Наукова бібліотека України


Loading
Учасники Другої світової війни Українська дивізія “Галичина"
Краєзнавство - Ямничани - Івано-Франківська область

КУШНІРЕНКО Гіляр (1923) вчився в початковій школі в Ямниці та купецькій гімназії в Станиславові. По закінченні був прийнятий до станиславівського професійного ансамблю під назвою “Балет Я. Чупер-чука”. Пізніше працював і в Коломийських театральних колективах. В 1943 році вступив до стрілецької дивізії “Галичина”. Після війни опинився в полоні в Італії. Організував там танцювальну групу, яка разом з хором “Бурлака” поставила ряд концертів в Італії, а пізніше у Великобританії. Після переїзду до Канади включився у мистецьке життя української громади в місті Торонто. Довгі роки працював актором і фінансовим референтом Драматичного ансамблю “Заграва”. Брав участь у постановках: “Кур’єр УПА”, “Мораль пані Дульської”, “Примари”, “Жанна д’Арк”, “Маруся Богуславка”, “Касандра”, “Бояриня”, “Одружіння”, “Суєта”, “Слуга двом панам”, “В пущі”, “Віва Бойко”, “Завтра знову зійде сонце”, “Танок волі”, “Нескорені”, “Гріхи молодості” та інших. З 1989 року голова ОМУСу.

Джерело: інформація, надана автору родиною Кушніренків.

ПЕТРОВСЬКИЙ Василь Іванович (1920-1945). По закінченні початкової школи в Ямниці, навчався в “Рідній школі” ім. Шашкевича в Станиславові. Вчителями у нього були знані в той час викладачі п. Пєліх, п. Макогон. В 1930

році поступив до української гімназії, яку закінчив в 1938 році- В гімназії вчився з Василем Деркачем—Музичкою, Василем Деркачем—Шпилькою, Василем Гаватом, Миколою Бибиком, Тарасом Дейчаківським та іншими ямничанами. З 1938 року - у Львівському університеті ім. Якова Казимира, на правничому факультет. В 1939 році, після приходу більшовиків, продовжував навчання на юридичному факультеті (як почали його іменувати). Всюди, де навчався, вчився дуже добре і був активним у всіх громадських справах. Був добрим музикантом. Ямницький парох о. Гірняк навчив його грати на скрипці і Василь був знаним скрипалем. Керував хором у Ямниці. В роки німецької окупації співав у відомому хорі “Думка” в Станиславові. Навчаючись у Львові, співав в одному з відомих хорових колективів. Виступав у соборі св. Юра. Цікаво, що здав гімназійну матуру в дуже молодому віці, у 18 років. В 1941 році був направлений на правничу практику до Станиславова. В той час, час організації української влади в місті, пішов працювати в обласну управу референтом з права. В 1943 році перейшов на роботу у “Народну торгівлю”. Літом 1943 року добровольцем вступив до стрілецької дивізії “Галичина”. Служив старшиною, був при штабі перекладачем. Спочатку попав на вишкіл до Франції у місті Трієрі. З 1944 року — на фронті. Під Тернополем його частина попала під сильне бомбардування більшовиків і була розсіяна. Василь опинився в селі Доброводи. Звідси більшовики мобілізували його до Червоної Армії. В Калінінградській області попав у полон до німців, які вивезли його аж до Голландії. Звідти він написав у свою частину. Дістав підтвердження і виклик до дивізії “Галичина”. За інформацією ямничанина Гіляра Кушніренка Василь загинув у Австрії в 1945 році за два дні до закінчення війни.

Спогад: Володимир Івановач Петровський, 1926р.н.

ПЕТРОВСЬКИЙ Богдан Іванович (1922 — ?). Вчився в ямницькій школі, а потім закінчив хліборобський вишкіл при “Сільському господарі”. За перших більшовиків працював на паровозоремонтному заводі, а за німців - на колії. В листопаді 1943 року вступив до стрілецької дивізії “Галичина”.

Служив солдатом. Був учасником битви під Бродами. Після розгрому дивізії перейшов до УПА. Воював проти більшовицьких окупантів у Львівській області. В 1949 році на зустріч з ним із Ямниці таємно приїжджав його родич. В 1953 році Богдан в числі інших робив спробу пробитися на Захід. Більше відомостей про нього немає. Правда, на Різдво 1954 року з Красного, що на Львівщині, до Петровських приїжджав чоловік, який хотів більше дізнатися про родину Богдана. Богдан, здається, жив з донькою того чоловіка.

Спогад: Володимир Іванович Петровський, 1926р. н.

Червона армія

БИБИК Василь Ількович (1920). Народився у багатодітній робітничій сім'ї. З початком Першої світової війни працював на військових складах, званих “Порохівня” (біля Ямниці). Після розв’язання радянсько-німецької війни відступив перед наступаючими німцями у складі військової частини Червоної армії. __    Пізніше попав у полон до німців. Працював у шахті Круппа в місті Ессені. В 1943 році отримав відпустку і приїхав додому. На шахту більше не повернувся. Наприкінці 1943 року - в рядах УПА (Української Повстанської Армії). Командиром його сотні був “Різун”, а чотовим — “Чорнота”. Брав участь у військових операціях проти німецьких та більшовицьких окупантів. В серпні 1944 року арештований більшовиками. Витримав допит і небезпеку бути розстріляним. Протягом двох місяців перебував у тюрмі за підозрою у шпигунстві. Потім знову був мобілізований до Червоної армії. Потрапив до складу Першого Українського фронту у гвардійську частину — 7^-у танкову дивізію, 182-й батальйон. Командиром частини був генерал Рибалко. Воював у Польщі. Під час одного з боїв 25 листопада 1944 року отримав поранення у праву руку. Потрапив у госпіталь. Через незадовільні умови в лікарні вирішив самостійно піти додому. На польській станції Тернобжик його спіймали співробітники НКВД. Йому поталанило в тому, шо спецоргани розібрались в ситуації і відправили не в тюрму, а в найближчий госпіталь. Видужавши, потрапив у запасний полк охоронної роти інженерних військ. Брав участь в операції по взятті Берліна. Потім у складі Першого Українського фронту воював з німцями у Чехословаччині, де воєнні дії тривали до 9 травня. Там він і служив ше місяць після закінчення бойових дій. Пізніше був направлений в Австрію. Демобілізувався 4 травня 1946 року.

Після війни навчався у школі механізації в Городенці і, починаючи з грудня 1949 року, працював у колгоспі села Ямниці. В сільському господарстві пропрацював ЗО років, з 1980 року - на пенсії. Нагороджений багатьма урядовими нагородами. Серед них: ’’Орден Вітчизняної війни І ступеня”, медалями “За відвагу”, “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні”, медаллю “Ветеран праці”, медаллю “Захисник Вітчизни” , медаллю “Учасник Другої світової війни” та багатьма іншими (медаллю “25 років Перемоги у В. В. в.”, “40 років Перемоги у В. В. в.”, “30 років Перемоги у В. В. в.”, “60 років Збройних Сил СРСР”, “За взяття Берліна”, ”50 років Перемоги у В. В. в.”, “50 років Визволення України”, “70 років Збройних Сил СРСР”).

Джерело: на основі матеріалу, підготовленого учнем Ямницької ЗОШ Василем Презлятою.

БИБИК Михайло Григорович (1910—1945). В 1941 році мобілізований до Червоної армії. Воював в районі Прибалтики. Потім брав участь в боях за визволення Польщі. Там і загинув. Був похоронений спочатку в одному з польських сіл, біля якого його вбили, а потім перезахоронений в братську могилу.

Джерело: матеріали шкільного музею с. Ямниці.

БИБИК Юрій Іванович (1913—1972). Два роки навчався в ямницькій школі. В червні 194J року у боях за Польщу, воюючи сапером, був поранений у ногу. Лікувався в госпіталі в місті Дембіци, де йому ампутували ногу. Після закінчення війни працював продавцем колгоспного магазину, а пізніше - на ШРЗ. Джерело: матеріали шкільного музею с. Ямниці.

БЛОНСЬКИЙ Степан Григорович (1910—1944). Працював залізничником на станції в Ямниці. На фронті з 1941 року. З листів рідні дізнавались, що він брав участь у боях у Польщі та Чехословаччині. Восени 1944 року в одному з боїв загинув.

Джерело: матеріали шкільного музею с. Ямниці.

БУЖАНКО Ярослав Антонович (1919—1942). Народився в Ямниці. Закінчив початкову школу. Два роки вчився в гімназії. Через нестачу коштів на навчання змушений був працювати разом з Юрком П’ястою в ямни-цькій кооперативі. Був членом ОУН. В 1938 році спійманий польською поліцією разом з Василем Дейчаківським (Дяковим) при спробі перейти польський кордон в напрямку Закарпаття, де було проголошено Карпатську Україну. Не довівши провину, поляки змушені були їх відпустити. Був начитаним і національно свідомим юнаком. Один із перших в селі придбав радіоприймач “Філіпс” і старався інформувати зацікавлених про новини в світі. Після приходу більшовиків був мобілізований до Червоної армії (1940). Проходив службу в авіаційному полку м. Клина (біля Москви). Обставини загибелі і точне місце поховання невідомі. За офіційною версією, загинув у боях за Москву і був похований на Новодєвічім цвинтарі (загинув восени 1942 року).

Джерело: спогади Ірини Антонівної Бужанко (1925) і Анни Антонівноі Дмитрашко (1921—1999).

ВАЛЬКО Антон Юркович (1924). До Червоної армії призваний в серпні 1944 року. Спочатку був кулеметником, а потім ад’ютантом командира батальйону полковника Мокрушина, 779-го полку 14-ої Червонопра-порної дивізії. Перший бій прийняв у селі Санок Самбірського району. Багато бойових побратимів Валька полягли в цій сутичці, так само,

як і в наступній битві, але уже на території Угорщини. За два місяці боїв із 180 солдатів батальйону залишилось тільки 18... Сержант Антон Валько за чотири місяці участі в боях на передовій був представлений до 19 урядових нагород, серед яких 18 медалей і орден Слави. 20 грудня 1944 року в одному з боїв дістав поранення в ногу, шию і хребет. В Угорщині йому ампутували руку, після чого відвезли в госпіталь на Урал. В 1945 році Валько повернувся додому інвалідом II групи. Однак

залишався, незважаючи на інвалідність, в умовах активно працюючим ветераном війни. До 1990 року був завідувачем млина.

Джерело: на основі матеріалу, підготовленого вчителем Ямницької ЗСШ Винником Сергієм Романовичем.

ВАЛЬКО Василь Антонович (1925). В період з 1925 до 1931 року вчився в ямницькій школі. В 1936 році почав працювати на Струшковій фабриці в Станиславові. У 1940 році призваний на строкову службу. Після початку радянсько-німецької війни брав участь в обороні Ленінграда. Пережив блокаду, після якої воював в районі міста Нарви, потім у Фінляндії. Брав участь у бойових діях в районі міст Кіксгольнь, Раута, а закінчив свій бойовий шлях у Фінлядії у селищі Кандалагши. Потім був переправлений у Польщу на Перший Український фронт. В Німеччині воював в районі містечка Бад-Кудова. А закінчив війну в чеському місті Юзефов. Після війни працював майстром транспортного цеху на цементно-шиферному комбінаті.

Джерело: анкета учасника Другої світової війни.

ВАЛЬКО Данило Дмитрович (1911). Народився в с. Ямниця. В школі навчався з 1918 до 1923 року. З 1927 року робітник на Струшковій фабриці у Станиславові. В 1939 році прийшов працювати на залізницю. До 1944 року - помічник машиніста паровоза. В 1944 році мобілізований до радянської армії. Воював у Польщі. 10 березня 1945 року поранений. Лікувався в селі Качанівка Ічинського району Чернігівської області до 25 травня 1945 року. Інвалід II групи. Після війни працював у колгоспі.

Джерело: анкета учасника Другої світової війни.

ВАЛЬКО Михайло Михайлович (1910— ?) . З перших днів радянсько-німецької війни на фронті. Попав до німців в полон. Був відправлений до концентраційного табору у Львові. Зазнав жорстоких знушань і принижень. Разом з іншими в’язнями організував і здійснив втечу. Протягом 1242—1944 років воював у мінометній

ивізії і пройшов ці роки з 22-кілограмовим мінометом за плечима. На Прикарпатті вперше був поранений і лежав в госпіталі в с. Стебник. Після повернення на передову брав участь в боях на території Польщі, Чехословаччини та Німеччини. Бачив повністю зруйновану Варшаву, а в битві за Прагу був поранений в шию і плече. На початку травня 1945 року військова частина, в яку після лікування знову повернувся Валько, вступила в Берлін. В. М. М. був заряджаючим. Разом з навідником відбив багато атак противника. За участь у штурмі німецької столиці маршал Гречко вручив йому медаль “За відвагу”.

Джерело: матеріали шкільного музею с. Ямниці, альбом “Цього забути неможна"

ВЕНГРОВИЧ Дмитро Семенович. Народився в с. Ямниці. В 1944 році забраний до радянської армії. В районі с. Вістова після нападу відділу УПА на колону новобранців зумів втекти і повернутися додому. У Стінці був повторно спійманий і відправлений на фронт. Пропав без вісті.

Джерело: спогади Каравановича Антона Дмитровича, 1909р. н.

ГАЛІПЧАК Михайло Дмитрович (1917—1941 ). Народився в с. Ямниці. В 1940 році був мобілізований до Червоної армії. Служив у м. Клин Московської області. Загинув у 1941 році.

Джерело: анкета учасника Другої світової війни.

ГАЛІПЧАК Юрій Йосипович (1919- 1990). До Червоної армії мобілізований у жовтні 1940 року. Служив у Новім Петергофі. Перебув блокаду Ленінграда, де знаходився 390 днів. Там був поранений. Опісля перевезений на лікування до Волгограда. Після п’ятимісячної реабілітації знову направлений на фронт. В 1943 році поранений вдруге. Після одужання повертається на фронт. Брав участь у військових операціях у Східній Європі, зокрема, у визволенні в’язнів з концтабору Освенцім.

Там був у черговий раз поранений. Нагороджений медаллю “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 — 1945 років”. Після закінчення війни нагороджений багатьма іншими медалями (“60 років Збройних Сил “, “20 років Перемоги в Великій Вітчизняній війні 1941 — 1945 p.p.” “50 років Збройним Силам СРСР”, “30 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941— 1945 p.p.”).

Джерело:матеріали шкільного музею в с. Ямниці, альбом “Цього забути неможна ”.

ГАЛЯРНИК Михайло Васильович (1913—1994). В серпні 1944 року призваний до радянської армії. Учасник боїв на Закарпатті та в Чехословаччині. Бойовий шлях закінчив у Празі. Нагороджений багатьма медалями: “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 — 1945 p.p.”, “За відвагу”. 23 квітня 1945 року Г. М. В. оголошена подяка “За 1 зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками”, а також нагороджений медаллю “Ветеран праці”.

Джерело: матеріали шкільного музею с. Ямниці, альбом “Цього забути неможна"

ГУЧКО Микола Пилипович. В січні 1941 року був призваний до Червоної армії. Проходив службу у Калінінській області, місті Опочка. З перших днів радянсько-німецької війни на передовій. Брав участь у обороні Ленінграда. Воював на Калінінському та Другому Білоруському фронтах. Учасник штурму Кенінсберга та захоплення німецьких міст Кольбер, Штольпміндер і Штольп. В квітні 1945 року брав участь у форсуванні річки Одер. В одному з боїв був тяжко поранений в ногу. Лікувався в госпіталі. Після госпіталю повернувся в свою частину і продовжував воювати до закінчення війни. Додому повернувся в 1946 році. 30 років працював у місцевому радгоспі. Пізніше за станом здоров’я перевівся на роботу сторожем дитячого садка. Нагороджений медаллю”3а Перемогу над Німеччиною”, а також медаллю “Ветеран праці”.

Джерело: матеріали шкільного музею с. Ямниці.

ДЕЙЧАКІВСЬКИЙ Петро Дмитрович (1904—1945). На фронт був мобілізований в 1944 році. Брав участь в боях за двстрію. Був кулеметником. Писав додому рідним листи. 17 квітня 1945 року прийшла похоронка з сумним повідомленням: “Загинув при визволенні Австрії від вибуху снаряду”.

Джерело: матеріали шкільного музею с. Ямниці.

ДЕРКАЧ Антон Романович (1912—1992). Вчився в ямницькій початковій школі. А потім - три роки в українській гімназії в Станиславові. Після закінчення курсів слюсарів працював на паровозоремонтному заводі. В 1944 році мобілізований до Червоної армії. В складі Третього Українського фронту брав участь у боях за Закарпаття, Угорщину, Чехо-словаччину. Перемогу зустрів неподалік від Праги. Після війни продовжував працювати на ПРЗ. В 1972 році вийшов на пенсію. Нагороджений медалями.

Джерело:матеріали шкільного музею в с.Ямниці, альбом “Цього забути неможна"

ДЕРКАЧ Дмитро Федорович (1921). Народився в с. Ямниці. В 1928 році закінчив 4 класи початкової школи. Потім вчився на шевця. В 1944 році мобілізований до Червооної армії у 43-й артилерійський стрілковий полк. Бойовий шлях почав у с. Сілець біля Долини. В бою біля містечка Санок у Польщі був поранений у ногу. Лікувався у госпіталі, а потім повернувся на фронт. Далі воював у Німеччині. Після війни працював у колгоспі їздовим. Нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни, медалями “За бойові заслуги”, “За Перемогу над Німеччиною”, “Ветеран праці” та ювілейними медалями.

Джерело: анкета учасника Другої світової війни.

ДОЛЧУК Богдан Романович (1913— 1988). Народився у Ямниці. По закінченні початкової школи працював у власному господарстві. В 1941 році мобілізований до Червоної армії. Був водієм військової вантажівки. Демобілізований 7 листопада 1945 року. В 1947— 1949 роках працював фінагентом в селі (збирав податки). В грудні 1949 року його разом з родиною вивезли в Красноярський край, а потім в Іркутську область. В 1957 році перевезли до Свердловської області. До Ямниці повернувся 1960 року. Спочатку працював на заводі № 63, а далі перейшов на ЦШК. В 1982 році вийшов на пенсію. Джерело: спогад Долчук Марії Василівної, 1920р.н.

ІВАНОЧКО Василь Михайлович (1906). Мобілізований до Червоної армії у жовтні 1944 року. Військова частина №07173 участі в боях не приймала. Вона займалася відбудовою зруйнованих залізничних мостів, колій, налагоджувала комунікації для швидкого наступу більшовицьких військ на захід. Шлях проходив через міста Бобруйськ, Мінськ, Курськ, Калугу. В грудні 1946 року в Калузі служба для Іваночка В.М. закінчилася. Від імені командування йому було вручено грамоту і медаль “За Перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 — 1945 p.p.”.

Джерело: матеріали шкільного музею с. Ямниці, альбом “Цього забути не можна"

ІВАНОЧКО Нестор Іванович (1912—1952). Народився у Ямниці. На початку радянсько-німецької війни, влітку 1941 року, мобілізований до Червоної армії. Попав у полон. Спочатку був у концтаборі. Дуже тяжко робив. Потім українців перевели на роботу до цивільних осіб. Попав до якогось бауера у м. Дюссельдорфі. В 1943 році приїхав до Ямниці у відпустку і, зробивши собі відповідні документи.

залишився дома. В 1944 році знову мобілізований до Червоної армії. Але на калуській дорозі на колону новобранців наскочив відділ УПА і І. Н. І. вдалося втекти. Переховувався він у Іваночків і там же був арештований. Зимою (січень—лютий) 1946 року його засудили за дезертирство на 5 років. Сидів спочатку на Софіївці в Станиславові, потім у тюрмі у Львові, а звідти його відправили аж в Іркутську область десь коло річки Єнісей. Там було дуже погано і він заробив виразку. Потім в 1951 році повернувся додому і відразу ж помер.

Джерело: спогад Табачин Марії Несторівної, 1933р. н.

ІЛАЩУК Іван Дмитрович (1924—1988). Народився в с. Топорівка Новоселицького району Чернівецької області. В 1933 році закінчив два класи місцевої школи. В 1944 році мобілізований до радянської армії. В тому ж році був поранений у руку, а в 1945 році - в ногу. Нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни та ювілейними медалями.

Джерело: анкета учасника Другої світової війни.

ЗУБ’ЯК Іван Антонович (1927). Закінчив 7 класів у ямницькій школі, працював продавцем у сільському магазині. Після приходу в 1944 році більшовиків попав під мобілізацію і разом з Яковом Деркачем, Мирославом Шпі-льчаком, Миколою Якимечком, Богданом Кушніренком попав до радянської армії. При-J сягу прийняв у м. Дрогобичі. Потім разом з Мирославом Шпільчаком попав в 141-у Станіславську дивізію. В тому ж таки 1944 році був поранений. Лікування проходив у Старому Самборі. 7 січня 1945 року відправлений з лікарні прямо на фронт. Попав у 226-у дивізію. Брав участь в боях за Чехословаччину і Польщу. В той час кровопролитні бої точилися за Варшаву, де перед тим було велике польське повстання. Пізніше воював в районі Кракова, Нового Санча, Сулковіци. Найбільш запеклі бої йшли на підступах до річки Одер, де німці організували багатоешелонну оборону. 26 січня •945 року при взятті м. Катовіц був тяжко поранений і залишився без ноги. Спочатку 10 днів лежав у госпіталі в

Польщі у м. Лєніца, а потім ще два місяці лікувався у госпіталі у Шепетівці. Згодом його відправили у Проскурів. А звідти у Вінницю. А потім додому. Після війни сорок років пропрацював начальником пошти с. Ямниця. З 1985 року - на пенсії. За довгу службу у поштовому зв’язку нагороджений медаллю. За участь у війні проти німців нагороджений орденом Слави 1 ступеня і медаллю за перемогу над Німеччиною. Сьогодні проживає в с. Ямниці.

Джерело: на основі матеріалу, підготовленого Оксаною Петрів, ученицею Ямницької ЗОШ.

ЗУБ’ЯК Прокіп Семенович (1911 — 1944). Народився в Ямниці. В липні 1941 року був мобілізований до Червоної армії. Воював у складі IV Українського фронту, в 237-й дивізії, 841-у полку. Загинув в Польщі в боях біля річки Олиньок.

Джерело: матеріали шкільного музею с. Ямниці.

КАЛЯНДРУК Василь Гаврилович. Бойовий шлях пройшов у складі IV Українського фронту. Брав участь в боях за міста Мукачево та Ужгород на Закарпатті. Воював в Угорщині. В січні 1945 року в одному з боїв був тяжко поранений. Шість місяців провів у госпіталі. Переніс сім складних хірургічних операцій. Для остаточного одужання відправлений в тил, на Хмельниччину. До воєнної служби був уже не придатний і демобілізований. Повернувся до рідного села. За бойові заслуги рядовий К. В. Г. був нагороджений орденом “Знак пошани”, медалями “За відвагу”, “За перемогу над Німеччиною “, ювілейними медалями. Після війни працював на пилорамі. За сумлінну працю був нагороджений медаллю “Ветеран праці”.

Джерело: матеріа/іи шкйіьного музею с. Ямниці, альбом “Цього забути не можна ”.

КАРАВАНОВИЧ Антон Дмитрович (1909). Народився в с. Ямниці. В 1944 році забрали до радянської армії. В районі с. Вістова після нападу відділу УПА на колону новобранців зумів втекти і повернутися додому. Але його знову спіймали у Стінці і відправили на фронт. Проходив службу у складі IV Українського фронту, 237-ї дивізії 841 стрілецького полку. В тому ж 1944 році за Сяном був поранений в руку. Лікувався у містечку Ліско, звідки був відпущений додому. В Ямниці його фронтові документи були вилучені представниками антибільшовицького підпілля. В зв’язку з цим ветераном Другої світової війни (або Великої Вітчизняної війни — в часи радянської влади) не числився.

Джерело: спогади Каравановича Антона Дмитровича, 1909р.н.

КАТАМАЙ Петро Семенович (Іванишин) (1918—1989). Народився у Ямниці. До війни працював у власному господарстві. В червні 1941 року мобілізований до Червоної армії. В цьому ж році попав у полон до німців. Перебував у концтаборі “Оснабрюк” у Німеччині. Звільнений завдяки документам, присланим з станиславівського староства. Працював на фабриці в Німеччині. В кінці 1944 року повторно мобілізований до Червоної армії. Служив до 1946 року у Білорусії. Після війни 30 років працював в Івано-Франківську на лісокомбінаті.

Джерело: спогади Катамая Антона Петровича 1949—1998).

КАШУБА Йосип Іванович (1911 — 1944). Народився в с. Тустоглови Зборівського району Тернопільської області. Закінчив 4 класи місцевої початкової школи. В 1944 році мобілізований до радянської армії. Загинув в тому ж році біля Перемишля.

Джерело: анкета учасника Другої світової війни.

КОВАЛЬЧУК Степан Остапович (1925). Народився в с. Єзуполі Тисменицького району. Після закінчення в 1940 році школи працював у власному господарстві. В 1944 році мобілізований до радянської армії. Воював на Далекому Сході. В складі 479 особливого батальйону 333 полку 60-ї Орловської дивізії з боями пройшов Монголію, Манчжурію І ДІЙШОВ до Порт-Артура. Був кулеметником. Після війни працював інспектором фінвідділу, а з 1960 року - спочатку на будівництві, а потім робітником на цементному заводі. Нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни та медаллю “Перемога над Японією”.

Джерело: анкета учасника Другої світової війни.

КОЗУНЬ Петро Михайлович — (1911 — 1993)— закінчив чотирикласну початкову школу у Ямниці. З 1931 року у польській армії. В 1944 році мобілізований більшовиками до Червоної армії. У її лавах брав участь у боях на Закарпатті та Чехословаччині. Був двічі поранений. Нагороджений медалями “За відвагу” та “За Перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 —1945 р. p.”.

Джерело: матеріали шкільного музею в с. Ямниці, альбом “Цього забути неможна

КУРСЬКИЙ Михайло Олексійович (1921). Народився в селі Мазівка Путилівського району Сумської області. Після закінчення школи в 1937 році працював у колгоспі, в МТС та в податковій інспекції. В 1941 році поступив у Харківське військове училище. З початком радянсько-німецької війни воював на Московському напрямку фронту, потім на Сталінградському фронті. Був два рази легко поранений. Під Сталінградом попав у полон, але зумів втекти і пробратися до партизанського загону. Потім продовжував свій бойовий шлях у діючій армії, воював у 3 батальйоні 635 полку 143-ї дивізії. Пройшов фронтовими дорогами аж до Берліна. Після війни був репресований сталінським режимом і засуджений на 1$ років. Відсидів 10 років. Після звільнення разом зі своєю дружиною, з якою познайомився по дорозі на висилку, приїхав до Ямниці. Працював у БУ-22, цемзаводі та на інших підприємствах. Нагороджений медалями “За відвагу”, “За бойові заслуги”,

“За взяття Варшави “За взяття Берліна”.

Джерело: анкета учасника Другої світової війни.

КУЦШІРЕНКО Богдан Гілярович. Бойовий шлях у Другій світовій війні почав 10 серпня 1944 року. Воював у 841 -у полку 237-ї дивізії IV Українського фронту. Був мінометником. Брав участь в боях за міста Ужгород, Чоп, а також Будапешт, Брно. Потім воював у Польщі, визволяючи від німців Краків і Варшаву. Учасник боїв за Відень. До Берліна не дійшов в зв’язку з тим, що був перекинутий на Східний фронт. В Улан-Баторі (Монголія) його знайшли урядові нагороди: орден “Знак Пошани” і медаль “За відвагу”. За участь в боях проти японців за міста Чіньчунь, Мукден, Харбін, Порт-Артур був нагороджений медаллю “Перемога над Японією”. Додому повернувся в 1947 році. З 1949 року, з часу заснування колгоспу в Ямниці, працював бригадиром виробничої бригади. По закінченні трирічного навчання в сільськогосподарській школі отримав диплом агронома і працював в колгоспі села Угринів (з 1955 по 1958). В 1958 році переведений до Ямниці, де продовжував працювати бригадиром виробничої бригади. З 1966 до 1980 року працював бригадиром овочевої бригади. Опісля, перебуваючи на пенсії, був сторожем на залізобетонному комбінаті.

Джерело: матеріали шкільного музею с. Ямниці.

ЛЕВИЦЬКИЙ Микола Дмитрович (1921). Народився в с. Каратаєво Іванівського р-ну Одеської області. В 1939 році закінчив школу. Потім навчався у військовому училищі. З перших днів радянсько-німецької війни (червень 1941 року) на фронті. Пройшов бойовий шлях від Острога до Бердичева. Потім був важкопоранений і попав у полон. Після закінчення війни працював на різних роботах. З 1981 року на пенсії.

Джерело: анкета учасника Другої світової війни.

МАКСИМЕНКО Анатолій Юхимович

(1924—1994). Народився в селі Кутів Савинського району Харківської області. Закінчив 5 класів школи, після чого навчався в Харківському ПТУ. В 1943 році мобілізований до Червоної армії. З боями пройшов шлях від Харкова до Берліна... Два рази був контужений і один раз поранений. Звільнений в запас в 1950 році. Після війни працював на паровозоремонтному заводі у Станиславові, а з 1966 по 1992 рік - на цементношиферному комбінаті. Нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни 1 ступеня, медалями “За відвагу”, “За взяття Будапешта”, “За Перемогу над Німеччиною” та ювілейними медалями.

Джерело: анкета учасника Другої світової війни.

МИЦЬКО Антон Миколайович (1918). Народився в с. Ямниці. В місцевій школі навчався в період з 1925 по 1929 рік. В Червоній армії з 1940 року. З 1942 року — на фронті. В 1943 році попав у полон до німців. В 1946 році повернувся додому і працював у колгоспі.

Джерело: анкета учасника Другої світової війни.

ОБУХ Василь Антонович (1910—1946). Три роки навчався в сільській школі, допомагав батькам вести домашню господарку. В 1944 році був мобілізований до Червоної армії. Листів додому не писав. А в 1946 році прийшла повістка, що він загинув.

Джерело: матеріали шкільного музею с. Ямниці.

П’ЯСТА Богдан Олексійович (1921). Народився в с. Ямниці. З 1928 року навчався в школі. Потім працював у власному господарстві. В серпні 1944 року мобілізований до радянської армії. Брав участь в боях на Закарпатті і Словаччині. В районі міста Кошіце ЗО грудня 1944 року був важко поранений в груди Демобілізований 28 вересня 1945 року. Після

повернення працював у власному господарстві. В 1950 році вступив до колгоспу. Працював бригадиром. В 1956 році поступив до сільськогосподарського технікуму, після закінчення якого працював агрономом радгоспу. В 1976 році призначений завскладом радгоспу. В 1992 році вийшов на пенсію. Нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни і 5 медалями.

Джерело: анкета учасника Другої світової війни.

П’ЯСТА Юрій Іванович (1909). Народився в с. Ямниці. Закінчив 4-класну народну школу. Потім працював у власному господарстві. Активний учасник громадського життя в селі. Після приходу перших більшовиків репресований. В 1941 році реабілітований і мобілізований до більшовицьких збройних сил. Направлений в Акмоліньск, де формувалась польська армія ім. Домбровського. Воював кулеметником у 2-й дивізії 2 полку 4 батальйону. Перший бій дивізія тримала в районі м. Леніно (Білорусія). Потім були бої в районі Варшави, Любліна, Ченхстохови, форсування Одера і штурм Берліна. Після війни працював секретарем у сільраді, мулярем, а потім до виходу на пенсію - садівником і столяром на цемзаводі.

Джерело: анкета учасника Другої світової війни.

СУП Йосип Васильович (1919). Народився в с. Ямниці. Протягом 1926—1929 років навчався в сільській школі. Опісля працював у власному господарстві. В квітні 1242 року призваний до Червоної армії. Проходив службу в 400-у окремому робітничому батальйоні в Кам’янці Струмилівській (Львівська область) на будівництві аеродрому. Потім брав участь в будівництві аеродрому в Харкові, моста через р. Дон у Воронезькій області. З березня 1942 році направлений в м. Новосибірськ на роботу на 95-й військовий завод, де працював До квітня 1944 року. Потім працював на будівництві 500-го військового заводу у Москві; В серпні 1944 року направлений в 9-й польський запасний полк, який здійснював охорону залізничних мостів та інших об’єктів. В листопаді 1945 року Демобілізований. Після війни працював на залізобетонному заводі та цементношиферному комбінаті. З липня 1977 року —на пенсії. Нагороджений трьома медалями “Ветерана праці” та багатьма іншими нагородами.

Джерело: анкета учасника Другої світової війни.

ТОДОСЬ Богдан Дмитрович (1925— 1991). І В 19 років, в 1944 році мобілізований до Червоної армії. Воював у складі Четвертого Українського фронту. Був поранений у ліву ногу. Після закінчення війни ще три роки служив у армії. Демобілізувався у лютому 1948 року. Після повернення додому працював у колгоспі. І Нагороджений медаллю “За бойові заслуги”.

Джерело:матеріали шкіїьного музею в с. Ямниці, альбом “Цього забути неможна"

ШПІЛЬЧАК Василь Дмитрович (1921 — 1986). Закінчиви 4 класи ямницької школи, а потім працював у приватному господарстві. В 1944 році був мобілізований до Червоної армії. На території Польщі був поранений. Лікування проходив у військовому госпіталі м. Самбора. Демобілізувався у 1946 році. Нагороджений орденом “Вітчизняної Війни І ступеня”, медалями “За відвагу”, “За Перемогу над Німеччиною” та ювілейними медалями.

Джерело: анкета учасника Другої світової війни.

ЮСКЕВИЧ Антін Васильович (1907—1945). В 1914 році пішов до школи. Але навчався лише до 1915 року. Потім працював у сільському господарстві. Був мобілізований до Червоної армії в роки радянсько-німецької війни. Загинув у польському місті Сечін.

Джерело: анкета учасника Другої світової війни.