Наукова бібліотека України


Loading
БУДИ
Краєзнавство - Клубівці - Івано-Франківська область

Один з найдавніших переказів, який побутує в селі, розповідає, що в другій половині XII століття, коли Галицьке князівство досягло найбільшого розквіту, а столичне місто Галич (тепер тут село Крилос) вело торгівлю із сусідніми державами, шлях вів торгівців через Сілець (передмістя Галича) - Узин - Вільшаницю - Роздоріжжя (на Таборищах) - на полудень у Молдавію і дальше. При цьому шляху один чоловік побудував хату, яку тоді називали будою, і мимоволі став засновником населеного пункту. Через певний час хат стало більше. Виникло поселення, яке одержало назву Буди. Його назва дійшла до наших днів і тепер існує як місцева назва лісу.

Зв’язок слова “буда” із словом “будувати” і вживання його у давнину в значенні “хата”, “хатина” підтверджують “Етимологічний словник української мови”5, словник Б.Грінчеика (1907) та інші джерела.

Населення Буд займалося переважно землеробством і скотарством. Певне значення мало те, що село знаходилося недалеко столичного міста Галича. Іншими близькими містами були Тисмениця і Тлумач, які згадуються в Іпатіївському літописі: перше - 1144, друге - 1213 року.

Буди були розташовані ліворуч від центральної дороги, що веде до Вільшаниці. Тут стояли хати. Трохи далі від дороги, на невеликому пагорбі, був цвинтар (ця назва збереглася дотепер). Тепер на місці гробів можна побачити ледь помітні заглибини. Далі, внизу, було орне поле, на якому вирощували урожай. Частина землі з

південного боку села називається Розсічки (від слова “розсікати”). П’ять глибоких потоків, що беруть початок у лісі, тут зливаються в один. Вони розсікають поле на декілька частин. Ці потоки у місці злиття утворювали невелике болото, яке називалося Брідки (від слова “брід”). Поле, що прилягає до болота, також має назву Брідки. Найбільший яр, утворений у лісі водою, і прилегла до нього територія мають назву Панкова яма. Назва походить від слів “пан”, “панок”. Так колись називали чорта, коли не хотіли його згадувати.

Розповідають, що за Польщі, в році 1929, на Розсічках Карпів П.С. (1900-1984) корчував біля давньої лісової дороги дубовий пень і знайшов під ним одягнений у почорнілу бляху дерев’яний горщик зі старовинними монетами. За порадою людей він здав його в якийсь урядовий будинок у Станіславі коло вокзалу.

За Польщі територію, що має назву Буди, тримали Пронюк Федір Миколайович (Федь Ткачів) і Савчук Федір Миколайович (Федь Савчуків). Тоді, як і раніше, вважали, що ліс має велику цінність, бо дуби можна продати будь-коли і мати за них гроші. Якщо господар ділив ліс у спадщину між синами, то спершу рахував дуби і розподіляв порівну, а вже потім - землю.

У 1240 році у Галицько-Волинське князівство вдерлися монголо-татарські завойовники. Вони зруйнували і пограбували Галич, ними було знищено й село Буди. Люди, які залишилися, переселились жити вглиб лісу, дальше від центральної дороги, що вела до столиці.