актів на володіння землею. Вона вказана разом із територією сіл.

Основні показники, що характеризують стан колгоспів до 1958 p., виглядають так.

Радянська влада в примусовому порядку організовувала колгоспи. Селяни опинились у таких умовах, що їм просто не було куди подітись. Вони вимушено працювали в цих господарствах.

Навесні 1950 р. земля перейшла у власність колгоспу. У селян почали забирати коней, плуги, борони, млинки, стодоли. Спочатку землю орали плугами, запряженими в них кіньми. Іноді для обробітку землі виділяли один трактор із Лисецької МТС. Вирощували пшеницю, жито, ячмінь, овес. Зерно висівали вручну. Урожай жали серпами, складали в кіпки. Потім фірами перевозили на тік і там скирдували. Далі обмолочували молотаркою, провіювали на млинках, решетах. Очищене зерно здавали державі на заготівлю. Селяни пішки ходили на посіви, що знаходились у віддалених урочищах (Малинищі, Посіч). Ще й додому несли в'язку трави, аби прогодувати корову.

Крім зернових, вирощували картоплю, кормовий буряк, соняшник, коксогиз. Усю роботу виконували вручну. Цукрові буряки викопували лопатами. Готові корені підводами перевозили на бурякопункт (на станції Братківці).

Трудомістким було вирощування конопель. їх також сіяли і виривали вручну. Вимочували в річці, прикладаючи камінням у воді. Потім коноплі витягували з води, сушили й терли на терлицях. Оброблене волокно здавали на заготівельні пункти.

Новий уклад життя, господарювання примушували людей бути слухняними виконавцями продиктованої лінії. Підростала молодь, яка з молодечим запалом бралася до роботи. Зростали потужності колгоспу, хоч у цілому господарство залишалось відсталим.

1963 р. головою правління колгоспу і надалі був Ткачук М. І. Він працював до лютого 1967 p., потім переведений на цю ж посаду у с. Підпечари.

Члени правління господарства: Селепій М. В., Іваси-. шин І. М., Дрекало М. В., Волосянко В. О., Дубницький П. В., Команицька Г. В., Фуштей В. М. [З, 2]. Організували п'ять бригад:

№ 1 — Гуменяк І. Й. (Старий Лисець)

№ 2 — Фуштей В. М. (Старий Лисець)

№ 3 — Черниш І. В. (Стебник)

№ 4 — Селепій М. В. (Драгомирчани)

№ 5 — Дівнич М. Д. (Крихівці)

Завідувачем ферми працював Волосянко В. О. [4, 7]. Було посаджено ЗО га фруктового саду, за яким стежив Гуменяк Ю. М.

Основні показники виробничо-фінансового плану на 1963 рік [5, 2 — 10]\ усього землі — 2 024 га (2,3 га на одного члена колгоспу); сад — 16 га. Посіяно всього культур — 1 784 га

Станом на 1 січня 1963 р. поголів'я худоби і птиці (голів) становило:

Удій на одну середньорічну корову 1 633 кг

Вовни на одну вівцю    2,4 кг

Меду на одну бджолосім'ю    7 кг

У господарстві налічувалось 8 корівників, 4 телятники, свиноферма на 1 500 місць, пташник на 1 000 місць.

Автопарк становив: трактори — 15, комбайни — 6, плуги — 10, сівалки — 23, культиватори — 16, кукурудзозбиральний комбайн, сінокосарка, картоплекопачі —

5, вантажні автомашини — 12.

Грошові доходи колгоспу 1963 р. — 581 375 карбованців. Усі кошти пішли на витрати і відрахування (у т. ч. на оплату праці колгоспників — 268 911 крб). Грошова оцінка людино-дня грішми і натурою за державними роздрібними цінами становила 1 крб 50 коп (у т. ч. грішми — 1 крб 34 коп). Цікаво, що за збирання косою зернових за 1 га платили 5 крб 40 коп, збирання серпом — 7 крб 20 коп.

1963    року всього в колгоспі ім. XXI з'їзду КПРС нараховувалось 1 170 дворів, 3 540 членів колгоспу (разом з дітьми — 4 780). Працювало у промисловості, на транспорті, але проживало в колгоспі — 1 232 осіб [6, 12].

На загальних зборах членів колгоспу 19 жовтня 1963 р. обговорювали записку М. С. Хрущова у Президію ЦК КПРС "Про деякі питання піднесення економіки відстаючих колгоспів і радгоспів" [7, пр. N° 4].

Відповідно до документа, у господарстві зросли площі посівів кукурудзи, цукрових буряків. Особливо багато сіяли кукурудзи.

Молоді дівчата і жінки працювали у рослинництві, тваринництві.

1964    року у двох бригадах с. Старий Лисець зорганізовано 11 ланок.

Ланкові:

Бригада № 1 — Балан О. О., Балан Р. Д., Бабінчук А. М., Макогон А. Д., Волосянко К. О., Ребрик В. В.

Бригада № 2 — Гаврилів П. М., Баглай А. О., Говзан Р. Д., Шаповал Є. В., Магас М. М.

Поширеним в той час були соціалістичні зобов'язання. Так, бригада № 1 (бригадир — Гуменяк І. Й.) зобов'язувалась 1964 р. зібрати:

цукрові буряки — 250 ц/га, кукурудза на зерно — 40 ц, кукурудза на силос — 280 ц, картопля — 110 ц, льон-волокно — 5 ц, льон-насіння — 4 центнери.

Ланки колгоспу викликали на соцзмагання ланки інших господарств.

Крім роботи в колгоспі, селяни вели домашнє господарство. Кожен селянський двір мав продавати лишки молока державі (до 230 кг) [8, 86].

Максимальний розмір присадибної ділянки колгоспного двору не повинен був перевищувати 0,35 га землі. Двори робітників могли мати город від 0,01 до 0,15 га. У тому випадку, коли двір не знаходився в колгоспі, а земля була, то залишали ділянку в користуванні. А якщо не було землі, то не наділяли [9, 110]. Членів сімей колгоспників, котрі досягли 16-річного віку, зараховували в члени артілі без їхньої заяви. Хто виходив з колгоспу, землю відрізали.

За невиконання нормоднів правління колгоспу подавало в райфінвідділ окремі господарства на оподаткування за невиробіток обов'язкового мінімуму нормоднів без поважної причини. Мінімум виходів на роботу становив на одну жінку 150, на чоловіка — 200 людино-днів [10, 54].

Основні виробники сільськогосподарської продукції — підрозділи центральної садиби колгоспу (с. Старий Лисець).

Праця кожного колгоспника була дуже важкою, вона вимагала віддачі сил, здоров'я. Кожен із них вносив свою часточку. Необхідно згадати всіх, хто примножував багатства колективного господарства.

Бригадирами рільничих бригад працювали: Пилипів Василь Панькович, Дубницький Тимко Андрійович, Бабінчук Петро Михайлович, Говзан Юрій Миколайович, Надрага Теодор Гнатович, Окунь Степан Семенович, Білий Іван Михайлович, Третяк Микола Михайлович, фуштей Василь Миколайович, Струтинський Федір Михайлович, Гуменяк Іван Йосипович, Скорий Іван Гаврилович.

Ланковими проводилась велика робота щодо згуртування ланки, її організації на працю, розподілу обов'язків. Ланковими трудились: Марчишин А. Й., Балан П. С., Турчин М. С., Струтинська А. Ф., Біла А. С., Шаповалова Є. В., Гаргат П. Д., Магас М. М., Волосянко П. Г., Окунь А. М-, Лущак К. І., Гаврилів А. С., Дем'янів О. Т., Бабінчук Е. 1-і Бойчук Е. М.

Починаючи з 1956—1957 pp., вирощували льон-довгунець. Це була дохідна культура. Колгосп отримував більше прибутків, відповідно дещо зростала зарплатня. У господарство прийшли молоді дівчата: Балан P. М., Реб-рик В. В., Дем'янів P. М., Макогон А. Д., Баглай К. О., Говзан Р. Д., Гаврилів В. М., Балан Ю. С., Семон С. В., Дубовіцька Т. В., Петрук Е. І. Більшість з них працювали тут до виходу на пенсію.

1959—1960 pp. почали закладати фруктовий сад. Саджанці вирощували із зернят. Щоб виростити яблуню чи грушу, потрібно було докласти чимало зусиль. Цю клопітку роботу в колгоспі проводив Гуменяк Юрій Михайлович. У селі Юрія Михайловича називали "Мічурін" (на честь відомого вченого-садовода). Площа саду становила 150 . а. Він знаходився на горбистих землях (в урочищах Лисці, Стіглиці).

Для забезпечення тваринництва кормами в господарстві працювала кормодобувна бригада. Заготовляли сіно, солому, вирощували кормові буряки. Бригадирами на той час трудились: Дрекало Василь Миколайович, Бабінчук Петро Михайлович, Білогубка Дмитро Прокопович. Доглядали делікатні культури Волосянко Ксенія Іванівна, Волосянко Юстина Романівна, Скора Катерина Дмитрівна, Гуменяк Емілія Яківна.

Забезпечували належну роботу рільничих бригад їздові підрозділів: Говзан Д. І., Бабінчук Ф. М., Бабінчук Г. М., Петрук І. О., Петрук М. О., Говзан В. І., Романів О. В., Федоришин М. С., Пилипів В. О., Волосянко М. С., Феденько К. П., Струтинський В. І., Мартинів В. М., Гринечко В. М., Дубницький І. С., Ручкан М. Д., Волосянко В. Л, Окун Й. С.

Галузь тваринництва була представлена вирощуванням таких тварин: ВРХ, свині, вівці, коні. Розводили також курей та гусей. Завідувачем ферми працювали Білогубка Василь Дмитрович, Гаргат Михайло Йосипович, зоотехніком — Гуменяк Юрій Михайлович.

Відомі імена перших доярок: Гаврилів Анна Тимківна, Фуштей Емілія Іванівна, Волосянко Анна Йосипівна, Дуб-ницька Марія Михайлівна.

Свинарками працювали: А. Балан, К. Фуштей, Е. Ткачук, Я. Балан, Є. Тимків, Г. Гуменяк, Є. Чопків, В. Гаврилів, К. Окунь, П. Крута.

Вівці доглядали Федір Гаргат, Анна Семон, Семен Турчин.

Гусей вирощувала Юсипів А. Г., Турчин А. М.; курей — Фуштей О. І., Дзібій М. М.

У господарстві налічувалось понад 100 коней. їх доглядали: Гуменяк Й. І., Головенько М. Д., Василик М. М., Феденько Д. О., Фуштей М. М.; молодняк коней — Гуменяк С. В., Волосянко М. С.

Для належного утримання тварин не мали пристосованих приміщень. їх розміщували в господарствах колишніх заможних власників. Умови праці були складними.

1951 — 1954 років побудували тваринницькі приміщення. Зростало поголів'я ВРХ, свиней. Проте не було ніякої механізації. Усе виконували вручну.

1955— 1957 років на ферму прийшло нове поповнення доярок з числа молодих дівчат. Фуштей О. Ю., Юсипів М. І., Ткачук О. О., Говзан П. Д., Балан П. І., Романчич М. І., Волосянко А. Д.г Феденько М. В., Шнайдер А. П., Білусяк П. Д., Цап М. Д., Івашко Є. М.

З 1956 р. завідувачами ферми працювали Волосянко Василь Олексійович, Третяк Микола Михайлович.

Ветеринарну службу виконували Дзібій Іван Степанович та Говера Микола Васильович. З 1958 р. до виходу на пенсію ветлікарем трудилась Команицька Анна Василівна. Відповідальна, наполеглива, працелюбна жінка дбала про належне утримання худоби, відтворення стадо тощо.

Навесні 1973 року худобу перевели в нові приміщення. Робота доярок на цих фермах вже була механізована. Колектив працівниць поповнили молоді: Іванова Розалія Лаврівна, Федоришин Олександра Василівна, Говзан Анна Іванівна, Дем'янів Олександра Йосипівна, Чорна Анна Іванівна, Костишин Наталія Михайлівна.

Забезпечували тварин кормами їздові: Цап П. В., Цап М. В., Дрекало П. С., Зелений М. В., Дубницький І. Ю., Ручкан М. Д., Волосянко М. М.; механізатори: Гуменяк М. Й., Гаргат І. Ф., Дубницький О. Ю., Мачоган М. М.

Техніком з відтворення стада був Гуменяк Іван Олексійович.

1954    року для колгоспу купили перший автомобіль. На ньому працював Удуд Василь Юрійович, потім — Балан Дмитро Михайлович.

1955    року придбали ще один автомобіль, на якому їздив Струтинський Микола Михайлович. Так з року в рік автомобільний парк поповнювався новими машинами. Водіями працювали також Турчин В. І., Данильців В. Д. У зв'язку з укрупненням колгоспу автопарк поповнився. Він нараховував 15 одиниць. Керував ним Струтинський Микола Михайлович, а з червня 1966 р. завгар — Дрека до Василь Дмитрович. Автотранспорт забезпечував певні напрями діяльності колгоспу. Станом на 1980 рік було більше 80 машин.

Водіями 70 — 80 років працювали: Дубовіцький І. В., Гри-нечко Д. М., Волосянко Г. Д., Говзан І. М., Гуменяк М. П., Гуменюк М. П., Дем'янів М. А., Феденько Д. І., Дзібій В. В., Говзан М. П, Удуд Б. М., Бойко В. Й., Крутий Я. М., Говзан Б. І. Більшість із них віддали свої вміння й сили господарству аж до досягнення пенсійного віку.

До 1959 року всі роботи з обробітку землі виконувались тракторами із МТС, які обслуговували колгоспи. А з 29 січня 1959 р. техніку — трактори, комбайни — передали господарству. Бригадиром тракторної бригади трудились Феденько Іван Пилипович, потім — Осипів Іван Миколайович, Дубницький Петро Васильович. Передали з МТС трактори ДТ-54-4, МТЗ-5, У-2, МТЗ-50-1.

Поступово тракторна бригада поповнювалась новою сучасною технікою. Особливо багато її придбано 1975 — 1980 років, зокрема: льонобралки, льонові, силосні ("Фольшрід" німецького виробництва), зернові “Нива1' (8 машин), кукурудзозбиральні комбайни, картоплебралки, бурякокомбайн.

Багато років трактористами працювали Петрук І. П., Волосянко П. М., Удуд В. М., Фуштей О. Ю., Гуменяк М. Й., Гаргат І. М., Удуд І. Ю., Гаргат І. Ф., Ільковський С. Й., Удуд P. І., Гаврилів М. М., Феденько П. Д., Дубницький О. Ю. З 1978 до 1982 року бригадир тракторної бригади — Гуменяк 3. Ю., 1983— 1998 років — Риснюк О. С.

При тракторній бригаді діяла ремонтна майстерня, забезпечена необхідними спеціалістами. Токарем при майстерні працював Бабінчук В. І., зварником — Семон В. М., ковалями — Лущак І. В., Білусяк В. П., Сікач М. П.

Інженерну службу очолювали Кузьменко І. М., Го-дій Б. В., Ракевич М. П., Гуменяк 3. Ю. (з 1. 04. 1986 до травня 2002 p.).

Велике значення для села мала електрифікація. У липні 1957 року вперше засвітились ферма та тік, що значно полегшило роботу людей. Після цього почалась електрифікація в усьому селі. Електриками трудилися Говзан Пилип Миколайович, Домей Микола Гнатович.

Після XX з'їзду КПРС (1956) у сільське господарство почали направляти більше спеціалістів. Колгоспні лави поповнили агрономи: Яровенко І. П., Герасименко А. П., Бондаренко В. П., Олійник О. Н., Масний О. М., Сміля-нець Є. О., Федоришин М. О. З липня 1976 р. — головний агроном Нижник Анатолій Андрійович. Певний час цю службу несла Гаврилів Параска Миколаївна, яка за направленням колгоспу навчалась в Уманському сільськогосподарському інституті.

Зоотехніками трудились 1956—1957 років Баштан Ф. І., Зуйкова А. О., Глагович В. М„ Маланчук М. В. 1978 р. За направленням на роботу в господарство прибула Мар'ям-польська Марія Михайлівна. Тривалий час вона обіймала посаду головного зоотехніка. Трудолюбива, чесна, вимоглива Марія Михайлівна користувалась великим авторитетом серед підлеглих.

З 1972 р. на посаді зоотехніка працювала Скора Ганна Іванівна, нині вона завідує кадрами.

До 1959 р. вся робота колгоспників оплачувалась згідно трудоднями. Розмір виплат залежав від урожайності та діяльності господарств. Були роки, коли на один трудодень давали 200 — 300 г зерносуміші і по 10—15 копійок. Пізніше оплата праці дещо зросла: на один трудодень виплачували по 2 — 3 кг і по 1 крб 40 коп, 2 крб, 2 крб 60 копійок. А за 1959 р. — по 3 крб на трудодень.

Починаючи з 1960 року, уведена грошова оплата. Нарахування проводилися щомісяця, але не платили, бо не було грошей. У крайньому випадку давали аванс, а розраховувались у кінці року.

З 1966 р. введено гарантову грошову оплату праці. Нараховувалась вона щомісячно, видавалась 12 числа кожного місяця.

До середини 80-х років колгосп за показниками розвитку відставав від інших господарств. Прибутки від реалізації сільськогосподарської продукції були мізерними, їх ледь вистачало на те, щоб звести кінці з кінцями. Часто змінювалось керівництво. У лютому 1967 року головою обрано Гуменяка Івана Йосиповича, через рік колгосп очолив Юзьков Володимир Корнійович. З березня 1969 до квітня 1971 року цю посаду обіймав Зозуляк Михайло Васильович. Його змінив Гаркавий Микола Сидорович, який головував до квітня 1974 року.

Голова колгоспу відігравав першорядну роль. Саме від нього залежали чітка і злагоджена робота всіх підрозділів, дисципліна працівників, добробут селян.

14 квітня 1974 року у с. Старий Лисець приїхав Степовий Микола Лаврентійович (уродженець с. Оксанино Уманського району Черкаської області). На загальних зборах колгоспників його представив секретар райкому КПУ Пилип'юк Мусій Мусійович. Він і запропонував обрати Миколу Лаврентійовича головою правління. Спочатку селяни якось з недовірою поставилися до молодого спеціаліста. І це не випадково, вони втратили надію на те, що в колгоспі може бути нормальне життя. У господарстві панувала гнітюча обстановка. Посівна затягувалась, людей було обмаль (усі намагались вирватись на будь-яку роботу до міста), спеціалістів налічувалось також небагато. Працівників з вищою освітою практично не було.

Енергійний, вимогливий Микола Лаврентійович почав напружену, клопітку діяльність щодо реорганізації колгоспу. Головою сільської ради тоді працював Струтинсь-кий Ф. М. Він надавав керівнику господарства неабияку допомогу.

Як справжній фахівець своєї справи Микола Степовий розпочав із підбору працівників, котрі очолили б головні підрозділи колгоспного виробництва: тваринництво, рільництво, механізацію та інші. Він уже мав досвід, набутий на посаді заступника голови колгоспу на Черкащині. Поряд із цим постала необхідність завершити посівні роботи 1974 року, дотримати поголів'я худоби до появи зелених: кормів. Ситуація в тваринництві була катастрофічною . Надій молока становив 2,5 — 3 л на корову. Кормів узагалі не було. Господарство зверталось за позичками до сусідніх сіл (Радча, Підлісся, Чукалівка), адже купляти не мало коштів. Поголів'я молодняка падало. Колгосп зняли з кредитування.

Однак знайшлися селяни, котрі жили інтересами колгоспу, вболівали за його розвиток — почались пошуки шляхів виходу з напруженої ситуації.

Райком партії, райвиконком, управління сільського господарства не втручались у справи керівника протягом півроку. Особливу увагу Степовий М. А. приділяв дотриманню дисципліни працівників. Результатів у цьому домагався особистим прикладом. Робочий день голови колгоспу розпочинавсь о 5 годині ранку і закінчувався майже опівночі. Доводилось йому будити зоотехніків, завідувача ферми, доярок, бригадирів та інших. Трудовий день Микола Лаврентійович розпочинав із ферм (їх спочатку було п'ять). Якщо приїздив на ферму пізніше, ніж це передбачено розпорядком роботи, то не давав зауваження працівникові, який приступав до праці пізніше від нього, поводився з підлеглими толерантно. Якщо ж голова з'явився раніше, а працівник пізніше, тоді серйозно бесідував. В усьому відчувалась його інтелігентність. Так по-розумному привчав людей до порядку. Усвідомлював, що дисципліна — запорука успіху будь-якої справи.

Степовий М. А. як інженер-механік за спеціальністю бачив, що без механізації всіх виробничих процесів досягти добрих результатів не можливо. Роботу механізаторів вважав (і зараз не змінює думки) однією з головних. Створення належних умов праці, зарплата тракториста, забезпечення запасними частинами — ключові завданням, які доводилось вирішувати протягом всього періоду його роботи в господарстві.

У той час поширеним був лозунг "Кадри вирішують все". Від грамотного спеціаліста з відповідною освітою багато залежить у виробничому процесі. У колгосп приїхали фахівці з вищою освітою Нижник А. А., Нижник Г. Л. Вдалось підсилити кадрами середню ланку сільськогосподарського виробництва. При правлінні колгоспу працювало бюро економічного аналізу, де розглядались питання роботи галузей за місяць. Це була велика школа навчання, через яку проходили спеціалісти, керівники, котрим доводилось вести питання сільського господарства. Відбувались засідання, де виявляли причини відставання тих чи інших підрозділів, також наголошувалось на правильності вирішення різного роду питань.

Як наслідок розумного керівництва — стрімке збільшення потужностей колгоспу. Зросла врожайність сільськогосподарських культур, відчувалось забезпечення технікою, збільшувались показники виробництва валової продукції, доходи господарства.

Так, урожайність сільськогосподарських культур 1980 р. склала: зернові — 18 ц/га проти 10,1 ц/га 1975 p.; льон-волокно — 8 ц/га проти 5,6 ц/га 1975 р; цукрові буряки - 270 ц/га проти 229 ц/га 1975 року.

Відбулось пожвавлення в розвитку громадського тваринництва. Надій від кожної корови 1980 р. складав 3 000 кг молока проти 2 187 кг 1975 року. Виробництво валової продукції зросло майже вдвічі і становило 1 128 тис. крб 1980 р. проти 655,2 тис. крб 1975 року.

Заговорили й про технічну оснащеність господарства. Наявність тракторів 1980 р. складала 43 одиниці проти 31 трактора 1975 року. У тракторному парку з'явилися такі потужні марки, як С-100, К-750 тощо. Працю буря-ководів на копанні цукрових буряків замінив буряко-ком-байн РКС-6. Значно розширився автопарк колгоспу. Придбали п’ять багатотонажних КРАЗів, які в напружені періоди працювали у дві зміни.

Покращився економічний стан господарства. Його грошові надходження 1980 р. складали 2,5 млн. крб проти 1,3 млн. крб 1975 року. Чистий дохід становив 1980 р. 400 тис. крб проти 126 тис. крб 1975 року. Рівень рентабельності 1980 р. — 15 відсотків.

Решта коштів на поточних рахунках колгоспу на 1 січня

1980 р. — 118 тис. крб проти 4 тис. крб на 1 січня 1975 року. Це дало можливість підвищити заробітну плату колгоспників. Оплата одного людино-дня 1979 р. становила 5,8 крб проти 3,46 крб 1975 року.

Голова колгоспу дбав і про розвиток допоміжних промислів. У селі організовано щебеневий завод, сувенірний, сокодавний, агроцех. Так, сувенірний цех виготовляв різноманітні вироби: чеканки, шкатулки, коралі, взуття тощо — за рік на суму ЗО 436 крб [11].

Очолювали цей підрозділ Фуштей С. В., Гаврилів В. М-, агроцех — Бесага М. В., а щебеневий завод — Вінтоняк В. М-

Свято урожаю. Виступає бригадир Іван Гуменяк Під час мітингу з нагоди Дня перемоги. 1979р.

Тут виробляли щебень, мучку, які відправляли в Харківську область. Це приносило щорічно дохід господарству 179 065 крб [12].

Керівниками сокодавного цеху був Вареницький М. І., потім — Волосянко В. В.

Поза увагою Миколи Степового не залишалася жодна ланка господарства. Неабиякий акцент ставився і на житті колгоспників. Вивівши господарство на один із найвищих рівнів у районі, області та республіці, керівник цілеспрямовано почав спрямовувати кошти на будівництво виробничо-господарських та соціально-культурних об'єктів.

Ще 1965 р. в селі почалось зведення Будинку культури. Цей процес тривав досить довго, тому що не вистачало коштів, а колгосп не міг їх виділити. Микола Лаврентійо-вич зумів завершити довгобуд. Він винайшов необхідні гроші за рахунок коштів на соціальний розвиток села, випрошував їх аж у Києві.

І нарешті, восени 1976 р. відбулось відкриття Будинку культури. Це була окраса для всього району. Тут відбувались районні наради передовиків сільського господарства і народного господарства. При Будинку культури запрацювали гуртки художньої самодіяльності, секції. Із концертами приїжджали різні колективи: Гуцульський ансамбль пісні і танцю, ансамбль "Садко'’ із Новгорода, Черкаський народний хор, ансамбль пісні і танцю із м. Бая-Маре (Румунія), артисти з Києва (Дмитро Гнатюк, Василь Зінкевич, Сергій Іванов), Івано-Франківська. Щорічно працівники колгоспу їздили на екскурсії в Москву, Ленінград, Прибалтику, Польщу, Чехословаччину, Болгарію та інші країни. Ці путівки були безкоштовними (50% вартості оплачував колгосп, а інші 50% — райсоцстрах).

У колгоспі працювала будівельна бригада. Силами її працівників зведено тваринницькі приміщення, комори, кузні. Це була важка ручна робота. Тут відзначились: Лущак В. І., Феденько Г. Г., Скорий П. Т.. Волосянко А. І. Як добрі фахівці-будівельники запам'ятались: Марчишин П. О., Феденько П. Г., Дзібій М. К., Курій В. М., Бабінчук О. М., Петрук В. П., Волосянко М. І., Гаврилів Л. М. З 1960 року бригадиром працював Білогубка Дмитро Прокопо-вич.

Діяв у колгоспі столярний цех, у якому трудились:

Дмитрів М. Д., Бабінчук А. С., Волосянко М. М., Федій Д. О., Балан Я. В., Дякун В. С.

Виконувались у колгоспі й ковальські роботи. У господарстві утримували й багато коней, які треба було обслуговувати. Ковальською працею відзначались: Р. Волосянко, А. Дем'янів, М. Волосянко, С. Бабінчук, В. Скорий.

1971 — 1974 років провадилося зведення адмінбудинку. Цей об'єкт тягнули власними силами і за рахунок колгоспу. У травні 1974 р. перейшли в нове приміщення. Тут розмістились правління господарства, сільська рада та відділення зв'язку. 1972 р. за кошти колгоспу побудовано будинок для спеціалістів на чотири сім’ї. Пізніше звели ще дві будівлі.

Дбав Степовий М. А. і про найменших жителів села. З 1976 до 1979 років велось будівництво дитячого садка. Цей об'єкт також зводили за рахунок коштів колгоспу. 1 червня 1979 р. відбулось урочисте відкриття дитячого садка "Малятко".

Уболіваючи за розширення тваринного стада, голова колгоспу побудував тваринницький комплекс на 800 голів корів.

Для потреб жителів села звели баню-лазню, медпункт, проклали асфальт. 1977 року почалось будівництво нової школи. Така потреба стала відчутною, адже майже 500 учнів навчалось у шести приміщеннях. 1 вересня 1983 року новий навчально-виховний заклад гостинно відчинив двері для дітлахів.

За сприяння М. Степового у с. Старий Лисець відкрито меморіал воїнам, які загинули в роки Другої світової війни. Тут проводили урочисті мітинги на відзначення річниці Дня перемоги. Після урочистостей ветерани з чотирьох сіл збирались на пасіці, у саду і поминали тих, хто не повернувся із фронтових доріг. Пасікою тоді завідував Волосянко Степан Васильович —сумлінна, відповідальна людина, пасічник від Бога. Він неодноразово отримував у районі перші місця за високі показники збирання меду та реалізацію бджоло-сімей. При пасіці було організовано два ставки, де розводили рибу.

Великим поступом уперед стосовно покращення соціально-побутових умов жителів Старого Лисця стала газифікація нашого населеного пункту. За сприяння в цьому селяни безмежно вдячні Степовому М. Л. Улітку 1978 року вперше загорів голубий вогник на тваринницькому комплексі, у центрі села. Поступово газифікували оселі всіх жителів. Біля пам'ятника воїнам-визволителям загорівся вічний вогонь. Роботами з газифікації керував інженер-газовик Волошко В'ячеслав Миколайович.

Слід зазначити, що всі будівельні роботи в селі здійснювались під орудою інженера-будівельника з вищою освітою Говзана Ярослава Прокоповича. У колгоспі він працював з 1977 року. Ярослав Прокопович повністю віддавався корисній для людей справі, виготовляв необхідну проектно-технічну документацію, заключав угоди з постачальниками матеріалів. Багато зусиль доклав інженер для спорудження нової школи. Завдяки його піклуванню зводились не тільки об'єкти господарського, соціально-культурного призначення, але й житло для працівників господарства. З поміччю Я. Говзана в селі зависочіло чимало будинків.

Уміле, досвічене, самовіддане керівництво Степового М. Л. відчувалось в усьому. Колгосп неодноразово відзначався урядовими нагородами — почесними грамотами республіканського, обласного, районного значення. А 1980 року господарство імені XXI з'їзду КПРС нагороджене Всесоюзним Перехідним Червоним Прапором ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ЦК ВЦРПС. Колгосп став багатогалузевим, із добре розвиненим тваринництвом, рослинництвом, будівництвом. Люди по-іншому стали відноситись до своїх обов'язків: тваринники щомісячно одержували за результати роботи грошові премії, подяки. Почали урочисто відзначати різні свята — Новий рік, обжинки, вшановували передовиків тощо.

"Зараз, оглядаючись на пройдені роки, слід відзначити, що вони були прожиті з користю для людей, для сіл, у яких я працював. Це були найкращі роки у моєму житті. Я працював і бачив результати. Тільки найкращі спогади залишилися за цей період у моєму житті.

Я щиро вдячний досвідченим, сумлінним жителям села, які допомагали мені у виході із складного становища. Я вдячний таким людям наших сіл, як Ф. Струтинський, І. Гуменяк, В. Юзьков, М. Струтинський (завгосп), В. Дрека-ло, В. Ребрик (ланкова), І. Вінтоняк, механізаторам І. Йоси-піву, І. Гаргату та багатьом іншим", - пише у своїх спогадах про роботу в селі Степовий М. Л.

Після трудової діяльності в колгоспі імені XXI з'їзду КПРС Степового М. Л. обрали головою Тлумацького райвиконкому. З 1985 року він очолив Івано-Франківську облсільгосптехніку. Потім працював заступником облаг-ропрому. 1991-го Микола Лаврентійович перший заступник голови концерну "Украгротехсервіс". З 1993 до 1998 років працював віце-президентом корпорації "Укравто-техсервіс". А 1998 — 2000 років М. Степовий перебував на посаді заступника міністра транспорту України. Після виходу на пенсію продовжив трудовий стаж як президент корпорації “Укравтотехсервіс". Зараз уже два роки на заслуженому відпочинку. Проживає в Києві.

Уся виробнича діяльність будь-якої організації багато в чому залежить від професійної бухгалтерської справи. Так, у колгоспі найпершими бухгалтерами були Бойко Дмитро Миколайович, Турчин Іван Васильович. Після закінчення бухгалтерської школи 1952 р. до цієї роботи приступила Гуменяк Марія Василівна, яка працювала головним бухгалтером до 1959 року. Бухгалтером також трудилася й Волосянко Ірина Онуфріївна. 1959— 1965 років головний бухгалтер — Балан Василь Онуфрійович. 1966—1981 років цю посаду обіймав Юзьков Володимир Корнійович. З 1981-го до виходу на пенсію головним бухгалтером працювала Бабінчук Марія Федорівна.

Економічну службу очолювала Іванюк Марія Василівна, яка прийшла сюди у квітні 1965 року. Як умілий організатор займалась профспілковою, партійною, культмасовою роботою. їй вдавалось згуртувати навколо себе людей.

З липня 1976 р. економістом, головним економістом у колгоспі працювала Нижник Ганна Лук'янівна. У даний час очолює бухгалтерську службу.

Кількадесятилітня трудова діяльність Лущак Ганни Яківни також неабияк прислужилась колгоспові. Спочатку була бухгалтером, а з 1965-го — обіймала посаду інспектора по кадрах (до 1995 p.). Її праця вимагала максимального напруження. Необхідно було правильно вести документацію, адже від цього залежав розмір майбутньої пенсії, стаж, зарплатня. Ганна Яківна з великою відповідальністю ставилась до виконання своїх обов'язків. Завжди вчасно і правильно оформляла всі необхідні папери-Маючи феноменальну пам'ять, вона є живим архівом колгоспу. По днях і місяцях пам'ятає всіх працівників господарства, події, які відбувались у селі. Ганна Яківна відзначилась і як громадська діячка. Свято береже і примножує традиції нашого народу. Пам'ятає і передає дітям, онукам наші пісні, звичаї, обряди. Будучи небайдужою людиною, Г. Лущак проводить активне боговгодне життя, є практикуючою християнкою.

За сумлінну, добросовісну діяльність багато працівників господарства відзначені високими урядовими нагородами. їх удостоєні:

Гуменяк Ганна Йосипівна — свинарка колгоспу, нагороджена медаллю "За трудову відзнаку” (1958);

Фуштей Катерина Олексіївна — телятниця, нагороджена орденом "Знак пошани";

Ребрик Варвара Василівна — ланкова. 24 січня 1976 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР нагороджена орденом “Знак пошани". 1970 р. Президія Верховної Ради СРСР поцінувала працю колгоспниці медаллю "За доблесну працю". 1979 р. В. Ребрик удостоєна Почесної грамоти Міністерства сільського господарства УРСР, Українського республіканського комітету працівників сільського господарства за високі показники, досягнуті у Всесоюзному соціалістичному змаганні за підвищення ефективності виробництва, якості роботи, виконання завдань 1979 року. Вона має диплом II ступеня Головного комітету виставки досягнень народного господарства УРСР 1981 р. за успіхи в економічному і соціальному розвитку УРСР; срібну медаль за досягнуті успіхи в розвитку народного господарства СРСР. Цю високу нагороду їй присвоєно Головним комітетом ВДНГ СРСР; 1987 р. — медаль "Ветеран праці";

Гаргат Іван Михайлович — тракторист, нагороджений орденом Трудової слави III ступеня (1975) та легковим автомобілем "Москвич";

Іванова Розалія Лаврівна — доярка, нагороджена орденом Трудової слави III ступеня (1982) та легковим автомобілем "Москвич";

Гуменяк Зеновій Юрійович — головний інженер, нагороджений медаллю "За трудову відзнаку" (1982);

Удуд Роман Іванович — тракторист, нагороджений орденом Трудової слави II і III ступенів (1985), (1986);

Єфімчук Володимир Миколайович — голова колгоспу, нагороджений орденом "Знак пошани" (1984);

Федоришин Олександра Василівна — доярка, нагороджена орденом Трудової слави III ступеня (1985) та легковим автомобілем "Москвич";

Костишин Наталія Михайлівна — доярка, нагороджена орденом Трудової слави III ступеня (1985). Наталія Михайлівна — делегат XXIV з'їзду КПРС;

Говзан Василь Іванович — водій, нагороджений медаллю "За трудову відзнаку" (1985).

Кожного року наші трудівники — переможці соцзмаган-ня — відзначались на районних нарадах передовиків сільського господарства грамотами, цінними подарунками. Серед них доярки: Балан П. І., Ткачук О. О., Говзан П. Д., Юсипів М. І. та інші; ланкові: Балан Р. Д., Макогон А. Д., Говзан Р. Д., Ребрик В. В.; механізатори: Удуд P. І., Дуб-ницький О. Ю., Гаврилів М. М.

З 1982 до 2002 років головою колгоспу працював Єфімчук Володимир Миколайович. Народився 31 серпня 1952 року в с. Комарове Маневицького району Волинської області. До армії працював водієм. Після служби поступив на навчання у Львівський сільськогосподарський інститут на агрономічний факультет. 1979 р. з відзнакою закінчив даний заклад. За направленням розпочав роботу в колгоспі XXI з'їзду КПРС на посаді агронома. У грудні 1981 р. переведений на посаду заступника голови господарства. 17 травня 1982 р. Єфімчук обраний головою правління колгоспу. Цю посаду обіймав до травня 2002 року. Душевний, відкритий до людей Володимир Миколайович швидко завоював повагу в колективі. Тактовність у спілкуванні з підлеглими в нього поєднувалася з високою вимогливістю. Як умілий організатор і керівник вивів господарство на нові рубежі зростання.

Кінцеві показники роботи колгоспу за 1982— 1984 роки порівняно з середніми за десяту п'ятирічку поі^ітно підвищились: урожайність зернових — 9,3 ц/га, цукрових буряків — майже на 200, картоплі — на 65 ц, кормових коренеплодів — вдвічі, середній надій від корови — на 444 кг [18, 11].    \

Спеціалісти районного управління сільського господарства узагальнили досвід роботи колгоспу імені XXI з'їзду КПРС з упровадження колективного підряду, який першим у районі перейшов на нову форму організації та оплати праці. Тут відбулось виїзне засідання районної ради рАПО. Завдяки вмілому керівництву колгосп упродовж двох років (1983, 1984) посідав перше місце в районі за всіма показниками [19, 27].

У Старому Лисці господарство спеціалізувалось на виробництві молока та сільськогосподарських культур. Гроші від реалізації продукції двох сувенірних цехів, щебеневого заводу і цеху з виготовлення овочево-фруктових пюре не лежали в банку, а розумно, по-господарському використовувались для зміцнення матеріально-технічної бази в рослинництві і тваринництві, спрямовувались на житлово-культурне будівництво.

За досягнення- вагомих результатів в економічному і соціальному розвитку 1983 року колгосп відзначений Перехідним Червоним прапором ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦ РПС і ЦК ВЛКСМ.

1984 року старолисецькі хлібороби зібрали з кожного гектара по 26,2 ц зернових, 460 ц — цукрових буряків, 161 ц — картоплі, 443 ц — кормових буряків.

Тваринники виробили на кожних 100 гектарів сільськогосподарських угідь по 1 260 ц молока і 104 ц м'яса. Державі продано відповідно по 26 480 і 2 860 ц продукції. Надій від корів становив 3 317 літрів.

Продуктивність праці зросла на 9,3, заробітна плата колгоспників — на 4%. Одержано 980 тис. крб чистого прибутку. Рівень рентабельності господарювання становив 31 відсоток.

У колгоспі було запроваджено індустріальну технологію отримання молока, яка характеризувалася потоково-цеховою організацією виробництва, високим рівнем механізації. З 1 січня 1984 року тваринники розпочали роботу по-новому. Більш досконалий підхід передбачав посилення зв'язку між оплатою праці та кінцевими результатами, залежність прибутків кожного працівника від його особистого внеску в розвиток громадського виробництва, посилення матеріальних стимулів, підвищення трудової і технологічної дисципліни. Підсумковим результатом вкладеної праці була кількість і якість виробленого молока та одержаного приплоду. Тому оплата праці всіх учасників технологічного процесу прямо залежала від цього показника. Зв'язок її з виробленою продукцією при бригадному підряді здійснювався на основі колективної розцінки, для розрахунку якої в кожній ланці визначили нормативні показники: чисельність працівників, їхній річний фонд оплат праці, валовий вихід продукції.

Завершили будівництво тваринного комплексу. Тут розмістили чотири приміщення із виробництва молока та одне родильне. Відповідно до умов господарства створили дев'ять ланок: 4 — з виробництва молока, які очолили доярки Костишин Н. М., Говзан П. Д., Ващенко Н. В., Катеринюк О. Ю. Ланку з роздоювання корів — Іванова Р. Л., з обслуговування механізмів комплексу — Волосянко Д. М., кормоцех — Третяк М. М.

Застосування колективного підряду сприяло тому, що лише за місяць порівняно з 1983 роком виробництво молока зросло на 158%, продаж його державі — на 104%, надій збільшився на 28 кг від фуражної корови. Уся продукція продана державі першим сортом.

У рослинництві також створили ланки. При роботі за колективним підрядом підвищилась виробнича і трудова дисципліна, кращим став мікроклімат, відчувались взаємодопомога і вимогливість [20, 27]. Зростав рівень оплати праці колгоспників. Місячний заробіток механізаторів становив у середньому 200 — 220, водіїв — 180 — 210 карбованців. Єфімчук В. М. дбав про створення належних умов праці, щоб зробити її приємною і бажаною. Для послуг тваринників зведено профілакторій, душові, магазин. Праця селян була строго нормованою. Кожен шостий день за графіком — вихідний. Ремонтна майстерня господарства, частково гараж і тракторна бригада перейшли на двозмінну роботу.

Із 600 задіяних у господарстві молодь до ЗО років становила більше 180 осіб. Значно покращились побутові умови колгоспників. Широко впроваджувалось приватне будівництво. Житло зводилось і силами господарства. Виросла нова вулиця — Молодіжна, спорудили 73 будинки. Практично кожен восьмий житель Старого Лисця поліпшив свої житлові умови. Для спеціалістів побудували кілька нових будинків. Праця колгоспників полегшувалась завдяки механізації [21, 42—45].

1984 р. в колгоспі імені XXI з'їзду КПРС надій від фуражної корови становив 3 500 кг. З кожного гектара' зібрано по ЗО ц зернових, 500 ц цукрових буряків, 10 ц льону-волокна.

Людині праці приділялась постійна увага, вона була оточена турботою і піклуванням. В урочистій обстановці відзначали в колгоспі переможців соціалістичного змагання. Стали традиційними вечори вшанування трудових династій. Селяни оздоровлювались у санаторіях, будинках відпочинку. 1984 р. на відпочинку і в туристичних поїздках побувало понад 100 колгоспників.

1985 р. збудовано кормоцех, що переробляв одночасно шість компонентів. До ладу введено котельню, що обігрівала всі колгоспні об'єкти. Запрацював Будинок здоров'я на молочному комплексі з кімнатою психологічного розвантаження та шістьма кабінетами лікарів.

Урожайність зернових 1985 року становила 31,44 ц з гектара. Доярки О. Федоришин та О. Ткачук надоїли по 6 тис. кг молока від корови. Дев'ять доярок досягли надоїв 3 500 кг на одну корову.

1985    року господарство стало переможцем Всесоюзного соціалістичного змагання. За успішне виконання державного плану економічного і соціального розвитку на 1985 рік і завдань 11 п'ятирічки колгосп імені XXI з'їзду КПРС нагороджений Перехідним Червоним прапором ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ [21, 1].

1986    року в господарстві відкрито цех штампування пластмасових деталей фурнітури. На базі трудового колективу підсобного промислу створили комсомольсько-молодіжний колектив Світлани Романюк, до якого ввійшло 29 юнаків і дівчат, розділені на ланки. Узимку вони виготовляли промислову продукцію, а влітку вирощували просапні, технічні культури.

Правління колгоспу закріпило за КМК Балана М. О. [22, 3].

Господарство мало теплицю, де круглорічно цвіли троянди. їх налічувалось 30 сортів. Квіти продавали в Івано-Франківську. Від їхньої реалізації колгосп отримував прибуток 12 тис. крб щорічно. Агрономом-квітникарем у теплиці працював Волосянко П. П. [23, 2].

Єфімчук В. М. завершив будівництво приміщення контори колгоспу, інженерно-технічного комплексу. З його ініціативи побудовано центральні магазини у Старому Лисці, Стебнику, Драгомирчанах. Почалось спорудження цеху ширвжитку (нині цех п/п "Левада"), розроблено план газифікації с. Стебник.

Неабияка увага приділялась розвитку культури і спорту. Так, 1981 року в селі відкрита секція боротьби самбо. Наставником молоді став заслужений тренер України Данилик Михайло Михайлович. Він творчо розвивав таланти юнаків, сприяв їх фізичному загартуванню. Завдяки його наполегливій праці троє наших односельчан виконали нормативи майстра спорту: Анатолій Язлиєв (1986), Василь Фелик (1987), Анатолій Лущак (1988).

1987 року при колгоспі ім. XXI з'їзду КПРС організовано Дитячо-юнацьку спортивну школу. Директором став Рудницький Віктор Франкович. Діяли три відділення: боротьби самбо, футболу, настільного тенісу. Тренерами були Олександр Фелик, Василь Фелик, Михайло Рапій, Ігор Стефурак. Займалося самбо 16 груп чисельністю 15 — 20 учнів кожна.

Добре налагодженою відчувалась робота у відділенні футболу завдяки Рудницькому В. Ф., Іваницькому І. Б., Білогубці А. С. У кожній із 10 груп займалось по 18 — 20 юнаків.

Великий інтерес у молоді викликали заняття настільним тенісом. Вдалось сформувати чотири групи (по 12—18 дітей). Тренер М. Цюцяк прищеплював навички спортивної майстерності.

Завдяки наполегливій підготовці наші спортсмени досягали високих результатів на різних змаганнях. Справжньою гордістю є кращі вихованці ДЮСШ, зокрема, відділення футболу: Рудницький Віктор Вікторович, Дре-кало Мирослав Васильович, Ткачук Михайло Михайлович, Бойко Степан Іванович, Струтинський Микола Миколайович, Дмитрів Роман Васильович.

На прикладі таблиці добре простежуються спортивні досягнення молоді Старолисецької дитячо-юнацької спортивної школи.

Спортивна майстерність, набута юнаками під час занять у ДЮСШ, сприяла майбутньому професійному становленню, вибору життєвого шляху.

За значні успіхи в розвитку господарства В. Єфімчук удостоєний високого звання — заслужений працівник сільського господарства України та нагороджений орденом "Знак пошани".

З 2002 до 2003 року Володимир Миколайович працював першим заступником голови Тисменицької районної державної адміністрації. Потім — голова Богородчансь-кої райдержадміністрації (2003 — березень 2005 p.). З 2005-го до нині він заступник голови правління ВАТ "Івано-Франківськгаз".

Із проголошенням державної самостійності України та прийняттям відповідної законодавчої бази на початку 90-х років розпочався процес реформування колгоспно-радгоспної системи. Зокрема, 1992 р. від колгоспу відокремився підрозділ с. Драгомирчани. Землі господарства було розпайовано. Воно реформоване в селянську спілку “Бистриця".

27 березня 2000 р. селянська спілка реорганізована в селянський кооператив "Бистриця". На загальних зборах 28 травня 2002 р. його головою обрано Гуменяка Зе-новія Юрійовича. Народився він 13 вересня 1952 р. у с. Старий Лисець. 1969 р. закінчив місцеву 8-річну школу. Працював у СЦ-5 "Івано-Франківськзв'язок". З 1969 до 1973 року навчався у Снятинському сільськогосподарському технікумі. Після його закінчення направлений у колгосп ім. Леніна (с. Радча). Трудився бригадиром тракторної бригади.

1973 р. 3. Гуменяк призваний на службу в армію. Після звільнення пішов в Івано-Франківську сільгосптехніку. З червня 1976 р. віддає сили місцевому колгоспу. Перебував на посадах бригадира тракторної бригади, головного інженера.

1986 р. Зеновій Юрійович закінчив Львівський сільськогосподарський інститут, факультет механізації. У даний час є головою селянського кооперативу "Бистриця".

Гуменяк 3. Ю. — добрий керівник, дбає про своїх працівників. У нових економічних умовах господарювання намагається задовольнити потреби і побажання всіх пайовиків. Забезпечує селян необхідною технікою для обробітку землі, збору врожаю.

3. Гуменяка односельці знають як людину щедрої душі. Він здійснює й меценатську діяльність, надає постійну допомогу школі, іншим закладам.

До 1990 р. на посаді голови сільської ради перебували: Удуд Михайло, Ручкан Дмитро, Балан Іван, Волосянко Василь (1959—1960), Федоришин Олексій, Гуменяк Іван (1957-1959), Семон Йосип (1955-1956, 1960-1961), Волосянко Семен (ІУ56— 195?), Струтинський Федір (1961), Федоришин Микола, Скора Ганна, Вінтоняк Іван, Балан Михайло.

До 1974 р. сільська рада розміщалась у будинку виселених до Сибіру Дмитра і Юрія Волосянків [13].

Реальної влади на селі голови сільських рад не мали. Вони змушені були виконувати продиктовані згори рішення.

На виборах обирали депутатів сільської ради. 1956 р. ними стали 27 осіб. 1967 р. до сільської ради ввійшло 43 депутати. Працювало п'ять постійних комісій: соціалістичної законності, шляхового будівництва, культурно-освітня, сільськогосподарська, бюджетна [14, 3].

Діяв також виконавчий комітет ради. 1967 р. його членами були: Куц В. Я., Дякун М. П., Макогон Н. Д., Юзь-ков В. К., Фуштей В. М., Вінтоняк В. Д., Гуменяк І. Й. [15, 2]. На засіданнях виконкому розглядались питання заготівель від населення молока, м'яса, яєць; благоустрою села та інші.

У селі було організовано дві добровільні народні дружини, існували громадські комітети та громадські ради.

1959 р. керував народною дружиною Білий Іван Михайлович [16]. Діяв товариський суд. 1967 р. його головою обраний Кривенький Р. П. Члени суду — Дякун С. О., Феденько І. П., Окун А. І. [17, 10].

За вказівкою вищих партійних органів у Старому Лисці створили осередок комуністичної партії. Під її контролем знаходились усі сфери життя.

Радянська влада приділяла увагу розвитку культури. Відкривали відповідні заклади, котрі разом із освітніми установами мали сприяти вихованню молоді в дусі марк-сизму-ленінізму, формуванню комуністичної псевдоідео-логії. Незважаючи на певний тиск, цензуру, у селі створено ряд самодіяльних колективів, які розвивали українську національну культуру, продовжували кращі традиції попередників.

1951 р. будинок товариства "Просвіта" (у долішньому кінці) реорганізований на клуб. Тут до 1976 р. діяла й бібліотека, якою завідував Мельник Д. І. 1952— 1954 років у ній працювала Лущак Розалія Яківна. Книжок було небагато. Однак інтерес жителів села до книги відчувався. Кількість читачів постійно зростала.

1951    р. у Старому Лисці під керівництвом учителя музики Фіголя Лева Михайловича створено сільський хор. Цей колектив брав участь у районних оглядах художньої самодіяльності. У репертуарі хору було багато українських народних пісень.

1952    р. в селі організовано драматичний гурток, у якому нараховувалось 20 самодіяльних аматорів. Керував ним учитель української мови і літератури Дем'янів Василь Миколайович. Репертуар вистав був широким. Здійснювались постановки таких творів: "Мати-наймичка" Т. Г. Шевченка, "Украдене щастя" І. Франка, "Наталка-Пол-тавка" І. Котляревського, "Дай серцю волю, заведе в неволю" М. Кропивницького, "У неділю рано зілля копала" О. Кобилянської. Драмгуртківці виступали перед односельчанами, їздили на гастролі до інших сіл.

З 1955 до 1961 р. завідував клубом у селі Лущак Іван Романович, у бібліотеці працювала Рев'юк Марія Іванівна (1956—1961). Керівник художньої самодіяльності — учитель музики Грицак Лев Дмитрович. Сільські аматори були постійними учасниками кущових, районних оглядів художньої самодіяльності.

1961 р. на роботу бібліотекарем у с. Старий Лисець направлено працівника із середньою спеціальною освітою Герус Ганну Іванівну. Вона працювала тут до 1968 року. З 1968 р. цю посаду обіймає Ломей Марія Михайлівна. 1968— 1975 pp. бібліотека обслуговувала 1 050 читачів. Книговидача становила 1 800 книг, книжковий фонд нараховував 9 000 примірників. Кількість читачів збільшувалась. У зв'язку з цим для обслуговування було виділено ще одного працівника. Бібліотекарем з 1976 до 1996 років працювала Феденько (Марчишин) Марія Михайлівна. Бібліотека в той час обслуговувала 1 400 читачів. Книговидачі становили 20 тис., а книжковий фонд — 12 389 примірників.

Багато років кіномеханіком при клубі був Марчишин Михайло Петрович. Інтерес жителів села до фільмів був дуже великим. На окремі сеанси збирались сотні людей. З неабиякою цікавістю вони переглядали популярні 70 — 80-х років індійські кінофільми.

З 1960 року завідував клубом у Старому Лисці Мельник Дмитро Ілліч. Він обіймав цю посаду до 1989 року.

Новим поштовхом до розвитку художньої самодіяльності стало відкриття нового Будинку культури (1976). Під керівництвом Демидюка М. С. та Паращука І. В. 1977 р. організовано хор. Колгосп допоміг придбати костюми для його учасників. Хоровий колектив користувався великою популярністю серед жителів села.

З 1973 року бере початок діяльність жіночого вокального ансамблю "Родина". Керівник художньої самодіяльності Мельник Марія Петрівна організувала драмгурток. Її активними учасниками стали: М. Мельник, В. Гуменяк, Г. Окунь, Д. Говзан, В. Матієшин, О. Феденько.

У репертуар гуртківців входили твори української класики, комедійні вистави. Мельник М. П. розучила із самодіяльними артистами українські вечорниці. Аматори часто виїжджали до інших сіл, поширюючи національне мистецтво.

При будинку культури діяв вокально-інструментальний ансамбль у складі Волосянко М. М., Мотрич В. Д., Мотрич М. Д. Майстерно читав гуморески Мотрич В. Д.

У селі знали кілька троїстих музик, які грали на весіллях. Популярності зажили такі музиканти, як О. Івашко, І. Говзан, М. Макогон, В. Дзібій, Ф. Говзан, М. Феденько, С. Білогубка.

80-х років весільними музикантами були вокально-інстументальні самодіяльні ансамблі (І. Говзан, Я. Бабінчук, В. Говзан., Б. Говзан, Б. Білогубка, В. Дідух).

Усі молоді хлопці проходили військову службу у Збройних Силах СРСР. Вони перебували в різних військових частинах Радянського Союзу. У селі кожного року організовувалось свято проводів в армію.

За вказівкою вищого керівництва СРСР 1979 року радянський військовий контингент було введено в Афганістан. Хлопці змушені були виконувати цей інтернаціональний обов'язок. Через далекий Афганістан пройшло 150 тисяч уродженців України. З 360 синів не повернулись додому, 8 000 зазнали поранення, понад 4 000 стали інвалідами. Службу в Афганістані пройшли 5 000 прикарпатців. 72 земляки назавжди покинули рідні домівки, 105 — залишились інвалідами, один пропав безвісти. З нашого Тисменицького району близько 160 сімей пройшли через афганську війну, у якій загинуло четверо наших земляків [23, 4]. На щастя, усі односельчани, які несли службу в Афганістані, повернулись живими. їм довелось пережити воєнні страхіття, не раз смерть зазирала у вічі. Навіть через десятиліття вони неохоче згадують ті воєнні лихоліття.

Військову службу в Афганістані проходили Феденько Сергій Іванович, Білогубка Микола Михайлович, Гаргат Микола Іванович, Шепельов Олег Борисович, Дем'яник Василь Дмитрович, Скорий Василь Васильович, Ткачук Богдан Михайлович, Білогубка Василь Миколайович, Балан Роман Миколайович.

В екстремальних умовах воїни виявили вірність присязі й обов'язку, мужність і самопожертву. Горнило афганської війни зробило їх безстрашними. І тільки в пам'яті залишився той період юності, де далеко за горами Гіндукушу залишив кривавий душевний слід афганський синдром.

Два роки (з квітня 1982 до квітня 1984 р.) службу в Афганістані проходив Бабінчук Володимир Іванович. Він перебував на посаді заступника командира десантно-штурмової роти з політичної частини. Володимир Іванович нагороджений медаллю "Від народу Афганістану".

За мужність і відвагу в тій жахливій війні наші односельчани удостоєні орденів та медалей. Орденом Червоної зірки нагороджений Білогубка Василь Миколайович.

Підсумовуючи розвиток села в радянську добу, слід зазначити, що совітами був запроваджений новий уклад життя. Це супроводжувалось насильницькими методами. На місці індивідуальних селянських господарств організували колгосп, який спочатку був дуже відсталим. Люди не виявляли зацікавлення до результатів праці, за неї вони фактично нічого не отримували.

Але з плином часу змінилось ставлення до роботи. Незважаючи на нові умови, ідеологічний тиск і надалі відчувався. Життя продовжувалось, треба було виховувати дітей. Підростала молодь, яка прагнула кращого майбутнього, самовіддано трудилась, щоб отримати засоби для існування. Десятки років важкої праці, здоров'я віддали роботі в колгоспі наші односельчани.

Завдяки М. Степовому наступив перелом у господарському житті села. Економічне піднесення колгоспу, побудова цілого ряду соціально-культурних об'єктів багато дечого змінили на краще. Господарство було передовим у районі, області, республіці.

Справу Степового М. Л. продовжив молодий голова колгоспу Єфімчук В. М., який вивів господарство на ще вищий щабель розвитку. Шкода, що через неграмотну економічну політику держави розпався такий великий колгосп.

За роки радянської влади значно зріс освітній рівень жителів села. Багато людей здобули вищу освіту. Незважаючи на цензуру, атеїстичну пропаганду розвивалась культура. У сім'ях, родинах свято берегли українські звичаї, обряди, віру своїх предків. І ніколи не втрачали надії на відновлення вільної незалежної Української держави.

Моє село — це річка попід гаєм,

Це сповнений пташиним співом ліс,

Це рідний сад, що став для мене раєм,

І стежка, що веде на сінокіс...

Моє село — це рідні батько й ненька,

Вони мені тепло своє дають.

Це і дідусь, й бабусенька старенька,

Яких мені ніколи не забуть.

Моє село — це добрі й чуйні люди,

Завжди в біді готові помогти.

Моє село — це сміх і радість всюди...

Старий Лисець, для мене рідний ти!

Леся БАБІНЧУК

ЛІТЕРАТУРА

1.    Державний архів Івано-Франківської області. — Ф. Р-1434, оп. 2, спр, 22. - С. 229.

2.    Швидков І. Колгосп у селі Старий Лисець // Прикарпатська правда. — 1950. — 1 січня.

3.    Книга протоколів правління колгоспу імені XXI з'їзду КПРС. Протокол № 1 від 2. 02. 1963 р.

4.    Книга протоколів правління колгоспу імені XXI з'їзду КПРС. Протокол № 1 від 2. 02. 1963 р.

5.    Основні показники виробничо-фінансового плану на 1963 р.

6.    Річний звіт колгоспу імені XXI з'їзду КПРС за 1963 p. — C. 1 — 12.

7.    Книга протоколів загальних зборів колгоспників. Протокол № 4 від 19. 10. 1963 р.

8.    Книга протоколів засідань правління колгоспу імені XXI з'їзду КПРС за 1964 р.

9.    Книга протоколів засідань правління колгоспу імені XXI з'їзду КПРС за 1964 р.

10.    Протоколи засідання правління колгоспу за 1963 р. Протокол № 1 від 28. 01. 1963 р.

11.    Зведений аналіз роботи колгоспу за 1977 р.

12.    Зведений аналіз роботи колгоспу за 1977 р.

13.    Книги протоколів сесій Старолисецької сільської ради. 1956—1966pp.

14.    Книга протоколів засідань виконкому Старолисецької сільської ради депутатів трудящих за 1967 р.

15.    Книга протоколів засідань виконкому Старолисецької сільської ради депутатів трудящих за 1967 р.

16.    Книга протоколів сесій Старолисецької сільської ради депутатів трудящих за 1959 р. Протокол № 13 від 10. 07. 1959 р.

17.    Інформації та дані про організаційно-масову роботу Старолисецької сільської ради та перелік громадських самодіяльних організацій за 1967 р.

18.    К о с т ю к Б. А. Рада РАПО приймає рішення. — К., 1985. — С. 11.

19.    К о с т ю к Б. А. Рада РАПО приймає рішення. — К., 1985. — С. 19.

20.    К о с т ю к Б. А. Рада РАПО приймає рішення. — К., 1985. — С. 27 —31.

21.    Є ф і м ч у к В. Шляхом прискорення // Прикарпатська правда. —1986.    — 31 січня.

22.    Б а н я й П. Під крилом рідного дому // Комсомольський прапор. —1987.    — 23 грудня.

23.    Нове життя Старого Лисця // Прикарпатська правда. — 1987. — 17 вересня.

24.    С а т у р Д. З роками забуваються болі /і Вперед. — 2006. — 10 лютого.