Наукова бібліотека України


Loading
МЕДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ.
Краєзнавство - Павлівка (Павелча) - Івано-Франківська область

Споконвіку селянин обходився традиційно народною медициною. Чи не кожна господиня зналася на лікувальних властивостях рослин, могла дати раду при простуді, вміла зупинити кров, зняти біль. Складніші хвороби лікували знахарі, шептухи. Роди приймали справжні спеціалісти — бабки-повивальниці (повитухи). При серйозних захворюваннях багаті газди зверталися до медиків м. Станіслава. Бідний вмирав без допомоги, бо не мав чим заплатити лікареві.

Перша медична установа в селі з'явилась 1939 року. Восени цього року в будинку Чехової було відкрито фельдшерсько-акушерський пункт. В час німецької окупації пункт було ліквідовано Відновив він свою діяльність в 1944 р. в будинку Шуляр Ганни. Першим фельдшером була дівчина Ніна зі східних областей.

1948 року в будинку Ставничих було відкрито сільську дільничну лікарню на 10 ліжок. Організатором лікарні був фельдшер Саган. Лікарня обслуговувала жителів Павлівки, Ямниці, Загвіздя, Підлісся, Майдану, Угриновів, Клузова, Рибного, Старої і Нової Гути. Тут працювали фельдшер, медсестра, зубний лікар Карачевський та завідуючий лікарнею — Кулес М. П.

1954 року розпочав свою службу молодий фельдшер Шкляр Лазар Йосипович. За його плечима було навчання у Станіславській фельдшерсько-акушерській школі, служба медиком у армії, робота фельдшером у с. Угринів. Все своє життя віддавав Лазар Йосипович павельчанам. Безвідмовно йшов на виклики до хворих. Люди приходили за допомогою вночі, у вихідні свята, і Лазар Йосипович ніколи не відмовляв, брав до рук сумку з ліками і йшов допомагати чи то дитині, чи то дорослому. Його не зупиняв ні дощ, ні хуртовина. Турбувався про людей, а про своє здоров'я не дбав...

З 1953 року працює зубним лікарем Онищенко Л. С. Ветеран лікарні на сьогоднішній день. Пильнує за станом зубів школярів, диспансерних хворих, вагітних жінок.

1961 року лікарню було переведено на 25 ліжок. Амбулаторію, що була при лікарні, розмішено в цей час у будинку Федишин А. Тут працювали зубний кабінет, лабораторія і рентгенкабінет. Працювали 3 лікарі (Малявкін Б. Г., Юрчева А. Ф.. Розенбег В.), 8 середніх медпрацівників (Стасинець М. М., Стасинець М. Ю., Салій Ю. С., Боднарчук Т. В.. Тачинський Е. В..Шкляр Л. Й., Табачин 3. В., Шуляр М. М. — майже всі вихідці з села).

До 1975 року лікарями працювали (по черзі) Кац Й., Ванхольська І. В., Дельцов О. Д., Прунько М. Ф. 1975 року лікарню ліквідовано. Залишено лиш лікарську амбулаторію. Розташовано її в домі Ставничих. Для обслуговування населення сіл Павлівка, Майдан, Гута, Угринів Горішній і Долішній, Клузів залишились лікар-терапевт Прунько Марія Федорівна та педіатор Ванхольська Ірина Василівна. Їх помічниками були фельдшер Шкляр Л. Й., патронажна медсестра Валько Я., лаборант Табачин М. О., дезинфектор Когуч П. Ф., м/с фізкабінету Табачин 3. В., акушерка Вінтонів І. О.

1996 р. амбулаторія змінила місце розташування: у її розпорядження передано другий поверх будинку селянської спілки "Дружба'’. Тепер павлівчанам зручніше звертатись за медичною допомогою, адже не треба йти польовими дорогами — амбулаторія тепер у центрі села.

Сьогодні лікарська амбулаторія працює у такому складі: головний лікар Рушак В. М., терапевт — Прунько М. Ф., Кузьмин О. М.. Литвин Г. В., педіатри — Шеремета М. Ю., Калиновська М. І., акушер-геніколог Дубенький І. Л., стоматолог Козак Р. М., зубний лікар Онишенко Л. С., патронажна медсеста Шкляр Л. М., дільнича медсестра Мороз М. Ф., медсестра Фоміна І. Р., м/с фізкабінету Табачин 3. В., лаборант Табачин М. О.. дезинфектор Когуч П. Ф.

Поважають павлівчани медиків, ідуть до них зі своїми болями та з надією на допомогу. Звертаються не лише в час роботи амбулаторії. Приходять до медиків-односельчан і ввечері, і у вихідні дні. Справжньою "швидкою допомогою" для односельчан є фельдшер Табачин Зіновій Васильович. Багаторічний стаж роботи дав великий досвід. Зіновій Васильович дає допомогу в найскрутніших обставинах. До його мудрих порад прислухаються і молоді, і старші.

Добрим словом згадують павельчани фельдшера Салія Йосипа Семеновича, життя якого обірвала в час грози блискавка. Добрим спеціалістом і хорошою людиною був він.

Справжньою бджілкою, що встигає переробити за день море роботи, вважають в амбулаторії Вінтонів Ірину Олексіївну.

Працює Ірина акушером. Прекрасно справляється з обов'язками. Вміє допомогти жінці, розрадити, зігріє душу добрим словом.

Легку руку має медсестра Фоміна Ірина Романівна. Уколи робить майже без болю. Допомагає людям щиро.

З повагою ставляться люди до лікаря-терапевта Прунько Марії Федорівни. Багато років працює Марія Федорівна в Павлівці. Має великий досвід і чуйне серце.

Крім медиків амбулаторії, павельчани мають можливість звертатися за приватною допомогою до лікарів-односельчан. Особливою популярністю в селі користується педіатр Кошилович Віра Василівна. Медстаж її — 19 років. Працює в лікарській дільниці м. Івано-Франківська, лікує діток. А в рідному селі допомагає і малим, і дорослим. Діагноз завжди ставить безпомилково. Ніколи не відмовляє хворим. На виклики йде в будь-який час, у будь-яку погоду.

На сьогоднішній день у Павлівці проживає багато випускників медучилища та медінституту. Вони працюють у різних медичних установах Івано-Франківшини.

ТОРГІВЛЯ

Аналіз проблем торгівлі у селі варто розпочати, напевно, з часів, коли село стало власністю польського шляхтича. Відомо, що саме поляки сприяли діяльності жидів-корчмарів, спроваджували їх до кожного свого села. Корчми і були тим місцем, де селянин міг придбати товари щоденної потреби, як от сірники, сіль. З переказів старших людей відомо, що в селі було аж чотири корчми. Дві, біля гостинця Калуш-Станіслав та на грунті, де тепер живуть Вольфові, протримались найдовше, Їх пам’ятають старші мешканці нинішньої Павлівки. Корчми несли маленьку користь і велику шкоду. Головним товаром у них була горілка і пиво. Не один газда пропив у корчмі кожуха, землю, а то і господарку. З приходом о. Стефанчука на парафію почалась запекла боротьба з пиятикою. Священик організував товариство 'Тверезість”, куди вступило багато господарів. Декого отець у церкві заставляв складати присягу, що не питиме рік чи півроку. І люди дотримувались клятви, бо боялись Бога та людського сміху. Отець Стефанчук мав добрі успіхи в боротьбі за тверезий спосіб життя. А з ліквідацією останньої корчми, виїздом жидів із села ця проблема на деякий час взагалі зникла.

Та з'явилась інша — не було де придбати товари першої необхідності. Отець Стефанчук радив, аби хтось з селян відкрив склеп. Але павельчани вважали, що їм не пасує вести гендель, як жидові. Та згодом думки змінились, і 1 червня 1896 року в селі було відкрито дві крамнички: в Долішньому кінці — у домі Рижевських, на Середині — в хаті Тачинського Ілька. Пізніше Тачинський Матвій відкрив ще одну крамничку. У кожній торгували товарами першої необхідності. Інвалід першої світової війни Щербій Андрій одержав дозвіл продавати тютюнові вироби. Пізніше ще таку ж торгівлю розпочав Дорошенко Г.

1934 р. Дроняк Василь почав торгівлю мішаними товарами. Коло гостинця Калуш-Станіслав заснував склеп Пастушенко Федір. Склепи Шкандрія Онуфрія та Матіяша Миколи торгували нелегально.

В 1932 році організовується кооперативна крамниця за рахунок членських внесків. Товари до кооперативу придбали в кредит. Та через невміння організаторів крамниця збанкротувала.

При відкритті читальні "Просвіти" в приміщенні її виділено одну кімнату під крамницю. Кооператив знову запрацював. Тепер уже під суворим контролем. Товарооборот зростав, поліпшувався асортимент товарів. В 1939 році кооперативна крамниця мала позитивне сальдо.

На Свят-вечір усім членам кооперативу безплатно видали по 1 кг цукру та по одній восковій свічці. Такий подарунок ще більше згуртував людей навколо крамниці. Односельчани охоче йшли до кооперативу, хоч такі ж товари і за такими цінами були в інших крамницях (лише в крамниці М. Матіяша всі товари були дорожчими на 2-3 гроші).

В 1936 році при підтримці о. Стефанчука в Горішньому кінці села відкрив крамницю Богачевський Юзик. Однак торгівля тут велась недовго. Господар збанкротував і здав приміщення під читальню "Скала”, яку в той час заснував священик Стефанчук.

З приходом більшовиків у 1939 році всі приватні крамниці припинили існування. Залишилась діяльною лише кооперативна крамниця. Головою її обрано Галька Ілька; бухгалтер — Когуч Олекса (Сотиків). експедитор Стасинець Василь. При школі відкрито буфет, в якому, як і в крамниці, продавались товари першої необхідності. В крамниию завозили спиртні напої, що породжувало п'янство в селі. За 3 л молока можна було купити півлітри горілки. Багатолітню боротьбу павлівчан за тверезість було зруйновано. Люди були розгублені, розчаровані. Дехто заспокоєння знаходив у чарці. У цей час люди частіше користувались крамницями міста. Для цього вставали вночі, щоб швидше добратись до міста і зайняти чергу (поняття "черга" з'явилась саме за радянської системи). У сільському кооперативі товар з часом обновлювався, навіть тканини почали завозити. В квітні 1940 року відкрили філіал крамниці у домі Дроняка Василя. В другій половині 1940 року спостерігається збайдужіння до спиртного. Люди збідніли, бо колгосп грошей не виплачував. Інших доходів не було. Рідко кому вдалось влаштуватись на роботу в Станіславі. Важко було зібрати кошти на взуття, на одяг.

З приходом німців кількість товарів у крамницях зменшилась. Через кооператив одержували продукти (м'ясо, повидло, крупу) робітники державних установ та фольксдойчери. Для простих людей продавали сірники, нафту, сіль, нитки, цукерки, голки (доволі в обмеженій кількості).

З другим приходом більшовиків головою кооперативу став Семен Попадинець.

За короткий час зумів налагодити торгівлю, взявши необхідні товари в райпотребсоюзі в кредит. Купував ряд товарів безпосередньо на підприємствах за зниженими цінами. Він розпоряджався власними коштами, це було не до душі районному начальству (Голова райпотребсоюзу Рибалко). За наклепом сексоти 1947 року Попадинець С. був заарештований. Його звинуватили у співпраці з ОУН. Покарання “гуманної влади" відбував у Сибіру. А власні кошти Павлівського кооперативу забрано на рахунок райпотребсоюзу. Здається, влада робила все, щоб доконати в краю кооперативи.

На придбання товарів кооперативам грошей не вистачало. Брали в кредит. Заборгованість росла, а членських внесків було замало, щоб покрити її.

В 1952 році кооперативи почали об’єднувати в сільпо. Скорочено посади голови, бухгалтера, експедитора, товарознавця. Але і ці заходи торгівлю не підняли на виший рівень.

У післявоєнні роки крамниці працювали в приміщенні читальні, в домі Дроняка Василя. У будинку Матіяша Миколи, крім сільмагу, було створено і буфет. Працювали склепи в будинках Тачинського Матвія і Дорошенка Теодора. Найбільш поширеним у цих магазинах були спиртні напої: горілка, вино, пиво, яке завозили бочками.

В 60-і роки для торгівлі в Долішньому і Горішньому кінцях села збудовано дерев'яні будки. В негоду тут мучились і продавці, і покупці.

На сьогоднішній день у селі працює три торгові точки в добре пристосованих приміщеннях. Одна збудована на грунті Когуча Юрія, друга будівля — на Пітровім, третя — на грунті Завістовського Василя. Але торгівля ведеться надто мляво. Центральний магазин, де раніше в двох салонах окремо продавали промислові та продовольчі товари, тепер об'єднано. Полиці магазинів напівпорожні. Сучасні бізнесмени відкрили крамницю в будинку Синишина Василя. Але і тут успіх торгівлі поки-що невеликий.

Хочеться вірити, що ці негаразди в торгівлі, як і взагалі у нашому житті, тимчасові.

ПІСЛЯМОВА.

Ось і перегорнута остання сторінка "Історії Павелча”. У тебе, дорогий читачу, сформувалися певні враження від прочитаного. Це, можливо, захоплення героїчними сторінками, постатями. А хтось відкрив для себе щось нове, досі невідоме і таким чином збагатив свої знання з історії рідного краю. В декого, напевно, з’явились критичні зауваження.

Автори книги раді і позитивному, і критичному сприйняттю цієї книги.

Ми відчуваємо, що не все, що зібрано про історію села, претендує на істину в першій інстанції. Адже мало архівних матеріалів збереглося, на які можна посилатися. Більшість сторінок “Історії...” написані зі слів односельчан. А людині властиво сприймати події суб’єктивно, трактувати їх по-своєму.

Якщо хтось із читачів матиме зауваження, уточнення, радо їх сприймемо, щоб виправити, розширити “Історію Павелча".

Можливо, ця книга викличе у когось бажання збирати, систематизувати матеріал про життя роду, громади села. Дай Бог, щоб за нашою першою ластівкою з'явилась друга.

Насамкінець варто сказати про тих, чия праця і душа лягла в основу цієї книги.

Ідейним зачинателем роботи над Історією села був пан Боднарчук Ілько. Саме він в розмовах з односельчанами висловлювався про необхідність такої книги. Він же написав свій варіант історії (посилання на окремі думки пана Боднарчука є в даній книзі). Односельчани підхопили ідею створення "Історії...”. На сході села це питання обговорювалось. Обрано оргкомітет з 10 чоловік. Складено план питань, які треба дослідити. Однак активного розвитку робота не мала. Деякі члени оргкомітету збайдужіли, інші просто забули про повноваження від громади. Робота лягла на плечі кількох людей. Чимало зусиль до організаційних проблем доклав голова сільради пан Шкандрій Євген Захарович. Він достойно виконав нелегку місію голови організаційного комітету, зібрав багато матеріалу, написав власні спогади. Збором, обробкою, укладанням матеріалу займались вчитель історії Когуч Богдан Олексійович та вчитель української мови та літератури Сас Оксана Назарівна. Багато порад, розповідей, фотографій отримали автори від односельчан Литвинця Степана. Салія Богдана (жителя Єзуполя), Федишин Ганни. Шкляр Марії, Синишина Василя та Марії, Стасиния Євстахія. Щира їм подяка, доземний уклін.

Частку своєї душі вклав до створення книги Попадинець Дмитро Васильович. Це художник, який створив цикл картин про історію села. Більшість картин використана у даній книзі. Велике спасибі за цю роботу.

Зрозуміло, що поява книги неможлива без матеріальних витрат. Сердечно дякуємо нашим меценатам-земпякам:

Когучеві Мирославу — директору ВАТ “Івано-Франківськ-шкірсировина”. голові правління селянської спілки “Дружба” Росіцькому Івану, директору АТЗТ ” Інвестиційний фонд “ Крок-інвест” Соколанові Михайлу, директору ПП “Реклама”-“Центр” Шкляру Ігорю, директору фотокомбінату Вівчарикові Роману, церковним комітетам Долішньої та Горішньої церков, представнику ВАТ “Родон” філії “ Родонпостачу” Андрусишинові Івану, голові Угринівської сільради Романові Терешкуну, керівництву Тисменицької райдержадміністрації — Романії Постолянюк та Романові Ткачу.

ЛІТЕРАТУРА

1.    Історія міст і сіл Української РСР. Івано-Франківська область. — К., 1971.

2.    Грабовецький В., Нариси історії Прикарпаття. Івано-Франківськ, 1994. т. IV. — с. 59.

3.    Літопис УПА. — Торонто, 1992—93. — т. 19.

4.    НТШ в Австралії. Українці в Австралії. — Мельбурн, Австралія, 1966.

5.    П. Мірчук. УПА. 1942—1952. Документи і матеріали. — Л., 1991.

6.    В. Косик. Україна і Німеччина у другій світовій війні. — Париж—Нью-Йорк—Львів, 1993.

7.    Історія УПА.

8.    Історія Українського війська// Видавець ІванТиркот, 1953. — Вінніпег, Канада, К., 1991.

9.    Г. Бурнашов. Незгасна ватра.

10.    І. Гушалевич. Підгіряне. Станиславів. — 1929.

11.    Альманах Станиславівської землі. — Нью-Йорк—Париж— Сідней—Торонто, 1985.

12.    Шематизм греко-католицької єпархії Станиславівської. — Станиславів, 1889.

13.    Заник В. Реквієм за Софією // Вперед. — 1993. — 20 серп.

14.    Когуч Б. Село дивиться в майбутнє // Вперед. — 1986. —25 жовт.

15.    Й. Карпів. Талантів наших не змінити // Вперед. — 1993. — З бер.

16.    Кімната-музей Ю. Целевича // Вперед. — 1994. — 20 січ.

17.    Музей Ю. Целевича // Вперед. — 1995. — 28 жовт.

18.    М. Миронюк. Павельче вчора і сьогодні // Вперед. — 1992. — 2, 9 лип.

19.    Репортаж. Поле скорботи. Молебень у Дем’яновому лазі // Вперед. — 1989. — 2 лист.

20.    Свято першого дзвоника // Вперед. — 1978. — 2 вер.

21.    Реабілітовані. В. Завістовський // Прикарпатська правда.

22.    В. Дідух. Треба відновити спеціалізацію // Вперед. — 1995. — 18 вер.

23.    Я. Довженко. Ваш вчитель сумний // Поліття. — № 42. грудень.

24.    Районна книга пам'яті // Вперед. — № 82-83. 7 вер.

25.    В. Павчак. Павлівські чарівниці // Вперед. — 1989. — 1 січ.

26.    40 років тому // Вперед. — 1984. — 5 трав.

27.    Люди високого обов'язку // Вперед. — 1986. — 30 серп.

28.    3. Бойчук. Михайло Петраш. "Явір'’ // Вперед. — 1996. — 9 люг.

29.    Тисмениця звітує // Вперед. — 1995. — 28 жовт.

30.    Я. Вівчаренко. Щедрий засів // Вперед. — 1979. — 6 жовт.

31.    Таємниці місцевих назв. — Тисмениця. 1995.

32.    Р. Круцик. Дем'янів лаз // Галичина. — 1991. — січ.—лют.

33.    С. Сворак. Розвиток освіти та перевиховання вчительських кадрів // Вперед. — 1995. — № 65-66, 69-70.

34.    В. Грабовецький. Історик, етнограф, педагог // Галичина.— 1993. — 16 лют.

35.    В Качкан. Історичні портрети. Юліан Целевич // Освіта. — 1993. — 22 квіт.

36.    Д-р. Б. Барвінський. Д-р. Юліан Целевич. — Л., 1927.

37.    І. Скрипник. Призабуті імена // Вперед. — 1991. — 7 вер.

38.    Богдан Бора // Новий час. — 1990. — 25 жовт.

39.    Календар пам'ятних дат Івано-Франківської області на 1993.

40.    В. Харитон. Павлівка в період Другої світової війни.

41.    В. Харитон. Діяльність "Просвіти” у Павелчу.