Наукова бібліотека України


Loading
З ЖИТТЯ ВІЛЬШАНИЦІ В ОСТАННЄ ДЕСЯТИЛІТТЯ
Краєзнавство - Вільшаниця - Івано-Франківська область

1. Діяльність вільшаницького осередку НРУ.

... 90-ті роки. Трепетне пробудження охопило всю Україну, торкнувши і Вільшаницю. Появилась надія па майбутню свою державу, віра у справдження ідеалів багатьох поколінь борців за волю і незалежність рідної землі.

Ланцюг єднання між Східною і Західною Україною, між Києвом та західними містами Львовом та Івано-Франківськом організований народним Рухом України, дав могутній поштовх до пробудження національної свідомості жителів села, 22 січня 1989 року багато односельчан, взявшись за руки, стали невід’є мною частинкою єдиного українського народу, що заявив про свою державність.

Через рік, 15 лютого 1990 року установчими зборами у Вільшаниці уторено осередок НРУ, який налічував у той час 47 членів.

Список членів Вільшаницького осередку Тисменицького району НРУ за перебудову станом на 15.02.1990 року

ЛІ Прізвище, ім'я та по батькові

1.    Рапій Василь Михайлович

2.    Коростіль Василь Михайлович

3.    Боднар Богдан Васильович

4.    Тимонько Михайло Миколайович

5.    Левандовський Ярослав Васильович

6.    Івасюта Микола Маркович

7.    Герман Дмитро Пилипович

8.    Каранутний Михайло Олексійович

9.    Коростіль Роман Олексійович

10.    Бажалук Дмитро Васильович

11.    Каранутний Михайло Васильович

12.    Герман Володимир Дмитрович

13.    Смолій Богдан Олексійович

14.    Герман Василь Миколайович

15.    Боднар Євген Дмитрович

16.    Кіцелюк Михайло Васильович

17.    Івасюта Микола Стодосович

18.    Юрків Петро Дмитрович

19.    Карапутний Василь Васильович

20.    Калитка Микола Васильович

21.    Полковник Дмитро Васильович

22.    Депутат Михайло Миколайович

23.    Тимонько Василь Григорович

24.    Депутат Михайло Дмитрович

Рік народження

1960

1957

1935

1960

1953

1949

1937

1960

1966

1960

1953

1965

1969

1963

1966

1959

1948

1954

1955

1930

1964

1959

1932

1963

25.    Матіяшин Василь Петрович

26.    Боднар Михайло Михайлович

27.    Карапутний Володимир Олексійович

28.    Боднар Михайло Михайлович

29.    Боднар Михайло Іванович

30.    Мазур Євстахій Михайлович

31.    Івасюта Володимир Дмитрович

32.    Солоничний Василь Михайлович

33.    Рапій Михайло Михайлович

34.    Маришко Володимир Васильович

35.    Солоничний Михайло Васильович

36.    Боднар Михайло Іванович

37.    Депутат Ярослав Дмитрович

38.    Боднар Богдан Михайлович

39.    Депутат Володимир Миколайович

40.    Левандовський Дмитро Михайлович

41.    Литвин Михайло Васильович

42.    Бажалук Михайло Васильович

43.    Литвин Михайло Миколайович

44.    Солоничний Михайло Степанович

45.    Фурманик Михайло Дмитрович

46.    Гупан Ярослав Петрович

47.    Депутат Михайло Микитович

1958

1952

1966

1960

1932

1928

1963

1954

1967

1962

1954

1931

1953

1969

1966

1955

1962

1960

1966

1942

1950

1960

1952

Головою осредку НРУ села Вільшаниці було обрано Рапія Василя Михайловича, заступником — Коростіля Василя Михайловича.

Осередок Руху бере активну участь у виборах депутатів до Верховної Ради та місцевих Рад: проводить агітацію за кандидатів від демократичного блоку, виставляє спостерігачів на дільницях с. Вільшаниця і с. Милування.

З 25 березня 1990 р. головою осередку НРУ стає Коростіль Василь Михайлович, заступником — Гермам Дмитро Пилипович.

16 травня 1990 року освячено національну символіку і встановлено національний прапор на приміщенні сільської Ради. З залу засідань Ради винесено бюст Леніна. Через-три місяці, 17 серпня 1990 р. одинадцять жителів села — членів КПРС вийшли з лав Комуністичної партії.

Під час виборів першого президента України дев'ять членів осередку Руху ідуть спостерігачами в Кіровоградську область. Серед них: Коростіль Василь, Коростіль Роман, Коростіль Михайло, Герман Володимир, Тимонько Михайло, Мариіпко Володимир, Карапутний Михайло, Левандовський Богдан, Матіяшин Василь. Саме ця поїздка започаткувала багаторічну дружбу між вільшаничанами та жителями села Рівне Кіровоградської області. З ініціативи осередку НРУ па Різдвяні свята 1992 року з цього села у Вільшаницю приїжджають учні з учителями (30 чоловік). Тепло і гостинно зустрічають їх жителі нашого села, приймають у своїх сім’ях, як рідних. Гості протягом п’яти днів знайомилис я із звичаями та обрядами села. Аматорами і:. Вільшаниці був поставлений Різдвяний вертеп, дійство якого в наступні святкові дні відбувалося на вулицях села. Гості з далекої Східної України вчилися українських колядок, пробували вільшаницької куті. І під час святих обрядів єдналися віра й дух українців західної та східної областей, воскресала віками топтана ментальність української нації.

Через два роки, на Різдвяні свята 1.994 (року, в село знову приїжджають учні Рівненської ,ніколи Кіровоградської області.

Члени осередку НРУ беруть участь у багатьох всеукраїнських заходах, що проводяться з ініціативи Народного Руху України. Коростіль Василь та Левандовський Богдан були учасниками всенародного віче, яке відбулося 17 вересня 1992 року в м. Києві. Гсрман Дмитро брав участь у пікетуванні Верховної Ради 21 вересня 1993 року. Під час виборів президента 26 червня 1994 року члени осередку НРУ Коростіль Василь, Коростіль Роман, Матіяшин Василь, Кіцелюк Михайло їдуть спостерігачами у Закарпатську область.

У 1999 році вільшаницькі рухівці взяли участь в похоронах В’ячеслава Чорновола (Коростіль Василь, Гермам Дмитро, Левандовський Богдан та ін.).

2. Історія одного роду...

Послідовним і незламним борцем за полю і незалежність України є заступник Вільшаницького осередку НРУ Дмитро Пилипович Герман. За багаторічну сумлінну, активну участь у громадському жюті сала та з нагоди свяжуванни 8-ої річниці Дня Незалежності Дмитра Пилипонича нагороджено грамотою районної держадміністрації.

Трагічна доля цього роду, котрий протягом кількох поколінь виносив ідею свободи та державності України. Батько, районний провідник ОУН, Герман Пилип, замордований епкаведистами; сни Дмитро, що з сім’єю з п’яти рокіп поневіряється по Сибірах (за батька!), котрий в серці носить батьківську мрію і з нею приходить у 1990 р. в Народний Рух; онук Володимир (сип Дмитра), також член осередку НРУ. Отакий рід... І не було, певно, жодного сходу селян Вільшаниці чи святкового зібрання, де б не виступив Дмитро Пилипович, закликаючи односельчан не бути байдужими, відстоювати честь своєї родини, села, України.

Найбільшим бажанням Дмитра є видання спогадів «Вільхові перехрестя», частина яких була надрукована в газеті «За незалежність». У «Вільхових перехрестях» Дмитро Пилипович детально висвітлив національно-визвольні змагання односельчан. Із власних спогадів, із опитуваннь багатьох очевидців і учасників подій виросла книжка... В даний моменти видання її чекає спонсорів.

3. Громадсько-культурне життя села.

Різноманітною була робота Будинку культури наприкінці 80-х — початку 90-х років. Це хорова і вокальна групи, драматичний гурток, циркова група. Аматорами драмгуртка було поставлено цілий ряд вистав. Неперевершеними аматорами були Лобур Марія Миколаївна (1960 p.), Тинів Микола Миколайович (1956 p.). Концерти, вистави, вертепи та інші обрядові дійства — цим жили вільшаничани на рубежі 90-х. Село оживало в пісні, з піснею та концертними програмами заявляло про себе по навколишніх селах.

У 1999 (юці десятирічний ювілей відзначала циркова група, створена аматором Депутатом Володимиром Богдановичем. Особливо талановитими є виконавці гімнастичних вправ та акробатичних номерів цієї групи Солопичпа Ганна Дмитрівна і Тинів Леся Ярославівна.

ВІЛЬШАНИЦЯ ПОЕТИЧНА

Можливо, це надто гучна назва для цього маленького розділу книжки, оскільки у Вільшаниці немає людей, які б мали друковані поетичні збірки творів. Однак поезії співавтора цієї книжки Галини Богданівни Татарин неодноразово друкувалися в районних та обласних газетах, деяких освітянських виданнях.

Галина Богданівна Татарин народилася ус. Вільшаниця в 1965 р. Закінчила біологічний факультет Львівського державного університету. Працює вчителькою біології і хімії у Вільшаницькій школі з 1993 року. На суд читачам виносяться деякі поетичні твори.

ЩОБ НЕ ВМЕРЛО СЛОВО....

Підхопіте пісню давню

На співучій рідній мові,

Щоб піднявся рід наш славний,

Щоб не вмерло рідне слово!

Витягайте стару скриню,

І в крайку дідівську

Підпережіть свого сина,

Щоб хату батьківську

Повік з душі не викинув,

Повік рідне слово

Щоб в душі своїй леліяв,

Щоб рідною мовою

Повік думав, мріяв....

1990 рік

СВЯТИЙ ВЕЧІР

Священне дійство...

По моїй Вкраїні

Свічки горять, як у величнім Храмі

-На тайную вечерю цілий рід

Зібрався знов...

Так а року в рік,

Отак було віками,

Під ляхами і москалями.

Як будували, руйнували храми,—

Віками...

І в 33-м теж колядували.

Вмираючі на тайную вечерю

Усе ж сідали..., і свічки світили

Бо жили!... Не гинув рід!

Колядки, ніби заповіт,

Неначе материнське віно

Своїм онукам дарували.

Щоб віри іншої не знали...

Священне дійство вершилося по Україні!

Повінчаний святою колядою,

Святим обрядом, люд світив свічки,

Підхоплював прадавні колядки.

Котрі ще прадіди дідів колядували...

І в дійстві тім прекраснішим, ставав,

І в дійстві тім мій нарід уставав!

Молитви і колядки всіх єднали

І воскрешали давню віру, дух...

І, певно, той був онімів, оглух,

Хто з родом за вечерю не сідав,

Хто материнську пісню забував...

О! Той не жив!

Той сам себе навіки сиротив!

Не треба поклонятися й Христу,

Щоб розділити трапезу святу,

А досить пам ятати власний рід

І землю ту з котрої йшов у світ...

... Священне дійство вершилося по Вкраїні...

І в колядки історія писалась,

Історія, що білих плям не знала,

Вкарбована правдиво і бея тіні

— Історія народу України...

1990 рік

СИНОВІ

Ластовенятком серденько тріпоче,

В пухких долоньках — спокій і розрада...

У Тобі, сину — все. чого я хочу.

Ти — мій рятунок, сутність моя, Ладо...

1997 рік

ОДА КРАСІ

Торкнуся долонею квітки—

Душею торкнуся краси...

Так пелюсткц ніжно виткані

Перлинами із роси...

Хто майстер отой величний,

Що диво оце зіткав?

...Все ніби так просто, звично...,

Та чи до глибин пізнав

Ти гру оту сонця й тіней

— Вражаючу, неземну.

Шалена гармонія ліній.

До смерті її не збагну.

Божественна диво-квітко!

Тебе прирекли небеса

В жорстокості цього світу

Нести вівтар Христа...

Бо зірвана — не вмираєш, —

Не вбити Тебе злом,

Ти в душах людських воскресаєш

Ніжністю і добром...

Така незбагненно чиста.

Зірвана чи жива,

В людині вбиваєш ницість

Нестримним потоком добра...

1996 рік

ЗНЕВІРА

Броджу в світі кривих дзеркал,

А вгорі відправляють бал.

Замовляючи музику й нам,

Ніби сірим, тупим ослам.

Броджу в світі кривих дзеркал...,

Не пускають мене, на бал.

Бо в сім пеклі чудес нема —

Попелюшка була одна...

Броджу в світі кривих дзеркал...

Хай це буде останній бал,

Хай це буде останній бал

У сім пеклі кривих дзеркал...

1997    рік

А В ДУШІ ПУСТОТА

У сім світі, сповненім химер,

Вже не втямиш чи живеш, чи вмер,

І в безглузді сім куди дійдеш...

Бо ти вмер, а кажеш, що живеш,

Бо душа у Тебе вже не та,

Бо в душі — зловісна пустота,

І не та я вже, не та, не та...

Не ота, що прагнула до неба?

Храм любові возвела для Тебе.

Я — не та? О, Боже, я — не та?!

«Поможи!» — благаю у Христи.

Поможи у цій розпусті зла

Зберегти хоч крихітку добра...

А для цього так немало треба

— Прагнути вознестися до неба...

1998    рік

БЕЗНАДІЯ

Сподівання втомились

І..., розтоптані, впали.

Очі в душу дивились

І питсьчи, питали...

В Твою душу дивились

І не знали, що далі.

Їй, святій, поклонились

І, Надією стали...

1991 рік

КОХАНОМУ

Моя доле, посріблені скроні

І бездонна глибінь в очах.

Дивна магія у долонях,

Дивна магія у ночах...?

Моя доле! Неписані строфи...

Я благаю: прости, прости,

Що не можу ніяк дорости.

Йду й не можу ніяк дійти

До Святої Твоєї Голгофи,

Непорочної чистоти.

Знову кажу не те, що треба,

Знову втомлений жаль в очах...

О, мій Ангеле, посланий з неба!

Чи здолаю до Тебе шлях?.

Чи здолаю?.. Не знаю, не знаю...

Лише, знаю, що... зовсім не знаю

Чи у світі сім подолаю

Навіть мить, де

Тебе немае,

О, мій хрещений, в небесах!..

1998 рік

МАТЕРІ

Тополиний пух на долоні...

Комусь вітер в Литаври дзвонить,

Упивається співом весна.

А рокам вороття нема...

Тополиний пух на долонях,

А на Ваших, матусю, скронях

Засріблилась, як пух, сивина...

Бо рокам вороття нема...

1993 рік

СИМФОНІЯ ЛІСУ

Там в кожній стеблині — диво...,

Краса, як сльоза, зваблива.

Симфонія сонця й тіні

І бездоганність ліній...

Тим спокій в розміренім ритмі,

Неначе в святій молитві

Породжує святість буття,

Окриленість відчуття...

Там кожна найменша стеблина

В собі має трепетну душу,

Ти це осягнути мусиш,

Бо ж ім'я Тобі — ЛЮДИНА!

І    найнепримітніша квітка

У вроді своїй непорочній

Така ж унікально єдина

Як Ти, о Велика ЛЮДИНО!..

1993 рік

В ГАРМОНІЇ ВЕЛИЧ КРАСИ

Під шаленим безвиміром зір

Хтось дав право

Тобі прожити,

І за це милосердя, повір,

Ти повинен комусь платити...

Тобі Богом дарована плоть —

Неймовірна гармонія ліній,

В неї душу вселив Господь,

Не згуби її в хтивості тіней.

Ти сліпий? Зупинись!

Бездоганність краси

Хай торкне зачерствілу душу.

В земнім раю сліпцем єси?

Заклинаю, прозріти мусиш!

Вмій дійти, а не тліти вік,

Прочитаю в розп'ятого Стуса,

Тобі місію Бог прирік.

Бо була вона не лиш в Ісуса...

Пронеси доленосний вівтар

Як  на земну Голгофу.

Не оскверни господній дар,

А свою доверши Ти строфу.

Первозданність душі неси,

Неповторність своєї музи,

Вмій очиститися від обузи,

Бо в гармонії — велич краси!

1996 рік

МОЛИТВА ВІРИ

Як застигле квиління

Чи загублений спомин

Мовчить тиша осіння Зітханням втоми...

У надломленій пісні

— Недомовлене слово,

А за піснею — вічність...

А над піснею — змова...

Давніх вольностей ватра

В тиші тій попеліла.

І не сміла мовчати,

І озватись не сміла...

Нараз спокій химерний

Пройняли блискавиці!

І покора умерла,

Пощезала на лицях.

Воскресити минуле

Захотілось без міри,


Й тишина стрепенулась

МОЛИТВОЮ ВІРИ...

1992 рік

ПІСЛЯМОВА

Вільшаниця сьогодні переживає ті ж біди та соціально-економічні негаразди, що і вся Україна. Вона єднає в собі чиєсь горе і чиєсь щастя, чиїсь сподівання і чиюсь зневіру, єднає такі різні і водночас однакові долі односельчан.

Надіймося на прекрасне майбутнє села та його жителів.

Будьмо єдині, і міцнітимемо в Україні-державі! Будьмо терпимі, і вийдемо я фінансової скрути. Будьмо істинними християнами, і Бог пошле омріяну свободу па нашу зболену землю...

Моя Вільшанице вклоняюсь Твоїй долі І перехрестям доль Твоїх родів...

Твоє одвічне прагнення до волі,

Твою історію од глибини віків Ми передали щиро, як уміли.

Прости, коли багато в ній гріхів...

Прости за те, що непростимо мало Ми відаємо про свої роди.

Ми знати все так істинно хотіли та не змогли... Прости, Вільшаниие, як мати нам прости...

ЛІТЕРАТУРА

1.    Михайло Грушевський. «Ілюстрована історій України», Київ-Львів,1913. стор. 32-35.

2.    Орест Субтельний. «Україна (Історія)», Київ «Либідь» 1991.

3.    Іван Крип’якевич. «Історія України», Львів, 1990, стор. 71-84.

4.    Михайло Миронюк. «Вільшаниці-550 років», Газета «Вперед», № 9,10 (21,24 січня) 1989 рік.

5.    «Таємниці місцевих назв», Тисмениця, 1995, Йосип Карпів, Вільшаниця,

6.    «Словник географічний королівства польського та інших країв слов’янських», Варшава, 1886 р„ том 7, с. 500.

7.    Володимир Грабовецький. «Нариси історії Прикарпаття», Івано-Франківськ, 1993 р„ том III, с, 38,39,49,54.

8.    «Акти гродські і земські», Львів, 1887 p., № 553, том 12, стор.59. № 466, том 12, стор.51.

9.    «Історія міст і сіл УРСР. Івано-Франківщина», Київ, 1972 р. стор. 238.

10.    Обласний державний архів м. Івано-Франківська. Каталог «Село Вільшаниця».

11.    Петро Сіреджук. «Як і коли заселялось Прикарпаття— Журнал «Жовтень», 1984 р. № 2, с. 103.

12.    «Шематизм землі Станіславської». Мова укр., 1832, 1903, 1904, 1905-1907, 1912 р,р.

13.    «Станіславовські дзеннік воєводські», Станіславів, 1934 p., № 24, стор. 294-300.

14.    Степан Сворак. «Школа в огні історії», Івано-Франківськ, 1996 р.

15.    Володимир Полек, Дмитро Дзвінчук, Юрій Угорчак «Відомі педагоги Прикарпаття», Івано-Франківськ, 1997 р. (Олександр Запалило).

16.    Петро Мірчук. «Українська Повстанська Армія. 1942-1952 p.p.», Київ, «Народна газета», 1991 р.

17.    Р.В. Петрів «Генезис капіталізму у містах Східної Галичини в кінці XVIII -першій половині XIX ст. (1772-1850 p.p.).

18.    Я.І. Треф’як. «Літопис українського національного війська», Івано-Франківськ, 1993    р.

19.    Дмитро Герман «Вільхові перехрестя». Газета «За незалежність», № 48-60, 1994р.

 

Лобур Микола Романович (1898 р.н.), голова «Просвіти» у 20-х роках XX ст.

Карапутний Федір Павлович (праворуч).

Франція, 1936 рік Член «Просвіти», артист-аматор.

Члени ОУН:

Карапутний Василь Павлович (1908 р.н.), розстріляний в 1941 році в Станіславській тюрмі.

Боднар Григорій Миколайович (1909 р.н.), загинув в у 1945 році.

Бажалук Микола Якович, доктор біологічних наук, уродженець с. Вільшаниці.

На світлині майже 50-ти літньої давності районний провідник ОУН Пилип Герман з дружиною Юлією, донечкою Марійкою та синочком Дмитриком.

23 січня 1940 року розстріляний за рішенням військово-польового трибуналу 12-ої армії НКВД. Арештований 14 серпня 1940 року в с. Підвербцях Тлумацького району.

Тинів Михайло Дмитрович, 1913 р.н., ройовий УПА, загинув у бою 1944 року біля села Олеша Тлумацького району.

Боднар Ярослав Васильович 1925 р.н., рядовий УПА, друкар, пропав безвісти

в 1946 р.

Воїн УПА Боднар Ярослав Васильович з вільшаницькими дівчатами.

Солоничний Ярослав Васильович (1948 р.н.), кандидат фізико-математичних наук, доцент, викладач кафедри фізики в Івано-Франківському технічному університеті нафти і газу.

Стара дзвіниця біля церкви Святого Теодозія Печерського, побудована у 1783 році (без жодного цвяха).

Могила Броніслава Боргановського, декана, пароха

(номер у 1937 р. в 73 роки).

Капличка Святої Покрови, освячена в 1995 р.

Капличка біля церкви Святої Покрови (перенесена з подвір’я Карапутного)

Обеліск односельчанам, які загинули в роки II світової війни та за встановлення радянської влади, споруджений у 1973 р. і замінений на монумент Скорботної матері у травні 1977 р.

Монумент скорботної матері та символічна могила борцям за волю України, освячена 16 червня 1991 року.    ч

ТАТАРИН Богдан Орєстович ТАТАРИН Галина Богданівна

ПІД ЗНАКОМ ТРИЗУБА

(історія села Вільшаниця)

Світлини Яреми БАЖАЛУКА,

Богдана СОЛОНИЧНОГО