Наукова бібліотека України


Loading
НАСЕЛЕННЯ
Краєзнавство - Лисець - Івано-Франківська область

Багатонаціональний склад населення Лисця робив громадське життя містечка розмаїтим, складним, суперечливим і подеколи трагічним...

Жили в населеному пункті вірмени, поляки, євреї й невелике число німців. Але основну частину населення становили автохтонні українці. 1820 р. тут нараховувалось близько 3000 мешканців. У 1840 р. населення Лисця зросло до 3164 осіб. А демографічного апогею населений пункт (можливо, з фільварком Городище та Ксьондзівкою) досяг у середині XIX ст. (1850р.), коли в ньому мешкало 3896 жителів1. На жаль, етнічну структуру населення в ці роки вияснити не вдалось.

У другій половині XIX ст. з ряду соціально-економічних факторів населення Лисця почало інтенсивно зменшуватись. Уже в 1884 році один з членів "Руської трійці" Яків Головацький зафіксував тут 2.500 жителів, з них 1.108 — руських (тобто українців)2. Помітно поменшала, а потім і зникла вірменська колонія, що пояснювалось рядом причин. Якщо до кінця XVII ст. вірмени селилися виключно в містах і містечках, то в XIX ст. вони зустрічаються вже в селах, недалеко від того чи іншого вірменського поселення. Це пов’язано з тим, що у XVIII ст. розпочався занепад торгівлі. Тому частина вірменських купців переселювалася в села, намагаючись знайти там джерела до існування.

Крім того, з остаточною перемогою церковної унії частина поселенців, насамперед багатих, поступово почала відходити від своєї мови, звичаїв, традицій, що сприяло їхній асиміляції з пануючою польською нацією. Якщо до середини XVII ст. вірмени отримували освіту рідною мовою при своїх церквах, то згодом вони навчалися при костелах, в папських колегіях Поділля і навіть у Римі. Зрозуміло, що такі вихованці вносили дух римо-католицької церкви і до власних сімей, які поступово втрачали свої національні риси.

Частина вірменських патриціїв з другої половини XVII ст., одержавши за заслуги перед польською державою "шляхетство" (дворянство), завела фільваркове господарство і повністю злилася з польською шляхтою. На цей час вірмени втратили зв’язок із Вірменією.

Після захоплення західноукраїнських земель Австрією (1772р.) і встановлення нових кордонів, що відмежували ці землі від решти території України, були порушені економічні зв'язки прикар патських міст зі Сходом, що дуже вдарило по тій частині вірменського купецтва, яке торгувало зі східними країнами.

Ліквідація Австрією різних привілеїв для інших народностей у 70-80-х роках XVIII ст. призвела до швидкого злиття вірменських поселенців з польською народністю вже в наступному столітті. Лише невелика частина, переважно збіднілих вірменських ремісників та торговців у містечках і селах, злилася з українським народом, розділивши з ним його подальшу долю.

З огляду на сказане вище, не викликає здивування той факт, що в Лисці в 1895 р. зафіксовано 123, а в 1927 році тільки З вірмени4. Щодо інших народностей містечка, то українські церковні джерела стверджують наявність у Лисці, Ксьондзівці і Стебнику 800 євреїв та 400 латинян (поляків та окатоличених українців) у 1895 р. 1935 р: вказані населені пункти нараховували 330 євреїв та 466 латинян5. Водночас простежується тенденція збільшення українського населення Лисця, що видно з таблиці, яку укладено на основі "Шематизмів греко-католицької єпархії Станиславівської".

Однак воєнне лихоліття 1914-1919 pp. зменшило кількість жителів містечка. У 1927 р. тут проживало тільки 950, 1929 р. -1050, 1935 р. -1146 українців6. У 1921 році в Лисці нараховувалось 266 будинків, загальне число жителів складало 1560. А 1931 року тут було 373 будинки та 1959 жителів7. Етнічна структура населеного пункту станом на 1 січня 1939 р. виглядала так: усього населення — 2090, з них українці — 1180, поляки — 150, євреї — 300, німці з вірменами та інші народності — 30, латинники — 430 осіб8.

В адміністративному відношенні Лисець у 1772—1820 pp. був центром домінії Станиславівського циркулу9. З 1854 р. належав до Станиславівського округу, Богородчанського повіту та у віданні Станиславівського окружного суду. І тільки 1932 року містечко було прилучено до Станиславівського повіту, далі стало центром гміни (адміністративно-територіальна одиниця). До Лисецької гміни з 8 вересня 1934 року належали Драгомирчани, Іваниківка, Крихівці, Лисець Старий, Олесів, Посіч, Радча, Стебник, Забережжя і самий Лисець.

У 1940 р. містечко стало селищем міського типу й було районним центром до початку 60-х років. У 1939 р. кількість жителів селища знову зменшилась за рахунок єврейського і польського населення, яке масово втікало в Польщу та Європу внаслідок наступу радянської армії.

Черговий демографічний спад у селищі, як і повсюдно у краї, припадає на період Другої світової війни. Німецько-фашистські окупанти знищили тут та навколишніх селах 782 мирних жителі, в т. ч. значну кількість євреїв, вивезли на каторжні роботи до Німеччини 1409 осіб10.

У післявоєнні роки населення селища продовжувало зменшуватись. Основними причинами цього явища були: втрати чоловічого складу на фронтах, винищення каральними органами учасників руху опору ОУН-УПА, депортації сімей за "політичними ознаками", переселення "розкуркулених" господарів в інші регіони України й природна смертність.

Треба згадати ще одну сумну сторінку нашої історії, пов’язану з депортацією українського населення з Польщі й польського з України. Акція переселення розпочалася 15 жовтня 1944 року й за угодою мала бути виключно добровільною, але в основному проводилася примусово, насильницько, без попередження. Отже, між 1944 і 1946 pp. з Польщі було депортовано близько 520 тис. українців, а в Польщу переселено з Галичини та Волині майже мільйон поляків (включаючи значну кількість євреїв та українців, що визнавали себе за поляків).

У колишній Станіславській (нині Івано-Франківській області) осіло більше 20 тисяч репатріантів. У 1945 р. в Лисецькому районі було розселено 60 родин. В Іваниківці осіло 11 родин, Драгомирчанах — 17, Хриплині — 7, Чернієві — 1211. На жаль, виявити кількість населення Лисця в 1945-1955 pp. не вдалося. І тільки підсумки перепису населення, проведені в Україні та інших республіках СРСР, стверджують, що в Лисці ца 15 січня 1959 року нараховувалось 1716 мешканців12.

У 1962 р. в Лисці мешкаю 1700 жителів13, 1971 p. — 228114, 1981 p. — 270015, 1990 p. — 300016. У 1995 році тут було 735 господарств, проживало 2700 осіб, з них: працюючих — 756, пенсіонерів — 800, молоді віком до 18 років — 83717. Церковні джерела станом на 10 листопада 1995 року в смт. Лисець фіксують дещо менше жителів — 2516, з них: 2281 — греко-католики, 83 — православні, 116 — протестанти, 36 — римо-католики18.

У селищі діє греко-католицька релігійна громада, яка має у власному користуванні Церкву Воздвиження Чесного Хреста, збудовану 1840р.19. У 1924 році вона "згоріла від грому," проте була швидко відбудована20. Про це й досі згадують старожили — вірні УГКЦ, які доклали чимало зусиль для відродження своєї Святині. Спочатку була споруджена капличка. Оскільки грошей на побудову храму Божого не було, то Церква продала частину своєї землі. Вилучені кошти разом із пожертвами християн склали потрібну суму для побудови нової церковної споруди. Вона й зараз слугує більшості жителів Лисця для прослави імені Господнього й України...

У вересні 1997 р. в селищі для потреб вірних римо-католицької Церкви освячено відреставрований костел. Ця культова споруда здавна відома тим, що тут свого часу з’явилась Матір Божа. Отож сюди з усіх кінців краю у свій час йшли вірні римо-католицької Церкви, щоб отримати поміч Богородиці Лисецької (ікона з її зображенням була органічною складовою храму й богослужінь у ньому). Нині цей образ зберігається в місті Глівіцах (Польща)21.

У вересні 1993 року жителі Лисця відзначали подвійне свято — 365-річчя селища та посвячення могили Борців за волю України. Біля неї була відправлена панахида.

Привітати жителів приїхали гості з Івано-Франківська, Крихівців, Радчі, Старого Лисця та вояки УПА. Того ж дня відбувся святковий концерт.

Використана література

1.    Петрів Р. Генезис капіталізму у містах Східної Галичини в кінці XVIII — першій половині XIX ст. (1772—1850). — Івано-Франківськ. — 1993. — С. 268.

2.    Головацький Я. Географический словарь западнославянских и югославянских земель и прилежащих стран. — Вильна, 1884. — С.177.

3.    Шематизм греко-католицької єпархії Станиславівської (надалі Шематизм). — 1895. — С. 124.

4.    Шематизм... . — Станиславів, 1927. — С. 99.

5.    Шематизм... . — Станиславів, 1935. — С. 142.

6.    Шематизм... . — Станиславів, 1927. — С. 99; 1929. — С. 121; 1935. — -С.142.

7.    Мироток М. Лисець // Вперед. —1988. — 7 січня.

8.    Копчак С., Мойсеєнко В., Романюк М. Етнічна структура та міграції українського населення Прикарпаття (Статистико-демографічне дослідження). — Львів. — 1996. — С. 202—205.

9.    Йосифінська (1785—1788) і Францисканська (1819—1820) метрики: Перші поземельні кадастри Галичини. — К., 1965. — С.174.

10.    ОДА, м. Івано-Франківськ, ф. Р—909, Oп. І, Спр. 64 а, Арк. 110.

11.    Депортовані чи репресовані?: Документи, статті, спогади. — Івано-Франківськ, 1994. — С. 10.

12.    Основні підсумки Всесоюзного перепису населення 1959 року по Українській РСР. — Київ. — 1961. — С. 47.

13.    Українська радянська енциклопедія (надалі УРЕ). — К., 1962. - т. 8. — С. 129.

14.    ІМСІС УРСР: Івано-Франківська область. — К., 1971. — С.239.

15.    УРЕ. — К., 1981: — Т. 6. — С. 142.

16.    Географічна енциклопедія України. — К., 1990. — Т. 2. —    С. 268.

17.    Соціально-економічний розвиток Тисменицького району. —    1995. — С. 60.

18.    Шематизм Івано-Франківської єпархії. — Івано-Франківськ, 1995. — С. 7.

19.    Шематизм... . — 1890. — С. 223.

20.    Шематизм... . — 1925. — С. 203.

21.    Яблонський І. Костьол, де з’являлась Пречиста // Галичина. —    1997. — 13 вересня