Наукова бібліотека України


Loading
ЗВИЧАЇ І СВЯТА
Краєзнавство - Клубівці - Івано-Франківська область

У селі здавна поширений звичай толока - допомагати один одному в роботі. Толоку організовував господар, коли обмащував І глиною хату або стайню. Для цього привозив глину, солому, воду.

Родичі, сусіди, товариші приходили, місили глину, подрібнювали  солому на січку і перемішували. Такою глиною обкидали стіни і вигладжували їх, піднімали її на стелю і зверху обмащували хату. Глину перемішували не лише люди, а й коні. Вся робота супроводжувалася піснями і закінчувалася гостиною, іноді й танцями. Толока відбувалася також при осінніх роботах - збору картоплі,

Весілля 1918 року. В центрі молоді - Слубський Петро Семенович, Слубська Олена Яківна (родичі Миколи Слубського). Попереду хлопчик зі скрипкою Йосиф Пронюк (Музика).

ломленні і оббиранні кукурудзів. При закладанні підвалин або фундаменту запрошували досвідчених майстрів. Одним з таких був Микола Пронюк (1924-1993). Він народився в Клубівцях. Після закінчення Клубовецької початкової школи вчився за Польщі і за німців у Станіславі. В 1943-1945 роках перебував у Німеччині (дивізія “Галичина”). У 1947 році засуджений на 10 років. Повернувся із Сибіру в 1953 році. Своє життя описував у віршах, які не зберіг. Один свій вірш “Ми молодії” виконував як пісню.

Станьмо весело,

Хлопці, у коло,

Пісню якусь заспіваймо,

Ми молодії Хлопці сільськії Змолоду світа живемо.

Ми молодії Хлопці сільськії,

Ми не боїмося нічого:

Ані сльоти,

Ані роботи,

Ані морозу грізного.


Бо при роботі Піт заллє очі,

Дощ біле тіло обмиє,

Вітер обсушить,

А мороз не рушить,

Тим наше тіло свіжіє.

При війську служити І кріса носити,

І мандрувати край світа,

Ми молодії Хлопці сільськії,

Скрізь нам дорога відкрита. * *

Поширеним звичаєм була взаємодопомога грішми. Коли в господаря загибала худобина, він запрошував кілька пар чоловіків, звичайно, з родини і сусідів. Вони розподіляли між собою вулиці, ходили хата в хату і просили дати кілька карбованців, бо загинула корова. Односельці давали носильну пожертву - 2-3-5 крб. Зібравши такі гроші з 350-400 дворів, потерпілий мав змогу відновити втрату.

Свято останнього снопа. Фото І.Палагіцького 1936 р. Перший справа -господар Йосиф Карпів, з вінком колосся Ганна Палагіцька, Олена Баб’як (Лутякова, живе в Подорожнім), далі Карпів (Молощак) Настя, жінка господаря, Слубська Олена (1895 1979) із сином Миколою Слубським

У давнину був звичай готуватися до смерті. Старий господар чи господиня на поді тримали готову труну, а в скрині - готовий одяг. Найчастіше жінки тримали на смерть свій весільний одяг -хустку, рантух, спідницю, сорочку.

Стояла трунва чотири роки дурно...

П’ятий переходить - вже трунва говорить:

-    Або ня зрубайте, або ня спаліте,

Або в мене когось живцем положіте.

-    Клала бим тата - завелика втрата,

Клала бим маму - та лиш одну маю,

Клала бим милого - не буде такого,

Лягала бим сама - дитиночка мала.

-    Лягай, доню, лягай, якось воно буде,

Твою дитиночку вигодують люди.

(Записано 1997 року від Старчук Н.К.)

* * *

Колись давно на Святий Вечір відгадували, на які культури буде врожай цього року. В той час, коли на кухні варилися, кипіли пироги, із кухні виймали грабові вуглики (дрова мусили бути сухі), клали їх на дощечку, переносили на вікно і умовно називали, котра вуглина що означає. Наприклад, одна - урожай на пшеницю, друга

- на жито, третя на ячмінь, четверта - на кукурудзу. Тоді дивилися, котрий огарок скоріше спопеліє, на ту культуру буде в цьому році політок. Якщо огарок гаснув або лише трохи зітлівав, чорнів, то означало, що на цю культуру буде врожай невисокий.

На перший Святий Вечір так ворожили на урожай ранніх культур, на другий - на урожай пізніх рослин.

Після вечері йшли до родичів.

(Записано від Махняк Ганни Федорівни з 1907 р.н.)

* * *

За розповідями старожилів, Маланку в селі почали колядувати в кінці XIX століття.

Наша Маланка негорда була Та й до цего ґазди повернула. Наша Маланка-невісточка Пішла собі до місточка Купити собі повісмочка

Тонесенького, дрібнесенького, Якого Маланці потрібненького. Ой пливе качур горі водою, Несе косицю за головою,

А та косиця позолочена,

Наша Малайка вже заручена.

Вже заручена півтора року,

Як ся дізнали вороги збоку.

Як ся дізнали, розщебетали,

Бодай від Бога прощі не мали.

Від Бога прощі, від людей слави,

Бодай Малайці на скрипці грали.

(Записано 1965 року).

* * *

За радянської влади коляда заборонялася. Підтвердженим цього є документ - постанова комісії в справах неповнолітніх при Тисменицькій районній раді від 24 лютого 1986 року. Комісія встановила, що неповнолітні Берладин Степан, Молощак Іван, Варивода Роман, Бойко Петро, Баб’як Роман, Пронюк Іван, Пронюк Богдан, Карпів Любомир. Бойко Іван, Карпів Іван, Малець Степан, Лесюк Ігор, Грушсцький Василь, Герман Ярослав, Олійник Ігор 7 січня 1986 року, переодягнувшись за релігійним обрядом "вертеп", ходили вулицями села Клубівці, співали релігійні колядки, за що жителі села давали їм гроші. Батьки не контролювали поведінку своїх неповнолітніх дітей... Дирекція і педколектив Клубовецької ВІН цілеспрямованої зайнятості школярів під час зимових канікул не забезпечили, що й привело до небажаних наслідків.

Комісія постановила: неповнолітніх за скоєний злочин попередити, батьків за безвідповідальне ставлення до виховання своїх дітей оштрафувати на 15 крб. кожного, (далі - підписи головуючого і секретаря).

* * *

За Польщі на Великдень біля церкви співали такі пісні.

Дуб зелененький, Хлопець молоденький.

За хлопця ня мати била, Аби-м хлопця не любила. Дуб зелененький, Хлопець молоденький.

А на хлопцю камизелька,

Пристав хлопець до серденька. Дуб зелененький,

Хлопець молоденький.

Хлопець пише, як малює. Обернеться - поцілує.

Як же хлопця не любити,

Коли з хлопцем добре жити.

Ой на горі жита много, Половина зеленого.

У тім житі качки в’ються,

На дівчині хлопці б’ються.

Не бийтеся - нема чого:

Котра файна - ні до чого.

Котра файна та подібна -До роботи непотрібна.

На Великдень бавилися жучка, мишки, ріпи.

* * *

На Зелені свята маїли хати, городи, поле. У поле йшли з процесією, співали побожні пісні. Церковна процесія йшла до хрестів. Священик святив воду коло каплиці або коло хреста в Берегах. Люди несли свячену воду в баньках.

Процесія йшла під кожен хрест, відправляла молебні. Кожен господар ішов на своє поле, благословив його, заклинав від грому і тучі, кропив свяченою водою.

Молодь несла церковні хоругви, плела віночки з жита, пшениці, чіпляла на хоругви. Всі тішилися.

* * *

Напередодні Івана Купала збирали зілля, застромлювали його в стріху. Хата була закосичена, як у віночку. В давнину люди

На фото I. Палагіцького-музиканти З0-х років: зліва-бас Федорак Федір Вінтонович, посередині скрипаль Федорак Олекса Вінтонович, справа-бубніст Матвій Василь Петрович

вважали, що цієї ночі ходять відьми. Старий Корній Матвій не раз говорив, що якби відьму побачив, то вбив би її. Одного разу на Івана Купала він устав досвітком, до сходу сонця, і пішов вичистити у стайні. Дивиться, а межею попри його город іде жінка і рукою збиває росу в дійницю. Потім заходить у його стайню і каже:

- Дивись, ти казав, що мене вб’єш. Ану, чи вб’єш?

Він поблід і сховався. І нікому це не розголошував.

Дівки вірили в те, що якщо вночі до сходу сонця дівчина голою пробіжиться по росяному житу, то цього року вийде заміж.

***

На Андрея увечері дівки сходяться до одної хати і печуть мандрики (балабухи). Для цього в ротах із потоку приносять чистої води (котра засміялася, то воду не донесла). З рота воду випускають у спільну миску. З цієї води замішують тісто, і кожна дівчина окремо пече мандрик. Потім усі мандрики кладуть на мадівницю і кличуть кота. Чий мандрик кіт скоріше з’їсть, та дівчина незабаром буде віддаватися.

Або всі роззувалися і складали мешти в ряд, потім їх по одному перекладали. Котрої дівчини мешт перший потрапляє на поріг, та незабаром буде виходити заміж.

Увечері, коли темно, дівчата йдуть до хлопців і ворожать коло плота. Рахують до дев’яти: один кіл - вдовець, другий - молодець...

Дівки у хлопців і хлопці в дівок здоймаюгь фіртки або брами і ховають. У цей день співали:

А ви, хлопці, ви, молодці,

Хороші на вроду,

Відчиняйте воротонька Та й кидайте в воду.

Ломіть плоти, бийте вікна,

За рік не будете,

За дві, за три неділеньки На войну підете.

(Записано 1983 року від Карпів Катерини Корніївни з 1907 р.н.)