Творчість В. Маяковського досі залишається визначним художнім здобутком російської поезії початку XX ст. Як і Ахматова, Маяковський став сполучною ланкою між «срібним віком» російської поезії та радянською епохою її розвитку.

Маяковський народився у Грузії, де минули його дитячі роки. Після смерті батька, у 1906 р., сім´я перебралася до Москви. Жили сутужно, але майбутньому поетові вдалося закінчити гімназію. Далі — захоплення соціалізмом, зближення з лівими, підпільна робота і арешти, революція. Післяреволюційні роки, заповнені поезією і боротьбою за ствердження в масах соціалістичних ідей. Поїздки за кордон, кохання, трагічне самогубство у 1930 р.

Поетична творчість В. Маяковського розпочинається близько 10-х років XX ст., і як поет він формується під впливом кола футуристів, до якого належав разом із Д. Бурлюком, О. Кручених, В. Хлєбніковим та іншими. У 1912 р. разом з ними він видає альманах «Ляпас суспільному смакові», що являв собою маніфест російського футуризму. Разом з іншими поетами-футуристами Маяковський закликає до революції в мистецтві, пророкує загибель старої культури і розквіт нової «машинної» цивілізації, бере активну участь у публічних виступах футуристів, які епатують слухачів свідомо акцентованою грубістю, нігілізмом, антиестетиз- мом і майже завжди закінчуються скандалом, а інколи й бійкою та втручанням поліції.

Ораторський тон, публіцистична підкресленість змісту, зверненість до широкої читацької аудиторії, а не до вибраного кола однодумців, — це ті риси, які повною мірою характеризують уже ранню поезію (до 1917 р.) В. Маяковського. Пафос ранньої поезії Маяковського переважно критичний. У його основі самоствердження і самовияв ліричного «Я» поета, яке вступає у конфлікт зі своїм оточенням, виявленим переважно в образах «старого світу» з його типово міщанським, самозадоволеним ставленням до життя («А ви змогли б?», «Нате!», «Вам!», «Нічого не розуміють»).

А ви змогли б? (1913). Один з найбільш відомих і водночас показових для ранньої лірики Маяковського вірш, який яскраво ілюструє визначеність його тогочасної проблематики. У цьому коротенькому вірші виявлені щонайменше три головні мотиви його ранньої лірики. Насамперед, це мотив міста і, ширше, мотив нової міської «машинної», за висловом футуристів, цивілізації. Місто уявляється поетові немовби в подвійному світлі. З одного боку, воно асоціюється з образом страшного пекла, в якому страждають люди («Пекло міста»), в якому людині — «лиф души расстегнули» і «тело жгут... кричи, не кричи» («З вулиці у вулицю»). З іншого боку, в його віршах звучать інтонації захоплення атмосферою міського життя і побуту, з яким футуристи пов´язували майбутнє людства. Його вражають сучасні міста, громади будівель, вулиць, площ, неонові вітрини і вогні реклами, невпинне і галасливе снування вулицями міста різноманітних транспортних засобів, дивують «флейта золоченой буквы» («Ви-

ріскам») і «зрачки малеванных афиш» («Театри»). Саме в контексті цього захоплення j прочитуються асоціативні образи «карти буднів», «рибин на вивісках строкатих» і заключне риторичне запитання: «А ви ноктюрн змогли б заграти на флейті заржавілих ринв?» Стихія міста, вулиці вимагає, на думку поета, нових слів, нової мови, старі поетичні засоби тут неприйнятні. Ще з більшою очевидністю у Маяковського цей мотив зазвучить у поемі «Хмарина в штанах»:

Пока выкипячивают, рифмами пиликая, Из любвей и соловьев какое-то варево, Улица корчится безъязыкая — Ей нечем кричать и разговаривать.

3 образом флейти може бути співвіднесений другий важливий смисловий мотив твору. Образ флейти — це загальновживана на час Маяковського метафора поезії. Образ флейти, вживаний у цьому значенні, трапляється в цілій низці творів поетів — сучасників Маяковського. Мотивом флейти Маяковський створює образ власної поезії, яка мислиться ним як альтернатива традиційній абстрагованій від реального життя з його злободенними проблемами ліриці символістів і акмеїстів.

Третій мотив — декларація власних принципів поетичного мистецтва, поданих через своєрідне футуристичне бачення. У цій декларації передусім відчутна полеміка з акмеїстами. Якщо настанови акмеїстів вимагали від поета чіткості, зрозумілості, ясності зображення, «обережного», так би мовити, і виваженого поводження з фарбами слова, то футуризм, з точки зору Маяковського, вводить у поезію нові принципи і прийоми зображення.

Послухайте! (1914). У вірші, побудованому як монолог ліричного героя, риторично звернений до невизначеного адресата, звучать життєстверджувальні, «прометеївські» мотиви. Проблематику вірша найчастіше тлумачать як декларацію загальної світоглядної позиції поета. Як доказ, наводять заявлений тут елемент активної громадської позиції, мотиви заперечення зашкарублого, «беззоряного світу», величі і благородства душевних поривань людини, сила яких здатна «запалювати зірки» (не з егоїстичних міркувань, а тому, що цього потребує інша людина), мотиви бунтарства (людина тут поставлена майже на рівень Бога, його можливостей). Як одне з можливих літературних джерел вірша наводять твір французького поета-символіста Франсі- са Жамма «Молитва на отримання зірки», з яким, як гадають, вірш Маяковського вступає в полеміку:

Улітку 1915 р. до Маяковського приходить, за висловом поета, «громада- любов», коли він познайомився з Лілією Юріївною Брік. Активна фаза їхніх любовних стосунків триватиме до середини 20-х років і знайде відображення в багатьох поетичних творах Маяковського: поеми «Флейта-хребет», «Люблю», «Про це», велика кількість ліричних творів, серед яких і «Лілічко! Замість листа...».

«Лілічко! Замість листа...» (1916). Вірш був написаний, коли любовний роман Маяковського і Лілі Брік ще не був закінчений, але вже з цього твору постає тінь складних, драматичних взаємин між поетом та його коханою.

Пізня творчість Маяковського, під якою прийнято розуміти творчість радянського періоду, у площині формальних пошуків та художніх здобутків у цілому не поступається раннім віршам, тоді як зміст цьогочасних поезій фактично зливається із пропагандою ідеологічних гасел правлячого режиму.

Утім, ідеологія не витісняє остаточно поезію з віршів Маяковського, як і раніше, його громадянська лірика вміщує в себе елементи іноді дуже їдкої сатири — тепер переважно на бюрократизм нової чиновницької машини (п´єси «Клоп» і «Баня»)-, тему поета і поезії; любовну лірику (зв´язану з почуттями поета до Тетяни Яковлевої, російської емігрантки, в яку Маяковський закохався в Парижі («Я ж навек любовью ранен: еле-еле волочусь») і якій присвятив вірші «Лист товарищу Кострову з Парижа про суть кохання», «Лист Тетяні Яковлевій»).

Подальша доля Маяковського склалася трагічно. Незважаючи на свій статус пролетарського поета, членство в ЛЕФі (Лівий Фронт Мистецтв), а потім і в найбільш радикальному літературному угрупованні РАПП (Російська асоціація пролетарських поетів), Маяковський поступово потрапляє в літературну, а далі й ідеологічну ізоляцію. Драматизм становища Маяковського спричинив глибоку душевну кризу, наслідком якої стало самогубство. Його смерть сколихнула країну і викликала значний суспільний резонанс, але впродовж п´яти наступних років ім´я поета було практично викреслено з літератури. І лише в 1935 р., після відомої резолюції Сталіна «Маяковський був і залишається кращим, найталановитішим поетом нашої радянської епохи...», поет був реабілітований, а надалі й канонізований як найвизначніший із радянських поетів.

Велика заслуга Маяковського як поета полягає в тому, що він виступив як справжній реформатор поетичної мови і форм ритмічної організації російського вірша. Значимість цих новаторських перетворень може бути зіставлена з тими реформами, які свого часу здійснили в російській поезії В. Тредіаковський і М. Ломоносов у XVIII ст. та М. Некрасов у XIX ст.

Основні принципи нової поетичної мови, що втілювались у його віршах, Маяковський обгрунтував і теоретично — у своїх численних статтях.

Загальна настанова на прозаїзацію поетичного мовлення спричинила реформування форм її ритмічної організації. Маяковський продовжив слідом за символістами та акмеїстами впровадження в російську поезію принципів тонічного віршування, в якому ритмічною одиницею повторності виступає не стопа (як у силабо-тоніці), а специфічна фразова одиниця. Якщо ритміка силабо-тонічного вірша надає мові мелодійності і наспівності, то тонічний ритм, який сприяє інтонаційній виділеності слів у потоці мовлення, навпаки, зближує мову вірша з прозою. Для того, щоб ще більше посилити інтонаційну виділеність окремого слова Маяковський будує свої вірші у формі сходинок, виносячи слова і їх групи в окремі рядки, що посилює їх смислову вагу та забезпечує розподіленість та точність смислових вражень.

Маяковський запровадив у поезію нові види римування (римуючи початки поетичних рядків, кінець попереднього і початок наступного, кінцеві слова рядків з словами з середини рядків і т. д.), а також обгрунтував смислову функцію рими як такої позиції вірша, на яку повинне виноситись найбільш важливе в смисловому відношенні слово рядка.

ПОСЛУШАЙТЕ!

Послушайте!

Ведь, если звезды зажигают — значит — это кому-нибудь нужно? Значит — кто-то хочет, чтобы они были? Значит — кто-то называет эти плевбчки жемчужиной?

И, надрываясь в метелях полуденной пыли, врывается к Богу, боится, что опоздал, плачет,

целует ему жилистую руку, просит

чтоб обязательно была звезда! — клянется —

не перенесет эту беззвездную муку! А после

ходит тревожный,

но спокойный наружно.

Говорит кому-то:

«Ведь теперь тебе ничего?

Не страшно?

Да?!»

Послушайте! Ведь, если звезды зажигают —

значит — это кому-нибудь нужно? Значит — это необходимо, чтобы каждый вечер над крышами

загоралась хоть одра звезда?!

ПОСЛУХАЙТЕ!

Послухайте!

Якщо зірки засвічують — Отже — це кому-небудь потрібно? Отже — хтось бажає, щоб вони були? Отже — хтось називає ці плювочки перлиною?

І, надриваючись в завірюхах полудневого пилу, вривається до Бога, боїться, що запізнився, плаче,

цілує йому жилаву руку, просить —

щоб обов´язково була зірка! — присягається —

що не витримає цю темну муку! А потім

ходить стурбований та спокійний зовні. Комусь говорить: «Тепер тобі нічого? Не страшно? Так?!» Послухайте! Якщо зірки засвічують —

Отже — це кому-небудь потрібно? Отже — це необхідно, Щоб кожний вечір над покрівлями спалахувала хоч одна зірка?!

(Перекл. з рос. О. Ніколенко)

А ВЫ МОГЛИ БЫ?

Я сразу смазал карту будня, плеснувши краску из стакана: я показал на блюде студня косые скулы океана. На чешуе жестяной рыбы прочел я зовы новых губ. А вы

ноктюрн сыграть могли бы

на флейте водосточных труб?

1913

А ВИ ЗМОГЛИ Б?

Я вмить закреслив карту буднів, хлюпнувши фарбами зі склянок. Відкрив я в холодці на блюді вилицюватість океану. З рибин на вивісках строкатих читав я губ нових порив. А ви ноктюрн змогли б заграти на флейті заржавілих ринв?

(Перекл. з рос. П. Воронька)

ЛИЛИЧКА!

(вместо письма) Дым табачный воздух выел. Комната —

глава в крученыховском аде. Вспомни — за этим окном впервые

руки твои, исступленный, гладил.

Сегодня сидишь вот,

сердце в железе.

День еще —

выгонишь,

может быть, изругав.

В мутной передней долго не

влезет

сломанная дрожью рука в рукав. Выбегу,

тело в улицу брошу я.

Дикий,

обезумлюсь,

отчаяньем иссечась.

Не надо этого,

дорогая,

хорошая,

дай простимся сейчас,

Все равно

любовь моя —

тяжкая гиря ведь —

висит на тебе,

куда ни бежала б.

Дай в последнем крике выреветь

горечь обиженных жалоб.

Если быка трудом уморят —

он уйдет,

разляжется в холодных водах.

Кроме любви твоей,

мне

нету моря,

а у любви твоей и плачем не вымолишь отдых. Захочет покоя уставший слон — царственный ляжет в опожаренном песке.

Кроме любви твоей, мне

ЛІЛІЧКО!

(замість листа)

Дим тютюновий повітря виїв. Кімната —

Крученихівського пекла уривок. Згадай-но — за цим вікном уперше

руки твої, нестямний, пестив. Сьогодні сидиш от, серце в залізі. День іще — виженеш,

висваривши, мабуть. У тьмяній прихожій ніяк не влізе

зламана дрожем рука в рукав. Вибіжу,

тіло у вулицю кину я. Дикий, знетямлюсь, відчаєм посічений. Не треба цього, моя люба, хороша,

попрощаємось зараз. Все одно — кохання моє жорном важким висить на тобі, куди б не втікала.

Дозволь же востаннє криком виревти образи болючі та гіркі мої жалі. Як віл від праці знеможеться, він піде,

розляжеться в холодних водах. Крім кохання твого, для мене немає моря,

а в кохання твого й плачем не

вимолиш відпочинку.

Захоче спокою втомлений слон —

величний, ляже в пісок

розжарений.

Крім кохання твого,

для мене

нету солнца,

а я и не знаю, где ты и с кем. Если б так поэта измучила, он

любимую на деньги б и славу выменял, а мне

ни один не радостен звон, кроме звона твоего любимого имени.

И в пролет не брошусь, и не выпью яда, и курок не смогу над виском нажать. Надо мною, кроме твоего взгляда, не властно лезвие ни одного ножа. Завтра забудешь, что тебя короновал, | что душу цветущую любовью выжег,

и суетных дней взметенный карнавал

растреплет страницы моих книжек... Слов моих сухие листья ли заставят остановиться, жодно дыша?

Дай хоть

последней нежностью выстелить твой уходящий шаг.

26 мая 1916 г. Петроград

немає сонця,

а я й не знаю, де і з ким ти. Якби так поета змучила, він

кохану на гроші і славу б виміняв, а для мене

жоден дзвін не на радість, крім дзвону твого любого імені.

І з вікна не викинусь,

й отрути не вип´ю,

і курок не зможу біля скроні

натиснути.

Наді мною,

крім твого погляду,

лезо жодного ножа не владне.

Завтра забудеш,

що коронував тебе,

що душу квітучу коханням

випік,

і суєтних днів звихрена метушня

розшарпає сторінки моїх збірок... Чи ж слів моїх листя сухе зупинитися змусить, жадібно дихаючи?

Дозволь хоча б

останньою ніжністю вистелити твої затихаючі кроки.

(Перекл. з рос. І. Римарука)

Рекомендована література

1. Владимиров С., Молдавский Д. Вл. Маяковский. Биография. — Л., 1974.

2. Катанян В. Маяковский: Хроника жизни и деятельности. — М., 1985.

3. Михайлов А. Мир Маяковского. — М., 1990.

4. Перцов В. Маяковский: Жизнь и творчество: В 3 т. — М., 1976.

5. Февральский А. Встречи с Маяковским. — М., 1971.

6. Харджиев Н., Тренин В. Поэтическая культура Маяковского. — М., 1970.