Наукова бібліотека України


Loading
ПРО СІЛЬСЬКУ МЕДИЦИНУ
Краєзнавство - Клубівці - Івано-Франківська область

Про лікарню в давнину ніхто не мріяв. За Австрії чи за Польщі, щоб вилікувати хвору людину, треба було продати корову. Тому вдавалися до знахарів, які лікували зіллям. Люди вірили, що зілля

мас цілющу силу, бо воно поблагословлене Богом.

Як лікували?

Від болю зубів вживали висушену німицю. Насіння цієї рослини вкидали у череп’яну миску, в якій була грань. Курився дим і йшов на хворого. Потім це зілля висипали, а в миску наливали кип’ятку, у нього занурювали камінь, хворому накривали голову над окропом, і він дихав парою. Цмоком тягнув із зубів і плював на камінь (записано 1983 р. від Махняк Ганни Федорівни).

Від вроків скидали вогню. Для цього в кухні спалювали терня. Досвіта набирали з кирниці чистої непочатої води і дев’ять разів наливали в миску, рахуючи:

-    Не раз, не два, не три... не дев’ять.

Потім у воду кидали спалене терня, говорили Отче наш, Богородице Діво, просили Ісуса Христа, матір Божу і святого Миколая в їх помочи. Воду зливали в іншу посудину і знов рахували:

-    Не раз, не два, не три... не дев’ять.

Цієї води давали налитися хворому, і нею також його вмивали (записано 1965 р. від Карпів Ганни - Романихи).

Коли боліло вухо, у нього вставляли гніт із провоскованого небіленого полотна і запалювали його. Або зубочок часнику завивали в полотно і вставляли у вухо.

Для лікування простуди варили молоду кропиву, викопану з корінням. Хворого купали у ванні в добре теплій воді.

Проти укусу гадюки натирали ноги любистком.

Від переляку зливали на олово або віск. Потерпілому накривали голову хусткою, розтоплене олово або віск вливали у миску з чистою водою. Говорили молитву. Така процедура допомагала хворому.

Народні цілителі

Дорка Лужна. Ця народна лікарка жила в другій половині XIX століття і цілющими рослинами, чудодійним словом допомагала людям і була знана на всю округу. Цей дар вона перейняла від своєї матері. Люди довго пам’ятали добру знахарку, яка біля свого двору збудувала каплицю, щоб слово Боже допомагало їй у лікуванні різних недуг.

Цікавою є історія каплиці. Народні перекази розповідають, що з незапам’ятних часів на цьому місці стояла фігура (хрест із розп’яттям Ісуса Христа). А каплиця біля неї збудована пізніше, в

другій половині XIX ст. Спорудження її пов’язують із людьми, які жили поблизу: Юрчихою та її сином Прокопом, Григорієм Старчуком та його сином Йосифом Старчуком (1861-1919). Але перевагу віддають народній лікарці Дорці Лужній, яка померла за Австрії.

Більше століття клубівчани підтримували каплицю в належному стані. Дві старезні липи надійно захищали її від дощів, граду, вітрів, бурі. Доглядали за нею Настя і Дмитро Рекетчуки. Вони накрили її черепицею і ремонтували.

8 червня 1983 року в село приїхали районні партпрацівники, міліціонери, керівні особи. Вони спочатку зняли черепицю, потім зачепили тросом за вікно і каплицю машиною розтяглії. Зрізали хрест. Все зібрали на машину, відвезли в ліс і скидали в яму.

Люди кричали, кидали камінням, але зупинити руйнівників не змогли: їх захищали вірні міліціонери.

Коли вони вступились із села, Рекетчук Іван Федорович, Цуркан Іван Федорович перенесли хрест із лісу на цвинтар. Степан Бойко і Ярослав Бойко сховали понівечених ангелів і дерев’яне розп’яття.

У 1990 році каплицю громадою села відновлено і на Зелені

снята освячено. Нa мій прикріплено табличку з написом “Каплицю на славу Божу збудувала народна лікарка Дорка Лужна в другій половині XIX ст., а фігура на цьому місці була поставлена раніше. Комуністична влада знищила каплицю і фігуру 8.06.1983 p.,а громада відновила їх у травні 1990 р. з ініціативи осередку НРУ і Товариства ім.Т.Г. Шевченка".

Відправилося Богослужіння. З піснями і віршами виступили школярі. Житель села Федорак Ярослав Петрович від імені громади висловив подяку виконкому сільської ради (голові Рекетчуку Б.Д.), місцевому осередку НРУ за перебудову (голові Семанюку М.О.), Товариству української мови імені Т. Шевченка (керівникові Семанюк М.І.), а також Василю Бойку, Йосипу Старчуку, Іванові Пуркану та іншим, які немало потрудилися для відновлення каплиці.

Тепер доглядає і прикрашує цей невеликий Божий храм Бойко Ганна Дмитрівна.

***

Катерина Турик (1863-1958). Турик Катерина Савівна або Катерина Дорчина жила там, де Марпня Цуркапова, а походила з подвір’я Дмитра Рекетчука. Її баба і прабаба вміли лікувати зелом. Цс уміння передалося їй. Вона лікувала всякі хвороби, крім інфекційних: робила купелі, підкурювала, зливала на олово, на віск, скидала вогню, відрубувала страх, ставила п’явки і банки, спалювала бешигу, робила масаж жолудка, ставила горнець на живіт. Була в селі акушеркою, кожну жінку вчила повивати і купати дитину. В лікуванні мала великий досвід, визначала хворобу дотиком пальців. Консультувалася з лікарями, робила записи.

Влітку заготовляла зілля: божу крівцю, Іванові головки, волошки, материнку, подиволос, любисток, різні корінці. Знала, як сушити. Мала окреме місце для зберігання. Давала пити або купала у дерев’яній ванні. В купіль занурювала розжарені камені, хрестила їх. Знала різні промови.

Люди приїздили до Катерини Дорчиної звідусіль. Не раз по 3-4 фірн одночасно. Хворих, які приїздили паритися, називали парії. Вона давала їм консультації на кілька днів: що їсти, що не робити (записано від Турика М.Ф.).

* * *

Софія Матвій (1880-1920). Це стрийна Катерини Корнієвої. Лікувати зіллям навчилася від своєї матері. Одного разу до неї привезли дівку з Марамполі, вповиту, як дитину. Софія Матвій


узяла зілля, над ним молилася, зварила його, скупала хвору, напоїла, і вона сама змогла вийти з ванни.

Зілля збирала перед Іваном на Передерчині, Підлісах, Піднивках. Лічила також від переляку і подвигання.

* * *

Юрко Палагіцький (1893-1964). Ще в дитинстві Юрко брав на пасовисько карти і ворожив хлопчикам, хто з них увечері Дістане від своїх батьків. Потім ворожив на вечорницях. Часто бувало, що його прорікання справджувалися. Люди йому вірили і йшли до нього із серйозними справами: коли хворіли діти, коли мали якусь неприємність.

У час німецької окупації Юркову доньку Настю Палагіцьку злапали на облаві і відправляли до Німеччини на примусові роботи. Вона втікала, впала з машини і вбилася. На пам’ять про неї тато поставив хрест коло берега на своїм подвір’ї. Хрест зберігся до наших днів, стоїть між соснами коло колії.

* * *

Палагна і Дмитро Федораки. Дмитро Федорак жив під горбом коло Литвинчихи. Він був ворожбитом і мав дар лікувати людей. У його дворі стояла гарна каплиця. Потім він одружився з Палагною Федорчук і перейшов жити до неї. Вона перейняла у нього дар травами лікувати людей. За Польщі вони були знані на всю округу бо цілющим зіллям і Божим словом знімали з хворих важкі недуги. У своєму дворі біля центральної дороги вони збудували каплиці

Своє лікарське ремесло Палагна Федорак передала племінниці Ганні Пронюк (1921-1985). Про неї знали далеко за межами села.

Каплицю не раз руйнували. Були випадки, що її вночі намагалися запалити. Одного разу тросом зірвали хрест із розп’яттям і забрали на машину. Остаточно каплицю зруйновано 1974 року. Тоді невідомі молоді люди в середину поклали бідон з бензином і тліючу куфайку. Уночі внаслідок вибуху верх полетів у повітря, а зі стін залишилася купа цегли. Потім розповідали, що ті хлопці закінчували інститут і мусили знищити каплицю, аби їм видали дипломи про вищу освіту.

Відновлену каплицю освячено в день другої річниці І незалежності України. У її відновленні брали участь працівники сільської ради, селянської спілки “Маяк”, школи, члени первинної організації Рух та її прихильники. На фасаді встановлено дві таблички з написами: “Каплицю збудували на початку XX століття народні лікарі Палагна і Дмитро Федораки”, “Каплицю зруйновано 1974 р. і відновлено 1992 р.”

Доглядають каплицю теперішні господарі Марія Дмитрівна та Валерій Іванович.

* * *

Семанюк Ганна Михайлівна розповіла. Я перейняла дар лікувати людей від Каламанційхи. Вона походила з Семашоків. Це була чоловікового тата сестра, Турик Ганна Андріївна. Прожила 74 роки і померла приблизно 1955 року. Вона все життя лікувала людей  і покинула цей світ легко. Це було після вечері. Я заходжу до хати, і а вона сидить на постелі. У хаті мешкало вісім душ. Питаю:

-    Гето, чому не спите?

-    Я буду вмирати.

Я даю вина, соку.

-    Не давай мені нічо, - каже, - бо скорше вмру.

Я обняла тету за шию й плачу:

-    Тето, що ви робите?

-    Би-с молилася... - лише хлипнула і замовкла. Це були її останні заповітні слова.

Тета хворих людей купала, зливала їм на віск. Зілля збирала на Підлісах, Розсічках, ГІіднивках. Воно називалося розхідник, Божа ручка. Тепер таких зелів нема, бо хімія знищила.

Підкурювання розхідником помагає, якщо голова болить від холодного вітру, від протягу. Зело має бути висушене на стриху. Його спалюють на покришці і цим димом дихають.

Зливання на віск помагає від страху. Віск має бути бджолиний. Нагрітий віск зливають над головою хворого у миску з водою. Вода має бути свячена, стрітенна. (о неї додають свіжої із кирниці. Тета все

робила з Богом. При цьому говорила Отченаш, Богородице Діво, По Твою милість. Віск показує, від чого людина пережила страх. Але їй всього не треба казати, що відлито на воску, бо і лікар всього не каже хворому.

У піст не можна зливати на віск, а головно у понеділок, середу і п’ятницю.

До мене одного разу приходив льотчик, який мав хворобу від переляку. Лікарі не могли помогти йому. Я порадила йому:

- Треба молитися.

А він виймає з пазухи образ Матері Божої.

Я злила йому на віск. Йому помогло, бо через якийсь час приходив дякувати.

* * *

Розповів Касюк Іван Васильович. Мій дід Лук’ян Федорак (1892-1964) - народний лікар, який багато допомагав людям: лікував хворих на тиск, на шлунок, вправляв вивихи, складав переломи,

рятував від укусів гадюки. Потерпілих він перев’язував, накладав їм дощечки, давав уколи і напої з зілля. До нього зверталися навіть із сусідніх сіл.

Крім цього, Лук’ян Федорак був більше знаний як сільський ветеринар. Він умів виліковувати тварин, які хворіли на кров (пробивав жилу на шиї), які здувалися (пробивав бік-голоднянку), допомагав при важких родах, до нього зверталися в складних ситуаціях, і він нікому не відмовляв.

А ще мій дід умів майструвати, був добрим господарем, моїм вихователем і при церкві в 50-х роках старшим братом (записано 2000 року).

Професійні медики

Григорій Насалик (1920-1987). Насалик Григорій Іванович народився в селі Чагрів Рогатинського району. Під час радянсько-німецької війни воював на Першому українському та Білоруському фронтах. Нагороджений медаллю “За відвагу”.

Григорій Іванович розповів. На кордоні Польщі з Чехословаччиною ми відступали. Відстали від своїх. Доганяти довелось уночі, бо вдень неможливо. Тільки ми почала підступати до кордону, фашисти почули і почали кидати гранати і стріляти з автоматів. Нас було четверо. Я заховався за дерево, куля влучила мені в ногу. У той момент поранило нашого сержанта. Я повзучи вернувся назад. З тяжкими боями ми догнали чужу частину, звідки нас відправили в госпіталь міста Тростянець Сумської області.

Не обминуло мене ще одне страхіття фашизму - полон - разом з усією нашою 101 Гвардійською стрілецькою дивізією. Не може стертися з пам’яті ні каторжна праця, ні голодне існування. Грінка хліба на сніданок і горнятко чаю. З тим і спати лягали, а працювали від шостої ранку до дев’ятої години вечора. Люди помирали з голоду. Іноді мертвого роздирали на шматки і їли.

І все ж таки щаслива доля судилася мені - вдалося втекти з полону, з’єднатися з 321 Гвардійською дивізією, у складі якої дійшов до кінця війни. У тілі залишилися осколки мін (спогади записала учениця 8 класу Гудзовська Галина 1986 року).

У 1945 році Григорій Насалик поступив на навчання у Станіславське медичне училище, яке закінчив 1949 року. Три роки працював лаборантом у Софіївці, два роки в медпункті в Ямниці. До Клубовець прибув 7 листопада 1954 року, де прожив велике життя сільського фельдшера. Більше трьох десятиліть він стояв на сторожі здоров’я наших односельчан. Про нього в людей залишилися найкращі спогади. Він ніколи нікому не відмовляв у допомозі, не зважав ні на темряву, ні на негоду. На будь-які погодні умови він мав відповідний одяг. Та сумку в руках з потрібними лікарствами й меді- струментами. Так ішов до людей. Надзвичайно цінував книжки. Сам черпав із них знання і спонукав до цього своїх дітей. Син Богдан здобув вищу медичну освіту і живе в Тернополі, дочка Оксана закінчила факультет іноземних мов Чернівецького університету і працює в Івано-Франківському технічному університеті нафти і газу.

Григорій Насалик похований у Клубівцях. На стелі надгробної плити відбито зображення Ісуса Христа, який несе хрест. Картина відображає тяжке життя Григорія Івановича, яке було віддане для

клубовецької громади.

Вищу медичну освіту здобули

Бойко Стефанія Іванівна Палагіцька Стефанія Дмитрівна Насалик Богдан Григорович Касюк Іван Васильович

Середню медичну освіту здобули

Карпів Ірина Іванівна Михайлишин Марія Ярославівна Михайлишин Йосип Ярославович Бойко Василь Васильович Старчук Петро Васильович Михайлишин Ярослав Васильович Бугра Наталія Василівна Федорак Андрій Іванович Касюк Руслана Іванівна Козак Іван Іванович Лесюк Ольга Богданівна