Наукова бібліотека України


Loading
Діяльність осередку "Просвіти"
Краєзнавство - Старий Лсець - Івано-Франківська область

Жителі села стежили за політикою іноземних поневолювачів, розуміли необхідність національного єднання. Для того, що здобути незалежну державу, потрібні були національно свідомі люди. Селяни, поділяючи всі трагедії українського народу, за висловом академіка В. Грабовець-кого, мучилися, тяжко працювали, але завжди вірили у своє національне відродження.

Велику роль у вихованні молодого покоління українців відіграло товариство "Просвіта", засноване уЛьвові 1868 р. Осередки організації існували майже в усіх населених пунктах Станіславівщини.

За ініціативою отця І. Устиянівського 20 березня 1927 р. у Старому Лисці відбулись збори, де прийнято звернення до високого Воєводства в Станіславі. Повідомлялось, що члени громади Лисець Старий мають намір "заложити" у себе читальню "Просвіта". Складено статут осередку у п'яти примірниках. Воєводство дозволило заснувати осередок "Просвіти". Керівником став місцевий священик Іван Устиянівський. Її членами були: Атанасій Федоришин, Семен Пилипів, Іван Цап, Петро Бойко, Семен Волосянко, Михась Говзан, Йосип Турчин, Никола Говзан, Никола Удуд.

Підписи цих людей є на зверненні до Воєводства і на Статуті товариства [47, 17].

Зібрання проходили в Бойка Петра Миколайовича. Пізніше, 1933 року, на кошти жителів села споруджено читальню "Просвіти" [48, 1378]. Члени товариства збирались у суботу і неділю. Вивчали історію України, твори Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки. Завідував читальнею Окунь Василь Петрович. Тут було зібрано цінну бібліотеку, якою відав Костюк Павло Михайлович. Він проводив у селі велику просвітницьку роботу.

Павло Михайлович служив у польській армії (кавалерії). Був надзвичайно кмітливим, спритним, здібним. 1933 р. отримав відпустку за те, що виграв приз (дістав приз із високого стовпа, де його було підвішено). Повернувшись із війська, займався активною громадською роботою. Зумів зібрати велику бібліотеку з багатьма вартісними книгами. Члени товариства знали про ті безчинства, які чинив комуністичний режим на Наддніпрянщині. Мали книжки про голодомор. Особливий інтерес викликало читання книги "Червоний чортополох", де розповідалось про злодіяння Сталіна.

Костюк П. М. створив у селі товариство “Сокіл". Кожного року на Різдвяні свята діяв вертеп, який також організовували просвітяни. До свята Водохрестя молоді хлопці вирізали з льоду хрест, фарбували його, прикрашали. Воду освячували на річці.

Павло Михайлович був здібною людиною. Освоїв кілька ремісничих спеціальностей. У Лисці навчився кушнірства. Був добрим кравцем. У Станіславі в одного єврея набув умінь годинникарства. Любов до цього ремесла збереглась у нього на все життя. Захоплювався також фотографуванням. Одним із перших в селі придбав фотоапарат.

За любов до України П. Костюк багато пережив. У часи польського панування (1935) був ув'язнений за активну громадську діяльність. Кілька тижнів перебував у постерунку польської поліції в Олесьові. Його прикували ланцюгами за руку і ногу. Зумів витягти Руку, потім звільнив ногу, яку прив'язали до бильця ліжка. З ланцюгом на нозі через вікно босим утік додому. Швидко переодягнувся і так з ланцюгом на нозі 'Через річку дістався до депутата Сейму в Богородча-нах. Розповів йому все. Потім цей депутат виступав на засіданні парламенту у Варшаві з приводу того, як поляки ставляться до українців.

Восени 1939 року Павло став свідком того, як Червона армія вступила в наш край. У Лисці разом з друзями був у той час, коли совіти прийшли нас "визволяти". Люди дійсно зустріли москалів, як братів. Але свою справжню суть "визволителі" показали в перший же день. Один із воїнів, побачивши наш жовто-блакитний стяг, зі сваркою зірвав його, потоптав ногами, вигукуючи: "Ника-кой Украиньї не бьіло, нет и бьіть не может!". Уже тоді зрозуміли українці, що їх чекає. Цю подію Павло Михайлович запам'ятав на все життя, як і навіки закарбувалась ненависть до совітів. їх "люб'язність" він дуже скоро відчув на собі. Одного дня йому принесли повістку про виклик в НКВД. Увійшовши до кімнати, побачив ящик з літературою, який діячі "Просвіти" заховали під підлогою. Усе стало відразу зрозумілим. Читальню "Просвіти" москалі переобладнали під клуб. Робили сцену, коли зірвали підлогу, то й виявили ящик з літературою. Змірявши Павла презирливим поглядом, один із катів проронив фразу: "Садись враг народа!". Почалися допити, тортури. Павло ні в чому не признався. А звинувачували його в буржуазному націоналізмі. Били так, що непритомнів. Опісля відливали водою і знову били. Так поводились ті, що видавали себе за правдолюбів, поборників прав знедолених.

1940 р. Костюка П. М. призвали до червоної армії. Був відправлений для проходження служби в Дніпропетровськ. Якось при переході з однієї частини в іншу йому вдалось втекти із колони. Бур'янами вночі добирався з одного села до іншого. Роздобув цивільний одяг. Через кілька місяців пішки дістався до дружини Варвари у Станіслав. За німців працював на залізниці. Спочатку кочегаром, потім машиністом. Життя виявилось дуже складним. Щоб отримати певні гроші на продукти, доводилось, ризикуючи життям, виносити вугілля у штанах. Це було небезпечно. За такий проступок фашисти могли розстріляти на місці. З приходом червоної армії і далі працював на залізниці. По-скільки Павло добре знався в техніці, то зумів відновити кілька трофейних німецьких автомобілів. Користувався великим авторитетом серед працівників. Одного разу під час аварії на залізниці зазнав великих опіків. Довго лікувався. Після хвороби працював механіком з обслуговування на залізниці. Відремонтував багато годинників. Бачачи розум, здібності Павла Михайловича, совіти неодноразово викликали його в партійні органи, агітували вступити в партію. Але він завжди відмовлявся, бо бачив людиноненависницьку політику окупантів.

У м. Станіславі Костюк П. М. проживав поряд із родиною отця І. Устиянівського. Не раз допомагав її членам переховуватись від переслідувань. Спільно відбували Богослужіння, обряди. Павло був чесною, бо-голюбною людиною, завжди говорив правду у вічі своїм опонентам.

Часто приїздив в село. Для церкви Собору Пресвятої Богородиці подарував годинник. Щиро радів відновленню Української держави. Помер П. Костюк 2001 року. Похований у родинному склепі в Старому Лисеці.

Роль "Просвіти'' у селі важко переоцінити. В умовах іноземного поневолення завдяки діяльності таких осередків у містах і селах народ зберігав свою мову, традиції, культуру. Широко підтримувалась ідея соборності держави, возз'єднання із Східною Україною.

1935 р. було споруджено ще одну читальню "Просвіти" (колишній клуб, сьогодні — торговельний комплекс "Левада"). На 1936 р. у Старому Лисці налічувалось 120 членів товариства. Керівник осередку — о. Іван Устиянівський [49, 39]. Члени організації сплачували членські внески 20 ґрош (20 коп.) на місяць. Серед найактивніших культур-но-освітніх діячів того часу слід назвати Михайла Окуня, Івана Турчина, Дмитра Лущака, Юрія Гаргата, Івана Фе-денька, Танаса Говзана, Миколу Білогубку, Юрія Скорого, Михайла Скорого, Михайла Гуменяка, Павла Костю-ка, Василя Балана.

Перед входом в читальню було встановлено меморіальну дошку січовим стрільцям — вихідцями із Старого Лисця. 1939 року її сховано на стрісі будинку. Зараз вона розміщена на могилі УСС, відкритій 20 жовтня 1990 року.

Просвітяни організували в селі самодіяльний драматичний гурток. Його роботою керував Балан Василь Іванович. Він підбирав репертуар, розписував ролі, проводив репетиції, виготовляв декорації. У репертуарі драмгуртка було багато п'єс українських письменників: "У неділю рано зілля копала" О. Кобилянської, "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці" М. Старицького, "Наталка Полтавка" І. Котляревського, "Дай серцю волю, заведе в неволю" М. Кропивницького та багато інших. Його активними членами залишались: Феденько Пилип Гнато-вич, Дзібій (Цап) Ганна Юріївна, Балан Ганна Степанівна, Волосянко Ганна Дмитрівна, Балан Василь Іванович, Балан Михайло Васильович.

Місцевий осередок "Просвіти" підтримці.тісні зв'язки з іншими організаціями, зокрема, обла:ним осередком, осередком с. Саджави Богородчанськсго району тощо. Часто драмгуртківці їздили на гастролі до інших сіл.

Велику роль у житті "Просвіти" відігравав Гринішак (на жаль, імені його не встановлено), який був членом комітету Центросоюзу у Станіславі. За його допомогою у селі організовано селянський кооператив, молочарню, магазин. Передові діячі дбали про заснування мережі таких закладів на противагу польським та жидівським. У Цент-росоюзі був маслозавод. Масло вивозили до Польщі. Воно користувалось великим попитом серед поляків. Ціна на наше масло була у два рази вища, ніж на такий же продукт інших заводів. Це пов'язано з його високими смаковими та іншими якостями.

1939 року із приходом радянських військ товариство припинило своє існування. Жителі села згадують, з якою ненавистю червоні солдати зірвали зі стіни портрети

І. Франка та Т. Шевченка. їх викинули на землю, потоптали ногами.

Будинок хати-читальні зберігається до нинішнього дня. Спочатку совіти зробили з нього клуб, з 1953 року в ньому була школа. А 1983 — колгосп віддав споруду під житло своїм працівникам.

У кінці 30-х років у селі, крім "Просвіти", діяли й інші українські товариства: "Сокіл", "Січ". їхніми керівниками були Костюк Павло Михайлович, Лущак Олексій Васильович, Вацеба Григорій Васильович. На плацу біля читальні молоді хлопці тренувалися, виконували фізичні вправи. Діяльність цих товариств сприяла культурно-національному відродженню, формуванню національної свідомості, готувала ґрунт для відновлення Української соборної держави.

Житло