Наукова бібліотека України


Loading
Вони не повернулися з Першої світової війни (1914-1920 p.p.)
Краєзнавство - Братківці - Івано-Франківська область

1.  Андрусяк Василь, син Миколи, 1872 р. н.

  1. Бойчук Василь — Семена, 1884 р. н.
  2. Борис Йосиф — Іллі, 1895 р. н.
  3. Варишко Василь — Олекси, 1890 р. н.
  4. Гречанюк Василь — Миколи, 1872 р. н.

6.  Данилишин Іван — Івана, 1876 р. н.

7.  Дожджанюк Іван — Миколи, 1889 р. н.

  1. Дожджанюк Федір — Юрія, 1886 р. н.
  2. Жирак Іван — Олекси, 1883 р. н.

10.  Заліський Яків — немає, 1881 р. н.

11.  Івасюк Олексій — Петра, 1877 р. н.

12.  Ільків Василь — Василя, 1891 р. н.

13.  Ільків Василь — Дмитра, 1882 р. н.

  1. Ільків Василь — Миколи, 1878 р. н.
  2. Ільків Василь — Петра, 1889 р. н.
  3. Королюк Олекса — Федора, 1884 р. н.
  4. Кричук Іван — Федора, 1880 р. н.

18.  Лисак Кирило — Палати, 1878 р. н.

  1. Микитин Петро — Олекси, 1893 р. н.
  2. Римик Онуфрій — Василя, 1884 р. н.
  3. Семенів Дмитро — Юрія, 1890 р. н.
  4. Федорів Дмитро — Івана, 1877 р. н.
  5. Федорів Михайло — Якова, 1886 р. н.
  6. Яковишин Юрій — Івана, 1890 р. н.

Чи хто з них був в УСС чи УГА?

—   Не відомо.

Список осіб, що загинули на фронтах Другої світової війни

1.  Бойчук Василь Юркович, 1923 р. н.

  1. Вариш Микола Микитович, 1913 р. н.
  2. Василишин Михайло Васильович, 1918 р. н.
  3. Гап'як Петро Іванович, 1914 р. н.
  4. Дожджанюк Василь Федорович, 1910 р. н.
  5. Дожджанюк Василь Михайлович, 1918 р. н.
  6. Королюк Іван Михайлович, 1919 р. н.
  7. Кричук Микола Михайлович, 1905 р. н.
  8. Микитюк Дмитро Іванович, 1905 р. н.

10.Олексюк Михайло Миколайович, 1919 р. н.

11.Себаль Степан (син Параски), 1905 р. н.

12.Федорів Іван Петрович, 1919 р. н.

13.Федорів Федір Петрович, 1923 р. н.

Список осіб, що не повернулися з Америки

  1. Варишко Микола, син Івана, 1881 р. н.

2.Дожджанкж Василь — Олекси, 1879 р. н.

3. Ільків Іван — Івана, 1861 р. н. — батько

4. Ільків Федір — Івана, 1894 р. н. — син

5. Качур Дмитро — Михайла, 1875 р. н.

Список неповний. Наприклад, до нього не внесено Йосифа Пилипіва. якого скинули з поїзда свої братківчани, що поверталися додому з Америки.

Список осіб, які в 1913 році Тхали до Америки:

(їхало 10 людей):

  1. Штефан Заліський

2. Федір Процюк

3. Іван Олексин

4.Яків Королюк

5. Михайло Белей

6. Йосиф Пилипів

7. Микола Варишко

8. Іван Микитюк

9. Михайло Ільків

10.Василь Василюк

Список хлопців дивізії СС-Галичина

  1. Андрусяк Василь Миколайович

2. Белей Михайло Васильович

3. Варишко Василь Миколайович

4. Варишко Іван Миколайович

5. Василишин Василь Іванович

6.Дерійчук Олекса Федорович

7.Олексюк Василь Дмитрович

8. Процюк Дмитро Васильович

9.Тимчук Онуфрій Михайлович

Прізвища братковецьких родин станом на 1900 р.

Примітка (у дужках вказано родини вдів)

1.  Андрусяк      13 /1/

2.  Абрагамік    1 поляк

3.  Бабич2

4.  Бачковскі      1 поляк

5.  Бекер            1 поляк

6.  Белей             5

7.  Бойчук          8 /1/

8.  Борис            1

9.  Бухсель         1 єврей

10.  Василишин  8

11.  Василюк      5

12.  Василів        1

13.  Варишко     9 /1/

14.  Вариш         1

15.  Вацеба        0 /2/

16.  Гап’як          5

17.  Гаврилко     1

18.  Гетьман       2

19.  Григорчук   1

  1. Гречанюк    1
  2. Ґлязер         1 німець
  3. Гуткевич     1 поляк

23.  Данилишин 2

24.  Дерійчук      1

25.  Дмитрук      1

26.  Данилюк      1

27.  Дожджанюк 10 /1/

28.  Доцяк           1

29.  Дуда            1 поляк

30.  Духович      З

31.  Жирак          11 /1/

32.  Загайкевич  1

33.  Заліський     2

  1. Івасюк          4
  2. Ільків           14 /1/
  3. Качур        13
  4. Ковалюк      4
  5. Ковальський 1 поляк
  6. Калинчук    1
  7. Комінчук     0 /1/
  8. Королюк     5
  9. Краснецький 3 /1/
  10. Кричук        5 /2/
  11. Нухін           1 єврей
  12. Левандовський 1 поляк
  13. Лесюк          2
  14. Лисак           1
  15. Логин           2 /1/
  16. Луговий       1
  17. Лудчак         1
  18. Мамот         1
  19. Мартинець  1
  20. Микитюк     8
  21. Мохнач        1 54. Олексюк       9
  22. Олексин       4
  23. Оринюк       1
  24. Павлюк        6 /1/
  25. Пазуха         1 поляк
  26. Пилипів       1
  27. Петришак    1
  28. Процюк       1
  29. Прийматчук 1
  30. Пукало        1
  31. Пирожук     1 поляк
  32. Римик          4
  33. Рошак          1
  34. Савчук         1
  35. Сакувіч        1
  36. Стаців          1
  37. Тимчук        4
  38. Урман          1 єврей
  39. Факадей       1
  40. Федорів       18 /З/
  41. Федюк          2
  42. Хічей           1



77. Черевань       1

78. Шумляс        5 /1/

79. Яковишин 4

80. Яковів           0 /1/

81. Яковішак 0 /1/

Разом: 255 /20/

У селі Братківцях проживало багато родин з однаковими прізвищами. Щоб знати, про кого саме йде мова, то до їх прізвищ чіпляли ще сільські (вуличні) прізвиська. Деякі з них передавались від тата або матері (якщо вона була вдовиця), інші були позв’язані з фахом чи професією. Одні з них (прізвиська) були несмішні, не образливими, але були й образливі. Звичайно, ніхто себе не називав таким сільським прізвиськом, хоч і знав, що його так називають. Але траплялися випадки, коли без знання таких прізвиськ важко було розібратися, про кого йде розмова або дізнатись, де він живе. Тому ніхто не противився прізвиськам.

Ось деякі прізвиська до прізвищ:

Федрів: Багрій, Брончак, Буждиган, Ганзик, Ганнин, Гринькусь, Йосипишин, Земляк, Дротик, Дуда, Козак, Конопчик, Кривинький, Маюнчин, Павлусь, Петко, Пендилик, Поліний, Сворник, Сюнько, Ткачів, Федьирків, Фідяків, Форко, Цапок, Тиско.

Варишко: Ближний, Війт, Воробець, Гайна, Гасик, Горбутюк, Зезик, Зикза, Максим, Маланчук, Сліпий, Papa, Фрас, Цізик, Струк.

Качур: Багрунь, Бліхарчин, Бльиха, Качурик, Купчин, Лапка, Матайко, Погода, Фідик, Рипан, Качурового Семаньи, Сімак, Чепілик, Чепіль, Фідик, Шасьо, Шофер.

 Як користуватися таблицею

Наприклад, для знаходження кількості дітей, народжених в 1876 році, поступаємо так:

1)         в першому стовпчику шукаємо рядок з числом 1870;

2)          вгорі таблиці шукаємо стовпчик з цифрою 6;

3)          на перетині рядка 1870 та стовпчика 6 читаємо число 69. Отже, у 1876 році у селі народилося 69 дітей.


 


 


Таблиця 4

Так виглядала смертність дітей в деяких родинах (до 10 років)

(кінець XIX і початок XX ст.)

 

Біржа

в оборотах приватних поза біржою:

Америк. доляри 5.18, франкі шв.

Збіжева біржа,

Львів, 4.1.1924;

Пшениця з 1923 р. 25.00-27.00, Жито з 1923 р. 19.00-20.00, Броварняний ячмінь з 1923 р. 22.50-23.00. Овес з 1923 р. 20.00- 22.00. Ціни розуміється за 100 кг.

Ринок

Хліб 1 кг. 0.45, м’ясо волове 1.50, свиняче 2.00, теляче 1.70, солонина 2.30, сало 2.50, смалець 3.00, масло десерове 5.00, масло кухонне 3.50, сир 2.00, яйця 1 шт. 0.18, сметана 1 літра 0.70, молоко 0.50, 1 кг меду 2.20, буряки 1 кг 0.15, цибуля 0.45, часник 1 головка 0.10, курка 3.00-3.50, качка 3.00-3.00, гуска 5.00-6.00.

Біржа

Львів, 16 мая 1938 р.

1 доляр америк. — 5.27-5.28 Ціни збіжжя за 100 кг:

Пшениця однородна червона 25.50, біла 26.25, збірна 25.50, жито

19.50,   ячмінь 17.50, овес 20.00, кукурудза 18.00, бульба 4.50, фасоля біла 48.00, краса 25.00, горох пільний 20.00, зелений 23.00, бобик

13.50,    сіно прасоване 13.75, солома прасована 6.50, гречка 17.00, лен 47.00, сімя конопне 35.00, каша гречана 27.00, ячмінка 29.00, пенцак 28.00, просо 17.50, мак синій 105.00, сивий 198.00, мука пшенична 41.00, житна 29.00.

Ціни худоби за 100 кг:

Воли від 65 — 68 зол., бугаї 40 — 56, корови 50 — 52, ялівник 43 —

53,   телята 50 — 58, свині 80 — 100.

Пам'яті Романа Федоріва. Родовід. У нас спільна прабабуся

Мій батько мені багато розказував про дитячі роки Романа Федоріва, його батьків, усю його родину.

Крім того, я з великою увагою прочитував його твори — журнал «Жовтень» (тепер «Дзвін»), головним редактором якого довгий час (аж до смерті) був Роман Мийолайович. Майже всі його твори маю у своїй домашній бібліотеці (за винятком трьох останніх романів). Проте останній роман «Палиця для прокажених» прочитав, з декількох сторінок зняв ксерокопії.

У його творах упізнавав своїх односельчан, близьких родичів, окремі кутки села.

До окремих творів, зокрема «Кам’яне поле», «Жорна», «Ворожба людська», «Єрусалим на горах», робив замітки у своєму записнику.

Під час презентації у братковецькому Народному домі роману «Єрусалим на горах», за який письменнику присвоєно Шевченківську премію, я мав намір виступати, але усі святкові заходи так були зарегламентовані районним оргкомітетом, що не внесеним у список слово не давали.

Після презентації, коли письменник Роман Федорів ставив автограф на книжці «Єрусалим на горах», я подав йому свої міркування про його творчість. Не знаю, чи вони зберігаються в архіві письменника, чи, може, опинилися у смітнику. Скоріше, в смітнику, бо Роман Миколайович — людина амбіцій.

Генеалогічна гілка спільного родоводу між письменником Романом Федорівим і Іваном Гетьманом, автором цього спогаду.

Одруження

27.07.1928 р. обвінчалися Микола Федорович і Ганна Михайлівна (для вдівця Миколи Ганна — друга жінка, для вдовиці Ганни — Микола третій чоловік). А через 1 рік 4 місяці 5 днів у них народився єдиний спільний синочок Ромко, який згодом став відомим письменником України, лауреатом Шевченківської премії за 1995 р.

Ось дані про їх життя:

письменника Романа Миколайовича Федоріва (1.12.1929- 14.03.2001), батька Миколи Федоровича Федоріва (28.11.1878- 19.05.1938), матері Ганни Михайлівни Федорів (дівоче прізвище Логин), (12.11.1895-7.11.1931).

Генеалогічна гілка спільного родоводу між письменником Романом Федорівим і Іваном Гетьманом, автором книги

 Примітка: Другий чоловік Ганни Логин — Іван Жирак (1894 р.н.) є рідним братом моєї бабусі Ганни Жирак (1888 р.н.).

Рідна сестра Миколи Федоріва Ганна (1873 р.н.) вийшла заміж за Костя Гетьмана (1867р.н.) — рідного брата мого дідуся Ілька Гетьмана (1873р.н.).

Підстригання

(За спогадами мого батька)

—  Василю, може, би-сте трохи підскубли мого бахура? — Так звертався до мого батька Микола Федорович — батько письменника Романа Федоріва.

— Добре, нанашку, тільки піду додому по ножиці та машинку.

Мій батько до свого одруження (до 1929 р.) жив у межу з батьком

письменника. Колись це було одне подвір’я, яке згодом розділилося на чотири частини. На кожній з частин жили окремі сім’ї, що були вихідцями з однієї родини. В ті часи родичами вважалися навіть у третьому-четвертому поколінні. Не те, що тепер: двоюрідні — і ті вже немовби й не родичі!

Якщо хлопець завчасно чув цю розмову, то все закінчувалося тим, що Ромко втікав або на шкільну толічку, або у сад Михася Футькового. І тоді, зрозуміло, не було ніякого підстригання.

А якщо не почув, то спочатку Ромко читав книжку А. Чайковського «Сагайдачний».

— Ромку, — просив Микола Федорович, — прочитай вуйкові про те, як обирали Сагайдачного на кошового отамана Запорізького війська.

Хлопця до книжки не треба просити. Його голос звучав упевнено:

«•— Слава Сагайдачному! — гукали козаки в один голос, підносячи шапки вгору.

—  От ви самі кажете, панове товариство, чого Сагайдачний у нас стоїть, — говорив кошовий далі. — А коли між нами є такий лицар, що веде військо до слави, то не годиться, щоб я, недостойний, носив булаву кошового отамана славного низового Запорізького війська? Ні, панове. Я дякую вам за честь, що Ті дотепер з вашою волею ношу; та ось я її зараз складаю у ваші руки. Я не можу носити булави над головою Сагайдачному, бо я повинен його слухатися, не він мене. / ось я піддаю думку, щоб зараз на моє місце вибрали ви нашим кошовим Сагайдачного.

—   Слава Сагайдачному! — вигукували козаки. — Хай Сагайдачний нам отаманує... Кращого нема між нами.»

Вуйко хвалив Ромка за те, що він так виразно і гарно читав.

— Файний хлопець! Козаком будеш.

—  Але ви, вуйку, мусите підстригти Ромка, бо ось як заріс. То який з нього козак буде? — зауважує Микола Федорович.

Ось як виглядало оте підстригання.

Посеред хати ставилась діжа, на яку всаджували хлопця, обмотували його писаною веретою, на кінці-кутики якої ставали сам Микола Федорович та сестра письменника Ганна.

Йшла стрижка: хлопець вередував, кричав, крутив головою, хоч у цьому була причина — ножиці та машинка не зовсім були гострими для м’якого дитячого волосся, а різке повертання голови призводило до висмикування волосся. Чорне кучеряве волосся ніяк не причісувалося, вихором воно стирчало у всі боки. Жваві карі оченята блимали то на образи-боженьки, то на батька, то на сестру, шукаючи захисту. Але порятунку не було: чорні кучері все більше і більше осипались з голови, спадали додолу.

З часом хлопець знесилювався кричати, переставав плакати і тільки зрідка схлипував, а в цей час від діжі вже текла річка...

Накінець неприємна для хлопця процедура закінчувалася. Бахур підстрижений!

—    Подякуй вуйкові! — нагадує батько Ромкові.

—     Серу мамі, — скрикує хлопець і, луснувши хатніми дверима, вибігає з хати.

Микола Федорович хапає у сінях відполірований долонею костур — криву вишневу палицю — і вискакує за поріг.

—     Ах ти, скурвий сину! — лунає навздогін грізний окрик. — Прийдеш ти мені, драбе, додому!

За хлопцем тільки вітер засвистів.

А тим часом Ромко біжить вздовж Шінькарового городу, поминає шкільну толічку і дорогою поволі шкандибає до старого саду Михася Футькового. Обережно обгинає те місце, де скидають домашній непотріб: розбиті горщики, миски, глечики, пляшки, циліндри, і все ж зашпортується об великий старий кований замок й носом вдаряється об старосвітський жорновий камінь. Для чогось підняв замок на два спусти, покрутив у руках і кинув вглиб сутичу. Зайшов за великий бузиновий кущ, що ріс тут за сутичем, серед терня і ожин. Всівся на черешневий пеньок, скоцюрбившись у три погибелі, заплющив очі, почав засинати...

—    Ти вже тут, драбе, вже щось змалював, чимось провинився? 0, та ти плакав, тебе няньо били?.. Ні!.. В тебе штанці мокрі. Зрозуміло, тебе підстригали. Ах, не плач, хлопчику, — почув Ромко улесливий голос Антипка-чортяки з свинячим рилом і маленькими червоними ріжками на лобі. Той сидів на жорновому камені, висолопивши червоного язика, і ожігом на землі креслив ексцентричні кола.

— Щезни, Антипку. Пропади! — скрикнув Ромко.

Антипко скочив із каменя, підбіг до хлопця. Його шию облягав золотий ланцюжок з великим ключем. Він, покручуючи мокрим хвостом, клацав зубами-іклами і світив очима-огарками.

—  Що ти?.. Я вже біжу... Великим рости мені, Ромку. Ти будеш великим ворожбитом, знаною людиною, книжки будеш писати. Плюнь на вчительку-попівну. Ти знайдеш свій ключ — Слово, ти письменником станеш, — продовжував торочити чорт.

— Згинь! — й хлопець розплющив очі.

Невже цей сон — віщун його долі? — подумав Ромко.

Сонце котилось до заходу, його червоні промені прорізувались крізь гілля яблуні Марії, яка росла біля причілка хати Миколи Поліного

—   його батька.

Пора додому.

P.S. При написанні замальовки «Підстригання» я намагався використати колоритну мову письменника з його роману «Жорна».

Читаємо:

«А звідки би-сте дізналися, пане коменданте, про протидержавний бунт старої Шінькарихи, якби не я? Стара, чуєте, після того, коли здикутори взяли в неї фанту за несплачений податок (фанта — одне убозтво: небіжчика Шінькара скрипка, що розсохлася, як бербениця, два кожухи, сіряк, кілька писаних верет) отож, чуєте, після того, коли здикутори її пофантували, стара настромила на ожіг свою дранку, сорочку тобто латану...», (стор. 54).

«Як так, мамо, діжу взяти під кров... коли в діжі росте хліб? Як тепер буде хліб рости, коли діжу закопають у землю?» (стор. 355).

«... узяв у сінях відполірований долонею костур — криву вишневу палицю — і вийшов за ворота», (стор. 216).

«— Ану, ану вдар, скурвий сину! — просилася і пхалася під руки», (стор. 411)

«... — не маю до нього ключа», (стор. 125).

«... Був би-м останнім драбом». (стор. 26).

«Аж вітер свистів за мною», (стор. 93).

«... а то й просто присідав на черешневий пеньок, скоцюрбившись у три погибелі», (стор. 212).

«... я знайшов старий кований замок», (стор. 23).

«... бо ж треба комусь нести старосвітський жорновий камінь...», (стор. 3).

«Замок замкнули на два спусти...», (стор. 169).

«... в кожному сутищі, де росло два-три кущі бузини, товклися чорти і чортенята...», (стор. 221).

«Антипко зашіптував мене, отруював, задобрював, залякував...» (стор.444).

«... а часом тихе, як добро, — блимає карими оченятами, слухаючи співанку, і, певно, дивується, що дідо у неї великий ворожбит,... і каже: Рости мені, Соломинко», (стор. 162).

«Щезни, маро, й пропади», (стор. 93).

«... аж поки сьогодні не прийшла Вуйна Парасолька і не сказала: «Треба знати Слово, Юрашку». (стор.442).

«Світе мій білий, татову яблуню звали Марією...», (стор. 165).

***

Спитай мене: що ти найбільше ціниш у творчості письменника Романа Федоріва?

Відповідь була б коротка і однозначна — мова творів. Вона досить соковита, вражає і полонить своєю непідробленою колоритністю, така простонародна. Це мова людей старшого покоління мого села. Зараз таку мову рідко почуєш.

Добре це чи погано? До деякої міри — погано.

А ще вражає у творах письменника глибина філософських міркувань.

***

У героях творів Романа Федоріва впізнаю багатьох своїх односельчан. В романі «Ворожба людська» відкрив близького родича. Але про це, мабуть, іншим разом.

***

Пояснення деяких слів.

бахур — хлопець, верета — рядно, драб — шибеник,

ожіг — грабова чи дубова сира палиця, якою у печі пересували жарини, використовувалася поряд із кочергою, толічка — байдак, невелика левада.

Література:

Андрій Чайковський. Сагайдачний. — Київ. Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1989.

Роман Федорів. Жорна. — Львів. Видавництво «Каменяр», 1983.

Примітка. Це другий варіант замальовки, відновлений за чорновими записами, дещо змінений.

Два попередні екземпляри пропали: один у редакції «Поліття», другий у письменника Романа Федоріва. Як він його сприйняв — не знаю.

Івано-Франківське помешкання письменника Романа Федоріва по вулиці Матросової, будинок, 5/21 після його переїзду до Львова придбала з чоловіком Марія Гетьман-Микитюк (1928 р. н.), троюрідна сестра письменника, їхні батьки жили у межу, а вони — діти — разом бавилися.

Я часто заходив до Марії (вона моя двоюрідна сестра). Коли я сидів у вітальні, то зі страхом вдивлявся крізь прочинені двері у світлицю-кімнату, яка раніше служила кабінетом письменника, шукаючи очима, чи десь за психою, за диваном чи з-під ліжка не виглядають чорти і чортенята. Бо, як згадував у творах Роман Миколайович, вони любили через його плече заглядати, про що він пише. Чи, може, письменник в образі чорта вбачав «всевидяче око» КДБ?

Роздуми матері

Кажуть: життя прожити — не поле перейти. Чимало робіт переробила за свій недовгий вік. Поглянула на немічні руки, що ссохлися, немов бадилини зів’ялі. Життя полишає її, втікає, як вода крізь пальці. А прожито лише 36 років! Страшно вмирати молодою. А скільки горя зазнала — й на десятьох вистачило б...

Дівкою вдалася вродливою, пишною, вдачею лагідною, тихою. Не встигла й надівуватись. Вийшла заміж у неповних 16 років. Тричі виходила заміж, народила десять дітей... І тільки одна її дитина — синочок, народжений від третього чоловіка, пережив нещасливий однорічний рубіж. Живе Ромко, живе її плоть. Пхинькає у колисці маля, її кровиця, але вона вже не здужає підійти до дитини.

Хто тебе догляне, синочку? Бо й батько твій вже не молодий... Як складеться у тебе, моя дитино, доля?

Молю тебе, Боже, зглянься над сиротою... Доле, будь прихильною до нього! Тяжкий зойк вирвався з її кволих грудей — і віддала Богові душу, не доживши п’ять днів до свого дня народженння. А через 23 дні її синочкові виповнилося аж два рочки. Доля Ромкова виявилася щасливою. Допомогли материнські молитви. Ромко виріс дужим, здоровим, став Романом Федорівим — відомим письменником України.

А на цвинтарі спочиває його мама — вічно молода, красива, найдорожча.

А через 7 років поряд із своїми дружинами ліг спочити вічним сном і Микола Федорович — батько Романа Федоріва.

Чи дбайливо доглянуті ваші могилки на сільському кладовищі?

P.S. А в 1997 році на Братковецькому цвинтарі Роман Миколайович поховав свою першу дружину — Лідію Михайлівну

—     вірну порадницю і друга життя. Поряд з її могилкою залишив місце для себе. Але не так сталося, як гадалося. Похоронили Романа Миколайовича у Львові, на відомому Личаківському кладовищі.

Якого року народження?

Від першої жінки у Миколи Федоровича — батька письменника

—     були такі діти:

Федір — 1904 р. н.

Параска — 1906 р. н.

Марія — 1908 р. н.

Василь — 1910 р. н.

Ганна — 1919 р. н.

(перша дитина була мертвонародженою).

Після смерті батька (1938 р.) Роман Федорів перейшов жити до старшого брата Федора, в якого вже було двоє дітей:

Дмитро — 31.10.1929 р.н. (на місяць і один день старший від Романа Миколайовича), Йосип — 1934 р.н.

Федір Миколайович вважався на той час основним дяком у церкві. Наприкінці життя Братковецький парох о. Григорій Боднарук хворів (помер 1942 p.), а тому часто записи у церковних книгах робив дяк або старший церковний брат. А відправи у церкві проводили самі дяки.

За молодого о. Михайла Матійціва (служив з 1942-1946 p.p.), який ще слабо знав мешканців села, всякі довідки жителям видавати допомагав священику старший церковний брат або дяк.

Після відновлення радянської влади (1944 р.) над молодими хлопцями нависла небезпека бути забраним до школи ФЗО[1] з метою відправки їх на шахти Донбасу. Тому серед населення села практикувалася спроба приховувати справжні роки народження, записуючи їх у списках сільської Ради на кілька років молодшими, а старші, навпаки, дописували собі зайві роки, щоб бути старшими.

Можливо, саме тому, щоб сина Дмитра, а, отже, брата Романа, не забрали у школу ФЗО, дяк Федір Федорів з книги «Метрики народження» вирвав кілька сторінок з 1929-річника народження.

Чи знав письменник Роман Миколайович, з якого він направду року народження?

Напевне, знав. Бо як міг він свідчити на однокласника Івана Дмитровича Федоріва, при виході того на пенсію, що він не 1933, а

1929   р.н.

Стверджую однозначно, що письменник знав, що він 1929 р.н., а не 1930 р.н. Але він не хотів (а може, не міг!?) міняти записи, зроблені у відомостях про нього. Та й в очах жінок хотів виглядати молодшим. Хоч на рік, а все ж молодим!



[1] фабрично заводська освіта




Пошук по ключовим словам схожих робіт: