Вивчення історичних особливостей розвитку культурно-дозвіллєвої діяльності як системи припускає, насамперед, знан­ня власне самого понятгя „система". Існує значне різноманіття наукового визначення цього поняття. Система - безліч еле­ментів, які знаходяться у відносинах і зв´язках між собою, що утворюють визначену цілісність, єдність. Спираючись на це визначення, сформулювати поняття системи методичного за­безпечення культурно-дозвіллєвої діяльності можна як су­купність різнорівневих органів методичної діяльності різних відомств, об´єднаних єдиними цілями, об´єктом, засобами, ме­тодами і нормами діяльності, що знаходяться в постійній взає­модії всіх сторін і рівнів її ієрархії.

Система культурно-дозвіллєвої діяльності сформувалася не відразу. її становлення і розвиток охоплює досить значний істо­ричний період. Але, найбільше інтенсивно вона створювалася наприкінці XIX ст. Ознаки методичної діяльності почали вияв­лятися на початку XX ст. У цей період стали створювати на­родні будинки. У народному будинку, як правило, працювали самодіяльні гуртки, проводилися концерти, читалися лекції. Більшість народних будинків мали у своєму розпорядженні концертний зал, набір народних інструментів, бібліотеку-читальню, чайну. Великий інтерес викликало театральне мистецтво.

У багатьох народних будинках створювалися і працювали на­родні театри. Ідею розвитку самодіяльних театрів підтримува­ли видатні суспільні діячі, працівники культури і мистецтва. Серед них Н. Крупська, М. Горький, В. Поленов, К. Станис­лавский, Л. Толстой, Н. Бунаков, Н. Бурмакін і багато інших, їхніми зусиллями створювалися не тільки народні театри, а й основи майбутньої системи методичної й організаційної допо­моги самодіяльним колективам.

У матеріалах, опублікованих у періодичній пресі у зв´язку із 50-річчям методичних центрів, відзначалося, що в 1909 р. за ініціативою групи ентузіастів та керівника селянського театру в селі Бурмакіно Ярославської області Н.В. Скородумова при Всеросійському союзі сценічних діячів була організована ком­ісія із сільського театру. На початку 1911 р. комісія перейшла у ведення Російського технічного суспільства і стала називатися відділом сприяння фабричним і сільським театрам. Членами і співробітниками відділу поряд з професійними артистами, ху­дожниками, літераторами стали робітники, сільські вчителі, се­ляни. Надалі функції відділу були передані секції сприяння пристрою сільських, фабричних, шкільних театрів Московсько­го товариства народних університетів під головуванням акаде­міка живопису В.Д. Полєнова. Секція постачала аматорські на­родні театри п´єсами, рекомендаційними, репертуарними рецензіями, режисерськими розробками. Був організований прокат декорацій, костюмів, бутафорії, освітлювальних приладів. За словами В.Д. Полєнова, секція стала „театральною лабора­торією па всю Росію". У 1915 р. за проектом В.Д. Полєнова, на кошти самого художника, а також СТ. Морозова і ряду майстрів Малого і Художнього театрів було збудовано спеціаль­ний будинок, який одержав назву Полєновський Будинок. У ньому створюються робочий театр, музей портативних деко­рацій, що трансформуються, сценічних костюмів та інших за­собів оформлення для фабрично-заводських і сільських театрів, прокатний склад. У ряді губерній Росії створюються союзи, суспільства просвітніх організацій і установ.

На основі широкого самодіяльного руху, зумовленого су­часними перетвореннями, починається активний розвиток си­стеми методичної діяльності. Робітники об´єднувалися в різні клуби, створювалися курси, школи, гуртки, лекторії і багато інших культурно-просвітніх формувань. Полєновський Будинок активно включається в розвиток культури народу. Основна увага приділяється розвитку художньої самодіяльності на селі. З цією метою створюються музичний, літературний, художньо-технічний відділи, відділ шкільного театру.

Саме організована самодіяльність зажадала розробки як за­гальних принципів методики, так і конкретних методів, форм культурно-просвітньої діяльності населення, створення умов для творчого самовираження. Створення мережі установ куль­тури в країні, зародження і розвиток форм і методів їхньої діяльності потребували принципово нових підходів до орган­ізації культурно-просвітньої роботи, її методичного забезпе­чення. Очолюючи культурно-просвітню комісію Виборзької районної управи Петрограда, Н. К. Крупська розробила кон­цепцію організації культурно-просвітньої роботи. Суть її по­лягала в тому, щоб до керівництва роботою установ куль­тури залучити представників заводів, підприємств і організацій, створити масову культурно-просвітню комісію для рішення всіх питань роботи установ культури і через неї включити в культурно-просвітній рух щонайширші маси трудового населення. У цей же час виникли й альтерна­тивні програми. Пропонувалося зібрати невелику групу підготовлених людей і наділити їх повноваженнями на відкриття необхідних культосвітніх установ. Цей шлях був, безумовно, легшим, але його реалізація могла б призвести до ізоляції культурно-просвітніх установ від широкої гро­мадськості. У подальшому на основі концепції самовряду­вання і самодіяльності робітників за допомогою культурно-просвітніх комісій у країні широко розвивається мережа клубів, народних будинків, хат-читалень та т. ін. Культур­но-просвітні установи стають центром суспільного і духовного життя людей. У цих установах читають лекції, доповіді, проводять конференції, концерти, ставлять спектаклі. По­чався процес упровадження працівниками культури ново­го змісту культурно-просвітньої діяльності, усунення ізоль­ованості установ культури від людини.

Становлення культурно-просвітньої роботи стало передумо­вою появи деяких елементів методичної діяльності. Найістотніші з них:

-  в обласних містах створюються центральні клуби, в зав­дання яких входить не тільки організація культурно-про­світньої роботи з населенням, а й здійснення єдиного ке­рівництва роботою вилучених від центру дрібніших клубів-осередків;

-  центральний клуб як би групує біля себе дрібніші клуби;

-  у волостях створюються культурні центри, які працюють як культурно-просвітні установи й одночасно надають до­помогу в організації роботи установам культури своєї те­риторії;

-  створюються показові клубні установи для поширення передового досвіду роботи;

-  для координації роботи створюються координаційні комітети.

Таким чином, утворювалася досить цілісна мережа куль­турно-просвітніх установ, у структурі якої рельєфно позна­чалися елементи методичного впливу на зміст роботи цих установ. У пресі, в урядових директивних документах, у ма­теріалах нарад того часу ставилися питання методичної озброєності установ культури. Первісний період становлен­ня культурно-просвітньої роботи характеризується усвідом­ленням і розробленням основ методики, добором форм і методів культурно-просвітньої роботи. Спираючись на прак­тику, шляхом підбору методична робота знаходила і нако­пичувала досвід. Це створювало передумови наступного формування в культурно-просвітній роботі стійких цільо­вих методичних структур. Ставилися і зважувалися завдан­ня надання методичної допомоги центральних органів культури культурно-просвітнім установам, щодо збирання й узагальнення матеріалів про роботу найбільш життєвих установ такого типу. Визнавалося доцільним створювати і підбирати необхідну довідкову і репертуарну літературу для установ культури. Клубним установам, хатам-читальням пропонувалося стати свого роду лабораторіями, де ап­робувалася методична література. Народні будинки, клуби перетворювалися на свого роду опорні пункти масової куль­турної діяльності, на своєрідні низові методичні органи. Починало розвиватися шефство над селом. Культурно-просвітні установи накопичували досить широкий арсенал форм, засобів і методів роботи. З´явилася необхідність у по­ширенні кращих досягнень у цій сфері й у спрямованій ме­тодичній діяльності. Цьому сприяла організація спеціальних кабінетів, завданням яких було:

- методичний облік роботи культурно-просвітніх установ на всіх рівнях (у губернії, повіті, волості);

- диференційована робота в районах з урахуванням специфіки різних типів установ культури, індивідуальних особ­ливостей різних категорій населення, забезпечення взає­много обміну досвідом;

-  узагальнення і поширення досвіду роботи передових ус­танов культури;

-  перероблення спеціальної літератури, наукових матері­алів у максимально доступні і зрозумілі місцевим прац­івникам розробки. Методична діяльність поступово зба­гачується новими формами: проводяться інструктажі, починається підготовка і перепідготовка працівників дозвіллєвої діяльності.

Методична діяльність поступово знаходить риси визначе­ної системи. Будуються і відкриваються Палаци і Будинку куль­тури, радгоспні і колгоспні клуби. Вони являють собою новий, уже більш високий тип установ дозвілля і виконують визначені методичні функції. У культурно-просвітню роботу впроваджу­ються нові методи, методична діяльність піднімається на новий якісний рівень - відбувається перехід до єдиного методичного керівництва культосвітньою роботою.

У 1930 р. Полєновский Будинок перейменували в Цен­тральний будинок самодіяльного мистецтва в місті і селі (ЦБСМ), і вже в 1931 р. рішенням колегії Наркомпросу в крайових і обласних центрах було створено 19 будинків ми­стецтв. Ці будинки і склали основу системи методичного ке­рівництва самодіяльною творчістю, народними центрами дозвілля. На курсах Центрального Будинку самодіяльного мистецтва були підготовлені кадри для організації крайових і обласних центрів.

У роботі перших центрів дозвілля були злети і падіння, ус­піхи й невдачі. Головною проблемою в цей період були кадри. У штаті Центрального Будинку були видатні вчені, фахівці з усіх видів мистецтва, однак вони не могли, а багато хто і не мали бажання вирішувати методичні завдання дозвілля населення. Кадри методистів довелося підбирати і виховувати.

В активі перших методичних органів дозвілля було: Перша виставка робіт колгоспних самодіяльних художників у 1935 p.; Перший Всесоюзний перепис колгоспно-радгоспних художньо-самодіяльних гуртків; Перший Всесоюзний конкурс музичних майстрів і майстерень на краще виготовлення балалайки і дом­ри; Перший показ художньої самодіяльності СРСР на Всесо­юзній сільськогосподарській виставці.

У 1936 р. Центральний Будинок самодіяльного мистецтва в місті і селі був перетворений на Всесоюзний Будинок народ­ної творчості і дозвілля Комітету зі справ мистецтв, і він очо­лив систему методичного керівництва художньою самодіяльн­істю в країні.

Зростання суспільної потреби в удосконалюванні культурно-дозвіллєвої діяльності об´єктивно спричинило необхідність створення науково-методичних органів, покликаних методич­но забезпечувати роботу установ культури і дозвілля.

Створення сучасної державної системи науково-методично­го керівництва дозвіллєвою діяльністю завершилося в 1979 р.

У цей період було створено Всесоюзний, республіканські, об­ласні науково-методичні центри народної творчості і культурно-дозвіллєвої роботи. Міністерство культури СРСР і його органи на місцях очолили науково-методичне керівниц­тво культурно-дозвіллєвою діяльністю і самодіяльною ху­дожньою творчістю в країні з надання методичної допомо­ги усім культурно-дозвіллєвим установам і колективам самодіяльності незалежно від їхньої відомчої підпорядкова­ності. Науково-дозвіллєві центри були створені на базі Бу­динків народної творчості, а також методичних кабінетів з культурно-просвітньої роботи міністерств і обласних органів культури. Зі створенням централізованих клубних систем окремі методичні функції виконують центральні сільські Будинки культури.

Усі утворені елементи сучасної системи методичного за­безпечення культурно-дозвіллєвої діяльності взаємозалежні між собою і знаходяться у визначеній супідрядності. їх по­єднують єдині цілі, які досягаються послідовною реаліза­цією цільових завдань розвитку культури і дозвілля найбільш ефективними методами і формами культурно-доз­віллєвої діяльності. Кожен елемент системи на своєму рівні вирішує питання підвищення якості і результативності ме­тодичного забезпечення культурно-дозвіллєвої діяльності. На основі наукових досліджень, передового досвіду роботи методичні центри розробляють методичні рекомендації на допомогу практикам. Раціональне використання рекомен­дацій на практиці найчастіше забезпечує впровадження новітніх ефективних форм у культурно-дозвіллєвій діяль­ності. Головними завдання методичних центрів є підготов­ка і проведення оглядів, конкурсів, фестивалів самодіяльної творчості, проведення семінарів, науково-методичних та на­уково-практичних конференцій, творчих лабораторій і т. ін. Методичні центри аналізують стан і тенденції розвитку культурно-дозвіллєвої діяльності, самодіяльної творчості. При них працюють громадські ради, секції, проблемні лабораторії з різних напрямів діяльності, визначаються базові установи культури і самодіяльні колективи для організації дослідно-експериментальної, творчої роботи. Центри нако­пичують і систематизують методичні матеріали, літературу, інформацію і на цій основі формують довідково-інфор­маційні фонди дозвіллєвої діяльності.