Наукова бібліотека України


Loading
Літературна замальовка про зародження села Братківці
Краєзнавство - Братківці - Івано-Франківська область

Із Поділля, рятуючись від постійних набігів татар, вирушили до Карпат, щоб знайти собі нове місце для життя, два брати Яків і Хома. То були єдині молоді чоловіки з кількох родин, яким вдалося вціліти після останнього набігу завойовників. Продираючись через густі лісові хащі, обминаючи непрохідні дебрі і трясовини, прямували брати до нових, необжитих місць, щоб у недоступних для ворогів краях підшукати місце, де могли б згодом осісти разом із сім’ями і вцілілими односельцями.

Уже багато пройдено доріг. Уже не один раз, вибиваючись із сил, вони хотіли зупинитися і осісти, але якась невідома сила направляла їх, не могли брати дійти згоди: одному місцина подобалась, а іншому — ні.

І ось одного погожого дня, коли вдалині уже виднілися засніжені верхів’я Карпатських гір, натрапили Яків і Хома на неглибоку річку, яку досить легко вдалось подолати, і опинилися на великій галявині, де паслися олені, лосі, козулі. Тварини спокійно почувалися тут, тільки попіднімали голови і вдивлялися: хто це посмів порушити їх спокій? Можливо, вони вперше побачили людей і не знали, чого можна чекати від них. Брати попрямували до середини галявини, де одиноко ріс розлогий кущ калини, а з-під коріння його пробивалось джерело. Чоловіки зупинилися, вирішили перепочити і одночасно трохи перекусити. Спробували воду з чистого джерела і зрозуміли, чому до цієї природної криниці приходять на водопій звірі, незважаючи на те, що поряд річка. Вода ніби поновила сили братів, і вирішили вони оглянути місцину, яка їм починала подобатись.

Залишивши свої клунки, попрямували брати вздовж струмка, який починався з цього джерела, і невдовзі зупинилися на березі невеликого озера, береги якого поросли високим очеретом, а на водяній поверхні спокійно плавали качки, гуси. Вода озера ніби шуміла, придивились чоловіки — і очам не повірили: там плавала неймовірна кількість риб, а біля верболозів водилися ще й раки. Раз по раз натрапляли чоловіки на пташині гнізда.

Йдучи буйним весняним різнотрав’ям, брати звернули увагу, що тут безліч корисних і помічних рослин і трав, а деякі, красиві й досі не бачені ними, чарували їх своєю красою. Обминувши озеро, натрапили на болото, а там — рохкає, розлягшись у болоті, ціле стадо диких свиней. Побачивши незнайомі створіння, свині з вереском кинулись до лісу, який постав густою стіною зовсім недалеко.

Неймовірний вереск диких свиней розбудив це «сонне царство», цей, як здалося братам, «земний рай». Невдовзі все почало затихати, а Яків та Хома ще довго стояли як зачаровані. І, навіть не перемовляючись, вирішили: ми залишаємось тут, і ніякі негаразди та сварки ніколи не запанують над цим краєм!

Вирішили оселитись поряд з кущем калини в самому центрі галявини. Перехрестившись до сонця, Яків і Хома взялися за побудову куреня. Старший брат Яків пішов у ліс за кіллям та жердинами, а молодший Хома — жати очерет. Разом надерли лика з верболозів, нарубали зарінки та ліщини. Впорались швидко, бо в обох були сокири, проте жалкували, що взяли тільки один серп і один рискаль.

Ще далеко до вечора, а курінь, окопаний ровом, вже красувався поруч з кущем калини. Всередині куреня встановили настил для спання, жердку для одягу. Неподалік розвели вогонь, напекли риби, раків і качиних яєць. При вечері старший брат згадав, що сьогодні святого Юрія. Тому з юрчиків й Іванів головатих сплели великий вінок і, як священний оберіг, почепили його над входом до куреня. Щиросердечно помолившись Богові за щасливий день, брати вперше міцно заснули після кількаденних поневірянь.

Вогнище горіло як день, так і ніч, щоб не тільки зберегти вогонь, але й для відлякування хижих звірів.

В наступні дні брати займалися виготовленням начиння — мисок, ложок, коновок, ослінчиків, столів. З лози плели кошики. Копали грядки під овес, ячмінь, горох, часник, гарбузи, а у неділю ходили в ліс по гриби, мед і віск.

Десь днів через десять небо затяглося суцільними хмарами і почалися сильні затяжні дощі. Довелося розчищати потічок, бо вода вже добиралась до куреня і грядок.

На початку червня взялися брати до будівництва житла. Працювали тяжко, від сходу до заходу сонця (найважче вдавалося перетягування колод з лісу), але до першої Пречистої побудували хату на дві половини через сіни. Хата вийшла немовби палац. У кімнатах поклали глинобитні печі, столи, скрині, ліжка, ослони, полиці.

За літо назбирали і засушили багато грибів, малини, суниць, лісових горіхів. Насушили риби. Мали кілька шкур видри, зайців, лося. Дещо зібрали з грядок.

Напередодні свята Чесного Хреста Яків і Хома закопали біля куща калини високого дубового хреста. Вклавши в торби деякі пожитки, які надбали за літо, брати підійшли до хреста і вклякли на коліна. Довго і щиро молилися, дякували Богу за ті ласки, якими він наділив їх, а ще просили: «Боже милостивий, благослови оцю оселю».

Після молитви подалися в своє старе село, до рідні.

 

1.  Як не просили брати односельчан, щоб вони йшли з ними, ніхто більше не захотів покинути насиджених місць, і навіть страх померти від рук завойовників був для них менший, ніж далека дорога у невідомий край. їхні жінки теж з неохотою рушили в дорогу, але змушені були підкоритися своїм чоловікам. Тільки діти раділи. Хоч дорога була важка і далека, й не одна ніч була проплакана, але це все враз забулося жінками, коли вони побачили хату. Тут під хрестом із їх уст зринула щира молитва і подяка Богові за те, що вони вже тут. Це сталося в день Преподобної Параскеви.

Нова хата-оселя припала до душі жінкам і дітям. Навіть собака, що прийшов з ними, весело підстрибував на подвір’ї.

Тим часом чоловіки склали у сінях увесь принесений реманент.

За шкури, які вони заготовили за зиму, зуміли навесні купити корову і овець. Значно розширили площі під грядки.

Щасливо і радісно зажили брати із своїми сім’ями.

2.  Дні пливли, минали роки. Поселення потроху розросталось, згодом перебрались до нього і декілька родин земляків та прижились родини з інших сіл.

Народжувались діти, створювались нові сім’ї, але сталої назви поселення ще не мало. Між собою сусіди називали село «те, що брати заклали», бо ті в поселенні тримали лад, їх слухались і поважали. А крім того джерело, з якого всі брали воду, було на їх обійсті. З часом закріпилася за поселенням назва «Братів цих», а пізніше, через багато років у письмових джерелах як Братківці.

Щоденно довгими зимовими вечорами майже всі від малого до старого приходили до братів, де вирішували всі важливі справи. Разом і свята зустрічали, і бідам давали раду. Тому панував у поселенні добробут і щастя, любов і злагода, а великі неприємності обминали їх.

Село мало свого ангела-охоронця. Якщо на сусідні села випав сильний дощ з градом і знищив посіви, то поселення братів обминула ця кара Божа.

***

3. Згодом вода у тому джерелі, біля якого починалося поселення, зникла. Геть сховалася під землю джерельна вода з того часу, коли в селі настав розбрат, зникли ті дружні відносини, які існували при живих братах.

А за сільською легендою, проб’ється джерело на поверхню тоді, коли запанує в селі злагода, не буде сварок і чвар у сім’ях.

Цікаво, скільки ще часу потрібно?!




Пошук по ключовим словам схожих робіт: