Наукова бібліотека України


Loading
ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКЕ ЖИТТЯ
Краєзнавство - Клубівці - Івано-Франківська область

“Церква у Клубівцях”

Так називається картина, виконана івано-франківським художником Михайлом Зорієм.

М. Зорій (1908-1995) народився в Станіславі, закінчив Краківську академію мистецтв. У радянських концтаборах відсидів сім з половиною років (1944 1952) і від середини 50-х років працював

учителем малювання в рідному місті.

Клубовецьку церкву намалював у 60-х роках, коли приїхав у село з учителем Батом С.М. Була осінь. Іорів багрянцем гай коло

Божого храму. Сім’я М. Зорія та Степан Бат пішли в ліс збирати підпеньки, а він - художник - зупинився на колії, розклав свої фарби й картон і змалював Клубовецьку церкву.

Розповідь про художника і репродукція картини Церква у Клубівцях” вміщені в журналі “Україна” №4 за 1990 рік.

Копія картини, виконана самим Зорієм, знаходиться в школі.

Відеофільм “Дем’янів Лаз

Члени обласного товариства “Меморіал 1989 року під нас розкопок та перезахоронения жертв сталінських репресій створили відеофільм “Дем’янів Лаз” (автор Роман Круцик). У ньому дає інтерв’ю Настя Палагіцька, яка розповідає про свого брата Федора Лещука, що загинув 1941 року у Дем’яновім Лазі. Настя Василівна знята крупний планом, у вишитій сорочці, вона говорить пристрасно і хвилююче. З екрану її бачила і чула вся Україна.

Кінофільм “Мати”

Такий фільм створено на тисменицькій телестудії. Сюжет побудований на історичному факті. У час радянсько-німецької війни, коли відбувалися масові розстріли євреїв, загинули всі члени сім'ї Дрешерів, врятувався тільки 13-річний Менахем. Його привели до ями для розстрілу в останній групі вже під вечір. Коли всіх роздягнули і солдатам дали команду “Ахтунг!” (“Увага ), Менахем стрибнув у яму. На нього упали розстрілені. Вибравшись уночі з ями, після довгих блукань він прибився до Клубівців, заліз до стодоли, загрібся в сіно і заснув.

Вранці господиня знайшла заспану дитину. Звали її, цю мужню і милосердну жінку, Марією Лещук. Ризикуючи власним життям і життям сина (Іванові тоді сповнилося шість років), вона усиновила хлопчика і назвала його Михасем. Він добре розмовляв по-українськи і по-польськи, і в селі складено легенду, що він поляк, батьки якою загинули. Так Менахем Дрешер був врятований від смерті і гірожиь у родині Лещуків від 1941 до 1944 року, коли село було звільнено радянськими військами.

Головна дійова особа фільму - Іван Лещук. Він же й розповідає, що в 50-х роках Менахем Дрешер виїхав до Польщі, а звідти через Грецію - в Ізраїль. Перебуваючи на історичній батьківщині, Менахем робив спроби зв’язатися зі своїми рятівниками, але на заваді був радянський тоталітарний режим з його особливою політикою щодо

Ізраїлю. Приїхав до Клубівців аж У 1992 році. На жаль, мама Марія померла у 1975 році. Перебуваючи в родині Івана Лещука, він з ним (братом Іваном) сфотографувався на фоні портрета мами Марії.

В Ізраїлі існує культурно-меморіальний центр “Яд Вашем”, який збирає відомості про людей з усього світу, що в часи жорстоких переслідувань надавали допомогу євреям. Пам’ять про Марію Лещук увіковічнена на меморіальній плиті, громадяни Ізраїлю вшанували її безсмертним титулом “Праведниця світу".

На Міжнародному кінофестивалі некомерційних фільмів, присвяченому 50-річчю перемоги над фашизмом (Київ, 22 червня 1995 p.), фільм “Мати” відзначений дипломом і спеціальним призом, заслужив теплі відгуки. Автори фільму - Володимир Струк, Надія Теличкан, Іван Постоловський, Микола Шахбазов, Василь Слободян.

Розповіді про Марію Лещук подано в таких джерелах:

Сусленський Яків. Справжні герої. Київ - 1993. - С.46.

“Рувін Мічник. Вічна пам’ять тобі, мамо Маріє...//“Нова зоря”. - 1992. - №8.

Заник Володимир. Студія телебачення “Тисмениця” -дипломант Міжнародного кінофестивалю.

Іван ДРАБЧУК

Іван Драбчук - поет із Сільця-.У році 2000-му побував у нашому селі. Йому, як диво, запали в душу мальовничі клубовецькі краєвиди і народили ось таку пісню -

КЛУБОВЕЦЬКІ ЛИПИ Мріями повитий В запашних покосах Спав чудовий вечір, і хмарки пливли.

Молода дівчина - гей, русяві коси, -Підійшла до мене до стареньких лип.

Ще надворі липень, ще надворі липень,

А вони дочасно одцвіли.

Клубовецькі липи, клубовецькі липи Мене в спогад, давній повели.

Все було не вчора, роки відлетіли,

Наче бистрі коні пронеслись удаль.

Тільки як згадаю її очі милі І той запах липи, стисне серце жаль.

А щоразу в липні, як пора чудова Розіллє довкола липові меди,

Я згадаю знову давню ту розмову,

Стиха прошепочу: “Ти прийди, прийди”.

Ще надворі липень, ще надворі липень,

А вони дочасно одцвіли.

Клубовецькі липи, клубовецькі липи Мене в спогад давній повели.

Різьбяр

На шлях мистецтва Івасюк Ярослав Миколайович, який народився 18 вересня 1966 року, став у Клубовецькій восьмирічній школі. Тут він у гуртку художньої обробки деревини, що веде вчитель трудового навчання Полетка Ярослав Михайлович, опанував уміння різьби по дереву, випилювання, випалювання, інтарсії (дерев’яної інкрустації), маркетрі (орнаментування з тонких пластинок фанери). Закінчивши школу в рідному селі (1981), Ярослав Івасюк вирішив поглибити свої знання в Івано-Франківському ПТУ №3, яке закінчив 1985 року і одержав диплом різьбяра по дереву. Тепер уміє виробляти різні художні речі - шкатулки, підсвічники, підвазонники, рамки тощо. Ще школярем та учнем ПТУ він брав участь у районих та обласних художніх виставках і одержував нагороди.

Творчі звіти у рідній школі

Оксана Пронюк-Кузьма провела 8 серпня 1999 року у Клубовецькій школі свій перший творчий поетичний звіт. Слухачами її віршів і пісень були жителі Клубівців, родичі Оксани Ярославівни, учні й учителі, а виконавцями - вона сама та родичі-школярі. Для односельців це було свято поезії, відкриття невідомого таланту, бо Оксана Пронюк-Кузьма народилася в Клубівцях 1962 року, тут же закінчила школу, а потім -Львівський технікум програмних автоматів.

Тепер живе й працює в Івано-Франківську. В селі буває, коли приїжджає з чоловіком Михайлом Дмитровичем і дітьми Сергійком та Дмитриком у вихідні дні, в релігійні та родинні свята. Тут їх чекають мати Пронюк Марія Іванівна, бабуся Ткачук Ганна Іванівна. Тоді в них багато теплоти, добра, душевних слів, побажань, доброзичливості, пошани, згадок про батька Пронюка Ярослава Федоровича (1940-1987). Багато ніжності йде від Оксани Ярославівни. Свої глибокі почуття вона вміє одягнути в чарівні шати поезії. Тільки вслухайтесь у її вірші - і відчуєте, скільки в них глибини, пісенності, народної символіки, віри, педагогіки, пошани до родинного села, до свого дитинства, батька й матері, бабусі й дідуся, до чоловіка й дітей, до своєї хати й подвір’я, до стежини, яка повела в широкий світ.

Проводячи творчий звіт, Оксана Ярославівна робить корисну справу. Вона не тільки множить добру славу для нашого села, вона бере участь у вихованні дітей-школярів, підносить на вищий рівень наше духовне життя. Відрадно, що в усьому їй допомагає чоловік Кузьма Михайло Дмитрович, з яким вона стала щасливою в житті.

Під час творчого звіту поезії перепліталися зі спогадами. Виступали запрошені перша вчителька Насалик Теодозія Іванівна, вчителька української мови і літератури Бойко Марія Іванівна, директор школи, а також родичі - Турик Микола Федорович, Досюк Василь Дмитрович.

Вірші й пісні виконували Оксана Бугера, Володимир Герман, Марія Герман, Богдан Івасюк, Іван Івасюк, Наталія Капущак, Іванна Карпів, Дмитро Кузьма, Сергій Кузьма, Христина Мадяж, Уляна Михайлишин, Людмила Монюк, Дмитро Пронюк, Іван Пронюк, Людмила Пронюк, Марія Пронюк, Тетяна Пронюк, Наталія Старчук, Василь Федорак, Тетяна Федорак. Ведучим, режисером творчої зустрічі був учитель Клубовецької ЗОШ I-III ступенів Пронюк Володимир Ярославович.

Творчий звіт Оксана Пронюк-Кузьма присвятила своєму покійному батькові Ярославу Пронюку 52

Другий творчий звіт Оксани Ярославівни відбувся в школі 21 травня 2000 року. Звучали вірші й пісні про рідне село, школу, родичів і найкращі людські почуття. Хай зігріють вони і вас зі сторінок цієї книги.

Оксана ПРОНЮК-КУЗЬМА

А Клубівці закутали зорі В біле марево місячних мрій,

І чумацька козацька дорога Пролягла по Дорозі Старій.

А чумацька козацька дорога Від Хаток до Помірків лягла, Берегами уздовж попід лісом До Панкової Ями пішла. Золоті над Клубівцями зорі Заплітають вечірні пінки, Простеляють із неба узори 3 Роздоріжжя - на Підстінки. На асфальтовій нашій дорозі Вже не чути машин, голосів,

Замовкає село до світанку, Кличе сни із далеких світів.

А Клубівці закутали зорі В біле марево місячних стріч, Понад церквою понад святою Ніби світяться тисячі свіч. Пам’ятай, клубівчаннн, що долі Переплели дороги й стежки.

У житті тобі світять, як зорі, Клубовецькі батьківські хатки. А Клубівці закутали зорі В біле сяйво, у місячний сніг. Пам’ятай, що чумацька дорога Приведе на батьківський поріг.

Так рідного багато у рідному селі:

Вишнева отча хата, весною солов’ї, Розходяться дороги і сходяться в одну,

І мрій дитинства мого оживлюють струну. Тут хилиться калина над чистим джерелом, Шумлять мені тополі, коли іду селом. Летять, летять високо весною журавлі,

Так рідного багато я бачу на крилі.

СОЛДАТСЬКІ ЛИСТИ

На конверті виводжу “Клубівці”, Адресую твоє ім’я.

На конверті виводжу зворотнє:

Ту військову частину, де я.

А солдатські трикутники, мамо, Не приходять солдатські листи,

Я пишу їх щодня тобі, мамо, -Не кидаю на пошті, прости. Перший місяць розлуки з тобою, Перший місяць найтяжчий, повір, Не напишу тобі, рідна мамо,

Що ти снишся мені до цих пір.

Не напишу тобі, рідна мамо, Про навчання й тривоги вночі, Про казарми, солдатські дороги, Про нелегкі військові дні.

До кінця уже місяць зостався,

Я так хочу в Клубівці свої.

Як сказати тобі, що найтяжчі, Дні останні найтяжчі мої.

На конверті напишу “Клубівці”. Все нормально у мене іде.

Не скажу я, повірте, матусю, Що рахую кожнісінький день.

Схилились дуби у задумі,

В їх величі мудрість свята. Чому не оспівано в думі Їх юні далекі літа?

Тріпоче листками легенда, Не збита вітрами віків, Дубів нескінченна шеренга -Це давні сліди козаків. Невідано якось, незнано Порубано наші дуби,

І навіть забуто старанно, Якого народу вони. Спрагліла лиш жадоба волі, В віках не розгублено біль. В чиїй нерозгаданій долі Пізнаєм історію сіл?

МАТЕРІ Цей розкішний букет троянд Принесу до твоєї хати.

Не повірю: тобі - п’ятдесят!

Не зумію всіх слів сказати.

Я лиш дякую Богу за те,

Що ти є! І що ти - моя мати!

Що найлегше з усіх земних слів Можу солодко вимовляти,

Що на тугу твою журавлину Я скажу запізніле “прости”. Хилить вітер журбу, мов калину, Розлетілися ми у світи...

Пізно, пізно приходить прозріння, Моя стомлена чайко розлук,

Твоє юне й моє сиротіння,

Біль вдовиної долі і рук...

* * *

Найсолодше слово “сину”, “доню”. Наймиліше з-поміж усіх слів.

Ти кладеш голівку на долоню Теплу, добру, грубу, з мозолів. Найбагатше щастя мати тата.

Так затишно за його плечем Кликати, чекати, виглядати,

Боже, скільки б я віддала за оце!

А мені лиш крихітка судилась Біля тата жити і цвісти.

І тому усіх, хто має тата,

Закликаю нині - берегти!

Бережіть, любіть, шануйте тата,

Не приносьте смуток, гіркоту.

Я несу барвінок, руту - м’яту,

На сумну, на татову гору...

Йосип КАРПІВ

Видав збірники фольклору "Народні прикмети", "Таємниці місцевих назв", "Вуйко з Канади". Вірші надруковано в альманахах " Учительська ватра", "Веснівочка", "Тисмениця літературна", газетах "Вперед", "Поліття", Рідна земля".

МОЄ РІДНЕ СЕЛО

Музика Богдана Маланюка

Тут від роду живу,

Топчу ряст і траву І в пошані стаю на колінці,

Бо тут рідне село,

Моє друге крило,

Моє друге крило є Клубівці. Вийду я з Берегів На гору Боголів І зупиню свій погляд на Стінці: Мов у серце вросло Наймиліше село,

Наймиліше і зветься Клубівці. Чи до гаю піду,

Чи в зеленім саду -

Бачу весну на кожній верхівці:

Квітне вічне село,

Мов купальське зело,

Мов купальське зело є Клубівці. Тут і волі зоря,

І держава моя

Уставали в таємній криївці,

Таким було село,

Що майбутнім жило,

Що майбутнім жило,-то Клубівці Не питайте, чого Так люблю я його І стаю перед ним на колінці,

Бо то рідне село,

Як життя джерело,

Як життя джерело є Клубівці.

Наталія ПАВЛЮК

Закінчила Клубовецьку ЗОШ І-ІІІ ступенів. Вступила на філософський факультет Прикарпатського університету імені В. Стефаника. Її вірші публікувалися в газеті “Вперед” і літературному альманасі “Україна молода” (Тисмениця, 2000).

МОЄ СЕЛО

Радіє, тішиться бджола, Коли співає кожній квітці. Весніє, світиться душа,

Що маю я такі Клубівці.

Люблю дивитись на село,

Де височіє рідна школа,

Як квітне з кожнем днем воно, Як молодіє все навколо.

До сонця йде моє село,

Хоча тепер і важко жити.

Де б я у світі не була,

Своє село буду любити.

ДО ШКОЛИ ОСІНЬ ДВЕРІ ВІДКРИВА Осінь в гості знов прийшла на землю,

І настали ранки золоті,

Жаль мені за літом, що минуло,

Але радісно, бо в школу час мені.

Влітку я проходила повз неї,

І здалось, вона стоїть сумна,

Без дітей, без гомону дзвінкого,

Зачекалась вже на нас вона.

І ось першим вересневим ранком До школи осінь двері відкрива.

Ми прийдем і скажем: привітай нас, школо, Наша рідна, наша дорога!

Ярослав ФЕДОРАК

Ярослав Федорак народився 1949 року в селі Клубівці- Тут же закінчив восьмирічну школу (1964). Потім здобув середню освіту. Працює дяком у церкві. Любить музику й поезію.

КЛУБІВЦІ

Кругом горби - до горизонту ген, Ліси шумлять, а у долинці Село розкинулося у своїй красі, А звуть його усі - Клубівці.

Від чого назва - скажете - пішла, Чому село красиво так назвали? Все почалося відтоді,

Коли ординці нападали.

Стирали все з лиця землі,

Усе палили, руйнували.

Зі страху перед грізним злом Ховались люди, у ліси втікали.

Ліси були густі, непрохідні,

Із кронами густими вічні дуби. Тут люди рятувались від орди І гуртувалися в громади-клуби.

Ось так ті давні клубівчани,

Що врятувались в лісі у долинці, Своє село там заснували І нарекли його - Клубівці.

Отак з віків і дотепер Село своє ми називаєм. Клубівцями ми гордимося всі, Його історію вивчаєм.

1995

УКРАЇНА

О Боже наш! Ти мрію нашу здійснив, Ти дав нам волю - і ми створим рай, Ми піднімемо рідну Україну,

Ми прикрасим наш милий край.

Ми освятим тебе, збезчещену віками, Осквернену чужинською ордою,

Ти ие підеш тернистими шляхами,

Бо ми, Вкраїно, будемо з тобою.

Оксана БУГЕРА

Закінчила Клубовецьку ЗОШ І-ІІІ ступенів із золотою медаллю. Навчається в Прикарпатському університеті імені

В.Стефаника. Вірші О.Бугери друкувались у газеті “Вперед” і літературному альманасі “Україна молода” (Тисмениця, 2000).

ОСТАННІЙ ДЗВІНОК Останній дзвінок - нам весело і сумно, Немовби остання хвилина життя Того, що прожито дотепно, розумно, Дитинство відходить без вороття.

Не буде повернення, школи не буде,

І парти, і вчителя, й класу мого,

Не буде за двійку більше осуди,

Змагань за п’ятірку - не буде того.

Прийдуть інші діти до нашого класу, Попишуть по дошці те саме, що й ми: "Марійка плюс Ігор”, “привіт від Тараса"...

0    Боже! Сьогодні я хочу туди:

До рідної школи, до рідного класу,

До рідної парти, і крісла, й стола,

І знову сидіти, немов першокласник,

Радіти і плакать - за “п’ять” чи за “два”.

ЛІСИ мої Ліси мої! Великі таємниці Я відчуваю в шелесті гілок,

Неначе ви звели свої правиці До сонця й неба. Був правий пророк, Який сказав, що шум лісів чарівний,

Що в нім - любов, ненависть, ласка, гнів, Щасливі миті, плач наївний Затамувались протягом віків.

І вітер грає у верхів’ях лісу,

І звуки шле від неба до землі.

Я вам, ліси, доземно поклонюся І тихо скажу: “Ви - мої”.

БІЛЬ

Небом плавали хмари,

В небі сонце світило,

А земля вже кричала:

Зло неправду зродило.

Народило, намножило...

Непідкупна святине,

Що ти зробиш для всіх нас,

Що ти даш для Вкраїни?

Стоїмо всі у злобі,

У неправді, в руїнах.

Боже, тільки для Тебе Ще згинаєм коліна!

Поможи ти нам, Боже,

Бо ж ніде й до загину Не забудем про неньку -Про рідну Вкраїну.

Руслана КАСЮК

Закінчила Клубовецьку ЗОШ І-ІІІ ступенів та Івано-Франківське медичне училище. Вірші друкувались у газеті "Вперед” і літературному альманасі “Цілюща сила” (Івано-Франківськ, 1999).

КОБИ ОТАК БУЛО ЗАВЖДИ

Цвітуть підсніжники навколо, Співають радісно пташки,

Так гарно не було ніколи,

Коби отак було завжди:

Щоб сонце радісно сіяло,

Щоб все сміялось навкруги, Дерева бруньки розпускали,

І скрізь підсніжники цвіли.

Я сьогодні удома одна,

Так самотньо себе почуваю. Розлучила нас нічка ота,

Що учора нас двох чарувала.

Я одного кохаю тебе,

Все життя тебе буду кохати.

І спасибі тій нічці за те,

Що так вміла нас двох чарувати.

Ти ревнуєш до того мене,

3 ким учора я вальс танцювала, Але знай, що люблю я тебе,

Що нікого я більш не кохала.

Відтепер ми назавжди разом,

І ніщо уже нас не розлучить. Усміхнеться нам щастя обом, Наша доля нам квіти підносить.

Василь БОЙКО

Народився 1926 року в с. Клубівці. Після закінчення школи вчився у Станіславській гімназії. В час війни подався на заробітки до Німеччини, потім до Бельгії, а 1948 р. виїхав до Аргентини, де й помер 1998 року. Там створив близько двох десятків п’єс, матеріалом для яких послужили події, бачені і пережиті в рідному селі.

ІЗ ЧУЖИНИ Всім серцем вітаєм тебе, рідний краю,

І поклін доземний складаєм тобі!

По довгій розлуці до тебе вертаєм,

Щоб ще раз діткнутись своєї землі.

Проминули нам юні літа, молодії -І ваші, і наші в двох різних світах:

Свої ми згубили на вільній чужині,

Ви свої - у тюрмах і таборах.

Калиновим цвітом зацвіла руїна, Полита сльозами мільйонів сердець. Піднеслись до лету знедолені крила, Піднявся дух нації вгору до небес.

Благодать Господня зійшла на Вкраїну, Пронеслася слава про неї в світах. Любім Україну, любім до загину!

Вона - наша мати! - єднає всіх нас!

Микола ТУРИК

Роки життя 1930-2000. У 70-х роках організував будівництво комбікормового заводу в рідному селі. Тут же працював директором, потім головою колгоспу “Маяк”. У газеті “Вперед” публікував інформації про господарське життя. Вів щоденник.

ЖИТО Дрібне зеренце Кільчик пустило,

Сходом своїм Життя утвердило.

Мала зернина,

А важлива яка :

У світі цілому Життя підняла.

Жито, жито, -Від назви життя -Ти завжди стоятимеш На вістрі буття.

Оля БРАТИК

Закінчила Клубовецьку школу та Івано-Франківське музичне училище імені Д.Січинського.

ПІСНЯ Ти є зірка в нашім роді,

Що так світить нам завжди,

Ти пташина у польоті,

Що чарує нас завжди.

Ти є мрія, ти є доля,

Ти - знедолена земля,

Ти - Вкраїна наша мила,

Як повітря і вода.

У негоді, у неволі Вільним духом ти живеш,

Ти є пісня українська,

Ти до щастя нас ведеш.

Стефа ПРИЙМАК

ВАЖКО ДУМА ТИ СУМНЕ...

Моїй дочці Іванці

Я цілую щічки сонні...

Не сподобалося їй.

Здичавіла моя доня У дорослості своїй.

Заглядаю ніжно в очі...

Доня погляд відвела.

Вже душа її не хоче Материнського тепла.

При довірливій надії Важко думати сумне...

Все відчує, зрозуміє,

Як не буде вже мене.

Петро БАБ’ЯК

Роки життя 1913-1970. Освіту здобув у рідному селі в українській і польській школах. У 1941-1945 роках був на радянсько-німецькій війні. Потім працював крамарем та у хутровій фабриці в Тисмениці. Вірші, які складав, не записував, а виконував, як пісні.

* * *

У колгоспі добре жити,

Хоч хліба не много:

Рано збори, ввечір кіно -Стає до нового.

* * *

Господи милосердний,

Що ми ся діждали:

Жінка плаче, руки ломить -Город відібрали.

* * *

Ой косив я ціле літо,

Аж коса бриніла,

А як прийшла зима біла -Нема стебла сіна.

Хоч не маю я зимою Корові що дати,

Та за те я маю право Йти голосувати.

Ярослав БОЙКО

Закінчив Клубовецьку восьмирічну школу і Калуське професійно-технічне училище.

СПІШУ

Ой поїзд, поїзд, як сунеш ти помало,

Як хочеться мені, щоб швидше їхав ти, Щоб я успів хоч у село на рано,

У рідну хату, де живуть батьки.

Бо я лишив там батька й маму хвору І ще маленькі гарні дві сестри.

Ой поїзд, поїзд, як я спішу додому У рідну хату, де живуть батьки.

Вже другий рік минає з того часу,

Як я поїхав з дому восени.

Хотів набуть професію прекрасну,

Що мають всі людські сини.

Тоді я ще не знав, як треба мені вчиться, Не розібрав, що більше я любив.

У мене було здібностей багато,

Та був дурний: уроки мало вчив.

А зараз мучуся у Калуші далекім,

На столяра в училищі учусь,

Де є майстри до грошей страх завзяті І ждуть, що учні їм лиш грошей накують. І мучаться ті хлопці-бідолахи На хімзаводі, на КПП в багні І знають добре: майстер той проклятий Усю копійку забере собі.

Лише зостануться на пам’ять хлопцям Оті затвердлі, чорні мозолі,

А їх майстри, як рік пройде за роком, Собі покуплять “Запорожці” й “Жигулі”.

Іван ІВАСЮК

Закінчив Клубовецьку ЗОШ І-ІІІ ступенів із золотою медаллю. Вірші надруковано в альманасі “Україна молода” (Тисмениця, 2000).

БАТЬКІВЩИНА

Літа минають, мов тече вода,

   Пливуть, немов струмок камінням,

І їх тоді зупиниться хода,

Як я з’єднаюсь зі своїм корінням.

І часу хід гальмується тоді,

Як на свою вертаюсь батьківщину,

Туди, де відшукав я шлях в своїм житті,

Туди, де знаю кожну я стежину.

Та батьківщина - ріднеє село,

Та батьківщина - рідні батько й мати,

Та батьківщина - кожнеє зело,

Що у дитинстві встиг я відшукати.

Немов лелека, лину у село,

Немов калина, розцвітаю знову,

Коли побачу місце, де зросло Те дитинча, що знає мою мову.

Ту мову, якою гомонять жита,

Яку колише вітер в кроні,

Ту мову, що зове до вороття,

Що держить душу мою у полоні.

МОВА Мово, моя колиско,

Житнице хліба свята,

Мов золоте намисто,

Сяєш уже літа.

І розсипаєш рясно Слово своє в цвіту,

І несеш повсякчасно У кожне серце красу.

Ти - мов мелодія світу,

Мов золота струна,

Ти - наче гілочка цвіту,

У якій живе весна.

Стефанія ТУРИК

Турик (Карпів) Стефанія Іванівна народилася 1950 року. Після закінчення Клубовецької восьмирічної школи (1965) працює на різних підприємствах: то в селекційному розсаднику "Клубівці", то на івано-франківському заводі "Позитрон", а в тисменицькій хутровій фабриці - до сьогоднішнього дня.

МАМА

Приснився сон мені крилатий: Уся земля цвіте в садах,

А з тих садів виходить мати 3 веселим братом на руках.

Коли плеча її торкаюсь,

То відчуваю я тепло,

3 дорослих літ я повертаюсь В дитинство, що давно пройшло

Це мати у життя з любов’ю Дала путівку на роки.

Я материнську ніжну мову Вкладаю піснею в рядки.

І працьовита, і привітна,

1 наче пам’ять давніх літ,

Одна мені ти, мамо рідна, Даруєш юності привіт.

А день прозорий та урочий Заснув тихенько на землі.

І чую: голос твій співучий Несуть на крилах журавлі.

Чого нудьга мов на припоні?

Чи не далеко від журби?

То біла тінь кладе на скроні Свої небажані сліди.

* * *

Ноги збиті мої і стомлене тіло, Дальній мій шлях, а дорога крута, Скоро тут смеркне й безмісячні тіні Стануть на стежці, де йде сирота.

Нащо люди послали мене у пустелю,

Де скелі дикі, страшні болота? О люди злі! Тільки ангели стежать, Як у безлюдді бреде сирота.

Здалеку нічний вітерець повіває, Ніжно сяють зірки золоті.

Тільки Господь милосердя ще має, Втіху й надію дає сироті.

Хай провалюсь я на зламанім мості Чи в прірву болотні вогні заведуть, Дитину свою Отець візьме у гості, Бідну до себе прийме сироту.

Думка одна ще дає мені силу,

Хай і не маю притулку в житті: Небо - мій дім, і там відпочину, Бог - батько

самотній, сумній сироті.

Марія ГЛУШАК

* * *

   Сади У зелень вбралися,

Ромашки розцвіли,

   Пахучим білим цвітом

   Всю землю облягли.

І вітер вже навіяв Гарячу пору року,

Її зустріли діти Щасливо, як щороку.

Пора ота сміється Піснями і луною

І ллється, ніби річка Блакитного водою.

1995

ЗГАДАЮ...

Не раз колись згадаю школу, і свій клас -Краплиною сльоза З очей впаде не раз.

І не одна про школу Ще згадка промайне,

Та, може, не згадають Злим словом тут мене.

1995

Галина СЛУПСЬКА

БУДУ ЧЕКАТИ Надворі стемніло, Місяць не зійшов. Тебе виглядала,

А ти не прийшов. Буду чекати На тебе нею ніч.

Бога молити За нашу стріч.

Тобі я розкажу Як тебе люблю,

Буду щебетати,

Як пташка в саду.

* * *

На Івана, на Купала Зілля я збирала,

В горщику варила, Тебе напувала. Напийся, коханий, Буду тя любити.

Як про все забудеш, Будеш довго жити.

Лілія РЕВ’ЮК

Закінчила Клубовецьку ЗОШ І-ІІІ ступенів, навчається в Одеській юридичній академії. Друкувалась у газеті “Вперед”.

КРИНИЦЯ Криниця коло хати Замріяно стоїть,

Вона всіх привітає,

Водою пригостить.

А та водиця чиста,

Прозора, як роса,

Якщо прийдеш напиться,

Підніме в небеса.

ПЕРШІЙ УЧИТЕЛЬЦІ

Вчителько перша, вчителько перша,

Ще пам’ятаю уроки твої,

І соловейко щебече весело,

Чую, як зараз, у класі моїм.

Ти наставляла, ти вимагала,

Деколи строгою навіть була,

Усмішку добре твою пам’ятаю,

Яка з твоїх уст дотепер не зійшла.

Ти всіх наших учнів, як диво, любила,

Старалася бути матір’ю всім,

Ти говорила, наче співала,

Голос твій ніжний у серці моїм.

Леся ТУРИК

Закінчила Клубовецьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів і Калуське культосвітнє училище.

ЖУРАВЛИК

В осінньому небі Журавлик поплив,

Він за Україною Плакав - тужив.

Крик журавлика сумний Довго в небі віддалявся, У моєму серці Жалем відізвався.

Немає гірш, як бути У краю чужому. Повертайся, журавлику, До рідного дому.

Не барися весною,

А я буду чекати,

Принеси на своїх крилах Щастя до моєї хати.

Іван КАРПІВ

Карпів Іван Іванович народився 1971 року в с.Клубівці. Після закінчення Клубовецької восьмирічної школи (1986) здобув середню спеціальну освіту в Івано-Франківському прфтехучилищі № 5. Тепер живе в селі Поточите Городенківського району.

ДІДОВА РОЗМОВА

Ранком вийшов я із хати Сніг повідкидати,

Бо виписав я солому -Нема де скидати.

Легесенько відкидаю І гадки не маю.

Тут надходить дід Парчевський Та й мене питає:

-    Дома, Йване, твоя мама? Кажу: “Йдіть до хати!”

-    Мені треба до Борщева Телефонувати.

Аби приїхала із Борщева Марія потому Та й забрала терміново Мілясю додому.

А Мілясю коло року Вже як поховали,

Ще-м не видів, аби звідти Чимось ся вертали.

Ну а дідо, як знаєте,

Свого не пускає,

Сперся тихо на палицю Та й розповідає:

- Що я тобі, Йване, скажу,

Аби не збрехати,

Прийшла сестра моя рідна До моєї хати.

А я беру та й питаю:

“Хіба ти не вмерла?”

Вона взяла собі каші,

На піч ся подерла.

Сидить собі і їсть кашу,

А я став гадати:

“Може би то до Борщева Телефонувати?”

Взяв коштура тихесенько І бігом у двері.

Аж дивлюся - приїхала На новім ровері.

Я не знаю, чи то правда,

Хтів би ся діждати,

Чи я буду на ровері “Звідти” ся вертати.

То не дідо, а артиста, Дев’яносто має,

А як комусь щось закрутить, Зразу сміх збирає.

/997

Світлана МАРЦІНКО

Як го гарно, любі діти,

В Україні жити,

В школі розуму навчатись, Вчителів любити.

Як то гарно, любі діти,

У школі співати,

Щоб Бог сили вчителям дав Всіх нас научати.

Як то гарно, любі діти,

Нам історію вивчать,

Про гетьманів, про козацтво Ми не будемо мовчать.

* * *

Як то гарно, любі діти, Математику вивчать,

Там є правила, рівняння, Сором їх тепер не знать.

Як то гарно, любі діти, Географію вивчать:

Про масштаб і про природу І про людей різних рас.

Як то гарно, любі діти,

Вже кінчати шостий клас. Та я піду і в десятий,

Бо середня школа в пас.

Руслана ФЕДОРАК

ДЗВІНОЧКИ Дзвіночки! Дзвіночки!

Ви в лузі зі всіх сторін,

Легкі і тонкі, як листочки, Мов чути ваш тихий дзвін. Можливо, ви дзвоните завжди Та дзвін ваш нечутний нам. Ваш дзвін зрозумілий бджолам Метеликам, травам, квіткам. Дзвіночки! Дзвіночки! Гомоніть собі,гомоніть!

Вашу розмову, дзвіночки,

Хочу я зрозуміть.

Наталія МІНТЯНИК

* * *

З тобою вчора ми стояли -Сьогодні в армію ідеш.

Скажи, чи ти мене кохаєш,

Чи ще увечері прийдеш?

Ще вчора я була щаслива -Сьогодні сльози на очах, Сумна по вулиці блукаю, Сховалось сонце у хмарках.