Наукова бібліотека України


Loading
Житло і одяг
Краєзнавство - Старий Лсець - Івано-Франківська область

У рідній оселі жителі села проводили найбільшу частину свого життя. Тому кожний господар будував хату так, щоб не відчувати незручностей. Враховували все до найменших дрібниць.

Основною спорудою двору була хата, фасад її виходив на південну сторону. Будівлі зводили П- або Г-подібної форми. Господарські прибудови розміщували перед хатою, щоб ґазда міг бачити їх через вікно в разі пожежі чи "відвідин" злодія.

У Старому Лисці побутував загальноукраїнський тип житла з його традиційним планом у вигляді видовженого чотирикутника. Розмір будинку залежав від статків господаря. Найчастіше план хати виглядав так: кімната, сіни, кімната. Стіни білили в білий колір. Підлоги не було, долівку вимазували жовтою глиною. Дах хати був чотирисхилим, солом'яним.

20 —30-х років XX століття до будинків почали припасовувати ще комору. Поряд із соломою для покрівель стали використовувати черепицю, ґонту, оцинковану бляху. Багатші ґазди біля хати робили ще ґанок. Змінилась конструкція вікон та дверей. Така будівля служила 100 і більше років.

Узимку ставили загати — обкладали стіни соломою, снопами кукурудзяного бадилля, листям.

Такий інтер'єр проіснував до 50-х років XX століття. Він задовольняв житлові, виробничі потреби селянської родини із 5 —6 осіб незалежно від рівня їх достатку.

Піч ставили з північного боку від дверей. У ній варили їжу, вона була берегинею родинного вогнища. Між піччю і постіллю (ліжком) стояв припічок. Постіллю спочатку служив широкий дощаний тапчан на вбитих у землю стовпцях. Згодом стали виготовляти ліжка з боковими спинками. Застеляли його соломою та вкривали білою веретою, на якій спали. Зверху — ще одна верета, якою накривались. У головах мостили подушки. Над ліжком під стелею прикріплювали три паралельні жердки й вішали на них верхній одяг та верети. В усіх хатах під стелею розміщувались сволоки (дерев'яні балки), прикрашені Різьбленим орнаментом, де тримали документи та книжки. До сволока над ліжком кріпилась колиска.

На стіни навпроти дверей вішали ікони (образи), пучки запашних трав, гілки шутки. Уздовж стіни від постелі до покуті стояла лава, а перед нею — стіл і скриня. За столом працювали, відзначали події, їли.

Одне з чільних місць у хатньому І-і. A J. 'єрі посідала скриня. Там зберігали одяг та цінні речі. Про скриню дбала кожна жінка ще замолоду. Сюди складали рушники, вбрання, прикраси. Ніхто сторонній не міг туди зазирати. На початку XX століття у Старому Лисці були поширені скрині з опуклим віком — так звані куфери, прикрашені зверху. Куфери замикались на колодку.

Уздовж південної стіни стояла довга шва, яку на початку XX століття почали заміняти бамбетелями. Поява бамбетеля полегшила умови відпочинку молодих членів родини, які до цього спали на лавах. Зверху, ближче до дверей, висіла хлібна полиця, а між вікнами — невелике дзеркало.

Доповнював інтер'єр мисник між дверима та південною стіною, що складався із шафи (низ) і полиці для посуду (верх).

Хату освітлювали свічками і каганцями, потім — гасовими лампами. Робочий день для членів родини регулювався природними змінами дня і ночі.

Другими за значенням після хати були сіни. До них входили через високий поріг. Коли померлого виносили з хати, тричі труною злегка торкалися порога, що символізувало своєрідне прощання померлого з домом і родиною. У сінях стояли жорна, іноді мішки з зерном, вода у відрах, діжки з капустою й огірками. Стелі в сінях не було. Дим з печі через спеціальний отвір у сінях піднімався на горище (під), звідти через дах виходив на двір. На поді зберігали зерно.

Ліворуч від сіней розміщували комору. Вікна тут були менші, ніж у хаті, двері — одностулкові. Вхідні двері зачинялись на дерев'яний замок або засув.

Після завершення будівництва на гребені даху ставили квітку ("букет"), яку майстер прибивав до сволока. Цього обряду й досі дотримуються при спорудженні житла. Вивершення хати "квіткою" слугувало сигналом для господаря, що слід розраховуватися з майстрами, а господині — накривати стіл.

Селяни вели своє господарство, тому, крім хати, обов'язковими спорудами слугували стайня та стодола. Розміри її залежали від достатку родини. У стодолі зберігали немолочені снопи, солому. Посеред стодоли розміщувався тік, де молотили всю зиму. Солому й сіно складали також в обороги. Іноді добудовували приміщення для свиней та курники.

На кожному подвір'ї знаходилась криниця (кірниця, керниця). їх мурували з каменю або обкладали деревом (дубом). Воду витягали за допомогою журавля, що складався зі стовпа з вилами, між які вкладали довгу жердину. На одному її кінці закріплювали тягар для противаги, а на другому — дерев'яне відро.

Навколо садиби зводили огорожу. Здебільшого то були тин (пліт) та паркан. Іноді його зверху покривали солом'яним чи дерев'яним дашком. За давніми віруваннями, огорожа оберігає людей від нечистої сили. То було магічне коло, куди цій силі важко доступитися.

Одяг

Селяни ходили в одязі, який самі виготовляли. Сировиною для цього служили коноплі, овеча шкіра та вовна.

Чоловіки та жінки носили сорочки з грубого домотканого полотна. У свята одягали сорочки з тонкого полотна. Святкові сорочки вишивали. У нашому селі були дуже красиві узори вишиванок. Деякі зразки їх зберігаються в краєзнавчому музеї школи. Улітку селяни ходили босі, узимку в чоботах. Матеріальний рівень сімей був низьким. Часто одні чоботи були на всю родину.

Цікаво, що прали одяг жінки на річці. Сорочки золили У спеціальній діжці. Складали їх у діжу, зверху у вузлик ставили попіл і все це заливали окропом. Потім на річці прали білизну. Узимку, коли вода замерзала, сокирою прорубували ополонку.

Верхнім одягом для жінок слугували камезельки, для чоловіків — киптарі. Узимку одягали кожухи та сардаки. Чоловіки носили солом'яні капелюхи, узимку — баранячі шапки. Жінки зав'язувалися в хустки. Заміжня жінка не сміла появитись на вулиці з непов'язаною головою. Дівчата вплітали в коси китайки (стрічки). Виготовляли одяг та матеріал Для нього здебільшого місцеві майстри (ткачі, кравці, шевці).

Жителі Старого Лисця свято берегли й передавали з покоління в покоління обряди, звичаї, традиції. Цікавим був обряд весілля. Кожне свято, подія в житті людини супроводжувалися певними звичаями і традиціями.

З глибин віків, тисячоліть до мене лине пісня предковічна.

З собою забирає у політ.

А сила пісні чарівна, магічна.

О   пісне з батьківського краю, ти маниш в той далекий час.

Під твій мотив я засинаю

І    прокидаюся не раз.

Ти — найдорожчий скарб народу, тобою тішиться весь світ.

Лиш ти надія на свободу, ти свідок всіх минулих літ.

Олена ЧОРНОУС

ЛІТЕРАТУРА

1.Грабовецький    В. Ілюстрована історія Прикарпаття. — Івано-Франківськ. — 2002. — T. 1. — С. 170.

2.    Б у ч к о Д. Походження назв населених пунктів Покуття. — Львів, 1ОД0. - С. 12.

3.    Грабовецький В. Ілюстрована історія Прикарпаття. — Івано-Франківськ. — 2002. — T. 1. — С. 27.

4.    Б у ч к о Д. Походження назв населених пунктів Покуття. — Львів, 1990. - С. 85.

5.    Б у ч к о Д. Походження назв населених пунктів Покуття. — Львів, 1990. - С. 23.

6.    Грабовецький В. Ілюстрована історія Прикарпаття. — Івано-Франківськ. — 2002. — T. 1. — С. 173.

7.    Записано від жителя с. Старий Лисець Турчина Івана Гнатовича.

8.    Записано від жителя с. Старий Лисець Турчина Івана Гнатовича.

9.    Гродські і земські акти. — Т. 12. — С. 21.

10.    Гродські і земські акти. — Т. 12. — С. 201.

11.    Гродські і земські акти. — Т. 19. — С. 44.

12.    Г а в р и л і в Б. Нариси історії Лисця. — Івано-Франківськ, 1999. — С. 4.

13.    Жерела історії України-Руси: Матери яли до історії Галичини. Зібрав і впорядкував Стефан Томашівський. Акти з р. 1649—1651. — Львів, 1901. - Т. 2. - С. 88-90.

14.    Альманах Станіславівської землі. — Нью-Йорк — Торонто — Мюнхен, 1975. - Т. 1. - С. 55-56.

15.    Альманах Станіславівської землі. — Нью-Йорк — Торонто — Мюнхен, 1975. - T. 1. - С. 57.

16.    Handbuch des Lemberger Statihalterei Zebietes in Zalizien fur das jahr 1858. - S. 114, 115.

17.    Г а в p и л і в Б. Нариси історії Лисця. — Івано-Франківськ, 1999. — С. 7.

18.    Шематизм-ь греко-католицької єпархії Станіславівської. — Станіславів, 1894. - С. 123.

19.    Slovnik Geograficzny Krolestwa Polskiego. — Warszawa, 1884. — T. 5. — S. 860-861.

20.    Йосифінська і францисканська метрики. — 1880. — С. 174.

21.    Spis Miejscovosi do Czesci Adzesowej. Liste des Localite's. — Krakow. — 1902. - S. 1789.

22.    Альманах Станіславівської землі. — Ною-Йорк — Торонто — Мюнхен, 1975. - т. 2. - С. 267.

23.    Ksirga adresova Polski. — 1926/27. — S. 1798.

24.    Stanislawowski dziennik Wojewodzki. — 1932. — №4.'- S. 77.

25.    Statistika Polski. Skozowidz gmin. Rzeczi Pospolitej Polskie (Ludnosci і budynki). — Warszawa, 1931.

26.    ДАІФО'. — Ф. 23, on. 1, cnp. 331, арк. 109.

27.    Stanislawowski dziennik Wojewodzki. — 1934. — № 22. — S. 245 — 246.

28.    ДАІФО. — Ф. 23, on. 1, cnp. 165, арк. 5.

29.    ДАІФО. - Ф. 23, on. 1, cnp. 317, арк. 112.

30.    ДАІФО. — Ф. 23, on. 1, cnp. 519, арк. 8.

31.    ДАІФО. — Ф. 23, on. 1, спр. 519, арк. 8.

32.    ДАІФО. — Ф. 2, on. 9, спр. 213, арк. 1 —10.

33.    Копчак С., Мойсеєнко В., Романюк М. Етнічна структура та міграції українського населення Прикарпаття. Статистико-де-мографічне дослідження. — Львів, 1996. — С. 202.

34.    Г а в р и л і в Б., X а р и т о н В. Нариси історії Лисця. — Івано-Франківськ, 1990. — С. 23 — 24.

35.    ДАІФО. — Ф. 6 cr, оп. 4, спр. 112, арк. 3.

36.    ДАІФО. — Ф. 23, on. 1, спр. 414, арк. 5.

37.    Там само.

38.    ДАІФО. — Ф. 23, on. 1, спр. 177, арк. 8.

39.    ДАІФО. — Ф. 23, on. 1, спр. 719.

40.    ДАІФО. — Ф. 6 cr, оп. 4, спр. 112, арк. 10.

41.    ДАІФО. — Ф. 2 сг, оп. 4, спр. 399, арк. 2.

42.    ДАІФО. — Ф. 25, on. 1, спр. 21, арк. 2.

43.    ДАІФО. — Ф. 2 сг, оп. 4, спр. 399, арк. 4.

44.    ДАІФО. — Ф. 6 сг, оп. 4, спр. 112, арк.5.

45.    ДАІФО. — Ф. 6 сг, оп. 4, спр. 112, арк. 52.

46.    ДАІФО. — Ф. 23, on. 1, спр. 714.

47.    ДАІФО. — Ф. 2, оп. З, спр. 35, арк. 17.

48.    ДАІФО. - Ф. 2, оп. 8, спр. 1378.

49.    ДАІФО. — Ф. 2, оп. З, спр. 39.