Наукова бібліотека України


Loading
ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Краєзнавство - Узин - Івано-Франківська область

22-го червня 1941 року розпочалася німецько-радянська війна. Відразу із західних окраїн України вирушили на схід Похідні Групи ОУН, в тому числі спеціяльна група у складі біля 100 людей з дорученням творити доконаними чинами Українську Державу. Ця група під керівництвом Ярослава Стецька включала Ярослава Старуха, знавців права та адміністрації мґр. Дмитра Яцева і Лева Ребета, як також Івана Равлика, Василя Кука, Василя Охримовича. Поки група прибула до Львова 30-го червня, Провід ОУН вислав ЗО червня 1941 р. за підписом свого референта зовнішних справ Володимира Стахова меморіял до німецького Райхсреґірунгу. В меморіялі підкреслено неминучість німецького програшу, якщо Берлін поставиться вороже до національно-визвольних рухів уярмлених Росією народів. Передбачення це згодом цілковито підтвердилося. ОУН під проводом Степана Бандери підготовлялося до відновлення української держави місяцями, і в дійсності вона була готова до такого відповідального чину. Адже це був природній вияв волі народу до свого незалежного державного життя. Ще більше, день 30-го червня 1941 року у Львові був справді українським днем. Ще попередньої ночі збройне революційне підпіля обстрілювало радянські війскові частини, що панічно втікали на Схід. Ранком до міста першим увійшов відділ Дружин Українських Націоналістів під командою сотника Романа Шухевича. Прибула група від Проводу ОУН, яка мала зайнятися творенням Української Держави. Відразу вирішено скликати ввечері о 8-ій годині загальні громадські збори в Домі Т-ва „Просвіти”, пл. Ринок ч. 10.1 саме тоді визріло рішення відразу творити державу. Цю пропозицію поставлено на зборах. Присутні проголосили себе Національними Зборами, уповноваженими до державного чину. Ярослав Стецько прочитав від імени Проводу ОУН проект Акту Проголошення Відновлення Української Держави, який присутні одностайно схвалили. Після проголошення Акту відновлення Української Держави Національні Збори вибрали п. Ярослава Стецька головою (прем’єр-міністром) Державного Правління та уповноважили його призначити Кабінет Міністрів, тобто уряд, на що п. Стецько

погодився. Вістка про відновлення Української Держави миттєво рознеслася по Львові й околицях. Українські державники опанували львівську радіовисильню, яку назвали ’’Радіовисильнею ім. полковника Євгена Коновальця”. Двоє дикторів - Зенон Тарнавський і Юліян Савицький - безперервно повідомляли на хвилях етеру весь український нарід і світ про встановлення Української Держави. Делегація від Національних Зборів пішла 1-го липня до собору св. Юрія, осідку митрополита Андрея Шептицького, і попросила благословення та підтримки новоствореної держави від Української Греко-Католицької Церкви. І митрополит Андрій радо погодився, проголосивши ’’Пастирний лист до Українського Народу”. А друга делегація поїхала до Луцька, щоб одержати подібне благословення від голови (пізнішого митрополита) Полікарпа. Так Архипастирське Послання появилося з датою 10-го липня 1941 р.

Побіч Львівського Обласного Управління в першій половині місяця липня було зорганізоване Станиславівське Обласне Управління з 8 відділами, на чолі якого став інж. Ілля Сем’янчук, заступником його був д-р. Б. Рибчук.

Реакція гітлерівців на Акт Проголошення Відновлення Української Держави не було однозначною, однак нацистська верхівка у Берліні була цілковито заскочена. їм і в голові не могло вкластися, як якісь-там ’’склявен-склявен”, тобто слов’яни-невільники, посміли їм спротивитися. Нацисти непередбачували будь-якого виступу супроти них Організації Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери, й були переконані, що в націоналістів не знайдеться стільки відваги та сили волі, щоб вони змогли ставити могутньому Райхові, якому підкорилася майже вся Західна Европа, серйозний спротив. Представники фашистської влади у Львові - д-р Ганс Кох і майор Айкен - після проголошення Акту 30-го червня 1941 р. заявили, що гітлерівський уряд цілком певно поставиться до цього негативно. Так і сталося. 5-го липня Адольф Гітлер скликав у своїй головній квартирі наглу нараду, в якій взяли участь А. Гітлер, ген. Кайтель, Й. Фон Рібентроп, Г. Гімлер і адмірал Канаріс. Після обміну думками Гітлер сказав, звернувшись до Гімлера: ’’Махен Зі Орднуґ міт дізер Банде” (’’Партійний товаришу Гімлере, зробіть порядок з цією бандою”. З Берліну блискавично рознеслися накази до місцевих Гестапівських посіпак на окупованих теренах: змусити УДП і провідників ОУН відкликати Акт Відновлення Української Держави. Вже цього самого дня Гестапо арештувало в Кракові Степана Бандеру й незабаром вивезло його до Берліну. Одначе нацисти зустрілися з черговою несподіванкою: й УДП, і окремі його провідні керівники категорично відмовилися відкликати державний акт ”30 червня 1941 р.” Тоді почались арешти. Гімлер вислав з Берліну в Україну для розгрому українських націоналістів свіжі контингенти своїх посіпак під назвою ”СС-Айнзацґруппен”, з якими, на жаль, прибули деякі українські германофіли з мельниківського оточення. ПУН, керований полк. Мельником вислав до Гітлера прохання на дозвіл творити українське війско при німецькій армії. Неначе у відповідь, Гайнріх Гімлер прислав 8-го липня 1941 р. телеграму до Українського Національного Комітету в Кракові з вимогою негайно самолікві-дуватися. Помимо переслідувань із боку Гестапо, УНК не погодився на добровільну самоліквідацію. Тому окупант був змушений провести арешти деяких членів Комітету. 11 -го липня прибула до Львова перша ”СС-Айнзацґруппе” під керівництвом проф. Баєра з Головного Штабу Гімлера та Адольфа Кольфа. З наказу Гімлера арештували голову УДП Ярослава Стецька. В арешті брав участь один член з групи полк. А. Мельника - Чучкевич. Баєр і Кольф вимагали розв’язати УДП і відкликати Акт Відновлення Української Держави. Діставши у відповідь рішучу відмову, нациські посіпаки, включно із Чучкевичем, відвезли Дост. Ярослава Стецька до в’язниці у Кракові. За тим пішли арешти інших членів УДП і Проводу ОУН. Арештували міністра закордонних справ Володимира Стахова, референта пропаганди в Проводі ОУН Степана Ленкавського, державного секретаря мґр. Дмитра Яціва, першого заступника голови УДП мґр. Лева Ребета, представника ОУН у Німеччині - Івана Ґабрусевича та інших. У той самий час, коли нацисти заходилися ліквідувати Українську Державу та революційну ОУН, в Західну Україну почали прибувати перші групи людей з організації полк. А. Мельника. З’явилася німецька поліція ”Зіхергайтсдінст”(СД), зорганізували у Львові ’’Українську Допомогову Акцію” - товариство, в якому набирали довірених німцям дюдей, зокрема прибулі люди Мельника. З посвідками УДА ці люди вирушали явно в ’’Похід на Схід”, для поборювання революційної ОУН і її Похідних Груп. Німецькі расисти заплянували розгром революційної ОУН на велику скалю. Вже 15-го і 16-го вересня 1941 р. органи окупаційної влади провели по всій Україні масові арешти націоналістів. Зловили вони тоді коло 2000 осіб, з яких кілька сот в коротці розстріляли, повісили чи закатували на смерть. А решту заслали до концетраційних таборів, головно до Саксенгавзу і Авшвіцу.

Невдалось німцям знищити Організацію Українських Націоналістів, яка не те що діяла без перерви на всіх просторах України, але й постійно зростала на силі. Коли з тих починів виросла могутня Українська Повстанська Армія, обидва заступники міністра оборони (ген. В. Петрова), Роман ІШухевич і Олекса Гасин, гідно сповняли обов’язки військових провідників нації довгі роки і добре дались взнаки як гітлерівцям, так і большевикам. Весною 1943 р. з нацистами боролося 8-м куренів УПА під командою полк. Дмитра Клячківського - ’’Савура” з добре влаштованим повстанським штабом. Під кінець березня 1943 р. у великім бою біля Людвиполя німці тратять 60 убитих. В бою за Іванову Долину Костопільського повіту 21-22 квітня 1943 р. німці тратять в бою сотню убитих. В боях за Колки вони змушені кинути цілу дивізію війська. 27-28 квітня батальйон шуцполіції штурмує позиції націоналістів у Калуському повіті, але мусять відступити, втративши 90 вбитих. В травні націоналісти-державники ліквідують командира німецьких окупаційних військ в Україні СА-Штабшефа Віктора Люце. В червні УПА-Південь здобуває велику перемогу, знищивши на Житомирщині ворожу поліційну школу, ворог тратить 260 вбитих. Літом 1943 р. Гітлер для поборювання УПА-ОУН висилає свого горлоріза й воєнного злочинця ген. Бах-Залєского. Його офензива проти УПА-ОУН заломилася після втрати 300 убитих біля Радовичів на Ковельщині. За два місяці боїв українські державники-націоналісти знищили 3000 німців.

На початку 1944 р. німецька розвідка обчислювавала сили УПА на 50 куренів і 15 куренів інших національностей, але це відносилось лише до УПА-Північ без ЗУЗ. Отже, напередодні приходу московських імперіалістів на територію Північно-Західної України, під проводом полк. Д. Клячківського стояло 100 000 сили озброєних українських націоналістів-державників. Разом з ЗУЗ, сила ОУН-УПА під командою Романа Шухевича - ’’Чупринки” досягала чверть мільйона людей.

Акт 30 червня 1941 року був тісно пов’язаний з Актами 22 січня 1918 і 1919 років і 15 березня 1939 року в Карпатській Україні. Увесь Український політичний і громадський світ повинен зробити у велику річницю чину загально-національного значення такі висновки: держава, відновлена Актом 30 червня 1941 - це всенародне свято, бо це твір усього народу, який її захищав у кривавій боротьбі на два фронти. Його повинна відмічати вся українська громадськість без різниці тих чи інших внутрішньо-політичних переконань. В Українському державному Правлінні, в Раді Сеньорів (передпарляменті) були заступлені різні політичні течії. 22 січня 1918 і 1919 pp. - це всенаціональне свято, так само і 30 червня 1941 р.