Наукова бібліотека України


Loading
ЗАЛІЗНИЦЯ (1880-1944)
Краєзнавство - Клубівці - Івано-Франківська область

Західноукраїнські землі були сировинним придатком для промислово розвиненої Австрії. Розвиток промисловості, розширення торгівлі після скасування кріпацтва, а також стратегічні інтереси зумовили розвиток залізничного транспорту. Першими були прокладені залізниці Львів-Краків, Львів-Перемишль (1861), Львів-Чернівці через Станіслав, Коломию (1866), Львів-Підволочиськ (1871 )31

У 80-х роках XIX століття австрійський уряд провів залізничну лінію Хриплин - Гусятин, яка пройшла через Клубівці і з’єднала наше село з Тисменицею і Станіславом, а в протилежному напрямі потягнулася до Бучача і далі. Окрема лінія пішла до Тлумача.

За переказами старожилів, колію будували італійці, австрійці, поляки, а для допомоги наймали місцевих жителів. Роботи виконувалися вручну. Розповідають, що коли паровоз перший раз їхав через село і засвистав, люди зі стаху падали до землі і хрестилися (до того вони їздили кіньми і волами), а діти перелякалися. Ганна Махняк (1907-1983) засвідчувала, що паротяга напудився і її тато, а йому тоді було два роки (він народився 1878 року, загинув на австрійській війні).

Крім цього, відомості про існування залізниці через наше село знаходимо в статті П.Лазечка “Артерії доріг”. Тут читаємо:

“1880 року було санкціоновано статут, за яким уряд одержав право будівництва залізниць на кошти держави... зі Станіслава до Гусятина. Залізниця зі Станіслава до Гусятина була першою, побудованою урядом на території Східної Галичини і мала стратегічне значення”.32

Про умови праці написано таке:

“Вербування селян на літні сезонні роботи провадили підрядники залізничних компаній та їхні прикажчики в селах. Складали письмові й усні договори найму. Найважчими були земляні роботи на будівництві залізничного полотна. Їх виконували вручну. Знаряддям праці були лопата і тачка, якою робітник перевозив грунт на насип. На підйомах на допомогу робітникові, який віз тачку, ставили робітника з дерев’яним гаком на ремінній петлі, який підхоплював тачку за передній борт і допомагав витягнути вгору. Вага тачки з грунтом дорівнювала приблизно 100 кг . Щоб полегшити навантаження на руки, робітники до ручок тачки підвішували ремінну лямку, яку надягали на плечі. Робітник за день повинен був перевезти

5-6 кубометрів землі. Шлях, який він проходив за день, дорівнював близько 15 км”.33

В нашому селі залізнична колія була гарно впорядкована. Пообіч її обступали буйні верболози. Водостічні окопи викладено кам’яними плитами. Подекуди викопано і обладнано кринички.

Станція знаходилася в трьох кілометрах за селом, між Палагичами та Клубівцями, називалася “Зелена” (обоє сіл тоді належали до Тлумацького повіту). Звідси люди їздили до Тлумача, Бучача, до Тисмениці і Станіслава. Мала вигоду й молодь, яка здобувала освіту в Тлумачі, Тисмениці або Станіславі, бо могла безперешкодно їздити до школи.

Будинок із квитковою касою і залом для пасажирів був двоповерховий. У землі зберігся його фундамент.

Ці камені зосталися на місці станції “Зелена" (фото 1984 р.)

За Польщі місцеві мешканці не працювали на колії, бо уряд їх недопускав, він у першу чергу забезпечував роботою поляків.

У 1944 році німці й мадяри, відступаючи з нашої землі, зруйнували залізничне полотно, висадили в повітря майже всі мостики й мости. На території села залишився неушкодженим лише один міст біля лісу Дуброва.

В 50-60-х роках XX століття наші односельчани забрали з окопів кам’яні плити, камені з розбитих мостів і використали для фундаментів споруджуваних будівель.

Радянська влада за півстоліття свого панування залізничну колію Хриплин - Гусятин не поновила, хоч активісти нашої і сусідньої області не раз вимагали цього від Верховної Ради УРСР та Союзу РСР, вказуючи на її економічну вигоду. У наш час це питання настирливо порушував Степан Пушик, коли на початку 90-х років був депутатом Верховної Ради України.

У різний час, у війну й після неї, на залізниці працювали такі люди нашого села: Баб’як Йосиф Семенович, Бойко Василь Дмитрович, Бойко Василь Петрович, Герман Дмитро Васильович, Данилюк Микола Іванович, Івасюк Василь Дмитрович, Малець Іван Антонович, Малець Петро Дмитрович, Марковецький Петро Тимкович, Марцінко Василь Дмитрович, Монюк Дмитро Миколайович, Рекетчук Дмитро Федорович, Рекетчук Іван Федорович, Старчук Федір Миколайович, Турик Федір Васильович, Федорак Йосиф Мар’янович, Федорак Михайло Корнилович, Федорак Федір Корнилович, Федорак Федір Миколайович. На

роботу в Станіслав і додому вони добиралися пішком. У кращому випадку - ровером, якщо його мали. Особливих труднощів зазнавали взимку. На роботу спізнюватись не можна було, бо в 40-50-х роках за це судили. Однак вони вважалися робітниками (колійовцями) і порівняно з колгоспниками жили ліпше, бо одержували державну зарплату.