Слухай, спомине, що ти від мене хотів?
Гнала осінь в застиглім повітрі дроздів,
Промінь одноманітно на вітах тремтів,
Жовтий лист тріпотівся від передчуттів.

Розпустивши по вітру думки і волосся,
Йшли ми з нею, і поле без краю тяглося.
Раптом, погляд на мене підвівши: «Чи досі
День щасливший прожити тобі довелося?» —

Так спитала, й при янгольськім звукові слів
Скромний усміх на ніжнім лиці заяснів,
І побожно торкнувсь я руки в поцілунку.

Перших квітів не згасне повік чистота,
І повік в моїм серці бринітиме лунко
Перше «так», що промовили любі уста!

Переклад з французької М. Лукаша