Наукова бібліотека України


Loading
З літопису осередку Народного Руху України в селі
Краєзнавство - Ямничани - Івано-Франківська область

Історію осередку НРУ в Ямниці слід почати із створення в серпні 1989 року в селі філії науково-культурного товариства “Рух” (м. Івано-Франківськ). Щоправда, опозиція комуністам в селі формувалася ще раніше... За ініціативою Романа Ткача, Василя Дейчаківського та Ігоря Дейчаківського ще на початку літа 1989 року в Ямниці створюється перша організована антикомуністична група. Вона взяла активну участь практично у всіх національно-демократичних акціях, які проводяться в Івано-Франківську та в райцентрах області влітку 1989 року. До цієї групи ввійшли: Микола Мацюк, Володимир Грицак, Василь Мулярчук, Василь Ілащук, Михайло Ткач, Андрій Кічак, Дмитро Бур’яник, Василь Дорошенко, Василь Іваночко. Показово, що на сходини групи, які напівлегально відбувалися на місцевому стадіоні, почали проходити ті, хто в минулому із зброєю в руках виступав проти комуністичного режиму. Це були колишні вояки УПА Михайло Зуб’як, Олекса Мицько. Відправною точкою антикомуністичної діяльності групи можна вважати 18 червня 1989 року, коли ямничани стали учасниками панахиди та стихійного мітингу на території колишнього міського цвинтаря в Івано-Франківську, присвяченого пам’яті Українських Січових Стрільців. 20 липня 1989 року в Івано-Франківську відбувся черговий грандіозний мітинг, який проводили демократичні організації краю. Ям-ницька молодь прибула на нього організовано з українськими національними прапорами, які заздалегідь були заготовлені робітниками цементно-шиферного комбінату за участю ям-ничанина Володимира Грицака. Багатотисячний мітинг, який вирував у міському парку, при появі колони ямничан вибухнув багатоголосим: “Слава! Слава!” Напевне, найбільше схвилював присутніх запальний виступ В’ячеслава Чорно-вола, який, незважаючи на захворювання горла, кожним своїм словом виховував нові лави борців за незалежність України.

В той же день вперше за багато років побачила національну символіку і Ямниця. Зразу ж після мітингу хлопці поїхали в село і пішли на стадіон, де в той час проходив футбольний матч. Невелика колона молодих ямничан у складі Андрія Кічака, Романа Ткача, Любомира Іваночка, Василя Іваночка, Володимира Грицака, Ігоря Дейчаківського, Миколи Данилюка, Василя Гулаги пройшла з національними синьо-жовтими прапорами довкола стадіону біговою доріжкою. Богдан Іваночко і ще декілька ямничан при появі колони з прапорами скомандували: “Встати!”. Люди на стадіоні піднялися, вітаючи таку небуденну для свого села подію.

Слід зазначити що в літніх антикомуністичних акціях 1989 року активну участь брали і ямничани Микола Шатрук та його мати Ганна, яка в свій час зазнала переслідувань від тоталітарного режиму. В серпні 1989 року, як зазначалося вище, ямничани отримали дозвіл від керівництва науково-культурного товариства “Рух” м. Івано-Франківська на створення в Ямниці його філії. Відповідний документ був вручений представнику ямничан на зборах “Руху” його головою Маркіяном Чучуком. Роман Ткач з цим документом звернувся до голови сільської ради Ярослава Стриганина з проханням на дозвіл офіційної діяльності філії. Такий дозвіл був отриманий. На зборах товариства, які відбувалися кожного понеділка ввечері за присутності багатьох десятків ямничан, хлопці знайомили односельчан з політичною ситуацією в Союзі, Україні, краї, зачитували звернення, відозви новітніх антикомуністичних організацій, розповсюджували різні документи, матеріали, в тому числі й національну символіку. Саме на одному із засідань ямницької філії “Руху”

вперше було поставлено питання про потребу повернення ямницької церкви в лоно вселенської, з українським греко-ка-толицьким обрядом.І хоч ця ідея не всіма присутніми була сприйнята однозначно, але завдяки виступу і позиції авторитетного в селі Семена Дейчаківського вона почала все більше пробивати собі шлях в напрямку відновлення історичної справедливості. Число прихильників товариства в селі невпинно зростало. На своєму організаційному зборі члени філії одностайно обрали головою Романа Ткача, а його заступником Василя Дейчаківського. Протягом вересня-жовтня до лав товариства, яке потім трансформується в осередок Народного Руху України, приходять і активно працюють Василь Деркач, Ярослав Деркач, Тарас Мицько, Василь Мицько, Дмитро Левицький, Іван Гурський, Василь Ребрик, Антон Сенько, Ярема Зуб’як, Микола Данилюк, Ярослав Кушніренко, Мирослав Шпільчак, Ярослав Ребрик, Антон Каляндрук, Антон Катамай, Василь Гулага, Оксана Мороз, Роман Мороз, Ганна Ткач, Михайло Брикалюк, Роман Сенько, Ярослав Галіпчак... Директор ямницької середньої школи Романія Антонівна Постолянюк на одному із засідань “Руху” запропонувала вписати до товариства всіх учасників шкільної самодіяльності. Представники районних компартійних органів були стурбовані таким розвитком подій в Ямниці і тому намагалися тримати діяльність місцевого

осередку “Руху” під постійним наглядом. Частими “гостями” на зборах “Руху” стають партійні ідеологи Черкаєва та Малик. Тим часом 9 вересня 1989 року в Києві відбувся І установчий з’їзд Народного Руху України, який започаткував першу легальну опозицію до КПСС-КПУ в Україні.

Одразу після з’їзду в Ямниці відбулася зустріч громади села з делегатами рухівського форуму Зіновієм Думою, Севе-рином Салітрою та Романом Уляшкевичем. Ця зустріч сприяла ще більшому поширенню в Ямниці ідей національного визволення і відродження державності.

В жовтні 1989 року, як і в попередні два місяці, в урочищі Дем’янів Лаз неподалік Івано-Франківська активістами новітніх демократичних організацій велись розкопки по виявленню останків жертв більшовицького терору 1939-1941 p.p. В цій важливій справі активну участь брав Микола Мацюк, який паралельно збирав інформацію і про ямничан, замучених сталінськими катами в роки першої та другої більшовицької окупацій. 31 жовтня за ініціативою ямницьких рухів-ців було урочисто відкрито відновлений пам’ятний хрест, зруйнований більшовиками, який уособлював пам’ять про ямницьких Січових Стрільців. У відновлювальних роботах брали участь Василь Мулярчик, Василь Деркач, Володимир Кирилюк, Богдан Іваночко, Семен Дейчаківський. Панахиду за українськими героями відправив священик невизнаної греко-католицької церкви о. Микола Сімкайло та ямницький парох о. Федорак. Наступного дня в Дем’яновому Лазі відбулася багатолюдна панахида за жертвами більшовицького тоталітаризму, по-звірячому замученими комуністами в довоєнному Станиславові. Разом з ямничанами велику колону, що під національними синьо-жовтими прапорами пройшла до місця поховання жертв, склали і жителі навколишніх сіл Єзуполя, Сільця, Тязева, Павлівки та Угринова. Увечері того ж дня в Ямниці сталася ше одна знаменна для громади подія. За ініціативою місцевого священика о. Михайла Федорака і за підтримки громадськості села ямницька церква перша в області відновила свій греко-католицький обряд, оголосивши про свій вихід з російської православної церкви...

Участь осередку "Руху” в цих подіях була більш ніж значимою. Фактично, рухівці були серед ініціаторів та найактивніших учасників цих акцій. Відроджуючи давні традиції громади села, рухівці відновили в листопаді 1989 року і хрест в честь Миру і Врожаю, виготовлений Василем Деркачем. А з різдв’яні та новорічні свята ямничан вітав добре призабутий Вертеп, який було організовано знову ж таки за участю рухівців. Найбільший об’єм організаційної роботи було виконано Миколою Мацюком, Семеном Дейчаківським.

22 січня 1990 року Україна вперше відзначила День Злуки Західно-українських земель з Наддніпрянською Україною. На честь цього свята демократичними організаціями було організовано живий ланцюг єднання всіх українців, який проліг від Івано-Франківська до Києва. Ямничани стали його учасниками не тільки на відтинку дороги з Івано-Франківська до Львова, але і на деяких ділянках Житомирської, Рівненської, Київської областей та в місті Києві. На прохання рухівців їхали своїми машинами Ігор і Любомир Галярники.

Для піднесення національної свідомості і зміцнення патріотичного духу в селі рухівці добилися встановлення в центрі села шогли, на яку урочисто піднімався український національний прапор. Весь лютий і березень 1990 року був наповнений багатьма справами, які стосувалися перших в Україні, хоч і недемократичних, але уже альтернативних, виборів. Ямницький осередок відправив у дев’ять сіл своїх спостерігачів, які ретельно спостерігали за тим, щоб недо-пустити втручання компартійних та інших прокомуністичних органів в процес передвиборчої кампанії. Активно велась агітація за представників демократичних сил - кандидатів у депутати до Верховної Ради. Виконана робота дала свої вагомі результати. Внаслідок виборів перемога національно-демократичних кандидатів в органи влади всіх рівнів була незаперечною. Депутатами до районної ради стали керівники ямницького осередку Руху Роман Ткач і Василь Дейчаківський. До сільської ради в Ямниці було обрано рухівців Миколу Мацюка, Василя Ребрика, Тараса Мицька, Василя Дейчаківського, Романа Ткача, Василя Мулярчика та Миколу Данияка. На першому засіданні сільської ради головою її виконавчого комітету було обрано голову осередку Народного Руху України в Ямниці Романа Ткача. 16 квітня 1990 року над сільрадою в урочистій обстановці було піднято український національний прапор, освячений в церкві.

Стараннями членів сільського осередку продовжувалась робота по збору інформації з історії визвольних змагань і боротьби жителів села за відродження державності, а також увіковічнення пам’яті про славні сторінки минулого Ямниці. В квітні 1990 року було здійснено часткову реставрацію пам’ятника І. Смицнюкові. В цій роботі своїми стараннями відзначилися Дмитро Левицький, Микола Мацюк, Антон Каляндрук, Олекса Мицько. 19 серпня цього ж року відкрито пам’ятний знак на вулиці Смицнюка, на якому інформаційна дошка розповідала про того, чиїм ім’ям названо вулицю.

Членами Руху було відновлено і хрест на честь боротьби в селі з п’янством, спорудженим ще в XIX столітті, також реставровано хрест на честь скасування панщини.

Багато фізичних і моральних сил в ці такі потрібні справи було вкладено людьми старшого покоління, рухівця-ми Михайлом Зуб'я-ком і Олексою Ми-цьком. Знаючи про страхіття комуніс-і тичного режиму з власного досвіду, бо в свій час були

піддані сталінським репресіям, вони в умовах національного відродження віддавали всі свої сили громадським справам і утвердженню державного суверенітету України. В березні 1991 року, коли застрайкували донецькі шахтарі, добиваючись відставки прокомуністичної Верховної Ради, Михайло Зуб’як гостинно запросив до себе представників шахтарських колективів, які гостювали в той час на Прикарпатті. Всього ямницький рухівський осередок зібрав майже 13 тонн продуктів і промислових товарів, потрібних страйкуючим. Цим самим, ямничани солідаризувалися з справедливими вимогами робітництва.

Квітень 1991 року був наповнений працею по перезахо-роненню останків вояка УПА, уродженця Ямниці Шпільчака Василя. Найактивнішу участь в розкопках, які проводилися в селі Павлівка, на місці таємного захоронення, взяли Микола Мацюк, Микола Данилюк, Ярослав Ребрик. Значною подією в житті села стала зустріч ямничан з головою Української Греко-Католицької Церкви Патріархом Любачівським. Вживаючи заходи безпеки перед можливими провокаціями напередодні приїзду патріарха, осередок організував нічне чергування силами своїх членів. Найбільше відзначився у цій справі Василь Дейчаківський. Він не тільки взяв участь в організації зустрічі Патріарха, але й фактично зупинив колону машин. Патріарх побував у Ямницькій церкві і виголосив перед прихожанами проповідь.

Великою напругою характеризувалася ситуація в Україні влітку 1991 року, коли комуністичні сили прагнучи реваншу, готувалися до великого наступу проти української демократії. Рухівський осередок, незважаючи на складну ситуацію, взяв участь в організації святкування в Ямниці Зелених Свят та Івана Купала.

19 серпня 1991 року після проголошення з Москви про державний переворот рухівці зібралися біля приміщення сільської ради, готуючись до будь-яких можливих провокацій з боку комуністів. Через гучномовець на подвір’я, де зібралися люди, транслювалася політична інформація про розвиток подій у Москві у викладі радіо “Свобода”. В період з 19-го по 24-е серпня осередок встановив нічні чергування в сільській раді на випадок непередбачуваного розвитку подій. Разом з головою сільської ради Романом Ткачем тут чергували Василь Дейчаківський, Тарас Мицько, Микола Мацюк, Богдан Когуч та інші члени “Руху”. Звістка про проголошення Верховною Радою “Акту про незалежність України” тріумфально пронеслась по Ямниці. І першими, хто вітав односельчан з цим святом, були члени осередку НРУ в селі.

Але робота продовжувалася. Першочерговим завданням осередку стала агітація серед населення з метою підготовки людей до референдуму 1 грудня 1991 року на підтвердження рішення ВР про незалежність України. І не тільки в Ямниці та на Прикарпатті, але і в східних рагіонах України, де позиції національно-демократичних сил оцінювались як набагато слабші, ніж на Заході. Ямничани Богдан Когуч, Василь Ребрик, Василь Деркач, Ярослав Деркач, Іван Гурський та Василь Дейчаківський у складі івано-франківської делегації перебували в час референдуму в Кіровоградській області. Тут вони допомагали місцевим представникам демократичних сил агітувати за незалежність України і слідкували за проведенням референдуму. Немала заслуга в майже 100% голосуванні Ямниці за незалежність також належить місцевому осередку, який своїми політичними та культурно-просвіт-ними акціями заслужив високий авторитет серед односельців. За велику роботу, проведену в Кіровоградській області в період підготовки і проведення референдуму, подяку від Крайового проводу НРУ отримав Василь Дейчаківський. До речі, з 1992 року він очолив осередок в селі, як тільки минулий голова осередку Василь Ребрик став головою сільської ради, а Роман Ткач очолив Тисменицьку районну раду.

Серед важливих справ осередку, вирішених в другій половині 1991 року, було і збирання підписів ямничан за перейменування вулиці Леніна на вулицю Степана Бандери. Ініціатором цієї справи став Василь Дейчаківський. В результаті одна з ключових сільських вулиць отримала ім’я незламного провідника українських націоналістів.

В кінці 1991 року членом осередку Ігорем Дейчаківським було започатковано видання сільської газети під назвою “Ямниця”, як додатку до районної газети “Вперед”. Реалізація цієї ініціативи була б неможлива без моральної і матеріальної підтримки тоді ше голови сільської ради Романа Ткача. І хоча в світ вийшло лише вісім номерів цього видання, воно стало не тільки базою накопичення матеріалів з минулого села, але і першим такого роду, можливо, у всьому Прикарпатті сільським інформатором.

На час проведення влітку 1992 року в селі свята ямницького футболу за участю членів “ Руху” було видано брошуру “Історія ямницького футболу”. В 1992 році, коли всі патріотичні сили України святкували 50-річчя створення УПА, виникла необхідність увіковічнити пам’ять ямничан, які полягли за волю України в лавах Української Повстанської Армії. Всі члени осередку підтримали ідею створення пам’ятника, але питання його розміщення та вигляду, викликало серед рухівців гарячі дискусії. Врешті-решт перемогла точка зору про доцільність будівництва пам’ятника в центрі села навпроти церкви. На жаль, його спорудження до ювілею не вдалося і тому урочисте відкриття й освячення відбулося через рік 14 жовтня 1993 року. Багато фізичних сил та енергії віддали будові члени НРУ Василь Ребрик, Василь Деркач, Богдан Когуч, Василь Дмитраш, Степан Лаврук. Втомуж 1993 році було випущено і спецвипуск газети “Ямниця”, повністю присвячений ювілею УПА і ролі ямничан в тих трагічних і славних для України подіях.

Члени осередку НРУ брали найактивнішу участь у всіх сільських святах і вечорах. Зокрема, в урочистому зборі інтелігенції села, вечорі, присвяченому пам’яті С. Бандери і всіх урочистих заходах, приурочених боротьбі українців за свою державність. Не стало винятком і грандіозне святкування в селі 550-річниці першої письмової згадки про Ямницю. До цієї дати за участю членів “Руху” було підготовлено і видано книгу “Ямниця. Історія села та його людей”, а також взято участь у зйомках документального фільму про одне з найдавніших і найвідоміших прикарпатських поселень. Під час святкування, яке проходило в серпні 1994 року, члени “Руху” вирішували велику кількість різноманітних питань -від організації та проведення всіх заходів до забезпечення належного громадського порядку.

Важливе місце в діяльності осередку в 1994 році відігравала виборча кампанія до Верховної ради України та місцевих органів самоврядування. Під час голосування члени осередку як спостерігачі працювали на більшості дільниць виборчого округу, забезпечивши чіткість і законність проведення голосування. Приємним наслідком цього було те, що перший голова осередку Руху в Ямниці Роман Ткач загальним голосуванням жителів Тисменицького району був обраний головою районної ради. Цей вибір був тим більш значним, що виборці зробили його в умовах жорстокої безкомпромісної політичної боротьби. Роман Ткач, крім того, був обраний і депутатом обласної ради.

В наступні роки осередок був зайнятий поточними партійними справами. Активність в його роботі дешо знизилась. Але, незважаючи на це, були події, в яких рухівці брали безпосередню головну роль. Саме такою подією стало відкриття пам’ятного хреста загиблим воякам УПА за річкою Бистрицею біля підніжжя гори Стінка. Це сталося 14 жовтня 1996 року. В організації урочистостей ключову роль відіграв рухівець, голова сільської ради Василь Ребрик, а голова осередку Василь Дейчаківський вручив пам’ятні медалі “Руху” ямничанам, учасникам Другої світової війни і національно-визвольної боротьби. Пам’ятний хрест було поставлено за ініціативою та стараннями рухівця Василя Деркача. На його урочисте відкриття і освячення прийшло багато ямничан і гостей.

1998 рік почався з зусиль по налагодженню роботи осередку по проведенню виборів до Верховної Ради за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Члени осередку, який з 1998 року очолив Ігор Дейчаківський, доклали максимум зусиль для перемоги партії за партійним списком в селі і для проходження рухівських кандидатів в органи всіх рівнів. Найактивнішими в передвиборчих акціях різного роду були такі рухівці, як Роман Ткач, Василь Дейчаківський, Васил Деркач, Василь Ребрик, Богдан Когуч, Василь Дорошенко. Особливо вдалою була акція - поїздки по селах Тисменицького району, організовані керівництвом районного осередку НРУ, в яких ямничани зіграли не останню роль. В

Члени осередку НРУ села Ямниці (зліва направо): Богдан Когуч, Роман Мороз, Михайло Ткач, Тарас Мицько, Роман Ткач, Василь Дейчаківський, Ігор Дейчаківський, Іван Гурський, Микола Данилюк, Васіиь Ребрик. Світлина а збірки Васи.ія Дейчаківського.

результаті виборів за партійним списком Народний Рух У^ раїни в Ямниці набрав найбільше голосів, шо засвідчило домінантність ідей Української державності в свідомості жителів села.

Насамкінець хотілося б поіменно згадати тих рухівцід. активістів, без яких успіхи в роботі осередку були б неможливі Почати хотілося б з першого голови осередку Романа Ткача. Ще задовго до створення організації він гуртував навколо себе небайдужих і опозиційно налаштованих до компартійної влади людей. Але його організаторський талант в повній мірі розкрився в 1989 році, коли процес національного пробудження заволодів масами. Йому треба завдячувати тим, що в Ямниці був найшвидше створений і плідно працював один з перших національно-демократичних осередків на Прикарпатті в часи розгортання української революції кінця 80-х років.

Велике значення в діяльності Руху відіграв і Василь Дейчаківський. Будучи одним із засновників осередку, Василь був неперевершеним спеціалістом з політичних і правових питань, особливо в часи виборчих кампаній. Ораторський дар, чіткість і логічність висловлення думки і безкомпромісність в протистоянні ворожим антиукраїнським силам не раз ставили в тупик провідників комуністичної ідеології всіх рівнів і рангів. Як районний депутат вникав у кожну справу і був завжди невигідний номеклатурній еліті.

Велику практичну роботи в осередку, а потім на посаді голови виконував і продовжує виконувати Василь Ребрик. Являючись людиною надзвичайно скромною і порядною, саме завдяки своїм діловим якостям він зайняв ключові позиції в осередку. Конкретність в підході до розв’язання будь-якої справи вигідно відрізняли його від інших. Він створював організаційні умови для вирішення багатьох сільських проблем і реалізації багатьох планів. Під його безпосереднім керівництвом в Ямниці було проведено газифікацію і добудовано медпункт.

Двигуном багатьох найважливіших справ Руху в селі був Микола Мацюк. Він встигав брати участь у всіх патріотичних акціях як в Ямниці, так і за її межами, працювати за програмою “Меморіалу” в селі, фіксувати на відео- та фотоплівку всі значні для села події. Микола займався збором матеріалів для книги ’’Ямниця”, а також організацією і проведенням багатьох театрально-мистецьких дійств.

Найбільш старанним у виконанні доручень, активним і дисциплінованим рухівцем є Василь Деркач. Його заслугою були не тільки відновлені ямницькі святині, знишені комуністичною владою, але і сумлінна, можливо, не завжди помітна, партійна робота, без якої неможлива була б ніяка справа. Практичний розум, патріотизм та працьовитість принесли йому великий авторитет як в середовищі односельців, так і в жителів села.

Учасником багатьох патріотичних акцій був Василь Дорошенко. Небайдужість до долі України та своїх земляків, до всіх сільських справ виділили його з-поміж багатьох членів Руху, а знання і вміння дуже допомагали осередку. Василь допомагав збирати інформації для газети “ Ямниця”, книги про село, організував виставки своєї багатої боністичної колекції та різних історичних матеріалів.

Помітну роль в житті осередку відігравав і Тарас Мицько. У всіх дискусійних питаннях та критичних ситуаціях його чітка зважена позиція слугувала відправною точкою для прийняття багатьох важливих рішень. Був і залишається постійним учасником сільської самодіяльності з яскраво вираженим талантом актора і режисера. Багато важливих ру-хівських справ не обходилось без участі Василя Мицька, до голосу якого прислуховувалися при реалізації тих чи інших партійних проблем.

На початкових етапах діяльності осередку велику активність проявляв Володимир Грицак, член міського науково-культурного товариства “Рух”, який відзначався активністю не тільки під час проведення демократичних акцій на Прикарпатті, але й був відомим через свої сміливі антикомуністичні виступи за українську справу на зібранні в місті Києві.

Постійним прапороносцем з самого початку ямницького осередку був Андрій Кічак. В ті часи українська символіка

була заборонена і за її використання можна було піддати репресіям тодішньої влади. Його добровільно взяті на себе функції виражали небуденну громадянську позицію.

Активну участь в роботі “Руху” брав і Михайло Ткач готовий завжди відгукнутися при потребі вирішення будь.’ яких завдань, поставлених партією.

Великого авторитету завдяки своєму серйозному ставленню до виконання доручень й виваженості під час прийняття рішень здобув Дмитро Левицький. Спеціаліст з питань сільського господарства Антон Сенько, який потім став фермером, не раз долаючи тиск з боку компартійних органів захищав місцевий осередок від нападків з боку влади, а також допомагав “Руху” матеріально, сплачуючи найбільші членські внески. Великий об’єм роботи, особливо в Кіровоградській області, виконував гарячий в дискусіях, але твердий в переконаннях Іван Гурський. Добре зарекомендували себе в практичній діяльності і Богдан Когуч, Василь Ілащук, Ярослав Деркач, Микола Данилюк, Ярослав Ребрик, Ярослав Кушні-ренко та Антон Катамай. На превеликий жаль, не всі активісти ямницького осередку можуть сьогодні розділити з нами радість свята 10-літнього ювілею нашої Незалежності.. Немає серед нас Михайла Зуб’яка, Олекси Мицька та Антона Катамая. То ж нехай пам’ять про них назавжди залишиться в серцях тих, для кого вони віддавали всю свою енергію та здоров’я і нехай торжествують ідеї, за які вони страждали і боролися.