Нова радянська дійсність витворила ще одну групу суспільно-побутової лірики — колгоспні пісні. Насаджувана радянська ідеологія відобразилась у фольклорі в темах прославлення колективізації, електрифікації села, оспівання праці на благо радянської батьківщини. У цих піснях провідні мотиви трудових буднів:

У колгоспах і радгоспах, в лісосіці й шахті — Всюди наші славні люди на трудовій вахті...;

соцзмагання: Ми в роботі на гербів будемо рівнятись, За високі урожаї будемо змагатись;

п´ятирічок: Збиралися лісоруби в глибокі затоки.

Виконають п´ятирічку за чотири роки.

Навіть у тему кохання вплітаються реалії радянської дійсності:

Звила я віночок з колгоспного проса, Мене хлопці люблять — я чорноволоса. Як би мене, мамко, хлопці не любили, Коли мою ланку в газеті хвалили.

Подекуди колгоспна лексика настільки пронизує ці пісні, що вони набирають пародійного звучання:

Кажуть люди, кажуть,  Чуєш, чорнобрива,    Беруть мене хлопці

Що я файна дівка,        Ти поправді файна.     Першою у танці,

Аяв нашім селі, гоя-гой! Будеш пасувати, гоя-гой! Бо я у колгоспі, гоя-гой!

Краща бригадирка!     До мого комбайна!      Перша на ділянці!

Але крім відображення планомірно впроваджуваної радянською ідеологією пропаганди, в українському фольклорі є ряд народних сатиричних співанок про колгоспну дійсність, якою її бачили селяни:

У колгоспі добре жить — Один робить — сім лежить;

чи про тодішні побутові умови:

Батьку Сталін, дай нам мила, Бо вже воші мають крила.

Подібною до колгоспної є пісенність будзагонів про трудові будні на радянських новобудовах (Дніпрогес, БАМ та ін.). Такі тексти не закорінені у народній традиції, у багатьох випадках створені штучно на вимогу часу (точніше, пануючої ідеології). Тому вони не набувають поширення і невдовзі зовсім зникають з побутування.

Серед сучаних явищ в усній творчості можна помітити тенденцію виникнення студентських пісень (з усіма атрибутами студентського життя, вкрапленнями студентського жаргону). Досить чітко окресленою є й група туристських пісень, що творяться у середовищі українських бардів (яких можна умовно вважати модифікованим типом народних співців), а потім побутують анонімно, як народні. Можна виділити й групу скаутських пісень, зокрема пластунських, які мають усі ознаки народних. Однак ці групи суспільної лірики фольклористичною наукою на даний час не досліджуються.

Отже, суспільно-побутова пісенність, яка виникла у 15—16 ст., продовжила розвиток жанру ліричної пісні на основі давнішої календарної та родино-обрядової творчості. Кожна із суспільних груп творила пісні, породжені явищами свого соціального середовища, а тому цей жанровий різновид народної творчості є художнім осмисленням історії, життя і побуту в різні епохи різними верствами населення. Оскільки теми і проблеми, заторкнуті в них, не стосувалися широкого загалу, вони не набули масового побутування, а тому й не поширені такою мірою, як родинно-побутова лірика. Поетика суспільно-побутових пісень не відрізняється від поетики інших ліричних пісень.