А тілом ти така зваблива,
Коханко щира! —
Немов тканина мерехтлива,
Заблисне шкіра!

Твоє волосся — хвильне море,
П´янке, невпинне,
І заплелися в хвилі зорі,
І білі, й сині.

Мов корабель, що спав під небом,
Крізь вітру клекіт
Моя душа летить до тебе
У край далекий.

Ні біль, ні радість ще не спали
В очах шовкових,
Ті очі — скарб! У них змішались
І тиша, й слово.

Ритмічна хвиля гралась, билась,
Текла ефірно!

Ти, мов змія, гойднула тілом,
Жезлу покірна.

Ось ти спинилась, ти заснула — Дитя!., дитятко!..

Ось ти голівкою хитнула,

Немов зміятко.

Ти раптом тілом стрепенулась,

Ти — дивний човен! В той човен ласки зачерпнулось,

Він тиші повен.

Зростала тиша... Ніжний дотик — Хтось кригу вилляв!

І до зубів пливла із рота

Медова хвиля.

Тече!.. Я п´ю вино Богеми Гірке, прозоре,

І щоб померла в серці темінь,

Посію зорі!

Переклад з французької І. Петровцій