Наукова бібліотека України


Loading
ПАМ’ЯТНІ МІСЦЯ
Краєзнавство - Єзупіль - Івано-Франківська область

В містечку є багато пам’ятних місць, з якими пов’язана історія Єзуполя, його життя в певні періоди часу. Одним із основних є пам’ятник полеглим борцям за волю України, що височить у центрі і побудований в 1994 році. Ініціатором встановлення пам’ятника виступило місцеве Братство вояків УПА. Проект пам’ятника належить Вовчуку Іванові Дем’яновичу і втілений у життя завдяки праці Буська Михайла Володимировича, Вовчука Івана Дем’яновича, Кавки Семена Миколайовича, Мацьків Марії Матвіївни, Недоступа Івана Федоровича, Овчара Йосипа Даниловича, Мимка Григорія Михайловича, Остаповича Ярослава Петровича, Бусько Галини Володимирівни, Буська Євгена Івановича, Черепахи Івана Олексійовича, Кудли Мафтея Миколайо

вича, Недоступа Василя Йосиповича, Артиковської Галини Василівни, Вовк Володимира Матвійовича та інших. Відкриття та освята пам’ятника були визначною подією Єзуполя. На святі були присутні: Ткач Р. В. - голова Тисменицької райдержадміністрації, Бриндзей М. М. - голова районного проводу УПА, керівники організацій та установ селища, партій, жителі Єзуполя, Козини, Побережжя. Особливим гостем був Василь Регей - обласний провідник ОУН на Дніпропетровщині. Про його вклад у боротьбу за волю України розповідається в книзі Зенона Матли “Південна Похідна Група”, яка вийшла на Заході в 1952 році. Автор книги не мав надії на те, що ця людина ще жива і тому відкрито називав його прізвище. Вже за роки незалежності нашої держави Регей В. видав свою книгу про боротьбу ОУН-УПА під назвою “Про себе і свій час”. На святі були присутні люди, яким не байдужа доля України в минулому і майбутньому. У своїх виступах пп.Ткач Р. В., Кавка М. Є., Бриндзей М. М., Вовчук І. Д., Регей В. М. та о. Ізидор не тільки згадували полеглих у нерівній боротьбі, але й вшанували живих. Було вручено грамоти-подяки жителям Єзуполя, які були в рядах борців за незалежність України в ті тяжкі історичні часи. До цієї визначної події колишній політв’язень, житель Єзуполя Кавка Семен Миколайович написав вірш “Воля”.

Не всі вернулися з ҐУЛАҐу,

Не всі до хат своїх прийшли,

За національну свою віру В чужую землю полягли.

Немало прийшлось пережити,

Хто вирвався з страшних зубів,

Той нині може помолитись,

Що вижити в ярмі зумів.

Соборна наша Україно,

Діждавшись наших світлих днів,

Вже ставши вільною навіки,

Не забувай своїх синів.

Тремтить рука моя з неволі,

Втирає сльози на щоці,

І згадую роки ҐУЛАҐу І рану на одній руці.

Тож нема життя легкого,

А доля страдальницька - гірка,

Так в боротьбі здобувалась воля,

А воля прийшла нелегка.

Так воскресла наша Україна І зраділи стоптані поля,

Бо розірвались кайдани навіки І легко зітхнула наша земля.

Біля школи встановлено хрест повішеним енкаведистами підпільникам -активістам ОУН-УПА Ганущаку Іванові та Буськві Йосипу. Одному із них - Буськові Йосипу його побратим по підпільній боротьбі Кавка С.М. також присвятив віршовані рядки.

ПАМ’ЯТІ ПОВСТАНЦЯ

Йосипові Буську присвячується

Сумно мені, як згадаю Ту хвилину і той час,

Як привезли Тебе на страту У Єзупіль, в село до нас.

Ти гордо стояв на машині,

Руки скручені твої,

Змордований і з синяками,

І чорні плями на чолі.

Тортури тяжкі переніс,

Увесь побитий - страшний вид:

Стояв повстанець на машині,

Дививсь останній краєвид.

Кат вирок скоро зачитав,

На шию шнурок затягли,

Так знущались над борцями Сатрапи - старшії брати.

Останнє слово прозвучало,

Сказав Ти: ’’Слава...” і замовк,

Бо петля шию затягала,

Своє зробив катів шнурок.

Так втрачала мати сина Від загарбницьких катів,

А боровся він за волю,

Був молодий і жить хотів.

Так за волю умирали Герої нашої землі,

Сумні могили виростали,

Безіменні у ті дні.

Вмирав син за Україну І честь свою він не сплямив,

Бо мати знала мужність сина Й як Україну він любив.

У центрі селища, біля школи знаходиться меморіал “Скорботна мати”. Це місце вшанування всіх односельчан, що загинули на німецько-радянському фронті у роки Другої світової війни. Їх список нараховує 70 чоловік.

З метою вшанування пам’яті жертв фашизму на території обласного дитячого психо-неврологічного санаторію в 1991 році молоді снумівці (голова осередку СНУМу - Гуменний В. М., ініціатор встановлення хреста - Войцюк В. В.) встановили хрест 10 невідомим - розстріляним німецькими окупантами.

В серпні 1991 року з ініціативи Миколи Нагнибіди та Ганни Бусько в Єзуполі біля приміщення міської лікарні, де в 40-х роках знаходилася тюрма НКВС, почалися розкопки. Робота тривала три місяці. Постійне чергування несли єзупільчани. За розкопками спостерігали експерт з Івано-Франківської обласної прокуратури, знімальна група телебачення з Києва. На даний час у селищі проживають очевидці нелюдських діянь місцевого НКВС. Це Михайло Кудловський, Марія Мацьків, Текля Кушнір, Марія Овчарук, Текля Дівончук.

За християнським звичаєм тлінні останки жертв НКВС, які розкопали, у жовтні 1991 року перезахоронені на кладовищі.

Домовини були встановлені в Будинку культури, де відбулася панахида, а на другий день маса людей з навколишніх сіл - Стриганець, Побережжя, Ганнусівки, Козини, Сільця, Делієва,Тумиру, Ланів, Водників, Маринополя, Кінчак, Дубівців прибули з хоругвами та національною символікою, щоб віддати останню шану і за християнським звичаєм відправити панахиду по земляках-мучениках, які загинули за Україну в лавах УПА або були замордовані більшовицькою тоталітарною машиною тільки зате, що були українцями.

Жахлива картина розкопок: потрощені або відділені від туловища черепи, поламані ребра, витки колючого дроту навколо шиї. Очевидці пригадують, що взимку трупи вивозили на Дністер і, прорубавши ополонку, вкидали їх у воду. Катування та знищення жертв проводилось під гуркіт автомобільних двигунів. Знущалися не

тільки над живими, але й над тілами мертвих. У кожному з одинадцяти захоронень, які вдалося віднайти, оскільки слідів старалися не залишати, нараховувалось від 2 до 9 осіб. Усього було віднайдено 48 жертв, а захоронили 49. Дяченко Ольга Дмитрівна перенесла прах свого брата з Більшівців до Єзуполя. Серед жертв - Михайло Коржак, Ігор Загородний, Амалія Регей, Марта Кудла та інші.

Відправу провели владика Іриней, о. Ізидор з Єзуполя та багато інших священиків деканату. На цьому будинку встановлено меморіальну дошку в пам’ять про тих, хто загинув, але не скорився.

Поверненням історичної пам’яті, відродженням національного минулого є насипання на селищному кладовищі двох могил. Одна символічна - Січовим Стрільцям, друга - закатованим у казематах Жовтневої тюрми активістам ОУН-УПА. Ці могили облаштовані у жовтні 1991 року. До цих місць кожний рік на свято Покрови походом йдуть люди, щоб віддати шану тим, хто наблизив славний день 24 серпня 1991 року. Це місце не лишається без опіки членів осередку політв’язнів та репресованих на чолі з головою Кавкою Семеном Миколайовичем та члени Союзу Українок під керівництвом Гуменної Ольги Михайлівни.

В 1991 році за ініціативи голови НРУ Помф’юка Михайла Петровича в парку поставлено хрест на честь скасування панщини.

Багата, ще повністю не вивчена і не досліджена історія Єзуполя. Але єзупільчани гордяться нею і шанують. З цією метою 4 липня 1996 року на Народному домі встановлено меморіальну дошку, яка сповіщає про те, що в містечку Єзупіль в 1905 році Іван Петрушевич заснував зразкову споживчу кооперативу - першу в Галичині. Суд зареєстрував її у 1906 році. Петрушевич написав прекрасний практичний підручник з ведення кооперативних спілок з незрівнянно ясним і переконливим викладом основ системи торгівлі, яку він вивчив до того в Англії. У своєму рідному Єзуполі він заклав правильно зорганізовану споживчу спілку, в якій запроваджує рочдельські засади торгівлі - купівлі і продажу за готівку, чекову систему торгівлі, дивіденди на суму внесеного паю та звороти в товарах пропорційно закупу протягом року. Після Єзуполя такі кооперативи з’явилися у Підгайчиках Коломийського повіту та Стриганцях. В особі Івана Петрушевича українська кооперація втратила дуже цінну теоретичну і практичну силу. І не найкращі часи переживала в 1996 році і переживає зараз кооперація. Але ця система буде існувати і підтвердженням тому - 90-річний ювілей Єзупільської кооперативи, якій випало починати з нуля, пережити війну, існувати в умовах польського диктату і таки вдалося здолати масу труднощів.

Поряд із цією дошкою на Народному домі красується дошка  Степанові Бандері - українському патріотові, мислителю, натхненникові і борцеві за волю України, яку встановлено 19 червня 1994 року з ініціативи голови осередку Братсва вояків ОУН-УПА Вовчука І. Д.

За роки назележності, а зокрема 11 червня 2000 року, в Єзуполі відкрито та освячено погруддя І. Я. Франкові та пам’ятник Т. Г. Шевченкові. Погруддя та пам’ятник споруджено на кошти жителя Єзуполя Войцюка Володимира Семеновича. І тому особливу увагу треба приділити цій події. Відкриття та освята пам’ятника Т. Г. Шевченкові переросли у справжнє громадське свято. Тут були присутні Ткач Р. В. —

голова Тисменицької райдержадміністрації, Лутчин М. І., Гонський

В. М. - заступники голови Тисменицької РДА, Боднарчук В. Ю. -завідуючий відділом освіти району, Мединська Ф. Г. - голова профспілки освітян району, Слєпко М. М. - голова обласної організації Демократичної партії України, Янчук О. І. - кінорежисер кіностудії ім. О. Довженка, заслужений діяч мистецтв України, автор фільмів “Голод 33”, ’’Атентат”, ’’Осіннє вбивство в Мюнхені”, ’’Нескорений” та інших, керівники установ та громадських організацій містечка, гості з Івано-Франківська, Тернополя, Києва, Львова та навколишніх сіл. Зйомки свята проводили Івано-Франківське обласне телебачення “Галичина”, 402-й канал м. Івано-Франківська, кіностудія ім. Довженка, Центральне Українське телебачення з Києва. На святі виступили Ткач Р. В., Кушнір Г. Е., Мединська Ф.Г., Помф’юк М.П., Янчук О. І., Слєпко М. М. Особливо запав в душу присутніх виступ п. Войцюка Володимира Семеновича.

«Земле моя батьківська, рідні мої, дорогі краяни! Дозвольте мені, синові цієї землі, поклонитися Вам, разом з Вами відчути цю неповторну мить великої радості нашого єднання перед памяттю пророка і генія землі української - великого Тараса. Я дякую долі, що дала нам разом з Кавкою Семеном - організатором молодіжного підпілля Єзупільської середньої школи 1944-1948 років здійснити давню і потаємну мрію, яку виношували ми в серці роками, що доля дала силу покутувати і терпіти, падати і вставати, вірити і безмежно любити свою землю. І бути сьогодні тут, серед Вас і з Вами. Я син цієї землі, тут найсвятіший поріг і батьківське благословення на життєву дорогу. І я сьогодні безмежно щасливий серед Вас, мої рідні і дорогі односельці, мої друзі, мої колеги по вчительській і пасічничій праці. З Вами я йшов і йду дорогою життя, і де б я не був, моє серце, мої думки, моє бажання тут, на рідній землі. Тут я пізнав світ, тут мої перші вчительські удачі і неудачі, тут я відчув і навічно маю в серці найсвятіше - я українець. Лиш на моїй землі виграє хвилями могутній і грізний Дніпро, оспіваний Тарасом, лиш тут неповторно співають і плачуть солов’ї, і той садок вишневий, і мати, і могили рідних. І вічне бажання волі, державності “хоч синам, як не собі”. Який же ж ми працьовитий і сильний духом народ! Зараз важко знайти куточок на землі, який би не відчув на собі рук і розуму українця. Скільки разів ми вставали з колін, щоб воскресла Україна, скільки зради, жертв і болю зазнали ми і вірили “...ще невмерла Україна”. І я - її син стою перед Вами і складаю свій скромний життєвий іспит, складаю моїй Україні, малій і великій Батьківщині, моїй батьківській землі, що є найдорожчою частиною вистражданої великої і неповторної України. Складаю іспит перед пам’яттю великого Кобзаря, бо його віра в те, що “.. .буде син, і буде мати...”, стала моєю вірою, що буде Україна вільна, незалежна. Прийміть мій скромний дар, мою радість нелегкої праці, хай він буде пам’яттю і покутою, вірою і святістю, силою і мудрістю для нас, наших дітей і внуків. Хай він буде прощенням тим, хто зраджував мене, хто не завжди оцінив мою працю, хто в гіркі хвилини мого життя не розділив зі мною мого болю, хто не хотів у мені бачити українця. Бо і там, за океаном, чи на рідній землі до останнього подиху я буду жити радощами і болями моєї землі, мого народу, мого села. І сьогодні я дякую Кавці Семенові Миколайовичу - другові моєму по учнівській пластовій підпільній праці, за ініціативу спорудження пам’ятника, який я з натхненням підтримав. Особливо ми - всі односельчани дякуємо селищному голові Ганні Кушнір, на яку був покладений весь тягар організаторської роботи. Вона, як бачите, з честю з цією місією справилася. Дякую керівникам сусідніх підприємств та організацій, які матеріально допомагали у спорудженні цієї площі. Дякую скульптору Володимирові Довбенюку, який ще в 1999 році створив цей неповторний образ Тараса Шевченка, а в 2000 - створив погруддя Івана Франка. Дякую Василеві Лучківу, який, як бачите, побудував такий гарний п’єдестал під пам’ятник. Дякую Вам, односельчани, хто допомагав у благоустрої цієї площі. Честь і хвала Вам, дорогі друзі! Дякую. Схиляю свою сиву голову перед Вами, перед пам’яттю дорогих нам людей, рідних і невідомих, хто поклав свою голову за волю нашу і день світлий нинішній, перед тобою, моя рідна Вітчизно. Прости, що не зумів і не зміг своє життя віддати тобі, щоб наблизити день волі, процвітання і добробуту нашого, прости, що довго і мовчки терпіли, прости, що часами покидаємо тебе і руки наші служать іншим державам, але серце і душа завжди з тобою, моя Україно - ти матінко рідна. Прости, що серед синів твоїх були і є манкурти, прости, що збагачення окремих є їхнім змістом життя, прости, що серед нас ще небагато тих, хто серцем і копійкою розділяє біль і скруту ближнього, прости довгий і тернистий шлях...Прости... І ти, Тарасе, наша мудрість і гордість, наше минуле і майбутнє, прости нас, дітей нерозумних, і прийми нашу любов, віру і пам’ять. ТАРАСЕ! Наша совість і мудрість! Ти - син світу, бо слово твоє, образ твій - є величним в далеких Канаді, Америці, Австралії, Аргентині, Бразилії, в степах Казахстану і в кожному селі моєї України. Єднай нас, просвічуй нас, бо слава наша

Без золота, без каменю,

Без хитрої мови,

А голосна та правдива,

Як Господа слово”.

Після відкриття пам’ятника був поставлений концерт, в якому взяли участь - ансамбль осередку “Союзу Українок” Єзуполя (голова Гуменна О. М.), місцевий хор (керівник Парипа М. В.), ансамбль вчителів музичної школи (керівник Нагнибіда Л. В.), народний артист України Пірус В. М., студенти Прикарпатського університету, учні місцевої школи та вихованці ясел-садка. Оголошення про відкриття пам’ятника було надруковане в газетах “Галичина” (Івано-Франківської обласної ради та обласної адміністрації) та “Вільна Україна” в Нью-Йорку в США. Інформація про відкриття пам’ятника неодноразово передавалася по радіо “Свобода” (США). По закінченні концерту п. Войцюк В. С. запросив гостей на святковий обід.

Але не можна забути те, як єзупільчани, збираючись на громадські толоки, проводили благоустрій площі під пам’ятник та прилеглої території. Найбільш активним був Семен Миколайович Кавка, якому належала ініціатива спорудження пам’ятника. Свої руки тут приклали Ганущак Григорій Михайлович, Кушнір Семен Петрович, Клюнь Василь Євгенович, Кудловський Петро Миколайович, Березовський Ярослав Антонович, Прислупський Григорій Васильович, Олійник Михайло Романович,Олійник Михайло Ярославович, Олійник Володимир Ярославович, Овчар Антон Степанович, Овчар Ігор Іванович, Когуч Микола Ярославович, Копко Микола Іванович, Недоступ Іван Федорович, Ганущак Микола Михайлович, Федчишин Василь Михайлович, Шкаврітко Михайло Семенович, Шкаврітко Марія Дмитрівна, Магун Василь Михайлович, Матушевський Василь Теофільович, Ясинишин Іван Степанович, Кушнір Іван Дмитрович, Щерб’як Любомир Миколайович, Масюрняк Михайло Дмитрович, Піпський Роман Антонович, Кушнір Людмила Семенівна, Губернат Борис Михайлович, Калин Михайло Ярославович, Пушко Василь

Михайлович, Сторожук Семен Іванович, Ставичний Євген Миколайович, Коржак Мирослав Олексійович, Коржак Олексій Степанович. їхніми руками встановлювалася огорожа, лаштували фундамент, тротуарні доріжки, сходи. Цим людям не байдужа доля містечка.

Є ще місця в Єзуполі, де за роки незалежноті були встановлені пам’ятні знаки вшанування тих чи інших постатей чи подій. В урочищі Підстінка встановлено хрест на місці криївки місцевого патріота сотника Михайла Завгороднього (псевдо Ігор), також хрест встановлено в лісі в урочищі Заруб на місці загибелі рою на чолі з ройовим Михайлом Кушніром, відновлено два хрести по дорозі на Козину. Готується до встановлення пам’ятник Михайлу Завгородньому на місці його родинного будинку в урочищі Кругла. Ініціатива та спорудження пам’ятника належить Вовчуку І. Д.