Наукова бібліотека України


Loading
Ямничани в XV - першій половині XIX століть
Краєзнавство - Ямничани - Івано-Франківська область

Про історію села і долю його мешканців у княжі часи ні літописних, ні інших згадок ми не маємо. Тільки після остаточного поневолення Галичини поляками в XIV—XV ст. появляються перші вістки про село. їх ми знаходимо в галицьких гродських і земських судових актах. Щоб зрозуміти характер цих згадок, потрібно хоча б побіжно згадати про непрості дія українців історичні обставини того часу. “Після загарбання Галицької землі Польщею, — пише професор Володимир Грабовецький, — сюди, мов хмара, посунула польська шляхта. Вона, опираючись на королівські привілеї, почала ламати старовинний уклад селян, внаслідок чого відбулися значні зміни як в соціальному, так і в економічному і правовому становищі галицьких селян”.1 Польська шляхта привласнює села, містечка і поступово поневолює українське селянство.

Власниками Ямниці, судячи з вищезгадуваних джерел, в другій половині XV ст. були Йоган Бідловський, Михайло Парава, брати Микола і Петро Бучацькі і якийсь Гедвігіс (чи Хедвіг) і молодша донька Петра Бучацького Сюзанна. Бідловський, який був власником і Тисменичан, володів (а, можливо, орендував — І. Д.) Ямницею скоріше всього до початку 40 pp. XV ст.2 Бо в “Актах гродських і земських” є запис, складений в ГаличИ травня 1447 року, який свідчить, Що на той час ямницьким фільварком управляв Микола Парава, який до того ж обіймав посаду галицького старости. Ямниця входила до цього староства. “Ми Гнат з Кутищ — суддя, Сиверин з Васючина — підсуддя... стверджуємо, яким правом вельмишановний пан Микола Парава з Любіна Галицької дільниці отримав спадок після знатного Петра Влодковича з Харбіновіч, своєї родички, двісті по шістдесят (грошей з батьківських дібр) і шістдесят по шістдесят {з материнських дібр), на основі права по спадку із другої сторони в посіданні знатної пані Анни тисячу, а в Миколая Парави шість по шістдесят (грошей), крім того, що мали на власність, крім штрафів, які сплачував, крім замку і громадських прав на Галич, котрими той користувався поруч пана короля, про це саме з’ясовують записки королівські; в користуванні його знаходилися також фільварки, які підпадали під громадські права, закони Галича: Кростковичі, Бовшів, Хо-ростків, Дубівці, Залуква, Ямниця, Калуш із Шулою разом, Незавадів, Зораби, Братківці, Угринів, Довге, з усіма ріками дав, наділив і присутнім наділяє і записує майно, яке було власністю для користування своїх дібр так довго, як довго передбачиться уставом. Якщо відтак після шлюбу свого до другого весілля старатиметься наділити, прилеглі добра, замок і громадські права переходять на власних законних спадкоємців пана Парави...”3

В 1450 році, після загибелі Миколи Парави у війні з волохами, Ямниця переходить у власність Миколи Бучацько-го, брат якого Михайло, власник сусідніх Чешибісів, також був вбитий у згаданій вище військовій сутичці.

Другий брат Миколи Бучацького, Петро успадковує село в 1459 році, після загибелі на цей раз нового власника. В 1485 році помирає Петро. Ямниця, разом з іншими селами, відійшла у власність його молодшої доньки Зузанни (чи Сю-занни).4 В Галицьких актах за 1475 рік зустрічається ім’я Гедвіга, чи Хедвіга, як пана в Ямниці. Але невідомо, чи він був орендарем, чи дійсно власником села.5

Галицькі акти дають деяку уяву не тільки про власників села, але і про його жителів. Як відомо, в українських селах, які були на руському праві, у привілейованому становищі перебувала сільська старшина — отамани і тіуни. Вони керували громадою села, стежили за виконанням судових рішень щодо селян, займалися розслідуванням втеч селян. З посиленням влади двору вони ставали першими помічниками у виконанні панських доручень, були фактично на послузі багатих шляхтичів.6 Судові акти свідчать, що отаманами в Ямниці були Гіван (можливо, Іван — І. Д.) Пшані і якийсь Рішани і Сікутха. В акті, складеному 13 лютого 1444 року, фігурує перший: “Гіван Пшані з Ямниці (ватаман) заскаржив до суду шляхтича Йогана з Блюдників у справі чоловіка Проця з Ямниці”,7 а також у документах, датованих 13 січня 1444 року: “Гіван, ватаман з Ямниці, заскаржив шляхтича Андрія Хібана Воєводу з Чешибісів в справі Ходора з Ямниці”* і “Гіван, ватаман з Ямниці, заскаржив шляхтича Андрія Хібана з Чешибісів у справі Андрія, Яна і Ходора з Ямниці”.9 Про Гівана як отамана в Ямниці йде мова і в документі за 1452 рік.10 Але в 1447 році судовий акт згадує Сікутху як ватамана в селі. В документі, складеному в Галичі 2 січня 1451 року, мова вже йде про ватамана Рішану: “Пан Іван з Литвинова притягнув до судової відповідальності названих Петра і Дробиша з Ямниці в справі Рішани — ватамана. Про це доповів, що прийняв суддя...”11

На жаль, ми не маємо повного опису села в XV столітті і навіть списку його жителів на той час. Тому мусимо обходитися дуже скупими інформативними даними про ямницьких селян, які інколи зустрічаються в судових актах. В тогочасних документах селянство виступає під загальними назвами “гомо” і “кметі”.12 Зокрема, в судовому акті за 1451 рік мова йде про “гомінес” (homines) Туляя і Степана з Ямниці,13 а в документах за 1459 рік про “кметовіс”’ — селянок (kmetovissa) Аннусю і Ганнусю з Ямниці.14

Загалом становище селян в Галичині в XV столітті різко погіршало, що було пов’язано, на думку академіка В. Ф. Грекова, з тимг що шляхтич з рицаря перетворився на землевласника, і шлях збільшення своїх прибутків “находить як у посиленні повинностей селян, так і в розвитку свого господарства”.15 Селянин віддавав фактично 1/3 свого врожаю як різного роду податки, залишаючись у великій матеріальній скруті. Не дуже кращою була ситуація в Галичині і в Ямниці, зокрема в XVI ст. Маючи в своєму розпорядженні документ — люстрацію Ямниці середини XVI ст., ми можемо дізнатися не тільки про повинності в королівському володінні (Ямниця була королівською власністю - королівщиною), але й багато іншої інформації про сільську давнину.

Почати хотілося б з того, шо рішення про люстрацію було прийнято сеймом в 1562(3), а підтверджено 1563(4) роках. Ухвалена в 1564 році, вона тяглася протягом 1565-1566 p.p. До комісії, яка її здійснювала, входили рогозинський староста Криштоф Соколовський — депутат від короля, каштелян Іновлоцлавський — Адам Джевіцкий — від сенату, і староста хенцинський — Станіслав Дембінський від послів. Люстрація свідчила: “Ямниця село, в якому селяни на півдворищах осідають і є їх 32, котрі щорічно дають по 10 грошів чиншу, по 12 мац вівса, 1 мацу хмелю, віз сіна і дрібної данини: 2 курей, 12 яєць, 1 лікоть прядива з деякими дрібними відмітами і само собою десятини з волів, свиней і бджіл”. Про селян говориться, що “...роблять повні два дні в тиждень як самі, так і з худобою, що їм (селянам — І. Д.) скажуть. А імена тих селян такі: Гапка Васильова, Саско, Гриць Ісайович, Тарас, Хведор Лозойда, Михайло Борисович, Грицько Мороз, Ігнатко Мішіч, Сень Андронкович, Іван Малушич, Ілько з Маскім, Тимко Рівчіч, Романець Волосів, Михайло Слізевич, Іван Тарабаніч, Олекса Андронович, Іван Гриневич, Яким Ісайович, Йосип Селінкович, Іван Гундзорович, Михайло Ковалевич, Василь Борщік, Іван Олізарович, Кость, Борис Кущенич, Дмитр Пліска, Юрко і Павло Іванченета, Мілешко з Андрієм Іванчевичі, Хведор Стрелеч, Яким, Луць Вата-манович, Яким Андронкович. Загородники, які також мають поле, є їх на цей час чотирнадцять, котрі дають річного чиншу по 10 грошей; курей по дві, яєць — 10... А роблять три дні в тиждень, що скажуть. А імена їх такі: Василь Прокопов, Павло Волосовіч, Грицько Мекотіч, Хведор Андронков, Хведор Во-лосовіч, Іван Андронков, Хведор Максимович, Іван Мрочік, Олекса Колбік, Іван Болдні, Іван Горреч, Грицько Олезаровіч, Андрій, Сері Дейко. Крім того, один на ім’я Іван Мєкотіч від роботи відкуповується; загородник дає два злотих, двоє курей, десять яєць... Слуги котрих є чотири не дають нічого, тільки повинні їхати якщо їм кажуть...; імена їх такі: Іванець, Дрос-ньовка, Каплунець Возний, Хведор. Корчмар на ім’я Сенько Ленчіч, з корчми, з броварні, з поля, з пасовища, до корчми здавна належних дає чиншу щорічного шістнадцять злотих... Тяглі, які худобу утримують, кожного сьомого року, від волів — п’ятдесят, від кожного господаря; то всього двісті, а вирахувавши шосту частину на один рік, то всього по тридцять три злотих і десять грошей... Двадцятого вепра дають, коли буває... Там же священиків руських два, котрі дають по ЗО грошей, що в ціні злотих — два... Сума пожитку у Ямниці у ціні злотих 176 і 10 грошей...”16

Повторна люстрація, проведена польською адміністрацією через чотири роки, зафіксувала деякі зміни в житті села і дечим доповнила попередні дані: “... в тому селі є людей тяглих на підворищах 27, а трьох їх геть пішло..., кожен з них дає чиншу 10 грошей, вівса по 12 мац, кожна маца по 8 грошей, курей по дві, яєць по 20, прядива по ліктю,... хмелю по одній маці... Загородників всіх є вісімнадцять. Кожен з них платить чиншу по 10 грошей, а крім цього по двоє курей і по десять яєць... Єтакож міжзагородниками одиндесятник, який нічого не дає. Служків є четверо, які не дають нічого, одно що на послузі замкові. Ватаман теж нічого не дає, бо є замість урядника... Корчмар дає із корчми, і з поля, і з лук здавна до неї належних... шістнадцять злотих. Священиків руських є два і дають по 1 флоренту. Загальна сума надходжень від села у флорентах становила — 188 і сім грошей”.17

Треба ще додати, що в Ямниці в цей час був млин, про який знаходимо таку інформацію: “Млин в Ямниці на річці Бистриці з двома колами; одне моцне, а друге малотри-вке, малого пожитку бо його часто вода зриває, дає щорічно 16 флорентів”.18 Закінчуючи розмову про ямницьку господарку, треба зазначити, що “з лук коло Ямниці укошували дванадцять скирт сіна...”15

Загалом підсумовуючи і аналізуючи вище подані відомості, потрібно в першу чергу ствердити як факт про поступове збільшення феодальних повинностей для сільських мешканців. Якщо в XV ст. селяни в Галицькій землі як максимум відробляли один день на тиждень, то в XVI ст. уже два, а загородники в Ямниці взагалі по три дні в тиждень. Шляхта намагалася в такий спосіб отримати більше доходів, не докладаючи для цього ніяких видимих зусиль. І це погіршення життя приводило до переселення селян з Ямниці в інші місцевості на постійне місце проживання. Крім того, життя мешканців села, як, до речі, і всіх галичан з кінця XV і на довгі наступні століття проходило в умовах постійного військового протистояння і ворожих наскоків. І це ще більше ускладнювало життя простих людей. Постійні експедиції польських військ на Молдавію в кінці XV століття, молдавська окупація Галича та його околиць на початку XVI століття, повстання селян під керівництвом Мухи, збройні сутички між польськими феодалами — ось неповний перелік військових потрясінь, які пережили ямничани в цей час.

Але всі ці лихоліття, нехай і дуже важкі, ні в яке порівняння не йшли з пеклом турецько-татарських нападів, які протягом декількох століть терзали нашу землю. Глибоким шрамом пролягли вони в глибинах історичної пам’яті галичан, покликавши до життя народні перекази, пісні та думи. Страшна пам’ять про лихоліття татарщини протягом довгих часів жила і в розповідях та пам’яті ямничан. Ще навіть в першій половині XX століття старожили переказували почуті ними в свій час історії про жорстокі чужинецькі наскоки — про руйнування і спалення села, татарську неволю, вбивства людей і втечі ямничан від ординців, переховування в Стінці. Залишилися сліди про ці події і в історичних документах. Вони свідчать, що, починаючи з 1498 року, татари з впертою послідовністю руйнували наш край. В 1520, 1589 і 1594 роках, в часи найбільших їхніх навал, наші землі пустошились до тла. На жаль, точно не відомо, наскільки постраждала під час цих набігів Ямниця, але скоріше всього вона розділила сумну долю інших зруйнованих галицьких сіл і містечок.

Перші десятиліття XVII століття стали апогеєм агресивної активності кримських орд та турків щодо Галичини. Найбільш відчутними для галицьких селян були наскоки татарів в 1615, 1620, 1623 роках..201 Щоправда, не були спокійними й інші роки. Польський історик Маурицій Горн у своїй праці “Про економічні наслідки татарських нападів в 1605-1633 p.p. на Русь Червону” пише: “Цілковитому знищенню в час наїздів до 1621 року піддалися містечка Підгороддя, Войнилов, Тлумач в повіті галицькім. З осад сільських така ж доля спіткала в повіті галицькім такі села староства галицького: Ямницю, Тязів, Вікторів, Угринів, Козино, Дубівці, Хоростків, Бовшів...”21 І додає: “Про зруйнування приватних сіл і містечок в землі галицькій інформують нас документи, складені на галицькім гроді... На підставі тих, хоча й не завжди певних даних, можемо стверджувати про цілковите, або часткове зруйнування в час наїзду татарського з року 1626, ...в повіті галицькім 3-ох містечок (Тустань, Коршаків і Доброводи) і 16 сіл (Большовка, Хоростков, Ямниця, Угринів, Вікторів, Гнильче, Губін і т. д.)22

Але життя продовжувалося. Вже одразу після відходу нехристів ямничани, хто вцілів, поверталися до своїх домівок або місць, де вони були, і бралися до роботи для налагодження життя. Інвентар староства галицького за 1627 рік свідчить про те, що знищені наїздами татарів млини були відремонтовані, хоча їх продукція значно поступалася передвоєнній... “Млин в Ямниці заново збудований на місцю перед тим спаленого поганинами, є в оренді і хоча не завше меле, але дає 15 флорентів податку...”23

Мауріцій Горн па підставі аналізу джерел стверджує, що протягом 28 років (з 1605 по 1633 pp.) Галицька земля мала лише 12 років спокою, а в решті років — 26 разів зазнала нападів з боку татарів... Зокрема в Галицькому повіті (до якого входила Ямниця — І. Д.) вони орудували 18 разів...24

Здається, саме в цей відрізок часу в Ямниці проходив процес докорінної зміни структури населення, як їх кількісних показників, так і поіменних, а, можливо, і національних та етнічних. Багато людей гинуло, хтось попадав у неволю, а хтось переселявся в інші населені пункти або й краї. І загалом, напевне, саме XVI — XVII ст. стають визначальними в поступовому становленні конгломерату сільських родів, які ми визнаємо сьогодні як суто ямницькі.

Незважаючи на тривожні обставини розвитку нашого краю в середині XVII століття, викликані повстаннями проти шляхти, участю українських селян у козацьких військах Б. Хмельницького та нестихаючими татарськими нападами, польська влада продовжувала вести точний облік сільських господарств, аби не позбавити себе можливості вчасно отримувати прибутки від підлеглих селян. Завдячуючи цьому невеселому факту, ми сьогодні маємо можливість ознайомитися з ямницькою господаркою середини XVII століття.

Люстрація руського воєводства з 1661 року детально описала стан ямницького фільварку на цей час: “В тому селі бувало робочих дворищ 37... Підданих 36. Ватаман зособно тримає чверть (чверть лану — І. Д.). Служка замкова — чверть. Чиншу з дворища дає 6 флорентів... Оспи вівса з дворища по 4 півмацки. Робота з дворища по 4 дні в тиждень літом і зимою. Священик дає чиншу — 210. Десятину бджільну десятий пень повинні давати... Десятину овечу — двадцяту вівцю... Курей по двоє з дворища, яєць по 20 і прядива по ліктю... Пово-ловщики сьомого року давати повинні. Всього провіанту в тому селі на суму 181 фл....”25 Хотілося б додати, що всього за цією люстрацією в Ямниці було 180 волів, до речі, найбільше серед довколишніх сіл, 140 овець26 та 200 вуликів.27 Вирощували в фільварку жито, овес, пшеницю, гречку, горох, просо.28 Із двора збирали півкопи збіжжя.^Цікаво, що станом на 1661 рік в цілому Галицькому старостві налічувалось 15 сіл, але тільки в двох з них були фільварки — в Ямниці, Бовшеві, а розбудовувався в Дубівцях і Дегові.30 Селяни сусіднього від Ямниці села Угринова відробляли свої три дні в тиждень на панщині в Ямниці, що може слугувати підтвердженням приналежності Угринова до Ямницького фільварку. Тим більше, що про це свідчить і різниця сум доходів. Бо дохід від Ямниці, як вже згадувалось вище, становив більше 191 фл., а загальна сума доходів з фільварку — більше 195 фл. Різницю складала сума доходів з Угринова.31 До речі, якщо вже мова зайшла про сусідів, то треба згадати, що на землях сіл Тязів і Павелче у XVIII столітті також розбудовувалися фільварки, а землі на північний схід від ямницьких їхній власник єзупільський магнат Микола Потоцький у 1666 році відпродав якомусь греку Баласу родом з Константинополя, якому заборгував гроші.32

Найбільш детальні описи Ямниці та її мешканців ми маємо за XVIII століття. Люстрація угринівського фільварку, до якого належали села Ямниця та Угринів, складена в 1767 році і дає широку й різнобічну інформацію про соціально-економічні взаємини, які склались в названих селах даного періоду. Як і раніше, ямничани сиділи на дворищах. Всього їх в селі було 39, в яких замешкувало 128 господарств. Все це говорить про значне збільшення кількості населення в селі. На кожне дворище припадала визначена кількість господарств: три дворища мали по 1 господарству, десять дворищ

—    по 2 господарства, дев’ятнадцять — по 3 господарства, шість

—    по 4 господарства і два дворища — по 5 господарств.33 В дворища входила також сільська старшина, отамани, присяжні, польові і навіть категорія бояр. Кожне дворище мало назву від свого засновника.34 Дворища іменувались: Северінове, Спільчакове, Сенєве, Спільчакове (другий раз — І. Д.), Якімове, Худове, Гелетове, Воробьове, Смочакове, одне без назви, Мхове, Гриньове, Татаринове (???), Смикове, Бятине, Стабікове, Карчмаринове, Доронікове, Катамаєво, Пістолетнікове, Козікове, Готікове, Маликово, Івасінове, Дмитрашково, Валькове, Каляндрукове, Микитино, Каламайчино, Тимошине, Семанишине, Гатабірове, Регове, Кушніренкове, Деркачево, Базине, Нестеркове, Суховиче, (дуже нерозбірливо — І. Д.), Присташкове.

На жаль, немає повної впевненості в тому, що вище означена редакція цих назв відповідає реальному їх звучанню. Річ в тому, що писана, як завжди, писарем, ця люстрація в багатьох місцях настільки нерозбірлива і видозмінена польським правописом і польською мовою, що зрозуміти написане в багатьох місцях не просто.

Як вже зазначалося, на кожному дворищі було по декілька господарств. Наприклад: на Вальковому були господарства Отецька Валька і Миколая Буряничина; на Дмит-рашковому — Михайла Дмитрашкова і Антона Собкова; на Маликовому — Семка Малика, Стасихи Маликової і Стефана Бриничина; на Пістолетніковому — Петра Панькова і Федя Зуб’ячина; на Катамаєвому — Михаїла Катамая; на Кар-чмариковому — Івана Деркачика; на Дороніковому — Іванихи Фединової; на Стабіковому — Стаха Мелнічина та Гриня Проньового; на Смиковому — Василя Вінтоніва і Василя Бу-р’яничина; на Мховому — Івана Мицька і Івана Патащука; на

Якімовому — Панька Якімечка і т. д.35

Виходячи з даних люстрації, можна стверджувати, що матеріальне становище ямницького священика було досить пристойним, як на той час. Він “мав хату, лан землі, загороди, 25 пасовищ, 10 лук”. В той час, як і в інших селах, зокрема в Букачівцях “священик при церкві Букачівці сидить на чверті” (тобто, мав лише 1/4 лану).36 Та й взагалі Ямниця відрізнялась від більшості навколишніх сіл не тільки більшою кількістю селянських господарств — 128 (з 22 сіл це — найвищий показник. - І. Д.), але й великою кількістю тяглих селян — їх було 45. З них 43 господарства мали по 2 воли, а два господарства по 4.37

Була в Ямниці і відома корчма, детальний опис якої знаходимо в тій же люстрації. Український письменник Теодор Микитин в повісті “Семен Височан” згадує про відвідання Височаном ямницької корчми.

* * *

1772 рік ознаменувався приходом нової влади. Село переходить у власність австрійської казни, а потім магнату Юзефові Потоцькому. В 1787 році було здійснено новий детальний опис Ямниці в рамках перепису всіх населених пунктів Галичини. Цей опис знаний істориками під назвою Иосифінська метрика. Звідси можемо почерпнути інформацію про господарське життя в Ямниці кінця XVIII століття і, що для нас дуже важливо, імена та прізвища всіх ямницьких власників земельних ділянок в селі. Хотілося б привести цей список повністю, зазначивши спочатку номер будинку, потім ім’я, прізвище та розмір земельної ділянки біля будинку власника (селяни володіли земельними ділянками в різних місцях):

№1. о. Ґжеґорж Левицький — 4 морґи 724 сажні; №2. Гринь Кушніренко — 1 морґ 190 сажнів; №3. Мартин Цензовський — 600 сажнів; №4. Василь Галіпчак — 290 сажнів; №5. Семань Смеречів; №6. Тимко Войтов — 1 морґ 194 і 240 сажнів; №7. Антось Гулага — 1 морґ 014 сажнів; №8. Дмитер Груль — 1 морґ 014 сажнів; №9. Андрусь Ткачів — 1 морґ 331 сажнів; № 10. Микола Ткачів — 780 сажнів; №11. Віцко Матяшів —    600 сажень; № 12. Марцін Вальков — 980 сажнів; № 13. Стефан Ткач — 2 морґи 760 сажнів; №14. Федь Пустий — 560 сажнів; №14. Василь Кравців — 016 сажнів; №15. Стефан Семанишин; №16. Василь Зимчишин — 2 морґи 400 сажень; №18. Іван Мідник; №18. Данило Цап’як — 600 сажень; №19. Дмитер Смицнюк — 1 морґ; №20. Гринь Смицнюк — 500 і 830 сажень; №21. Василь Смицнюк — 429 і 830 сажень; №22. Стах Іванишин — 396 сажень; №23. Івась Петрик — 1 морг; №24. Гринь Василів — 1 морґ 020 сажень; №25. Ілько Семанишин — 1 морґ 100 сажень; №26. Іван Катамай — 1 морґ 100 саженів; №27. Олекса Катамай — 1 морґ 100 саженів; №28. Федор Грицишин — 1 морґ 140 саженів; №29. Гнат Микитин — 908 саженів; №30. Марцін Старий - 528 + 640 сажень; №31. Данило Юрчак — 60 сажень; №32. Василь Гаврилів — 1 морґ; №33. Федь Каляндрук — 1 морґ; №34. Мартин Зуб’як — 760 саженів; №35. Михайло Бур’яник — 11 моргів 060 сажень; №36. Андрусь Вальків — 1 морґ400 сажнів; №37. Юзько Вальків — 980 сажень; №38. Іван Кривцнятий (?) — 290 сажнів; №39. Антон Собков —    796 сажнів; №40. Микита Бур’яник — 720 сажнів; №41. Войтко Собков — 1 морґ; №43. Олекса Деркач — 1 морґ 500 сажень; №44. Панько Демітрашко; №45. Василь Демітрашко —    546 сажень; №46. Максим Рудак — 250 сажень; №47. Настя Вдова — 290 сажень; №48. Василь Бур’яник — 400 сажень; №49. Яків Бур’яник — 140 сажень; №50. Дмитер Малик та Іван — по 150 сажень; №51. Миколай Малик — 150 сажень; №52. Михайло Каляндрук — 925 сажень; №53. Федь Гаватів — 300 сажень; №54. Іван Рудак — 1 морґ 038 сажнів; №55. Микола Петрик — 1 морґ 700 сажнів; №56. Ілько Шевчук — 120 сажнів; №58. Михайло Малик — 500+300; №59. Дмитриха Вдова Деркачова — 2 морґи 240+550+57 сажнів; №59. Дмитер Деркач —    850 сажнів; №60. Іван Катамай — 280 сажнів; №61. Іван Зигловський — 301 сажень; №62. Данило Катамай — 301 сажень; №63. Олекса Катамай — 301 сажень; №64. Олекса Постолянюк — 1 морґ 140 сажень; №68. Юрко Бойко — 200 сажень; №69. Василь Міцьков — 420 сажень; №70. Корчма — 1 морґ; №71. Іван Когуч — 910 сажень; №72. Іван Деркач - 910 сажень; №73. Стах Міднишин — 1 морґ 500 сажень; №74.

Юзько Стахів — 1 морґ 72 сажня; №75. Іваниха вдова Шевцева

—    60 сажнів; №76. Федь Шевчук — 12 сажнів; №77. Олекса Б’ялюк — 377 сажнів; №78. Іваниха Маликова, вдова — 377 сажнів; №79. Гринь Б’ялюк — 952 сажня; №80. Іван Сеньов -960 сажень; №81. Іван Федів — 1 морґ 474 сажня; №82. Іван Гриньов — 750 сажень; №83. Дмитер Мицьков — 420 сажень; №84. Іван Іваночков — 1 морґ 199 сажень; №86. Василь Іваночков — 1 морґ 199 сажень; №87. Василь Обушин — 539 сажень; №88. Іван Гават — 1 морґ 120 сажень; №88. Федь Ткачов — 750 сажень; № 89. Юрко Смиричин — 880+300 сажень; №90. Микола Сміжак — 1 морґ 080 сажень; №91. Дмитер Масюрняк — 1 морґ 429 сажень; №92. Михайло Семка Масюрняк — 1 морґ; №95. Михайлиха Смеречинська — 275 сажнів; №96. Петро Смереков — 275 сажнів; №97. Михайло Готик — 720+113 сажень; №98. Кімачиха Вдова — 50 сажень; №99. Панько Якимечко — 300 сажнів; №100. Василь Спільчак —    420+50 сажнів; №100. Михайло Спільчин — 576+50 сажнів; №100. Олекса Спільчин — 577+50 сажнів; №101. Кость Спільчак — 420=50 сажень; № 102. Стефан Подтока — 300+100 сажнів; №103. Микола Іваньов —600+100 сажень; №104. Івась Брикалюк — 140 сажень; №105. Семен Цуп’як — 120 сажнів; №106. Іван Цуп’як — 480 сажнів; №108. Ілько Василів — 600+400+980 сажнів; №109. Панько Гаврилів — 400+980 сажень; №110. Микола Сміжак — 700 сажнів; №111. Ілько Блискун — 760+522+565 сажнів; №112. Теодор Масюрняк — 450+217+900+200 сажень; №113. Михайло Масюрняк — 200+900+200+217 сажень; №114. Максим Вушко — 1 морґ; №115. Василиха Масюрнякова — 1 морґ 200 сажень; №116. Кость Савчин — 1 морґ 350+280+565 сажень; №117. Михайло Деклюк — 1 морґ 380+400 сажень; №118. Данило Петрів — 2 морґи; №119. Михайло Савчак — 2 морґи 480 сажень; №120. Микола Кравець — 1 морґ 980 сажень; № 121. Івась Сьовка — 1 морґ 120 сажень; №122. Дмитер Гучков — 1 морґ 120 сажень; №123. Андрусь Ткачук — 2 морґи 200+153 сажнів; №124. ВасильМандзюк— 1 морґ 120сажень;№125. МихайлоТкачук

—    1 морґ 446 сажень; № 126. Федь Нестерчин — 1 морґ 116+476 сажень; №128. Маруня... 400 сажень; №130. Дмитро Зильчишин — 300+20 сажнів; №131. Івась Каляндрук; №132. Микола Семчук— 1 морґ 254 сажнів; №133. Михайлиха Вдова

—    1 морґ 260 сажнів; №135. Микола Зуб’як — 1 морґ 500+100 сажнів; №136. Петро Юрчак — 1 морґ 100+248+682+210+440 сажнів; №137. Гринь Іванишин — 396 сажнів; №138. Василь Пшеничняк— 440+105+124+682+550 сажнів; №139. Василь Петрик— 1 морґ 440+210+74+100 сажнів;№140. Василь Деркач

—    1 морґ 449+120 сажнів; Андрусь Деркач — 1 морґ 449+120 сажнів; №141. Петр Деркач — 1 морґ 449+408 сажнів; №142. Федь Пацорнік з братом — 1 морґ 449+500 сажнів; №146. Олекса Гринів — 600 сажень; №147. Лесь Босович — 1 морґ 200+100 сажень; №148. Іван Коньов Савчак — 480 сажень; № 149. Олекса Париняк — 100 сажень; №151. Ілько Мицьків — 420 сажнів; №152. Данило Козінов; №153. Марко Гудляк — 1 морґ 260 сажнів; №154. Василь Малик — 150 сажнів; №156. Івана Гавата огород — 1 морґ 74 сажнів; № 157. Василь Данілов

—    1 морґ 120+150 сажнів; №159. Іван Обушин — 539+90 сажнів; №161. Гринь Бринак — 540 сажень; №162. Онуфрій Цуп’як — 280 сажнів; №163. Олекса Ткачук — 1 морґ 446 сажнів; №164. Олекса Попік; №164. Василя Міцькового город — 1 морґ 074 сажні; №165. Федь Петрик — 408+300 сажнів; №165. Петро Куб’як — 1 морґ 260 сажнів; №166. Гринь Ткачов — 1 морґ; №166. Василь Кушніренко; №169. Іван Желюк; №171. Іван Дерун — 480 сажнів; №172. Іван Юрчак — 780 сажнів; Якова Деруна огород — 140 сажнів; без халупи Гринь Федькового з Качурем; Петро Петрико— 980 сажнів; Михайло Стахів; Іван Кузик — 500 сажнів.38

В списку ми не зустрічаємо згадок про такі давні ям-ницькі роди, як Морози, Дейчаківські, Ребрики та деякі інші. Це можна пояснити тільки тим, що писар замість прізвища записував по-батькові деяких власників землі. Причину таких його дій на теперішній час знайти не уявляється можливим. Про те, що ці родини вже проживали в зазначений період в Ямниці, свідчить інвентар сіл Ямниці та Угринова за 1789 рік. В ньому, крім списку всіх власників згаданих сіл, зафіксовано також список сільської старшини. В Ямниці до сільської влади належали: війт — Гаврило Зуб’як, присяжні — Василь Деркач, Гринь Кімак та представники з громади: Микола Петрик, Іван Смицнюк, Гринь Мороз, Міхал Ребрик, Василь

Спільчак, Іван (???) та Стась Каляндрук.39

Цікаво, що про Гаврила Зуб’яка як про війта в селі згадує і пізніший документ, датований 26 червнем 1808 року. Тут же перелічуються й сільські присяжні: Стах Савчак, Іван (Обух) та представники громади Кость Шпільчак та Іван Караван.

Священиком в той час залишався о. Григорій Левицький.'10

У 1820 році австрійська влада здійснила новий опис сіл Галичини, склавши так звану Францисканську метрику. Спираючись на її дані, можна стверджувати, що до сільської старшини на той час входили: Микола Зуб’як, який був керівником громади, Гринь Кімак — здається, його заступником, а Василь Деркач, Ян П’яста, Микола Постолянюк, Василь Спільчак, Іляш Деркач, СеманьДжус, Федь Андрушков — радними.41

* * *

Перша половина XIX ст. ознаменувалась загальним погіршенням економічного та соціального становища ямничан, викликаним збільшенням чисельності населення і, відповідно, зменшенням та дробленням земельних ділянок. Але найбільш реальним фактором збіднення селян, а, відповідно, і причинами виступів ямничан, були постійні зловживання орендарів, які намагалися самовільно збільшувати податки, розорюючи тим самим простих людей. Це стало причиною відкритих виступів ямничан проти своїх кривдників за відновлення власних прав.

ЛІТЕРАТУРА:

1.    В. Грабовецький. Нариси історії Прикарпаття. - Т. 1. — Івано-Франківськ, 1992. — С. 129.

2.    Acta Grodskie і Ziemskie. — Т. XII. — Lwow, 1887. — S. 118.

3.    Acta Grodskie і Ziemskie. — T. XII. — Lwow, 1887. — S. 118-120.

4.    Alexnder Czolowski. Z przeszlosci Jezupola і okolicy. — Lwow, 1890.-S. 12-13.

5.    Acta Grodskie і Ziemskie. — T. XII. — Lwow, 1887. — S. 367.

6.    В. Грабовецький. Нариси історії Прикарпаття. - Т. 1. — Івано-Франківськ, 1992. — С. 130.

7.    Acta Grodskie і Ziemskie. — Т. XII. — Lwow, 1887. — S. 120.

8.    Acta Grodskie і Ziemskie. — T. XII. — Lwow, 1887. — S. 120.

9.    Acta Grodskie і Ziemskie. — T. XII. — Lwow, 1887. — S. 121.

10.    Acta Grodskie і Ziemskie. — T. XII. — Lwow, 1887. — S. 217.

11.    Acta Grodskie і Ziemskie. — T. XII. — Lwow, 1887. — S. 118.

12.    В. Грабовецький. Нариси історії Прикарпаття. - Т. 1. — Івано-Франківськ, 1992. — С. 130.

13.    Acta Grodskie і Ziemskie. — Т. XII. — Lwow, 1887. — S. 205.

14.    Acta Grodskie і Ziemskie. — T. XII. — Lwow, 1887. — S. 263.

15.    В. Грабовецький. Нариси історії Прикарпаття. - Т. 1. — Івано-Франківськ, 1992. — С. 133.

16.    Жерела до історії України-Руси. Опис королівщин у землях руських. Під ред. Михайла Грушевського. — Т. 1. Львів, 1895. -С. 62-64.

17.    Жерела до історії України-Руси. — Т. VII. Львів, 1903. — С. 155-156.

18.    Жерела до історії України-Руси. — Т. VII. Львів, 1903. — С. 160.

19.    Жерела до історії України-Руси. — Т. VII. Львів, 1903. — С. 161.

20.    В. Грабовецький. Нариси історії Прикарпаття. - Т. II. — Івано-Франківськ, 1993. — С. 117.

21.    Maurucy Horn. Skutki ekonomiczne najazdow tataskich z lat 1605-633 na Rus Czervona. — Wroclaw-Krakow, 1964. — S. 34.

22.    Maurucy Horn. Skutki ekonomiczne najazdow tataskich z lat 1605-633 na Rus Czervona. — Wroclaw-Krakow, 1964. — S. 48.

23.    Maurucy Horn. Skutki ekonomiczne najazdow tataskich z lat 1605-633 na Rus Czervona. — Wroclaw-Krakow, 1964. — S. 119.

24.    В. Грабовецький. Нариси історії Прикарпаття. - Т. II. — Івано-Франківськ, 1993. — С. 121.

25.    Lustracja woewodswa ruskego 1661-1665. — S. 13.

26.    В. Грабовецький. Нариси історії Прикарпаття. - Т. III. — Івано-Франківськ, 1993. — С. 24.

27.    В. Грабовецький. Нариси історії Прикарпаття. - Т. III. — Івано-Франківськ, 1993. — С. 25.

28.    В. Грабовецький. Нариси історії Прикарпаття. - Т. III. — Івано-Франківськ, 1993. — С. 28.

29.    В. Грабовецький. Нариси історії Прикарпаття. - Т. III. — Івано-Франківськ, 1993. — С. 36.

30.    В. Грабовецький. Нариси історії Прикарпаття. - Т. III. — Івано-Франківськ, 1993. — С. 25.

31.    Lustracja woewodswa ruskego 1661-1665. — S. 14.

32.    Alexnder Czolowski. Z przeszlosci Jezupola і okolicy. — Lwow, 1890.-S. 117.

33.    В. Грабовецький. Нариси історії Прикарпаття. - Т. IV. — Івано-Франківськ, 1994. — С. 38.

34.    В. Грабовецький. Нариси історії Прикарпаття. - Т. IV. — Івано-Франківськ, 1994. — С. 39.

35.    Львівська Наукова Бібліотека ім. В. Стефаника. Відділ рукописів. №2147/П. Люстрація Галицького староства 1767.

36.    В. Грабовецький. Нариси історії Прикарпаття. - Т. IV. — Івано-Франківськ, 1994. — С. 19.

37.    В. Грабовецький. Нариси історії Прикарпаття. - Т. IV. — Івано-Франківськ, 1994. — С. 54.

38.    Центральний державний історичний архів у Львові. Ф. 19. On. XV.

39.    ЛНБ ім. Стефаника. Ф. 141. Інвентар сіл Ямниця та Уіринів. 1789.

40.    ЦЦІА у Львові. Ф. 159. Оп. 9. Спр. 2753. Опис нерухомого майна і прибутки церкви 1767—1808.

41.    ЦЦІА уЛьвові. Ф. 20. Оп. VI/ Спр. 211. Францисканська метрика. С. Ямниця. 1820 р.