Україна через високий рівень концентрації промислового виробництва та сільського господарства, внаслідок використання природних ресурсів протягом десятиріч перетворилася в одну з найнебезпечніших в екологічному відношенні країн. Нинішня екологічна ситуація в Україні характеризується як глибока еколого-економічна криза, котра зумовлена закономірностями функціонування адміністративно-командної економіки колишнього СРСР. Нарощування продуктивних сил здійснювалося практично без врахування екологічних наслідків, панував відомчий, споживацький підхід до розміщення нових виробництв. Було допущено серйозних помилок в організації комплексного використання природних ресурсів, недостатня увага приділялася управлінню охороною природи та контролю якості природного навколишнього середовища.

Україні притаманні такі екологічні проблеми, як кислотні дощі, транскордонне забруднення, руйнування озонового шару, потепління клімату, накопичення відходів, особливо токсичних та радіаційних, зниження біологічного різноманіття. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року з її величезними медико-біологічними наслідками спричинила в Україні ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

Протягом останніх років у стані здоров´я населення намітився ряд негативних тенденцій, певною мірою пов´язаних з незадовільними екологічними обставинами. В Україні з 1991 року відсутній природний приріст населення, а тривалість життя на 6 років нижча, ніж у розвинутих країнах.

Глибоке занепокоєння викликає стан природних ресурсів.

Як відомо, капітал складається з трьох компонентів; природно-ресурсного, фізичного і людського. Природно-ресурсний потенціал (ПРП) — це сукупність усіх можливостей, засобів, джерел, що можуть бути мобілізовані, використані для досягнення поставленої мети. Ресурси — це джерела, передумови отримання необхідних для людей матеріальних і духовних благ, які можна реалізувати за існуючих технологічних і соціально-економічних відносин. Розрізняють матеріальні, трудові, природні, фінансові та інші види ресурсів [18].

Із загального обсягу ПРП України 44,4 % припадає на земельні ресурси, 28,3 — мінеральні, 13,1 — водні, 9,5 — рекреаційні, 4,2 — лісові, 0,5 % — на біологічні ресурси.

Природні ресурси класифікують як за їх місцем у природних системах, так і за особливостями господарського використання. За останнім показником їх поділяють на ресурси для виробничої і невиробничої сфер, локальні (місцеві), національні (державні), глобальні (світові); вивчені, виявлені та прогнозовані.

Згідно із зробленими у 80-ті роки підрахунками, Україна, займаючи 3 % території колишнього Радянського Союзу, володіла 13 % його ПРП.

Таблиці 3.1—3.3 демонструють величезні інвестиції на охорону навколишнього природного середовища та введення потужностей для захисту довкілля.

Земельні ресурси. Земля — основний ресурс сільськогосподарського виробництва. Водночас вона забезпечує умови для функціонування всіх інших галузей народного господарства. Земельні ресурси універсальні. Адже на основі їх використання формується близько 95 % загального обсягу продовольчого фонду і дві третини товарів споживання. Частка земельних ресурсів у складі продуктивних сил країни перевищує 40 %.

Важливим показником земельних ресурсів є забезпеченість населення орними землями. Загалом на одного жителя України припадає 0,65 га. За областями ці показники різні. Якщо в Донецькій області він становить 0,13 га, то в

Таблиця 3.1. Інвестиції в основний капітал на охорону навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів

Показник	1995	2000	2001	2002	2003
	млрд крб мли гри
Інвестиції в основний капітал на охорону навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів (у фактичних цінах)	24665,5	372,6	468,6	518,5	864,3
індекси інвестицій в основний капітал, відсотків до попереднього ´ року	81,5	125,9	110,2	105,3	159,5

Таблиця 3.2. Введення в дію окремих потужностей для охорони навколишнього природного середовища

Показник	1985	1990	1995	2000	2001	2002	2003
Станції для очищення стічних вод, тис. м3 за добу (стічної води)	728	343	131	74	225	33	56
у тому числі
для очищення стічних вод на діючих підприємствах	358	159	20	22	6	10	39
очищення комунальних стічних вод	321	177	Ш	52	219	22	17
І Системи оборотного І водопостачання, тис.м3 за добу (оборотноїводи)	7900	379	8693	20	2	27	4
Установки для уловлювання та знешкодження шкідливих речовин 3 відхідних газів, тис. м3 газу за годину	3786	3710	1090	916	3896	1205	158
Підприємства і полігони з утилізації, знешкодження і захоронения токсичних промислових, побутових Ті ІНШИХ відходів, тис. т		і	7	56	9	45 [

Таблиця 3.3. Структура інвестицій в основний капітал на охорону навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів за напрямами, %

Напрям	1995	2000	2001	2002	2003
Всього	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
у тому числі за напрямами:
на охорону та раціональне використання водних ресурсів	46,4	50,9	43,4	42,4	45,9
охорону атмосферного повітря	26,9	11,5	21,0	17,4	19,6
охорону та раціональне використання земель	11,4	15,3	14,9	22,8	14,1
охорону та раціональне використання природних рослинних ресурсів	0,0	0,7		0,1	0,5
охорону та раціональне використання мінеральних ресурсів	8,5	18,4	13,8	12,6	8,9
охорону та збереженняприродно-заповідногофонду			0,0	0,3	0,1
раціональне використання, зберігання та знешкодження відходів виробництва та побутових відходів	6,3	3,1	6,7	4,0	6,2
охорону і раціональне використання ресурсів тваринного світу	0,5	0,1	0,2	0,4	0,4
інші витрати	0,0	0,0	0,0	0,0	4,3

Херсонській — 1,48 га. Цей показник значно перевищує середньо-український у Кіровоградській (1,45), Чернігівській (1,09) і Миколаївській (1,28) областях.

Площа України становить 0,5 % загальної площі поверхні суші. Україна займає 6 % європейського субконтиненту. На одного жителя припадає 1,2 км2.

Географічне положення України надзвичайно вигідне. Вона розташована на перехресті шляхів із Європи в Азію і з Північної Європи в Південну. Україна входить до шести країн

світу з найбільшою площею оброблюваних земель (США — 190 млн га, Індія — 160, Росія — 130, Канада — 46, Казахстан — 36, Україна — 34 млн га). За забезпеченістю ріллею в розрахунку на одного жителя Україна має один з найвищих показників. Якщо у Великій Британії цей показник становить 0,12 га, в Європі — 0,26, у світі — 0,29, то в Україні — 0,78 га.

Особливість земельних ресурсів полягає в тому, що верхній тонкий шар землі — ґрунт — має природну родючість і здатен забезпечувати рослини компонентами, необхідними для їхнього життя. Світовий досвід переконує, що при розумному використанні землі її родючість не погіршується.

Ефективне використання ґрунтів є основним фактором виробництва продуктів харчування і поліпшення економічного стану населення країни. Ґрунтовий покрив відіграє важливу екологічну роль у підтриманні складного механізму функціонування біосфери.

Особливістю земельних ресурсів є також те, що їх не можна замінити іншими ресурсами, вони мають використовуватись лише там, де розміщуються. Отже, земельні ресурси — це територіальні ресурси. За експертними оцінками, при раціональній структурі землекористування і відповідному науковому та ресурсному забезпеченні Україна здатна виробляти продуктів харчування на 140—146 млн осіб. У 1990 р. частка України у світових обсягах виробництва становила 20 %. За обсягами вирощування пшениці вона посідала сьоме місце (після Китаю, США, Індії, Росії, Франції та Канади), жита і ячменю — п´яте, картоплі — четверте, за вирощуванням цукрових буряків — Друге (після Франції).

Землю завжди називали годувальницею, бережливе ставлення до неї зумовлене багатьма морально-етичними нормами. Грунти — не лише джерело поживних речовин для рослин, середовище проживання деяких тварин; це унікальне природне утворення, до складу якого входять мінерали, пе-регнилі залишки рослин, коріння, мікроорганізми і тварини. До складу ґрунтів входять також вода і гази. Будь-який вплив на ґрунти позначається на всій природі і, навпаки, зміни природних умов зумовлюють значні зміни ґрунтів.

Тісний зв´язок живих організмів з неживими складовими ґрунтів дає підставу вважати ґрунти особливим природним утворенням, перехідним між живим і неживим.

На процес ґрунтоутворення істотно впливають клімат, рослинність і рельєф. Тому в кожній біокліматичній зоні наявні свої ґрунти.

Внаслідок інтенсифікації господарської діяльності людини дедалі більша частина території суші трансформується в антропогенні ландшафти, тобто територіальні комплекси, істотно змінені людиною. Антропогенні ландшафти займають близько 40 % площі суші. До них віднесено також сільськогосподарські ландшафти — пасовища, ріллю, сади, плантації, сіяні луки, які становлять 34 % території світу.

Землі промислового та міського призначення (зокрема й наземні комунікації, розробки мінерально-сировинних ресурсів) становлять 12 % території. Площа суші, на якій розміщений антропогенний бедленд (землі, що зазнають ерозії, засолення, заболочування), становить 3 %.

Сільськогосподарський ландшафт, або, як його ще називають, агроландшафт, серед усіх видів ландшафтів посідає особливе місце. Це пов´язано з тим, що він забезпечує виробництво понад 90 % продуктів харчування і за площею є найбільшим серед усіх антропогенних систем. Від стану і продуктивності цієї системи залежить добробут населення. До речі, у світі агроландшафти займають понад 4 млрд га, з яких рілля становить 37,5 %.

В одній і тій самій природній зоні на різних формах рельєфу різним є і рослинний світ, і ґрунтові води розміщуються на різній глибині. Це зумовлює різноманіття ґрунтів навіть в одній природній зоні. В лісостеповій зоні ґрунти дерново-підзолисті, в заболочених низинах — торф´яно-глеєві, в долинах — дерново-лугові.

Переважають в Україні родючі чорноземи, темно-сірі лісові та лугові ґрунти (становлять 2/3 території). Втративши за роки експлуатації від 20 до 50 % гумусу, чорноземи продовжують залишатись найбільш родючими і цінними землями. Усього на території нашої держави налічується близько 650 видів ґрунтів, а загальна кількість ґрунтових відмін становить кілька тисяч. Зокрема, на території Прикарпаття переважають кислі, дерново-підзолисті, глеєві та суглинкові ґрунти. На Поліссі переважають дерново-підзолисті ґрунти (до 70 % території). Обробляється тут близько третини загальної території.

Для використання ґрунтів у сільському господарстві важливим є поєднання їх з кліматичними умовами. Найбільш сприятливе таке поєднання в лісостеповій зоні (займає майже ЗО % території), особливо там, де переважають типові чорноземи та сірі опідзолені ґрунти.

Найродючіші землі — чорноземи — характеризуються наявністю високого біопродуктивного потенціалу. Вони зосереджені в центральній частині України, зокрема на Волино-Подільській та Придніпровській височинах, на лівобережжі Дніпра. Однак через неналежне відновлення потужність родючого шару українського чорнозему, відомого своєю природною родючістю, останнім часом зменшується.

На півдні України, на території, що прилягає до Чорного та Азовського морів, поширені темно-каштанові, рідше — каштанові ґрунти. У степовій частині зустрічаються також солонці та солончаки.

Ґрунти відіграють важливу роль у житті суспільства, біосфери. Вони "видихують" в атмосферу вуглекислий газ, обсяги якого в кілька разів перевищують обсяги цього газу, що їх виділяють усі підприємства світу разом. Цей газ поглинається рослинами і використовується у процесі утворення нового рослинного покриву, листя.

Незважаючи на те, що ґрунти в Україні загалом характеризуються високою природною родючістю, а при належному веденні землеробства забезпечують отримання високих і стабільних урожаїв, вони потребують правильного, раціонального використання, що на практиці зустрічається рідко (табл. 3.4) [23].

Таблиця 3.4. Порушення і рекультивація земель в Україні, тис. га

Показник	1985	1990	1995	2000	2001	2002	2003
Порушено земель	18,7	17,0	3,5	1,9	2 2	1.5	3,5
Відпрацьовано земель	17,9	16,4	4,6	2,8	2,6	3,6	2,0
Рекультивовано земель	22,0	19,2	8,4	3.7	2,6	2,8	1.9
у тому числі під ріллю	10,0	8,9	1.5	1,5	0,8	0.7	0,5

Примітка. На кінець 2003 р. площа порушених земель становіть 162,2 тис. га, відпрацьованих — 42,8 тис. га.

Не всі ґрунти нині використовуються в сільськогосподарському виробництві. У світі ріллєпридатні ґрунти становлять 32 млн км2 (це близько 22 % суші планети, не покритої льодовиками), а обробляється лише 15 млн км2 (11 % суші). Однак це не означає, що нині існує реальна можливість розширити цю площу. Адже чимала площа земель перебуває під об´єктами несільськогосподарського призначення (під дорогами, лініями зв´язку, об´єктами промислових підприємств, рекреаційної сфери тощо). Лише для внутрішньогосподарського будівництва, інших невиробничих потреб займається 5—7 % загальної площі продуктивних земель.

Великі площі продуктивних земель втрачаються також унаслідок природних процесів (ерозії ґрунтів, дефляції (видування), засолення тощо).

В Україні нормативи відведення земельних ділянок для потреб промисловості, транспорту, енергетики в 2,6—2,7 раза перевищують нормативи, прийняті в країнах Західної Європи. Великі площі зайняті відходами виробництва, відвальними породами. У 1997 р. обліковано понад 166 тис. відпрацьованих у процесі розробки, переробки і проведення геологорозвідувальних робіт покладів рудних і нерудних копалин. У зонах впливу водосховищ підтопленню до 500 тис. га сільськогосподарських земель. А всього недостатньо ефективно використовується 2,4 млн га земель, що перебувають під водою. Інтенсивність використання земель у різних регіонах, як свідчать розрахунки академіка Л. Новаковського, різна (табл. 3.5). За останні три десятиліття площа ріллі з розрахунку на одного жителя зменшилась майже на третину.

До проблеми розширення площі під ріллю фахівці радять підходити зважено. Адже не лише вирубування лісів" а навіть розорювання чагарникових ландшафтів веде до ерозії ґрунтів.

Нині у США вирощується половина світового експортного зерна. У цій країні великі обсяги виробництва, як і висока продуктивність праці, досягаються головним чином завдяки високому рівню механізації землеробства. У США 3,4 млн сільськогосподарських працівників обробляють 600 млн га — площу, що дорівнює землеробським площам чотирьох країн — Китаю, Індії, Пакистану і Бангладеш.

Водночас родючість ґрунтів малих господарств з обмеженою механізацією вища, ніж на великих високомеханізова

Таблиця 3.5. Інтенсивність використання земель (суходолу) України

Назва адміністративного утворення, зони	Індекси
	сільгосп-ОСВОЄНОСТІ	1 розораност	і 1 лісистості	урбанізованої та індустріальної території
Автономна Республіка Крим	0,75	0,51	0,12	0,08
Донецька обл.	0,78	0,64	0,07	0,10
Дніпропетровська обл.	0,83	0,70	0,06	0,08
Запорізька обл.	0,88	0,75	0,04	0,03
Кіровоградська обл.	0,86	0,75	0,07	0,03
Луганська обл.	0,73	0,53	0,12	0,07
Миколаївська обл.	0,87	0,73	0,05	0,04
Одеська обл.	0,83	0,68	0,07	0,04
Херсонська обл.	0,82	0,73	0,06	0,03
Степ	0,82	0,67	0,07	0,06
Вінницька обл.	0,78	0,67	0,14	0,03
Київська обл.	0,64	0,53	0,24	0,06
Полтавська обл.	0,80	0,67	0,10	0,04
Сумська обл.	0,73	0,56	0,19	0,03
Тернопільська обл.	0,78	0,65	0,15	0,04
Харківська обл.	0,79	0,64	0,14	0,05
Хмельницька обл.	0,78	0,62	0,14	0,04
Чернівецька обл.	0,60	0,43	0,32	0,05
Черкаська обл.	0,75	0,66	0,17	0,03
Лісостеп	0,74	0,60	0,18	0,04
Волинська обл.	0,54	0,35	0,34	0,04
Житомирська обл.	0,54	0,41	0,35	0,04
Закарпатська обл.	0,37	0,15	0,57	0,04
Івано-Франківська обл.	0,46	0,3/	0,47	0,06
Львівська обл.	0,60	0,40	0,32	0,08
Рівненська обл.	0,48	0,34	0,40	0,04
Чернігівська обл.	0,68	0,48	0,23	0,04
Полісся	0,52	0,35	0,38	0,05
Україна	0,72	0,57	0,18	0,05

них фермах США і Канади. Це означає, що потрібно максимально використовувати закономірності ґрунтового і циклічного обміну речовин у біосфері.

Проблема раціонального використання земельних ресурсів є нині вкрай актуальною. Недостатнє внесення добрив погіршує стан ґрунтів, знижує їх родючість, зокрема чорноземів. Під впливом численних обробок ґрунтів важкою технікою погіршується їхній во дно-повітряний режим, що також негативно позначається на родючості. Тому для збереження землі потрібно забезпечити належне її використання.

В табл. 3.6 наведено структуру інвестицій в основний капітал на охорону і раціональне використання земель.

Таблиця 3.6. Структура інвестицій в основний капітал на охорону і раціональне використання земель, %

Напрям	1995	2000	2001	2002	2003
Всього	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
у тому числі:
на протиерозійні гідротехнічні споруди	11,3	5,0	2,3	5,9	23,5
протисельові, протизсувні, протилавинні споруди	23,2	8,4	12,8	10,0	8,0
берегоукріплювальні споруди	40,1	10,5	51,4	26,4	35,9
терасування крутих схилів	0,2	0,3	0,0	2,1	2,7
створення захисних лісових смуг	0,1	0,1	0,0	0,0	0,1
рекультивація земель	6,8	14,3	13,4	20,2	20,1
інші витрати	18,3	61,4	20,1	35,4	9,7

Водні ресурси. Серед природно-ресурсного потенціалу важлива роль відводиться воді.

Водні ресурси — один з найважливіших факторів господарського розвитку. Одночасно вони, зокрема річки та озера, відіграють важливу роль у формуванні середовища.

Відомо, що основна частина води (97 %) акумульована в океанах і морях, і лише 3 % її міститься на суші і в атмосфері. З них 77 % водних запасів зосереджено в гірських снігах і льодовиках, 22 % становлять підземні запаси і лише незначна частина міститься в озерах і річках.

Прісна вода необхідна для життя, санітарно-гігієнічних цілей, сільського господарства, промисловості, міського будівництва, виробництва електроенергії, риболовства в материкових водах, транспортних перевезень, відпочинку та ін.

У багатьох частинах світу бракує прісної води через поступове знищення і зростання забрудненості джерел прісної води. Серед причин такого стану треба виокремити збільшення обсягів не перероблених належно стічних вод і промислових відходів, що потрапляють у прісноводні басейни; втрату природних водозабірних площ; зменшення лісових масивів; неправильні методи ведення сільськогосподарського виробництва, в результаті чого у річки й озера потрапляють хімікати, пестициди тощо. У країнах, де немає належних санітарних умов, де спостерігається недостатній рівень забезпеченості питною водою, 80 % усіх хвороб і третина смертей зумовлені споживанням брудної води.

Україна, водні ресурси якої складаються з місцевого стоку і транзиту, є однією з найменш водозабезпечених країн світу. У розрахунку на одного жителя показник водозабезпеченості в Україні у 12—18 разів менший, ніж у країнах, розташованих на пострадянському просторі. Таким чином, за запасами і використанням водних ресурсів Україна належить до країн, мало забезпечених прісними водами.

Процеси самовідновлення водних систем забезпечуються при відборі стоку з них обсягом близько 10 %. Критична межа, що призводить до кардинального порушення водних систем, становить приблизно 70 %. Загальний обсяг водозабору з Дніпра — головної річки України — в окремі роки становить близько половини стоку, а безпосереднє водоспоживання — майже ЗО %. Загальний обсяг стоку в Україні становить 210 км3, зокрема за межами України формується близько 130 км3.

У маловодні роки річний стік становить менш як 60 км3, з яких місцевий стік, що формується в межах України, становить 29,7 км3. На одну людину річна водозабезпеченість ресурсами місцевого стоку становить 1,1 тис. м3. В Білорусі цей показник становить 3,3 тис. м3, у європейській частині Росії — 8,7, в Естонії — 7,3, у Латвії — 6,1, в Австралії — 7,7, у Великій Британії — 5,0, у Франції — 3,5 тис. м3. За світовими нормами, країна з водними ресурсами менш як 1,5 тис м3 на одного жителя вважається водонезабезпеченою.

Територію України омивають найцінніші в рекреаційному аспекті Чорне та Азовське моря. Площа першого становить 420,3 тис. км2, середня солоність води — 14 %, тоді як Середземного моря — 37—38 %. Азовське море має площу дзеркала 39,1 тис. км2, що ві 1 разів менше за площу Чорного моря. Середня глибина — 7—10 м, а найбільша — 16 м. Це наймілководніше море у світі. Азовське море, колись чисте, тепле, прісноводне, було дуже багате на рибні ресурси. Останнім часом воно дедалі більше забруднюється стічними водами, а у зв´язку з недоотриманням прісної води, що забирається з річок для зрошувальних систем, і частковим випаровуванням море солоніє. Внаслідок цих причин море, яке славилося унікальними умовами для прісноводних риб, втрачає свою рибопродуктивність. На міжнародному форумі в 1991 р. Азовське і Чорне моря офіційно оголошені зоною економічного лиха. Нинішній економічний стан цих морів зумовлений значним перевищенням забруднення над асиміляційною здатністю морських екосистем. Основними факторами забруднення є понаднормовий вміст мінеральних і органічних речовин у прибережній смузі морів, потрапляння у морську воду нафтопродуктів із суден, порушення середовища існування морських рослин і тварин (фауни і флори), руйнування прибережної смуги та ін.

Чорне і Азовське моря омивають територію України, про-довжуваність прибережної смуги становить близько 2,8 тис. км. Майже половина цієї території придатна для використання з рекреаційною метою.

Прибережна частина Чорного моря наймілководніша. Тут багатий рослинний і тваринний світ. Зустрічається близько 180 видів риб, значна частина яких має промислове значення. Починаючи з глибини 120—200 м вода насичена сірководнем і практично біологічно мертва. У ній немає живих організмів. Водночас висока концентрація сірководню сприяє промисловому його використанню.

Азовське море влітку прогрівається до 25—35 °С і попри те, що якість його води останнім часом погіршилась, налічує майже 350 видів риб і має великі рекреаційні можливості.

Річкові води, які поповнюють басейни Азовського і Чорного морів, не завжди найкращої якості. Адже, як стверджують фахівці, із сільськогосподарських угідь до Дніпра та його приток надходить понад 19 тис. т азоту, 630 т фосфору, 118 т пестицидів. Значна частина з них потрапляє в ці моря, що негативно впливає на їх рослинний і тваринний світ, різко погіршує якість води.

Кожен другий житель України змушений використовувати воду, яка за багатьма показниками не відповідає гігієнічним нормам, майже третина населення користується децентралізованими джерелами водопостачання без відповідної обробки води. Загалом рівень споживання води знизився (табл. 3.7) [23].

З метою подолання негативного впливу нестачі водних ресурсів в Україні збудовано сім каналів загальною довжиною 1190 км і потужністю — 21,1 млрд м3 щорічної подачі, річковий стік відрегульований водосховищами. Проте, незважаючи на ці заходи потреба у водних ресурсах дедалі зростає, оскільки у країні свого часу були сформовані водомісткі виробництва.

З народногосподарською метою широко використовуються води річок, озер, ставків, інших водоймищ, які служать

Таблиця 3.7. Основні показники водопостачання та водовідведення,

млн м3

Показник	1990	1995	2000	2001	2002	2003
Спожито свіжої води (включаючи морську)	30201	20338	12991	12168	11589	11034
у тому числі
для виробництва	16247	10421	6957	7033	6632	6068
для побутово-питних потреб	4647	4404	3311	3041	2870	2724
Відведено (скинуто) зворотних вод	20261	14981	10964	10569	10005	9459
у тому числі
забруднених	3199	4652	3313	3008	2920	2948
з них без очищення	470	912	758	746	782	804
нормативно очищених	3318	1936	2100	2188	2111	1946
Обсяг оборотної та послідовно (повторно) використаної води	67661	51054	41523	41334	41315	42345
Потужність очисних споруд	8131	8419	7992	7790	7546	7733

також базами для занять різними видами водного спорту, туризму, відпочинку. Відкриті водоймища збільшують вод* ний ресурсний потенціал України, а відтак підвищується інтенсивність використання цих територій, урізноманітнюється набір рекреаційних видів діяльності тощо.

Незважаючи на наявність на території України великої кількості водних об´єктів, дві третини її території розміщені в умовах із несприятливим водним режимом. Для подолання таких умов побудовано понад 1100 водосховищ* При наповненні їх до нормального рівня сумарна площа водної поверхні становить 9,9 тис. км2, а загальний об´єм — 55,3 км3. Серед них — шість водосховищ Дніпровського каскаду, в якому акумульовано 80 % стоку і з якого постачається вода на значну частину України, а також забезпечує стабільне судноплавство і зрошення земель південних регіонів. На малих річках побудовано близько 29 тис. ставків сумарною площею 3,2 тис. км2 і загальним об´ємом понад 3 км3. Загалом водосховища і ставки акумулюють близько 59 км3 води, що перевищує сумарний стік Дніпра і ресурси місцевого стоку України в середній за водністю рік [20].

Необхідність регулювання стоку річок зумовлена нерівномірністю стоку залежно від сезону, що призводить до нестачі води в одну пору і до повені — в іншу. Це негативно позначається і на таких видах діяльності, як зрошення, водний транспорт, гідроенергетика.

Створення водосховищ якщо не усуває, то зменшує негативний вплив згаданих явищ, сприяє перерозподілу стоку між сезонами і роками різної водності, між днями і годинами в інтересах іригації, водопостачання, залученню до господарського використання непродуктивних земель шляхом акумуляції на них водних ресурсів, створенню в окремих випадках більш продуктивного водного середовища (рибальства), поліпшенню природних умов на прилеглих територіях (пом´якшення клімату).

Більшість водоймищ, зокрема комплексного призначення, створено поблизу великих міст. Вони, як правило, е і окрасою місцевості. Водночас не слід забувати, що такі водоймища часто мають негативний вплив для сільськогосподарського використання території — насамперед через затоплення і підтоплення її. До несприятливих умов, зокрема для відпочинку, фахівці відносять також цвітіння води, відсутність на значній частині берегової смуги шляхів, постійні зміни рівня води, збільшення площ мілководдя тощо.

Створення штучних водоймищ також призводить до вилучення із сільськогосподарського виробництва чималих земельних ресурсів. Наприклад, внаслідок створення таких водоймищ у басейні Дніпра із сільськогосподарського виробництва вилучено понад 200 тис. га землі (це площа, яку займає Чернівецька область), що зумовило структурні зміни в господарській діяльності.

Затоплюються ландшафти, ліси, населені пункти, дороги, промислові об´єкти, лінії зв´язку та електропередач.

У прибережній смузі внаслідок підняття рівня ґрунтових вод спостерігається заболочення території. Під впливом підтоплення відбуваються істотні зміни в ґрунтах, рослинному покриві й тваринному світі.

Для захисту берегів від впливу хвиль, особливо від шторму, необхідні спеціальні спорудження, що потребує значних матеріальних і фінансових ресурсів.

Лише у степовій зоні розміщено три водосховища (Каховське, Дніпровське та Дніпродзержинське). Велика довжина абразійних берегів та ерозійно небезпечних територій вздовж них викликає необхідність створення системи захисних лісових насаджень. Лісоводами України у степовій зоні навколо цих водосховищ створено 68,4 тис. га таких насаджень, з них площа лісу, становить 47,3 тис. га. Це дає змогу, з одного боку, запобігти замулюванню водосховищ, зменшити каламутність води, що надходить у турбіни гідроелектростанцій і зрошувальні канали, а з іншого — зменшити обсяги руйнування прилеглих земель внаслідок ерозій та абразій берегів, прикрасити ландшафт місцевості й поліпшити її кліматичні умови.

Чималі водні ресурси зосереджені в озерах, яких в Україні налічується понад 3 тис. Найбільші з них розміщені у приморській частині, зокрема в басейні Дунаю, — озера Ялпуг площею майже 150 км2, Кагул — 90, Кугурлуй — 82, Катлабух — 18 км2. Із загальної кількості озер лише ЗО мають площу, що дорівнює 10 км2 і більше.

В озерах України акумулюється близько 11 тис. км3 води, четверта частина якої — прісна.

Деякі озера розміщені на узбережжі Чорного моря. Найбільші з них — озера Сасик площею 210 км2 і Тилігул — 160 км2.

На північному заході Волинського Полісся розташована група озер, що мають назву Шацькі. На їх основі в 1983 р. створено Шацький національний природний парк, до якого входить і найбільше поліське озеро Світязь, площа якого становить 27,5 км2, а максимальна глибина — 58,4 м.

Провідна роль у забезпеченні потреб господарства та населення прісною водою належить, безперечно, річкам. На території України налічується близько 73 тис. великих і малих річок. Однак лише 125 з них мають довжину понад 100 км.

За запасами річкових вод наша держава посідає друге місце серед країн пострадянського простору.

Найбільша річка — третя за величиною в Європі — Дніпро. Довжина її 2285 км. У межах України довжина цієї водної артерії становить 1205 км. Басейн Дніпра з такими великими притоками, як Прип´ять, Десна, Сула, Псел, Ворскла та ін., займає дві третини території України* На другому місці — Південний Буг, довжина якого понад 800 км, потім ідуть Сейм — 748, Псел — 717, Дністер — 705 і Дунай — 174 км (на території України). Саме остання річка забезпечує потреби України транзитним водним стоком. Середній річний стік її перевищує 120 км3, що вдвічі більше від стоку Дніпра.

Благополуччя великих водних артерій прямо залежить від стану малих річок. В Україні за останні 10—20 років багато з цих річок перетворились на струмки або залишили після себе сухе русло.

Причина відмирання річок і струмків, перетворення їх на суходоли чи заболочені балки криється насамперед у діяльності людини. Сільськогосподарські підприємства, тваринницькі комплекси нерідко скидають у річки гній, сечовину, зумовлюючи тим самим посилене підживлення водяної рослинності, а отже, заростання річок. Забруднюються малі річки також відходами промислових підприємств, стічними водами міст. Належно очищують лише незначну частину стічних вод. Тому дедалі активніше ставиться питання про збереження та використання потенційних можливостей малих річок.

Підземні води, запаси яких, за визначенням фахівців, вині становлять 5,6 км3, як правило, використовують для задоволення потреб населення. Слід зазначити, що кияни мають можливість практично у кожному адміністративному районі використовувати ці найбільш чисті води. Глибина залягання артезіанських вод в Україні коливається від 100 до 600 м. Основна частина їх міститься в Донецько-Придніпровському і Південно-Західному (2,3 км3) регіонах. За запасами ґрунтової води на полях Україну можна поділити на такі зони:

— надлишкової вологості (Полісся);

— достатньої вологості (південна частина Полісся);

— нестійкої вологості (лісостеп);

— недостатньої вологості (степова частина).

Значна частина орних земель розташована в зонах нестійкої та недостатньої вологості, що зумовлює уразливість сільського господарства до погодних умов та кліматичних змін. У цілому ресурси вологи в землеробних районах України значно менші, ніж у країнах Західної Європи та США. У зв´язку з цим необхідно вжити спеціальних заходів із меліорації ґрунтів.

Практично всі річки, озера, штучні водоймища є потенціалом рекреаційних водних ресурсів. Дефіцит прісних вод потребує реалізації комплексу заходів, спрямованих на раціональне їх використання та всебічне збереження.

Водні ресурси України потребують постійного відтворення для якісного забезпечення ними населення і підприємств різних галузей економіки в необхідній кількості.

Як відомо, в Україні нерідко великої шкоди завдають повені. А тому важливою є охорона народногосподарських об´єктів від їх дії. Це, зокрема, попередження повеней, ліквідація негативних наслідків їх впливу — підтоплення і вод ної ерозії.

Лісові ресурси. Важливим природно-рекреаційним і народногосподарським ресурсом є ліс. Він дає цінну сировину, має велике природоохоронне і санітарно-оздоровче, протиерозійне і кліматичне, ґрунтозахисне та водоакумулятивне значення. Нерідко цей природний ресурс є основою для вдосконалення власної економіки.

Серед природних характеристик найважливішими з погляду рекреаційного лісокористування є лісистість, бонітет, заболоченість лісових територій. Як потреби в лісових територіях, районах відпочинку, так і сам характер рекреаційного лісокористування залежать насамперед від заселеності міських поселень та положення поселень відносно лісових масивів; наявності інших рекреаційних ресурсів, від місця та ролі у них лісу. Неабияку роль при цьому відіграє природний склад лісу, його особливість, що визначає фізіологічну та психологічну комфортність відпочинку на природі (просторова структура лісових масивів, наявність відкритих і напіввідкритих просторів).

На території України налічується 25 тис. видів рослин.

За видовим різноманіттям на одиницю площі Україна значно випереджає всі пострадянські території, за винятком Кавказьких і Середньоазіатських гір.

Україна першою серед союзних республік розробила ряд заходів щодо подолання негативної дії кліматичних факторів.

Вдалося залісити 91,2 тис. га піщаних і 30,5 га яружно-балкових земель. На нижньодніпровських пісках було засаджено лісом 86 тис. га, а відтак зупинено вітрову ерозію та відновлено господарську діяльність.

Нині в Україні налічується близько 350 тис. га полезахисних, 90 тис. га водорегулюючих лісових смуг. Під їх захистом перебуває 13 млн га, що дорівнює 40 % ріллі. Існування таких лісових насаджень має важливе народногосподарське значення.

В Україні лісами зайнято близько 9,4 млн га. Загальний запас деревини становить 1,7 млрд м3, що оцінюється в 3,4 млрд дол. США, а за світовими цінами — у 27 млрд дол. Наша країна — одна з найменш лісистих у Європі. Частка лісового фонду в балансі земель не перевищує 16 %. Це у 2,5 раза менше, ніж на пострадянській території. Для порівняння зазначимо, що лісистість Італії становить 21,2 %, Франції — 27,8, Німеччини — 29,0, Фінляндії — 58,9, Швеції — 67,7 %.

В табл. 3.8 наведено дані щодо площі земель лісового фонду та площ фактичної рубки лісу по Україні загалом та за областями.

Лісова площа у розрахунку на одного жителя України становить 0,2 га (у Росії — 8,5, у Білорусі — 0,8), що навіть у 2,5 раза менше, ніж на Кубані (степ), а запаси деревини — 34 м3.

В Україні зосереджені великі запаси цінних лісових порід. Дубові насадження становлять 15 %, букові — 20, ясеневі — 10 % відповідних лісових насаджень на території колишніх республік СРСР. Загалом у лісах України зустрічаються як твердолистяні (дуб, бук, граб), так і м´яко листяні породи. Переважають хвойні дерева, які становлять 54 % запасів деревини.

Таблиця 3.8. Площа фактичної рубки лісу за регіонами у 2003 р., га

Адміністративне утворення	Площа земельлісового фонду,тис. га *	Плоша фактичної рубки лісу,га *•	У тому числі
			рубки головного користування	рубки, пов´язані з веденням лісового господарства	3 них
					рубки догляду	інші видирубок, пов´язані з веденням лісового господарства
1	2	3	4	5	6	7
Україна	10782,2	465175	26099	354006	123541	230465
Автономна Республіка Крим	331,2	4561	_	3520	i960	1560
Області
Вінницька	362,6	22778	989	20720	6841	13879
Волинська	697,3	52380	2451	23566	8050	15516
Дніпропетровська	198,6	2435	_	2231	977	1254
Донецька	213,2	2739	-	2678	1072	1606
Житомирська	1089,5	47246	4331	41163	14194	26969
Закарпатська	694,0	27976	1781	15900	5632	10268
Запорізька	121,9	1621	-	1579	376	1203
Івано-Франківська	626,0	21991	1275	16308	5546	10762
Київська	746,0	31010	2100	25253	8541	16712
Кіровоградська	167,8	7418	212	4661	1388	3273
Луганська	340,0	10048	146	9198	5229	3969
Львівська	689,9	22539	1855	17159	8612	8547
Миколаївська	127,4	3088	-	1954	388	1566
Одеська	260,0	3164	-	3048	1037	2011
Полтавська	270,6	7813	296	6236	1470	4766
Рівненська	845,9	45388	2237	27436	9397	18039
Сумська	444,9	23551	1465	20971	5628	15343
Тернопільська	196.4	10344	532	9131	4487	4644
Харківська	419,4	14611	153	13065	3574	9491

Закінчення табл. 3.8

1	2	3	4	5	6	7
Херсонська	265,1	4027	-	3552	2412	2140
Хмельницька	285,9	21363	1084	18971	7736	11235
Черкаська	345,0	21691	646	18775	5772	13003
Чернівецька	258,0	13079	1891	10990	6108	4882
Чернігівська	713,4	38434	2655	32545	7639	24906
м. Київ	34,6	3606	-	3217	368	2849
м. Севастополь	37,6	274	-	179	107	72

* За даними державного обліку лісового фонду на 1 січня 1996 р. ** Включаючи очищення від захаращеності та дострокові рубки.

Однак найціннішим і найдовговічнішим серед дерев є дуб, який завжди в Україні був символом могутності, величі, краси, сили, невмирущості та волелюбності нашого народу. Деревостани дуба в Україні займають 2,3 млн га, що становить 24,2 % вкритих лісовою рослинністю земель держлісфонду.

Ліси на території України розміщені досить нерівномірно. Найбільші лісові масиви зосереджені на півночі країни.

Заготовку лісу здійснюють насамперед у Карпатах (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська області), де ліси становлять 40 % території регіону, на Поліссі (Чернігівська, Волинська та Рівненська області) — площа лісу дорівнює тут 29 %, та в лісостепу. Однак Чорнобильська катастрофа завдала лісовим ресурсам величезних збитків. З народногосподарського обороту виведено 200 тис. га території. Останніми роками не добирається щорічно близько 1 млн м3 деревини, істотно зменшились обсяги заготівель грибів, ягід, лікарської сировини. Ресурси деревини скорочуються.

Лісові ресурси є важливою складовою рекреаційного потенціалу території.

Основними показниками, які визначають рекреаційні якості лісу, є його віковий та породний склад, від чого залежать кількість виділення кисню, чистота і якість повітря, шу-мопоглинаючі, фітонцидні і тонізуючі властивості [21]. Встановлено, що найвищу рекреаційну цінність мають ліси, які найкраще впливають на оздоровчий процес людини та найбільш ефективно виконують санітарно-гігієнічні функції.

Старі високобонітетні ліси виділяють набагато більше кисню, ніж ліси середнього віку та молодники. Тому їх рекреаційна цінність є вищою.

Найпоширенішими видами рекреаційної діяльності в лісах є мисливство, збирання грибів, ягід, горіхів, лікарської сировини. Зона масового короткотермінового відпочинку в лісі створюється лише поблизу великих промислових центрів і лікувально-курортних закладів.

За останні п´ятдесят років площа, вкрита лісовою рослинністю, збільшилася в Україні на 3,4 млн га. У лісах державного значення майже 50 % вкритих лісовою рослинністю земель становлять штучні лісонасадження. Однак упродовж 90-х років запас деревини в розрахунку на одного жителя зменшився так само, як і обсяги річного лісокористування. Адже значна частина лісів поліського регіону, як зазначалося, стала недоступною для використання. Лісове господарство не лише цього краю, а й усієї України зазнає величезних збитків у зв´язку з Чорнобильською катастрофою, оскільки масиви Полісся, де вона сталася, становлять 40 % лісів України. Враховуючи те, що ця територія є басейном водозбору Дніпра та Прип´яті, ліс тут слід зберегти, не допустити ерозії ґрунтів та виносу радіонуклідів у водоносні горизонти.

Нерідко лісовим ресурсам завдають збитків пожежі (табл. 3.9).

Надмірне наголошування на розвитку місцевого самоврядування, лібералізація господарської діяльності підприємств, непродумана приватизація деревообробних структур лісокомбінатів, наприклад, Карпатського регіону, незбалансована цінова політика призвели до численних негативних наслідків. Серед них — масові самовільні рубки в лісах сільськогосподарських підприємств і лісосмугах, самозахоплення лісового фонду. Усе це негативно позначилось як на показниках діяльності лісового господарства, так і на рівні забезпеченості лісовими ресурсами населення.

У лісах, лісогосподарствах виконуються роботи не лише із заготівлі деревини, включаючи рубки, пов´язані з веденням лісового господарства, виробництвом лісоматеріалів для розпилювання тощо, а й з лісовідновлення та захисту лісів, лісорозведення (табл. 3.10).

Таблиця 3.9. Лісові пожежі за регіонами у 2003 р.

Адміністративне утворення	Кількість випадків	Лісова плота, охоплена поже* жами, га	Заподіяні збитки, тис. грн
Україна	4527	2833	1817,5
Автономна Республіка Крим	98	25	3-8
Області
Вінницька	9	9	8,6
Волинська	176	257	75,2
Дніпропетровська	325	509	172,4
Донецька	203	49	40,4
Житомирська	249	164	69,6
Закарпатська	7	22	64,5
Запорізька	113	115	34,8
Івано-Франківська	10	10	3,2
Київська	596	200	70,1
Кіровоградська	121	49	1,2
Луганська	353	65	64,6
Львівська	35	101	38,5
Миколаївська	58	22	3,3
Одеська	5	10	0,0
Полтавська	256	124	206,7
Рівненська	40	39	19,7
Сумська	103	154	248,3
Тернопільська	10	10	-
Харківська	212	38	37,6
Херсонська	223	251	448,5
Хмельницька	86	29	6,9
Черкаська	254	195	93,1
Чернівецька	2	5	6,9
Чернігівська	о	252	72,8
м. Київ	590	126	24,9
м. Севастополь	13	3	1,9

Таблиця 3.10. Лісовідновлення за регіонами* га

Регіон	1985	1990	1995	2000*	2001	2002	2003
Україна	43480	37458	38398	37806	42577	45854	48260
Автономна Республіка Крим	1080	935	323	89	110	79	17
Області
Вінницька	1169	1060	1025	1047	1045	1074	1061
Волинська	2536	1715	2690	3177	3723	3632	4002
Дніпропетровська	1000	441	805	529	656	602	330
Донецька	1002	739	305	461	559	616	473
Житомирська	3865	4179	4604	4621	4910	5214	5786
Закарпатська	4546	2825	2348	2205	2677	2405	2372
Запорізька	703	351	550	438	420	452	268
Івано-Франківська	2021	2227	2281	2039	2211	2125	2361
Київська	2259	3317	2881	2583	3380	3641	3970
Кіровоградська	477	353	282	398	523	727	551
Луганська	1501	поз	1210	1756	2458	3722	3611
Львівська	3070	2556	2539	3126	3537 ,	3834	4183
Миколаївська	1008	1301	873	393	478	308	459
Одеська	поз	1204	1085	407	387	383	322
Полтавська	905	823	892	626	671	635	992
Рівненська	2899	3077	3805	3466	2976	3270	3918
Сумська	1206	879	1322	1453	1388	1971	2071
Тернопільська	815	659	860	782	825	817	857
Харківська	2662	966	892	1639	2221	2292	1924
Херсонська	1977	1656	366	185	440	325	341
Хмельницька	1275	1171	1280	1231	1276	1467	1600
Черкаська	1304	935	1096	1149	1180	1242	1223
Чернівецька	1053	967	1311	1436	1611	1512	1687
Чернігівська	2044	2019	2590	2476	2734	3325	3625
м. Київ			118	93	171	176	227
м. Севастополь			65	1	10	8	29

* Крім того, відтворення лісів на землях лісового фонду по Укрзалізниці (Мінтранс) становило у 2000 р. 11 га.

Найлісистішою серед областей є Закарпатська, понад половину території якої покривають ліси. Породний склад її лісового фонду становлять: бук — 59 %, ялина — ЗО, ялиця — 2, дуб — 7,5 %.

У лісах України налічується 80 видів дерев і 280 видів чагарників. Хвойні дерева становлять 54 % загального запасу деревини, 40 % — твердолистяні породи. Важливе місце в діяльності лісівництва посідає створення високорозвинених рекреаційно-туристичного та оздоровчо-лікувального комплексів загальнодержавного та міжнародного значення. У 1985 р. під егідою Конвенції про широкомасштабне транскордонне забруднення атмосферного повітря Європейською економічною комісією ООН та Європейською комісією ЄС було започатковано Міжнародну спільну програму моніторингу лісів. Вона є вагомим напрямом діяльності в межах пан´європейського процесу збереження та захисту лісів Європи, в якому бере участь і Україна.

Мета програми — проведення погодженими методами довгострокових систематичних спостережень за станом лісів в Україні у зв´язку з впливом на них стресових факторів (зокрема, забруднення повітря) в регіональному, національному та міжнародному масштабах; сприяння вивченню дії забруднювачів та інших негативних факторів на лісові екосистеми.

На зрошуваних землях лісосмуги підвищують вологість повітря на 15—20 %, зменшують випаровування вологи рослинами і ґрунтом на 18—20%.

Фахівцями встановлено, що захисні лісові насадження навколо водосховищ затримують 75 % поверхневого стоку і переводять його у ґрунтові води.

У лісах водяться цінні дикі звірі та птахи. У заповіднику "Медобори", що на Тернопільщині, зареєстровано 1200 видів безхребетних, 11 — земноводних, 4 — плазунів, 172 — птахів, 28 видів ссавців. Поряд із звичайними багато рідкісних видів тварин, 20 з яких занесенні до Червоної книги України. Це борсук звичайний, лелека чорний, орел-карлик, махаон, мне-мозина, сатурнія руда, жук-олень, бджола-тесляр звичайна та ін*

Лісолікувальні ресурси в Україні розміщені досить нерівномірно. Більшість таких ресурсів зосереджені в Півден-но-Західному регіоні, де формування рекреаційних територій спирається саме на цей фактор. У Закарпатській, Київській,

Житомирській, Черкаській областях ліси виконують функції водорегулювання, водоохорони, ґрунтозахисту.

Для збільшення лісових ресурсів необхідно повніше використовувати всю біомасу дерева, вторинні та інші матеріали; насаджувати ліси на еродованих (невикористовуваних) або низькопродуктивних землях. Фахівці вважають, що лише проведення насаджень за промислово-експлуатаційним типом дало б змогу щороку одержувати до 2,5 млн м3 деревини.

Таблиця 3.11. Лісозахисні роботи (на кінець року)

Показник	1990	1995	2000	2001	2002	2003
Загальна площа осередків шкідників і хвороб лісу, тис. га	343,5	420,5	443,7	506,9	694,3	693,2
Захист лісу від шкідників і хвороб, тис. га	304,6	289,6	174,3	169,5	169,9	225,3
у тому числі
біологічними препаратами	278,0	228,5	159Д	159,1	153,5	183,2
хімічними препаратами	26,6	61,1	15,2	10,4	16,4	42,1
Ліквідовано осередків шкідників та хвороб лісу заходами боротьби, тис. га	131,8	108,2	71,8	63,8	Щ	132,4
Загибель лісових насаджень, га	4020	7468	8908	8861	11562	12071
у тому числі
від пошкоджень шкідливими комахами	48	536	388	272	392	618
пошкоджень дикими тваринами	192	73	5	43	44	98
хвороб лісу	323	1252	1278	1726	2050	2456
антропогенних факторів	276	92	120	54	70	28
з них від впливу промислових викидів	15	4	4	2	_	—
несприятливих погод-них умов	2024	3484	6421	4187	6093	6784
лісових пожеж	1157	203!	696	2579	2913	2087

Біологічні ресурси. Частина населення свою діяльність чи відпочинок пов´язує з біологічними ресурсами. Останні є передумовою для таких видів діяльності, як мисливство, збирання грибів, ягід. Мисливство — один з основних і традиційних видів використання тваринного світу.

Основні показники ведення мисливського господарства наведено в табл. 3.12.

Таблиця 3.12. Основні показники ведення мисливського господарства

Показник	1991	1995	2000	2001	2002	2003
Кількість мисливських господарств		719	842	872	854	928
Площа мисливських угідь на кінець року, млн га	51,8	50,6	48,0	47,7	47,7	47,5
у тому числі охоплених мисливським упорядкуванням	51,7	46,4	37,3	34,6	33,3	36,1
Кількість працівників, зайнятих у мисливському господарстві	3652	4432	5018	5315	5388	5530
Витрати на ведення мисливськогогосподарства*	143	6406,9	20924,8	26430,8	30577,3	34919,5
Витрати на охорону та відтворення диких звірів та птахів, включаючи біо-технічні заходи*	6,1	2179,6	9402,2	12550,0	13143,3	13747,0
Витрати на штучне розведення мисливських звірів і птахів для розселення*	1,2	6829,9	278,4	270,7	378,2	516,6

* У фактичних цінах: 1991, 1995 рр. — млн крб, 2000— 2003 рр. — тис. грн.

Постійно розширюється асортимент цінної лікарської сировини, отриманої від мисливських тварин.