Естетика як наука про „досконале” і „прекрасне”, про закони творчого освоєння довкілля, спрямована передовсім на спосіб буття людини, сенс якого полягає у виробничо-практичній діяльності.

 В процесі трудової діяльності людини намагалась пристосувати природу до своїх потреб, але процес цей відбувався не стихійно і не лише у відповідності до практичних потреб, а згідно естетичних законів, тобто у відповідності із духовними запитами людини, вищою метою яких була довершеність і краса. Мета естетичної діяльності знаходиться не зовні, а в самій людині, яка завжди творчо підходить до процесу праці і організації свого життєвого середовища. Тому існує діалектичний взаємозв’язок між естетичним і творчим характером людської діяльності. Естетична діяльність є невід’ємним компонентом трудової діяльності, тому естетичний аспект притаманний будь-якому різновиду соціальної практики. Естетичне ставлення людини до оточуючого світу і трудової діяльності визначає основний зміст і призначення промислового мистецтва.

Результатом естетичної діяльності є не тільки світ предметів та навколишнє середовище, преображені згідно ідеї прекрасного, але й сама людська суб’єктивність, яка удосконалюється завдяки творчому досвіду, розвиненому художньому уявленню. Звідси здатність відчувати форму, колір, матеріал, вміння образно мислити, вдаватись до аналогій, асоціацій, прагнення так організувати свою працю, щоб вона приносила насолоду. Естетичне ставлення до праці є найважливішою передумовою промислового мистецтва, як специфічної форми людської діяльності, спрямованої на пошук і створення довершених речей.

До сфери промислового мистецтва належать різні види предметно-практичної діяльності, знаряддя праці, засоби транспорту, різноманітні інструменти, устаткування, предмети побуту, усілякі речі, якими користується людина і які оточують її у повсякденному житті. Деякі види промислового виробництва за своєю сутністю володіють художнім характером – архітектура будівель, меблі, килимарство, ткацтво, різні види декоративно-ужиткового мистецтва – гончарство, ковальство,  дерев’яне різьблення, скло, поліграфія, реклама, моделювання одягу. Якщо, наприклад, праця лікарів, педагогів, журналістів чи слюсарів, механіків, сантехніків, малярів не носить прямого художнього характеру, то в ній все одно присутній естетичний компонент. 

Поряд із поняттям промислового мистецтва сьогодні частіше вживається  термін „дизайн” (від англ.. design – проект, начерк, малюнок), який означає художньо-проектну діяльність, спрямовану на організацію індустріального виробництва, предметно-просторового середовища, промислового виробництва різних речей і предметів з високими споживчими властивостями й художньо-естетичними якостями. Художнє конструювання як метод дизайну не обмежується банальним проектуванням предметів інтер’єру, побуту, техніки тощо, але обов’язково включає щось особливо оригінальне і винахідливе, тобто художньо-творче.  Поняття промислового дизайну пов’язане із народженням нової художньо-проектної ідеї, розробкою нових функціональних властивостей та стилістичної модернізації виробів промисловості – машинобудування, побутова техніка, прилади, технічні апарати тощо.

Дизайн заснований на особливому творчому методі компонування, метою якого є досягнення якісного ефекту. Дизайнерський винахід обов’язково характеризують два нюанси: 1) винахідливість, 2) художність. Тому дизайн ототожнюють і з мистецькою творчістю, яка не позбавлена геніальності. Терміни промислове мистецтво і дизайн по-суті є рівнозначними, а тому обидва є повноправними.

Дизайн охоплює і діяльність дизайнера, і результати його праці, і особливий метод проектування – художнє конструювання, і власну теорію – технічну естетику – науку, яка досліджує проблеми створення гармонійного предметного середовища із врахуванням новацій них змін. Технічна естетика – це поняття ширше від „дизайну”, бо включає не лише  проектування, конструювання речей, а й охоплює весь процес промислово-технічного виробництва, його економічний, соціальний, моральний і естетичний компоненти. Термін "технічна естетика" переважно вживають у значенні теорії дизайну, тобто науки, що вивчає наукові принципи промислового мистецтва. Як окрема дисципліна  вона існує від середини ХХ століття, коли виробляються комплексні методи і наукові підходи щодо дослідження історії розвитку промислового мистецтва і теоретичних аспектів технічної творчості. Проте інколи термін "технічна естетика" використовують і для характеристики естетичних якостей технічних виробів або технічного обладнання. Самий термін „технічної естетики” був запропонований чеським вченим Петром Тучною

Технічна естетика спрямована на удосконалення культури матеріально-предметного середовища, довкілля і побуту через синтез науки, техніки і мистецтва. Що стосується змісту поняття „техніка”, то його походження ведуть від гр. „техне”, яке перекладається як майстерність, вміння, мистецтво. В античну добу індивідуальну ремісничу діяльність розуміли як особливе мистецтво, що ґрунтувалось на довершеній майстерності, професійній досконалості. Але історично зміст даного поняття змінювався. У наш час воно вбирає більш широкий сенс і означає сукупність різноманітних штучних засобів людської діяльності для використання у виробничій і невиробничій сферах для задоволення відповідних потреб. Основне призначення техніки – збільшувати ефективність людської діяльності за рахунок втілення у технічні пристрої результатів пізнання світу. Розвиток дизайну тісну пов’язаний із технікою, яка постійно модернізується, удосконалюється, урізноманітнюється.

Сучасне промислове виробництво, технічний прогрес вже не можливо уявити без мистецтва дизайну, мета якого полягає у формуванні естетичного предметного середовища, в якому гармонійно поєднуються матеріальні і духовні прагнення людини. Це підносить практичну функцію технічної естетики як науки про промислове мистецтво і дизайн. У більш широкому значенні іноді замість поняття „технічна естетика” вживають  термін „промислова естетика”, яка розробляє усі аспекти естетичної діяльності в галузі сучасного промислового виробництва і підприємництва.