Наукова бібліотека України


Loading
ТАБОРИЩІ
Краєзнавство - Клубівці - Івано-Франківська область

Присілок Таборищі існує з незапам’ятних часів і такий же давній, як Пеколів, або давніший. Він виник на перехресті важливих доріг Галич - Тлумач і Тисмениця - Нижнів, розвивався самостійно і лише за радянської влади злився із селом Клубівці.

Про походження його назви в усній книзі народних знань побутує кілька переказів. Один з них розповідає, що за часів Галицького князівства купці, переганяючи худобу з Буковини і Молдавії до Галича (через Вільшаницю, Узин, Сілець), зупинялися тут і отаборювалися на ніч. У “Словнику народних географічних термінів” Є.Мурзаєва вказано, що слово “табір” має значення місця стоянки подорожніх/'

Інший переказ доніс відомості, що коли турки й татари йшли із Галича в напрямі Тлумача і далі, то на Роздоріжжі теж мали постій. З цього вигідного місця вони нападали на сусідні села. А в час національно-визвольної війни 1648-1654 років тут стояли табором війська Б.Хмельницького, коли йшли на Львів. І як доказ, на цьому місці залишилося багато дубів, яких місцеві жителі називали дубами Хмельницького. Дотепер зберігся лише один. У “Словнику української мови знаходимо таке тлумачення слова “табір”: "місце

тимчасового розташування війська поза населеним пунктом”.10

В історичній та краєзнавчій літературі відомий факт про перебування на Роздоріжжі козаків на чолі з Максимом Кривоносом. У 1648 році Семен Височан разом зі своїм повстанським загоном підійшов до замку в сусідньому селі Палагичі, але здобути штурмом його не зміг. Тоді він вирішив звернутися за допомогою до козаків, які стояли на Таборищах. Частина війська перейшла до Палагич, але, за порадою козацького отамана, ні повстанці, ні козаки не штурмували замок, щоб не зазнати людських втрат, а знайшли серед прислуги замку своїх прихильників. Бідна служниця Зося перед досвітком, коли всі заснули коло бійниць, їм відчинила браму до замку. Козаки перебили польську шляхту, а здобуте добро розділили між людьми."

Про Таборищі як населений пункт є згадки в письмових джерелах. У “Географічному словнику королівства Польського та інших слов’янських країв” знаходимо таке:

“Таборищі - група будинків в Острині Тлумацького повіту, біля Клубівців Тлумацького повіту”. Отже, тоді, як і тепер, частина території Таборищ належала до Острині.

У книзі Б.Януша "Доісторичні пам’ятники східної Галичини" повідомляється, що в цьому присілку знайдено знаряддя з каменю13. Ці відомості використав мовознавець Б.Кобилянський у монографії "Діалект і літературна мова".14

Старожил Досюк Михайло Дмитрович (1899-1975) на початку XX століття при ремонті дороги на Таборищах знайшов мідний образок святого Миколая. Пізніше, під час війни, носив його біля серця,і цей образок врятував його від смерті: куля не пробила йому груди. Він розповідав, що колись люди мали не такий вигляд, як тепер. Давніші люди були побожні, такі, як святі. І були сильні. І ще повчав дітей, щоб не складали гроші, бо вони швидко втрачають свою цінність. Він залишив велику колекцію давніх польських грошей і монет.

Старожил Гудзовський Дмитро Васильович (1907-1992 ) подає про присілок відомості, які одержав від батька й дідуся.

Територія Таборищ зі сторони Клубівців починається від Великого моста і тягнеться до горба, який має назву Дидня. До Першої світової війни у присілку хат було небагато. Від моста до Роздоріжжя праворуч - вісім хат.

На протилежному боці коло Роздоріжжя стояла велика корчма. Якщо подорожніх захоплювала ніч або негода, вони заїздили туди. Корчма була широка, могла вмістити 50 фір. Її власником був жид Ецко Фішер (його брат тримав корчму в Клубівцях). Біля корчми жив ще один жид Поворозник. Він крутив шнурки і продавав людям. Ще трохи донизу було дві хати і лісництво. Околиця біля лісництва називалася Лісничівка. Далі до моста не було нічого. Хати, що є тепер, збудовані пізніше.

За Роздоріжжям праворуч по дорозі на Остриню стояло дві хати. Вони належали до Острині. І теперішні хати, які тут є, належать до Острині. Раніше тут попри дорогу було п’ять багатовікових дубів За народним переказом, їх посадили козаки В. Хмельницького, які мали за звичай возити із собою жолуді і в місцях стоянок садити їх у землю. Біля дубів знаходився магазин. Сюди сходилася молодь. Тут грала музика. Співали, танцювали. Далі було поле. Воно називалося Зрубки (територія, де вирубаний ліс). А ліс називають остринським, бо належить до Острині.

На протилежному боці дороги, що вела до Острині, стояло дві хати. Вони належали до Таборищ. А поле поблизу цих хат називалося жидівським.

Від Роздоріжжя на Вільшаницю праворуч знаходилося лісництво. Тут же, в лісі, починалася Волова дорога. Це не та, якою їздили возами, а та, якою гнали худобу на Галич або Львів у дуже давні часи. Ліворуч, коло Мальця, було місце стоянки тварин, які зупинялися на ніч. Табір був обкопаний ровом, обгороджений. Рів зберігся дотепер. Від цієї стоянки й пішла назва Таборищі.

По дорозі на Тлумач, праворуч, стояла одна хата. Тут жив головний лісник. До нього сходилися підлеглі й одержували роботу.

Метрів за 20 від Роздоріжжя починалася лісова дорога, яка виходить у Надорожнім там само, де гайна дорога із Клубівців. Перед австрійською війною ця дорога скраю була зорана. Тут купив

поле Харитон Павлюк, який походив із Погоні. На краю дороги росла велика рівна липа. Він її зрізав і дав до церкви на різні вироби.

В час австрійської війни, коли на Таборищі прийшли москалі, то вони мали в мапі цю дорогу до Надорожного і знайшли її при допомозі місцевих жителів. Вони тою дорогою ходили в розвідку.

Далі по дорозі на Тлумач, коло станції “Зелена”, стояла ще одна корчма.

До жидів або лісників наймалися люди з різних сіл. Вони тут женилися, виходили заміж і осідали.

За Австрії на Таборищах було 18 хат. За Польщі їх стало більше. Таборищі входили у староство. Громада хотіла організувати сільську раду (тоді гміну), але 1939 року змінилася влада, захопила війна, і все так зосталося.

Наприкінці XX століття Таборищі стали більшими і кращими. Від Великого моста до Роздоріжжя с 55 господарств. Ліворуч дороги

Н.В.Громадюк, Р.Й.Федорака, С.М.Безнос, Г.П.Меринди, Г.І. Лукапюк, Г.Д.Пронюк, Л. І. Горбак, О.Д.Івасюк, М.В.Парадної, М. В. Федорака, В.Д.Івасюка, Я. Г.Берладина, Г. О. Бойко, 3.1.Шелемея, М.В.Шевчук, Р.Я.Грушецького, Н.С.Турик, Г.В.Деренько, М.Д.Грушецької, М.І.Іванишина, М.В.Павлик.

Праворуч живуть такі господарі: М.В.Усач, Д.Й.Федорак, М.Д. Вінтоняк, СЛ.ГІавлик, Г.М.Павлик, Б.Я.Шешурак, К.О. Марцінко, К.П .Федорак, К.С. Вінтоняк, Р.О.Досюк, М.В.Бойко, Л.І.Марцінко, В.1. Іваніцький, І. В. Марцінко, Г.Д.Шіляк, Я.І.Малець, М.М.Коргуник, С.Ф.Павлюк, З.С.Павлюк,

М.І Бойко, М.Ф.Турик, Г.В.Парадна, Г.Д.Гудзовська, М.Д.Драбик, М. І. Павлюк, М.П.Баб’як, С.Д.Гудзовський, Д.П.Біланюк, М. О. Малиновська.

По дорозі на Остриню, праворуч, є три господарства, ліворуч живуть П. Д. Малець, О. П. Турик.

По дорозі на Вільшаницю є 12 господарств. Ліворуч живуть М.О.Шкрумида, С.П. Марковецький, В.В.Турик, Л.М. Іваніцька,Л.М. Христан,

В.В.Плекан, Д.О.Старчук, С.Д.Малець, Г.Л.Грушецька, Г.Ю.Турик, І.Л.Луців, В.І.Римчук, Праворуч - І.О.Бойко, Г.С.Найдич. Всього на Таборищах є 70 господарств.

Деякий час під лісом, при дорозі на Тлумач, стояв кіоск, де можна було купити пиво, горілку, хліб, цукерки, печиво.

Ліворуч, при дорозі на Остриню, у 60-70-х роках XX століття, знаходилася база Івано-Франківської футбольної команди “Спартак”. Їй належав двоповерховий будинок, який зберігся дотепер. Деякий час в одній кімнаті розміщався музей шкільного лісництва, створений вчителем Протасом P.M. На футбольному полі відбувалися не лише тренування спортсменів з обласного центру, а й змагання клубовецьких футболістів із футболістами інших сіл району. Після ліквідації бази “Спартака” будинок віддано під квартири людям з Івано-Франківська. Одне приміщення в ньому зайнято під продуктовий магазин. Тепер у ньому кафе “Калина”. Тут же, недалеко

в лісі, у 1984-1985 роках споруджено великі склади.

У 1984 році Роздоріжжя змінилося: прокладена кільцева дорога, ліквідована автобусна станція, яка існувала два десятиріччя.

У 80-х роках розпочав свою роботу селекційний розсадник “Клубівці”, який знаходиться ліворуч по дорозі на Тлумач. Про нього в 1992 році випущено книжку “Лісодекоративний селекційний розсадник “Клубівці” (Івано-Франківськ). Автори -Л.Мольченко, Д.Постоловський - висвітлили процес складання організаційного плану розсадника та передову технологію вирощування рослин.

Таборищі - це крайня точка району. Тут, якщо їхати з Нижнева, закінчується Тлумацький і починається Тисменицький район. На фотографіях

ви бачите початок села і району з боку Острині (фото 1984 року). НА КЛУБОВЕЦЬКІМ РОЗДОРІЖЖІ

На клубовецькім Роздоріжжі -Там дуб Хмельницького стоїть, Про козаків із Запоріжжя Він віє думою століть.

Вони тут табором стояли, І їм навколо ліс шумів, Коли вони відпочивали, Ідучи визволяти Львів.

Дуби на згадку посадили -Козацький звичай був такий, Про волю згадку залишили В селі на довгії віки.

Минули темні лихоліття,

Бо над селом, як благодать, Три з половиною століття Дуби Хмельницького шумлять.