Розвиток західноєвропейських країн мав значний вплив на структуру та стан зовнішньоекономічних зв´язків світу ще з 70-х років, коли європейський "Спільний ринок" перетворився у потужний торговельний блок сучасного світу. Експорт країн об´єднання більш ніж втричі перевищує американський (41,8 % світового експорту в 1990 p.). І на сьогодні високий ступінь відкритості світовому господарству та інтернаціоналізація господарського життя є важливою характерною рисою економік країн Західної Європи.

Зрушення в економіках країн Західної Європи впливали на масштаби та характер їхньої участі у системі міжнародного поділу праці. Посилилось переміщення міжнародних зв´язків з експорту товарів на експорт капіталу. Частка країн ЄС в експорті капіталу у формі прямих інвестицій зросла з 8,7 % у 1960-1964 pp. до 37,4 % у 1975-1979 pp. і до 59 % у 1985-1989 pp., а частка у світовому експорті товарів зросла з 34,4 % у 1970 р. до 41,8 % у 1990 р. (включаючи внутрішньорегіональні потоки). Західноєвропейські THK на початку 80-х років за масштабами закордонних активів вийшли у лідери і відтіснили на другі позиції американські компанії. Але значна частина (40 %) інвестицій країн Західної Європи розміщена всередині регіону, в інших районах світу вони поступаються американським.

Поряд з активізацією експорту капіталу, зростанням значення THK змінився склад основних експортерів. Посилили активність міжнародні компанії ФРН, які зміцнили позиції у нових і новітніх галузях світової економіки. Частка Німеччини в експорті капіталу у формі прямих інвестицій зросла, а роль колишніх колоніальних держав Великобританії та Франції зменшилась. Зростання впливу західнонімецьких компаній пояснюється достатньо високими темпами розвитку економіки країни протягом тривалого періоду (аж до 1993 p.), потребою забезпечити просування товарів на світових ринках.

Проте і донині за обсягом прямих капіталовкладень Великобританія суттєво випереджає інші великі західноєвропейські держави — 32,6 % інвестицій Західної Європи, в той час як ФРН — 18,3 %.

Швидко нарощували свої закордонні активи малі країни, серед яких провідні позиції посідає Швейцарія. її частка у західноєвропейських активах за кордоном дорівнює 1/6.

Активізація експорту капіталу THK зумовила зростання ступеня інтеграції Західної Європи у світове господарство. Усе більша частина виробничих потужностей західноєвропейських THK переноситься за межі регіону. Співвідношення між вартістю продукції закордонних дочірніх підприємств і ВВП поступово змінюється на користь закордонного виробництва: 1960 р. — 11,3 % ВВП, 1980 p. — 25 % (США — 10,8% у 1960 p. і 40 % у 1980 p.; Японія — 1,2 і 15%).

У Західній Європі виділяється група країн — Великобританія, Бельгія, Нідерланди, у яких обсяг перенесеного за кордон виробництва дорівнює 1/5 їх ВВП. А такі країни, як Франція, Італія мають дещо нижчий показник вартості закордонного виробництва — 8-15 % ВВП. Однією з причин такої суттєвої активізації закордонного інвестування у формі прямих інвестицій була цілеспрямована політика західноєвропейських країн. Йдеться, зокрема, про вдосконалення системи гарантування приватних інвестицій. Державні гарантії приватного інвестування за кордоном були доповнені системою угод про захист інвестицій, укладених з країнами, що розвиваються. Метою цих угод є забезпечення недоторканності приватних інвестицій у країнах, що розвиваються, на випадок можливої націоналізації, внутрішніх економічних реформ або змін у законодавствах цих країн. Зазначені угоди не лише забезпечують сприятливий інвестиційний клімат, але й створюють передумови для реалізації інших урядових заходів, спрямованих на стимулювання капіталовкладень приватного сектора у країнах, що розвиваються.

Політика у галузі експорту капіталу безпосередньо впливає на характер торговельних зв´язків. Значення торгівлі для західноєвропейських країн є дуже великим. Питома вага їх торгівлі у світовій торгівлі перевищує їх частку у виробництві.

Залежність цих країн від зовнішньої торгівлі вища, ніж у інших промислово розвинених регіонів. Експортна квота Західної Європи більш ніж утричі перевищує аналогічний показник для США і більш ніж вдвічі — для Японії. Необхідно враховувати, що основна частина зовнішньоторговельного обороту (до 2/3) країн Західної Європи припадає на торгівлю в межах ЄЄ. Якщо не враховувати внутрішні поставки, то експортна квота ЄЄ дорівнюватиме 9,4 %, а не 22 % ВВП. Країни Західної Європи відрізняються одна від одної за показниками частки експорту у ВВП. Для малих країн вона є вищою порівняно з великими західноєвропейськими державами. У ФРН, Франції, Великобританії частка експорту у ВВП країн становить 20-25 %, а у Нідерландах та інших країнах Бенілюксу — відповідно 46 і 60 %, в Ірландії — 56 %.

Західна Європа випереджує інші індустріально розвинені країни за показниками зовнішньоторговельного обороту на душу населення. У зовнішній торгівлі західноєвропейських країн велику роль відіграють іноземні ТНК. На закордонні, переважно американські компанії припадає в окремих галузях до 30 % експорту готових виробів.

Західна Європа є провідним експортером продукції машинобудування, хімічної промисловості. На цей регіон припадає більше ніж половина світового експорту цих груп товарів (без взаємної торгівлі — 20-23 %). Однак у 80-х роках з´явилася тенденція до послаблення позицій в експорті ряду найпрогресивніших і найперспективніших виробів. Частка високотехнологічних товарів в експорті продукції обробної промисловості дорівнює 13,1 %, а у США й Японії — 25,9 і 23,6 % відповідно.

Відбулося певне звуження експортної спеціалізації західноєвропейського регіону. У групу високоспеціалізованих галузей (коефіцієнт експортної спеціалізації більший за 1,3) входять лише обладнання для текстильної, харчової та шкірообробної галузей. До групи галузей з недостатньо вираженою експортною спеціалізацією (коефіцієнт менший за 0,9) належать: конторське обладнання та ЕОМ, телекомунікаційне обладнання та засоби зв´язку, електронне обладнання. До того ж необхідно зауважити, що у цій групі знизився рівень міжнародної спеціалізації.

Послаблення позицій Західної Європи у міжнародному поділі праці відображає стан балансу обміну науковою продукцією, який зводиться з від´ємним сальдо за рахунок електронного обладнання і побутової електроніки у торгівлі зі США та Японією.

Західна Європа має пасивне сальдо у торгівлі патентами та ліцензіями. Певною мірою західноєвропейський регіон залежить від США у науково-технічному обміні. Компанії Західної Європи закуповують у США більше ніж половину зарубіжних науково-технічних нововведень.

Західна Європа посідає друге місце у світі (після США) з експорту сільськогосподарської продукції (13 % обсягу світового експорту).

Серед статей імпорту цього регіону важливе значення мають мінеральна сировина та напівфабрикати, ряд сільськогосподарських товарів тощо.

Загалом спеціалізація та кооперація у промисловості Західної Європи розвиваються найінтенсивніше між країнами, де науково-технічний прогрес досягає найвищого розвитку. 3/4 торговельного обороту західноєвропейських держав припадає на розвинені капіталістичні країни. За 60-80-ті роки питома вага товарообігу всередині Союзу зросла з 36 до 60 %.

В останні десять років дещо послабились торговельні зв´язки зі США і зросли з Японією, але торгівля з Японією все ще незначна: більше ніж 4 % імпорту та 2 % — експорту.

Враховуючи той факт, що країни Західної Європи переважно є колишніми метрополіями, важливою складовою їхньої зовнішньоекономічної стратегії є збереження та поглиблення своєї присутності у країнах "третього" світу. Задля реалізації цієї мети західноєвропейські держави провадять курс на встановлення системи особливих відносин з країнами, що розвиваються. Зокрема, останні користуються значними митними преференціями у постачанні сільськогосподарської продукції в Європейський Союз. У лютому 1975 р. у Ломі — столиці Того була укладена конвенція між ЄЄ та державами Африки, басейну Карибського моря і Тихого океану (країни АКТ), згідно з якою були відмінені усі митні збори та кількісні обмеження для більшості товарів з країн, що розвиваються.

ЄС на кожний п´ятирічний термін виділяє країнам АКТ фінансову та технічну допомогу. Зроблена спроба знайти форму стабілізації деяких товарних ринків. Була затверджена система гарантування доходів країнам, що розвиваються, від експорту основних сировинних товарів (система "стабекс"); система захисту та стимулювання гірничовидобувної промисловості ("сисмін"), що є своєрідною системою страхування.

Усього ж ЄС виділяє на допомогу країнам, що розвиваються, 0,42- 0,49 % їх сукупного ВВП. Це значно більше за аналогічний показник для США (0,21-0,24%) та Японії (0,29-0,31%). Члени ЄС доповнюють одне одного у фінансуванні допомоги. Кожна країна надає її на двосторонній основі, а ЄС — на багатосторонній. Допомога безпосередньо від ЄС становить 13 % від всього обсягу, що надають країни-члени. Серед держав — учасниць Союзу найбільшу частину ВВП у вигляді економічної допомоги виділяють Нідерланди, Данія (0,9-1%), Франція (0,7-0,8 %).

Західноєвропейські компанії прагнуть повніше використовувати місткість, яка зростає, ринків країн, що розвиваються, для форсування свого експорту товарів у цей регіон. Важливо зазначити, що зростає питома вага вивезення машин та обладнання. Особливе місце у структурі експорту провідних західноєвропейських країн займають поставки зброї.

Найбільш конкурентоспроможним у Західній Європі є експортне виробництво ФРН. На країну припадає приблизно 14 % експорту промислово розвинених країн і 25 % експорту регіону. Другою у розвитку зовнішньої торгівлі західноєвропейського регіону є Франція. Вона, зокрема, утримує провідні позиції за обсягом сільськогосподарського експорту (поступаючись лише США) та вивезення зброї.

Частка малих країн у загальному експорті Західної Європи значно перевищує їхню питому вагу у промисловому виробництві.

Закономірним є те, що західноєвропейські країни підтримують активні зовнішньоекономічні зв´язки з державами Центральної та Східної Європи. Частка останніх у зовнішній торгівлі ЄС становить 2-3 %, що вище від аналогічних показників у США та Японії. Хоча у середині 90-х років спостерігалося певне загальмування зазначених зв´язків, що пояснюється низькою платоспроможністю країн Центральної та Східної Європи, слабкою конкурентоспроможністю їхніх товарів на західних ринках. Але, очевидно, у міру поліпшення економічного становища центрально- та східноєвропейських країн, поступового наближення їх до західноєвропейських економічних і політичних структур різноманітні зовнішньоекономічні зв´язки Центральної, Східної та Західної Європи повинні пожвавитися вже на якісно новій основі.

Однією з важливих особливостей зовнішньоекономічних зв´язків Західної Європи є їхня дефіцитність. Величезний дисбаланс існує у торгівлі з Японією та Сполученими Штатами — відповідно 44,6 та 28,4 % усього зовнішньоторговельного дефіциту. Стан платіжних балансів окремих країн регіону характеризується значною специфікою, що відображає відмінності в економічних потенціалах держав, у використанні ними досягнень НТП, у валютно-політичних заходах. Ця специфіка визначається й станом національних валют західноєвропейських країн. Найміцніші позиції на валютних ринках займає німецька марка. Вочевидь, у майбутньому валютний ринок значною мірою залежатиме від ефективності функціонування у межах ЄС єдиної валюти — євро. І взагалі на подальше економічне становище країн Західної Європи у системі світового господарства суттєво впливатиме успішне втілення у життя рішень Маастрихтських угод, а також розширення ЄС за рахунок майбутнього членства у ньому країн Центральної Європи.

Після появи у 1999 р. так званої "зони євро", що об´єднує 11 країн, єдина європейська валюта вже змогла затвердитися як друга з резервних валют світу — після долара, випередивши японську ієну. У 1998 р. міжнародні корпорації випустили облігацій, номінованих в євро більше, ніж номінованих у доларах. Але разом з тим за час існування вартість єдиної європейської валюти знизилася на 22% незважаючи на стабільне відродження економік західноєвропейських країн. Перша з причин, якими експерти пояснюють стале зниження курсу євро — те, що темпи зростання економіки США перевищують західноєвропейські. Це зумовлює відплив капіталовкладень за межі Європи, зокрема у США. Тільки за один 1999 р. 150 млрд. дол. США прямих і портфельних інвестицій вклали країни єврозони в економіку Сполучених Штатів. Друга причина слабкості євро, на думку аналітиків, це невіра фінансових ринків у наявність реального бажання та політичної волі в урядів європейських країн провести довгоочікувані, назрілі структурні реформи: дерегуляцію, податкові реформи та лібералізацію ринків праці. Поки реформи не стануть очевидними, курс європейської валюти, як вважають експерти, навряд чи почне стабільно зростати.

Важливу роль у майбутньому зміцненні економічного становища країн Західної Європи у системі світового господарства відіграватимуть також успішне подальше втілення у життя рішень Маастрихтських угод і заплановане розширення ЄС за рахунок країн Центральної та Східної Європи.