Наукова бібліотека України


Loading
ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ СЕЛА МАРКІВЦІ
Краєзнавство - Марківці - Івано-Франківська область

Це перший, хоч коротенький, але дійсний нарис історії наших предків.

Це оповідь про заповітні стежки, якими ходили наші пращури від найдавніших до найновіших часів.

Це іспит нашого розуміння зрілості, яко невеличкої частки українського народу.

Це своєрідний житєпис натури наших предків і батьків впродовж тисяч років.

Це «НОВАНГЕЛІЯ Марківців» базована на історії світу та наукових дослідженнях вчених-науковців, археологічних розкопках, народних переказах і врешті на оповіданнях живих ще свідків XX сторіччя.

Кожний переказ, оповідання, приповідка, пісня весела чи сумна, — все це дрогоцінні перлини нашої історії.

Хай «Книга Марківців» буде на славу батькам та предкам нашим, наукою для нових наступних поколіь.

Хай вона стане святинею та гордістю для всіх поколінь в Марківцях і в діаспорі.

Читайте і розумійте її.

Село Марківці розміщено на Підкарпатській височині, приблизно 300 м від позему моря, на перехресті Підкарпатських суходільних шляхів, на північ від гір Карпат, на південь від ріки Дністер і на схід від ріки Надвірнянська Бистриця.

Від села на захід, а далі на північний захід—м. Івано-Франківськ, в минулому Станиславів (16 км), на північ — м. Тисмениця (10 км), на схід, а далі на південний схід — м. Коломия (45 км), на південь — м. Надвірна (30 км).

Граничить з такими селами: на сході — с. Одаї, на півдні — с. Липівка (в минулому Лядське Шляхетське), на південному заході —с. Братківці, на заході—с. Хриплин, на півночі—с. Хом’яківка, на північному сході—с. Чорнолізці.

Річка Стримба перед селом на півдні розливається на два русла, а за селом на півночі знову зливається в одне русло, творячи тим у селі неначе острів. Дальше коло м. Тисмениця р. Стримба вливається в р. Ворона а з нею в р. Надвірнянська Бистриця, яка тече в р. Дністер, що пливе із заходу на схід до Чорного моря.

У селі до лівого русла р. Стримби, вливається потічок-рутка Раковець у південній частині села і потічок Вунява у північній частині. У південній частині коло головної дороги, випливає джерельна вода, знана як Рузина Кірниця і малим струмочком пливе і вливається до р. Стримби. Між Марківцями і Чорнолізцями ще пливе річка Рокитна, яка тече до р. Ворона.

По обох боках лівого і правого руслів річки Стримби, розташоване село Марківці.

СІНОЖАТИ, ПОЛЯ, ЛІСИ І САДИ

Сіножати — це долини замокрі для орної землі. Поля тут зачисляють до третьої кляси. Ліси листкові: дуби, берези, вільхи, осики і корчі ліщини та лози. В селі: липи, каштани і верби. В садах: яблуні, грушки, сливки, вишні і черешні, а де-не-де черемха.

НАЗВИ ПОЛЯ

У східній частині села три стародавні, може й найстарші назви частин села, які збереглись ще від перших поселенців — Луги і Дубина, а дальше на південь Залужжя {за лугом).

Інші назви на південь від села до колійової дороги — Царина Мала, Царина Велика і Добрівки. Дальше на південь, за колійовою дорогою—Горішнє поле.

На захід від Горішнього поля, до рутки Раковець—Вільшники. Далі на захід за руткою Раковець—поля і ліси Раковець Великий і Раковець Малий. У західній частині села назва — Нивки і Гай. Дальше на захід — ліс і поле Ропчі. Ще дальше на захід, за колійовою дорогою—ліс і поле Замішлі і Лисі-Ями.

На північний захід — поле і ліси Вунява. На північ від села — поля Вівсищі, Млинищі і Стави, а дальше на північ — Глибока Долина. На північний схід за селом — поля Копані, Зруб і Студинець. А ще дальше на схід — поле, ліс і сіножати Рокитна.

ЗЕМНА ПОСІЛІСТЬ МАРКІВЦІВ

У загальному до Марковець належало приблизно 2 500 гектарів землі. Приблизно половина з цього була приділена для польських землевласників.

Останнім польським землевласником у Марківцях до 1939-го року був Д. Ладомірський.

ІСТОРИЧНА АДМІНІСТРАТИВНА ПРИНАЛЕЖНІСТЬ

Село Марківці, ще під попередньою назвою Луги, від приблизно V ст. до Христа, входило в склад дністрянських племен-тиверців.

Від, приблизно IV ст. до Христа, входило до складу Індо-Европейської культури. А від 3 500 років до Христа, до Дніст-рянсько-Бужанської культури.

Від 1000 до 800 років до Христа належало до торговельного союзу тиверців і гальштатських галійців. Центром торгівлі була оселя коло Дністра, під назвою Галіц (Gallic)—де сьогодні місто Галич.

Від VIII—VI ст. до Христа було під деяким впливом кімерійців, а від VI — II ст. під деяким впливом скитів, але адміністративно не входило в склад ні одних ні других.

Також, від II ст. до Христа до II ст. по Христі, було тільки під подібним впливом сарматів. А від II до III ст. входило до складу Сарматського союзу племен Східної Европи під владою аланів.

Від III до IV ст. було під окупацією готів.

УIV ст. входить в склад Союзу Східно-Европейських племен, під керівництвом першого великого українського князя Божана, який боровся і проти гунів, і проти готів. Готи називали їх анти, тобто противники.

Але від кінця IV ст. до 453 року під окупацією гунів.

Від V ст. входило в склад Визвольного руху, так званих «слов’ян» або рабів. Але вже від VI ст. тут знову були дуже непевні і небезпечні часи. Сюди переходили азіати, авари, болгари і мадяри.

870-х років увійшло до складу Християнства Кирило-Мефо-дїївського обряду, яке поширилось з Великої Моравії де сьогодні Словаччина, а першою митрополією було місто Перемишель.

915 року за Київського князя Ігоря село входило в склад Кшвсько-Днісгрянського торговельного союзу, центром якого була оселя Тлумачів, де сьогодні місто Товмач або Тлумач.

А вже 993 р. за князювання Володимира Великого, коли за Карпатами поселились мадяри, с. Луги та території Західної України належали до Київського князівства.

1141 р. за князя Володимирка село входило в склад Галицького князівства.

Від 1205 року за князя Романа Мстиславича, належало до Г алицько-Волинського князівства.

1387 р. ще під назвою Луги, а вже від 1450-х років під назвою Марківці було під окупацією Польщі.

Від 1772 р. поселення під окупацією Австо-Угорщини і належало до Станиславівської губернії.

1918 р. за Самостійної України село входило до Товмацького району, Станиславівської області.

Від 1921 р. ще не офіційно, а від 1923 р. офіційно, знову під польською окупацією, і належало до Тлумацького повіту, Сганисла-вівського воєводства.

1939 р. під першою совєтською окупацією.

Від 1941 р. під німецько-мадярською окупацією.

Від кінця 1944 р. під другою совєтською окупацією.

Тепер село належить до Т исменицького району, Івано-Франківсь-кої області, держава Україна.

НАСЕЛЕННЯ СЕЛА МАРКІВЦІ

До 1939 р. в селі було понад 400 родин українців і близько 20 родин поляків. В загальному 1 500 осіб.

Підчас Другої світової війни населення села Марківці значно зменшилося. Історія міст і сіл УРСР з 1971 року подала, що тоді в Марківцях було 1 381 осіба, але тут долучено й село Одаї.

Прізвища Марковецьких родин знаних до 1944 р.

А

Аба (ж)

Адамович

Адамовский (п)

Адамчук

Андрійчук

Арабчук

В

Василишин

Василюк

Варещук

Величко

Верний

Винник

Вінтоняк

Вінярський

Вірасток

Вовчук

Ґ

Ґацковський

Ґроховський

Ґвоздяк

Ґудзовський

Ґулій

Ґуляк

Б

Базюк

Балаш

Баран

Барасюк

Бартечко(п)

Безанюк

Березовський

Г

Гайдей

Гаймус

Гавозин

Гаврилів

Гекавлюк

Г ендлєр (ж)

Гнатишин

Гнатюк

Д

Данильців

Дилєвський (її)

Дем’яник

Дмитрів

Дмитришин

Бібер

Білінський (п)

Бойчук

Боровський

Будзан

Буртик

Бучуляк

Голинський

Головатий

Голютяк

Горішний

Гробелько

Гулечук

Гуцуляк

Дмитрук

Добровольський

Дрогомирецький

Дудчак

Дунда

є

Єглінський (п)

3

Заблотовський Загурский(п) Зайонц (п)

Заник

Зорій

К

Казибродюк

Казимірчук

Кархут

Кпим

Коваль

Коґут(п)

Козаровський

Козачук

Кливак

Л

Ладомірський (ті) Лейба (ж)

Лесюк

Лєщинський (п) Лудчак Лукасевич Луців

Н

Наворот Назарчук (п) Настюк

П

Паздзюха (п)

Палюґа

Палюх

Єзєжанський (гі) І

Іваніцкий

Іванець

Іванюк

Козубер

Козубель (п)

Коновейчук

Копел (ж)

Корбугяк

Костецький

Косгишин

Коспок

Коцюбан

М

Малик (п)

Малинович

Мандрик

Масєвич

Мацейко

Медзінський (п)

Мелінишин

Мельник

Нікулин Нога (и)

Пилипишак

Підгірниіі

Підлуцький

Ж

Жураківський

Івасюк

Іґлінський

Криворучка

Кримінський

Кукудяк

Куліковський

Куриляк

Кухарський

Кучар

Кучер

Куцик

Микитин

Михайлюк

Млиниський

Моклович

Мостовик

Мочарський

Мучка

О

Остап’юк

Орещук

Прокуда

Процюк

Плентковський

Пасєтний

Пастернак

Р

Рашко (п)

С

Сапа

Свєнтковський (я) Свєнціцький (я) Сим’янчук Симанюк

Т

Тарновецький Тарновський Твердохліб Тибурчин (п)

X

Харевич

Харліковський

Ш

Шак

Швак

Я

Яблонський (п) Яворський

Прокопчук

Романюк

Сисак

Сікорський

Слободян

Смук

Собчак

Тимчук

Торб’як

Третяк

Хомишин

Хом’як

Шевчук Шойла (ж)

Яґа (п)

Пошницький

Стефанюк

Стефурак

Стрілецький

Стоґова (п)

Сушириба

Ф

Финик

Фляк (п)

Франків

ц

Цибульський

Ч

Череватий

Щ

Щипанський (п)

Якимчук

Деякі з цих прізвищ у Марківцях були тільки якийсь короткий час. Як наприклад священники, учителі, деякі урядовці та інші.

Після Першої світової війни жидів у Марківцях уже не було. А після Другої світової війни нестало і поляків. Залишилося тільки пару родин, які подружилися з українцями.

Зате після Другої світової війни у Марківцях поселилися кільканадцять нових родин, чи осіб, з новими прізвищами з Лемківщини і зі Східних областей України, яких сьогодні вважають вже також марковецькими.

Треба сподіватися, що їх імена і прізвища будуть поміщені в новій історії Марківців.

ІНШІ СІЛЬСЬКІ ТА ВУЛИЧНІ ПРІЗВИСЬКА

У Марківцях було багато родин під однаковим прізвищем. А щоби знати про кого говорять, то до їх прізвищ долучали ще й сільські-вуличні прізвиська, як:

Андречко

Безпальок

Бомко

Босняк

Волощук

Гарбуз

Гиршко

Іванечко

Карпунь

Кирилишин

Козарик

Колісничка

Кузь

Леськів

Малай

Мацьків

Мов’як

Озимко

Панько

Пахнєк

Петречко

Рибак

Рекрут

Тістечко

Ходак

Червоненький

Чорненький

Шкарпій

Шварцунь

Яцунь

Таких і подібних сільських прізвищ у Марківцях було багато більше.

Деякі сільські прізвища були по дідові чи бабі, по татові чи мамі, переважно коли мама була вдовою. Інші сільські прізвища стосувались фаху чи професії, але було багато вуличних прізвищ насмішливих, а той образливих.

Правда, що такі вуличні прізвища не були ніде написані, ані зареєстровані. І ніхто себе не називав таким вуличним прізвищем, хоч і знали що інші так називали, чи так їм прозивалися. Але було й так що в дійсності, без цих вуличних прізвищ тяжко, або й неможливо розібрати про кого мова. Тому ніхто й не противився таким сільским чи вуличним прізвищам.

У Марківцях чи у діаспорі в розмові про марковецьких ще й сьогодні до ім’я і прізвища обов’язково долучають ще й сільське-вуличне прізвище або часто обминають правдиве прізвище і адресують просто по сільському: Кузь, Петречко, Бомко, Пахнєк.

Буває і таке, що коли не знаєш сільського прізвища людини, той не довідаєшся ані хто він, ані де живе. Про такі сільські-вуличні прізвища знають тільки марковецькі.

ПІСНЯ НЕЗНАНОГО АВТОРА

Твій рідний край дитино*

Твій рідний край дитино То красна ця земля,

Куди не глянеш оком,

Ліси, луги, поля.

І потічок той сріблий,

І той зелений гай,

Це все, моя дитино,

Твій рідний, рідний край.

* Нехай ця пісня буде одним із символів рідного села