Наукова бібліотека України


Loading
КОЛЬОРИ НОВОГО РАБСТВА
Краєзнавство - Клубівці - Івано-Франківська область
Під польським пануванням

Польща настала 1920 року. Однак багато поляків жило в Клубівцях раніше. Вони займали центральну частину села, теперішню вулицю Т.Шевченка від могили до каплиці. Українське населення тулилося в Берегах. Поляків налічувалося 96 родин. Вони жили з клубівчанами в згоді, бо були бідні, а на наших землях шукали кращого життя. При польській владі вони користувалися більшими привілеями, ніж українці.

Поляки збудували костел. Він був такий, як у Надорожнім, і стояв на тому місці, де тепер Петруняків город. Костел завалився 1950 року від сильної бурі, бо він був уже достатньо пошкоджений. Бляху з нього москалі забрали до Тисмениці. Поляки мали й свою школу. Вони не хотіли, щоб їхні діти вчилися разом з українськими. Польська школа розміщалася від костела через дорогу.

За Польщі наше село розрослося, з’єдналися Семанівка, Підстінки, Береги, осіли парцелятори Чабан, Портуняк, Соколовський.

33.    Старчук Іван Йосифович

34.    Ткачук Петро Євстахійович

35.    Федорак Пилип Дмитрович

36.    Федорак Дмитро Томович

37.    Френдій Микола

38.    Шешурак Дмитро Миколайович

* * *

У селі було три корчми: на Роздоріжжі, на станції “Зеленій” і внизу коло Войтовичів. У Клубівцях корчму за Австрії тримав жид Фішер, за Польці Кравс, потім - Губер. Вона існувала до 1944 року. Семен Шимко, Дмитро Молощак, Енько Міндор мали приватні склепи. Лише одна крамниця торгувала товарами українського виробництва. Довгий час, аж до 1939 року, у ній працював Досюк Дмитро Васильович (1914-1941).

Сільська молодь, як і за Австрії, сходилася увечері на великому мості (тепер на вул. Т.Шевченка в Берегах). На старій вербі всідалися музиканти. Линула музика, а молодь співала й танцювала босаком на мості і на дорозі.

Один чоловік, на прізвище Кісель, часто співав:

Україно, Україно,

Як тобі здається:

Зайшов поляк в твою хату І з тебе сміється.

Місцевий уряд складався переважно з поляків. У нашому селі війтом був багатий газда Михайлишин Василь Іванович. Тоді вищу освіту могли здобути лише багаті поляки. Українців приймали на роботу при умові, якщо вони перепишуться на поляків.

Но фото 30-х років дорожні робітники. Спереду Івасюк Іван Миколайович, зверху Василь Бойко (Гнатів), праворуч від нього дорожчий майстер. Перший зліва невідомо, другий Петро Турик, третій невідомо, четвертий Олекса Турик, п'ятий - Дмитро Бойко

Товариство “Луг” (1929-1934)

У 1929 році в Клубівцях засновано пожежне товариство “Луг”.

Палагіцький Микола Петрович серед членів пожежного товариства четвертий зліва

формально його завданням була пожежна охорона села. Насправді воно відігравало культурно-просвітницьку роль, маючи мету -«виховати національно свідомих і фізично здорових українців. Голова товариства - Федорак Пилип Дмитрович (освіта - 7 класів, помер на Східній Україні). Активні його члени - Йосиф Баб’як, Дмитро Бойко, Олекса Досюк, Іван Івасюк, Михайло Левандовськнй, Федір Лещук, федір Сешок, Іван Старчук, Олекса Старчук. Луговики проводили спортивні навчання і змагання, організовували слухання лекцій з історії та географії України, читання газет, аматорські вистави і концерти. Під час зборів виконували пісню “ІЦе не вмерла Україна”. В 1934 році підтиском польської влади товариство “Луг” припинило своє існування. До “Лугу”, крім уже названих людей, належали

Петро Баб’як

Василь Бойко (з Боголева) Василь Бойко (Гнатів) Семен Бойко Федір Бойко Ганна Голуб Йосиф Грушецький Дмитро Досюк Катерина Досюк Ганна Євчук Дмитро Євчук Катерина Івасюк Йосиф Карпів Юрко Карпів Вінтон Ковальчук Роман Ковальчук Іван Малець

Броніслава Марковецька Іван Матвій Марія Матвій Дмитро Марцінко

Олена Марцінко

Василь Михайлишин

Іван Михайлишин

Ганна Палагіцька

Василь Плекан

Марія Портуняк

Ганна Пронюк

Дмитро Пронюк

Дмитро Рекетчук

Іван Рекетчук

Марія Соколовська

Микола Старчук

Василь Турик

Ганна Турик

Федір Турик

Іван Федорак

Ганна Шешурак

Йосиф Шешурак

Микола Шешурак

Олекса Шешурак

(Записано від Рекетчука Дмитра

Федоровича в 1984 році).

Товариство “Каменярі”

У Клубівцях 1932 року виникла політична організація “Каменярі”, яка пробуджувала національну свідомість простих людей і мала мету - підготувати народ до боротьби проти польського панування.

Каменярів організував Дмитро Досюк. Членами була молодь. Батьки не дуже охоче пускали синів і доньок у товариство, бо для цього не вистачало часу: кожен працював у господарстві. Збиралися в неділю або в свято в читальні. Дмитро Досюк учив співати пісні і декламувати вірші. З підготовленим концертом виступали не тільки вдома, а й у Підпечерах, Тисмениці, Вільшаниці. Потім з цих сіл люди прибували до нас.

В 1937 році на Ксьондзовім городі відбувся фестин. У присутності поліції каменярі в промовах і піснях відкрито виступали проти польського панування й осуджували політику уряду. Однак до арештів не дійшло, бо фестин був дозволений властями з Тлумача.

Це було пополудні. Зійшлося все село. Хлопці одягнені у вишивані сорочки з червоними стяжками, з молотами в руках, дівчата - з серпами. Вони виконували фізкультурні вправи, співали пісні. Композиція їх виступу закінчувалася так, що дівчата схрестили серпи з молотами, які в руках тримали хлопці.

На фото - каменярська спортивна команда тренується у постановці живої вежі. 1935р. Крайній зліва - Івасюк Іван Миколайович, другий зліва внизу - Василь Бойко з Боголева, справа скраю - Петро Турик. Зліва великий - Дмитро Бойко. Справа великий - Олекса Турик. Зверху - Досюк Михайло Якович

Одного разу каменярі гарно виступили і Дмитро Досюк організував їх фотографування на горбі біля гайної дороги.

Передній ряд Юрко Палагіцький, Іван Федорак, Іван Карпів, Іван Досюк, Йосиф Матвій, Михайло Івасюк, Іван Михайлишин, Михайло Федорак, Федір Сенюк (другий за таблицею), Дмитро Палагіцький, Дмитро Бойко, Іван Малець, Іван Ткачук, Федір Старчук, невідомо, Василь Канюк, Дмитро Федорак. Другий ряд - Юрко Карпів, Іван Карпів, Василь Бойко (Гпатів), Микола Старчук, Василь Михайлишин, Іван Старчук, Дмитро Рекетчук, Олекса Старчук, Микола Карпів, Дмитро Бойко, Мартин (Насті Яськової брат). Третій ряд - Ганна Матвій, Дмитро Палагіцький, Настя Матвій, Михайло Досюк, Василь Карпів, Олекса Досюк, Настя Старчук, Марія Турик, Настя Палагіцька, Ганна Марцінко, Ганна Левандовська, Марія Федорак, Ганна Молощак, Софія Олійник, Марія Козак, Юлія Портуняк, Ганна Пронюк, Софія Молощак, Настя Старчук, Юлія Соколовська, Марія Махняк, Олена Лутяк, Марія Федорак, невідомо, Ганна Досюк, далі невідомо. Задній ряд -Дмитро Лесюк, Дмитро Федорак, Іван Федорак, Василь Рекетчук, Микола Івасюк, Федір Пронюк (Юзиків), Петро Марцінко, Василь Бойко (з Боголева), Дмитро Досюк (або Іван Рекетчук), Василь Матвій, Федір Лещук, Іван Івасюк, Олекса Марцінко, Василь Портуняк, Матій Бабій,  Микола Баб’як, Йосиф Палагіцький, Василь Івасюк (внизу)

Люди збиралися також у Івасюк Катерини Йосипівни. Тут говорили, що на Східній Україні дуже добре жити, бо всі разом обробляють поле, косять, жнуть, що таку гуртову працю треба запровадити і в нашому селі. Жінкам роздавали вірші, щоб учили напам’ять, потім співали “Ще не вмерла Україна”. Після цього Федір Федорак повідомив, що в Чорткові шаидари напали на читальню, закували людей у кайдани і заарештували. Багато членів відступило від товариства.

Священик у церкві розказав, що на Східнііі Україні біда, що гам люди умирають з голоду, що церкви занедбують, у них коней тримають, але ніхто не йняв віри. А Дмитро Досюк вигукнув ксьондзові:

- А ти там був і видів?!

У 1939 році наші односельці тішилися, що зі сходу прийшли українці і об’єдналися, але вони каменярів поарештувалн і знищили в Станіславській тюрмі.

В 1937 році відмічено 5-річчя створення повітової Каменярської організації. З цього приводу в “Молодіжному календарі” (Тлумач, 1937) вміщено дві статті - “Оком по 5-літній діяльності Каменярської організації в Товмацькому повіті” та “Поглибімо ідеологічний зміст нашого спорту!”

У першій з них роз’яснюється,що в дуже “несприятливих умовах довелося зачинати працю Каменярській організації. Спочатку належати до каменярів означало те саме,що зробити з себе посміховисько. Всі гак звані “інтелігенти” клеймили каменярів безбожниками, народними зрадниками... Незважаючи на таку постановку клерикалів та фальшнаціоналісгів, молодь села та міста щораз більше зачала приставати до Каменярської організації. Ідеї поступу й демократії, ідеї, з якими є зв’язаний цілий український нарід своєю історією, творчістю безсмертних поетів, невпинною боротьбою за право на життя, не тільки ще не пережились, але показалися сильнішими, ніж гасла насильства, та пригорнули до себе всю молодь, що здорова, життєздатна, молодь, що хоче поправити своє нужденне життя”. З цього погляду вважалося успіхом створення первинної Каменярської організації в Клубівцях (подано фотографію), Острині і Слобідці (під Одаями).34

У статті відмічено, що в 1934 році повітовий керівник Володимир Чаплинський зробив 40 поїздок на місця, що проведено перший Повітовий Здвиг каменярів у Тлумачі, що ця організація налічувала 455 членів, що кілька товаришів з повітової ради “Каменярів” заарештовано. Що в 1935 році підготовлено інструкторів для місцевих організацій, проведено окружне свято молоді в Станиславові, повітовий з’їзд каменярів і свято пам’яті Івана Франка; що Каменярська організація налічувала 730 членів; що В.Чаплинський зробив 52 поїздки в первинні осередки. Що в 1936 році випущено газету “Юний зрив” з роз’ясненням політичної мети “Каменярів”, проведено 37 спортивних свят і повітове свято Івана франка.

В кінці статті говориться, що в 1937 році “для скріплення праці вибрано більш енергійних людей до повітової ради, яка під проводом В.Чаплинського взялася з запалом до праці”; що тепер каменярі звернули більше уваги на культосвітню роботу: організовано самоосвітні гуртки та взимку вирішено “приступити до першого каменярського іспиту”.

У другій статті вказано, якого значення Каменярська організація надавала спорту: “Часто блукає погляд, що спорту не можна мішати до суспільно-ідеологічних справ. Немає більш хибного погляду, ніж цей. Так можуть говорити ті, що мають у цьому свою ціль або звичайні неграмотії. Наші противники хотять, щоб молодь поза спортом нічим не цікавилась. Копай м’яча, скільки завгодно, але не думай, чому є визиск і неволя, як вибороти краще життя... Поступова молодь думає і знає, де причина ЇЇ страждань, для неї спорт не є ціллю для себе, а засобом виховання,засобом організації до боротьби за визволення від гніту й визиску... Він дає нам фізичну й духовну насолоду, сприяє нашому розвиткові, скріплює тіло й здоровля, гартує дух, вчить карності й обов’язку... Сила, яку дає нам руханка й спорт, є нам необхідна в боротьбі за нашу ідею, за волю, поступ”.36

Лиховісні роки

У 1939 році наші односельці готувалися до зустрічі червоної армії, робили фестин. Марія Євчук пошила синьо-жовтий прапор, а інші жінки підготували червоні бинди. 17 вересня все село вийшло на дорогу з квітами і українським національним стягом. Люди стрічали визволителів, вітали їх помахами рук і шапок. Солдати Давали дітям подарунки: зошити, олівці та інші речі. В одному із зошитів було написано: “Браття галичани, не радійте! Тоді будете Радіти, як синьо-жовте знамено замайорить над Києвом, Харковом і новом Цей зошит одержала дівчинка Катерина Левандовська і Дала своєму батькові. За це його заарештували і знищили. Цього ж дня Ганна Матвій (Корнієва) була файно вбрана. Один солдат підійшов до неї і сказав, щоб цей одяг берегла, бо за нової влади на кращий не спроможеться. Заповідав нікому не казати, бо... тюрма (записано від Пронюка Дмитра Федоровича 1983 року).

Карпів Катерина Корніївна розповіла. Після приходу радянської армії в школі мали відбутися збори. Я стала коло грубки. На лавки сіли Дмитро Досюк, Іван Івасюк, Василь Матвій, Іван Матвій і політрук Куценко з району. Політрук каже:

-    Девчата, заспевайтє україську песню.

Мариня Цурканова, Марпня Берладинова, Параска Юзнкова, Кашубпха заспівали “Не покидай, козаченьку, рідненького батька”.

-    Заспівайте “Вже воскресла Україна”, - порекомендувала Кашубпха.

Почали співати.

-    Что ви пойотє?! Не надо! Не надо! - зупинив Куценко нас.

-    Заспівайте, що Лейба воскрес, - тихо промовила я.

-    А что такое Лейба? допитується політрук у Досюка

Досюк, щоб врятувати мене від напасті, сказав:

-    Та то такий пан був у дворі.

-    Да, пан не воскреснєт, - заспокоївся Куценко.

-    А хіба Україна воскресне? - спитала я.

-    Совєтська, - уточнив політрук.

27 вересня у Тисмениці зібралося віче. Наших людей гонили туди слухати. Один виступає і говорить, що в нас настане радянська влада, що при ній нема суду, нема криміналу, другий - що нам тепер буде дуже добре. Виліз на трибуну жид Шепайло і говорить пожидівськи (наші люди, котрі були в австрійській армії, зрозуміли):

-    Нам не треба тепер тікати до Палестини, для нас тут вже є Палестина.

Тоді наші люди зрозуміли, яке буде добро. І не забарилися контигенти, податки, арешти (записано 1983 року).