Наукова бібліотека України


Loading
У вирі буремних літ - У боротьбі за вільну Українську державу
Краєзнавство - Старий Лсець - Івано-Франківська область

Проходять роки, десятиліття... У вічність і небуття відходять одні, народжуються інші. Але в пам'яті наших односельчан назавжди залишаться всі, хто боровся за волю, за здобуття власної держави. На вівтар перемоги сотні з них поклали найдорожче — життя. Зараз навіть важко уявити той час, який довелося пережити нашим батькам і дідам в роки Другої світової війни та повоєнне десятиліття. Не хотілося би когось засуджувати за те, що в певний момент спіткнувся чи зробив невірний крок. Кожен мав свій вибір, який підказувала йому свідомість, честь і гідність.

Як і населенню всієї Галичини, нашим односельцям приходилось боротись проти німецько-фашистських загарбників і червоної армії.

Німці захопили Старий Лисець 27 червня 1941 року [1, 110]. Населення було обкладене численними податками. Кожен двір мав сплачувати ‘‘контингент" — примусовий натуральний податок. Розмір цього податку був великим. Часто самим селянам майже нічого не залишалось. Хто мав корову, за рік мусив віддати не менше 800 кг молока або 25 кг масла [2, 25]. Людину, котра не здавала того ‘‘континґента", часто карали. Для німців Україна стала джерелом утримання військ, колонією. Окупаційний режим розкривав свою справжню суть під час масових арештів, розстрілів. Уже серпня 1941 року у Старому Лисці і Пацикові німцями було розстріляно 26 осіб [3, 21].

Жителі села, розстріляні німецько-фашистськими загарбниками

Говера Іван Олексійович Феденько Дмитро Дмитрович Стефанишин Іван Зелений Микола Антонович Лущак Іван Семенович Дубницький Василь Миколайович Волосянко Степан Михайлович Яцишин Анна Миколаївна Євреї

Барон Маєр Вольфович Барон Сосі

Барон Озами Маєрович

Барон Ліеця

Барон Герш Вольфович

Барон Роза

Барон Вольф Гершкович Барон Геня

Барон Мендель Гершкович Барон Перли Осіяновна Барон Мойсей Менделович Барон Давид Крандлер Яков Крандлер Хая Осияшовна Крандлер Нуся Яковна Наглер Геня

Гольштайн Лев Зельманович Гольштайн Фріда Гольштайн Хая Левичівна Гольштайн Вольф Левич Гольштайн Авраам Зельманович Гольштайн Хая

Гольштайн Ейзик Аварамович Гольштайн Лейзор Наглер Ейзік Осіяшович Наглер Анна

Наглер Льоньо Ейзикович Наглер Берта Наглер Ельза Наглер Ригина Мардфельд Соломон Мардфельд Сара Мардфельд Геня Соломонівна Мерфель Розалія Герцель Гавриїл Герцель Товба

Розстріляли родини мазурів: Лоза Домінік, Рудницький Осип (Катерина, Броніслав), Рудницький Тольо (Катерина, Гелена, Сташка), Рудницький Кароль (Параска, Михайло, Броніслав, Анна, Стах), Рудницька Марія, Рудниць-ка Анна (Генріх, Генек) [4, 21].

Війна забирала життя, нівечила долі. Молодих дівчат і Хлопців насильно вивозили на примусові роботи до Німеччини. Там вони працювали в сільському господарстві, на промислових підприємствах.

На підставі архівних даних подаємо список жителів нашого села, примусово вивезених на роботи до Німеччини 1941 — 1944 років [5, 21].

Крутий Антось Михайлович Говзан Панас Миколайович Гринів Іван Володимирович Олексин Василь Николайович Волосянко Макар Микитович Бабінчук Павло Тимкович Гуменяк Анна Олексіївна Балан Михайло Ількович Балан Савко Михайлович Б. лан Сафрон Михайлович Гаргат Никола Онуфрійович Пилипів Доня Дмитрівна Гринечко Никола Микитович Крутий Іван Олексійович Феденько Анна Прокопівна Говзан Іван Онуфрійович Магас Марія Іванівна Гринів Осип Іванович Балан Яків Олексійович Зелений Іван Васильович Гаврилів Никола Тимкович Бабінчук Анна Гнатівна Семон Михайло Михайлович Говера Анна Іванівна Ткачук Іван Васильович Токар Параня Кирилівна Гарбуз Анна Михайлівна Говзан Анна Николаївна Білий Михайло Осипович Білий Іван Михайлович Гуменяк Анна Осипівна Гуменяк Юстина Осипівна Волосянко Осип Васильович Бабінчук Марія Романівна Магас Анна Дмитрівна Магас Марія Дмитрівна Гуменяк Марія Василівна Бабінчук Маланка Антонівна Турчин Марія Іванівна

Крутий Андрій Іванович Бабінчук Михайло Кирилович Бабінчук Іван Кирилович Карпінець Параня Струтинський Василь Мендик Михайло Євгенович Дзібій Никола Михайлович Дзібій Іван Михайлович Волосянко Федір Васильович Семон Катерина Бабінчук Степан Кирилович Волосянко Доня Николаївна Волосянко Михайло Онуфрійович Волосянко Анна Дмитрівна Лущак Марія Дмитрівна Тацінець Михайло Петрович Гаврилів Юстина Іванівна Гуменяк Параска Дмитрівна Волосянко Василь Семенович Балан Розалія Іванівна Феденько Онуфрій Васильович Волосянко Доня Степанівна Балан Варвара Степанівна Волосянко Михайло Федорович Дубницький Юрій Степанович Крутий Михась Дмитрович Петрів Михайло Іванович Волосянко Василь Семенович Гуменяк Розалія Матвіївна Мачоган Михайло Петрович Карманська Марія Василівна Курій Теодор, син Анни Гуменяк Мілька Василівна Макогон Параска Михайлівна Демчук Параня Николаївна Лущак Афія Микитівна Олексин Анна Федорівна Бойко Осип Осипович Романів Варвара Федорівна Романів Іван Іванович Дубницька Юстина Антонівна Зелена Розалія Антонівна

Говзан Стефан Николайович Юсипів Василь Іванович Юсипів Дмитро Васильович Юсипів Іван Васильович Федоришин Василь Степанович Федоришин Микола Михайлович Федоришин Стефан Михайлович Федоришин Катерина Михайлівна Гаргат Василь Васильович Волосянко Анна Петрівна Волосянко Василь Степанович Волосянко Анна Степанівна Бойко Никола Іванович Полатайко Анна Василівна Ружанчук Юстина Михайлівна Фуштей Юсип, син Анни Дякун Степан Олексійович Карманська Марія Николаївна Карманський Никола Николайович Данів Олена Іванівна Карманська Ксеня Василівна Волосянко Михайло Микитович Токар Емілія Костівна Токар Розалія, дочка Емілії Юсипів Лазор, син Анни Стефанишин Йосафат Семон Анна Михайлівна Феденько Таця Онуфріївна Дем'янек Марія Онуфріївна Дем'янек Микола Дмитрович Лавришко Дмитро Петрович Гуменяк Параска Дмитрівна Балан Михайло Степанович Пилипів Никола Іванович Фуштей Анна Матвіївна Гаргат Дмитро Іванович Гаргат Никола Іванович Лущак Федір Васильович Волосянко Варвара Осипівна Олексин Семен Петрович Волосянко Степан Дмитрович Бабінчук Іван Максимович

Волосянко Юстина Василівна

Багато наших односельців, вивезених до Німеччини, не повернулись. Вони емігрували до Англії, Канади, США. Точно встановити їх кількість не можливо. На сьогоднішній день відомо, що виїхали за океан такі, як Гар-гат Микола Іванович, Гаргат Дмитро Іванович, Кармансь-ка Марія Миколаївна, Юсипів Дмитро Васильович, Юсипів Іван Васильович, Лавришко Дмитро Петрович, Гуменяк Ганна Дмитрівна, Фуштей Степан, Бабінчук Ганна Олексіївна.

Після закінчення війни з Німеччини до Англії переїхали брати Микола та Дмитро Гаргати. Поселилися в невеликому містечку біля Манчестера. Одружилися з англійками, працювали в шахтах. Робота була важкою, проте добре оплачуваною. Микола отримав посаду начальника зміни шахти. Обоє братів в Англії збудували собі добротні двоповерхові особняки. Виховали дітей. У Дмитра народилося п'ятеро синів, а Микола виховав двох синів і двох дочок.

М. та Д. Гаргати слідкували за перебігом подій в Україні, переживали з приводу нищення українства. В Англії вони відвідували українські клуби, передплачували українську пресу. Не втрачали надії на відновлення незалежної держави. Дуже радо вітали в Англії своїх родичів, які приїжджали до них в гості. Із відновленням української держави брати двічі відвідали село (1993, 1995). їхній радості від зустрічі із земляками не було меж.

Земля туманного Альбіону навіки упокоїла тіла наших односельців. Дмитро помер 1998, Микола — 1999 року. Поховані в Англії.

Під час німецької окупації у смт. Лисець була створена станиця української поліції. Її комендант — Василь Буцманюк.

11 грудня 1943 року Василь Буцманюк отримав завдання провести перевірку здачі "контингентів" у Старому Лисці. Заходили до господарств, які ще всього не віддали. В одній із хат помітили чоловіка, що лежав на ліжку. Господаря в хаті не було. Воїн сказав, що він дезертир з угорської армії, українець з Карпатської України. Перебував у сусідніх лісах, прийшов у село виспатись. Почався обшук. У цей час господиня зникла з хати. Поліцаї знайшли кріс й амуніцію. А самого бійця забрали до громадського уряду. По дорозі власник господарства ще з одним чоловіком пістолями налякали поліцистів і звільнили затриманого. Сіли на сани і хутко зникли. Були постріли в укоаїнську поліцію (випадок трапився в оселі Окуня Василя Петровича — авт.).

У неділю, 12 грудня, Буцманюк написав звіт про подію, відвіз його до повітового командування української поліції у Станіславі, а опівдні повернувся. В обідню пору, коли люди виходили з церкви, у натовпі до Буцманюка підійшло двоє чоловіків. Один пострілом у бік ранив його, а коли той упав, вистрілив йому в голову і відійшли. Комендант поліції помер на місці. Це був перший випадок у Станіс-лавській окрузі, що підняв підпілля на збройні виступи проти української поліції [6, 118—119].

Під час війни на території села військові дії не проводились. Тільки іноді на околицях відбувались невеликі сутички німецьких і радянських військ. У результаті цього до села долітали снаряди, спалюючи оселі. У ході наступу радянських військ 1944 року німці кілька місяців стояли в селі. Стосунки з населенням були нормальними. Німецькі солдати не виявляли агресивності, дітей вгощали солодощами. На подвір'ї Йосипа Гуменяка була ветеринарна лікарня.

З травня 1944 року на захід від Старого Лисця відбулись переговори окружного старости (крайсгавптмана) доктора Альбрехти з командиром партизанської групи УПА в Чорному Лісі Різуном (Різун, Ґрегіт — псевдо Василя Андрусяка). Таке доручення Альбрехт отримав від німецького генерала Йодля, коменданта армійського відтинку фронту, командування якого було тоді в Рогатині. Альбрехт порозумівся щодо зустрічі з дистриктом і Станіславським ґестапо. Обов'язки перекладача виконував начальник Союзу громад доктор Яшан. Уздовж мар-шруту, за яким рухалась німецька делегація, було встановлено пости українських партизан, які негайно передавали інформацію в ліс. Зв'язкові вздовж дороги вдавали селян, які працювали на полі.

Розмова велася кілька годин. Альбрехт говорив, що українські партизани виступають проти німців, чим допомагають Москві. Переконував Різуна в тому, що вони мають йти з німцями і битись з більшовиками. На це Різун відповідав різко й рішуче. "Німеччина, — наголошував, — хотіла зробити з України свою колонію. Відомо, як поводяться німці щодо українців. Самі поставили проти себе українське населення. А УПА — вияв волі українського народу, і тому вона виступає проти німців в обороні свого народу. Нема різниці для українців у поведінці німців і більшовиків. Тому б'ють і одних, і других. Українці хочуть справедливості, а німці надій не виправдали”. Альбрехт просив, щоб УПА зайняла нейтралітет до німецьких військ і допомогла в боротьбі з червоними партизанами. На те Різун відповів, що лінію поведінки визначає вищий провід, а він виконує видані накази.

У розмові з Різуном Яшан запитав про випадок, що стався 12 січня 1943 р. в Лисці з комендантом Буцманю-ком. Той відповів, що це він наказав вбити поліцая, бо той повівся не так, як мав поступити українець, а послужив владі.

За цю зустріч командир УПА мав неприємності від головного командування. До якоїсь угоди не дійшло, бо ні одна зі сторін не мала потрібних повноважень. Домовились про наступну зустріч, але вона так і не відбулась [7, 143-146].

Німці боялись українців, але ще більше їх лякали червоні партизани. Біля доріг, що вели від окраїн міста Станіслава до сіл та околиць Чорного лісу, стояли знаки з написом німецькою мовою: "Gefahr! Partisanen!" ("Небезпечно! Партизани!").

У серпні 1943 р. на околицях Посіча, Лисця, Чорного лісу появились ковпаківці [8, 184]. Загін проходив через наше село. Населення змушене було допомагати червоним партизанам продовольством, спорядженням. На розі вулиць І. Франка та Садової відбулась сутичка ковпаківців і німців. Убили одного ковпаківця.

У лісі, недалеко від Старого Лисця, 18 лютого 1944 р. стався ще один такий випадок. Невеликий німецький відділ з Лисця у близькому лісі, заготовляючи дрова, відкрив вогонь по озброєних особах у німецьких одностроях (формі). Очевидно, то були підпільники ОУН чи збройний відділ УПА. Поранили кілька чоловік з їхнього боку [9, 27].

Німецько-фашистські загарбники в Лисецькому районі розстріляли 782 особи, повісили одного. Унаслідок тортур померло четверо людей. Загальна сума збитків у районі становила 77 060 440 крб [10, 21].

Із вступом у село радянських військ почалась мобілізація молодих хлопців до армії. Усі вони мужньо боролись проти німців. Деякі з них пройшли фронтовими дорогами аж до Берліна.

Ветерани Другої світової війни

Бабінчук Василь Онуфрійович Білогубка Дмитро Прокопович Балан Микола Дмитрович Волосянко Василь Якович Волосянко Олексій Михайлович Гаргат Петро Михайлові сч Дякун Онуфрій Миколайович Костюк Іван Васильович Окунь Михайло Семенович Олексин Дмитро Михайлович Скорий Гаврило Степанович Ткачук Дмитро Степанович Турчин Іван Гнатович Феденько Юрій Ількович Чіпко Іван Миколайович Волосянко Йосип Іванович Бабінчук Антон Степанович Гуменяк Михайло Васильович Бабінчук Василь Іванович Бойко Йосип Васильович Волосянко Танас Юрійович Гах Дмитро Миколайович Говзан Дмитро Семенович Глуханюк Микола Дмитрович Курій Федір Антонович Лущак Йосип Степанович Мотрич Дмитро Семенович Михайлів Гаврило Микитович Мельник Іван Ількович Петрук Василь Пилипович Пилипів Василь Васильович Сікора Олексій Якович Скорий Михайло Степанович Феденько Василь Миколайович Федоришин Василь Степанович

Федій Василь Олексійович Удуд Василь Миколайович Цап Василь Семенович Гаргат Іван Онуфрійович Скорий Петро Томович Говзан Микола Михайлович Шмигель Гнат Йосипович Білогубка Василь Дмитрович Бойко Кирило Федорович Волосянко Микола Миколайович Волосянко Петро Миколайович Волосянко Семен Якович Говзан Михайло Іванович Говзан Петро Миколайович Дрекало Пилип Семенович Карманський Семен Федорович

Багато наших односельчан загинули на фронтах війни, пропали безвісти, наближаючи перемогу над фашизмом.

Пам'ять про них назавжди залишиться у наших серцях.

Не повернулись із фронтових доріг:

Дмитрів Михайло Степанович Турчин Василь Федорович Дзібій Михайло Степанович Балан Олексій Михайлович Крутий Антон Степанович Бойко Михайло Іавнович Фуштей Іван Йосипович Турчин Микола Семенович Волосянко Михайло Антонович Крутий Микола Михайлович Крутий Михайло Михайлович Гаврилів Микола Матвійович Гуменяк Василь Дмитрович Карманський Микола Федорович Василик Семен Онуфрійович Волосянко Іван Олексійович Пилипів Олексій Михайлович Волосянко Михайло Миколайович Волосянко Олексій Данилович Лущак Іван Михайлович Балан Онуфрій Іванович Ручкан Микола Юрійович

Гаврилів Степан Іванович Дзібій Сафрон Костянтинович Волосянко Андрій Юрійович Олексин Михайло Федорович Білогубка Микола Іванович Феденько Дмитро Семенович Бойко Микола Дмитрович Вінтоняк Роман Романович Гарбуз Петро Васильович Пилипчак Роман Миколайович Волосянко Василь Миколайович Дрекало Іван Миколайович Бабінчук Олексій Іванович Дякун Степан Онуфрійович Фуштей Іван Степанович Скорий Василь Іванович Лущак Василь Іванович Макогон Іван Іванович Ребрик Михайло Миколайович Фелик Олексій Миколайович Цап Остап Михайлович

За мужність і героїзм у боях з фашистами ветерани нагороджені багатьма орденами й медалями. А наш односельчанин Говзан Дмитро Семенович за успішно проведену переправу мав бути представлений до нагородження зіркою Героя СРСР. І тільки смерть командира перешкодила цьому. Як й інші наші земляки, Д. Говзан був мобілізований у червону армію. З 22 грудня 1944 до 9 травня 1945 р. брав участь у війні у складі 42-го гвардійського стрілецького полку. Був стрілком, кулеметником. Визволяв Чехословаччину. Нагороджений медалями "За перемогу над Німеччиною", "За визволення Праги".

Разом з іншими односельчанами до радянської армії був мобілізований Волосянко Петро Миколайович. Він воював у складі 4 Українського фронту. Перше бойове хрещення відбув у бою під польським містом Кросно. Полк, у якому воював Петро Миколайович, пройшов Польщу і почав визволення Чехословаччини. Під час визволення чехословацького м. Дукля Волосянко П. М. був поранений. Після лікування продовжував воювати. Визволяв міста Ясло, Новий Санч, Сосновіци, Катовіци, Кель-ци, Муравську Остраву. Брав участь у форсуванні р. Одер.

У боях загинуло багато побратимів. Не раз небезпека чатувала і над Петром Миколайовичем. Під час бою його стіною присипав танк. Вибратись сам не міг. Врятував Петра однополчанин Вацеба Микола Дмитрович (із с. Радча). Микола підбіг до товариша, допоміг вибратись із руїни і виніс з поля бою.

За час війни П. Волосянка ранили чотири рази. День перемоги зустрів під Прагою. Нагороджений чотирма медалями: "Дукільсько-Чехословацькою", "За відвагу", "За визволення Бєльська", "Победа над Германией".

Після закінчення війни повернувся в рідне село і працював у колгоспі трактористом.

Фронтовими дорогами аж до Берліна пройшов наш односельчанин Петрук Василь Пилипович (1922 р. н.). Під час німецької окупації відбував примусові роботи в Рафайлові. Разом із Дубницьким Юрієм Йосиповичем працювали на лісозаготівлях. Німці знущалися над полоненими: притискали пальці рук у дверях, поливали нафтою траву і заставляли нагайками цю траву пасти.

Голодування вкрай виснажило тіла молодих хлопців. Василь жахливо похудав. Змінився настільки, що коли повернувся додому, брат Іван не впізнав його. Два тижні лежав важко хворим. Але на цьому його страхіття не закінчились. Із приходом червоних окупантів був насильно мобілізований в армію. Його зловили в Потоках, ув'язнили у Станіславську тюрму. Не бачачи в ньому провини, відправили на фронт. Воював у складі 214, 741, 240 стрілецьких, 49 гвардійського полків. Брав участь у боях за визволення Польщі, Угорщини, Німеччини. 15 березня 1945 року мав поранення в ліву ногу.

За численні бойові подвиги нагороджений багатьма орденами й медалями. Після демобілізації (листопад 1946 р.) працював столяром у колгоспі.

При визволенні сіл Старий Лисець, Стебник, Крихівці й Драгомирчани загинув 21 воїн радянської армії. їхні імена викарбувані на пам'ятнику, встановленому в селі.

Ткаченко Володимир Григорович Кравченко Кузьма Григорович Арафієв Іван Миколайович Гамарник Семен Федорович Дмитрів Вадим Юхимович Євтушенко Яків Васильович Заславський Назар Гордійович

Ісланов Олександр Миянович Крихля Микола Петрович Ланський Мартин Якубович Новосад Іван Григорович Никитин Микола Іванович Панчук Іван Лазарович Рябін Гаврило Іванови^

Сенюк Семен Кондратович Скверцов Анатолій Михайлович Семенюк Ілля Єфімович Тараненко Дмитро Тихонович Фьодоров Олексій Миколайович Фомін Олексій Миколайович Штих Яків Семенович

У кінці липня 1944 р. внаслідок наступу 575-го стрілецького полку радянської армії село звільнено від німецько-фашистських загарбників. Але нові окупанти — совіти — відновили довоєнний режим [11, 2]. Ще більше, ніж на піввіку, село загрузло в темряві безправ'я, брехні, фальші й обману.

У боротьбі за вільну Українську державу

Наші земляки ніколи не втрачали надії на створення вільної незалежної Української держави. З організацією УПА кращі сини і дочки пішли захищати рідний край, виборювати свободу. Наша свідомість нині не в силі збагнути того героїзму, тієї жертовності, які проявили батьки.

Свідченням незламності, рішучості й неймовірної любові до України є подвиг нашої односельчанки Бабінчук Марії Степанівни — надрайонної провідниці Українського Червоного Хреста.

Народилась Марія (псевдо — Калина) 10 квітня 1924 року в с. Старий Лисець у сім'ї Степана та Параски Бабінчуків. У багатодітній сім'ї була найстаршою дочкою: мала молодших шість сестер. Виростала в заможній і патріотичній родині. Батько був добрим ковалем і передовим господарем, а мати займалась домашнім господарством, виховувала дочок у любові до Бога та України.

Марія вчилася в початковій школі рідного села. 7-річну освіту здобула в селищі Лисець. 1938 року поступила до Гімназії сестер Василіянок у м. Станіславі. Одночасно вчилася на медичних курсах при Гімназії. Практику проходила в обласній лікарні. Під час німецької окупації на канікулах працювала вихователькою в с. Стебник.

З 1941 року Марія брала активну участь у визвольному русі: вступила до ОУН, організувала сітку юнацтва в рідному селі. Працювала у шпиталі м. Станіславова, допомагала медикаментами Українській Народній Самообороні. Перед поверненням більшовицької окупації Марія пішла в підпілля. 28 серпня 1944 р. брала участь у боях біля сіл Богрівки і Яблуньки Богородчанського району.

У важких умовах підпілля Марійка знайшла свою долю. Вийшла заміж за Варнака-Сулиму — надрайонного провідника ОУН Надвірнянщини Вацебу Григорія Васильовича із с. Радча Лисецького району. 28 серпня 1950 р. у важких умовах у них народилася донечка.

Чоловік Калини був освіченою людиною. За польської окупації вчителював, диригував хором у рідному селі Калини — Старому Лисці. Він організував при "Просвіті" товариство "Сокіл". У члени ОУН вступив 1938 року. У підпілля пішов під час німецької окупації. Був досвідченим організатором, дисциплінованим, працьовитим. Користувався великим авторитетом серед друзів і підлеглих. Вільно володів німецькою і польською мовами. У журналі "Визвольний шлях" за місяць червень 2000 року є короткий спогад про нього. 2 квітня 1949 року Григорій Вацеба — "Варнак" (він же "Бродич", "Мороз", "Сули-ма"), надрайонний провідник ОУН Надвірнянщини закінчив роботу над унікальною пам'яткою визвольного руху на підпорядкованому йому терені — Щоденником Над-вірнянського осередку ОУН "Верховина в зимовий період 1948— 1949 років", розпочавши ці записи 1 грудня 1948 року. Цю титанічну працю виконано під землею, у бункері при каганці. Варнак писав, дружина Калина друкувала на машинці. За шестирічний підпільний шлях вона виконала багато завдань; набула спеціальність радистки, володіла зброєю, бо треба було оборонятись від озвірілих кадебістів. А небезпека чатувала на кожному кроці. "Імперія зла" на той час навербувала багато сексотів.

Можна тільки дивуватись і гордитись героїзмом цієї Мужньої жінки, що в таких важких умовах народила донечку, котру змушена була віддати в невідоме. Яка трагедія для матері! Дитину на четвертий день після народження батько відніс в село Яблуницю Косівського району. Виховала її Гафія Маланюк — жінка із золотим серцем, яка не побоялась в ті жорстокі часи взяти повстанську дитину та зберегла листи-заповіти матері і батька. Ці листи — наказ батьків. До сьогоднішнього дня береже їх донька як націнніший скарб.

Сулима і Калина боролись до кінця. Коли червоні са-таністи майже повністю розгромили УПА, вирішили пробиватися на Захід. Відомо, що восени 1950 року чотири підпільники й одна жінка пробивалися на Захід; були в Рожнятівському районі, на хуторі Ловаги. Ночували на стриху стодоли. Видно, що сексот видав повстанців. Стодолу оточили емґебісти і пропонували здатися, та наші герої відповіли ворогові вогнем. Відбивалися доки були набої; останньою гранатою підірвалися. З розповіді очевидців це були Калина і Варнак [12, 66—71].

Про загибель їх на хуторі Ловаги засвідчують і матеріали кримінальної справи, заведеної на Вацебу Г. В.: "Ва-цеба Григорий Васильевич, по кличке “Сулима", он же "Варнак", он же "Орлов", состоял в ОУН. Руководил Ста-ниславским надрайонньїм проводом ОУН, а затем руко-водитель Галичского надрайонного провода ОУН. В 1948 г. переведен в Надворнянский надрайонньїй провод руко-водителем провода, а в 1950 г. переведен заместителем Калушского окружного провода ОУН.

Убит 1. 07. 1951 г. на хуторе Ловаги Перегинского района" [13].

Пропонуємо вашій увазі листи-заповіти. Більше 50 років зберігає їх донька героїв як найбільшу реліквію. Тримаючи в руках ці документи, не можна стримати хвилювання. Усе тіло проймає неймовірне почуття, у душі бринить біль. Анна охоче відгукнулась на наше прохання й допомогла в пошуку матеріалів про батьків.

Два листи, яким нема ціни...

ПОСВІДКА УРОДЖЕННЯ.

Мотря, Ганнуся Вацеба ур. 28 серпня 1950 року о год. 11. ЗО в лісі біля полонини "Плоска" на терені м. Ясінє, Закарпатської області, з батька Варнака-Сулими надрайонного Провідника ОУН Надвірнянщини (Вацеба Григорій, син Василя і Анни, уроджений 23. 01. 1917 року в с. Радча Лисецького району Станіславської області, українець, греко-католик) і матері Калини, медсестри і машиністки Надрайонного осередку Надвірнянщини (Вацеба Марія, з дому Бабінчук, дочка Степана і Параски, уроджена 10. 04. 1924 року в селі Старий Лисець Лисецького району Станіславської області, українка, греко-католичка).

1 вересня відставлено до села Яблуниця Яремчанського району Станіславської області і віддано під опіку цивільним людям.

батько: Вацеба Григорій (факсимільний підпис)

мати: Вацеба Марія (Бабінчук) (факсимільний підпис).

Постій, 24 вересня 1950 року

ЛИСТ БАТЬКА

Слава Україні!

Дорога моя дитино Мотренько! Якщо доля не судила тобі в житті бачити свойого батька, то прийми від нього кілька слів, писаних до тебе на четвертому тижні після твого народження.

Коли будеш читати той лист, тоді мене, може, не буде на світі, але Ти зрозумієш його і зрозумієш ті обставини, в яких ми знаходимося сьогодні. Знай, Ти прийшла на світ в час найжорстокішої боротьби Українського народу проти північної Москви. Вже шостий рік у нерівній боротьбі з больше-вицьким окупантом день у день кладуть свої голови за ідею Української Самостійної Соборної Держави (УССД) найкращі сини українського народу — українські революціонери й повстанці, їх вже тільки горстка, а між ними Твій батько й мати... Докладаєм надлюдських зусиль, щоб зберегти свою екзистенцію й продовжити боротьбу... Ліс наш батько, а ніч мати, але і вони не дають повної запоруки безпеки і треба ховатись під землею...

В таких обставинах одної серпневої ночі, в темному, глухому лісі прийшла Ти на світ... Не було коло Тебе ані лікарської помочі, ані баби-повитухи... В простій партизанській колибі прийшла Ти на світ, але пам'ятай, місце це — це святиня партизанська і вона ще не осквернена окупантською ногою.

Ти прийшла на світ вільною, а не рабою!

Четвертого дня забрав я тебе від хворої ридаючої матері і відніс у село чужим людям на опіку.

Сьогодні ми прийшли відвідати тебе, відвідати, може, останній раз в життю, бо ми відходимо в інший терен і тільки Всевишній знає, чи тебе ще побачу...

Складаю на Твоєму чолі батьківський поцілунок і благословляю Тебе, хай Всевишній збереже Тебе в своїй опіці і дозволить зажити на волі, якої ми прагнемо. Останні мої слова до тебе — це заповіт: Добро Нації — найвищий наказ! Для неї Ти віддаш силу, розум і життя так, як я складаю голову на її жертівнику. Якщо ти зрадиш український народ, то я вже проклинаю Тебе, а мій дух не дасть Тобі спокою ніколи.

Прийми останній гарячий поцілунок...

З болем серця я лишаю тебе...

Прощай!..

Твій батько

ЛИСТ МАТЕРІ

Кохана доню Мотренько!

Хто знає, чи судьба дозволить мені бачити Тебе в житті, бо в таких жорстоких днях, як ми живемо сьогодні, то дуже важко. Куди не повернешся, скрізь чатує на тебе ворог...

Кохана дитино! Прийшовши до тебе на четвертому тижні Твого життя, сидячи на стриху в сіні, крізь щілини падаючого світла хочу залишити Тобі від мами кілька рядків дрібного рукопису.

Кохана Мотренько, якщо підростеш і добрі люди додержать тобі отсей листок, тоді прочитай його уважно і зрозумій мамине наболіле серце і душу... Мотренько, в таких важких умовах як Тебе носила я, було дуже важко, а списувати годі. Коли ти будеш жива і будеш читати історію нашої боротьби із найжорстокішим ворогом українського народу, то не в одній статті знайдеш подібне... Тоді подумай і тьоя мати з тобою так...

Ти прийшла на світ на святій землі, де ще до сьогодні не було ноги окупанта. Мотренько, ти так нагло з'явилась, що ми не сподівались ще на Тебе. І тільки батенько ще з одним другом обслуговували все те, що повинна жінка... Мотренько, кохана дитино, які жорстокі і гіркі дні для мене і всіх, але для мене, коли опам'яталась від тяжких болів і побачила тебе живеньку, на хвилину забула за все горе, так легко було на душі і серці...

Але недовго я тішилася Тобою, бо на четвертім дні Твойого народження батько з хлопцями забрав тебе від мене і поніс в село на виховання. Кохана донечко, чи можеш собі уявити Ти, як тяжко було мені віддавати Тебе у незнане... Не було що інше робити, колиба, холодно, молока нема, ну ще й в партизанці з дитиною, це неможливо. Я кричала, била всіх, грозила пімстою, та тільки в душі. Бо коли подумала, що це кривда тільки для мами, привела нерви трохи докупи, помолилась та віддала Тебе в опіку Всевишньому і чужим людям...

Але то ще не закінчене, ми самі собою не розпоряджаємо, на четвертому тижні життя нам прийшлось іти в незнане, і ми змушені Тебе залишити цілком, навіть на не дуже то знані люди. Що буде з Тобою і нами, того не знаю. Донечко кохана, серце з жалю за Тебе замикається та нр дає віддиху... Коли Ти така маленька, що з Тобою годі іти і нічого іншого зробити, так що мусиш лишитися без батька і неньки.

Якщо Всевишній дозволить дочекати весни і ми будемо живі, все схочемо бачити свою дитину, тоді подумаймо і Тебе до себе, або ми до Тебе прийдемо, а коли нас не стеїне то...

Дорогенька донечко. Твій батько і мати в боротьбі за вільну Україну... якщо житимеш, тоді подумай, що ти щаслива, бо напевно будеш вже вільною у вільній державі, до якої Твої батьки докладали цеглини до її будови.

Мотрунцю, по мені лишається дідо, бабка і тетки — Ганька, Рузька, Славці, Олеська, Бронечка і Надуся, але всі вони заслані в Сибір (Караганда). Тому маєш таке ім'я, бо найкращим другом моїм була людина, яка називалась Мотря (Демків Домна), її я кликала "Матусю".

Кохана донечко, якщо читатимеш цей хаотичний листок, не посмійся з мене, бо я така розбита і прибита горем, що направду не можу себе привести до порядку. Коли будеш читати, то лиши собі його надалі в пам'ять від нещасливої мами. Якщо ще я жива буду, то все тягтиму Тебе до себе. Цьомаю міцно та благословляю на щасливу путь.

Постій. 25 вересня 1950 року

Мама

Донька Марії та Григорія виросла в с. Яблуниця. Там проживає і нині. Разом з чоловіком Андрієм виховали трьох дітей, мають уже внуків. Анна свято береже портрети батьків, листи, інші документи. Виконує заповіт батька: "Добро Нації — найвищий наказ! Для неї Ти віддаш силу, розум і життя...". Ганна Марійчин бере активну участь у громадському житті. Є головою місцевого осередку Союзу Українок.

2000 року вона разом із тітками Ганною, Рузею, Бронею, Надією, вуйком Романом та іншими родичами відвідали хутір Ловаги і поставили хрест на місці, де загинули за волю України многострадальні герої.

УПА — унікальне явище у світовій історії. Героїзм її воїнів, масштаб боротьби, організація в забезпеченні свідчать про високі можливості нашої нації. На розгром багатомільйонної німецької армії совіти витратили 4 роки. Після цього їм більше 5 років не вдавалось подолати нашого партизанського підпілля. Та вони його і не здолали!

Багато молодих хлопців із нашого села поповнили ряди УПА. У неї записувались найкращі, наймужніші. Вони були цвітом нашої громади. Ішли, не вагаючись, не відаючи, чи повернуться з боїв. Повстанці мужньо переносили труднощі підпілля. Часто доводилось по кілька днів не спати, голодувати. Практично не мали змоги належним чином відпочити. Пристановищем для вояків були криївки, вириті в землі. Ці осідки були так замасковані, що деякі з них навіть через десятиліття залишились не виявленими. Голод, холод, інші труднощі долали мужньо, адже мали велику і благородну мету — здобути незалежну Українську державу. Майже всі наші односельчани, які боролись в УПА, загинули в нерівних боях з москалями. Вони загинули як герої.

Навіть могили їх не відомі. Тлінні останки залишились у Чорному лісі, в інших місцях битв.

За волею Божею розпалась фашистська імперія зла, і ми сьогодні можемо розповісти про славних повстанців. Справедливість повинна восторжествувати. Воїни УПА повинні отримати статус ветеранів Другої світової війни, адже вони боролись з ворогами нашого народу. Історія ще випише їх імена на скрижалях вічності.

У рядах УПА боролись такі наші односельці [14, 198]\

Бабинюк Василь Максимович, 1927 р. н., стрілець УПА сотні "Спартаки", загинув 1946 p., невідомо.

Бабінчук Іван Іванович (Богунець), 1927 р. я., стілець боївки УПА, загинув 13. 05. 1947 p., на хуторі Городище.

Бабінчук Іван Степанович, 1924 р. н., стрілець УПА, загинув 12. 05. 1947 p., (загинув біля с. Чорні Ослави — авт.).

Бабінчук Марія Степанівна (Калина), 1924 р. н., медсестра УПА, загинула 1951 p., хутір Ловаги Рожнятівсь-кого району.

Бабінчук Михайло Олексійович, 1920 р. н., член ОУН, загинув у квітні 1945 p., Городище.

Балан Василь Васильович, 1919 р. н., стрілець УПА, загинув 1944 р.

Балан Василь Дмитрович, 1929 р. н., зв'язковий рай-боївки СБ Лисецького району, загинув 2. 03. 1348 p., Старий Лисець.

Балан Іван Дмитрович (Богун), 1926 р. н., стрілець УПА, загинув 13. 05. 1947 р.

Білогубка Микола Прокопович, 1904 р. н„ член ОУН, загинув 19. 03. 1945 p., с. Саджава Богородчанського району.

Білогубка Іван Васильович (Моряк, Мороз), 1918 р. н., станичний УПА, загинув 7. 01. 1948 p., Старий Лисець.

Бойко Йосип Йосипович, 1924 р. н., член ОУН, загинув у Лисці (четовий, сотня 'Тамалія", псевдо Крук — авт.).

Волосянко Василь Федорович, стрілець УПА, загинув у бою з більшовиками.

Волосянко Василь Юрійович (Осаул), 1926 р. н., загинув у с. Посіч.

Волосянко Дмитро Іванович, стрілець УПА куреня "Різу-на", загинув у бою з більшовиками.

Волосянко Іван Федорович (Сулима), 1925 р. н., член ОУН, стрілець сотні "Хмари”, загинув 1. 11. 1946 р. у Старому Лисці.

Волосянко Микола Іванович, стрілець УПА куреня "Різуна", загинув у бою з більшовиками.

Волосянко Михайло Федорович, 1924 р. н., стрілець УПА сотні "Хмари", загинув у с. Грабівці Калуського району.

Волосянко Параска Василівна, 1895 р. н., учасниця УПА, застрілена НКВС 3. 08. 1946 р. у с. Старий Лисець.

Волосянко Роман Степанович, стрілець УПА куреня "Різуна", загинув у бою з більшовиками.

Волосянко Степан Іванович, стрілець УПА куреня "Різуна", загинув у бою з більшовиками (1925 р. н., заг. 1947 у с. Стрий Лисець — авт.).

Волосянко Федір Іванович, 1889 р. н., стрілець УПА, убитий НКВС 26. 08. 1946 у с. Іваниківці.

Гаврилів Михайло Васильович, 1924 р. н., кулеметник УПА куреня "Різуна", загинув у 1943 р.

Говзан Василь Прокопович, стрілець УПА, загинув, невідомо (1924 р. н., проживав у Польщі — авт.).

Говзан Ганна Іванівна, учасниця УПА, загинула у Чорному лісі в бою з більшовиками.

Говзан Іван Йосипович, стрілець УПА куреня "Різуна", загинув у бою з більшовиками.

Говзан Іван Семенович, 1919 р. н., стрілець УПА, загинув 1944 р. (загинув у бою в с. Старий Лисець — авт.).

Головінський Олексій Дмитрович, стрілець УПА, загинув, невідомо.

Гринечко Йосип Матвійович, стрілець УПА сотні "Хмари", загинув у бою з більшовиками.

Дем'янів Василь, стрілець УПА, загинув у Чорному лісі в бою з більшовиками.

Дзібій Василь Степанович, стрілець УПА, загинув, невідомо (1924 р. н., загинув 1944 р. біля с. Луквиця — авт.).

Дзібій Олексій Олексійович, 1909 р. н., стрілець УПА, загинув, 20. 09. 1945 p., невідомо.

Дзюрак Дмитро Володимирович (Пиріг), сотенний УПА, загинув у лісі за селом Старий Лисець у напрямі до Ниво-чина (в цьому місці є могила сотенного Пирога — авт.).

Дмитрів Микола Михайлович, стрілець УПА, загинув у Чорному лісі в бою з більшовиками.

Дубницький Василь Юрійович, 1921 р. н., стрілець УПА, загинув 1947 р.

Дякун Дмитро Олексійович, стрілець УПА, помер 1996 р. (1924 р. н., псевдо Бистрий, сотня Різуна, Га-малії, Шрами — авт.).

Дякун Прокіп Миколайович, 1904 р. н., стрілець УПА, загинув, невідомо.

Іванишин Микола Андрійович, 1921 р. н., стрілець УПА, помер 1980 р.

Кобилянський Йосиф Васильович, 1930 р. н., псевдо Школяр, загинув від рук радянських військових 12. 10. 1946 р. у с. Угринів Горішній.

Кнопф Алекс Іванович, 1875 р. н., заарештований 15. 11. 1944 р. за ст. 54-1А, помер14. 03. 1945 р.

Лущак Матвій Васильович, стрілець УПА, загинув невідомо (загинув у с. Старий Лисець — авт.).

Лущак Михайло Пилипович, стрілець УПА, загинув, невідомо.

Лущак Олексій Васильович, стрілець УПА, загинув, невідомо (псевдо Дуб, загинув в урочищі Грабники — авт.).

Лущак Павло Йосипович, стрілець УПА, загинув, невідомо.

Лущак Петро Йосипович, стрілець УПА, загинув, невідомо.

Мартинів Йосип Васильович, стрілець УПА, загинув, невідомо (СБ, 1924 р. н., загинув 1947 — авт.).

Мендик Микола Євгенович (Ярема), стрілець боївки СБ, загинув 14. 02. 1947 p., Старий Лисець.

Окунь Василь Михайлович (Байда), 1923 р. н., стрілець УПА, загинув, 1944 р. у бою з НКВС у До-линському районі.

Окун Іван Михайлович (Месник), 1925 р. н., стрілець УПА, загинув 1946 p., с. Драгомирчани.

Павликівський Олексій Дмитрович, загинув, невідомо.

Петрук Михайло Пилипович (Ґонта), 1927 р. н., стрілець УПА, загинув у с. Грабівці Калуського району-

Скорий Іван Йосипович, стрілець УПА, загинув, невідомо (1925 р. н., псевдо — "Шпіон", загинув біля с. Майдан 1947 р. — авт.).

Турчин Йосип Іванович, стрілець УПА, загинув, невідомо.

Турчин Ярослав Іванович, стрілець УПА, політв'язень, помер 1996 р. у Старому Лисці.

Феденько Дмитро Миколайович, стрілець УПА, загинув, невідомо.

Феденько Іван Миколайович (Бульба), 1925 р. н., стрілець УПА, загинув 1946 p., с. Драгомирчани.

Феденько Йосип Іванович, стрілець УПА, загинув, невідомо.

Феденько Микола Олексійович, стрілець УПА, загинув, невідомо.

Феденько Микола Михайлович, стрілець УПА, загинув, невідомо (загинув 1944 p., с. Грабівка, 1924 р. н. — авт.).

Феденько Олексій Миколайович, стрілець УПА, загинув, невідомо.

Феденько Остап Миколайович, стрілець УПА, загинув, невідомо.

Базів Микола Федорович, 1925 р. н., стрілець УПА сотні Різуна, Гамалії, Хмари, псевдо — Хмель. Політв'язень. Помер 2002 p., с. Старий Лисець.

Головінський Гаврило Олексійович, 1927 р. н., псевдо Корінь, стрілець УПА сотні "Гамалія". Політв'язень. Помер 2003 року с. Старий Лисець.

Гаргат Василь Дмитрович, 1926 р. н., псевдо Лісовий, стрілець УПА сотні "Гамалія". Проживав в Іркутській області.

Говзан Іван Миколайович (Бур'ян), роєвий сотня "Гамалія".

Балан Василь Іванович, 1922 р. н., стрілець, загинув 1946 року в с. Старий Лисець.

Феденько Федір Миколайович, стрілець УПА, загинув, невідомо.

Бабінчук Марія Семенівна, загинула 1945 р.

Павликівський Юрій Степанович, загинув, невідомо.

Боротьба з московськими катами була дуже жорстокою. НКВдисти використовували найпідступніші методи нищення українців. Провокації, вербування сексотів, фізичні тортури були для них звичними явищами. Але

все це не лякало наших героїв. Вони бились до кінця. Воліли померти, ніж попасти в руки ненависних звірюк. Живими залишилось небагато. їх мордували зневажали, але не могли все одно нічого вдіяти. Після катувань відправляли у спецпоселення Сибіру. Історія не знала досі такої жорстокості. Ніби демон темряви огорнув мороком Україну.

Про ті важкі часи багато розповідали своїм дітям й онукам вояки УПА: Головінський Г. О., Дякун Д. О., Турчин Я. І., Базів М. Ф. та інші. Базів М. Ф. був частим гостем у школі. Уже будучи важко хворим, він охоче ділився спогадами.

Спогади Базіва Миколи Федоровича (псевдо — Хмель)

1943    р. організувалась сотня Гамалії. Дізнавшись про це, я без вагань поступив у цю сотню. У цьому формуванні я прослужив три роки.

1944    року перед святом Преображення Господнього (Спаса) я разом із своїми товаришами приймав великий бій між селами Луквиця і Богрів-ка. Там було кілька сотень. У цьому бою ми зазнали великих втрат. Потім перейшли села Кричка, Манява, Пороги і зупинились на Малино-вищі в горах. Тут ми 5 днів перебували в голоді і холоді. Отримали команду повертатись у Чорний ліс, а далі у с. Рибне. В Рибному пережили також великий бій, де було втрачено багато побратимів. Я чудом залишився живим (через сильний туман мене просто не помітили). Було дуже важко. Приходилось спати у воді, на цвинтарі. З с. Рибного ми перейшли у Галицький район через р. Дністер. Але там довго не були. Знову повернулись у Чорний ліс біля с. Грабівка. Так пройшло два роки. Москалі закинули в Чорний ліс банди НКВдистів, які чинили провокації. Під час одного бою загинув сотенний Гамалія. Майже вся сотня була розбита.

Після цього я повернувся додому. Через 4 дні, на сам Великдень, мене заарештували. 7 місяців пробув у Станіславській тюрмі. Засудили мене на 5 років. Ув'язнення відбував у Комі АРСР. Працював у шахті. Утримували нас гірше худоби. Повернувся додому із підірваним здоров'ям.

Двічі був поранений у ліве і праве плече стрілець Бистрий (Дякун Д. О.). У підпіллі він перебував 2,5 роки. Брав участь у боях. 1946 року Дмитро Олексійович захворів на черевний тиф, і його відправили додому. Проте скоро був заарештований і засуджений на 10 років.

Головінський Гаврило Олексійович згадував наступне:

В лютому 1943 року під час німецької окупації я поступив в ОУН. Після вступу мене зараховують на вишкіл, який знаходився на краю с. Старий Лисець. У господаря Волосянка Миколи Степановича, v вишколі я навчався стрілецької справи 3 місяці. Після вишколу був зачислений стрільцем у сотню "Хмари", яка базувалася в Чорному лісі, недалеко від с. Завій Калуського району. Через деякий час мого перебування в сотні був прийнятий бій з німцями. Після бою наша сотня змінила місце постою і ми перейшли на терени Богородчансько-го району. Тут я перебував до липня 1944 року. В липні в с. Пороги був жорстокий бій з НКВдистами. Після бою сотня відійшла в глиб лісу для постою. Через місяць поступив наказ: в кого не загрожена сім'я повернутись на легальне становище. В це число попав і я. Прибувши додому спокою мені не було. Після арешту батька мене почали розшукувати. Я відправився в ліс до сотні “Різуна", де був призначений в рій, якому доручено було супроводжувати харчі для повстанців. Після одного з боїв мене відправили додому на допомогу станичному. Вдома, виконуючи завдання, мусив скриватись у криївці. Звідси мене заарештували і засудили на 25 років тюремного ув'язнення.

Турчин Я. І. потрапив у руки кадебістів через зраду свого односельчанина, який обманом вивів його разом із побратимом просто в руки катам. Тримав за руку, щоб Ярослав не втік. Зрадник показав совітам, де зброя. Доказів його "вини" було достатньо, щоб ув'язнити повстанця. Я. Турчина довго били, потім відправили в тюрму. Свідком його "провини" був той же земляк, який щедро наговорив такого, чого і не було насправді. Військовим трибуналом Турчина Я. І. засудили до розстрілу, який пізніше замінили на 20 років каторги. Відсидівши 11 років, 1956 р. він повернувся додому. Але й після цього не мав спокою: не міг влаштуватись на роботу, зазнавав переслідувань.

Подвиги бійців УПА є свідченням їх щирої любові до рідної землі, а саможертва, героїзм свідчать про незламність нашого народу в боротьбі за волю.

УПА здобувала перемогу тому, що її підтримувало все населення краю. Мабуть, не було родини в нашому селі, яка не допомагала б бійцям продуктами чи грішми. Люди віддавали останнє, бо розуміли, що свободу ми можемо вибороти тільки самі. Сім'ї Білогубки Петра, Лущак Марії постійно готували їжу для бійців. Члени їх родин, зв'язкові, сусіди відносили страви до лісу.

Велику допомогу воїнам УПА надавав наш односельчанин Волосянко Степан Олексійович. Смерть неодноразово чигала над ним, але він завжди знаходив вихід із найскрутніших ситуацій, бо жив по правді. Степан Олексійович виконував різні доручення. Неодноразово перевозив продукти, обмундирування, зброю до Чорного лісу. Часто їздив до Богородчан, Порогів, у Гринів-ку, Підлужжя. Довелося йому забирати бійців із поля бою. Поранених возив до лікарні в Іваниківку, Забе-режжя. Ризикуючи життям, разом з Адамом Ткачуком поховав трьох бійців УПА, які були вбитими в сутичці з москалями в нашому селі. 6 січня 1943 року, на Святий Вечір, до осель С. Волосянка та О. Дякуна приходили бійці із сотні Різуна. По вечері господар отримав наказ запрягти коней і відвезти хлопців у Чорний ліс. Всю свою зброю повстанці завантажили на сани, а самі йшли позаду і колядували. Так відпровадив армійців до лісу. У лісі зупинив стійковий. Хлопці назвали свій пароль, після чого забрали речі і пішли до лісу. Степан Олексійович не раз просився до збройного відділу, але мав наказ допомагати забезпеченням (бо мав добрі коні і був дуже кмітливим).

1944 року в хаті Волосянка С. О. відбулись збори, де були присутні і жи'і елі навколишніх сіл. З того часу він зберігав прапор, під яким українські патріоти давали присягу на вірність Україні. Розповідав Степан Олексійович ще один такий випадок. 1948 р. працював в артілі ім. Тельмана в Лисці, возив ліс в Опришівці. Сотенний "Ґеник" сказав одного разу, що на Миколая прийде до нього за продуктами. За допомогою сусідів зібрали необхідне. У церкві дочка шепнула на вухо, що хлопці прибули. Степан Олексійович із Федором Гаргатом та Іваном Турчином попрямували додому. Та в той самий час енка-ведист Зубков із своєю бандою сидів у лісі в засаді. Не встиг Дмитро Волосянко, що жив неподалік лісу, випрягти коней, як ті наскочили й почали допитувати, чиї то коні. Ґазда сказав, що мовляв, прийшли такі, як ви, і наказали їх випрягати. Зубков, звісно, не повірив, загнав усіх до хати і почав чекати, коли повстанці будуть вертати з села. Микола Травень — старший лейтенант із своїм гарнізоном теж був у селі. Він якимось чином дізнався, які гості тут. Але І. Феденько і дочка С. Волосянка, яких він виставив на варті, встигли повідомити, і хлопці вчасно зникли тією дорогою, що веде на Цирнів. У ха^і лишився тільки Степан Олексійович з дочкою. За кілька хвилин Травень вже стояв під вікном. Він кричав, погрожував розстрілом на місці. Ґазда прикинувся п'яним, запропонував самогону москалям (ті, звісно, не відмовились). За цей час воїни мали змогу відійти, проте невдало. Десять хлопців залишились у проваллі, а два пішли по коні. Тут вони і знайшли свою смерть.

За любов до України Степан Олексійович багато терпів. Разом із сім'єю був виселений до Сибіру, але, незважаючи ні на які труднощі, вижив. Дожив до того часу, коли можна було дістати з-під стріхи заховане колись знамено й дати йому затріпотіти під теплим вітром свободи та незалежності. Це жовто-блакитне полотнище було оберегом для нього. Помер Волосянко С. О. 28 січня 1996 року.

Підпільну роботу щодо боротьби з тоталітарним режимом проводили молоді, горді, неповторні дівчата. Це вони передавали інформацію з одного пункту до іншого.

Для передавання вістей, переведення людей у Старому Лисці створили станицю. Станичною була Бабінчук (Федій) Ганна Степанівна. Одного осіннього дня сорок четвертого року в село до її батька навідався невідомий чоловік. Як з'ясувалося, це представник командування УПА на псевдо Недоля. Він і передав записку ("штафе-ту") від Марії — сестри Ганни, у якій вона закликала сестру активно включитися в підпільну боротьбу. Після конкретної розмови з Недолею молоденькій Ганнусі доручили відповідальне завдання — бути станичною УПА. Станична отримала псевдо "Сніжинка". Хоч на душі було дуже тривожно, дівчина запевнила про свою готовність до роботи. Вона була дуже рішучою. Від батька запалилась вірою в незалежність України, а від сестри Марії запозичила впертість у досягненні мети.

Ганна отримала доручення: підібрати десять надійних дівчат, котрі стали б зв'язковими між роз'єднаними ланками угрупувань і керівництва. Вона знайшла таких. Одразу підібрала дівчат таких же самовідданих, запальних, патріотично налаштованих, як і їхня станична. Зв'язковими стали: Юстина Окунь, Марія Окунь, Ганна Говзан, Розалія Говзан (Феденько), Анна Волосянко, Варвара Пет-рук (Федій), Ганна Мендик (Окунь), Ганна Чіпко, Катерина токар, Розалія Удуд, Варвара Гуменяк, Ганна Балан, Ірина Дмитрів, Марія Ткачук, Ірина Окунь, Євдокія Лущак (Бойко).

Перед початком роботи дівчата склали присягу на Євангелії, у якій були такі слова: "Ні тортури, ні смерть не приневолять мене зрадити українського народу". Слова цієї присяги загартували і скріпили їх. Невдовзі молоді підпільниці відправились на перше бойове завдання. Треба було піти в район Чорного лісу, де розташувалися три сотні повстанців, і доставити їм необхідні медикаменти. У лісі дівчата побачили, у якому тяжкому стані знаходились повстанці. Хвороби допікали хлопцям, завдавали неймовірного болю. Дошкуляв холод (була вже глибока осінь), не вистачало харчів.

Дівчата свято виконували присягу. Удень і вночі за будь-якої погоди вони ходили в села Богородчанського та Надвірнянського районів, розносячи так звані “штафет-ки", зашиті в одяг або заплетені в коси, не знаючи змісту шифровок. Зате твердо розуміли важливість доручення і довіри. Від них залежало, чи будуть вчасно нагодовані лісові хлопці, чи змінять небезпечене місце дислокації ті, над ким нависла кадебістська десниця, чи зберуться в призначений час керівники загонів і боївок.

Ініціатором, душею ризикованих операцій щодо налагодження безперебійного зв'язку з тими, хто був відрізаний від односельчан, стала станична Ганна Бабінчук. Вона першою йшла на небезпеку, але віра в те, що робить святу справу, домагаючись волі і соборності України, долала страх, додавала мужності.

Велику підпільну роботу виконала Токар Катерина Іванівна. Вона зростала в патріотичній родині. Батько прищеплював дітям любов до рідної мови, історії. Кадебісти заарештували його. Із катівень НКВД він так і не повернувся. З арештом батька почали переслідувати родину.

Обійстя Токарів знаходилось близько до лісу. Спочатку сюди побоювались потикатись карателі в зірчастих кашкетах. І дівчата готували страви для лісових хлопців. Ті або приходили самі, або брали харчі з собою. їх усіх знав злий пес Чулик і не гавкав. Коли ж хто з чужаків заходив на подвір'я, він здіймав такий лемент, що партизани в лісі знали: у Токарів небезпека. А Катерина ходила селом, збираючи гроші для побратимів, які на них купували харчі в надійних прихильників. Те, що кадебісти знали про зв'язки Токарів з лісом — не викликає сумніву. Та гірше над усе, що про це їм постійно нашіптували місцеві "стукачі".

Неможливо передати словами, як натерпілася від беріївців молода дівчина. їй зв'язували руки, люто товка-ли чолом об підлогу — аби назвала адреси, ватажків, бункери. За нею приходили додому з десяток разів. Брали опівночі з собою, давали лопату до рук, мовляв, будеш сама собі копати могилу; навмисне проводили над самісіньким берегом глибокої прірви з наміром утопити. Мовчала або казала "Не знаю". Дівчині втискали в рота револьвера, попереджаючи востаннє, що заб'ють, як собаку, якщо вона не покаже схованку партизанів. Однак та заперечливо кивала головою, прощаючись із життям.

Певно цілковите заперечення зв'язків з повстанцями переконало чекіста Зубкова, що Катерина дійсно нічого не знає. Її відпускали. Наказували пильнувати за іншими й доносити. А потім дівчину знову брали на нові тортури вже за те, що не стала інформатором.

Усі завдання зв'язкові виконували дуже відповідально. Так, Говзан Ганна Іванівна, щоб не потрапити в руки ворога, кілька годин простояла в холодній воді. Після цього молода дівчина застудилась і померла.

Зв’язкова Юстина Окунь 6 місяців була кур'єром у Надвірнянському районі. Неодноразово переносила зброю, повідомлення аж до Буківні. Мужньо долала труднощі. Не раз смерть зазирала їй у вічі.

Один раз на місяць у зв'язкових були сходини. На них обговорювали всі найважливіші питання. Боротьба тривала до 1950 року.

За свою любов до України дівчат покарали злочинним комуністичним режимом. По кілька місяців їх тримали у Станіславській тюрмі. Щоб "вибити" зізнання, кати піддавали ув'язнених величезним тортурам. Мендик (Окунь) Г. М. згадує, як притискали пальці рук у дверях, під нігті запихали голки, били головою об підлогу. Часто від таких допитів непритомніли. їх відливали водою і знову по-звірськи мордували. На 10 років позбавлення волі були засудженні: Варвара Петрук, Ганна Мендик, Варвара Гуменяк, Ганна Чіпко, Ганна Бабінчук, Євдокія Бойко. Покарання відбували в спецпоселеннях Сибіру (Челябінська, Мордовська тюрма).

Умови проживання в'язнів були жахливими. Харчували один раз на день юшкою (200 г води, 1 тюлька і листок квашеної капусти). Працювали у швейному цеху, норми виробітку були такі великі, що практично їх не вдавалось виконати. Проживали в бараках, де температура рідко піднімалась до плюсової позначки. Дівчата були вкрай виснажені (важили менше 40 кг). Тільки після смерті Сталіна умови утримання в'язнів дещо полегшились. Пережити всі страхіття допомагала щира віра в Бога і любов до України. Але, незважаючи ні на що, вижили, повернулись в рідне село, повиходили заміж і виховали своїх дітей у любові до рідної землі.

Випускниця нашої школи Олена Чорноус героїчній боротьбі жінок-підпільниць присвятила вірш "Спомин".

Серпанком їй голову старість покрила,

Хоч очі ще юні — не ті вже літа.

Зринає в уяві бабусенька мила,

І стукає в серце та сповідь свята.

...Була вона юною в час той пекельний І мужньо боролась за вільне життя.

Які мала мрії! Та ворог смеотельний Топтав та калічив людські почуття.

Жар серця віддала бійцю молодому,

Але не судилось їм в щасті прожить:

Загинув дідусь мій у бою страшному,

Не зрікшись бажання свій край боронить.

Від горя кружляла в огненному танці,

Купалась у шквалах залізних дощів,

Була зв'язковою в сміливих повстанців,

Шукала притулку між темних кущів.

Рукам тим, що зброю холодну тримали,

Пшеницю б у полі достиглую жати.

Устам, що кляли ворогів, проклинали,

Пісні колискові дитині б співати.

Вже руки у неї болять від роботи,

Та линуть думки у далекі часи.

Хвилюють її про Вкраїну турботи,

Й не меншає в серці людської краси.

...Тих рук ваших, ніжна і добра бабусю,

Хоч раз ще торкнутись я дуже хочу.

Про вас пам'ятаю, за вас молюся І сумно втираю зволожені очі.

Лежать у могилах дідусь і бабуся,

Та дух їх безсмертний витає ланами Між небом блакитним і жовтим колоссям,

Шукає героїв між нами.

Лежіть, спочивайте спокійно, кохані,

Ми ті, хто про вас пам’ята.

Відродження слави своєї держави —

Для нас обітниця свята.

40 —50-ті роки — це період найбільшого розгулу червоної деспотії, нищення українства, засилля совстчини у всіх сферах життя. Переслідувались усі, хто хоч якось був пов'язаний з підпіллям. Репресії, цькування, депортації... Це ті методи, якими злочинний режим діяв проти українців. Вороги хотіли вирвати з нашого народу саму його душу. Але цього їм не вдалось тому, що в серці в кожного було те, що не вмирає — незрадна любов до рідної землі.

Немає нічого таємного, що не стало б явним. Сьогодні відкриваються архіви секретних колись відомств. І постають перед нами ті страшні злочини. Ту гірку чашу знущань сповна випили наші односельчани. До різних термінів ув'язнення було засуджено майже п'ять десятків жителів Старого Лисця. Одними з перших 1947 р. заарештовані Волосянко М. І. та Данилів Д. М. їхня провина полягала в тому, що вони були в числі найзаможні-ших селян. Злочином Даниліва Д. М. кати вважали допомогу грішми читальні товариства "Просвіта" та членство в ОУН. Господарства цих людей розкуркулили, майно віддали в колгосп, а будинки перетворили на школу, громадські установи. 1949 р. виселена в Амурську область дружина Даниліва Д. М. — Парасковія із трьома доньками. Репресували навіть тих, хто повернувся з фронту (Федій В. О., Турчин І. Г.).

Біографічні довідки про репресованих жителів Старого Лисця

Бабінчук Ганна Федорівна. 1924 р. н., с. Старий Лисець, освіта початкова, українка, селянка. Заарештована 26. 05. 1947 р. Звинувачення: член ОУН, псевдо — Мар-та. Збирала продукти для УПА, надавала медичну допомогу. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 18. 07. 1947 р. засуджена на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Реабілітована 11. 05. 1992 р. (8394 п.).

Бабінчук Дмитро Олексійович. 1914 р. н., с. Старий Лисець, українець, освіта неповна середня, заврайвідділу ''Союздрук'’. Заарештовано 07. 07. 1940 р. Звинувачення: член польської антирадянської організації. Станіс-лавським обласним судом 15. 10. 1940 р. засуджений на 10 років позбавлення волі та 3 роки пораження у правах з конфіскацією майна. Реабілітований 12. 05. 1992 р. (8287 п.).

Бабінчук Ганна Степанівна. 1925 р. н., українка, освіта початкова. Проживала у с. Старий Лисець. Заарештована 01. 01. 1945 р. Звинувачення: член ОУН, зв'язкова ОУН, збирала продукти для УПА. 05. 04. 1948 р. справу припинено. Реабілітована 07. 06. 1995 р. (1851 п.).

Бабінчук Дмитро Олексійович. 1914 р. н., с. Старий Лисець, українець, освіта середня. Проживав у м. Ко-ряжма Архангельської області (Росія), десятник на будівництві. Заарештований 10. 04. 1942 р. Звинувачення: проводив антирадянську агітацію. Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 26. 10. 1942 р. засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований 12. 09. 1994 р. (14479 п.).

Бабінчук Семен Михайлович. 1896 р. н., с. Старий Лисець, українець, освіта початкова. Проживав у с. Старий Лисець, селянин. Заарештований 14. 08. 1947 р’ Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 13. 10. 1947 р. засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження у правах із конфіскацією майна. Реабілітований 17. 07. 1991 р. (5548 п.).

Бойко Євдокія Миколаївна. 1926 р. н., с. Посіч, українка, освіта початкова. Проживала у с. Посіч, селянка. Заарештована 28. 01. 1946 року. Звинувачення: мала зв'язок з ОУН. Військовим трибуналом військ МВС у Станіславській області 20. 05. 1946 р. засуджена на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Реабілітована

23. 09. 1991 р. (6272 п.).

Волосянко Микола Іванович. 1904 р. н., с. Старий Лисець, українець, освіта початкова. Проживав у с. Старий Лисець, селянин. Заарештований 14. 08. 1944 р. Звинувачення: збирав продукти й гроші для УПА. Військовим трибуналом військ МВС у Станіславській області 13. 10. 1947 року засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований 17. 07. 1991 р. (5548 п.).

Волосянко Михайло Михайлович. 1892 р. н., с. Старий Лисець, українець, малописьменний. Проживав у с. Старий Лисець, селянин. Заарештований 14. 08. 1947 року. Звинувачення: збирав продукти й гроші для УПА. Військовим трибуналом військ МВС в Станіславській області 13. 10. 1947 р. засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований 17. 07. 1991 року (5548 п.).

Волосянко Розалія Михайлівна. 1928 р. н., с. Старий Лисець, українка, освіта початкова. Проживала нелегально. Заарештована 17. 04. 1955 року. Звинувачення: член релігійної громади свідків Єгови. Станіславським обласним судом 29. 08. 1955 року засуджена на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітована 15. 04. 1993 року (13489 п.).

Гаргат Павло Васильович. 1907 р. н., с. Старий Лисець, українець, освіта початкова. Проживав у с. Старий Лисець, селянин. Заарештований 25. 11. 1944 року. Звинувачення: член ОУН, збирав продукти для УПА, проводив антирадянську агітацію. Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 04. 05. 1945 року засуджений на 20 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах. Реабілітований 10. 12. 1991 року (6819 п.).

Говзан Іван Федорович, 1903 р. н., с. Старий Лисець, українець, освіта початкова. Проживав у с. Старий Лисець, селянин. Заарештований 21. 07. 1947 року. Звинувачення: переховував членів ОУН, постачав їм продукти. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 04. 10. 1947 року засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований 18. 08. 1992 року (9778 п.).

Говзан Микола Миколайович, 1903 р. н., с. Старий Лисець, українець, малописьменний. Проживав у с. Старий Лисець, селянин. Заарештований 04. 08. 1947 року. Звинувачення: збирав продукти для УПА, поширював біфони. Особливою нарадою при МДБ СРСР 14. 02. 1948 р. засуджений на 8 років позбавлення волі. Реабілітований 17. 08. 1992 року (9484 п.).

Говзан Михайло Прокопович, 1911 р. н., с. Старий Лисець, українець, освіта початкова. Проживав у с. Старий Лисець, селянин. Заарештований 14. 08. 1947 р. Звинувачення: збирав продукти й гроші для УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 13. 10. 1947 року засуджений на 10 років позбавлення волі та З роки пораження в правах. Реабілітований 17. 07. 1991 року (5548 п.).

Головинський Олексій Дмитрович, 1903 р. н., с. Старий Лисець, українець, освіта початкова. Проживав у с. Старий Лисець, селянин. Заарештований 31. 08. 1944 року. Звинувачення: член ОУН, псевдо — Лев, зв’яковий рай-проводу ОУН. Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 27. 10. 1944 р. засуджений до розстрілу з конфіскацією майна. Розстріляний 29. 10. 1944 p., місце поховання невідоме. Реабілітований 24. 10. 1991 р. (6334 п.).

Гринечко Василь Григорович, 1892 р. н., с. Старий Лисець, українець, освіта початкова. Проживав у с. Старий Лисець, селянин. Заарештований 14. 08. 1947 року. Звинувачення: розповсюдив біфони на суму 1 000 крб.

Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 13. 10. 1947 року засуджений на 7 років позбавлення волі та 3 роки пораження в правах з конфіскацією майна. Реабілітований 17. 07. 1991 р. (5548 п.).

Гуменяк Варвара Іванівна, 1930 р. н., с. Старий Лисець, українка, освіта початкова. Проживала в с. Старий Лисець, селянка. Заарештована 26. 05. 1947 року. Звинувачення: член ОУН, псевдо — Мудра, збирала продукти та надавала медичну допомогу членам УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 18. 07. 1947 року засуджена на 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Відбула в ув'язненні 8 років. Реабілітована

24. 12. 1991 року. (8394 п.).

Дзібій Яків Степанович, 1902 р. н., с. Старий Лисець, українець, освіта початкова. Проживав у с. Старий Лисець, голова сільради. Заарештований 09. 10. 1946 р. Звинувачення: передав 10 кг солі та 10 л гасу воякам УПА. Військовим трибуналом військ МСВ Станіславської області 21. 01. 1947 року засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований 13. 03. 1992 р. (7972 п.).

Дубницький Йосип Юрійович, 1887 р. н., с. Старий Лисець, українець, освіта початкова. Проживав у с. Старий Лисець, селянин. Заарештований 17. 08. 1947 року. Звинувачення: розповсюджував біфони. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 13. 10. 1947 року засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований 17. 07. 1991 року (5548 п.).

Дякун Дмитро Олексійович, 1925 р. н., с-ще Лисець, українець, малописьменний. Проживав у с. Старий Лисець. Селянин. Заарештований 23. 07. 1946 року. Звинувачення: постачав продукти членам УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 19. 09. 1946 року. Засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах. Реабілітований 20. 02. 1992 р. (7899 п.).

Макогон Михайло Степанович, 1900 р. н., с. Старий Лисець, українець, освіта початкова. Проживав нелегально. Заарештований 09. 03. 1946 року. Звинувачення: при нападі вояків УПА, будучи бійцем винищувального батальйону, не чинив їм спротиву й віддав свою зброю. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований ЗО. 05. 1997 р. (15697 п.).

Мендик Ганна Михайлівна, 1928 р. н., с. Старий Лисець, українка, освіта початкова. Проживала у с. Старий Лисець, селянка. Заарештована 12. 10. 1946 р. Звинувачення: заготовляла продукти для УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 20. 12. 1946 року засуджена на 10 років позбавлення волі. Реабілітована 20. 09. 1991 р. (6181 п.).

Міллер Казимир Павлович, 1909 р. н., с. Старий Лисець, українець, освіта неповна середня. Проживав у с-щі Лисець, швець. Заарештований 16. 07. 1940 року. Звинувачення: член польської антирадянської організації. Станіславським обласним судом 15. 10. 1940 р. засуджений на 4 роки позбавлення волі. Реабілітований 12. 05. 1992 р. (8287 п.).

Нижник Олена Михайлівна, 1890 р. н., с. Старий Лисець, українка, освіта початкова. Проживала у с. Шабельники Миколаївського району Одеської області, колгоспниця. Заарештована в лютому 1953 року. Звинувачення: проводила антирадянську діяльність. Одеським обласним судом 17. 04. 1953 року засуджена на 10 років позбавлення волі. Реабілітована 15. 07. 1992 р. (25314, справа в архіві СБУ Одеської області).

Окунь Василь Петрович, 1919 р. н., с. Старий Лисець, українець, освіта початкова. Проживав нелегально. Заарештований ЗО. 12. 1944 року. Звинувачення: вояк УПА, псевдо — Граб. Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 04. 05. 1945 року засуджений на 20 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах. Реабілітований 10. 12. 1991 року (6819 п.).

Олексин Іван Лазарович, 1898 р. н., с. Старий Лисець, українець, малописьменний. Проживав у селі Старий Лисець, селянин. Заарештований 14. 08. 1947 р. Звинувачення: збирав продукти для УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 13. 10. 1947 р. засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах. Загинув 04. 12. 1954 р. в ув'язненні, місце поховання невідоме. Реабілітований 17. 07. 1991 р. (5548 п).

Петрук Варвара, 1927 р. н., с. Старий Лисець, українка, освіта початкова. Проживала у с. Старий Лисець, селянка. Заарештована 14. 10. 1946 р. Звинувачення: утримувала пункт зберігання продуктів для УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 20. 12. 1946 року засуджена на 10 років позбавлення волі. Реабілітована 10. 10. 1991 р. (6181 п.).

Скорий Дмитро Степанович, 1911 р. н., с. Старий Лисець, українець, освіта початкова. Легалізувався. Проживав у с. Старий Лисець, селянин. Заарештований 25. 08.

1945 року. Звинувачення: вояк УПА (сотня Різуна), псевдо — Святослав, Дуб. Загітував бійців винищувального батальйону перейти на бік УПА. Військовим трибуналом 380 армії

29. 03. 1946 р. засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах із конфіскацією майна. Реабілітований 08, 06. 1992 року (8491 п.).

Струтинський Дмитро Михайлович, 1901 р. н., с. Старий Лисець, Тисменицького району, українець, малописьменний. Проживав у с. Старий Лисець, селянин. Заарештований 09. 06. 1947 р. Звинувачення: збирав продукти для УПА, розповсюджував біфони. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 25. 08. 1947 р. засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах. Реабілітований 07. 07. 1992 року (8945 п.).

Струтинський Михайло Дмитрович, 1930 р. н., с. Старий Лисець, українець, освіта початкова. Проживав у с. Старий Лисець, селянин. Заарештований 23. 06. 1948 року. Звинувачення: збирав продукти для ОУН, будував для підпілля криївку. Особливою нарадою при МДБ СРСР

04. 12. 1948 року засуджений на 10 років позбавлення волі. Реабілітований 18. 08. 1992 року (9487 п.).

Ткачук Микола Адамович, 1928 р. н., с. Старий Лисець, українець, освіта початкова. Проживав у с. Старий Лисець, колгоспник. Заарештований 21. 04. 1950 року. Звинувачення: розповсюджував листівки антирадянського змісту. Військовим трибуналом військ МВС у Станіславській області 03. 08. 1950 року засуджений на 25 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах. Реабілітований 17. 03. 1955 р. (7092 п.).

Токар Іван Миколайович, 1904 р. н., українець, освіта початкова. Проживав у с. Старий Лисець, селянин. Заарештований 27. 12. 1940 року. Звинувачення: член релігійної громади євангелістів, агітував проти виборів. Станіс-лавським обласним судом 11. 03. 1941 року засуджений до розстрілу, який замінено на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах. Загинув 03. 10. 1942 року в ув'язненні. Місце поховання невідоме. Реабілітований

02. 11. 1993 року (12447 п.).

Токар Михайло Кирилович, 1924 р. н., українець, освіта початкова. Проживав у с. Старий Лисець, селянин. Заарештований 25. 11. 1944 року. Звинувачення: вояк УПА.

30. 04. 1945 року скерований до спецтабору НКВС (1909 п.).

Турчин Іван Гнатович, 1919 р. н., с. Старий Лисець, українець, освіта початкова. Проживав у с-щі Лисець, робітник артілі. Заарештований 21. 04. 1950 року. Звинувачення: інформатор УПА, збирав продукти для УПА. Особливою нарадою при МДБ СРСР 23. 12. 1950 року засуджений на 10 років позбавлення волі. Реабілітований 13. 02. 1992 року (7996 п.).

Турчин Ілля Гнатович, 1899 р. н., с. Старий Лисець, українець, освіта початкова. Проживав у с. Старий Лисець, селянин. Заарештований 14. 08. 1947 року. Звинувачення: збирав продукти для УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 13. 10. 1947 р. засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження вправах із конфіскацією майна. Реабілітований 17. 07. 1991 р. (5548 п.).

Турчин Йосип Іванович, 1888 р. н., с. Старий Лисець, українець, освіта початкова. Проживав у с. Старий Лисець, селянин. Заарештований 14. 08. 1947 року. Звинувачення: зібрав 1 000 крб для УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 13. 10. 1947 року засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах. Загинув 07. 06. 1953 року в ув'язненні. Місце поховання: кладовище Абезь Республіки Комі (Росія). Реабілітований 03. 03. 1992 року (7934 п.).

Удуд Розалія Миколаївна, 1928 р. н., с. Старий Лисець, українка, освіта початкова. Проживала у с. Старий Лисець, селянка. Заарештована 26. 05. 1947 року. Звинувачення: член ОУН, псевдо — Леся, заготовляла продукти для УПА, санітарка УЧХ. Військовим трибуналом військ МСь Станіславської області 18. 07. 1947 року засуджена на 10 років позбавлення волі та 5 років пораження в правах з конфіскацією майна. Реабілітована 04. 02. 1992 року (8394 п).

Удуд Ганна Онуфріївна, 1936 р. н., с. Старий Лисець, українка, освіта початкова. Заарештована 27. 01. 1957 р. Звинувачення: член релігійної громади свідків Єгови. Ста-ніславським обласним судом 13. 04. 1957 року засуджена на 10 років позбавлення волі та 3 роки пораження в правах. Реабілітована 03. 03. 1992 р. (7934 п.).

Феденько Дмитро Миколайович, 1925 р. н., с. Старий Лисець, українець, освіта початкова. Проживав у с. Старий Лисець, селянин. Заарештований 17. 01.1950 року Звинувачення: вояк УПА (1945), псевдо — Шварц, розвідник ОУН. Особливою нарадою при МДБ СРСР 19. 08.1950 року засуджений на 10 років позбавлення волі. Реабілітований 13. 09. 1994 року (14424 п.).

Федій Василь Олексійович, 1919 р. н., с. Старий Лисець, українець, освіта початкова. Проживав у с. Старий Лисець, селянин. Заарештований 19. 09. 1947 року. Звинувачення: збирав продукти для УПА. Військовим трибуналом військ МВС Станіславської області 21. 10. 1947 року засуджений на 7 років позбавлення волі та 2 роки пораження в правах. Реабілітований 23. 05. 1994 року (14136 п.).

Федоришин Федір Семенович, 1925 р. н., с. Старий Лисець, українець, освіта початкова. Проживав нелегально. Заарештований 11. 09. 1945 року. Звинувачення: вояк УПА (1944), псевдо — Смішний. Військовим трибуналом військ НКВС Станіславської області 12. 11. 1945 року засуджений на 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Реабілітований 27. 12. 1991 року (6981 п.) [15, 417-626].

Однією з найтрагічніших сторінок в історії села є загибель невинних людей, які стали жертвами наклепів, непорозумінь, сліпої помсти. Звертаємося до цього епізоду не для того, щоб кинути тінь підозри на когось, а, навпаки, показати, що дійсно був такий факт, але ОУН і УПА не мають до цього ніякого відношення. Безчинства, грабежі, насильства й убивства чинили ті, котрі хотіли збагатитись, показати свою силу. Ні одна людина не постраждала від бійця УПА чи загону УНС. Ті, що чинили звірства, маскувались під воїнів УГІА, чим приносили велику шкоду справі боротьби. Дуже хотілось би, щоб родини потерпілих зрозуміли це і не тримали в своїх серцях образи на українських армійців. Керівництво УПА різко критикувало такі дії, карало винних у злодіяннях. Крім того, часто кадебісти організовували банди, які видавали себе за воїнів УПА.

9 жовтня 1944 року прийнятий наказ НКВС СРСР і НКДБ СРСР "О мероприятиях по усилению борьбьі с оуновским подпольем и ликвидации вооруженньїх банд ОУН в западньїх областях УССР". У Станіславську область прибула 19 стрілецька бригада ВВ НКВС чисельністю 1 328 осіб. Немов хижі вовки, кадебісти розбіглись по наших лісах, полюючи на чесних українців [16, 391].

Відомо, що в Чорному лісі діяли більшовицькі банди Кулагіна. Мета таких угрупувань полягала в дискредитації УПА перед народом. Цими методами комуністи намагались, аби вона втратила підтримку населення.

Від рук псевдопатріотів постраждали: Балан Іван Гна-тович, Балан Марія Іванівна, Балан Анна Іванівна, Білогубка Дмитро Васильович, Бабінчук Йосип Олексійович, Волосянко Олена Михайлівна, Волосянко Микола Степанович, Волосянко Яким Миколайович, Волосянко Ганна Миколаївна, Говзан Кость Іванович, Говзан Михайло Костянтинович, Говзан Розалія Олексіївна, Говзан Іван Костянтинович, Говзан Василь Костянтинович, Дрекало Ганна Василівна, Дмитрів Михайло Федорович, Дякун Прокіп Миколайович, Єванович Франь Йосипович, Зелений Василь Антонович, Зелений Василь Семенович, Зелена Марія Василівна, Лущак Василь Іванович, Мар'ям-польський Тома Франкович, Окунь Іван Семенович, Реб-рик Василь Григорович, Струтинський Микола Іванович, Цап Іван Юрійович, Цап Марія Іванівна, Цап Юстина Іванівна, Цап Анна Михайлівна.

Ці люди, як і сотні інших наших земляків — жертв сталінського режиму, заслуговують на те, щоб ми пам'ятали про них. Аби більше не трапилось такого, щоб брат ішов на брата, проливалась кров. Адже життя людини — найвища цінність, і забрати його може тільки Всевишній.

Окупувавши Україну, совіти почали впроваджувати сплановані акції, спрямовані на винищення її населення. Ще влітку 1944 р. з'явився секретний наказ за № 0078/42. Ішлося про те, аби вислати всіх українців:

"а) у першу чергу вислати українців, які працювали в німців;

б)    у другу чергу вислати усіх інших українців, які знайомі з життям під час німецької окупації;

в)    виселя' и почати тоді, коли буде зібраний урожай і зданий СРСР для потреб Червоної Армії;

г)    виселяти вночі і раптово, щоб не дати сховатися іншим і не дати знати членам його сім'ї, які знаходяться в Червоній Армії.

Берія. Жуков" [17, ЗО].

У Західній Україні здійснити швидке "переселення" народу не дала ОУН-УПА, яка 1944 р. налічувала 100 тисяч осіб. Тому, щоб здійснити свій план, більшовики кинули величезні сили НКВС з метою знищити повстанців та виконати кремлівську директиву з депортації.

Густі чорні хмари знову оповили багатостраждальну українську землю. Сльози і кров залили потоками мальовничі поля і долини, ліси і гори, міста і села України. Енкаведисти повели лютий терор проти цивільного населення, грабували, ґвалтували, знищували своїми руками і руками зрадників чесних і працелюбних українців. Єдиною провиною народу було те, що він прагнув мати свою власну державу.

Переслідували не тільки тих, хто брав участь в УПА чи допомагав повстанцям. Цілі сім'ї, родини виселяли до Сибіру за брата, сестру, сина чи батька. МВС на сьогоднішній день не розкриває відомостей про людей, виселених до сибірського ґетто. Та все ж про ці злочини окупантів нам відомо із спогадів наших односельчан, які пережили ті страхіття.

Червоною нагайкою зганяли селян із рідних місць. Із болем у серці приходилось залишати домівки, дорогі могили предків, місця свого дитинства. Найчастіше про виселення повідомляли ввечері, а раннім-ранком людей вантажили на вантажівки чи фіри і відвозили на станцію. У дорогу дозволяли взяти тільки те, що могли нести їхні обез-силені тіла. По кілька тижнів тримали на станціях, потім місяцями у товарняках (як худобу) везли до найвідда-леніших куточків імперії. Тисячами гинули в дорозі та на засланні. Над миролюбними українцями нависало тавро зрадників і пособників фашизму. Поселяли в бараках по кілька сімей. Маленькі діти, перестарілі дідусі і бабусі жили у таких жахливих умовах. У такому бараці замерзала вода, продукти, мерзли тіла. Але гарячими залишались серця людей, у яких горів незгасний вогонь любові і віра в те, що колись зможуть повернутись додому. Кати змушували "ворогів народу" тяжко працювати. У шахтах, на лісоповалах гинули сотнями і тисячами українці.

За межі держави депортували близько 60 родин із Старого Лисця. Серед них виселили сім'ї: Волосянка Д. І., Зеленого М. В., Мар'ямпольського Б. Т., Феденька І, Д., Бабінчука С. І., Бабінчука С. М., Волосянка К. П., Луща-ка І. В., Волосянка О. І., Білого Д. І., Лущака Ф., Бабінчука Ф. В., Говзана М. М., Скорого Ю. В., Гаргата Д. Ф., Дубницького Ю. Й., Лущака В. М., Волосянка С. О., Данилів П. І., Мендика Ю. Є. та інших.

Більшість із виселених родин повернулись у рідне село 60 — 70 років, добились реабілітації. Це було початком нашої перемоги. Деякі сім'ї залишились на проживання в Далекому Сибіру. Не повернулись в село Бабінчук Г. Ф., Бабінчук М. Ф., Гуменяк М. І., Зелений С. В. Перелік можна було б продовжити.

Пам'яті всіх виселених до Сибіру краян випускниця школи Людмила Досінчук присвятила вірш "Таємниця Великодніх дзвонів".

Чому сумуєш ти, моє село?

Чому піввіку в серці біль тримаєш?

Уже відтоді стільки літ сплило,

Та сорокових ти не забуваєш.

Яких дісталося тобі випробувань!

Я чула про часи тяжкі, пекельні,

Коли людей нещадно, без вагань Жорстоко нищив ворог твій смертельний.

Мені бабуся все розповіла:

Про ті страждання, про нелюдські муки...

...Тоді весняно так земля цвіла,

Ще не було ні горя, ні розлуки!

Великдень. Дзвонять дзвони у селі.

Навколо пахне квітом первоцвіту,

І традиційна паска на столі,

І поганками розцвітають діти.

Габуся в хаті. Юна, з немовлям (мого татуся до грудей горнула).

Та раптом чує, наче грім здаля:

"Щоб вас за дві години тут не було!".

За що така лиха спіткала доля У рідній хаті, на своїй землі?

Чи то була, можливо, Божа воля,

Чи люди, може, ці недобрі, злі?

За що невинним в лютім краї помирати?

За що дано бабусенці моїй Покинути родину, друзів, хату,

Своє село на цій землі святій?

З малим дитям судилось на чужині Перестраждати мучені роки.

Не знала, чи побачить ще Вкраїну,

Де спочивають вічним сном батьки.

Ішли роки. В далекому Сибіру Вмирали сотні, тисячі людей!

Згасали разом з ними їх надії На радісний, щасливий, світлий день.

Згасали... Жевріли, але не згасли,

Бо ясний вогник блимнув в далині.

Прийшов той час — тривожний і прекрасний, Лиш про минуле — спогади сумні.

В своє село вернулася старенька І на коліна, тремтячи, вклякла,

Заплакала бабусенька рідненька,

Як грудочку землі до рук взяла!

Дихнула запашним весняним духом, Крихіточку цілуючи святу,

Звела до неба теплі, ніжні руки І дякувала Господу Христу За те, що повернулася додому,

За те, що правда це і їй не сниться,

За те, що знов стоїть на місці тому.

Де в серце лине дзвонів таємниця.

Жителі Старого Лисця не раз ставали свідками страшних злодіянь колоніальних властей. Неодноразово через наше село переправляли до Чорного лісу тіла замордованих енкаведистами у Станіславській тюрмі українців. Під покровом ночі "Чорний ворон" відвозив на місце вічного упокоєння патріотів. На узбіччі Чорного лісу було викопано могильники для страждальців. Тут хоронили багатьох ватажків визвольних змагань. Є відомості про те, що в одному з могильників упокоєно тіло уславленого командира УПА полковника Ґреґота-Різуна (Василя Андруся-ка). Лицар Золотого Хреста Бойової Заслуги 1-го класу вийшов переможно з-понад 100 боїв. Вороги боялись Різуна навіть мертвого. Тіло героя засипали тонким шаром землі, а потім вкинули міни і гранати, і знову засипали.

Імовірно, у цих могильниках зариті тіла Прута, Кира, Тура та інших визначних особистостей національно-визвольного руху 1941 — 1956 pp. [17, 46].

90-х років захоронення було розкопано. Недалеко від Старого Лисця (на північно-західній околиці села) є могила сотенного "Пирога", який загинув у бою з совітами.

Дзюрак Дмитро Васильович (сотенний "Пиріг") народився 8 жовтня 1921 р. у Миколаївському районі Львівської області. 1943—1944 pp. працював вчителем у військовій школі. Активно включився в партизанську боротьбу. Був сотенним у Чорному лісі. Загинув 15 жовтня 1946 р. у Старому Лисці, де його поховали побратими. 1997 р. проведено розкопку могили Дзюрака Д. В. Його тлінні останки перевезли на Львівщину. А на Городищах (на околиці Старого Лисця) насипали могилу і встановили хрест.

Період визвольної боротьби жителів нашого села ще потребує подальшого дослідження. Ми просто зобов'язані це зробити заради пам'яті наших односельців, які поклали своє життя на її жертовник.

Незважаючи на те, що могутня колоніальна сатанинська імперія зла була надзвичайно “винахідливою" у методах боротьби з українством, нація вижила. Бо такі вже ми є — незламні, непереможні, і духу нашого ніхто не зможе подолати.

ЛІТЕ РАТУ PA

1.    Державний архів Івано-Франківської області. — Ф. р-909, on. 1, спр. 64, ар”. 11.0.

2.    Гаврилів Б. Нариси історії Лисця. — Івано-Франківськ, 1999. — С. 25.

3.    Державний архів lea1'з Франківської області. — Ф-98, on 1, спр. 21.

4.    Державний архів Івано-Франківської області. — Ф-98, on 1, спр. 21, арк. 28.

5.    Державний архів Івано-Франківської області. — Ф. р-98, on 1 С, спр. 21, арк. 30 — 31.

6.    Я ш а н В. Під брунатним чоботом. Німецька окупація Станіславщини в Другій світовій війні. 1941 — 1944. — Торонто, 1989. — С. 118—119.

7.    Я ш а н В. Під брунатним чоботом. Німецька окупація Станіславщини в Другій світовій війні. 1941 — 1944. — Торонто, 1989. — С. 143—146.

8.    Я ш а н В. Під брунатним чоботом. Німецька окупація Станіславщини в Другій світовій війні. 1941 — 1944. — Торонто, 1989. — С. 187.

9.    Гаврилів Б. Нариси історії Лисця. — Івано-Франківськ, 1999. — С. 27.

10.    Державний архів Івано-Франківської області. — Ф-98, on 1, спр. 21.

11.Харитон    В. Між двох вогнів // Вперед. — 1993. — ЗО червня. — С. 2.

12.    Зона. Громадський та літературний часопис Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих. — К., 2002. — № 16. — С. 66.

13.    Архівна справа № 18913 на Вацебу Григорія Васильовича.

14.    Є ф і м ч у к Я., Карпів Й. На межі життя і смерті. Історично-краєзнавчий нарис. — Івано-Франківськ, 2002. — С. 198 — 202.

15.    Реабілітовані історією. Івано-Франківська область. Т. 4. — Івано-Франківськ, 2002. — С. 417 — 626.

16.    Андрухів І., Гавриляк С. Тисмениця. — Івано-Франківськ: Лілея HB, 2002. - С. 391.

17.    Б о д а Б. Командир Чорного лісу. — Івано-Франківськ, 1998. — С. 30.

18.    Б о д а Б. Командир Чорного лісу. — Івано-Франківськ, 1998. — С. 46.