Правові уявлення, звичаї — найдавніші джерела права в житті суспільства, його перші скріпи. Як стверджують істори­ки, давня людина сучасного типу з´явилася на території ниніш­ньої України не менш мільйона років тому. Розквіт родової об­щини, її самоврядування відбувається тут в IV—III тис. до н. є. Археологічні знахідки з трипільських поселень свідчать про скла­дний світогляд, вірування, високу культуру землеробства, при­кладного мистецтва. У родових общинах виникає і підсилюєть­ся роль звичаїв, правил і обов´язків їх членів. Правові звичаї укореняються в нормах поведінки, в т. ч. каральних, застосову­ваних громадами або патріархами. Пізніше домінантами гро­мадської організації племен виступали норми-звичаї, які стають нормами неписаного права. Вони спиралися на релігійні предпи­сания, правила моралі, загальне уявлення про добро і зло.

Літописець «Повісті временних літ» називає перших полян-ських князів — Кия, Щека і Хорива, величає їх «чоловіками муд­рими і розумними». Поляни, древляни, дреговичі, словени, по­лочани, кривичі й ін. — усі ці племена, відзначав літописець, «мали свої звичаї, і закони своїх батьків, і перекази, і кожні — свої зви­чаї». Літописець фіксує перші кроки до спільнослов´янської дер­жавності з VI ст. В результаті тривалого процесу політичної, еко­номічної, етнокультурної консолідації східнослов´янських племен на рубежі VIII — IX ст. виникає державне об´єднання Русь, Руська земля з центром у Києві. Проблеми єдності, посилення велико­князівської влади, незалежності держави стають провідними в по­літичному житті і літературі Київської Русі.

Отже, найважливішими передумовами виникнення і розви­тку політико-правової думки на Русі були, по-перше, правовий досвід народу, у процесі нагромадження якого відбувалася трансформація звичаїв у норми права, правила поведінки і спілку­вання людей. Джерелами права, правових ідей були повчальні міфи, легенди, що відображали давній досвід, а також норми-приписи і норми-заборони язичницької релігії.

По-друге, визначальний вплив на політичну думку в авто­хтонного населення Русі очевидно справляли об´єднуючі чин­ники племінних утворень, поява політичних інститутів влади. Давньоруська політико-правова думка стимулювалася активним політичним життям — вічовими зборами, з´їздами і нарадами удільних князів, законотворчістю — появою текстів «Руської Правди», «Статуту» Володимира Мономаха, «Правди Ярослави-чів», підготовкою міжнародних договорів і т.п.

По-третє, на розвиток політико-правової думки в Київській Русі вирішальний вплив справили також введення християнства і поширення писемності. З їх поширенням стають відомі і вико­ристовуються норми канонічного і східно-римського права, по­літичні традиції Візантії. Прийнявши нову віру, князь Володи­мир не обмежився тим, що «нача ставити по містах церкви», як свідчить літописець, але і став він у знатних людей дітей забира­ти «і віддавати їх у вчення книжне». Через два-три десятиліття вчення дітей грамоті стало справою звичною.

З прийняттям візантійсько-православного обряду, Русь за­своювала християнські звичаї й обряди, сформульовані в Біблії норми і принципи людського співжиття. Політико-правова ду­мка на Русі, зафіксована в письмових джерелах, набуває теоло­гічної форми, керується християнськими концепціями історії людства, природи права, держави, влади, політики, етики.