Наукова бібліотека України


Loading
ШКОЛА І ОСВІТА
Краєзнавство - Клубівці - Івано-Франківська область

За Австрії

Споконвіку мешканці нашого села були неграмотні. Писати й читати вміли хіба що священик і дяк. Старожили стверджували, що навчання дітей у Клубівцях розпочалося приблизно 1890 року. Архівні документи засвідчують початок навчання з 1894 року. Тоді старенька вчителька польської національності Броніслава Ольшевська на вимогу громади зібрала дітей семирічного віку і засвітила їм світло науки, яке горить по нинішній день.42

Розповідали, що австрійський уряд внаслідок тиску громадськості відкрив по селах школи. Хоча ці школи не були під ретельним наглядом влади, однак діти вже могли навчитися читати, писати, рахувати або бодай підписатися. Дальший шлях у науку їм був закритий через брак коштів і через політичні умови - не було власної держави.

Спочатку школа була однокласова. Поскільки спеціального приміщення не було, то діти вчилися по хатах. Хату винаймлювали на один рік. Потім клубівчани збудували школу. На початок XX століття вона вже була. Кошти на будівництво давали люди, але також дещо виділяв уряд. Будівництвом школи керував Гаврило Мілінишин.

Людська пам’ять донесла до наших днів образ найдавнішої

старої школи, збудованої за Австрії. Цс був покритий гонтами дерев’яний будинок, який знаходився на тому місці, де тепер обійстя Миколи Данилюка. Вхід був від центральної дороги (тепер вул. Т.Шевченка) Школа мала ганок, довгий коридор. Ліворуч - кімнати для вчителя, праворуч - велика класна кімната, у якій навчання проводилося в дві зміни. Навчання в основному велося польською мовою.

Ця школа проіснувала більше чотирьох десятиліть і згоріла у війну 1944 року. Після війни шкільна територія довгий час стояла пусткою. Біля дороги, від входу до школи, коротали вік дві старезні липи, а в саду - вишні і сливи. Криниця збереглася дотепер.

Ткачук Дмитро Євстахійович (1893-1987) згадував, що почав ходити до школи в сім років. Вона знаходилася на тому місці, де після війни побудувався Микола Данилюк. Іншої школи він не пам’ятає. Закінчив п’ять класів. Вчила його Броніслава Ольшевська. Це була дуже старенька вчителька, і діти не завжди тихо сиділи на її уроках. Вона кликала свого сина, аби втихомирював їх. Для тих, хто успішно закінчував школу, дальший шлях до науки був закритті через брак коштів. З цієї причини Ткачук Д.Є. не продовжував навчання. Він нарікав, що бідному завжди віяв вітер в лице. Тоді така була влада. Коли почалася австрійська війна (1914 р.) і в село прийшли москалі, то книжки, свідоцтво про освіту та інші документи, які йому належали, вони спалили... Діти регулярно ходили до школи

аж до австрійської війни. А в ті роки, коли в селі стояли москалі (вони спочатку були рік, потім вступилися, потім знову прийшли на рік) школа не працювала (записано 1986 року).

Махняк Ганна Федорівна (1907-1983) розповіла, що давно не всі ходили до школи, бо родичі не мали для цього змоги, дитині І треба було взутися, вгорнутися. А за це було трудно. Крім цього, дитина мусила щось помагати в господарстві. Якщо вона не йшла до школи, то батько відсидів у тюрмі кілька днів і на тому все кінчалося Діти наперед не знали, хто коли має йти до школи. Батьків про це повідомляв війт... Я ходила до школи за Австрії і закінчила два класи. В першому класі вхопила букви, в другому - навчилася читати. Далі до школи я не ходила, бо почалася війна. Коли в село прийшли москалі, ніякого навчання не було (записано 1981 року).

За Польщі

Шкільний будинок за Польщі був той самий, що й за Австрії.  Дітей навчав учитель Август Островськнй. Він займав дві або три кімнати (кухню, покій, комору), розташовані ліворуч. Праворуч знаходилася велика класна кімната.

За Польщі діти вчилися в першому класі один рік, у другому

- один, у третьому і четвертому - по два роки. Навчання проводилося у дві зміни. Два інші класи, які не вміщалися в основному будинку школи, навчалися по хатах: то в Євчуків, то в Матвія на Греблі, то в Шкорути, а найдовше - в Дмитра Лесюка - по сусідству зі школою. Два інші класи вела вчителька. В селі існувала також польська школа для дітей поляків.Їх навчала вчителька Петрович М.Й. (1898-1945), родом із села Жуків Тлумацького району. Ця школа знаходилася на вакансі нижче Дмитра Лесюка (тепер тут обійстя Дмитра Пронюка), а після війни - там, де живе Данка Пісецька (Сватюк).

Існування такої школи після війни, в радянський час, підтверджують два накази Тисменицького райвідділу народної освіти: наказом №40 від 1.09.1944 року “призначено Петрович Марію Йосифівну, що має середню педагогічну освіту і 28 років педагогічного стажу, учителем 1-4 класів у початковій школі (польській) у Клубівцях", а наказом №41 від 1.09.1944 року “призначено Петрович Марію Йосифівну на посаду директора початкової школи з польською мовою навчання в Клубівцях”.

Вчителька загинула в 1945 році, місце поховання - невідоме.

На фото І.Палагіцького (1936р.) такі школярі: передній ряд Квасніцька Настя (Івасюк), Молощак Марія (Смолій), Берладин Настя. Другий ряд спереду Михайлишин Софія (Танасишина), Рев’юк Ірина, Рекетчук Настя (Бабій), Махняк Мариня (Гудзовська), Михайлишин Марія (Бойко), Пронюк Софія (Турик), Парадна Марія, Касюк Ганна, Федорак Марія (Козак). Третій ряд спереду - Карпів Ганна (Молощак), Молощак Настя (Федорак). Палагіцька Ганна (Слубська), Белей Явдоха (Рев’юк), Івасюк Ганна (Монюк), Касюк Марія, Берладин Катерина (Кашуба), Турик Явдоха (Слубська), Бойко Марія, Старчук Явдоха (Турик), Задній ряд Мельниченко Настя (Яськова) ,скраю ззаду Бачинська. Оглюк Ганна (скраю спереду), Пронюк Ганна (Музичиха, друга ззаду). Федорак Настя (Притуляк), Досюк Ганна (Марцінко), Белей Марія (перед учителькою), Бойко Софія, Белей Настя (Данилюк), Кіцула Ганна, Пронюк Марія (збоку біля вчителя), Турик Марія (спереду), Бойко Марія (Шкрумида), Палагіцька Настя (Кашуба), Федорак Софія (Бардюк), Молощак Марія (Шелемей). Вчителька Грещук, священик Стеців, учитель Стояновський.

Ще в 1941 році в селі розпочала свою діяльність підпільна група “Східний бій”. Ініціатором її створення був поляк Ернест Вербицький, зв’язаний з радянськими партійними органами. В революційний підпільний комітет входило 12 жителів Клубівців, переважно поляків. Головою комітету на таємних зборах обрано Е.Вербицького, секретарем - Казимира Жеруху. Членами комітету були дружина і син Вербицького Едвард, Іван Коник, Розалія Коник, Василь Зінько, Флор’ян Скрипник, його син Дзюник Скрипник,

Станіслав Плугашевський, Марія Петрович.

К.Жеруха загинув у гестапо 1942 р. В.Зінька та Ф.Скрипника фашисти відправили на роботу в Німеччину.

Інші члени цієї організації після війни зі зброєю в руках вели смертельну боротьбу проти бандерівського підпілля, робили засідки, сприяли і допомагали енкаведистам, доносили на учасників і прихильників УПА. Очевидно, в цю боротьбу була втягнута й Петрович М.Й. як колишня учасниця комітету “Східний бій” - і загинула. Можлива й інша причина загибелі - від клубовецьких мародерів: вона жила сама на Таборищах.

Обидва Вербицькі батько й син - та І.Коник загинули 1944 року, повергаючись із НКВС. їх із засідки застрілили бандерівці на краю села від Тисмениці.

Старчук Настя Корніївна (1920-1999) розповіла. Я закінчила чотири класи Клубовецької школи за Польщі. Ще маю свідоцтво. В першому класі вчив Август Островський, в другому - вчителька, в наступних класах - той самий учитель. Я вчилася добре. Учитель приходив до мого тата майструвати (ми жили близько школи). Він робив собі вікна і двері, а дім будував у Станіславі. І часто він говорив моєму татові:

- Матвію, учіть свою доньку читати, бо я їй язик відріжу.

Я ховалася на печі, щоб він мене не видів, або втікала геть із хати. Зразу я не могла читати по-польськії, а потім виломилася і вміла найкраще від усіх. І лише я одна перейшла з першого класу до другого, інші діти залишилися на другий рік.

У школі вчили українську, польську мови, рахунки, руханку

(фізкультуру), малювання, релігію. Було чотири класи. Школа мала три кімнати. Дві займав учитель, а в третій - найбільшій - вчилися діти у дві зміни. Два інших класи займалися по хатах, також у дві зміни. Спочатку у Матвія на Греблі, потім у Шкорути і найдовше -у Дмитра Лесюка. До вчителів діти зверталися не так, як тепер, “прошу пана”, “прошу пані”. До школи раз на тиждень приходив священик і питав молитви, давав питання, що стосувалися релігії.

Після виїзду Островського до Станіслава дітей навчав Грещук (записано 1970 року).

Розповіла Карпів Марія Дмитрівна. Я народилася 1922 року. Вчилася в школі, яка розміщалася в моїй хаті. В мого тата Дмитра Лесюка хату для школи винаймлювали. За це із кураторії платили 120 злотих за рік. Тоді, за Польщі, за 120 злотих можна було купити корову. В моїй хаті діти вчилися рано і сполудні. Дітей вчили Мажевська, Грещук і його жінка. Кожного дня перед початком уроків діти молилися. Один раз на тиждень приходив священик... Я закінчила два класи. 11 лютого 1939 року вийшла заміж. У той день, коли було весілля, в моїй хаті навчання не було. Таго їздив до кураторії і взяв дозвіл, щоб зайняти хату для гостей. 1944 року, у фронт (тоді якраз всадили хліб у піч), наша хата згоріла (записано 1987 року).

Розповіла Сенюк Явдоха Михайлівна (1902-1990). Від 1914 до 1918 року в селі вчителював Корнель Манастирський. Він жив у Євчуків. А школа була там, де тепер живе Микола Данилюк. У школі всі діти не поміщалися, ще вчилися в хаті Дмитра Лесюка. З Клубівців Корнель Манастирський виїхав у Підпечери, а звідти на Холмщину. Коли в 50-х роках він виробляв собі пенсію, то приїздив у наше село. Тоді відвідав Василя Михайлишина, який раніше був війтом... Потім учителями буди Островський і Грещук. Островський у школі бив дітей так, що їм долоні пухли, клав коло таблиці на кукурудзи. Грещук вчителював до 1939 року.

За Польщі вчителями були поляки, українців до шкіл не допускали. Грещук був українцем. А вийти на вчителя зміг тому, що мав за жінку польку.

Одночасно в селі була польська школа. Діти поляків училися в хаті Смульського (тепер там обійстя Пронюка Д.П.)

Моя дочка пішла в перший клас у 1931 році. Вчилася дуже добре. Четвертий клас закінчила з добрими оцінками. Тому Грещук вчив її за п’ятий і шостий класи.

В 1939 році, коли прийшли москалі, відкрилися вечірні курси. Вони відбувалися в будинку, що стояв на тому місці, де тепер живе Данка Пісецька. Навчав на курсах учитель Петро Гуцул (також із поляків). Ці курси відвідували Пронюк Ганна Дмитрівна (віддана за Петра Турика), моя дочка, Михайлишин Ганна Гаврилівна (убита бандитом в Остринському лісі, коли з батьком поїхала по дрова), Євчук Ярослава Гаврилівна (загинула в с.Довге), Музичишина дочка. На цих курсах готували на вчителів, і вони мали націоналістичне спрямування.

У 1941 році, за німців, відкрилися дитсадки. В них працювали моя дочка, Євчукова, Прошокова. Моя Марійка працювала в Одаях. За три місяці вона заробила півн’ята сотки. В 1942 році її німці взяли до Німеччини. Вона не писала до мене від 1944 до 1956 року...

В дитинстві я не мала змоги ходити до школи, наймитувала, але навчилася читати й писати. Тепер читаю молитвеник, сама до дочки пишу листи (записано 1985 року).

Розповів Баб’як Микола Дмитрович (1916-1990). В дитинстві я жив там, де тепер Баб’як Роман Петрович. Закінчив чотири класи в Клубівцях. Тоді в 1-2 класах училися по одному рокові, в 3-4 - по два. Вхід до школи вів від гайової дороги. Через весь будинок

проходив довгий коридор. По одному боці розміщувалися кімнати, де жив учитель Островський, - покій, кухня, комора. По другому боці - велика класна кімната. Тут займалися два класи в дві зміни. Два інші класи вела вчителька Голянська. Ці класи розміщувались по хатах: то в Євчуків, то в Дмитра Лесюка. Учителька жила на квартирі в німця Екерта коло Лецина.

Після закінчення української школи я один рік вчився в польській школі. Дальше вчитися не було змоги (записано 1988 року).

Клубовецька початкова школа (1944-1949)

Після війни організовано навчання в Клубовецькій початковій школі, яка існувала до 1949 року. Школа розмістилася в гарному будинку, який раніше належав Молощаку Дмитру Васильовичу (1885-1969) і збудований за Польщі.

Дмитра Молощака радянська влада засудила на 25 років і вивезла в Сибір за те, що його прийомний син Микола Пронюк (1919-1945) був у бандерівцях і боровся за вільну Українську державу.

У цьому будинку протягом 1950-1960 років навчання проводилося в дві зміни, а з 1960 до 1986 року тут навчалися початкові класи.

Від гостинця ганок вів до сіней, із них - до двох класних

кімнат праворуч і ліворуч. Із задньої сторони будинку високі сходи (їх видно на фотографії) вели галерією до учительської (прямо) і класної кімнати (праворуч). Разом у будинку було три класні кімнати і одна кімната для вчителів, директорами цієї школи були Нюнько, Дубченко.

В 1949 році на посаду директора Клубовецької школи був призначений Ананій Осадца, заарештований у скорому часі як активний член ОУН.43

В цій школі більше року працювала вчителькою жителька нашого села Євчук (Смолій) Ярослава Гаврилівна (1923-1946): з 1 вересня 1944 до 29 листопада 1945 року. НКВС та райком комсомолу її насильно перевели працювати в Довгівську школу. Під певними погрозами її втягнули до загону ястребків для боротьби проти партизанів УПА, через що вона загинула 2 листопада 1946 р.м

Клубовецька семирічна школа (1949-1959)

Клубовецька початкова школа рішенням Тисменицького райвиконкому №180 з 17.09.1949 року переведена в розряд семирічних. Першим її директором була Андрієнко Г.С. Потім, з 30.08.1951 року, призначений Кравченко Павло Григорович, який протримався на посаді 15 років.

Перших учнів із семирічною освітою випущено в 1952 році. Тоді свідоцтва одержали 13 випускників:

На фото вчителі Клубовецької семирічної школи середини 50 х років: спереду Малишівський І.М., Малишівська Т.Є., директор школи Кравченко П.Г.,Воскобійник (Микитин) П.Ф.,Бат С.М. ,задній ряд Підбільська С.С.,Насалик Т.І.,Гаврилюк С.В.,Бодюл В. Я. .Борушок (Дришко) М. О., Федорченко Т. С.

Бойко Роман Іванович Бойко Олекса Онуфрійович Карпів Катерина Петрівна Лещук Іван Федорович Марцінко Федір Михайлович Матвій Ярослав Васильович Пронюк Роман Петрович

Пронюк Ярослав Ількович Тарас Стефанія Турик Ганна П.

Федорак Дмитро Лук’янович Федорак Іван Федорович Федорак Настя Олексіївна

Від 1952 по 1959 рік Клубовецьку семирічну школу закінчили 150 учнів, з них вищу освіту здобули дев’ять осіб. У 1960 році випуску сьомого класу не було, учні перейшли у восьмий клас.

Усі сім класів розміщалися в двох будинках: у школі на долині

(Молощаковій хаті) і в школі на горі (хаті Вишньовських). У першому з них було три, в другому -дві класні кімнати. Тому навчання проводилось у дві зміни.

В цьому будинку -колишній хаті Вншньовських

лише сіни і дві кімнати. Тут від 1950 до 1960 року вчилися

діти декотрих початкових класів, а від 1960, коли збудована нова

школа аж до 1987 року розміщалася шкільна майстерня.

Раніше, в 30-х роках XX століття, ця хата належала сім’ї

поляків Вишньовських. Сім’я жила так, що її ніколи не покидала бідність. Чоловік-поляк працював на колії, але гроші пропивав. Жінка мусила отримувати шестеро дітей. У кінці 30-х років вони збудували собі цей будинок, та жили в нім недовго. Після війни Вишньовські виїхали до Тлумача, а потім, у 1946 році, до Польщі. В їхній хаті жили різні люди, зокрема голова сільради Пилипів (тато Василя Пилипового), деякий час розміщався дитячий садок.

Клубовецька восьмирічна школа (1961-1989)

Нова школа вступила в дів 27 жовтня 1960 року. Вона будувалася кілька років. Цеглу для неї привозили з Тисмениці із Вірменського костелу. Керував будівництвом директор школи Кравченко Павло Григорович.

Тоді учні одержали шість класних приміщень і спортивну кімнату, якої раніше не було. Вчителі змогли проводити навчання в одну зміну. Інші класи займалися в Молощаковій хаті, тут же Розміщалася й шкільна бібліотека. Учнівські майстерні по дереву і металу працювали в школі на горі (хаті Вишньовських).

В 1961 році з нового приміщення було здійснено перший випуск

Клубовецької восьмирічної школи. Класним керівником цих учнів був Бат Степан Михайлович (1922-1983). Тоді школу закінчили:

Бойко Іван Васильович Бойко Михайліна Василівна Бойко Стефанія Іванівна Гнатківська Софія Петрівна Досюк Іван Михайлович Досюк Ярослав Олексійович Гудзовська Стефанія Дмитрівна Івасюк Роман Петрович Карпів Ірина Іванівна Карпів Йосип Дмитрович Карпів Федір Васильович Кучар Дмитро Іванович

Квасніцький Василь Васильович Малець Ганна Федорівна Михайлишин Марія Петрівна Пісецький Зиновій Григорович Пронюк Василь Федорович Пронюк Марія Петрівна Палагіцький Василь Дмитрович Старчук Дмитро Корнійович Старчук Ярослав Миколайович Старчук Настя Федорівна Федорак Дмитро Йосипович Федорак Марія Йосипівна

Восьмирічну освіту з 1961 по 1989 рік здобули 650 осіб.

* * *

Кравченко Павло Григорович розповів. Одного сонячного дня 1951 року (це було після березневої трагедії) до школи завітали чотири озброєні молоді хлопці. У них була мета - розказати вчителям, за що вони борються з радянським режимом.

Вони розставили пости в саду, на веранді, в учительській. Один бандерівець пішов у другий клас на урок до Акимової. Потім усіх зібрали в учительській (були Зюзеико, Лисаненко, Міняйло, Пелих), провели бесіду.

- Запевняю вас, - сказав той, що відвідав урок, - що в скорому майбутньому Україна стане самостійною державою і наша рідна мова буде державною, а тепер у нас таку роль виконує російська. -І на закінчення попросив: - Менше згадуйте про Сталіна, бо то недобра людина.

Нікому бандерівці не погрожували і нічого не вимагали, навіть про директора, який у той день пішов у Тисменицю по зарплату вчителям, не питали, а він у школі один мужчина.

Несподівані гості пішли в напрямку до лісу. Педколектив був єдиний у збереженні таємниці: ніхто нікому нікуди не заявляв про

цей випадок. 1951 року мене призначили директором Клубовецької школи, яка розміщалася в хаті розкуркуленого Молощака Д.В. З року в рік мені доводилось працювати у дві зміни.

1958 року під тиском райвідділу освіти я приступив до будівництва нової школи. Траншеї копати під фундамент - нікому, і довелося наймити п’ятьох людей з Вільшаниці. І вони за тиждень викопали. А де браги цеглу? Адже будівництво проводиться громадським способом. Де хочете, там беріть. У Тисмениці вже розібрали вірменський костел. Райвиконком запропонував там брати цеглу. А хто це робитиме? І чим платити? Я скликав хлопців, які вже закінчили сім класів. Вони й згодилися добувати цеглу на зруйнованому костелі. Спочатку сотні, а потім тисячі цеглин кожен видобував за робочий день. Платили грішми під наглядом голови батьківського комітету Бойка Івана Олексійовича.

А коли муляри почали зводити стіни, то підсобниками працювали випускники й учні Василь Палагіцький, Василь Квасніцький, Іван Досюк, Василь Герман, Іван Рекетчук, Йосип Михайлишин.

Педколектив 1987 року. Передній ряд І.М.Стефінко,

М. О. Борушок,С. В. Гаврилюк (директор), К.П. Турик, М.В.Кульчак; задній ряд М.М.Бойчук, Г.М.Гнатюк, І. І. Панчишин, Г. В. Щербанюк Й.Д.Карпів, Р.А.Гаарилюк, Н В. Городник.

Наступні роботи велися повільно, хоч районне керівництво вимагало швидкості. Помагати не було кому. Голова сільради Бабій відговорювався: “Вам треба школи, а мені молока”. А коли було треба коней підвозити воду майстрам, то голова колгоспу Пронюк казав: “Як поробимо все в колгоспі, тоді й вам дамо коней”. Тому доводилось позичати коней у Рошнівській школі (директор Прокопів

В. І )

І хоч не вистачало підсобних робітників, транспорту, не було регулярного фінансування, все ж нова школа, уже восьмирічна, така потрібна для села, вступила в дію 1960 року (записано 2000 р.)

Клубовецька неповна середня школа (1990-1994)

Проблема шкільних приміщень не була розв’язана в I960 році. Вчителі й учні були зв’язані з переходами в окремі будиночки. Тому тодішній директор школи Гаврилюк Степан Васильович взявся добудувати кілька класних приміщень господарським способом -вийшов двоповерховий будинок з 12-ма приміщеннями. Він вступив у дію в останні дні 1986 року. Вимоги тодішньої восьмирічної школи це задовільняло.

На фото - новий будинок школи (1986 р. ) Зліва направо учитель Й.Д.Карпів, голова колгоспу М.Ф. Турик, голова сільради М.І. Бойко, подружжя Бабичів з Росії, директор школи С.В.Гаврилюк, заступник директора М. С.Мельниченко.

Однак у 1989 році восьмирічна школа реформована в девятирічну. Тоді учні сьомого класу перейшли в дев’ятий, Шестикласники - у восьмий клас, п’ятикласники - у сьомий, четвертокласники - у шостий, третьокласники, як і почали вчитись семи років - у п’ятий клас, а ті, що почали вчитися з шести років четвертий. Таким чином у школі стадо разом дев’ять класів. Перший випуск дев’ятикласників відбувся в 1990 році. Тоді закінчили школу

Бойко Андрій Іванович Бойко Василь Іванович Бойко Олександра Олексіївна Вовк Марія Володимирівна Грушецький Ігор Ярославович Гудзовський Роман Степанович Досюк Оксана Ярославівна Драбик Роман Федорович Івасюк Оксана Йосипівна Івасюк Роман Миколайович Карпів Марія Іванівна Карпів Ярослав Васильович Малець Галина Ярославіна

Марцінко Іванна Дмитрівна Парадний Петро Петрович Пронюк Володимир Ярославович Пронюк Зоряна Степанівна Рекетчук Іван Степанович Старчук Іванна Ярославівна Турик Іван Степанович Турик Ігор Васильович Федорак Галина Іванівна Федорак Іван Іванович Федорак Леся Василівна ІІІелемей Марія Зіновіївна

Клубовецька середня школа

У 1994 році за бажанням батьків у селі відкрито середню загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. Це стало доречно ще й тому, що сповнилося сто років, відколи клубовецькі діти почали здобувати освіту.

22 червня 1996 року Клубовецька середня школа випустила у світ своїх перших одинадцятикласників. На урочистому вечорі 21 випускник одержав атестат про повну загальну середню освіту:

Бойко Іван Ярославович Івасюк Марія Миколаївна Івасюк Ярослав Іванович Касюк Руслана Іванівна Козак Іван Іванович Козак Петро Ярославович Круховська Людмила Михайлівна Лялик Василь Іванович Марцінко Степан Степанович Мінтяник Галина Миколаївна Палагіцький Дмитро Миколайович

Павлюк Андрій Зіновійович Палагіцький Любомир Іванович Папьків Лілія Володимирівна Рев’юк Лілія Іванівна Старчук Лілія Дмитрівна Томей Тетяна Михайлівна Турик Леся Степанівна Федорак Галина Степанівна Федорак Оксана Іванівна Фігураш Віталій Яремович

Керівники школи, керівник 11 класу Стефінко Світлана Михайлівна, батьки, гості, священик Ярослав Гринюк, який цього дня відправив Службу Боку за здоров’я випускників і вчителів, побажали першим випускникам ласкавої долі, багато щастя й добра. За 1996-2000 роки середню освіту здобули в рідній школі 90

сіб. Школа набирає все більшої ваги в духовному відродженні села.

Педагогічний колектив Клубовецької ЗОШ І -ІІІ ступенів працює над проблемою формування духовного світу школярів шляхом залучення їх відзначення релігійних і державних свят, історичних і літературно-мистецьких дат, художньої самодіяльності і творчості. Для реалізації цієї проблеми в школі втілюється концепція національного виховання. Вона проходить через річний план роботи школи і плани класних керівників. Саме у них закладається певна кількість обов’язкових виховних заходів на цілий навчальний рік. Найважливіші з них відзначаються всією школою, інші - окремими

класами і відбуваються у формі загальношкільних лінійок, політінформацій, ранків, усних журналів, вікторин, змагань. Таким чином учні колективно відзначають свята релігійні (Миколая, Різдво, Йордан, Великдень), державні (річниці державності України, УПА, Збройних Сил, свято Злуки, День Крут, День Скорботи, свято Матері, День Незалежності), шкільні (початок і кінець навчального року, свято золотої осені, День учителя, свято Нового року), історичні дати (річниці М. Грушевського, Р.Шухевича, С.Бандери,

А.Волошина, Б.Хмельницького, І.Мазепи, Д.Вітовського), літературні дати (роковини Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки, Г.Сковороди, Д.Павличка, Б.Лепкого, І.Багряного, А.Малишка,

О.Довженка, М.Вороного, М. Шашкевича, Є.Маланюка), свято гумору, шкільне літературне свято. Такі заходи готуються і проводяться якісно, підсумки про їх проведення оформляються наказами по школі, які оголошуються на загальношкільній лінійці і Дають оцінку творчій діяльності вчителів та учнів.

Концепція національного виховання, яка реалізовується поряд

із програмою “Освіта”, змінила орієнтири впливу на дитину  - вона на перше місце в педагогічній діяльності поставила виховання навчання є одним із засобів виховання. Ця концепція ставить перед учителями такі завдання: виховання національної свідомості; кожна дитина має шанобливо ставитися до батьків, знати родовід забезпечити духовну єдність поколінь; кожна дитина має бути прилучена до релігії і церкви; діти мають зрозуміти, що вони власноручно повинні примножувати культурно-мистецькі надбання

Тепер діти вміють виконувати гімн “Ще не вмерла Україна” вивчають історію прапора й тризуба. Вони стали членами Марійської дружини (кер. Бойко М.І.), часто бувають у церкві. Всі діти вивчають предмет “Основи християнської етики”. Крім цього, церковна громада організувала для них уроки релігії (веде Саму ляк О.Я.) Це є кроком уперед порівняно з тим, що було раніше.

У напрямі родинного виховання треба ще багато працювати. На уроках, на зборах батьків слід роз’яснювати, що в минулому колонізаторська держава протягом століть руйнувала українську родину, і діти дуже мало знають про своїх бабусь і дідусів, прабабусь і прадідів.

Педагогічний колектив усвідомлює, що культурно-мистецькі надбання треба доводити до школярів на уроках і в позакласній роботі. Значний вклад у цю справу вносить просвітницька організація, яка щороку здійснює постановку на сцені одної вистави, а до виконання ролей залучає учнів. Так з їх участю були поставлені п’єси “Назар Стодола” Т. Шевченка, “Над Черемошем” І.Боднарчука, “Мартин Боруля” І.Карпенка-Карого, “За двома зайцями” М.Старицького, “Фараони” О.Коломійця та інші.

Значну роботу проводять у цьому напрямі заступник директора школи В.Д.Палагіцький, бібліотекар М.Д.Палагіцька, вчителі К.П. Турик, О.Р.Шпук, М.В.Юіцишин, С.В.Татарин (Лобур),

С.М.Стефінко, Л. М. Палюга, С.М.Дуридівка, В.А.Дуридівка,

І.І.Павлюк, Н.М.Назарук, Н. М. Голинська, В. Я. Пронюк,

В.Ф.Сидорик, Н.М.Бойко, В.В.Квасніцький, Б.М. Маланюк, які організовують літературні ранки, предметні тижні, олімпіади, виставки книг, вікторини, змагання, конкурси, гурткові заняття, пам’ятні зустрічі.

Крім цього, вчитель-методист Я.М.Полетка залучає учнів до образотворчого мистецтва, до технічної творчості. Кращі малюнки поміщаються в шкільній стінгазеті “Наша творчість” (Тетяни

Федорак Івана Пронюка, Тараса Івасюка, Ірини Сташків, Сергія Кучара, Наталії Ковальчук), а кращі їх вироби в майстерні

виставляються на огляд.

Учителі-словесники М.І.Бойко, Н.В.Івасюк (Парадна), Г. М. Стефінко. Й.Д.Карпів, Н.Б.Депутат, В.В.Ткаченко сприяють розвитку художньої творчості школярів. Перші літературні спроби зробили Христина Карпів, Ірина Сташків, Світлана Марцінко, Наталія Павлюк, Наталія Мінтяник, Оксана Бугера, Іван Івасюк, Галина Івасюк, Марія Ферштей, Любов Палагіцька, Руслана Федорак та інші. Їхні вірші публіковані в стінгазеті “Наша творчість”, а також у шкільних альманахах “Перші квіти” (1993), “Шкільний дзвінок” (1994), “3 доріг далеких і близьких” (1996). У 2000 році Оксана Бугера, Іван Івасюк, Наталія Павлюк стали співавторами альманаха учнівської творчості Тисменицького району “Україна молода”.

На шкільному літературному святі, яке проводиться традиційно в кінці кожного навчального року і є підсумком роботи за рік, названі учні виступають зі своїми творами, а в нагороду одержують альманахи, де вміщено їхні вірші.

Питання національного виховання аналізується на педагогічних радах, удосконалюються його форми роботи.

Педколектив 2000 року

Й.Д.Карпів (директор), В.Д.Палагіцький (заступник), К.П.Турик (заступник), учителі М.І.Бойко, Н.В.Івасюк (Парадна),

Н.Б.Депутат, В.В.Ткаченко, В.Ф.Сидорик, Г.М.Стефінко

С.М.Стефінко, С.М. Дуридівка, В.А.Дуридівка, В.Я. Пронюк М.М.Назарук, Я.М.Полетка, Н. М. Бойко, І І Павлюк М.В.Ющишин, С.В.Татарин (Лобур), Н. М. Голинська, В.В.Квасніцький, Б.М.Маланюк, О.Р.Шпук, (педагог-організатор) Л.М. Палюга (психолог), М.Д.Палагіцька (бібліотекар),

О.Я.Самуляк (лаборант).

Навчаються за своїми можливостями

Учнівський та педагогічний колективи Клубовецької ЗОЩ

III ступенів працюють за системою навчання учнів за своїми можливостями. На початку навчального року школярі з участю своїх батьків та класних керівників складають заяви про те, що беруть на себе відповідальність за своє навчання - вказують оцінки з кожного предмета, які вони бажають одержувати. Ці заяви обговорюються, підписуються учнями, батьками і керівниками класів.

Підсумки навчання підводяться регулярно - за попередній і місяць на початку кожного наступного. Результати позначаються відповідними кольорами: червоним - учень вчиться в міру своїх можливостей, синім - учень вчиться нижче своїх можливостей, чорним

- учень байдуже ставиться до навчання, одержує двійки. Все це наочно оформляється на загальношкільній таблиці, яка висить у коридорі.

Керівники класів і вчителі-предметннки виробили певний підхід до визначення результатів навчання. Якщо учень з одного-двох предметів не вкладається в свої зобов’язання, але не має двійок, то при цьому враховують його старанність у навчанні. Хто вкладається у взяту відповідальність, той завжди на стенді отримує червоний колір. А це означає, що сильний, середній і слабкий учень завжди в полі зору класного керівника. І такого учня треба похвалити, адже він вчиться в міру своїх можливостей.

Такий підхід сприяє підвищенню інтересу учнів до навчання. Якщо в 1995-1996 навчальному році, тобто до запровадження системи навчання за своїми можливостями, було 14 відмінників, 42 вчилися на четвірки і п’ятірки, то в 1999-2000 навчальному році ці показники (при зниженні загальної кількості учнів у школі) поліпшилися: стало 25 відмінники, а тих, що вчаться добре і відмінно, стало 85. Постійно знижується кількість учнів, байдужих до навчання.

Проведена робота сприяла й тому, що більшість учнів добре склали випускні й перевідні екзамени, кожен третій свої оцінки

підвищив.

У цій справі важливо відмітити роль класних керівників. Порівняно з минулим навчальним роком своє навчання поліпшили вісім п'ятикласників , шість шестикласників, шість восьмикласників (керівників С.М.Стефіико, С.М.Дуридівка, І.І.Павлюк).

Робота за такою системою примусила активніше працювати як учнів, так і вчителів. Учителі опитують учнів більш вимогливо, оцінюють об’єктивніше. Учні при відповідях намагаються одержати якомога вищу оцінку, адже кожна з них трансформується в кінці місяця У певний колір.

Керівники класів, зокрема Г.М.Стефінко, І.І.Павлюк,

Н.В.Івасюк, С.М. Стефінко, Л.М.Палюга, Н.Б.Депутат, регулярно і своєчасно підводять підсумки навчання учнів за своїми можливостями, результати доводять до відома батьків, дають принципову оцінку тим, хто вчиться нижче своїх можливостей, порушує Статут школи, одержує двійки.

У зв’язку з цим активізувалася робота з батьками. Батьки підписуються під заявами про відповідальність за навчання, з їхньою участю підбиваються підсумки на класних зборах, вони бувають присутніми на перевідних та випускних екзаменах.

Так через бажання учнів учитися за своїми можливостями для досягнення спільної мети об’єднуються зусилля педагогічного колективу, учнів і батьків.

Випускники 2000 року

Бугера Оксана Володимирівна Досюк Василь Ярославович Івасюк Іван Ярославович Івасюк Галина Іванівна Кашевка Любомир Васильович Козак Роман Ярославович Кузенко Степан Михайлович Лесюк Оксана Анатоліївна Лещук Галина Федорівна Михайлишин Мирослав Ярославої

Мінтяник Наталія Миколаївна Павлюк Наталія Зиновіївна Притуляк Світлана Василівна Пронюк Зоряна Ярославівна Слубський Ярослав Ярославович Старчук Богдан Ярославович Федорак Олег Йосипович Ферштей Марія Василівна Шелемей Богдан Зіновійович зич

Вони одержали атестати у Клубовецькій ЗОШ І -ІІІ ступенів про повну середню освіту, а Бугера Оксана, Івасюк Іван, Ферштей Марія нагороджені золотими медалями “За особливі успіхи у навчанні” (керівник їх класу Стефінко Галина Михайлівна).

Це проект реконструкції школи і будинку культури, розроблений у 1994 році. Зліва направо - 1) будинок культури, 2)

спортзал, актовий зал, майстерні, 3) сучасний будинок з класними приміщеннями, 4) корпус для початкових класів.

Закінчили середню школу із золотою медаллю

Вони здобули вищу освіту

КАРПІВ Іван Степанович (1907-1995) закінчив Клубовецьку початкову, Станіславську школу імені М.Шашкевича, Львівську вищу кооперативну школу, Київський кооперативний інститут імені Чубаря в 1933 році.

РЕКЕТЧУК Федір Олексійович (1919-1947) закінчив Клубовецьку початкову, Милуванську сільськогосподарську школу, юридичний факультет Празького університету.

ПАЛАГІЦЬКИЙ Іван Дмитрович (1911-1988) закінчив Клубовецьку початкову школу, гімназію в Тлумачі, духовну семінарію в Станіславі, Московську духовну академію.

ФЕДОРАК Іван Миколайович (1935 р.н.) закінчив Донецький інститут радянської торгівлі в 1965 р. Живе в Івано-Франківську.

БОЙКО Марія Іванівна (1943 р.н.) закінчила філологічний факультет Чернівецького держуніверситету в 1967 р.

БОЙКО Степан Іванович (1941 р.н.)закінчив Львівський політехнічний інститут у 1967 р. Працює і живе в Івано-Франківську.

КАРПІВ Ольга Іванівна (1943 р.н.) закінчила хімічний факультет Чернівецького держуніверситету в 1967 р. Працювала в Академії наук УРСР.

МАЛЕЦЬ Роман Іванович (1945 р.н.) закінчив Львівський держуніверситет у 1968 р. Живе і працює в Івано-Франківську.

ДОСЮК Василь Дмитрович (1937 р.н.) закінчив Львівський політехнічний інституту 1968 р. Живе і працює в Івано-Франківську

КАРПІВ Йосип Дмитрович (1946 р.н.) закінчив Ужгородський держуніверситет у 1969 р.

КВАСНіЦЬКИЙ Василь Васильович (1946 р.н.) закінчив Івано-Франківський інститут нафти й газу в 1970 р.

ШЕШУРАК Семен Олексійович (1938 р.н.) закінчив Івано-Франківський інститут нафти й газу в 1971 році і номер. Похований у Клубівцях.

ІІІЕШУРАК Михайлівна Олексіївна (1943 р.н.) закінчила Івано-Франківський інститут нафти й газу в 1968 році. Живе і працює і в Полтаві.

БОЙКО Стефанія Іванівна (1946-1996) закінчила Івано Франківський медичний інститут у 1971 р. Працювала в обласному центрі.

ШЕЛЕМЕЙ Ярослав Іванович (1945 р.н.) закінчив Львівський політехнічний інститут у 1973 р. Живе і працює в Червонограді.

ПАЛАГІЦЬКИЙ Василь Дмитрович (1945 р.н.) закінчив Івано-Франківський педінститут імені В.Стефаника в 1974 р.

КАРПІВ Ірина Іванівна (1947 р.н.) закінчила Львівський політехнічний інституту 1975 р. Живе і працює в Івано-Франківську.

ПАЛАГІЦЬКИЙ Микола Дмитрович (1941 р.н.) закінчив Київський інститут культури імені О.Корнійчука в 1974 р.

КАРПІВ Іван Іванович (1953 р.н.) закінчив Київський педагогічний інститут у 1979 р. Живе в Києві.

ПЛЛАГІЦБКА Стефанія Дмитрівна (1944 р.н.) закінчила Івано-Франківський медичний інститут у 1976 р. Живе в обласному центрі.

ІІІЕШУРАК Стефанія Олексіївна (1951 р.н.) закінчила Іваио Франківський інститут нафти й газу в 1976 р. Живе в обласному центрі.

РЕКЕТЧУК Марія Іванівна (1951 р.н.) закінчила Київський

торгово-економічний інституту 1974 р. Працює в Івано-Франківську.

ТУРИК Ганна Миколаївна (1956 р.н.) закінчила Київський торгово-економічний інститут у 1975 році. Працює в Тисмениці.

КІНДРАТ Дмитро Миколайович (1950 р.н.) закінчив Івано-Франківський інститут нафти й газу в 1980 р. Живе в Івано-Франківську.

РЕВ’ЮК Іван Михайлович (1956 р.н.) закінчив Одеський держуніверситет. Живе в Одесі.

НАСАЛИК Богдан Григорович (1955 р.н.) закінчив Івано-Франківський медичний інститут. Живе у Тернополі.

НАСАЛИК Оксана Григорівна (1959 р.н.) закінчила Чернівецький держуніверситет. Живе і працює в Івано-Франківську.

КУДРАЙ Любомир Євгенович (1959 р.н.) закінчив Львівський держуніверситет. Живе в Івано-Франківську.

ІВАСЮК Ганна Миколаївна (1959 р.н.) закінчила Тюменський держуніверситет у 1984 р. Живе і працює в Тюменській області.

КАРПІВ Віктор Іванович (1956-1996) закінчив Київський політехнічний інститут у 1986 р. Жив і працював у Києві.

ПАЛАГІЦЬКА Мирослава Дмитрівна (1948 р.н.) закінчила Львівський ветеринарний інститут.

ТУРИК Світлана Миколаївна (1966 р.н.) закінчила Київський торгово-економічний інституту 1990 році. Живе в Івано-Франківську.

ШЕШУРАК Марія Василівна (1958 р.н.) закінчила Івано-Франківський інститут нафти й газу в 1986 р.

КОВАЛЬЧУК Степан Васильович (1955 р.н.) закінчив Львівський політехнічний інститут у 1985 р.

КАСЮК Іван Васильович (1961 р.н.) закінчив Івано-Франківський медичний інститут. Живе в обласному центрі.

МОНЮК Марія Степанівна (1962 р.н.) закінчила Івано-Франківський інститут нафти й газу. Живе і працює в обласному Центрі.

СЛУБСЬКА Марія Іванівна (1955 р.н.) закінчила Чернівецький держуніверситет у 1988 р. Живе в Івано-Франківську.

ПРОНЮК Іван Петрович (1949 р.н.) закінчив Івано-Франківський інститут нафти й газу. Жив і працював у Тисмениці.

ШЕЛЕМЕЙ Зіновій Ярославович (1953 р.н.) закінчив Київський інститут культури імені О.Корнійчука в 1988 р. Живе в

Києві.

ПРОНЮК Іванна Дмитрівна (1971 р.н.) закінчила Івано Франківський інститут нафти й газу в 1993 р. Працює в обласному центрі.

САМУЛЯК Тарас Павлович (1947 р.н.) закінчив Львівський сільськогосподарський інститут у 1991 р.

ПАЛАГІЦЬКИЙ Ярослав Ількович (1952 р.н.) закінчив Львівський сільськогосподарський інститут у 1991 р.

ПРОНЮК Ярослав Ярославович (1965 р.н.) закінчив Ризький інститут цивільної авіації. Живе в Росії.

РЕКЕТЧУК Богдан Дмитрович (1949 р.н.) закінчив Тернопільський народногосподарський інститут у 1993 р.

КАШУБА (Турик) Мирослава Іванівна (1954 р.н.) закінчила Ровенський інститут культури.

БОЙКО Іван Дмитрович (1968 р.н.) закінчив Івано-Франківський педагогічний інститут імені В.Стефаника в 1994 р. Живе в Тисмениці.

БОЙКО Василь Васильович (1969) закінчив Чернівецький економіко-правничий інститут у 1996.

СЕМАНЮК Іван Миколайович (1971) закінчив Чернівецький економіко-правничий інститут у 1996.

СЛУПСЬКА Іванна Ярославівна (1974 р.н.) закінчила Івано-Франківський педагогічний інститут у 1997 р. Працює в обласному центрі.

БОРУ ШОК Богдан Іванович (1961 р.н.) закінчив Івано-Франківський технічний університет нафти й газу в 1997 р. Працює в обласному центрі.

ПРОНЮК Володимир Ярославович (1975 р.н.) закінчив Прикарпатський університет імені В.Стефаника в 1997 р.

ТУРИК Ігор Васильович (1975 р.н.) закінчив Прикарпатський університет імені В.Стефаника в 1999 р.

ТУРИК Ігор Васильович (1977 р.н.) закінчив Івано-Франківський технічний університет нафти і газу у 2000 р.

ПАВЛЮК Ігор Іванович (1973 р.н.) навчається в Прикарпатському університеті імені В.Стефаника.

БРАТИК Ольга Володимирівна (1976 р.н.) навчається в Київській музичній консерваторії.

ПАЛАГІЦЬКИЙ Іван Ярославович (1976 р.н.) закінчив Прикарпатський університет імені В.Стефаника і продовжує навчання в Англії.

ПАРАДНА (Івасюк) Наталія Василівна закінчила Прикарпатський університет 1998 р.

ТУРИК Наталія Степанівна (1977 р.н.) закінчила Прикарпатський університет.

САМУЛЯК Оксана Ярославівна (1976 р.н.) навчається в Прикарпатському університеті імені В.Стефаника.

ВОСКОБІЙНИК Назар Зіновійович (1976 р.н.) закінчив Тернопільську Академію народного господарства.

КАРПІВ Леся Василівна (1978 р.н.) навчається в Тернопільському педагогічному університеті імені В.Гнатюка.

БОЙКО Іван Ярославович (1979 р.н.) навчається в Івано-Франківському технічному університеті нафти і газу.

ПАЛАГІЦЬКИЙ Дмитро Миколайович (1979 р.н.) навчається в Івано-Франківському інституті права, економіки і будівництва.

РЕВ’ЮК Лілія Іванівна (1979 р.н.) навчається в Одеській юридичній академії.

ДАНИЛЮК Світлана Ярославівна (1979 р.н.) навчається в Прикарпатському університеті імені В.Стефаника.

БУГЕРА Володимир Володимирович навчається в Івано-Франківському технічному університеті нафти і газу.

СЕМАНЮК Петро Миколайович (1976 р.н.) навчається на економічному факультеті Прикарпатського університету імені В.Стефаника.

МИХАЙЛИШИН Світлана Ярославівна (1980 р.н.) навчається в Прикарпатському університеті імені В.Стефаника.

ТУРИК Роман Васильович (1980 р.н.) навчається в Подільській державній аграрно-технічній академії.

ШПУК Олеся Романівна (1980 р.н.) навчається в Прикарпатському університеті імені В.Стефаника.

ГЕРМАН Володимир Васильович (1981 р.н.) навчається на військово-інженерному факультеті при Подільській державній аграрно-технічній академії (м.Кам’янець-Подільський).

КАРПІВ Іванна Іванівна (1981 р.н.) навчається в Прикарпатському університеті імені В.Стефаника.

МАРЦІНКО Надія Богданівна (1981 р.н.) навчається на філологічному факультеті Прикарпатського університету імені В.Стефаника.

МАРЦІНКО Петро Васильович (1982 р.н.) навчається в Франківському технічному університеті нафти і газу.

ПРОНЮК Іван Яремович (1981 р.н.) навчається в Тернопільській академії народного господарства.

ПАЛАГІЦЬКИЙ Богдан Ярославович (1979 р.н.) навчається на економічному факультеті Прикарпатського університету і меня В.Стефаника.

БУГЕРА Оксана Володимирівна (1983 р.н.) вступила аа природничий факультет Прикарпатського університету імені В.Стефаника.

ІВАСЮК Іван Ярославович (1983 р.н.) вступив у Київський університет імені Т.Шевченка.

ФЕРШТЕЙ Марія Василівна (1983 р.н.) вступила на природничий факультет Прикарпатського університету імені В.Стефаника.

ПАВЛЮК Наталія Зиновіївна (1983 р.н.) вступила на філософський факультет Прикарпатського університету імені В.Стефаника.

ДОСЮК Василь Ярославович (1983 р.н.) вступив на факультет фізичного виховання і спорту Прикарпатського університету імені В.Стефаника.

ПРИТУЛЯК Світлана Василівна (1983 р.н.) вступила в Івано-Франківський інститут менеджменту та економіки.

* * *

Розповів Карпів І.С. У 1922 році я навчався в “Рідній школі” імені М.Шашкевича. Частина класів розміщалася в монастирі Василіянок , у жіночій гімназії по вуд.Липовій №80 - наш шостий клас, а сьомий у новому будинку по вул. Першотравневій №3. В цій школі працював письменник Дмитро Макогон, автор “Учительських гараздів”. Його жінка викладала в жіночій гімназії та в школі Василіянок. Його дочка - письменниця Ірина Вільде, а чоловік Полотиюк, пізніше розстрілений. Я з ними був добре знайомий. Брати Феданки вчили природу, вони жили на Майзлях коло костелу. Молодший з них пізніше працював у Солотвинському музеї.

У “Рідній школі" я закінчив п’ятий, шостий і сьомий класи, а через рік поступив у вищу Львівську торговельну школу “Просвіти” і закінчив її. 1930 року я виїхав із Західної України і поступив у Київський кооперативний інститут імені Чубаря (мене зарахували Р^оварознавчо-екоиомічиий факультет).

Я їхав зі Львова через Долбуново до Києва. Був місяць жовтень. О 12 годині ночі я прибув на дерев’яний Київський вокзал. Удень віднайшов гостиницю. Тут просидів два дні, поки мене записали на нічліг. Тоді відпитав інститут, пред’явив свої документи для вступу. Це був лист-відповідь такого змісту: “Довідка. Київський кооперативний інститут імені Чубаря повідомляє, що Ви можете вступити у наш інститут. Треба мати паспорт, консульську візу з правом в’їзду на територію УРСР, диплом про закінчення школи вищого цензу та відповідати всім вимогам щодо вступу до кооперативного інституту. Ректор Целаріус”.

Коли я прийшов, ректор уже був заарештований (процес СВУ). Сталася перетурбація з професурою. Мені прийшлося чекати на нове рішення, чи поступлю до 1 листопада. ГПУ не заперечувало про зарахування мене в інститут. Через кілька днів я сидів на лекціях. Мені дали дозвіл на поселення в гуртожиток, призначили стипендію З0 крб.

Через якийсь час до мене приїхали два туристи, громадяни

США. Один - Кубрик - родом зі Львова, другий - Блажівський Тернопільщини. Мою адресу вони дістали у Львівському консульстві.

Я їх прийняв. Вони затрималися в мене на тиждень. Кубрикові не вистачило грошей на квиток додому. Я йому позичив а повернув ці гроші моєму братові Федору Карпіву, який жив у Парижі, а зі свого села виїхав у 1932 році. Моя сестра Ганна також виїхала до Франції на заробітки ще в 1923 році.

Коли німці зайняли Париж, то Федір попав у концтабір, який охороняли чехи, вони його відпустили. Федір поїхав ровером у південну Францію. Тут він зустрів нашого чоловіка Михайла Матвія Федір прокладав тунель метро на 120 кілометрів від Парижа. На старості літ одержував дві пенсії: одну за каліцтво (мав поламані ребра), а другу за вислугу літ. Крім цього, брат був членом акційної їзди. Його наймали на кінні змагання, де він часто одержував призи.

У 1933 мене заарештували за належність до якоїсь організації. На слідстві я не дав ніяких показань. Мене засудили на 10 років. У 1936 році комісія мені встановила групу інвалідності - атрофія мозку. Я схуд на 40 кілограмів і важив 35. Я одержав направлення в місто Маріуполь. Там працював на хуторі Будьонівка в садово-городньому господарстві заводу “Азовсталь”. Коли дізналися, що я репресований, звільнили.

Остання моя робота - на заводі “Іллічбуд” товарознавцем по постачанню будівництва. Я приймав і супроводжував вантажі. Звідси мене направили на станцію Вигода Станіславської області для доставки матеріалів. Я приїхав додому і поселився з сім’єю в селі.

Був 1948 рік.

Я ще працював у Тисмениці на маслозаводі, промкомбінаті, хутровій фабриці, потім у Клубівцях на комбікормовому заводі. Четверо моїх дітей - Ольга, Ірина, Іван, Віталій здобули вищу освіту (записано 1993 року).

Розповіла Проток Марія Іванівна. У нас була звичайна сім’я. Хтось пас корову, хтось порався на городі, хтось - з мамою на кухні, старші доглядали за меншими, але в усіх було прагнення до знань, до музики, до спорту. У своїй сім’ї ми з чоловіком Йославом берегли традиції, шанували старших, а для дітей творили атмосферу доброти і творчості. Ярослав Федорович був для сім’ї

опорою. Він умів організувати дітей на працю і відпочинок, на розмову і навчання. Знання    вважав

найпершою необхідністю, хоча не раз жартував: “Якби до мого розуму та ще гроші”.

Закінчивши Клубовецьку школу, пішли мої діти одне за одним у світ. Пронюк Дмитро (1960 р.н.) закінчив Львівський технікум програмних автоматів і тепер став відомим програмістом в області. Його програмами користуються підприємства “Тисменицягаз”, “Долинагаз”, Івано-Франківське і Калуське автооб’єднання, автобази, комунальні організації міста. Вперше в Івано-Франківську він створив електронну мережу, об’єднавши Ощадбанк, комунальні організації і відділ субсидій. Створив власну фірму.

По Дмитровій дорозі пішла й Оксана (1962 р.н.) Здобула у Львові професію програміста електронно-обчислювальних машин. Однак Бог їй дав ще один талант - гарно говорити, писати, творити поезію. Сьогодні в її доробку біля тисячі віршів, десятки пісень, збірник привітань, близько двадцяти сценаріїв свят. В її словах сонячно проміниться любов до рідного краю, родинного села, до батьків і дітей. Хіба можна не захопитись таким віршем Оксани?

Я про тебе, Україно, краю мій, родино, Заговорю, заспіваю, допоможи, римо,

Поможи мені сказати, слово підібрати,

Щоб ми впали на коліна, прошептали: “Мати... Мати! Матінко єдина! Рідна Україно!

Боже, як ми завинили, встряли по коліна!”

Нам цю землю заховати - в пазуху, у груди,

Нам цю землю цілувати - другої не буде!

Нам що землю замикати в бабусині скрині Нам цю землю вигрівати у теплій перині!

У цю землю зерна класти жига і пшениці І не дати розривати чужинцям, чужинцям!

І не дати, щоб роздерли “свої українці”,

Щоб чужились брати рідні - на потіху іншим

По цій землі дитя вести босими ногами І сказати: “Йди, дитино, до своєї мами.

Твоя мама - Україна. І ти - українка.

І ти, сину, - українець. Не - твоя домівка...”

Ярослав Пронюк (1965 р.н.) вибрав небо. Крила дала йому Клубовецька восьмирічна школа і Тлумацька середня, яку в 1982

році закінчив із золотою медаллю. А Кіровоградське вище льотне училище (1982-1986) дало йому    диплом

льотчика цивільної авіації. Після цього на великому АП-24 облітав нашу землю. Ще закінчив Ризький економічний інститут, проживає    в

Архангельську і

займає керівну і

посаду в Архангельському аеропорту.

Богдан Пронюк (1972 р.н.) після закінчення Коломийського технікуму механічної обробки деревини знайшов себе у виробництві меблів. Він проектант і виробник. Уже немало фірм стали замовниками його продукції.

Володимир Пронюк (1975 р.н.) після закінчення Прикарпатського педагогічного університету став викладачем фізики у рідній школі. Це простір для роботи. А для душі він має пісню і гітару. Всю родину тішать плоди його праці.

Людмила Пронюк (1981 р.н.) поки що навчається в технікумі, але незабаром поповнить династію перших Пронюків-програмістів у нашому селі (записано 2000 року).

Литвинець Михайло Семенович Бойко Дмитро Петрович Морикіт Іван Мільонович Палагіпька Михайліна Іванівна Бойко Марія Іванівна Малець Роман Іванович Карпів Йосип Дмитрович Шелемей Зиновій Ярославович Насалик Оксана Григорівна

Івасюк Ганна Миколаївна Бойко Іван Дмитрович Палагіцький Василь Дмитрович Квасніцький Василь Васильович Павлюк Ігор Іванович Парадна Наталія Василівна Пронюк Володимир Ярославович Карпів Леся Василівна Шпук Олеся Романівна

ЛИТВИНЕЦЬ Михайло Семенович (1896-1963) народився в сім’ї дорожного майстра, який походив із села Середнє Калуського району і оженився в Клубівцях (сюди був направлений на роботу) з Федорак Анною Василівною, що походила з родини Лукимових. Семен Литвинець помер 1925 року у віці 62 роки і похований у Клубівцях.

Про навчання Литвинця М.С. відомо те, що закінчив Коломийську гімназію, а потім - учительську семінарію. Тут, у Коломиї, зустрів Онуцьку Євгенію Іванівну (1901-1957) і з нею поєднав свою долю. Вона походила із Серафинець Городенківського району і там, за її заповітом, похована. В 50-х роках вона деякий час жила в Клубівцях у чоловікової сестри Марії Євчук.

Молоді вчителі Михайло Євгенія не могли одержати робот в Галичині і були направлені в Польщу. Вони влаштувалися в Жабенцу Люблінського воєводства. Тут Михайло Литвинець 11 років працював учителем математики і директором школи, а його дружина - вчителькою початкових класів і музики. Тут народилися їхні діти Ольга і Любомир.

Потім, у 1936-1940 роках, подружися вчителів перемістилося в містечко Курів Люблінського воєводства, а вже в 1940-1943 роках М.Литвинець працював шкільним інспектором у Холіні. 1943 року він переїхав у Станіслав і поселився на Першотравневій вулиці. За німців працював бухгалтером у ресторані, за радянської влади - бухгалтером у лікарні. Його заарештували енкаведисти в 1945 році, коли схопили брата Миколу Литвин ця (1922-1945) - партизана УГ1А. Поскільки за 13 місяців слідства ніякої вини не було доказано, то його не судили, а вивезли. А за ним - 24 грудня 1945 року дружину і дітей.

Михайло Литвинець, відбувши в Тюменській області 7 років, повернувся до Клубівців і кілька років мешкав у сестри Марії Євчук. Влаштувався па роботу в Жаб’є. Тільки інколи на неділю приїжджав додому. На вічний спочинок ліг у клубовецьку землю. Могилу доглядає дочка Ольга, яка мешкає в Івано-Франківську по вул. Короля Данила 20/6. Вона зберігає живописні портрети своїх родичів, виконані невідомим польським художником у 30-х роках, та деякі документи. Посмертно реабілітований. Його сестри - Текля Палагіцька, Марія Євчук, його племінниця - Анна Голуб (дочка сестри Антоніни Литвинець-Семанюк). Його син Любомир закінчив Станіславський медінститут, якийсь час працював у с.Гарасимів Обертинського району, потім в Івано-Франківську і в 1975 році виїхав до Польщі.

БОЙКО Дмитро Петрович народився 10 жовтня 1920 року в с. Клубівці початкову освіту здобув у рідному селі, продовжив навчання в Тисмениці, у Станіславі закінчив гімназію, перед приходом червоних "визволителів" у 1939 році працював учителем

у Милуванській кооперативно-господарській школі.

МОРИКІТ Іван Мільонович народився

З0 серпня 1913 року в селі Надорожна Тлумацького повіту. Коли невдовзі померла його мати, він разом зі старшою сестрою перейшов жити до вуйка Дмитра Бойка в сусіднє село Клубівці. Тут він закінчив початкову школу. Середню освіту здобув у Тисмениці. До Другої світової війни займався господарством. 1941 року його взяли до

радянської армії, де працював телефоністом.

Морикіт І.М.    Коли німці швидко просувалися на схід і

радянська армія пробивалася з оточення, Іван Морикіт повернувся додому в Клубівці, став членом Організації Українських Націоналістів.

У липні 1944 року він виїхав до Австрії, потім до Німеччини, а в 1949 році поселився в Англії. Тут у 1950-1957 роках студіював український педагогічно-освітній курс, після закінчення якого вчителював - аж до 1972 року - в містах Лідс і Дювзбури. Навчав українських дітей української мови.

Гостре відчуття батьківщини й учительська праця спонукали І.Морикіта до збирання творів українських письменників - Івана Франка, Лесі Українки, Богдана Лепкого, Олександра Олеся та багатьох інших - про рідний край, про маму, про школу й освіту, про Україну, які імпонували його емігрантським настроям. Під їх впливом він і сам з 1950 року почав складати вірші.

Деякі поетичні твори, а також публіцистичні статті друкував у газеті “Українська думка”. Іван Морикіт є автором історії села Клубівці, опублікованої в другому томі “Альманаху Станиславівської землі”. Кілька його віршів уміщено в альманасі “Учительська ватра” (Тисмениця, 1992).

Після 50-літньої розлуки з рідним краєм Іван Морикіт завітав у гості до своєї сестри Михайлишин Марії Мільонівни в село Клубівці. Він цікава людина перш за все тим, що все діяльне життя

віддав просвіті, працював учителем, писав вірші і вірив, що Україна стане незалежною державою.

І.Морикіт вважав, що громадяни вільної України оцінять українську еміграцію за духовну культурну спадщину, яку вона створила у вигляді річників, альманахів, журналів і книжок - цих нетлінних промовців до наступних поколінь.

Загинув 1996 року, похаваний в Англії на українському цвинтарі.

Історія села Клубівці, написана І.Морикітом

У 1900 році село мало 197 мешкальних домів, а в них 1117 мешканців (550 чол. і 567 жінок), в тому числі 864 греко-кат.,240 римо-кат. і 39 Мойсеевого визнання, а за національністю 872 українці, 245 поляків.

У 1921 р. було 243 мешкальні доми і 1178 мешканців (570 чол. і 608 жінок), в тому числі 933 греко-кат.,241 римо-кат. і 4 Мойсеевого визнання, а за національністю 918 українців, 260 поляків.

У 1931 р. було в селі 307 мешкальних домів, а в них 1504 мешканці. У 1939 р. село Клубівці начисляло біля 400 мешкальних домів-господарств, а в них 1610 мешканців, у том) числі 1270 українців, 20 поляків, 295 латинників і 5 жидів.

У 1907 році в селі була читальня товариства “Просвіта”, яка мала 52 члени, а в бібліотеці 110 книжок. Головою читальні був о.

Н. Голінатий. Війтом до 1932 року був українець Василь Михайлишин, а секретарем поляк Станіслав Рачковський. Після 1932 року вся влада була в польських руках.

За австрійської влади засновано товариство “Січ”. За польських часів існували читальня “Просвіта”, “Луг” і пожежно-спортове товариство “Каменярі”.

В 1939 р. більшовики все те зліквідували, а в 1941 р. багато родин вивезли на Сибір. У час приходу німців село спалено бомбами наполовину та винищено багато населення. Коли більшовики зайняли західні землі України другий раз у 1944 році, то знову почали вивозити людей.

В роках 1946 і 1947, під час запроваджування суцільної колективізації, населення терпіло голод, при чому були випадки смерті.

Емігрувало на захід біля 40 людей (разом із ними, що є на

заході)

Економічно село почало розвиватися, всамостійнюватися з 1921р. До того була корчма, а її власник жид продавав також ті продукти, що їх село не мало. Дуже використовував селян і доробився маєтку.

У 1922 р. селяни, щоб врятуватися від нього, заклали кооперативу, яку назвали “Згода”. Перших членів було 12 осіб. За І короткий час кооператива дає позитивні наслідки - люди купували у своїй крамниці. Кооператива придбала площу, побудувала дім, де була й читальня “Просвіти”, велика зала на імпрези і молочарня.

Жид зубожів і в 1936 p., продавши все, що ще залишилося, виїхав гегь. Членів кооперативи побільшилося, так що вкладка виносила 12 золотих польських. З тим почалось і культосвітнє життя села. В гарній залі уладжували сходини членства, читали пресу, І робили вистави та не раз молодь виводила ганці. Зорганізовано товариство “Луг”, до якого могли належати хлопці і дівчата від 16 року життя.

Передплачували газету “Наш прапор”. Уладжували фестини, на які запрошували молодь з довколишніх сіл. На фестинах дівчата виводили вільноручні вправи, а хлопці ставили вежі. Вечором гуляли при скромнім буфеті. Аматорський гурток при читальні “Просвіти” давав вистави “Сатана в бочці”, “Сватання на Гончарівці”, “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, “Назар Стододя” та інші.

Причиною зав’язання т-ва “Каменярі” було те, що “Луг” почав співпрацювати із польськими “стіцельцями”. Було в селі також асекураційне товариство, що допомагало, коли в селянина згинуло щось із худоби. Тоді оцінювано втрату, члени складалися і пошкодованому купували на ярмарку коня чи корову, залежно, що він потребував.

Село придбало 8 чисел газети “Народна справа”, де подавано поради щодо планового господарювання. До читальні приходила преса -’’Наш прапор”, “Самоосвіта”, а часами заблукалася і “Сурма” з Чехословаччини. Урочисто, організовано село брало участь у святкуванні Зелених Свят у Станиславові - на стрілецькі могили. Село мало свою церкву, покриту бляхою, і побіч кладовище, на якому був пам’ятник полеглим у Першій світовій війні.

З історії села належить згадати, що до нього належав присілок Таборищі. Назва походить з часу, коли там таборувало військо гетьмана Богдана Хмельницького. Залишились старі дуби, свідки того часу. Можливо, що козаки розвели там і свої родини, судячи з

таких прізвищ, як Бойко, Грушецький, Павлюк, Пронюк, Івасюк Турик, які зустрічаються і на східних землях України.

ПАЛАГІЦЬКА Михайліна Іванівна (1940-1985) народилася в селі Клубівці. Батько походив з родинии Мисловських. У 1941 році він віз із лісу листя, фіра на Сонній перевернулася, і він загинув.Мати Марія (здому Козак) вийшла заміж удруге за Михайлишина Івана Михайловича, який був братом Ганни Михайлишин з Боголева Василя Михайлишина коло школи та Федора Михайлишина (1908 р.н.), який жив в Угорннках, був заарештований за зв’язок з бандерівцями. Працюючи на залізній дорозі, він для партизанів таємно постачав патрони. Відбув покарання, загинув у Сибіру.

Івана Михайлишина з нерідною дочкою Михайліною та жінкою Марією вивезли в Сибір у липні 1950 року через те, що його тесть і Козак Федір Антонович (1892-1962) був засуджений 1948 року за зв’язок з партизанами УПА. Працюючи експедитором у кооперативі, він постачав для клубовецьких бандерівців товари (мило, полотно, і одяг) та харчі, і вони, коли помельдувалнея, то його видали.

Федір Козак мав поле на Боголеві, Парцеляції, на Німцевім горбі, в Черемхові - всього 4-5 моргів. Жив коло костела через дорогу, після війни переселився на Боголів, після нього з південного боку залишився пристойний вишневий сад. Сестра його жінки Катерини

- Анна Каламанційха, яка померла 1955 року і була ворожкою-цілителькою.

Федір Козак відбув покарання в Мурманській області, потім переїхав до доньки Марії і зятя Івана Михайлишина. Листувався з

другимим зятем Іваном Цурканом, з Клубівців від нього та дочки Ганни одержував пакунки. Іван Цуркан написав своєму тестеві, аби

повертався додому. І він приїхав у 1958 році, а жінка Катерина померла 1952 року в Хабаровському краї. Приписатися в Клубівцях І було трудно. Будучи депутатом обласної ради, Іван Цуркан допоміг вирішити це питання. Тимчасово Козак Ф.А. жив у Цуркана, потім І купив хату і запросив додому свого зятя Івана Михайлишина.

Палагіцька Михайліна Іванівна вчилася в початковій школі у Клубівцях, продовжила навчання в Хабаровському краї (Комсомольський район), там стала вчителькою і навчала дітей переселенців з України. Другий батько переписав її на своє прізвище.

Вищу педагогічну освіту вона здобула, ймовірно, у Сімферополі, в наші краї повернулася 1962 року.

Михайліні Михайлишин влаштуватися було нелегко. Обласний відділ освіти дав їй місце роботи в селі Бортники Тлумацького району. Тут же вона вийшла заміж за Романа Жибака і з ним переїхала в його рідне село Струбків Коломийського району. Там вони обоє жили і вчителювали. Михайліна Михайлишин (Жибак) викладала географію. Померла 1985 року. Її дочка Оксана також стала вчителькою.

БОЙКО Марія Іванівна народилася

25 жовтня 1943 року в с. Клубівці. В 1957 році закінчила Клубовецьку семирічку, в

1960 - Тисменицьку СШ. Два роки працювала старшою піонервожатою у рідній школі. Після цього навчалася на філологічному факультеті Чернівецького державного університету (1962-1967). Працювала за направленням учителькою української мови та літератури в Чернелицькій середній школі Городенківського району.

З 9 жовтня 1968 року переходить працювати у Вільшаницьку восьмирічну школу, в цій же школі деякий час займає посаду заступника директора з навчально-виховної роботи.

З 1 вересня 1972 року по нинішній день Марія Іванівна працює вчителькою української мови та літератури в рідній школі. В 1986-

1989 роках була обрана головою сільської ради. Тоді вона проклала

тротуари попри центральну дорогу, організувала будівництво моста в Берегах по вул. Т.Шевченка, поширила потік, щоб повінь не заливала хати, дала назви вулицям і номери будинкам. Марія Іванівна завжди відзначалася активністю в громадському житті школи й села Тепер вона стимулює творчі здібності учнів, спонукає їх до зб0 народних скарбів, до художньої творчості, самостійного мислення Публікувала статті на злободенні теми у періодичній пресі. Найбільш значною є її публікація про виховний захід у школі з приводу відзначення 470-літнього ювілею нашого села.

Як класний керівник здійснила два випуски учнів - у 1977 і 1982 роках.

Після тридцятирічної праці в ріднійі  школі Бойко М.І, замислюється: майже пройдена педагогічна нива, а чи зроблено те про що мріялось на її початку, коли хотіла всіх дітей навчити української мови. Переконалась, що це можна зробити, але за рахунок гігантської праці. Треба зректися всього іншого в житті. А це неможливо, бо кожен з нас, окрім того, що вчитель, то ще й людина.

І треба свою людську місію виконати. Хотіла виховати чесних, порядних, справедливих, всебічно розвинених людей. Мені приємно, що більшість моїх вихованців такими стали.

Педагогічна робота в умовах Української держави суттєво відрізняється від тої, що була за старої системи, - тепер навчаю дітей на кожному слові, на кожному реченні, в рідному національному дусі. Більше працюю над текстами релігійного змісту, бо наша християнська релігія несе учням вічні людські цінності: доброту, милосердя, чесність, справедливість. На всіх таких уроках підводжу своїх вихованців до найголовнішого: “Повірте в Бога, глибоко і

назавжди, - Він ніколи не покине, не підведе, не залишить на поталу

ворогам".

у своїй роботі при можливості люблю впроваджувати щось

нове Мені імпонує відмова від традиційної системи оцінювання знань, яка стала гальмом у розвитку школярів, відмова від орієнтації на

яка

середнього учня прогнозування розвитку кожної особистості, пошук опора на кращі її якості. Щоб втілити все в життя, потрібні бодай мінімально сприятливі умови для роботи вчителя. Наша держава поки що таких умов не створила.

Пронюк Оксана Ярославівна, учениця Марії Іванівни випуску 1977 року, в поетичній збірні “Дарую своє слово” (Івано-Франківськ, 2000) присвятила їй такі слова і вірш: “Так розпорядилася доля. Молодій красивій дівчині, на вустах якої грала всіма барвами рідна мова, а слово випромінювало таку силу і неповторність, перед якими замовкав иайбешкетніший малюк, а врода цієї дівчини просто милувала і заворожувала, а розум і мудрість торкалися найпотаємніших куточків незбагненного - цій юній дівчині доля вручила нас...

Тепер ми знову йдемо до Вас, Маріє Іванівно! Йдемо словами, які вже виважені на терезах пережитого, надбаного, втраченого. Всього в житті було доволі, вже підкрадається непрохана сивина, вже роки рвуться закруглити наше 40, а ми пручаємося і не хочемо, а ми в душі той перший Ваш клас, дорога наша Маріє Іванівно! Ми маємо право бути назавжди Вашими. Від нашого класу, якому Ви присвячували легенди і подорожі, встелили рідне слово, навчили писати твори, я дозволю собі сказати - дякую...

Ви послали мені три човни,

Ті, що Бог дає в порятунок:

Перший той, що навчили мене, повели,

Другий той, що мене зрозуміли,

Третій човен самі відштовхнули - пливи!

Я пливу в рідне слово, у мову!

1 дякую Богу, що можу сказати ці незапізнілі слова”. МАЛЕЦЬ Роман Іванович народився 1945 року в с.Клубівці. В 1959 р. закінчив Клубовецьку семирічну школу, продовжив навчання в середніх школах №15 та №2 міста Станіслава. Вищу освіту здобув у Львівському державному університеті (1963-1968) -навчався на факультеті іноземних мов, відділі класичної філології. Після цього Роман Малець два роки працював у школі села


Пороги Богородчанського району


Тернопільському медичному інституті (1974-1977). Від 1977 року є викладачем латинської та німецької мов у Івано-Франківському медучилищі. Деякий час займав посаду директора і заступника директора цього закладу.

Малець Р.І. видав “Підручник латинської мови” (вид-во “Вища школа” К.1988), призначений для учнів середніх і медичних і фармацевтичних навчальних закладів. Як добрий вихователь, що дивиться в майбутнє, стимулює розвиток обдарованої молоді. Він є упорядником трьох альманахів студентської літературно-фахової творчості “Цілюща сила” (1998,1999,2000), які видає медичне училище. В двох останніх надруковано поетичні твори наших односельців - Руслан и Касюк, Ольги Лссюк. Публікує статті в періодичній пресі.

КАРПІВ Йосип Дмитрович народився 5 січня 1946 року в селі Клубівці. Закінчив Клубовецьку восьмирічну шкоду (1961), Тисменицьку СШ (1964), філологічний факультет Ужгородського державного університету (1969) і працював за направленням учителем української мови і літератури в Росохацькій середній школі Городенківського району (1969-1980). Потім - інспектором відділу народної освіти Тисменицького райвиконкому (1980-1986). З 1986 року - вчитель Клубовецької школи, потім - заступник директора, а з 1991 року - директор цієї школи.

Постійно привчає дітей до праці, до дисципліни, до навчання, прищеплює любов до книги, яка відкриває шлях до знань, до освіти.

Не раз у пресі публікував статті на педагогічні теми. Спонукає учнів

до художньої творчості, до написання в газету інформаційних

повідомлень з життя школи й села.


ШЕЛЕМЕЙ Зиновій Ярославович народився 1953 року в с. Клубівці. Протягом 1960-1968 років навчався в Клубовецькій восьмирічній школі. Любов до пісні повела його в широкий світ.

Закінчив Снятинське культосвітнє училище (1968-1971) по спеціальності керівника самодіяльного хорового колективу.

Після служби в армії працював учителем музики й співів у Клубовецькій ВШ з З0 серпня 1974 до літа 1976 року. Опісля виїхав на навчання в Київський інститут культури імені О.Корнійчука. Здобувши вищу освіту, влаштувався співаком хору Українського радіо і телебачення, а в роках 1987-1998 працював артистом

Київського театру опери і балету для дітей та юнацтва.

Проживає в Києві по вул. Радунській 10А, кв.43.

НАСАЛИК (Бурлака) Оксана Григорівна народилася в с.Клубівці 1959 року в інтелігентній сім'ї: мати - вчителька, батько - лікар. Спочатку навчалась у Клубовецькій, потім у школах обласного центру. Закінчила Чернівецькій держуніверситет, відділ

німецької філології. З 1984 року працює методистом в Івано


Франківському державному технічному університеті нафти і газу.

ІВАСЮК Ганна Миколаївна народилася в 1959 році 1 Клубівці. Закінчила Тюменський державний університету 1984 році. Працює вчителькою німецької мови в місті Урай Тюменської області Адреса школи: 626335, Тюменська область, Кондинський район, місто Урай, поштове відділення Половинка, школа.

БОЙКО Іван Дмитрович народився 11 грудня 1968 року в с.Клубівці. В 1984 році закінчив восьмирічну школу в рідному селі Середню освіту здобув у Тлумацькій середній школі (1986). Закінчив заочний відділ Івано-Франківського педагогічного інституту імені В.Стефаника за спеціальністю “історія і методика виховної роботи” в 1994 році.

З 13 листопада 1990 року був прийнятий на роботу педагогом-організатором у Підліську середню школу, а з 1 вересня 1991 року переведений на таку ж посаду в Клубовецьку ПСШ, де працював до

31 серпня 1994 року.

ПАЛАГІЦЬКИЙ Василь Дмитрович народився 15 січня 1945 року в с. Клубівці.

Тут же закінчив восьмирічну школу в 1961 році. Середню освіту здобув у Тисмениці (1964), вищу - в Івано-Франківському державному педагогічному інституті імені В.Стефаника (1969-1975).

З 1964 року працював завідуючим клубом у Клубівцях і Павлівці, відбув службу в радянській армії, займав різні посади в комсомольських і партійних органах. Про свою роботу публікував інформації в періодичній пресі.

Учителем Клубовецької школи працює з 20 січня 1992 року. Через певний час призначений заступником директора з навчально-виховної роботи. На цій посаді й тепер. Одночасно веде культпросвітницьку роботу серед школярів та своїх односельчан. З учнями здійснив постановки п’єс “Назар Стодоля”, “Переросток”,

“ Коза-дереза”.

КВАСНІЦЬКИЙ Василь Васильович народився 20 квітня 1946 року в с. Клубівці. Закінчив Клубовецьку восьмирічну школу в

1961 році, Тисменицьку середню школу із золотою медаллю в 1964 році. Вищу освіту здобув у Івано-Франківському інституті нафти і газу (1965-1970). До 1984 року працював у Красноярському краї. Повернувся в Клубівці. Працював деякий час в Івано-Франківську, потім у колгоспі “Маяк".

До Клубовецької школи прийнятий вересня 1994 року, коли вона одержала статус середньої, викладає допризовну підготовку юнаків. Має військове звання капітана.

ПАВЛЮК Ігор Іванович народився 17 жовтня 1973 року в с.Клубівці. В 1989 році закінчив Клубовецьку восьмирічну школу і вступив до Івано-Франківського технікуму фізичної культури. Протягом 1992-1994 років відбув службу у Збройних Силах України.

До Клубовецької ЗОШ прийнятий з 15 серпня 1994 року. Тепер є керівником 11 класу, активним учасником художньої самодіяльності. Заочно здобуває вищу педагогічну освіту в Прикарпатському університеті імені В.Стефаника.

ПАРАДНА (ІВАСЮК) Наталія Василівна народилася 8

жовтня 1975 року в с.Клубівці. В 1991 році закінчила Клубове НСШ. Середню освіту здобула в Івано-Франківській СШ Протягом 1993-1998 років навчалася на філологічному факультеті Прикарпатського університету імені В.Стефаника і одержала диплом про повну вищу освіту за спеціальністю “українська мова і літератур та здобула кваліфікацію філолога, викладача української мови літератури.

До Клубовецької ЗОШ І-ІІІ ступенів прийнята на роботу з 1 вересня 1996 року.

ПРОНЮК Володимир Ярославович народився 18 серпня 1975 року в с. Клубівці. Неповну середню школу в рідному селі закінчив

1990 року, а в 1992 - Тлумацьку СШ із золотою медаллю. Протягом 1992-1997 років навчався в Прикарпатському університеті імені В.Стефаника і одержав диплом про присвоєння кваліфікації спеціаліста “фізик, викладач”.

До Клубовецької ЗОНІ I-III ступенів прийнятий на роботу з 1 вересня 1997 року.

КАРПІВ Леся Василівна народилася 24 березня 1978 року в с. Клубівці. В 1993 році закінчила 9 класів у рідному селі, а в 1997 р. одержала диплом про присвоєння кваліфікації вчителя початкових класів. У цьому ж році вступила на заочне навчання в Тернопільський державний педагогічний університет імені В.Гнатюка (географічний факультет).

До Клубовецької ЗОШ І -ІІІ ступенів прийнята на роботу з 1 вересня 1997 року.

ШПУК Олеся Романівна народилася 25 березня 1980 року. В 1995 році закінчила 9 класів Клубовецької ЗОШ І-ІІІ ступенів, а в 1999 -Коломийський інтустріально-педагогічний технікум, одержала диплом про присвоєння кваліфікації вчителя початкових класів і організатора роботи з учнівськими об’єднаннями. У цьому ж році вступила на педагогічний факультет Прикарпатського університету імені В. Стефаника.

До Клубовецької ЗОНІ 1-ІІІ ступенів прийнята на роботу з 1 вересня 1999 року.

Вони зробили вклад у науку

ПАЛАГІЦЬКИЙ Іван Дмитрович (1911-1988) народився в селі Клубівці в родині будівельного майстра. Вчився в сільській початковій школі, Тисменицькій гімназії, Станіславській духовній семінарії

(1933-1937). 13 травня 1937 року висвячений на священика, першу Службу Божу відправив у Клубівцях 27 червня цього ж року. До 1944 р. працював кліриком при кафедральному соборі в Станіславі, потім у селі Старі Кривотули, протягом 1946-1960 років - священиком у Болехові, з 1961 до 1983 був на парафії в Калуші.

В 1956-1960 роках вчився заочно у Московській духовній академії, яку закінчив зі ступенем кандидата богослов’я за працю "Галицька    православна

митрополія в боротьбі з католицизмом”.

За відправу релігійних обрядів, за навернення людей до релігії його не раз переслідували органи радянської влади.

Похований на міському кладовищі в Івано-Франківську.

КАРПІВ Ольга Іванівна народилася 24 грудня 1943 року в місті Маріуполі Донецької області. Батько Карпів Іван Степанович (1907 -1995) родом з Клубівців, мати Малишенко Федора Никифорівна (1914-1975) родом з Чернігівщини (с.Сергіївка Яблунівського району) в 1948 році

переїхали на батьківщину тата, в село Клубівці, де народилося ще троє дітей -Стефанія, Іван, Віталій.

Ольга Карпів навчалась у Клубовецькій семирічній школі з 1950 до 1957 року, десятирічку закінчила в Тисмениці із золотою медаллю (1960). Вона була на днво діяльною ученицею, багато читала, складала вірші, брала участь у хімічному й літературному

гуртках, предметних олімпіадах, спортивних змаганнях, займалася фотографією.

Попрацювавши два роки в Тисменицькій хутровій фабрці поступила на хімічний факультет Чернівецького державного ’ університету і в 1967 році одержала диплом з відзнакою. Маючи рекомендацію в аспірантуру, в цьому ж році пройшла по конкурсу в Інститут загальної та неорганічної хімії Академії наук України

1970 році почала тут працювати у відділі аналітичної хімії. Успішно захистила кандидатську дисертацію “Різнолігандні сполуки ванадію та їх застосування в аналітичній хімії” (1973) і провела за робочим столом хіміка-дослідника та в науковій бібліотеці м.Києва 25 років життя, знаходячи час для культурно-масової роботи, активно пропагуючи українською мовою кращі здобутки людської думки (а це були 70-80-і роки!).

В 1988 році Карпів О.І. закінчила дослідну частину докторської дисертації, одержала перші дослідні партії створеного нового реагента АГАК для швидкісного визначення ванадію (1+5) в розчинах.

АГАК почав випускати хімзавод у м. Шостка Сумської області.

Ольга Карпів є автором трьох винаходів, 17 наукових праць, надрукованих у московських хімічних журналах, опублікувала тези 7 наукових доповідей, виголошених на конференціях у Дніпропетровську, Києві, Чернівцях, Ужгороді, Алма-Аті, Новосибірську, Пермі. Нагороджена відзнакою “Винахідник-раціоналізатор”.

З 1995 року Ольга Карпів перейшла на роботу в редакцію науково-популярного екологічного журналу “Рідна природа”.

В 1985-1993 роках Ольга Іванівна очолювала клуб вчених у Святошині, який брав активну участь у формуванні Народного Руху України, висував перших народних депутатів. Вона була делегатом першого з’їзду НРУ, брала участь у діяльності “Просвіти”, руху Зелених.

Будні насичені працею, а вихідні Ольга Іванівна проводить серед природи. Вважає, що руки людські повинні невпинно прикрашати рідну землю парками та яблуневими садами. А праця, насичена розумом, - запорука процвітання будь-якої держави.

Доманя адреса: м.Київ-207, проспект Глушкова, 14 80, телефон домашній №266-47-41.

ДОСЮК Василь Дмитрович - український державний діяч і

винахідник. Народився 19 серпня 1937 року в селі Клубівці. 1941

року батька розстрілили більшовики як керівника сільської Організації Українських Націоналістів. Василь Досюк з матір’ю Катериною Гаврилівною був засланий до Сибіру, звідки вони повернулися 1947 року. Закінчив Клубовецьку семирічну школу (1953), Станіславське профтехучилище №3 (1956), три курси вечірнього відділення Івано-Франківського філіалу Львівського політехнічного інституту (1965) та факультет автоматики і телемеханіки Львівського політехнічного інституту (1968). Працював на цементному заводі (1965-1966),

директором заводу залізобетонних виробів

і конструкцій (1966-1980), генеральним директором виробничого об’єднання “Прикарпатзалізобетон” (1980-1986), заступником генерального директора, головним інженером Київського науково-виробничого об’єднання “Буріндустрія” (1986-1989).

Досюк В.Д. - автор 52 винаходів, з 1985 року - кандидат технічних наук, захистив дисертацію “Технология автоматизированной заготовки й натяжения высокопрочной стержневой арматуры преднапряженных железобетонных многопустотных плит перекрытий”.

3 листопада 1990 року - перший заступник голови Івано-Франківського облвиконкому. Живе в обласному центрі. В селі залишилась могила його матері Досюк Катерини Гаврилівни (1913-1970).

КАРПІВ Іван Іванович у велике столичне життя пішов з маленького села Клубівці, в якому народився 1953 року, навчався у восьмирічній школі в 1960-1968 роках. Середню спеціальну освіту здобув у Львові. Закінчив Київський педагогічний інститут (фізмат) у 1979 році. Влаштувався на роботу в Академію наук Української РСР. Захистив кандидатську    дисертацію

“Фотозлектрохимические процессы и преобразование солнечной энергии на

CdS , CdSe и твердых растворах CdSexTe, 1-х” (1985), є співавтором книги “Физико-химические свойства графита и его соединений” (К. 1990).

Живе і працює в Києві. Там одружився. Домашня адреса - м. Київ, 156, проспект Лісний 20/44.

НАСАЛИК Богдан Григорович народився 1955 року в селі Клубівці, де батько працював лікарем, а мати Теодозія Іванівна - вчителькою. Пішов у світ топтати батькову стежу з Клубовецької школи, в якій навчався протягом 1962-1970 років. Закінчив Івано-Франківський медичний інститут, деякий час працював у Києві, тепер - у Тернополі по вул. Гоголя 6/19. Там же й одружений у сім’ї лікарів. Захистив кандидатську дисертацію “Влияние легкой черепно-мозговой травмы на сердечную деятельность” (1991).

Богдан Насалик зберігає про Клубівці найкращі спогади, які пов’язані з його дитинством.

Вчителі, які у школі залишили слід

КРАВЧЕНКО Павло Григорович народився 1912 року в селі Рудівка Яблунівського району на Чернігівщині. Здобув освіту в Прилуцькій педагогічній та Чернігівській вищій сільськогосподарській школі (1937). Учасник Великої Вітчизняної війни. У вересні

1949 року відряджений у Станіславську область, призначений учителем початкових класів і географії Тисменицької школи. З 1950 року - директор Одаївської, з 1951 до 1965 - директор Клубовецької школи і вчитель біології. Крім цього, був головою товариського суду, захищав у ньому інтереси простих людей, публікував у райгазеті  “За соціалістичну працю” інформації з життя села і школи. Тепер проживає в Тисмениці по вул. Вірменській,4.

ГАВРИЛЮК Степан Васильович народився в Тисмениці 1928 року. Закінчив Івано-Франківський педагогічний інститут (1958). Спочатку вчителював у Рошневі і Вільшаниці. У Клубовецькій школі  - з 1952 до 1989 року. Викладав українську мову і літературу, був заступником директора. Останні 22 роки займав посаду директора. Спорудив новий будинок теперішньої школи, який вступив у дію в кінці 1986 року. Гаврилюк С.В. виконував велику громадську роботу - займався впровадженням радянських обрядів, зокрема одружень, народин, похоронів. На цю тему видав книжку “Схиляючи прапор” (1979). У районні і пресі публікував інформації з життя школи і села. Будучи на пенсії, надрукував у газеті “Вперед” історію тисменицької “Просвіти” і тисменицьких церков.

БАТ Степан Михайлович (1922-1983) народився 5 січня 1922 року в с.Більшівці Галицького району. Батько був у січових стрільцях

і, повернувшись додому, жив недовго. Мати Софія Михайлівна 1929 року переїхала в Станіслав і віддала сина до вселюдної семикласної школи імені М.Шашкевича. Після цього С.Бат продовжив навчання

в польській державній гімназії українською мовов викладання, яку в 1939 році перейменовано на десятирічку. В час німецької окупації працював продавцем, а потім вступив на гімназійно-магуральні курси в Перемишлі і в 1944 році склав іспит на атестат зрілості. Повернувшись у Станіслав, продавав газети в кіоску “Союздрук”. Закінчив Станіславський державшій учительський інститут (1947-1950) і працював учителем української мови та літератури й історії в селах Опришівці Лисецького району (1950-1953), Пациків Станісдавського району (1953 1954), Клубівці Тисменицького району (1954-1961), Бабче Богородчанського району (1961-1979). Проживав в Івано-Франківську. Загинув при нез’ясованих обставинах.

Володіючи даром складати вірші, він римував рядки швидко і вправно. Вони плили з його уст, як весняний потік. Він їх не завжди записував, ніколи не готував до друку. Але виголошення їх у вчительському чи учнівському колективі справляло гарне враження і позитивно впливало на дітей, виховувало в них любов до художнього слова. Таким він був усе життя. У своєму щоденнику він висловив такий погляд на власну творчість:

“Для мене важливими є глибока думка і зміст вислову, які підсилюються римами. Римовані слова - це перли, які треба вміти зловити у словесному морі, з’єднати їх цільним змістом і дати їм нове життя у парі, невідоме до цього часу, коли вони лежали на дні морському поодинці...”

Ще студентом Станіславського учительського інституту Степан Бат зібрав у 1949 році автографи відомих українських письменників -Остапа Вишні, С. Голованівського, Є. Дроб’язка, В. Кондратенка, О. Копиленка, Івана Ле, Леоніда Первомайського, І. Сенченка, Л. Смілянського, В. Сосюри, П. Усенка, Ю. Яновськогота інших осіб, причетних до літератури і мистецтва. Вони зробили пам’ятні записи з приводу літературної творчості, навчання і виховання, любові до рідного краю, праці для народу.

Такий літературно-пошуковий матеріал учитель використовував

на своїх уроках, декламував свої вірші, і це з захопленням слухали школярі. В Клубівцях як класний керівник він здійснив два випуски учнів - у 1957 і 1961 роках. З них восьмеро здобули вищу освіту.

Учні не раз просили розказати свої вірші про Дніпро і Київ.Вони вже пам’ятали їх зміст, бо на уроках літератури він не раз їх декламував. Якщо вивчали якогось письменника, що з ним учитель зустрічався в Києві, то про нього розповідав багато, та не за підручником, а з власного досвіду. Приносив з собою рукописну книжку і зачитував автографи, побажання, враження від зустрічей, показував фотографії. Довго точилися його розповіді про П. Тичину, М.Рильського, В. Сосюру, а ще довше - про відвідання могили і музею Т. Шевченка в Каневі.

Вони про це все вже знали. Але просили вкотре: розкажіть. І він починав:

* * *

Ой прийшла та жадана пора:

Я любуюсь хвилями Дніпра.

Манливі твої, Дніпре, хвилі,

А хто їх спинити в силі?

Далеко в Чорне море вонипливуть -Все дальше і дальше в далеку путь.

Ой Дніпро, Дніпро! Немає ріки,

Щоб, як ти, жила в серці віки.

В Кобзаря була така пориву сила,

Що народ український збудила.

Він для нас - дар з мільйонів,

Ми - на сторожі його законів.

Віки за віками минуть -

Слова “Заповіту” безсмертні будуть.

Вірші Степана Михайловича лягали в цікаві душі, щоб потім дитячій думці не дати спокою: чарівні слова спонукали так само написати про щось інше: про маленький потік, який біг через село, про ставок, обставлений вербами, про сонце, що на ніч лягає спати в недалекий лісок, про череду, яка перед вечором іде спокійно додому, про ліс в осінньому полум’ї, про поле, про зорі, про місяць - про все на світі, до чого щодня торкався очима.

* * *

Степан Бат, починаючи від 1943 року до кінця своїх днів вів щоденник, який назвав “Книга мойого життя та моїх переживань”.

У ньому він відобразив свої думки, шкільне життя, події нашого села, подорожі, зустрічі, цікаві розмови.

Ось його запис за 4 червня 1956 року.

Сьогодні я встав раненько, щоб із Станіслава в потрібному часі прибути в школу і тут, у Клубівцях, самому прожити цілий тиждень. Дорога для мене важка, бо треба нести в руках весь багаж. Тільки приїхав на роботу, директор школи зразу направив мене і піонервожату

з четвертим і шостим класами в колгосп, щоб прополоти овес. Тепер вийшла така постанова, щоб учні відпрацювали в колгоспі по 15 днів.

Я відпрацював з учнями в полі п’ять годин. Пропололи п’ять гектарів вівса. Ця робота важка, за дітьми треба наглядати.

До нас на поле приїздив підводою голова колгоспу Квасніцький

разом з агрономом. Я їх сфотографував. Також знімав учнів за

Після роботи всі організовано, з піснею, повернулися до школи. і піонервожата  Дришко принесли букети польових квітів.

Потім зі своїм вантажем я прибув на свою квартиру в Клубівнях. Дещо перекусив і приліг відпочити, але серце далі мене мучило, перебивалось. Я вирішив піти в ліс і взяти з собою щоденник, щось записати зі своїх переживань. Правда, є в мене радість з минулого тижня. Це добрі показники письмового екзамену з  української мови в шостому класі. Асистентом у мене була вчителька Насалик. Екзаменаційну роботу писали 18 учнів: чотири з них написали на п’ятірки, десять - на четвірки і четверо учнів - на трійки.

Керівники школи мають намір ці результати понизити, бо між учнями вивідують, як відбувався екзамен, чи я помагав їм.

Я їм сказав:

- Зверніть увагу, що контрольні перекази в третій і четвертій чвертях шестикласники написали добре. Це тому, що я з ними додатково працював. Вам би слід це врахувати...

Я задоволений такими оцінками, день перед екзаменом я щиро відмолив вервичку до Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії. Вседобра Матінка Божа мене вислухала і допомогла мені, бо вона одна знає, яке в мене погане здоров’я і що я працював понад свої сили.

Того дня -  а це було 31 травня 1956 року - тут, у Клубовецькому

лісі, я прочитав книгу “Моя Небесна Ненька”, надруковану 1944 року. Після кожного розділу два рази відмолював вервичку до Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, як мене навчила монахиня, яка подарувала мені цю святу річ. Мої читання  й молитви відбувалися під акомпанемент багатих мелодій весняного солов'я

4 червня 1956 року. Ліс. Клубівці.

За життя Степана Бата його вірші та статті публікувалася місцевих газетах. Серед школярів С. Бат наполегливо популяризував шахи і настільний теніс. У 70-х роках він став кандидатом у майстри спорту СРСР з настільного тенісу. Він ніколи не був членом компартії, вів надзвичайно скромний спосіб життя, був релігійною людиною, головну увагу звертав на виховання обдарованих дітей знав мистецьке життя свого міста й області, умів фотографувати був природолюбом. Розповідав про художників Б.Гавату, М.Зорія, М.Фіголя, фотографа Ю.Пікаря, організатора Солотвинського музею вчителя О.Феданка. В Клубівцях майже в кожній хаті є ним зроблені фотографії. Тут він мав багато знайомих, друзів, які займалися спортом, їздили з ним у гори. До кінця свого життя вчитель Степан Бат приїздив у наше село, ніби додому. Любив ліс із співом пташок, який називав зеленим раєм, та галявини з квітами. Там відпочивала його душа.

Декілька віршів учителя-поета надруковано в альманасі “Учительська варта” (Тисмениця,1992).

ДУМА ПРО КАРПАТИ

О милі, рідні Карпати,

Про вас хочу в пісні співати, Ви красою своєю одні,

Із вами легко мені.

Куде не гляне мій зір,

Всюди величність гір,

Тут види такі чудові,

У них сила - сила любові.

Ой скажи мені, гуцуле-брате, Що краще за гори Карпати? Хто з нас не був би рад Побувати серед цих Карпат, Тут душею оживати,

Любі гори подивляти,

Вони так чаром чарують нас Все і всюди і всякий час.

Ой скажи мені, гуцуле-брате, Що краще за сині Карпати? Гори, гори могутні,

Сосни зелені, незабутні,

Ви дивний світ,

Вам од серця привіт.

Як весело і шумно тут,

Де грає бурхливий Прут.

О, тільки ти знаєш, Пруте, Яке життя народу було люте. Ой скажи мені, гуцуле-брате, Що краще за наші Карпати? Колись тут Довбуш проживав, За народ кров проливав.

Це знають наші Карпати,

Вони вміють про це розказати.

І доки сяє Карпат синява,

Не померкне Довбуша слава.

Вся гуцульська сім’я Носить у серці дороге ім’я.

Ой скажи мені, гуцуле-брате,

Що краще за гори Карпати?

ДЕРКАЧ Іван Антонович (1930-1961). Ім’я поета Івана Деркача в кінці 50-х років було добре відоме: вірші для наймолодших читачів він публікував у районній та обласній пресі. Пісня на його слова “Перша злива” була видрукувана у “Збірнику пісень самодіяльних композиторів Станіславщини” (1958) і кілька віршів - у газеті “Наше слово” (Польща) за 15 січня 1961 року. Був членом обласного літературного об’єднання.

Колиска дитинства Івана Деркача — село Ямниця, що біля Івано-Франківська, де він народився З0 червня 1930 року.

Закінчив семирічну школу в рідному селі, а потім Станіславське педагогічне училище (1948).

Трудову діяльність розпочав у Великокам’янській семирічці Коломийського району, а протягом 50-х років учителював у Добровлянській, Клубовецькій, Підпечерівській, Узинській школах.

У Клубівцях Іван Деркач одружився, тут прожив останні роки, тут похований, тут написав значну частину своїх творів, тут у початкових класах навчав дітей з 1949 року народження. Педагогічну працю поєднував з поетичною творчістю, однак рання смерть, яка сталася

26 травня 1961 року, перешкодила здійсненню творчих задумів.

Через три десятиліття його кращі вірші вийшли у світ книжечкою “Моїм маленьким друзям” (Івано-Франківськ,1992),а окремі твори надруковано в збірниках Матеріали до трьох уроків Йосипа Карпіва” (Івано-Франківськ, 1990), “Учительська ватра” (Тисмениця, 1992), “Ми - надія народу” (Івано-Франківськ, 1992), “Ямниця” (Львів, 1994), “Веснівочка” (Івано-Франківськ, 1994), “Ми

- українські школярі” (Івано-Франківськ, 1996).

Вірші вчителя-поета народжені великою любов’ю до маленьких громадян нашої Батьківщини.

ГОЛУБОЧКИ Наші милі голубочки,

Бурі, сніжно-білі...

Посідають у рядочки Пари на покрівлі.

І юрбою повуркочуть.

Вигляну з віконця -Знялись - крилечка тріпочуть, Сяють проти сонця.

Потім цятки помутнілі Ледь в просторі мають...

Вашу ніжність, мої милі,

В дітях відчуваю.

НЕ КУЩ Я...

Не кущ я і не дерево І в лісі не росту,

А гляньте, вся листочками Барвистими цвіту.

Усе на світі знаю я І вам знання даю,

Відкрию щиро правду всю Нічого не втаю.

Лиш будьте працелюбними, А ліньки долі ниць,

Й ніщо для вас не критиме У світі таємниць.(Книга).

МЕЛЬНИЧЕНКО    Микола

Степанович народився 1930 року в Тисмениці. Закінчив Тисменицьку середню школу (1949), Станіславський учительський інститут (1951), Івано-Франківський педагогічний інститут (1978). Працював учителем фізики й математики, потім директором Петрівської семирічки Обертинського району. З 1960 до 1997 року був у Клубовецькій школі вчителем, заступником директора. Весь віддавався своїй роботі, намагався всякими способами прилучити дітей до знань. Як класний керівник здійснив шість випусків учнів. Публікував у районній газеті статті педагогічного та краєзнавчого характеру. Для музею освіти Прикарпаття написав “Сторінки розвитку народної освіти села Клубівці” (1984).

СИРОТЕНКО Іван Остапович, 1907 року народження, закінчив Лохвицьке педучилище (1937). До Клубовецької школи прибув з Івано-Франківського краєзнавчого музею і з 1965 до 1975 року викладав історію та географію. Помер. Похований у Клубівцях. Сиротенко І.О. склав історичну довідку про Клубівці, яка в скороченому вигляді надрукована в “Істрії міст і сіл Української РСР. Івано-Франківська

область” (К 1971,стор.238-239). Наводимо її тут повніше.


Село Клубівці розташоване на північному сході області. Його координати -  коло 48° 55" північної широти і 24° 56' східної довготи.

лежить у лісостеповій смузі Передкарпаття. Поверхню має хвилясту яка складається з сірих родючих грунтів.

Клімат помірно континентальний, з нехолодною зимою і нежарким літом. Середня річна температура коло 10°. Переважають західні вітри. Опадів буває 600-800 мм на рік. Земля багата на підґрунтові води, що в небагатьох місцях утворюють джерела. Вода має значний вміст розчинників.

Майже з усіх сторін село оточують ліси, що складаються з листяних дерев - дуба, граба, бука, липи, осики, вільхи, берези, ліщини. З дикоростучих плодових дерев є дика яблуня і груша, черешня, з ягідних кущів - малина, крушина, ожина, калина. Трав’яний покрив з ягодами і суницями, яких місцеві жителі називають “трускавками”. Є багато грибів.

Тваринний світ різноманітний. У лісах водяться кози, свині, зайці, тхори, бурсуки, лисиці, білки, куниці. Часом з’являються вовки. Розповсюджені плазуни.

Родючі грунти, кліматичні умови сприяють розвиткові сільського господарства. Здавна селяни вирощували жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, просо, коноплі, льон, городину, розводили велику рогату худобу, овець, свиней, коней, домашню птицю, землю обробляли примітивними знаряддями, одержували в середньому по 17-18 центнерів з гектара.

До початку Другої світової війни в селі був маєток дідича Потоцького, який не жив у селі, а його намістям керував довірений управитель.

У січні 1950 р. у селі створено колгосп імені Ковпака. В 1958 р. його приєднано до вільшаницького колгоспу імені Шевченка, а в 1960 приєднано до тисменицького колгоспу імені Мічуріна, де він став третьою бригадою.

На 1 січня 1965 р. село мало 375 га. Основний виробничий напрям бригади - рільництво, допоміжна галузь - тваринництво (ферма нараховує понад 300 голів худоби, телят, коней).

Па 1січня 1965 р. село налічувало 339 дворів. Із них 294 складають бригаду колгоспу. Одна сім’я веде одноосібне господарство.

Сімей робітничих, що не зв’язані з колгоспом, є 44. Усього

населення є 1116 осіб. Із них чоловіків - 470, жінок - 646, У селі проживає 22 службовці, решта - колгоспники. З середньою освітою

- 30 осіб, з вищою нема.

В 1962 році створено сільську партійну організацію, яка на

1.05.1965 р. складалася з п’яти членів і одного кандидата.

Здавна населення складалося з українців. Крім них, у селі до Другої світової війни проживало понад 40 сімей поляків та стільки ж євреїв. Українці і частина поляків займалися сільським господарством, частина поляків працювала на державних роботах Євреї провадили торгівлю, торгували крамом першої потреби та спиртними напоями. Вони мали три корчми.

У 1929-1930 роках у селі створена громадська крамниця торгівля в ній продовжувалася й після війни.

17 вересня 1939 р. у село вступили радянська війська.

З клубовецьким громадянином Туриком Юрієм Івановичем під час німецької окупації трапився такий випадок. Він розповів, що 27 серпня 1943 р. у першій половині дня через Клубівці йшли німецькі танки. Він у цей час працював на полі. До нього підійшов невідомий і запропонував провести через ліс. Коли вони дійшли до пшеничниківського лісу, Турик побачив партизанів, які відпочивали. Вони спершу нагодували його, а потім один із командирів наказав провести їх спочатку у Пшеничники на вечерю, потім - лісовими манівцями до Буківни над Дністром. То була частина з’єднання ковпаківців, що робили рейд у Карпати. Турик Ю.І. їх повів. Уночі 29 серпня 1943 вони прибули до призначеного місця. Там йому порадили, як поводитися дорогою і вдома. Його відпустили. Йому вдалося вберегти себе від німецької розправи.

Село радіофіковано, а в 1964 році - електрифіковано.

Цю довідку зберіг бібліотекар Палагіцький Микола Дмитрович.

ПАНЧИШИН Іван Ілліч народився 1936 року в селі Угорники біля Станіслава. В 1953 році закінчив середню школу в рідному селі, а після служби у Військово-Морському флоті - Івано-Франківський педагогічний інститут (1964) і здобув фах учителя російської мови, літератури й історії. Працював учителем у Клубовецькій школі з 1966 до 1997 року. Як класний керівник здійснив сім випусків учнів.

У хвилини радості й смутку Іван Панчишин віддає своє серце поезії. Пише тоді, коли залишається наодинці з природою, і тоді,

коли з учнями бере участь у відзначенні шкільних і загальнонародних свят. Його вірші надруковано в альманасі “Учительська ватра” (Тисмениця, 1992).

ДОЛЯ

На галявину із лісу Вийшло пишне деревце : - Я хоч трохи погуляю І поніжусь з вітерцем.

В лісі синьому, сумному Скучно так серед дубів,

Краще жити вже одному І відчути вітра спів.

Краще мить життя відчути І дарма не тратить вік,

Вітра ніжно пригорнути, Перш ніж йти на Новий рік.

ПОЛЕТКА Ярослав Михайлович народився 1948 року в Тисмениці, тут здобув восьмирічну освіту. Закінчив Івано-Франківське профтехучилище №41 (1966), влаштувався вчителем трудового навчання Пшеничниківської школи. З 1970 року займає цю саму посаду у Клубовецькій школі. В 1985 році закінчив Тернопільський державний педінститут і одержав диплом учителя загальнотехнічних дисциплін. У 1995 році йому присвоєно звання “вчитель-методист”.

У школі він обладнав майстерні для обробки дерева і металу, веде гуртки технічної творчості та художньої обробки деревини. Творчі

роботи дітей експонувалися на районних та обласних виставках у Клубовецької ЗОШ І-ІІІ ступенів постійно займають призові місця районних і обласних олімпіадах з трудового навчання. Як класніий керівник Ярослав Михайлович зробив випуск одинадцятикласників у 1999 році.

У зв’язку з 50-річчям у 1998 році про вчителя-методиста Полетку Я.М. випущено книжечку “Сонце в зеніті” (автори Йосип Карпів, Василь Палагіцький).

ПРОТАС Роман Михайлович, 1940 року народження, закінчив біологічний факультет Ужгородського держуніверситету (1973). у Клубовецькій школі з

1971 до 1981 року викладав біологію, хімію, географію. В 1972 році Протас P.M. організував роботу    шкільного

лісництва, за яким було закріплено ділянку лісу, площею 298 га та 14 га розсадника.

Про діяльність юних лісівників є згадка в художньо-документальній книзі Василя Лесіва “Дощ із сонячної хмари” (нарис “Невмируща криниця”), де відмічено, що “десятки джерелець омолодили голубі патрулі Клубовецького шкільного лісництва Тисменицького району”.45

Президія республіканської ради Українського товариства охорони природи нагородила Клубовецьке шкільне лісництво почесними грамотами у 1976 і 1977 роках. У 1976 р. воно було відзначено Дипломом третього ступеня і трьома медалями “Юний учасник Виставки досягнень народного господарства”.

Вчитель обладнав музей лісової справи. Як класний керівник здійснив два випуски учнів - у 1972,1978 роках.

ЗУБАЛЬ Любов Євгенівна народилася 1958 року в селі Світанок Рогатинського району. Тут же закінчила середню школу. І одночасно музичну школу в Рогатині. З 1 вересня 1976 р. до 1 вересня 1977 р. Любов Зубаль працювала старшою піонервожатою у Клубовецькій восьмирічній

школі. Вона склала пісню про Клубівці, придумала до неї мелодію Навчила дітей співати.

ПІСНЯ ПРО КЛУБІВЦІ

Про село на горі,

Що в веснянім цвіті, Шепче вишенька ніжно Білокорій берізці.

А наш Берег тече І на хвилях несе Гарну пісню Про наші Клубівці.

Тут живуть трударі,

Що з зорі до зорі Славлять піснею Працю весняну.

Про них слава іде У далекі краї...

Ой ви любі мої Клубівчани.

Про село на горі,

Що в веснянім цвіті, Шепче вишенька ніжно Білокорій берізці.

А наш Берег тече І на хвилях несе Гарну пісню Про наші Клубівці.

КУДРАЙ (Кадиляк) Анастасія Тимофіївна почала свій життєвий шлях 1933 року в селі Чистогорб Саноцького району Ряшівської області (тепер - Польща). Тут закінчила чотири класи рідною мовою. В 1946 році з батьками переїхала в село Підшумлянці Більшівцівського району Станіславської області. Середню освіту здобула в Липецькій СШ в 1951 році і почала працювати вчителькою початкових класів у селі Кукільники. Восени 1952 року, за направленням обласного відділу освіти, прибула в Клубівці. В 1953 році закінчила Рогатинське педучилище, в

1972 - Івано-Франківський педінститут імені В.Стефаника.

Мати Марія Гнатівна (1900-1989) і батько Тимофій Андрійович Кадиляк (1899-1984) переїхали у Львів, де влаштувалися їхні діти Андрій, Степан, Василь, Ганна,

Юлія.

Анастасія Тимофіївна працювала в Клубівцях до 1984 року. Тут вийшла заміж за Кудрая Євгена Михайловича. Тут вони побудували хату. Тут народилися їхні діти Любомир та Ігор, які в селі одержали

восьмирічну освіту. Любомир став журналістом (випустив книжку “Оригінальні українські привітання”,К. 1999), а Ігор - інженером.

Тепер Кудрай А.Т. - моя перша вчителька - проживає в Івано-Франківську по вул. Вовчинецькій 198/84.

БОРУШОК Марія Олексіївна народилася 1935 року. До Клубівців прибула з Рошнева і залишилась назавжди. Закінчи Івано-Франківський педагогічний інститут. У школі працювала з 1954 до 1991 року вчителькою початкових класів і вихователькою

МАЛИШІВСЬКИЙ Ілля Михайлович народився 1919 року в Тисмениці. Закінчив Івано-Франківський педагогічний інститут. У школі викладав українську мову, літературу та німецьку мову з 1954 до 1980 року. Як класний керівник здійснив вісім випусків учнів.

МАЛИШІВСЬКА Тетяна Єрмолаївна народилася 1922 року. Закінчила Уманський учительський інститут 1946 року. В Клубовецькій школі викладала математику і фізику з 1954 до 1977 року. Як керівник класу здійснила чотири випуски учнів,

НАСАЛИК Теодозія Іванівна народилася 1929 року в селі Світанок Рогатинського району. Освіту здобула в Рогатинському педучилищі (1955). У Клубовецькій школі працювала вчителькою

початкових класів з 1955 до 1986 року. Дбала про розумовий розвиток учнів, багато життєвої енергії віддавала своїй праці.

СТЕФІНКО Галина Михайлівна народилася 1945 року в м. Богородчани. Вищу освіту здобула в Івано-Франківському педінституті (1972). Спочатку працювала в Горохолинській і Космацькій школах Богородчанського району, а з 1967 року до цього часу - в Клубовецькій школі, Викладала російську мову й літературу,

тепер - зарубіжну літературу. Випустила у світ одинадцятикласників 2000 року.

ЗУБРИЦЬКА Любов Іванівна народилася 1944 року в м. Богородчани. Івано-Франківський педінститут закінчила в 1967 році. Спочатку працювала в Горохолинській і Кривецькій школах Богородчанського району, з 1967 по 1997 рік - вчителька початкових класів Клубовецької школи.

КУЛЬЧАК Марія Василівна народилася в с.Микитинці 1948 року. Закінчила Івано-Франківський державний педінститут 1969  р. у Клубовецькій школі працювала з 1974 до 1995 року. Як класний керівник зробила три випуски учнів - 1979,1984,1995 років.

ЛЯШЕВИЧ Ірина Йосипівна, 1928року народження. Закінчила Івано-Франківський педінститут (1955). У Клубовецькій школі працювала з 1974 до 1983 року вчителькою фізики та заступником директора з навчально-виховної роботи. Багато зусиль доклала, щоб підвищити загальний освітньо-виховний рівень учнів.

БОЙЧУК Марія Михайлівна народилася 1944 року в с. Підпечери. Закінчила Станіславський технікум фізичної культури. У Клубовецькій школі працювала з 1979 до 1994 року вчителькою фізкультури. Як керівник класу зробила п’ять випусків учнів.

МАЛАНЮК Богдан Михайлович народився 1951 року в с.Микитинці. Закінчив Івано-Франківський педінститут імені В.Стефаника (1971-1975) і влаштувався в Тисменицькій музичній школі. Одночасно з 1980 року працює вчителем музики і співів у Клубовецькій школі. Проводить позакласну роботу з учнями та культнросвітню роботу з учасниками сільської художньої самодіяльносаті.

ТУРИК Катерина Петрівна народилася 1960 року в селі Поточите Городенківського району. Закінчила Дрогобицький педінститут імені І.Франка (1977-1981). Працює в Клубовецькій школі з 1986 року вчителькою початкових класів. Одночасно займає посаду заступника директора з виховної роботи. Відновлює з учнями давні звичаї й обряди. В селі має сім’ю й осіла назавжди.

СТЕФІНКО Світлана Михайлівна народилася 1967 року в Тисмениці. Закінчила Івано-Франківський педінститут імені

В.Стефаника в 1989 р. У цьому ж році влаштувалася на роботу в Клубовецьку школу. Тепер викладає математику. Як класний керівник здійснила два випуски одинадцятикласників - у 1996 і 1997 роках.