Наукова бібліотека України


Loading
ПОЧАЛАСЯ ОКУПАЦІЯ ГАЛИЧИНИ НІМЕЧЧИНОЮ
Краєзнавство - Узин - Івано-Франківська область

Свідома частина патріотів, яка була в підпілю за москалів, і ті, які були за межами України, надіялись, що взявши участь в боях проти большевиків у перші дні війни, здобудуть право створити незалежну Українську Державу. На перших порах німці загравали з нами, дозволили створити спільну жандармерію, обіцяли озброїти національну армію, ішла підготовка до добровільного вступу до Української Національної Армії червоноармійців, котрі попали у полон до німців і знаходилися в лагерах військовополонених. Але з проголошенням Акту відновлення Української Держави 30-го червня 1941 р. у Львові німці показали, що такого наміру вони не мають, і не допустять, щоб була створена незалежна Українська Держава. Німці в селі ввели свій окупаційний режим, запровадили непосильні подат-ки, при цьому відобрали раніше роздані населенню большевиками панські землі, в тимчасове користування. Створили при дворі ’’Ліґіншафт” і перенесли все адміністративне управління туди. Створюється при управлінню українська місцева поліція. Пізніше вона була зліквідована з вищезазначених причин. Був арештований і страчений в Гестапо студент Гнесь Григорій Григорович. Працездатне населення почали забирати і вивозити на примусову працю в Німеччину. Багато наших односельчан поїхали добровільно на роботу до Німечини, бо в нас після повені заносився голод.

Ми знаємо, що на західних землях України створюються армійські загони повстанців УПА-Північ, а пізніше УПА-Схід, УПА-Захід, УПА-Південь. На Волині УПА-Північ вступає в боротьбу з німецькими окупантами. Пізніше боротьба перекидається і на інші терени Західної України. Але не всі патріоти цим шляхом пішли. Частина патріотів вибрала інший шлях боротьби з ворогами. Вони приймають пропозицію німців в 1942 р. про те, щоб з добровольців Західної України були створені дивізії січових стрільців, які повинні проходити воєнну підготовку під вишколом німецьких офцерів, а також їхнім озброєнням, ці дивізії, так звані ”СС Галичина”, повинні воювати проти москалів. А в заміну взяли зобов’язання признати Україну незалежною державою після поразки москалів. Цей факт привів до роздвоєння українських борців за незалежність. Прихильники створення і вишколу дивізії ”СС Галичина” вбачали в ній основу національної армії, яка була б здатна повернути зброю проти будь-якого ворога, в тому часі й проти німців. Німці, можливо, мали мету іншу, роздвоїти національно-визвольний рух на Західній Україні, і тим самим відтягнути частину борців, які могли би втягнутись у боротьбу проти них. Так у 1942 р. організовується добровільна 14-та Галицька дивізія січових стрільців. В її ряди вступають і наші односельчани, зокрема:

1. Бойко Михайло Васильович - перейшов підофіцер-ську школу, брав участь в бою під Бродами, де дивізія була оточена совєтськими військами. Не всім вдалося вирватися з оточення, одні полягли на полі бою, інші потрапили в полон. Він попадає в полон і був засуджений військовим трибуналом на 10-ть років концентраційних таборів ”за ізмєну Родіни”. Після відбуття покарання працював на вугільних шахтах на Уралі, згодом повернувся в Україну, тепер проживає в місті Надвірна.

2.    Дехтяр Василь Григорович - був мобілізований до Червоної армії в червні 1941 р. Йому пощастило втекти з Проскурова, повернувся до села, де вже були німці. В 1943 р. голоситься до дивізії ”Галичина”. По вишколі брав участь в бою під Бродами, де й загинув. Член ОУН.

3.    Козакевич Григорій Михайлович - відбув польську чинну військову службу при кавалерії. В 1943 р. голоситься до української Дивізії ”Галичина”, брав участь у битві під Бродами, там і загинув.

4.    Прошак Дмитро Михайлович - зголосився до дивізії ”Галичина”, брав участь в бою під Бродами, разом з дивізією відступає до Австрії, відтак з закінченням війни був інтернований англійцями в м. Ріміні в Італії, а опісля переїжджає з комбатантами до Англії, де і живе.

5.    Худяк Василь Тимкович - загинув під Бродами.

6.    Устинський Іван Олексович - вояк дивізії ”Галичина”. Воював під Бродами, вийшов з оточення і пішов в УПА. Пізніше попав у руки москалів і був страчений.

7.    Щербяк Федір Іванович - вирвався з оточення з-під Бродів, пішов до УПА, попав у полон до москалів, був засуджений на 10 років. Кару відбув.

Як бачимо і на стороні німецьких окупантів з мріями про виборювання своєї держави гинули наші патріоти, в тому числі і наші односельчани. Фронт швидко посувається на захід, приближаються старі визволителі, в Галичині швидко створюються відділи УПА-Захід, але як дальші події показали, з запізненням, бо саме становлення повстанської армії, проходило в постійних бойових сутичках з партизанськими загонами Ковпака, із мадярськими і німецькими військами, з передовими загонами Червоної Армії, а також з спеціяльними загонами НКВД, пограничними військами і формуваннями КГБ, які

заздалегідь були сформовані для боротьби, з так званими, формуваннями ’’бандеровцев, бандитов”, як пропагувала Москва і т. д. Так на терені нашого села створюються загони самооборони, які мали переходити після відповідної підготовки в загони У ПА. Створюється мережа зв’язку, групи відповідальні за сворення запасів зерна, продуктів і т. п. Будуються підпільно криївки, як у селі, так і в лісах, сховища запасів продуктів, одягу, медикаментів, зброї, обмундурування і т. д. В лісах будуються кошари для розміщення і навчання повстанців, криївки для екстремальних умов зимового періоду, конспіративні кватири і т. д. Багато було зроблено, але богато так і не вспіли зробити. Так, багато наших односельчан не пройшло військового вишколу, через що вони не були залучені на постійне місце дислокації, а переважна більшість їх перебувала в своїх домах. За всією цією структурою був призначений і ніс відповідальність Король Василь Стахович. Він створив загін УПА, стрільці якого склали присягу. До складу загону увійшли і наші односельчани, які зі зброєю в руках воювали і загинули за волю України. Це такі односельці:

1.    Король Василь Стахович - ’’Сірко” - старшина УПА, член ОУН - загинув у боротьбі за волю України;

2.    Бойчук Михайло Миколайович - загинув у катівнях КҐБ;

3.    Бажалюк Василь Онуфрійович - згогів у криївці п/ч облави;

4.    Радковський Петро Антонович - вбитий під час облави;

5.    Вовк Василь Степанович - вбитий під час достави в КҐБ;

6.    Савлюк Олекса Федорович - вбитий підчас достави в КҐБ;

7.    Легін Ярослав Антонович - загинув у сотні ’’Різуна”;

8.    Легін Богдан Антонович - загинув у сотні ’’Різуна”;

9.    Устинський Іван Олексович-попав в полон, загинув у катівнях КҐБ.

Був сформований загін самооборони нашого села Узин, який з часом мав влитися до лав УПА, але до цього не дійшло.

Учасники національно-визвольного руху, які були засуджені в СССР за політичну діяльність і відбували покарання в концентраційних таборах системи ҐУЛАҐ:

1.    Бойчук Микола Михайлович - станичний - засуджений;

2.    Боберський Михайло Микитович - засуджений;

3.    Бойко Роман Іванович - засуджений;

4.    Бендус Дмитро Михайлович -засуджений;

5.    Гнесь Антон (Григорій) Юліянович - засуджений;

6.    Дорож Макій Романович - засуджений;

7.    Олійник Михайло Васильович - засуджений;

8.    Олійник Петро Василович - засуджений;

9.    Попух Петро Михайлович (метаць) - засуджений;

10.    Прошак Василь Михайлович - засуджений;

11.    Степанишин Василь Іванович - засуджений;

12.    Савлюк Гнат Іванович - засуджений;

13.    Устинський Іван Григорович - загинув у Ґулазі;

14.    Устинський Василь Олексович - загинув у Ґулазіг

15.    Устинський Петро Миколайович - аагинув у Ґулаз^

16.    Устинський Василь Іванович -загинув у Ґулазі,

17.    Худяк Василь Дмитрович - станичний-загннуру Ґулазі-;

18.    Худяк Іван Степанович —загинув у Ґулазц

19.    Шевчук Федір Прокопович -загинув у Ґулазі;

20.    Шевчук Микола Григорович , загинув у Ґулазі;

21.    Устинський Федір Іванович - загинув у Ґулазі;

22.    Худяк Петро Миколайович-дагннуву Ґулпчі;

23.    Худяк Григорій Павлович - загинув у Ґулазі.

Так само був сформований жіночий відділ повстанців, який поділявся на групи, які відповідали за структуру зв’язку, збір та доставку повстанцям харчів, медикаментів, одягу і т. п. До складу цих формацій входили такі жінки і дівчата, наші односельчанки:

1.    Бойчук Марія Михайлівна - засуджена;

2.    Бойко Марія Дмитрівна - засуджена;

3.    Гнесь Доні Григорівна - засуджена;

4.    Гнесь Софія Степанівна - засуджена;

5.    Дехтяр Марія Григорівна - засуджена;

6.    Радковська Ганна Григорівна - засуджена;

7.    Устинська Тетяна Михайлівна - станична, засуджена;

8.    Устинська Марія Василівна - кур’єрка, засуджена;

9.    Устинська Марія Петрівна - засуджена;

10.    Худяк Сенька Павлівна - засуджена;

11.    Черненко Ліда - директор школи, родом з Чернігова.

Учасники національно-визвольного руху, які уникнули ув’язнення з тих чи інших причин:

1.    Бойко Катерина Григорівна - станична;

2.    Дехтяр Іван Григорович;

3.    Дехтяр Петро Григорович;

4.    Лялик Ганна Василівна;

5.    Остапович Дмитро Павлович - член ОУН;

6.    Телечкан Богдан Григорович;

7.    Телечкан Ганна Григорівна;

8.    Третяк Михайло Микитович;

9.    Устинська Параска Василівна - секретарка;

10.    Устинський Антон Юстинович;

11.    Устинський Григорій Миколаколайович - член ОУЧ, проживає в Канаді;

12.    Устинський Петро Андрійович;

13.    Устинська Ганна Антонівна;

14.    Устинський Олекса Васильович;

15.    Френяк Дмитро Миколайович;

16.    Худяк Іван Петрович;

17.    Хушй^г^дсайло Дмитрович.

Померли від тифу:

1.    Бойко Василь Матвійович;

2.    Заставний Олекса Михайлович;

3.    Королик Василь Павлович - станичний;

4.    Прошак Марія Василівна;

5.    Скусяк Йосиф Михайлович.

Загинули в катівнях НКВД-КҐБ і під час облав з 1944 по 1947 рік (невинні жертви московських окупантів):

1.    Бойко Михайло Олексович - загинув у катівнях КҐБ;

2.    Бойко Лук’ян Дмитрович - загинув під час облави;

3.    Бойчук Остап Дмитрович - загинув під час облави;

4.    Радковський Григорій Михайлович - загинув під час облави;

5.    Устинськии Іван Михайлович - загинув у катівнях КҐБ;

6.    Соколовський Пилип Микол. - загинув в 1947 р. в засідці;

7.    Устинський Михайло Григор. - загинув під час облави;

8.    Устинський Костянтин Максимович - загинув в КҐБ;

9.    Худяк Михайло Васильович - загинув підчас облави;

10.    Ясінський Григорій Михайлович - загинув підчас облави;

11.    Боберський Іван Микитович - попав в катівню КҐБ, був тортурований, через два дні після звільненння помер від нанесених побоїв.

Невинні жертви наших односельчан підчас воєнних дій у Другій світовій війні:

1.    Бундей Іван Федорович - загинув в 1939 р. від рук поляків;

2.    Дехтяр Василь Павлович - загинув в 1941 р. на аеродромі;

3.    Бойчук Михайло Микол. - загинув в 1941 р. від бомби;

4.    Вільчинська (Худяк) Каролька Ільківна - загинула в 1941 році відбомби;

5.    Устинський Петро Тимкович-загинув в 1941 р. на аеродромі;

6.    Гнесь Іван Михайл. -загинув в 1941 р. на Бачковім мості;

7.    Дехтяр Сенька Ільківна - загинула в 1944 р. від знаряддя;

8.    Дехтяр Анастазія Дивонківна - загинула в 1944 р. від знаряддя;

9.    Дехтяр Василь Михайлович - загинув у 1944 p.  при копанні траншей

Загинули в Гестапівських катівнях:

1.    Гнесь Григорій Григорович - загинув у 1941 р.

2.    Жибурський Микола Петрович - загинув у 1942 р.

Загинули наші односельчани, які були вивезені на каторжну працю до Німеччини в період з 1941 по 1945 рік:

1.    Боберський Йосиф Васильович;

2.    Борковський Стах Франкович;

3.    Борковський Михайло Іванович;

4.    Бойко Марія Марківна;

5.    Г несь Олекса Г ригорович;

6.    Дехтяр Олекса Андрійович;

7.    Зінько Василь Іванович;

8.    Радковський Федір Васильович;

9.    Худяк Юрко Михайлович;

10.    Ясінська Катерина Луцідна;

11.    БаЛддюк Ілмсо Іванович - повернувся інвалідом.

Жертви голодомору під час німецької окупації:

1.    Вільчинський Михайло Франкович;

2.    Вільчинська Анна Ясівна;

3.    Устинська Параска Олексівна.

Жертви московського голодомору в 1946-1947 pp.:

1.    Бойко Марія Гаврилівна;

2.    Борковська Рузя Ясівна;

3.    Дехтяр Катерина;

4.    Дехтяр Ярослав Юркович;

5.    Дехтяр Параска Юрківна;

6.    Коростіль Явдоха Г натівна;

7.    Коростіль Михайло Павлович;

8.    Майовська Параска;

9.    Попух Максим;

10.    Радковський Михайло;

11.    Худяк Марина Оліфанівна;

12.    Ясінська Ганна;

13.    Радковський Іван Михайлович.

Були й інші жертви. Вбитих енкаведистів ніхто не підраховував, окрім москалів, але імена односельців нам відомі:

1. Борковський Броніслав Рафайлович;

2.    Борковський Микола Петрович;

3.    Борковський Петро Демінькович;

4.    Бендус Михайло Максимович;

5.    Бойко Дмитро Григорович;

6.    Герасимович Микола Михайлович;

7.    Дехтяр Григорій Олексович;

8.    Коростіль Павло Іванович;

9.    Коростіль Петро Гнатович;

10.    Магновська Каролька Михайлівна - вбита помилково;

11.    Остапович Дмитро Павлович - колишній член ОУН, загинув за невідомих обставин, але не від рук СБ,

12.    Жибурський Петро Петрович (батько);

13.    Жибурський Петро Петрович (син) - невинний;

14.    Жибурський Ярослав Петрович (син) - невинний.

Вивезені (виселені) в Сибір:

В 1945 році:

Остапович Марія Максимівна з дітьми Анастасією, Петром, Іваном, Марією і Софією - за чоловіка.

В 1950 році:

Бойко Петро Іванович з дружиною Бойко Ганною Онуфрієвною та дітьми Дмитром, Іваном та Ольгою.

Як бачимо село було поділене на два ворогуючі табори, один із яких КҐБ використав проти другої сторони, а якщо додати до цього всі інші силові структури москалів, то всі ці об’єктивні фактори вплинули на згортання збройної боротьби і, в кінцевому підсумку, вплинуло на поразку партизанського руху в селі.

Так в кінцевому результаті одні борці за волю України склали свої голови в бою, інші попали за ґрати і були засуджені на каторжні роботи. Не всім їм пощастило повернутись на рідну землю, багато їх загинуло там, а ті, що повернулися, доживають свій вік у нужді та нестатках. Інколи від люмпенізованих людців в їх сторону лунають зі зневагою слова ’’бандерівка”, ’’бандеровець”. Таку оцінку борцям прищепила комуністична пропаганда, обливаючи їх брудом брехні, і пришиваючи їм ярлики бандитів.

Як ми уже згадували вище, в 1946 році в селі засновується колгосп. Комуністи, комсомольці, “яструбки”, при підтримці уповноважених з району і області та силових структур, з примусом заставляють односельчан вступати в колгосп. їх лякають вивозом у Сибір і т. д. Перед тим, відібрали всі панські і церковні землі від людей, раніше роздані їм при перших совітах. Люди поголовно відказувалися вступати в колгосп. Але вони мали методи примусу і їх приводили в дію. Хто відмовлявся підписати заяву про вступ, завдавали побоїв, закривали в підвали і недавали їм їсти і пити, заставляли стояти в ямах з водою та стосували інші знущання над людьми. Не всі односельчани витримували цей терор і підписували заяву про ’’добровільний вступ в колгосп”. “Яструбки” заходили до цих селян, які підписали заяву про вступ в колгосп, забирали господарський інвентар, коні, худобу, реманент, розбирали шопи і т. д.

Все це реквізувалося до колгоспу разом із їхньою власною землею. “Яструбки” мали ще й іншу роботу, вони їздили по довколишніх селах і розбирали будівлі, сконфісковані москалями в людий, висланих на Сибір або засуджених з конфіскацією майна. Опісля звозили ці будівельні матеріяли до колгоспу. Через нестачу матеріялів займалися теж вирубкою лісу і т. п.

Все не можна осягнути і описати, які вони злодіяння робили над людьми. Додати до цього всього запровадження, так званого, закону ’’диктатури пролетаріяту”, закону про колгоспи і т. д., то самому годі все збагнути , а не те, що описати майбутнім поколін-ням цю жахливу безглузду картину знущання над нашим народом.

Так наші “визволителі”, так би мовити, “старші брати по крові”, лишили нам на спомин свою до нас ’’любов і братерство”, щоб їх ми не

забували за їх ’’неустанную заботу” до нас і щоб ми ’’мріяли навіки” з ними об’єднатися в ’’єдіную і нєдєлімую Русь”. Цей період часу з історії нашого села описав у своїх мемуарах під назвою ’’Червона Узин (Узінь)” Паркулаб Василь Михайлович, колишній голова Станіславського райвиконкому, який обіймав цю посаду після війни і який до згаданих подій був причетний особисто. Він є житель сусіднього села Ганусівки, колишній член КПЗУ, який втік на Схід з москалями з початком війни. З приходом назад москалів, в 1944 році повернувся, і його, за юдині заслуги перед ними, поставили головою райвиконкому. Він описує з захопленням, як комуністи і комсомольці швидко зуміли одними із перших в районі заснувати колгосп в селі. Він їхню діяльність характеризує з позитивної сторони, як борців за встановлення ’’прозцвітаючого” колгоспного ладу. Який цинізм і глумлення над пам’яттю народу. Але це не дивина, вони були навчені служити брехні і свій хліб, як пси, відробляли старанно.

Настав період змін, після смерті Сталіна скасовують непосильні податки, якими були обкладені люди. Настав період полегшення. Стали випускати з тюрем на волю суджених за політику. Спочатку головами колгоспу були свої партійці і так ’’господарювали”,.що з кожним роком ставало все гірше і гірше. Тоді стали направляти зі сторони залітних ’’ґастрольорів”, але нічого на ліпше не змінилося. При одному голові колгоспу Іллюку справи пішли на ліпше. Він дбав про людей, хотів газифікувати село, виробив проект на газифікацію його, дбав про економіку села. Він не дуже виконував вказівки з району, за це на колгосп стали слати ревізію за ревізією, щоб знайти компромат на нього. Так і недали вони йому зробити більше, хоч люди були проти його зняття. Інші, які були після нього, всі вони направлялися зі сторони, нічого доброго не зробили. Так колгосп ледве-ледве животів, і по сьогоднішний день що змінилося в селі за 50-ть років існування радянскої влади? На перший погляд, може і дуже багато: село заново перебудувалося, але це закономірно, тому що старі будівлі за Польщі всі були глиняно-деревяні, а покриття солом’яне. Побудували деякі соціально-культурні заклади, зробили сяк-так дороги, бо всюди змушені були ходити по болотах. Такого заболоченого села в цілому районі не було, але колгосп постійно відмовлявся ремонтувати дороги, хоч і сам їх технікою й руйнував. Останнім часом допомогло справити дорогу лісництво. Колгосп відмовився будувати середню школу, хоча й район кошти через позику направляв колгоспу. Не хотіли можновладці завдавати собі лишніх клопотів. Та й неграмотну молодь було легше у селі втримати для колгоспної роботи. Такий стан справ мав величезний негативний наслідок. Молодь не одержувала навіть середньої освіти, вже некажучи про вищу. Знизився її культурний рівень, занепав духовний, бо не діяла церква. Все це спричинило загальний занепад тодішнього покоління. Звідси і споживацький світогляд, притуплене відчуття патріотизму до своєї національної держави.

Настав період Ґорбачовської гласності і демократії. Він привів до пробудження національних почувань народів СРСР, в тому числі й українців. Особливо це проявилося у Західній Україні, де зрив національних почувань вилився у відродження національної величі, в нагальну потребу звільнення нації від ярма та у відновлення своєї національної держави. Аналогічні процеси відбувалися і в Прибалтійських республіках. Вступили в рух відцентрові сили, з якими вже не в змозі були справитися партійно-репресивні органи ’’імперії зла”. Відбувається закономірний розпад імперії, на уламках якої постають незалежні держави, а в числі перших - Україна. Цей період для нашого села не пройшов безслідно - створюється громадська організація РУХ, яка на перших порах своєї діяльносте лишила помітний слід у житті села. Під її впливом відбулися вибори депутата до Верховної Ради України 1-го скликання, вибори до місцевих Рад, вибори Президента України, референдум тощо.

Відбулася заміна голови колгоспу і розподіл майна. Але з часом організація свою активну діяльність втратила. До складу цієї організації входили слідуючі односельчани:

1.    Устинський Василь Васильович - голова;

2.    Дехтяр Іван Михайлович - колишній член;

3.    Савлюк Василь Григорович - член;

4.    Савлюк Дмитро Романович - член;

5.    Прошак Василь Іванович - член;

6.    Коростіль Світлана Василівна - колишній секретар;

7.    Бойчук Богдан Миколаєвич - член;

8.    Радковський Іван Романович-член;

9.    Скусяк Григорій Йосипович-член.

Настав період розчарування людей загальним станом в державі. Відбувається загальний спад виробництва в державі, погіршується життєвий рівень народу. Комуністи всіляко дескрімінують державну самостійність, намагаючись зліквідувати її. З боку демократичних сил настала нагальна потреба об’єднати народ і дати відсіч новітнім яничарам. Таким консолідуючим ядром стає Українська Республіканська Партія (УРП), осередок якої створено в селі у 1994 році. До її складу входять такі наші національно-свідомі односельчани:

1.    Бойко Михайло Васильович - голова УРП;

2.    Дехтяр Іван Михайлович - член УРП;

3.    Рошко Григорій Панькович - член УРП;

4.    Попух Ярослав Петрович - секретар УРП;

5.    Бойко Роман Іванович-член УРП;

6.    Устинська Тетяна Михайлівна - член УРП;

7.    Бойчук Параска Василівна - член УРП;

8.    Гнесь Григорій Юліянович - член УРП;

9.    Гнесь Софія Степанівна - член УРП;

10.    Худяк Марія Василівна - член УРП;

11.    Остапович Петро Дмитрович - членУРП.

їх діяльність ще не помітна, але надіємось, що з часом організація зросте кількісно і матиме відчутний вплив на суспільно-політичне та громадське життя нашого села.