В умовах наростання роздробленості Русі і зовніш­ньої небезпеки наприкінці XII — початку XIII ст. пристрасно пролунало «Слово» і «Моління» Данила Заточника. Напередодні татаро-монгольської навали на Русь він із тривогою писав: «Не дай же, Господи, в полон землі нашій язиком (тобто народом), не знаючим Бога». Автор твору (у двох частинах) знаходиться у в´язниці і звертається до великого князя з проханням захистити його від утисків і звільнити з ув´язнення. Лиха Данила і всіх «сиріт» — від сваволі бояр, князівських слуг, багатіїв. Усі свої надії він пов´язує з освіченим, мудрим єдиновладдям. «Краще один смислен, — пише давньоруський мислитель, — паче десять во-лодіющих гради властелін без ума». Мудре правління — благо для держави, запорука її могутності. «Яко ж дуб кріпиться без­ліччю коренів, тако и град наш твоєю державою». «Кораблю глава кормник, а ти, княже, людям своїм. ...Женам глава муж, а мужам князь, а князям Бог». Такою бачить природу влади За­точник.

Єдиновладдя князя, на його думку, послабляють «лукаві», думські бояри. «Не корабль топить людей, — застерігає Заточ­ник, — але вітр: тако ж і ти, княже, не сам владієш, в журбу введуть тя думці твої». Багаті бояри, боярська самоправність засуджуються автором «Слова»: «...Боярин багатий й сильний і він на князя свого мислить все зле». «Лукавим» радникам він протиставляє «мудрого мужа», «розумного боярина» не за знатні­стю походження, а за освітою і розумом. Вони приносять славу і державі, і самому князю. Такі радники будуть діяти «по правді» і справедливості.

Важливим елементом великокнязівської влади і безпеки кра­їни Заточник вважає наявність «множества воїв». Запорукою діє­здатності влади є «царська гроза», як проти зовнішніх ворогів, так і проти тих, хто творить беззаконня. Він закликає князя до зваженої політики, захисту слабких і знедолених. Нагадує, на­род — джерело князівського багатства і могутності.

Отже, підтримка Заточником сильної великокнязівської влади передбачає обмеження влади місцевих феодалів. Пізніше до його твору будуть звертатись інші мислителі середньовічної Русі.

Висновки

Таким чином, ідейні традиції Київської Русі спи­ралися на державотворчі процеси, відбивали інтереси реального політичного життя. Київські мислителі виступали на підтримку великокнязівської влади, централізованої держави — єдино мо­жливих в тих умовах. Іларіоном, Нестором, Мономахом, Заточ­ником розроблені критерії ідеального правителя — моральні (по­вна відповідність особистих якостей нормам християнської етики), юридичні (дотримання законності як у придбанні вла­ди, так і в способах її реалізації), політичні (уміння забезпечити управління країною, мир із сусідами, союз з церквою, ефектив­ну соціальну політику і т. д.). Важливими результатами були чі­тко сформульовані принципи політичної влади, її мети і рамки, обмежені нормами звичаїв і писаним правом («правдою»). По­літична думка утверджувала і розвивала ідеї про природу влади і права, ролі законності, справедливості, милосердя в державі. Під впливом античної літератури тут починають проростати раціо­налістичні і гуманістичні ідеї.

Принципи політики, права, моралі закріпилися й в афориз­мах, прислів´ях і приказках, що побутували в Київській Русі: «Багатим усі люди друзі», «Хто багатьом страшний, той буде багатьох боятися», «Заздри не тому, хто більшої влади домігся, а тому, хто добре з похвалою залишив її», «Божевільна влада бу­ває причиною зла», «Хто хоче іншими керувати, нехай спочатку навчиться володіти собою» та ін.