Як я мислив у тиші

Перебираючи мої поеми, міркував над ними повільно,

Привид постав перед мене з недовірливим зором,

Жахливий красою, віком і міццю,

Геній поетів усіх країв;

Як до мене звернув, мов полум´я, очі,

Перстом вказавши багато безсмертних пісень,

І голосом грізним: — Що ти співаєш? — він мовив.—

Чи ти не знаєш, одна лише є тема для завжди достойних бардів,

І тема ця — війна, боїв фортуна,

Вправних бійців творіння.

Хай буде так,— тоді я відповів,—

Я також, гордовита Тінь, оспівую війну, найдовшу й найвеличнішу од всіх.

З мінливою фортуною вона в моїй ведеться книзі, із наступом,

і відступом, і льотом, хисткою й нелегкою перемогою

(Тепер,— я думаю,— вже повною чи майже повною нарешті),

що охопила світ,

На смерть і на життя, на Тіло та на вічну Душу,

Дивись, і я також приходжу, співаючи пісні боїв,

І понад всіх я провідник бійців відважних.

1871

Переклад з англійської В. Коротича