8.2. Податкова політика підприємства
Склад заходів корпоративного податкового менеджменту залежить від форми податкової політики підприємства, яке фахівці трактують по-різному.
Так, наприклад, А. Чудаков3 і В. Щербаков4 визначають податкову політику підприємства як: "складову частину загальної політики управління прибутком підприємства, що полягає у виборі найбільш ефективного варіанта сплати податків при альтернативних напрямках господарської діяльності й пов´язаних з нею операцій". В. Муравйов пов´язує реалізацію податкової політики з податковим плануванням підприємства, вважаючи її "формою реалізації податкової ідеології й податкової стратегії підприємства в розрізі найбільш важливих аспектів діяльності в області податкового планування й на окремих етапах її здійснення"6, Є. Железнікова має на увазі під податковою політикою: "сукупність запропонованих організаційно-правових рішень"®.
Враховуючи безпосередній вплив податкових платежів на капітал підприємства, можна погодитися із ствердженням В. Щербакова й А. Чудакова про те, що податкова політика підприємства є складовою загальної політики управління прибутком, однак вважаємо не цілком виправданим її обмеження лише найбільш ефективним з позиції платника варіантом сплати податкових платежів, оскільки в практичній діяльності податкова політика на мікрорівні не завжди спрямована на оптимізацію податкових витрат. Наприклад, суб´єкт господарювання — юридична або фізична особа може використати спрощену систему оподаткування зі сплатою єдиного податку й не здійснювати якихось цілеспрямованих дій щодо скорочення сум податкових платежів.
У зв´язку з цим податкова політика має відображати методику планування, обчислення і сплати податкових платежів, що застосовується суб´єктом господарювання і обирається власником на його розсуд вона не обов´язково має оптимізаційний характер. До того ж термін "податкова політика" слід трактувати на основі загального визначення терміна "політика" під яким, зокрема, розуміють "спосіб дій кого-небудь, спрямований на досягнення чого-небудь, який визначає ставлення до кого, до чого-небудь".
Таким чином, податкову політику на мікрорівні можна визначити як систему проведених підприємством в галузі податкового обліку заходів, що виражає варіанти (сценарії) його поведінки у взаєминах з державою з питань обчислення та сплати податкових платежів.
В умовах складного і нестабільного законодавства керівництво підприємства може вибрати кілька варіантів (сценаріїв) поведінки в податкових взаєминах з державою:
1. "Обережний". Керівництво підприємства не вступає в конфлікт із органами контролю з питань їхньої оцінки правомірності ведення податкового обліку. Дії підприємства виражаються в погодженні з будь-якими, у тому числі й не цілком відповідними законодавству фіскальними позиціями органів контролю щодо коректності ведення податкового обліку; за результатами податкових перевірок без оскарження сплачуються всі фінансові санкції.
2. "Зважений". Керівництво підприємства вважає за можливе вступити в конфлікт із органами контролю щодо оцінки правомірності здійснення податкового обліку тільки у випадку впевненості в позитивному результаті. Податковий облік ґрунтується на дотриманні встановлених законодавством нормативно-правових актів і проаналізованих роз´яснень органів Контролю, які певною мірою відповідають нормам податкового законодавства, за результатами перевірок органів контролю оскаржуються тільки не відповідні законодавству (на думку підприємства) значні суми фінансових санкцій.
3. "Ризиковий". Керівництво підприємства готове вступити в конфлікт із органами контролю щодо оцінки правомірності податкового обліку незалежно від упевненості в успішному результаті вирішення конфліктної ситуації. В питаннях ведення податкового обліку підприємство орієнтується тільки на встановлені законодавством нормативні акти, ігнорує будь-якою мірою не відповідні законам роз´яснення органів контролю, оскаржує результати перевірок, які не відповідають законодавству.
Дії керівництва залежно від розглянутих варіантів поведінки можна проаналізувати на такому прикладі.
Як відомо, у Законі України "Про прибуток" не конкретизовані події та дати, після настання яких підприємство має право збільшувати балансову вартість відповідної групи основних фондів (ОФ ).
Щодо цього питання був виданий лист ДПАУ від 21.04.2003 № 3859/6/15-1116, у якому зазначається, що ОФ 1-ї групи починають амортизувати з кварталу, наступного за введенням в експлуатацію, а ОФ 2-ї та 3-ї групи — з кварталу, наступного за оприбуткуванням.
Цю неврегульовану ситуацію керівництво підприємства може вирішити в такий спосіб:
1. "Обережний" варіант: підприємство збільшить балансову вартість групи ОФ після останньої події, між перерахуванням оплати й оприбуткуванням ОФ, оскільки вищенаведений лист ДПАУ не є узагальнюючим податковим роз´ясненням, а відповідних норм у Законі про прибуток немає.
2. "Зважений" варіант: підприємство скористається механізмом, викладеним у Листі ДПАУ й у випадку виникнення конфліктної ситуації посилатиметься на нього й на правило про конфлікт інтересів з пп. 4.4.1 Закону М 2181.
3. "Ризиковий" варіант: підприємство буде амортизувати ОФ після першої події, яка сталася раніше між оприбуткуванням ОФ й оплатою (у т.ч.й неотоварені передплати),іу випадку виникнення конфліктної ситуації підготується відстоювати правильність такої позиції в суді на підставі норм пп. 4.4.1 Закону № 2181.
Варіант (сценарій) поведінки підприємства у взаєминах з державою з податкових питань впливає на вибір системи проведених у сфері податкового обліку заходів (податкову політику підприємства). Можна виділити такі форми реалізації податкової політики: розрахунок поточних податкових платежів, бюджетування податків, податкове планування.
Розрахунок поточних податкових платежів — це система заходів, спрямована на обчислення фактичної суми податкових платежів, що підлягають сплаті підприємством у поточному звітному періоді.
Розрахунок поточних податкових платежів є обов´язковою формою реалізації податкової політики підприємства, без якої неможливо подальше функціонування підприємства, тому що несплата поточних податкових платежів призводить до ліквідації підприємства.
Разом з тим розрахунок поточних податкових платежів може бути і єдиною формою, і може застосовуватися поряд з іншими формами реалізації податкової політики, зокрема з бюджетуванням податків і податковим плануванням.
Бюджетування податків можна охарактеризувати як систему заходів, спрямовану на визначення планової суми податкових платежів, яку має сплатити підприємство у майбутніх періодах.
Бюджетування податків є складовою системи бюджетування й передбачає складання податкового плану на майбутній період на основі показників оперативних і фінансових бюджетів підприємства. Відмінність розрахунку поточних податкових платежів і бюджетування податків як форм реалізації податкової політики проявляється в тому, що перша з них спрямована на визначення фактичної суми податкових платежів за поточний період, а друга — на визначення прогнозної суми на майбутні періоди. При цьому бюджетування податків ґрунтується на використанні показників бюджетів підприємства, а розрахунок поточних податкових платежів — ні.
Податкове планування можна визначити як систему заходів підприємства, спрямовану на максимальне використання можливостей чинного законодавства з метою законної оптимізації податкових платежів.
Податкове планування є найвищою формою реалізації податкової політики підприємства, оскільки процес його здійснення передбачає використання спеціальних методів, які дають змогу оптимізувати податкові платежі законними способами. Податкове планування, так само як і бюджетування податків, ґрунтується на використанні показників бюджетів підприємства, однак ці форми реалізації податкової політики розрізняються спрямованістю.
Метою податкового планування виступає процес оптимізації податкових платежів суб´єкта господарювання, метою бюджетування податків — процес планового розрахунку податкових платежів, який не передбачає їх оптимізацію. Між тим бюджетування податків може використовуватися разом із податковим плануванням щодо платежів, які з об´єктивних причин оптимізувати неможливо або недоцільно.
Форми реалізації податкової політики наведені на рис. 8.4. З цього рисунку видно, що розрахунок поточних податкових платежів виступає першочерговою, обов´язковою формою реалізації податкової політики, так би мовити, "серцевиною" процесу податкового обліку підприємства, і використовується разом з іншими формами (бюджетуванням податків і податковим плануванням).
Податкове планування є найбільш складною формою реалізації податкової політики підприємства, яка може застосовуватися разом з бюджетуванням податків і розрахунком поточних податкових платежів.
Як вже зазначалось, варіанти (сценарії) поведінки підприємства в податкових взаєминах з державою впливають на вибір системи заходів, що проводяться у сфері податкового обліку. Так, за "обережного" варіанта поведінки впровадження заходів податкового планування малоймовірно, оскільки механізм оптимізації оподаткування в деяких випадках сприймається органами контролю як ухилення від сплати податків і передбачає певні дії щодо відстоювання правомірності його застосування. За "зваженого" варіанта поведінки підприємство буде, як правило, використовувати тільки найбільш безпечні з погляду привернення уваги органів контролю варіанти оптимізації оподаткування, за "ризикованого" — будь-які законні варіанти.
Рис. 8.4. Форми реалізації податкової політики підприємства
Крім варіантів (сценаріїв) поведінки у взаєминах з державними органами на вибір форми реалізації податкової політики впливають також інші фактори, зокрема, цільові установки керівництва стосовно форм управління податками, фінансовий стан, розмір податкових платежів підприємства тощо.
До того ж слід зауважити, що корпоративний податковий менеджмент є специфічною підсистемою внутріфірмового управління, на організацію якої впливає низка факторів, зокрема, такі:
1) більшість українських податкових реалій не є вітчизняним "винаходом" у зв´язку з недовгим періодом існування податкової системи. Автоматичне перенесення зарубіжних способів і прийомів у вітчизняну практику оподаткування підприємств без наукового обґрунтування не сприяє підвищенню ефективності корпоративного податкового менеджменту;
2) податкові реалії, які склалися, не сприяють стабільності Підприємницької діяльності і, водночас, створюють велике поле діяльності для податкового менеджменту;
3) парадокси української ділової культури зумовлюють протиріччя вітчизняного податкового менеджменту: з одного боку, метою бізнесу є отримання прибутку, а з іншого — підприємства витрачають багато зусиль для зменшення прибутку з метою мінімізації податкових витрат;
4) офіційна статистика не відрізняється особливою достовірністю у зв´язку зі значною часткою тіньових операцій, які у ній не відображені;
5) нестабільність податкового законодавства, часте коригування нормативно-правової бази;
6) вільне трактування податкових законів у підзаконних актах, що нерідко призводить до зміни суті законів; велика кількість нормативних актів, які не пройшли реєстрації у Міністерстві юстиції України і не мають законної юридичної сили, але є обов´язковими до застосування з погляду податкових органів;
7) відсутність чіткої системи забезпечення платника податків необхідною інформацією про зміни у податковому законодавстві, а також поясненнями з окремих питань щодо сплати податків;
8) неточність формулювань законодавчо-нормативних актів, внаслідок чого на практиці трапляється їх різночитання;
9) відсутність координації між окремими законами про податки, а також між податковими законами і законами, які регулюють окремі види діяльності;
10) відсутність (або недостатня кількість) спеціалістів з питань оподаткування та недосконала організаційно-управлінська структура підприємства;
11) недостатня увага керівництва суб´єкта підприємницької діяльності до питань функціонування корпоративного податкового менеджменту, нерозуміння його суті та значення.
Ці фактори впливають на податкову політику підприємства, і як наслідок, на заходи корпоративного податкового менеджменту.