Демократичний ідеал середньовіччя базувався на християнській моралі. Християнство проголосило рівність прихильників нової релігії. У дискусіях християнських громад була переборена ідея богообраності тільки окремих народів. Громади були організовані на демократичних началах. Не було духівництва, предметів культу, обрядів. Віруючі віддавали громаді своє майно, за загальний рахунок влаштовувалися суспільні трапези. Зв´язок між громадами підтримували мандрівні проповідники (апостоли), що не мали привілеїв. Громада кормила апостола кілька днів, після чого він повинен був або йти далі, або працювати разом з іншими. У християнському навчанні в релігійній формі були виражені деякі загальнолюдські цінності, елементарні норми моральності й справедливості: не вбивай, не кради, не бреши, не чини перелюб, не побажай чужого, люби ближнього, як самого себе. У Новому завіті втримується осуд багатих.

Чимало демократичних ідей було висловлено представниками єретичних рухів. Так, у другій половині II в. у Малій Азії виникла секта монтанистів, що продовжували проповідувати ненависть до Римської імперії, передвіщати близьке пришестя месії, кінець "миру зла й насильства", установлення "тисячолітнього царства". У громадах монтанистів зберігалися загальні трапези, демократичні порядки громад.

Тоді ж виникли антицерковні секти гностиків (гносис - знання), що з´єднували ряд положень християнства із вченням про "логос" у дусі філософії неоплатонізму й стоїків. Деякі гностики учили, що суспільна нерівність суперечить божественному закону справедливості: "Бог не робить розходження між багатим і бідним і правителем народу, між нерозумними й розумними, жінками й чоловіками, вільними й рабами... тому що ніхто не може відняти у свого ближнього його частку світла, щоб самому насолоджуватися подвійним". Божественному закону справедливості Епіфан протиставляв людський закон, що заснував приватну власність.

Єретики широко використовували апеляцію до текстів писання, що відповідали настроям мас. З IV в. у Північній Африці виник рух рабів, колонів і вільних бідняків, що називали себе агоністиками (борці, воїни христові). Збройні кийками (тому що, відповідно до писання, "всі, що взяли меч, мечем загинуть") агоністики нападали на садиби багатіїв, знищували кабальні документи, убивали власників латифундій або змушували їх працювати на млинах і в каменоломнях ("якщо хто не хоче трудитися, той і не їли").

Досить своєрідним для свого часу було вчення Марсилія Падуанського про людський закон. Людський закон повинен прийматися народом - під народом розуміється "сукупність громадян або найважливіша їхня частина". Такий порядок прийняття й зміни людських законів визначається їхньою метою: прийняті народом закони виражають загальне добро; народ краще кориться тим законам, які сам для себе створив; ці закони всім відомі; більшості (суспільств) належить найбільша чинність для примуса непокірливих до дотримання законів; нарешті, кожний може помітити недогляди й запропонувати способи їхнього усунення.

Настільки ж своєрідно Падуанским вирішується проблема уряду, що приводить закони у виконання. По-перше, висувається й обґрунтовується принцип підзаконності всіх дій уряду, що для того й створений, щоб виконувати закони, визначальні цілі й порядок гуртожитку. По-друге, виконавець законів повинен обиратися тим же, ким закон установлений, тобто народом.

Теоретичне обґрунтування приналежності народу законодавчої влади, виборності народом глави виконавчої влади - все це в теоретичному плані далеко випереджало час Падуанского, передбачаючи гасла революцій XVII-XVIII ст.

Видатний політолог доби відродження Макіавелі метою держави й основою його міцності вважав безпеку особистості й непорушність власності. Саме небезпечне для правителя - зазіхати на майно підданих - це неминуче породжує ненависть. Непорушність приватної власності, як і безпека особистості, Макіавеллі називав благами свободи, вважав метою й основою міцності держави. За його вченням, блага свободи щонайкраще забезпечені в республіці.

Макіавеллі прагнув спростувати загальну думку істориків про порочність народу. Народні маси постійніше, чесніше, мудріше й розсудливіше государя. Якщо одноособовий правитель краще створює закони, улаштовує новий лад і нові установи, то народ краще зберігає заснований лад. Народ нерідко помиляється в загальних питаннях, але дуже рідко - у часткових. При обранні посадових осіб, наприклад, народ робить незрівнянно кращий вибір, ніж государ. Навіть народ, що збунтувався, менш страшний, ніж неприборканий тиран: заколотний народ можна вмовити словом - від тирана можна позбутися тільки залізом; бунт народу страшний тим, що може породити тирана, - тиран уже наявне зло; жорстокість народу спрямована проти тих, хто може зазіхнути на загальне добро, "жорстокість государя спрямована проти тих, хто, як він побоюється, може зазіхнути на його власне, особисте благо".

Інший представник доби Відродження Ж. Боден до демократії ставився негативно: у демократичній державі дуже багато законів і влади, а спільна справа в занепаді; юрба, народ - "звір многоглавий і позбавлений розуму" - не може ухвалити що-небудь гарне, переслідує багатих, викорінює й виганяє кращих, обирає гірших.

Ж.Боден виділяє такі недоліки демократії як неефективність управління всіх, загроза внутрішнього поневолення у разі збільшення кількості іноземців в державі, непередбачуваність народу, його схильність до нерозсудливості та афективності.

Відродження античної спадщини підвищило інтерес до книги Платона "Держава". Розвиток ідей Платона про спільність власності привело до появи основ соціалізму Нового часу. Істотним нововведенням теорій раннього соціалізму було умоглядне поширення спільності власності на всіх громадян (а не тільки на філософів і воїнів, як у Платона), а також обґрунтування демократичних установ у державах, що базуються на суспільній власності.

В 1516 р. була опублікована "Утопія" Т. Мора. Утопія - своєрідна федерація 54 міст. Томас Мор підкреслює демократизм установ утопійців: "Між собою вони живуть дружно, тому що жоден чиновник не проявляє гордовитості й не вселяє страху. Їх називають батьками, і вони поводяться гідно".

В Утопії існує широка віротерпимість. Там багато сект і релігій. Заборонено лише збуджувати релігійний фанатизм, засуджувати вірування інших (однак атеїсти не можуть займати посади, а також привселюдно захищати безбожництво). Це говорить про схвалення Т.Мором плюралізму та толерантності.

Усюди, де можна, держава прагне обійтися без заборон і регламентації, що обмежують волю громадян.

Ці ідеї одержали подальший розвиток у добутках Томмазо (Джиана Доменико) Кампанелли (1568-1639 р.). Кампанела думав, що в суспільстві, заснованому на загальній власності, збережеться держава. Однак держава, їм описана, ґрунтуються на трьох принципах: 1) головними завданнями нової держави будуть організація виробництва й розподілу, керування вихованням громадян; 2) ці завдання держави обумовлюють значну роль учених у здійсненні влади й керування; 3) новий суспільний ладо вимагає участі народу в керуванні державою.

Досить оригінальні думки Кампанелли про способи сполучення демократії й правління вчених-фахівців. Кандидатури на той або інший пост пропонуються вихователями, старшими майстрами, начальниками загонів і інших посадових осіб, що знають, хто із соляріїв до якої посади більше придатний; у Великій Раді кожний може висловитися за або проти обрання; рішення про призначення на посаду виноситься колегією посадових осіб (чотири головних правителі, керівники відповідних наук або ремесел, начальники загонів).