Електронна бібліотека підручників та Українських Рефератів

Интернет реклама УБС






Філологія (збірник наукових праць)

13. Гідроніми іншомовного походження надвеликолузького реґіону


Ірина Ільченко
(Запоріжжя)

Оніми здавна привертали увагу дослідників як одне з найважливіших джерел вивчення різночасових мовних явищ, етнокультурних, міграційних і суспільно-історичних процесів у тому чи іншому реґіоні.

Чільне місце серед географічних назв займають гідроніми, які визначаються найдавнішим і відносно стабільним шаром у лексиці будь-якої мови. У сучасному мовознавстві з проблем гідронімії вийшла ціла низка монографічних досліджень, у яких аналізуються назви водних об’єктів різних історико-етнографічних реґіонів: О.Стрижака „Назви річок Запоріжжя і Херсонщини” і „Назви річок Полтавщини”, М.Трубачова „Названия рек Правобережной Украины”, А. Корепанової „Словотворчі типи гідронімів басейну Нижньої Десни”, Є. Отіна „Гідронімія Східної України” і „Гідронімія Нижнього Подністров’я”, Л. Масенко „Гідронімія Східного Поділля”, О.Карпенко „Гідронімія центрального Полісся на загальнослов’янському тлі”, В.Шульгача „Гідронімія басейну Стиру”, В. Лучика „Гідронімія середнього Дніпро-Бузького межиріччя”, Л. Костик „Гідронімія Буковини”, Я. Редькви „Гідронімія Західного Поділля”, С. Вербича „Гідронімія басейну Верхнього Дністра” та ін.

Одним з перших дослідників реґіону Нижньої Наддніпрянщини і її гідронімії, зокрема, був грецький історик Геродот, який у своїй знаменитій „Історії” описує землі, подає назви річок, пояснюючи їх семантику впливом різноманітних племен. У середині XVII ст. дослідженням земель Південної України займався французький інженер Гійом Левасер де Боплан в праці „Опис України...”. Серед дослідників XIX ст. треба виділити О.Афанасьєва-Чужбинського та його працю „Поездка в Южную Россию”. Одним з найвидатніших дослідників запорізького краю та Великого Лугу к. XIV - п.ХХ ст. є Д.І. Яворницький. У своїх працях „Топографический очерк Запорожья”, „Архивные материалы для истории запорожских козаков”, „Запорожье в останках старины и преданьях народа”, вчений торкається і проблеми гідронімії. Описуючи землі нижньої течії Дніпра, автор перераховує річки, почасти пояснюючи їх семантику та етимологію. У 1918 році побачило світ видання „Великий Луг Запорожский” Андріана Кащенка. Однією з най ґрунтовніших праць з дослідження гідронімії Нижньої Наддніпрянщини (зокрема, її Правобережної частини) є монографія О. Карпенко „Назви річок Нижньої Правобережної Наддніпрянщини”.

Мета статті - проаналізувати гідроніми іншомовного походження.

Історія Великого Лугу складна і суперечлива. Унаслідок постійних міграцій народів досліджуваний ареал позначається практичною відсутністю етнічної стабільності. Детальне вивчення топонімічної системи, яке ведеться головним чином на матеріалі гідронімів Нижньої Наддніпрянщини, дозволяє виявити збережені субстратні шари назв лише після попереднього звільнення її від численних пізніших нашарувань, що з’явилися у результаті різноманітних адаптаційних процесів.

Усі міграційні процеси та корінні зміни відбулися в політичному, соціально- економічному і культурному житті краю, проте вони, як історична строкатість етнічних комплексів Нижньої Наддніпрянщини, не пішли в небуття, а знайшли відображення в мовних фактах, що часто накладались на попередні, поступово пристосовуючи їх до нових мовних відношень. Степова територія здавна привертала увагу дослідників складними етногенетичними і міграційними процесами, що відбувались у Північному Надчорномор’ї, адже вона приваблювала численні племена в першу чергу своїми природно-географічними умовами: межуванням лісостепової й степової зон, м’яким кліматом, водною артерією - Дніпром із великою кількістю приток і виходом до Чорного та Азовського морів. Подібні фізико-географічні умови сприяли співіснуванню на цьому місці землеробських поселень і поселень народів-кочовиків. Кіммерійці, скіфи, сармати, готи, різні тюркомовні народи і, нарешті, слов’яни - ось неповний перелік надчорноморських етносів, назви яких дійшли до наших часів з різних історико-географічних джерел [2, с.17].

Кожен з народів, - незалежно від часового відрізка перебування на даній території мав звичайно мову „за допомогою якої здійснювалась не тільки комунікативна, а й номінативна функція в процесі називання об’єктів і пізнання дійсності” [3, с. 7]. Вивчення словникового складу тієї чи іншої мови має важливе значення не тільки для мовознавчої науки, а й для широкого пізнання матеріальної та духовної культури народу. Це стосується гідронімів лише з точки зору мотивуючої ознаки, покладеної в основу назви, внутрішня форма якої прозора. Непрозорість структури зумовлюється незрозумілістю семантики твірної основи, що має іншомовне походження.

Проникнення іншомовних елементів в українську мову почалося дуже давно і проходило з різною інтенсивністю на всій території України, але особливо активізувалося в часи козаччини, її боротьби з татарами та турками, тому чимало цих елементів зафіксовано на території Нижньої Наддніпрянщини.

Апелятивна лексика в гідронімії Наддніпрянщини переважно слов’янська за походженням, і в багатьох випадках семантика цих апелятивів не потребує окремого пояснення. Однак є ціла низка утворень на базі запозичених слів, передусім з тюркської мови. Деякі з цих лексем адаптуються на україномовному ґрунті і побутують у місцевому мовленні як усталені географічні терміни [5, с. 56].

Розглядаючи гідроніми іншомовного походження, не можна не згадати про Білозерку (Ак-Суй), тому що слов’янські назви Білозерна і Білозірка супроводжують тюркські Ак-Гел і Ак-Суй [9, с. 67, 71] - ак - «білий», гьол - «озеро», су - «вода, річка», що справді є показовим у справі семантичної спадковості окремих власних найменувань.

Архар - невелика протока. Назва походить від тюркського архар, що значить „ дикий кабан ”.

Аталикова — річка, ліва притока Кінської або Дніпра. У назві річки маємо словотворчу адаптацію тюркського найменування шляхом нашарування українських суфікса й закінчення на чужомовну основу (аталик + ов+а). Щодо значення «аталик» є різні думки. Д. Яворницький тлумачив його як «місця, де багато островів» [16, с. 167]. О. Трубачов вважає, що утворились від тюркського антропоніма Аталик [10, с. 67].

Базавлук - ріка, права притока Дніпра. Гідронім тюркського походження. Д.Яворницький дотримувався думки, що в його основі маємо турецьке „ бузлук ” (льодяник чи залізна підкова для ходіння по льоду) або „бузаклик” (памолодь) [16, с. 134]. Також можна припустити і інші етимології, що назва походить від тюркізмів „баз” (скотний двір, хлів, кошара, яма, льох) [4, с. 11]. Звичайно, найбільш вірогідні ті етимології, що пов’язані зі скотарством. Адже долина Базавлука й особливо Базавлуг були дуже гарними, багатими пасовищами, якими користувалися і татари, і запорожці.

Бакай - протока між ділянками пр. Лапинки, річка (струмочок, потічок). Назва походить від „бакай”, що значить „річкова протока, прохід у плавнях”. В основі - очевидно, тюркізм „бок” - „гній, болото, кал” [4, с. 119].

Бейкуш (Бейкус) - протока в районі с. Капулівки, лиман. На початку XX ст. протока пересохла. В основі гідроніма лежить, можливо, тюркізм „ байгуш ”, „ бейгуш ”, що означає „жебрак” або „далекий хутір, займище” [3, с. 3].

Бурчак - річка (тепер потічок), ліва притока р. Кінської. Назва від слова „бурчак”, тобто „дзюркотливий, стрімкий потік води” [7, с. 262].

Здумівка - протока, виходила з Дніпра на південь між протоками Вербівкою та Музурманом. У джерелах Здурмівка, Здурмановка. Д. Яворницький виводив назву із тюркського «джурман» - «ховрашок» або «урман» - «ліс» [16, с. 186].

Єрик - протока між луговими бакаями. Від тюрк. «джарик», «ярик» - «ущелина, протока» [17, с. 56].

Карайдубина - затон (затока) р. Кінської. Щодо походження назви є різні думки. Так, Д. Яворницький уважав, що в основі апелятива лежить татарське слово «кара», тобто «чорний» [16, с.112]. В. Фоменко Карайдубина виводить із тюркізму Каратабен, який складають два слова: «кара» («суша» або «земля») і «табан» «плоский», «рівний», «гладенький» [12, с. 102]. О. Стрижак припускає, що назва походить від тюркських слів „кыр” або „кыра” („гора”, „сопка”) і „табен” або „табан” („підошва”, „нижня частина чого-небудь”), тоді гідронім можна витлумачити як „підвищення з підніжжям, що заливається водою” [9, с.42]. Останнє припущення, мабуть, найбільш вірогідне; тоді зміст можна витлумачити як «підвищення з підніжжям, що заливається водою». При цьому слід додати, що перехід тюркського Кыратабен чи Карайтабан в українське Карайдубина відбувся внаслідок так званого народного етимологізування [14, с. 101].

Карайтебень Бистра (Карайтебень Швидка) - лівий рукав р. Кінської. О.Стрижак припускає, що назва походить від тюркських слів „кыр” або „кыра” („гора”, „сопка”) і „табен” або „табан” („підошва”, „нижня частина чого-небудь”), тоді гідронім можна витлумачити як „підвищення з підніжжям, що заливається водою” [9, с. 42].

Карачокрак - річка, ліва притока р. Кінської. У джерелах відомі різні варіанти назви річки, а саме: Карачакрак, Карачакран, Карачикрак, Кара-чокрак та ін. М. Янко виводить назву з тюркізмів „кара” („чорний”) і „чикра” або „чокрак” („чагарник”) [ 17, с.70]. Отже, Карачокрак - це „річка , що тече серед чорних чагарників”. О.Стрижак припускає, що компонент „кара” в даному випадку походить від тюркського „кыра”, „кырат”, тобто „гора” чи „сопка”. Тоді гідронім слід етимологізувати як „джерело, що витікає з-під гори” [8, с.43].

Кінська - ріка, ліва притока Дніпра. Річка має безліч назв: Кінська Вода, Конская, Конка, Ілкису, Ілкисуй, Їлка, Йолки-Су та багато інших. Всі наведені варіанти гідроніма семантично пов’язані з кіньми. Це пояснюється тим, що в басейні ріки з найдавніших часів і до кінця 19-го ст. водилося багато диких коней. Семантичний зв’язок гідроніма зі словами „кінь, коні” підтверджує і той факт, що татари й турки називали нашу річку Ілкису, Ілкисуй, Їлка, Йолки-Су. В основі цих назв тюркізм „йилки”, тобто „коні, які живуть табунами”. Є.Отін припускає, що варіант Конка міг утворитися й від турецького слова „конака” зі значенням „стоянка” [6, с.31].

Кушугум - протока, що сполучала Мокру Московку з р. Кінською. Є різні думки щодо походження назви протоки. Д. Яворницький вказує на чотири можливі її етимології з тюрксько-мовними словами: 1) від „кузгун” - „ворон”; 2) „кочкум” - „баранячий пісок”;

3) „коджакум” - „крупний пісок”; 4) „кушмак” - „з’єднувати”, звідси Кушугум - „місце, де з’єднуються ріки” [16, с. 185-186]. М. Трубачов припускає, що в основі назви маємо два тюркізми, а саме: „кучук” і „кум”, тобто „дрібний пісок” [10, с.207]. О. Стрижак вважає, що гідронім слід виводити із тюркського „кушум” („кошум”) і тлумачити як „з’єднувач” чи „протока” [8, с.37].

Кушумбет - протока. Назва має явно тюркське походження. До її складу входять три елементи: „кош”, „гум”, „бет”, що можна перекласти, як „схил піщаного кочовища”. У тюркських мовах „бет” („бот”, „бут”) означає „схил гори”, „укіс”, „бік пагорба” [6, с.32].

Мамайсурка - річка. Перша частина гідроніма відантропонімічного походження. Легенда пов’язує її з ім’ям татарського хана Мамая. Друга частина „сурка”, „сура”. В. Фоменко вважав, що вона походить від тюркського слова „сур” , яке означає „міська стіна”, „мур” [12, с.55].

Музурман - протока. Д. Яворницький вважав, що назва походить від „мусульман” („бусурман”) [16, с. 186]. Такої думки й О.Стрижак [8, с.64].

Оджигільня - протока між Дніпром і р. Кінською. Назва походить від двох тюркських слів «аджи» - «гіркий» і «голь» - «озеро», «водойма» [13, с.170].

Сандалка - протока. В основі назви слово „ сандал ”, яке означає „невелике судно, що було поширене в тюркських народів Причорномор’я” [7 с.52]. Очевидно, саме цією протокою проходили турецькі та інші човни-сандали, прямуючи на Січ [13, с. 214].

Сиваш - озеро в Базавлузі на лівобережжі Дніпра, проти с. Великої Знам’янки. Етимологію назви можна вивести з тюркського слова „сиваш ”, що значить „прилипати” [8, с.40]; «западина з солоною гряззю, гниле море, морська мілководна затока, лагуна». Від гниття решток у воді озера утворюється неприємний запах [17, с.132]. Та, здається, краще підходить українізм „сиваш” у значенні „кінь сивої масті” [7, с.153].

Сисина протока в Базавлузі на правобережжі Дніпра. Назву виводять від тюркізму «саси» зі значенням «гнилий».

Томаківка річка, що бере початок біля с. Лукашевого. Назва походить від тюркського слова «тамак», що значить «горло; гирло річки; вхід в ущелину» [14, с.233].

Ушкалка струмок. В основі назви тюркізм «ушкал» зі значенням «річний розбійник», або «великий човен, легке бойове судно». Є документальні свідчення, згідно з якими саме тут (над річкою) влітку 1687-го року запорожці розбили турецький загін і здобули трофеї - два човни-ушкалки [7, с.23].

Чакал - озеро в Базавлузі на правому березі Дніпра. Назва пов’язана з тюркізмом „чакал” („чокалок”, „чокалка”), що значить „шакал”, „особливо злий вовк” [14, с.219].

Чичаклея (Чичеклія, Чичаклія, Чичиклея) - протока в Новопавлівських плавнях. Назва походить від турецького „чічеклі”, що значить „прикрашений квітами, квітучий” [13, с.249].

Чортомлик - річка, права притока Дніпра, що входила у Великий Луг, а тепер впадає в Каховське водоймище. В основі гідроніма тюркізм „чортан” („чуртан”), що значить „щука”; перекладається як „щуча”, „річка, в якій водяться щуки” [1, с.173].

Янчокрак - річка, ліва притока р. Кінської. В історико-етнографічних працях ця річка згадується під різними назвами, саме: Янчикрак, Анчакрак, Анчикрак, Анчакрак, Бунчукрак, Канчакрак, Янчекрак, Янчукрак та багато інших. Є різні тлумачення гідроніма. Так, Д. Яворницький пов’язує його з тюркізмами „янги” („новий”) та „чекран” („назва птаха”). М. Фасмер виводить етимологію з тюркізмів ,,ян” („бік”) і „чокрак” („джерело”) [11, с.558].

Складні суспільно-політичні обставини, в яких перебувала Нижня Наддніпрянщини протягом кількох століть, не могли не залишити слідів у гідронімії цього реґіону.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гідронімія України в її міжмовних і міждіалектних зв’язках. - К.: Наукова думка, 1981. - 263 с.

2. Давньоруська ономастична спадщина в східнослов’янських мовах. - К.: Наукова думка, 1986. - 162 с.

3. Даль В. Словарь живого великорусского языка. - М.: Просвещение, 1978 - 1980. -Т. І - IV.

4. Етимологічний словник української мови: в 7 т. (Відп. ред О.С. Мельничук та ін.). - К.: Наукова думка, 1983 - 1985. - Т. І - III.

5. Лучик В. Тюркізми в гідронімії Середнього Дніпро-Бузького Межиріччя //Мовознавство. - 1996. - № 2. - С. 6 - 8.

6. Отін Є. Гідронімія Східної України: Автореф. дис... докт. філол. наук - Київ, 1974. - 43 с.

7. Словник української мови : в 11 т. - К.: Наукова думка, 1970 - 1980. - Т. І - ХІ.

8. Стрижак О. Назви річок Запоріжжя і Херсонщини. - К.: Наукова думка, 1967. - 24 с.

9. Стрижак О. Назви розповідають. - К.: Наукова думка, 1967. - 156 с.

10. Трубачев О. Н. Названия рек Правобережной Украины. - М.: Наука, 1968. - 289 с.

11. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. - М.: Прогресс, 1964 - 1973. - Т. І - !V.

12. Фоменко В. Звідки ця назва? - Дніпропетровськ, 1969. - 123 с.

13. Чабаненко В.А. Великий Луг Запорозький. Історико-топонімічний словник. - Запоріжжя: ЗДУ, 1999. - 330 с.

14. Чабаненко В.А. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя: ЗДУ, 1992. - Т. I - IV.

15. Шульгач В. Гідронімія басейну Стиру. Монографія. - К.: Наукова думка, 1993. - 143 с.

16. Яворницький Д. Історія запорозьких козаків. - К.: Наукова думка, 1990. - Т. 1. - 577 с.

17. Янко М. Топонімічний словник України: Словник-довідник. - К.: Наукова думка, 1998. - 432 с.



Повернутися до змісту | Завантажити
Інші книги по вашій темі:
Філологія (збірник наукових праць)