Як було зазначено у попередніх розділах, є різні види юридичної прак­тичної діяльності залежно від того, що взяти за основу класифікації. Але од­нією з найбільш важливих класифікацій, яка характеризує практичну діяльність юристів є така, що визначає види за змістом юридичної роботи і дає можливість охарактеризувати окремі юридичні спеціальності. Так, у межах поняття юридичної практичної діяльності слід виокремлювати певні напрями її здійснення: суддівську (судову), прокурорську, слідчу, консуль­тативну та ін.

Найбільш значущим видом серед усіх наявних, який відокремлюється за цілою низкою показників, у тому числі щодо історії становлення, ролі в юри­дичному процесі, є суддівська діяльність. її можна охарактеризувати за різни­ми критеріями, але головним є діяльний підхід, визначення юридичних про­цедур і дій, властивих не суду в цілому, а окремо взятому судді, визначення вимог професійного та особистого характеру, які ставляться до особи юри­ста, що отримав права на заняття таким видом юридичної роботи. Якщо го­ворити про діяльність судової системи, то в такому разі вважається доціль­ним використовувати термін "судова діяльність", хоча таке термінологічне розмежування не має принципового характеру.

Професія судді є однією з найбільш складних юридичних професій. Це положення можна підтвердити низкою показників. Як носієві державної влади виключно судді надається право на здійснення правосуддя, що передбачає високий рівень професіоналізму й особистої відповідальності за при­йняття справедливого та всебічно виваженого рішення у конкретній юридич­ній справі. Діяльність судді в загальному плані — це не тільки втілення в жит­тя духу і букви закону, відновлення порушеного права, а й втілення соціальної справедливості, підтримка та забезпечення загальносоціальних цінностей.

Суддя повинен приймати рішення не піддаючись ніякому зовнішньому тиску, ніяким обіцянкам або спокусам з боку зацікавлених осіб, навіть не звертаючи увагу на прохання або вимоги представників владних структур.

Характерним є принцип чіткої регламентованості роботи судді. Цей принцип виявляється в тому, що для реалізації своїх повноважень суддя не може відступитися від встановленого законом порядку здійснення процеду­ри, він зобов´язаний у прийнятті рішення брати до уваги думки інших учас­ників процесу, об´єктивно оцінювати надану інформацію, організовувати поведінку присутніх на судовому засіданні, виконувати інші дії, які також регламентуються законодавством.

Необхідно визначити також деякі функціональні аспекти суддівської діяльності, які характеризують її складний характер та необхідність висо­кого рівня професійності юристів системи правосуддя. Це перш за все со­ціальний, комунікативний та організаційний аспекти.

1. Соціальний аспект. У своїй діяльності суддя піклується не тільки про те, щоб правильно, відповідно до закону розглянути юридичну справу та при­йняти у ній справедливе рішення, а й максимально використати юридичну процедуру та весь обсяг своїх повноважень, щоб сприяти високому авторите­ту права, вихованню громадян у дусі високої поваги до його вимог, сприяти поширенню правових знань та іншої правової інформації.

2. Комунікативний аспект діяльності виявляється у різноманітних формах спілкування з окремими індивідами, організаціями, установами тощо, яке ґрунтується на принципах юридичного процесу та, виходячи із завдань окремо взятої ситуації, вимагає вияву цілої низки особистих якостей судді, таких як чуйність, емоційна сталість, уміння слухати співрозмовни­ка, давати вичерпні й прямі відповіді. Вміння спілкуватися і в ході спілку­вання здійснювати функціональні обов´язки є однією з характеристик професіограми судді.

Серед основних завдань, які вирішуються у ході здійснення цього виду діяльності, є зміцнення законності та правопорядку, запобігання злочинам та іншим правопорушенням, охорона від усяких посягань на суспільний лад, його економічну та політичну систему, на права та свободи окремих індивідів та їх об´єднань, виховання громадян у дусі неухильного виконання вимог чинного законодавства, покарання злочинців, а також їх виправлення та пе­ревиховання.

Всі форми здійснення суддівської діяльності об´єднують в єдину систему за рахунок впровадження певних принципів, що характеризують правосуд­дя в аспектах організації та процедури. Слід зупинитися на найбільш значу­щих процедурних принципах, серед яких незалежність, законність, гу­манізм, гласність, рівність учасників процесу перед законом і судом, чітка процесуальна регламентованість. Проте можна говорити й про інші принци­пи, які забезпечують здійснення окремих судових процедур, дій, принципів взаємодії з іншими органами влади та громадськими організаціями, прин­ципи добору кадрів або побудови судової системи в цілому.

Один із важливих принципів, який актуалізується у зв´язку з проведен­ням судової реформи, впровадженням у соціальне життя принципів право­вої державності, — це принцип незалежності суддів. Його актуальність зумовлена також тим, що є досить значні труднощі реального втілення неза­лежності у роботу судової системи. Сутність незалежності насамперед озна­чає високу персональну відповідальність за свої дії, тобто несвавільно при­ймати рішення на високому рівні відповідальності як перед законом, так і перед суспільством. Незалежність є умовою та гарантією втілення закону, забезпечення ефективності правосуддя та його функціонального призначен­ня у правовій системі.

3. Організаційний аспект розуміння суддівської діяльності — це риси, які відрізняють її від організаційно-управлінської діяльності в загальному сенсі. Учасники процесу не перебувають у владному підпорядкуванні до судді. Однак якість розгляду справи багато в чому залежить від узгодженості дій, взаєморозуміння, безконфліктності стосунків, чого суддя досягає завдяки своїм організаційним здібностям. Особлива відповідальність за якісну орга­нізацію судового процесу покладається на головуючого, який своїми діями та рішеннями формує загальну психологічну атмосферу, обстановку ділови­тості, довіри, що сприяє ефективності виконання своїх функцій і адвокатом, і прокурором, і представником слідства. Навіть підтримання дисципліни в залі судового засідання під час розгляду справи — це також організаційний обов´язок судді, для чого його наділено певними повноваженнями. Крім того, суд — це не замкнута у собі інстанція, не таємний орган. Це цілісна система, яка досить чітко організована в єдину гілку державної влади по всій території України. Верховний Суд України, обласні та районні суди діють не ізо­льовано один від одного, між ними налагоджено чітку взаємодію, що також вказує на організаційний момент діяльності юристів у судовій системі. Але свою роботу суддя організує не тільки у напрямі учасників процесу або ви­щих судових інстанцій. Необхідно організовувати взаємодію з органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, навчальними за­кладами, науковими установами, що характеризує багатоаспектний харак­тер суддівської діяльності.

Діяльність судді як окремий напрям практичної діяльності юристів слід охарактеризувати також з погляду змісту — це основні види робіт, які виконує суддя в ході здійснення своїх повноважень.

Відповідно до Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється тільки судом. Таке законодавче положення не тільки вказує на основне при­значення судової системи, а й допомагає у визначенні основного змісту судо­вої діяльності. Правосуддя згідно з чинним законодавством здійснюється шляхом розгляду і вирішення цивільних, адміністративних та криміналь­них справ. Таким чином, у наизагальнішому вигляді зі змістовної сторони діяльність судді полягає у розгляді справ та прийнятті у них рішень. Однак така характеристика суддівської діяльності вдається спрощеною, втрача­ються її складність та багатоплановість, про що йшлося вище. Необхідно на­звати ті конкретні дії та процедури, які виконує суддя у зв´язку з розглядом справи та у зв´язку з організацією діяльності суду, судової системи.

Залежно від рівня судової інстанції, де працює суддя, від його повнова­жень будуть залежати й основні види робіт, але в цілому їх набір особливо не відрізняється. Так, можна визначити основні дії, що характеризують суд­дівську діяльність з погляду змісту:

• вивчення матеріалів справи, яку взято до розгляду, їх перевірка, аналіз, зіставлення, формування власної версії;

• витребування додаткових відомостей, документів, що стосуються справи;

• винесення постанов на проведення окремих слідчих дій, призначення експертиз;

• організація проведення судового засідання, визначення режиму його роботи;

• заслуховування сторін та їх представників, постановка запитань, що допомагають конкретизувати відповіді або свідчення, приводять весь потік інформації до логічної системи;

• підготовка проекту та винесення рішення у справі, забезпечення його виконання.

Щоб потрапити у коло кандидатів для обрання на посаду судді, кожен громадянин має право скласти кваліфікаційний екзамен та звернутися до кваліфікаційної комісії суддів із заявою про рекомендацію його на посаду судді. Остання дає висновок.

До кандидатів на посаду судді, крім того, ставлять вимоги, щоб ці особи не мали судимості та не були обмежені в дієздатності.

Право на заняття суддівською діяльністю остаточно реалізується після отримання позитивних висновків кваліфікаційної комісії та за результата­ми виборів, які проводяться Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими радами народних депутатів з по­переднім обговоренням кандидатур.

Вперше обраний суддя в урочистій обстановці на засіданні того орга­ну, який обрав суддю, приймає присягу. З отриманням статусу судді юрист, який буде здійснювати цей вид діяльності, повинен знати і чітко дотримуватися цілої низки вимог заборонного характеру, передбачених Законом України "Про статус суддів"¹, а саме: суддя не може бути народ­ним депутатом, належати до політичної партії, руху, входити до складу органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, які мають на меті отриман­ня прибутку, займатись підприємницькою та іншою діяльністю, крім ви­кладацької, наукової та іншої оплачуваної творчої діяльності у вільний від роботи час.

Такі вимоги до суддівської діяльності ставлять у зв´язку з високим при­значенням суду та судового процесу в здійсненні правосуддя, досягненні об´єк­тивної істини та у зв´язку з реалізацією інших завдань, покладених на судові органи. Слід підкреслити, що суддівську діяльність не може здійснювати приватна особа або комерційна структура. Судові рішення приймають від імені держави, судді є носіями судової влади в Україні й ця діяльність здійснюється лише у сфері публічного інтересу.

Окремо слід сказати про суддівську діяльність, яка не пов´язана з розгля­дом конкретної справи, а виходить із необхідності забезпечення функціону­вання судової системи в цілому. До її змісту належить:

• здійснення контролю за роботою підлеглих судів, внесення до їх діяль­ності коректив, виправлення помилок;

• здійснення прийому громадян, розгляд скарг, заяв та пропозицій;

• вивчення судової практики та її узагальнення, ведення судової стати­стики;

• вивчення законодавства, роз´яснення його положень іншим особам, органам, організаціям;

• надання правової та організаційної допомоги в межах своїх повнова­жень іншим судовим органам із питань правильного застосування законодав­ства;

• внесення подання про усунення порушень закону та умов, що сприяли вчиненню правопорушень, подання протестів на рішення, вироки, ухвали і постанови у судових справах (для окремих категорій керівників судових органів);

• підготовка та подання звітів про результати діяльності органу або структурного підрозділу.

Для виконання перелічених вище дій юристи, які працюють у судових органах, повинні мати спеціальні знання та навички суддівської роботи, здійснювати свої обов´язки на професійній основі. Право на зайняття посади судді отримують громадяни України, які відповідають цілій системі вимог до освіти, віку та стажу юридичної роботи або роботи на посаді судді. Освіта у всіх випадках передбачається вища юридична, вік — 25—35 років, залежно від рівня судової інстанції, стаж роботи за юридичною спеціальністю — від 2 до 10 років, стаж роботи на посаді судді — від 3 до 5 років (для суддів Верхов­ного Суду України, Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласно­го, судів міст Києва і Севастополя, військового суду регіону і Військово-Морських Сил України).

Це означає, що у здійсненні правосуддя, втіленні справедливості, дотри­манні високого рівня законності та правопорядку зацікавлені всі органи, організації, установи, всі члени суспільства. Цей інтерес є загальним для всіх, тому не може бути забезпечений підприємцями, які мають на меті отримання прибутку і в багатьох випадках перебувають поза межами державного кон­тролю та загальнодержавного інтересу.

У зв´язку з цим слід сказати про засоби контролю за суддівською діяль­ністю. Контроль за цим видом юридичної практичної діяльності слід розгля­дати на трьох рівнях.

1. Нарівні взаємного контролю центральних органів державної влади у зв´язку з реалізацією принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Кожна гілка влади здійснює контроль за діяльністю інших двох, що підтримує всю систему державних органів у стані належної працездатності, стримує від зазіхань на надмірну концентрацію влади, спроб використання влади не за призначенням тощо. Тому за діяльністю всієї системи судових органів здійснюється контроль з боку Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України. Окремо слід згадати про управлінські рішення щодо за­твердження штатної чисельності та структури судів України (крім штатів Верховного Суду України) з боку Міністерства юстиції України. Це свого роду організаційний контроль.

2. Нарівні внутрішньосистемного контролю, що можна простежити на підставі аналізу повноважень голів судів різного рівня, повноважень судо­вих колегій, або президій, Пленуму Верховного Суду України. Наприклад, Голова Верховного Суду України має право здійснювати контроль за вико­нанням керівних роз´яснень Пленуму Верховного Суду України. Це означає, що його контрольні повноваження в цьому питанні стосуються всіх судових органів України. Розгляд судових справ у порядку нагляду або в касаційно­му порядку є також формою контролю за діяльністю судів, що виконують функцію судів першої інстанції. Крім того, Закон України "Про судоустрій" прямо вказує у статті 31 на контрольні повноваження Верховного Суду Авто­номної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів щодо діяльності районних (міських) та міжрайонних (окружних) судів. До внутрішньосистемних заходів контролю за діяльністю суддів слід також віднести утворення кваліфікаційних комісій та проведення кваліфікаційної атестації з метою оцінювання та стимулювання підвищення професійної ква­ліфікації суддів, підвищення їх відповідальності за додержання законодав­ства під час розгляду справ. До повноважень кваліфікаційних комісій нале­жать здійснення атестації обраних суддів, надання висновків щодо канди­датів на посаду судді, порушення дисциплінарного провадження, проведен­ня службових перевірок, надання висновків про звільнення з посад, застосу­вання інших мір дисциплінарної відповідальності, присвоєння кваліфікаційних класів. Крім того, до внутрішньосистемного контролю належить діяльність органів суддівського самоврядування, які на своїх форумах обго­ворюють питання застосування судами законодавства України, удосконален­ня роботи та організаційної структури судової системи.

3. На іншому рівні організації слід сприймати контроль за діяльністю суддів з боку окремих громадян, засобів масової інформації, політичних партій та громадських організацій. Такий рівень контролю можна назвати громадським, оскільки його вплив виявляється в основному у формуванні громадської думки відносно діяльності суду, судової системи в цілому або окремо взятого судді. Така форма контролю найхарактерніша для демокра­тичних країн, особливо для країн з розвинутою адвокатурою. Проведення прес-конференцій, організація інтерв´ю з керівниками судових органів, в яких вони звітують про результати судової діяльності, недоліки у роботі, та­кож є громадською формою контролю з боку суспільства.