Основними напрямками інвестиційної стратегії з погляду макси­мальної ефективності нині й найближчим часом будуть такі:

• поліпшення відтворювальної структури капіталовкладень, підви­щення питомої ваги витрат на технічне переозброєння та реконструк­цію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;
• удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їх складі питомої ваги устаткування й відповідно скоро­чення будівельно-монтажних робіт;
• зміцнення галузевої структури капітальних вкладень з погляду значного підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, що виробляють продукти харчування та предмети особистого спожи­вання (сільського господарства, переробних галузей, легкої та харчо­вої промисловості);
• пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннями прогре­сивних напрямків науково-технічного прогресу, які сприяють зни­женню ресурсомісткості виробництва та підвищенню якості про­дукції;
• збільшення обсягів капітальних вкладень на реалізацію житло­вої та інших соціальних програм (охорони здоров´я, освіти та ін.);
• збалансованість інвестиційного процесу.

Великий інтерес щодо капіталовкладень становить для нас досвід західноєвропейських і американських підприємств. Там капітало­вкладення розподіляються на групи за категоріями залежно від їх мети: перша - вимушені капіталовкладення; друга — збереження позицій на ринку; третя - оновлення основних виробничих фондів, особливо вер­статів і апаратів; четверта - економія витрат; п´ята - збільшення при­бутків; шоста - «ризикові» капіталовкладення.

До першої групи належать капіталовкладення, які здійснюються, наприклад, з метою підвищення надійності й техніки безпеки на ви­робництві відповідно до нових законодавчих актів або інших абсолют­но обов´язкових обставин. У цьому разі не постає питання, здійсню­вати інвестиції чи ні.

Друга група охоплює капіталовкладення, які потрібні для того, щоб підприємство змогло втримати свої позиції на ринку, а також зберегти створену репутацію і зайняте положення.

Капіталовкладення третьої групи призначені для підтримки без­перервної діяльності підприємства й підвищення технічного рівня ви­робництва, наприклад, за рахунок встановлення досконаліших і про­дуктивніших верстатів і апаратів, впровадження нової технології ви­робництва.

До четвертої групи належать капіталовкладення, які мають на меті скоротити витрати, що врешті-решт сприяє підвищенню продуктив­ності праці на підприємстві та його прибутковості.

Капіталовкладення п´ятої групи спрямовані на збільшення при­бутків, що, у свою чергу, сприяє підвищенню прибутковості. Це часто пов´язується з розширенням «традиційних» сфер діяльності підприєм­ства.

До шостої групи належать капіталовкладення, пов´язані зі знач­ним ризиком (наприклад, призначені для захоплення нових сфер ринку або створення нових видів продукції). Вони можуть бути успішними, наприклад, у тих галузях, де відсутня серйозна конкуренція й існує велика свобода дій.

Для інвестиційної політики найбільше практичне значення має класифікація капіталовкладень з погляду оцінювання їх рентабель­ності, яке виконується на основі різних критеріїв, і диференціації нор­ми прибутку для різних груп. Це дає керівництву підприємства мож­ливість не тільки планувати рентабельність того чи іншого варіанта й систематично впливати на інвестиційні рішення та спрямовувати інве­стиційну політику підприємства в бажаному напрямку.

Норма прибутку (процент прибутку, який повинен забезпечити капіталовкладення) у розглянутих групах капіталовкладень може бути такою: у першій групі відсутньою; у другій - становити 6%; у третій -12%, у четвертій — 15%, у п´ятій - 20%, у шостій - 25%. Наведені зна­чення, безперечно, треба розглядати лише як приблизні. Слід також додати, що подібні вимоги до норми прибутку для деяких капіталов­кладень другої - шостої груп (наприклад, капіталовкладень у наукові дослідження) встановлюються не завжди. На конкретних підприєм­ствах вони можуть коливатися в той чи інший бік, проте, ці показники дають більш-менш типову картину ранжування видів капіталовкла­день.

Поряд з розглянутими групами капіталовкладень особливо акту­альним, а тому необхідним в умовах України, є виокремлення такої групи, як капіталовкладення в охорону та оздоровлення навколишньо­го середовища. У цьому разі встановлення норми прибутку відсувається на задній план міркуваннями виживання населення в регіонах, що заз­нали екологічної катастрофи.
В умовах ринкової економіки принципово змінюються й функції контролю за інвестиціями. На зміну централізованому контролю, що здійснюється міністерствами й відомствами, приходить контроль з боку власників цих капіталів. Це, звичайно, сприятиме підвищенню ефективності інвестування.