Наукова бібліотека України


Loading
ПІД ПРОМІННЯМ “ПРОСВІТИ”
Краєзнавство - Клубівці - Івано-Франківська область

На зорі століття

“Просвіта” появилась у селі на початку XX століття. На 1997 рік це товариство налічувало 52 члени і 110 книжок у бібліотеці Головою читальні був священик о. Голінатий. При “Просвіті” існувало товариство “Січ”, яке прилучало молодь до освіти і культури.

Почалося культпросвітнє життя. В село проникли Твори українських письменників, зокрема Т.Шевченка та І.Франка “Кобзар” був для людей святою книгою. Його читали всюди. А хто не вмів, той побожно слухав, утираючи сльози. Уривки із творів національного поета надовго запам’ятовували. З тих пір у нашому селі люблять і шанують Т.Шевченка та І.Франка. Їх іменами названо вулиці, а в багатьох хатах можна побачити їхні портрети, шанобливо обрамлені вишитими рушниками.

У 1922 році жителі Клубівців організували кооперативу “Згода”. Перших членів було 12. За короткий час кооператива дала позитивні результати: люди купували потрібні товари у своїй крамниці. Кооператива прибдала площу, побудувала    в

тодішньому центрі села дім, де й розміщалася читальня “Просвіти”.

Члени “Просвіти” сходились до своєї читальні, знайомилися з пресою, організовували театральні вистави і танці.

До читальні передплачували такі газети: “Наш прапор”, “Народна справа”, “Самоосвіта”, “Сурма”.

Про активність клубовецьких просвітян свідчить такий факт: у 1936 році “Просвіта” в Тисмениці розпочинала випускати свою газету “В просвітні ряди”. Для цього із Клубівців, як і з інших сіл, ■надійшов добровільний внесок для випуску першого номера - два

злоті.

У селі повсякчасно були в пошані умільці декоративно-

прикладного мистецтва, співці, танцюристи, оповідачі казок і бувальщини, аматори самодіяльної сцени. Здавна існували гуртки художньої самодіяльності. Наші односельці, цілоденно зайняті домашнюю працею, знаходили вільний час для репетицій, розучували ролі, свої постановки здійснювали у стодолах, а з виставами їздили до сусіді у Вільшаницю, Милування, Підпечери, Тисменицю, Остриню. В своєму репертуарі мали п’єси “Сватання на Гончарівці”, “Назар Стодоля”, “Сатана в бочці”, “Наталка Полтавка”, “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, “Украдене щастя”.

Члени “Просвіти” уладжували фестини, на які запрошували молодь з навколишніх сіл.

У 1939 році, коли прийшли червоні “визволителі”, мешканці Клубівців розібрали книжки із читальні по хатах, частину закопали в землю і вони не збереглися.

“Просвіта” підготувала національно свідомих людей, які в період Другої світової війни стали активними борцями за незалежну Українську державу.

Клуб і бібліотека

Після війни у будинку читальні розміщався один клас Клубовецької школи потім - магазин і молочарня. Під сільську бібліотеку  спершу зайнято приміщення в Чабановій хаті, потім - у хаті Михайлишиннх. Кіно для молоді демонстрували також у Чабановій хаті, пізніше це приміщення використано для колгоспної контори

У 50-х роках споруджено будинок, який ви бачите на фотографії. Вимурований із цегли, виготовленої у клубовецькій

цегельні.Покритий гонтами. У знаходилася праворуч сільська рада, ліворуч

- бібліотека, ззаду - клуб.

Характерно,що

біля клубу була обладнана спортивна площадка, де молодь проводила своє дозвілля. Тоді для молоді дуже

популярною була гра у

волейбол, у ній вона мала незаперечні успіхи на теренах району. Однак ця спортплощадка ліквідована 1987 року у зв’язку зі спорудженням будинку побуту (зберігся дотепер, приватизований);

Клуб проіснував до кінця 70-х років. Через те, що його ніхто не ремонтував, він зруйнувався.

В бібліотеці від 10 листопада 1960 року до сьогоднішнього ) дня працює Палагіцький Микола Дмитрович. Він добре дбає про поповнення громадської книгозбірні, оберігає її скарби. В різний час у ній нараховувалося від семи до десяти тисяч книг. Серед них завжди в достатній кількості є твори українських і зарубіжних письменників, сучасні журнали і газети.

Микола Палагіцький як сільський кореспондент активно подавав до районної газети інформації про події в селі, клубі, бібліотеці.

В кінці 70-х років Пронюк Ярослав Федорович (1940-1987), будучи головою сільської ради, збудував новий двоповерховий будинок. У ньому розмістилися не тільки сільська адміністрація, але й бібліотека, відділення зв’язку, кімната урочистих подій, служба побуту.

Фольклорний ансамбль “Клубівчанка”

У 70-х роках при клубі створено вокальний ансамбль, яким Керував Володимир Перцович. Цей художній колектив розрісся і став хором. Чимало праці й енергії для його створення віддала тодішня завідуюча клубом Мирослава Турик. Вона залучила до участі в хорі справжніх шанувальниць і хранителів народних пісень Марію

Турик, Ганну Турик, Марію Марцінко, Катерину Ільницьку, Ольгу Федорак, Марину Тарасюк, сестер Ганну Молощак і Марію Пронюк. Завдяки їм фольклорний колектив зміцнів, став осередком народної творчості, в якому живуть справжні народні перлини і передаються до наступного покоління. У 80-х роках під керівництвом учителів Тисменицької музичної школи Тамари Березіцької та Івана Дутки він перетворився у змішаний хор.

Клубовецькому хору довелося пройти випробування на міцність. Аварійне приміщення сільського клубу знесли, а до нового було гей-гей далеко. Тодішній завклубом Іван Бойко доклав багато зусиль, щоб зберегти колектив. Узимку репетиції проводилися в оселі Івана Семеновича та Марії Олексіївни Борушків. Саме тоді виникла ідея інсценізованого дійства “Клубовецькі вечорниці”, які підготовлено і виставлено на суд глядачів.

З часом керівниками фольклорного колективу стають учитель музики Клубовецької школи Богдан Маланюк і викладач Тисменицької музшколи Андріан Гречух. Тоді ж цей колектив одержав назву “Клубівчанка”, він за 20 років свого існування напрацьовує багатий репертуар і виступає не тільки в своєму селі,

але й бере участь у районних та обласних заходах. Глядачі заслуховуються виступами дуетів у складі сестер Ганни Молощак і Марії Пронюк, Марії Касюк та Марії Марцінко, тріо Лесі Борушок Ольги Братик, Марії Палагіцької, чоловічого гурту в складі Івана Борушка, Миколи Турика, Ярослава Федорака, Степана Бойка, Федора Пронюка, Богдана Лесюка, Івана Лещука, Романа Андріїва та виконавця гуморесок Івана Карпіва.

9 червня 1996 року клубний фольклорний ансамбль “Клубівчанка” відзначив своє 20-ліття. До цього ювілею він прийшов із багатим репертуаром, який складається з пісень ліричних побутових, стрілецьких, повстанських, козацьких, релігійних жартівливих та інсценізованих номерів. Вокальні твори у виконанні аматорів художньої самодіяльності звучать при відзначенні державних і релігійних свят, днів народження Т.Шевченка, свят Матері, річниць УПА, Державності України, Зелених свят та інших.

Активними учасниками фольклорного ансамблю “Клубівчанка” є Я. Д. Андріїв, Р. Д. Андріїв, Г. О. Баб’як, М. П. Баб’як,

С. В. Бойко, І. С. Борушок, Л. І .Борушок, М. О. Борушок, О .В .Братнк, С. І. Дрембей , К .И. Ільницька, І. Д. Карпів,

На фото директор РБК П’ ятничук М.Г. та заврайвідділом культури Турик М.І. нагороджують завідуючу клубом Палагщьку М.Д. грамотою обласного управління культури за плідну працю по відродженню народних традицій, свят і обрядів та в зв'язку з 20 річчям від дня заснування фольклорно етнографічного колективу

И.Р.Касюк, Л. О. Лесюк, М. М. Марцінко, Г. В. Матвіїв, Г.Ф. Молощак, М. Д. Палагіцька, М. Ф. Пронюк, Ф. Д. Пронюк, Г. Р.Слупська, С. О. Старчук, М. П. Тарасюк, Марія Федорівна Турик, Микола Федорович Турик, М. І. Турик, I.

М. Федорак, О. С. Федорак, Я. П. Федорак.

Велика роль у підвищенні виконавської майстерності аматорів

В удожньої самодіяльності належить завідуючій клубом Палагіцькій

   Марії Дмитрівні. До своєї справи вона ставиться з почуттям повної

відповідальності, а члени колективу підтримують її. Під час свята

І вони поділилися спогадами, виконали пісні різних періодів своєї

діяльності. За активну пропаганду народної пісні їх нагороджено грамотою районного відділу культури.

Народний самодіяльний драматичний театр

Діяльність драмгуртка активізувалася в 50-60-х роках, коли його очолив енергійний, тоді молодий керівник Борушок Іван Семенович. До сценічної творчості прилучилися обдаровані, здібні аматори: Баб’як Марія Петрівна, Берладин Софія Григорівна, Бойко Марія Іванівна, Бойко Роман Іванович, Борушок Марія Олексіївна, Гаврилюк Степан Васильович, Качурак Зеновія Семенівна, Малець Степан Петрович, Матвій Олекса Васильович, Пісецький Василь Григорович, Пронюк Роман Петрович, Турик Іван Федорович. Вони відновили, продовжили давні культпросвітницькі традиції. їхній репертуар складали вистави “Родина щіткарів”, “Любов і ревнощі”, “В ім’я любові”. З ним вони об’їхали навколишні села.

Діяльність цього самодіяльного колективу відзначала місцева преса. В райгазеті “За соціалістичну працю” знаходимо такі повідомлення: “Пожвавив роботу драмгурток, який поставив п’єси “Трипілля”, “Назар Стодоля" (26 липня 1960 p.), “Драмгурток зустрів Новий рік підготовкою нової вистави “В ім’я любові” (1січня 1961 p.). В "Історії міст і сіл Української РСР Івано-Франківська область” (1971, стор.239) засвідчено: “Драматичний колектив села відзначився у 1962 році на районному огляді і був нагороджений почесною грамотою”.

В той далекий час (1964 р) на зміну Івану Семеновичу прийшов Палагіцький Василь Дмитрович і почав працювати над новим репертуаром. Було підготовлено вистави “Солов’ї співають навесні”, “Червоні троянди” і це декілька одноактівок.

На початку 90-х років Василь Палагіцький повернувся в село, став членом “Просвіти” і одночасно керівником драматичного колективу. Спочатку - в 1994 році - він здійснив постановку драми Т.Шевченка “Назар Стодоля”. Зіграли в школі і в селі - усім сподобалося.

В 1995 році він поставив драму “Над Черемошем”. Інтерес до неї викликаний тим, що вона розповідає про дії УПА на теренах нашого краю в 1943-1944 роках, а її автором є І.Боднарчук -уродженець села Чернятин Городенківського району, громадянин Канади.

Українське населення представлено в драмі свідомою гуцульською родиною, одного сина якої взяли до Червоної Армії, а другий воює в рядах УПА, і дочка Оксана їде на вишкіл повстанських медсестер.

До участі у виставі залучено 25 осіб. її зміст підсилено використанням відомих у селі повстанських пісень “Подай, дівчино, руку на прощання”, “Ой у лісі на полянці”, “Осінні квіти вже зісхли”, “Ой у Чорнім лісі”, які раніше заборонялися. Постановку здійснено напередодні річниці УПА. Її глядачами були дорослі і школярі.

У 1996 році підготовлено п’єсу І.Карпенка-Карого “Мартин Боруля”, яку І.Франко назвав однією з найкрацих українських комедій. Палагіцький В.Д. глибоко вник у зміст твору, зрозумів його ідею -висміювання фанатичного прагнення багатого шляхтича

Мартина Борулі домогтися дворянських прав. Та й сам Василь Дмитрович узявся за дуже відповідальне завдання - виконувати головну роль. Треба відмітити, що своєю грою він доніс головну  ідею твору до глядачів, зумів відтворити гострі комічні ситуації в

житті Мартина Борулі, який ще недавно був звичайним трудівником, а тепер - внаслідок конфлікту з дворянином Красовським, який назвав його бидлом, - пройнявся нестерпним бажанням довести, що він також по роду шляхтич. У своєму домі він заводить дворянські порядки: довго вилежується в ліжку, наказує готувати панський напій -“кофій”, не знаючи, коли його подають - чи до борщу, чи на ніч, вимагає, щоб діти не виконували мужицьку роботу, не вживали мужицькі слова. Він хоче своїм зятем мати не простого парубка Миколу, якого любить його донька, а пана Націєвського.

Нібито високі прагнення Мартина Борулі стати дворянином зазнають провалу: багатий жених Марисі втік, син Степан, канцелярист земського суду, залишився без роботи, а сенат відмовив у підтвердженні дворянських прав, бо в старих документах значилося “Беруля”, а в нових -’’Боруля”. На ці важливі моменти наголошено у виставі.

Мартин Бору ля внаслідок невдачі переживає сильне потрясіння і перероджується: він спалює дворянські документи, благословляє доньку на подружнє життя з коханим Миколою.

Розкриттю характеру головного героя, вираженню головної ідеї комедії також сприяли другорядні дійові особи. Це Палажка, жінка Мартина Борулі (завідуюча клубом Марія Палагіцька), їх донька Марися (вчителька Світлана Татарин), їх син Степан (учитель Віктор Ткаченко) багатий шляхтич Гуляницький (учень Іван Бойко), Микола (вчитель Ігор Павлюк), чиновники Пеньожка і Дульський (учні Іван Козак та Андрій Павлюк), реєстратор Націєвський (учень Степан Марцінко), повірений Трендалєв (завгосп школи Микола Бойко), наймити Омелько і Трохим (учні Віталій Фігураш та Василь Слупський), гості (учні Людмила Пронюк, Оля Лесюк,Петро Козак, Дмитро Палагіцький, Іванна Карпів, Богдан Павлюк).

Вистава залишила у глядачів приємні враження, вони були . захоплені грою аматорів сільської сцени, народним одягом, оформленням інтер’єру.

Члени “Просвіти” в 1997 році підготували постановку комедії М.Старицького “За двома зайцями”, з якою 18 травня виступили у приміщенні школи перед односельчанами. Цьому передували

репетиції, аналіз змісту твору, глибоке вникнення у його суть, підбір виконавців ролей. Таке завдання взяли на себе заступник директо Клубовецької школи Палагіцький В.Д. і завідуюча клубом Палагіцька М. Д.

Комедія М.Старицького “За двома зайцями” вводить глядачів у життя київських міщан другої половини XIX століття І Прокопа Сірка, його жінки Євдокії, дочки Проні,їхньої родички Секлитц Лимарихи. На обрії їх особистого життя з’являється збанкрутілий цирульник Свирид Голохвостий, який вирішив полагодити свої справи і одруженням. Він вдає із себе багатого й освіченого дворянина і залицяється до дочки багатих Сірків, які завели в домі міщанські порядки (довго спати, модно одягатися, надмірно вживати ввічливі слова). Умінням поставити себе високо в міщанському світі він зачаровує Проню і дуже швидко просить її руки нібито через велику любов до неї, а насправді тому, що через борги не може показатися на вулиці міста.

Хитрий, навіть нахабний Голохвостий одночасно залицяється й до вродливої дочки Лимарихи Галі. Він зумів втовкмачити в голову купчихи, що дуже багатий і може її й дочку обсипати золотом. Вона, щоб не втратити такого зятя, на своїх іменинах поспішила справити заручини.

Сірки, і Лимариха спочатку склали високу ціну брехливому цирульнику, але коли у Сірків було підготовлено весілля, і це стало відомо Лимарисі (вони ж родичі, про що не знав залицяльник), то

вона не допускає цього вінчання. І всі дізнаються, що він банкрут.

Так розкривається і назва комедії. Цирульник прорахувався, опиняючись одночасно до двох дівчат: ні з багатою Пронею, ні з вродливою Галею він не одружився.

Головну роль збанкрутілого цирульника Свирида Голохвостого грав Палагіцький В.Д. Він підібрав відповідний модний одяг дворянина, зумів передати його мовний жаргон - суржик забутої української і кепсько засвоєної російської мов, безглузду балаканину, пересипану іноземними словами, його звички курити і витрачати гроші як ознаки високої культури. Всі ці засоби комічного у творі були майстерно передані і па сцені. І це в значній мірі забезпечило успіх постановки.

Па однаковому моральному рівні зі Свиридом Голохвостим стоїть Проня Сірко, її роль виконувала робітниця Михайлишин Марія Олексіївна. Вона зуміла показати, що Проня - нетипове породження міщанського середовища з його духовною злиденністю. У пансіоні вона навчилась курити, модно одягатися, розмовляти суржиком, зневажати батьків, нічого не робити, хвалитися.

Роль Прокопа Сірка виконав Р.Д.Андріїв, його жінки Євдокії Сірчихи - Г. О. Баб’як, їх наймички - Л.І.Борушок, перекупки Секлити Лимарихи - М. П. Баб’як, її дочки Галі - Н.В.Івасюк (Парадна), колишнього наймита Степана Глейтюка - М.В.Бойко, бублейниці Марти - М.О.Борушок, черевичниці Усті - М.М. Марцінко, монашки Меронії -Я.Д.Андріїв, інших міщанок -

О.С.Федорак, С.І.Дрембей, молодих дівчат - І.М.Федорак, М.Д.Палагіцька, молодих хлопців - А.З. Павлюк, Д.М.Палагіцький,

А.Б.Марцінко, П.В.Марцінко. Вони зуміли передати комічні ситуації, побут і психологію міщан з околиць великого українського міста, донести до глядача невмирущий твір М.Старицького “За двома зайцями”, який і тепер звучить по-сучасному і сподобався глядачам.

І так кожного року: праця над новими постановками. В цій справі -двоє ініціаторів: Палагіцький Василь Дмитрович і Палагіцька Марія Дмитрівна. Вона організовує людей. Він підбирає для постановки твір. Добирає такий, аби був доступний за змістом, не складний для виконавців ролей. Він вивчає цей твір, глибоко вникає в його зміст. Визначає, що в ньому головне, міркує, як реалізувати його в умовах сільської сцени, що опустити, а що підсилити. Підбирає людей для виконання ролей. Характерно, що найскладнішу роль бере собі. І йому завжди вдається донести головну ідею твору до глядачів. Він уміє відтворити гострі конфлікти чи драматичні ситуації.

А до масових сцен або відповідних ролей залучає школярів. Дбає про оформлення інтер’єру, одяг дійових осіб.

З часом зростає виконавська майстерність членів драмгуртка На високому рівні виконують свої ролі Андріїв Ярослава Дмитрівна Андріїв Роман Дмитрович, Баб’як Ганна Олексіївна, Баб’як Марія Петрівна, Борушок Леся Іванівна, Михайлишин Марія Олексіївна, Івасюк (Парадна) Наталія Василівна, Федорак Ірина Михалівна, Федорак Ольга Семенівна.

В останні роки драмколектив поповнився новими силами, з участю у яких поставлено комедію О.Коломійця “Фараони”. У квітні 1999 року з нею виступали на районному огляді і одержали позитивну оцінку. Активними і добрими виконавцями ролей були Борушок Іван Семенович, Турик Микола Федорович, Михайлишин Світлана Ярославівна, Павлюк Ігор Іванович, Борушок Марія Олексіївна, Бойко Микола Васильович.

При драматичному колективі створена підготовча студія, її членами є учні Клубовецької середньої школи. Вони брали участь у виставах “Назар Стодоля” Т. Шевченка, “Переосток” М.Савченка, “Коза-дереза” М. Карасьова.

28 серпня 1999 року мешканці Клубівців були очевидцями небуденної події: цього дня відбувся творчий звіт драматичного колективу, яким керує вчитель історії, заступник директора школи, член товариства “Просвіта” Палагіцький Василь Дмитрович.

Святково прибрана шкільна сцена. Перед односельцями виступила завідуюча клубом Палагіцька Марія Дмитрівна. Творчий звіт, за її словами, - це демонстрація найкращих здобутків, нагода озирнутися на пройдений шлях, зробити певні підсумки.

Присутні мали змогу оглянути окремі сцени з вистав “Над Черемошем” “За двома зайцями”, п’єсу-казку “Коза-дереза”, якій дали сценічне життя учні 6-Б класу Антошків Іван, Грижак Христина, Мадяж Христина, Олійник Наталія, Палагіцький Богдан, Панкратова Галина, Пентелюк Ігор, Сулятицький Василь,Турик Галина.

Зі спогадами про свою участь у драмгуртку поділилися люди різних поколінь: Іван Борушок, Василь Палагіцький, Марія Борушок, Марія Михайлишин, Марія Палагіцька, Ігор Павлюк.

Багаторічну культпросвітницьку роботу драмколективу належно оцінено: постановою колегії управління культури облдержадміністрації від 27 липня 1999 року за високий художній рівень виконавської майстерності і активну діяльність у розвитку

українського національного мистецтва драматичному колективу села Клубівці (керівник Василь Палагіцький) присвоєно звання “Народний самодіяльний драматичний театр”.

Драмколектив з цим високим званням привітали завідуюча відділом обласного центру народної творчості Батюженко Людмила Михайлів на, методист відділу культури облдержадміністрації Б. И. Бойчук, завідуюча відділом культури райдержадміністрації М І.Турик, заступник голови райдерж адміністрації

В.М.Гонський, сільський голова В.В.Квасніцький, голова селянської спілки “Маяк” В.В.Нетреб’як.

Зі словом - відповіддю виступив В.Д. Палагіцький. Драмгуртківці разом зі своїм керівником усвідомили, що їх попереду чекає наполеглива творча праця.

У 2000 році клубовецький народний самодіяльний драматичний  театр виступив на аматорській сцені з новою прем’єрою - драмою в трьох діях Г.Квітки-Основ’яненка “Сватання на Гончарівці ”. В основі Цієї комедії - родинно-побутовий конфлікт: кріпак Олексій (роль виконував учитель Павлюк I. I.) та дочка міщанина Прокопа Шкурата Уляна (роль грала Світлана Михайлишин) не можуть побратися через станову і майнову нерівність. Мати Уляни Одарка (в її ролі -Марія Михайлишин) навіть думки такої страхається: залицяльник -кріпак то як же можна вільній людині йти в неволю?! Але конфлікт Уміло розв’язує солдат у відставці Осип Скорик (у цій ролі керівник

драмколектнву Василь Палагіцький), який доводиться родичем парубкові Олексію. Він під час сватання повертає справу так, що багатий Стецько Кандзюба (в його ролі - Г.Пивоварчук) одержує гарбуза, а доброму, люблячому Олексію дістається хустка.

Образи міщан Прокопа Шкурата та Павла Кандзюби майстерно втілили на сцені Іван Борушок та Микола Турик.

Драмгуртківці-просвітяни зуміли донести до глядачів зміст  драми, щирі почуття героїв та людські взаємини першої половини XIX століття. Для цього вони вдало використали комічні сцени, декорації, костюми, мову дійових осіб, через те й вистава сподобалась глядачам.