Наукова бібліотека України


Loading
ОДЕРЖИМІСТЬ, ГІДНА ПОДИВУ
Краєзнавство - Клубівці - Івано-Франківська область

ОДЕРЖИМІСТЬ, ГІДНА ПОДИВУ

Автор цього видання, яке так всебічно й доказово віддзеркалює минувшину і сьогодення покутського села Клубівці, - Йосип Дмитрович Карпів, за фахом учитель української мови та літератури. Ним освіті віддано понад тридцять років, а справі краєзнавства -набагато більше. Його позаурочні й позашкільні діяння увінчані плідним доробком у віршах, фольклорно-етнографічних дослідженнях, літературно-мистецьких розвідках. Але найбільш вагомо патріотичну одержимість та громадянську відповідальність Йосипа Карпіва перед Україною і його малою батьківщиною засвідчує книга “Клубівці” (нариси з історії села).

“Клубівці” - це своєрідна народна енциклопедія з історичного минулого села і його мешканців, яких повсякчас живив і живить неупокорений дух самоутвердження у духовній матеріальній культурі, малих і великих господарських справах, боротьбі за волю і гідність. Автор доклав немало зусиль, щоб не сухо, по академічному, а в доступно сприйнятному викладі пов’язати архівний та польовий матеріали як у контексті історичних подій, так і в контексті місцевого поступу. І Клубівці постають перед читачем не як якась там адміністративна одиниця, не крапка на мапі, а повнокровна і життєздатна спільнота, яка надбала і не розгубила на тернистих шляхах чимало скарбів, що нині є невід’ємною сутністю села, дає сили вистояти та не проторгувати те, що є дороговказом: освіта, культура, звичаї та обряди...

Чи книга “Клубівці” могла бути об’ємнішою за змістом і за обсягом? Можливо. Але це за умови, коли б творилася колективом авторів із вченими ступенями та впродовж десятиліття. Однак боюся, що в цьому випадку вона нагадувала б сотні трафаретних нарисів про село... а не глибоке дослідження на основі народної пам'яті і народних знань та передань, які Йосип Карпів зібрав і виклав на папір так по-фаховому. мудро й переконливо. І цим самим ще раз довів, насамперед своїм землякам, що часом і одна людина спроможна на багато, якщо вона усвідомлює своє призначення на цій грішній землі, пройнята болями і тривогами тих, хто був і є світочами щасливої будуччини та прагнув залишити після себе добрий слід.

"Клубівці" - одержима, гідна подиву сподвижницька праця сільського вчителя, який через свою інтелігентну скромність навіть рядка не вніс в історичні нариси про свої турботи за видання цієї книги.

Василь ЛЕСІВ,

член Національної Спілки письменників України.

Село Колінці за Тлумачем.

ВІД АВТОРА

У давні часи при церкві велася історія Клубівців, хтось із грамотних людей фіксував у зошиті події, які відбувалися, а також відомості про Буди і Пеколів. Зацікавлені особи читали цю рукописну книгу, її зміст передавали з уст в уста. Так появилися знавці історії села - II.Є.Ткачук, Ф.М. Пронюк, І.Д.Палагіцький, Д.Ф.Пронюк, М.В.Федорак, Д.Ф.Рекетчук та інші.

Історія Клубівців писалася з покоління в покоління і зберігалася в церкві. Тривожного 1946 року Василь Михайлишин забрав її додому і тримав у стайні в старому відрі. Однак радянський активіст Федір Мальцев і тут знайшов її й забрав, бо вважав, що вона   суперечить радянській владі.

Михайлишин Василь Іванович (1884-1954) був війтом 18 років -від 1921 до 1939. Закінчив у селі 4 класи. Знав, крім рідної, німецьку й польську мови. Любив читати книжки. Його син Йосип 1942 року загинув у гестапо, другий син Дмитро - на фронті, похований на Холмщині. Після війни в хаті На фото- Василь Михайлишин,    В. Михайлишина 9 років його син Йосип, його жінка Настя і невістка Марія Мільонівпа.    розміщалася сільська рада.

Ткачук Петро Євстахійович (1895-1967) умів читати й писати. Був на австрійській війні та в січових стрільцях. Захоплено читав історичні й релігійні книжки. Знав багато подій з історії села, пристрасно їх пропагував. Крім цього, він умів грати на скрипці, гарно співав, майстрував. Поле тримав у Краховиці, на Пеколеві, в Папковій Ямі. Мав свої книги, але не збереглися. Коли завалили його стару хату, знайшли горщик зі старими монетами.

Пронюк Дмитро Федорович (1928-1986) мав освіту шість класів. У 1971 році з пам’яті уклав історію нашого села (у новітні

часи цю історію опрацювала й видрукувала його племінниця Оксана Пронюк-Кузьма). Із розповідей батька Федора Пронюка (1904-1970), Петра Ткачука, Василя Михайлишина він знав про розташування давніх сіл Буди і Пеколів, хат, церкви, цвинтаря, млина, ставка, доріг, прізвища жителів. Дмитро Пронюк довгий час зберігав кам’яну сокиру, знайдену ним, та австрійські й польські монети.

На основі його матеріалів (найдавніших відомостей з історії села), а також зібраних мною від старожилів розповідей, переказів, легенд, місцевих назв, відомостей з історичної, довідникової літератури, архівних документів складена книга, яку ви читаєте. Це історія нашої боротьби, нашого виживання, наших втрат. Систематизований матеріал дає змогу зберегти нитку єдності поколінь, хоч трохи заглянути в минуле рідного села, відокремлене від нас непроглядною завісою часу.

Перші спроби опублікувати історичні матеріали про село були такі: історія села Клубівці Івана Морикіта (“Альманах Станиславівської землі” ), "Щоб рідне слово стало духовним надбанням" (розділ у книжці “Матеріали до трьох уроків Йосипа Карпіва...”2, М.Бойко, “Клубівцям - 470” "Клубівці" (розділу книжці “Таємниці місцевих назв”).

Матеріали, над якими я працював і здавна роздумував, навіяли такий вірш:

Пишімо нашу історію, Недвозначно пишім і з любов’ю, Наші предки писали її Потом, сльозами і кров’ю.

Хай слово правди живої У віках відлуння дістане І десь в останнім двобої Упадуть останні кайдани.

Пишімо нашу історію,

Щоб серця закликала до дії,

Як дерзаємо, як ми творимо,

Як сповняються наші надії.